Актуальні проблеми релігієзнавства в Україні
Saved in:
| Date: | 2004 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2004
|
| Subjects: | |
| Online Access: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20631 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Актуальні проблеми релігієзнавства в Україні / А.М. Колодний // Українське релігієзнавство. — 2004. — № 29. — С. 4-10. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-20631 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-206312011-06-02T12:04:47Z Актуальні проблеми релігієзнавства в Україні Колодний, А.М. Актуальні проблеми релігієзнавства в Україні 2004 Article Актуальні проблеми релігієзнавства в Україні / А.М. Колодний // Українське релігієзнавство. — 2004. — № 29. — С. 4-10. — укр. XXXX-0032 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20631 uk Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Актуальні проблеми релігієзнавства в Україні Актуальні проблеми релігієзнавства в Україні |
| spellingShingle |
Актуальні проблеми релігієзнавства в Україні Актуальні проблеми релігієзнавства в Україні Колодний, А.М. Актуальні проблеми релігієзнавства в Україні |
| format |
Article |
| author |
Колодний, А.М. |
| author_facet |
Колодний, А.М. |
| author_sort |
Колодний, А.М. |
| title |
Актуальні проблеми релігієзнавства в Україні |
| title_short |
Актуальні проблеми релігієзнавства в Україні |
| title_full |
Актуальні проблеми релігієзнавства в Україні |
| title_fullStr |
Актуальні проблеми релігієзнавства в Україні |
| title_full_unstemmed |
Актуальні проблеми релігієзнавства в Україні |
| title_sort |
актуальні проблеми релігієзнавства в україні |
| publisher |
Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2004 |
| topic_facet |
Актуальні проблеми релігієзнавства в Україні |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20631 |
| citation_txt |
Актуальні проблеми релігієзнавства в Україні / А.М. Колодний // Українське релігієзнавство. — 2004. — № 29. — С. 4-10. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT kolodnijam aktualʹníproblemirelígíêznavstvavukraíní |
| first_indexed |
2025-07-02T21:11:32Z |
| last_indexed |
2025-07-02T21:11:32Z |
| _version_ |
1836571104843399168 |
| fulltext |
4 5
__________________________________________________________________________________
А.Колодний
* (м. Київ)
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ
РЕЛІГІЄЗНАВСТВА
В УКРАЇНІ**
В нашій літературі, слідуючи за професором Д.Угриновичем, ще
прийнято поділяти релігієзнавство на теоретичне та історичне. Це навіть
знайшло свій вияв у назві деяких релігієзнавчих кафедр, інститутів. Не
станемо тут широко дискутувати питання правомірності такого поділу.
Як на мене, філософія релігії є одним із дисциплінарних утворень
релігієзнавства, так само як і історія релігії. Головна специфіка
релігієзнавства (на відміну від вивчення релігійних явищ окремими
науками) в тому, що воно вивчає релігію не в цілому, а як ціле, в
органічній сукупності всіх її складових і функцій. Релігія постає для
нього не як статичне, а як динамічне явище. Предметом релігієзнавства є
функціонуюча релігія, а це функціонування відбувається через взаємодію
і взаємовпливи всіх її складових, і не з абсолютним відмиранням чогось в
ній при зміні історичних епох, бо ж релігія має передісторичний зміст.
Але те релігієзнавство, яке ми викладаємо у вузах, судячи з
новітньої підручникової літератури, є скоріше конфесійно-
інформативним, ніж, власне, науковим. Одні й ті ж положення з приводу
феномену релігії, її структури і функцій, історії і конфесійних
визначеностей, якими оперували викладачі курсу з наукового атеїзму,
повторюються нині в курсі з релігієзнавства, але вже без опійних оцінок,
інформативно. Структура курсу майже не змінилася, хіба що замість тем
“Релігія і наука”, “Релігія і мораль”, “Релігія і мистецтво” та деяких інших
з’явилося більше тем з історії релігії, теми про конфесійні різновиди.
* Колодний А.М. – доктор філософських наук, професор, заступник директора –
керівник Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.Г.Сковороди
НАН України.
** © Колодний А.М., 2004
Здрібнилися ми тут так, що “зайшли” в релігію давньої Індії, Єгипту,
Месопотамії, Греції, а сьогодення релігії і конфесій розглядаємо бігло і з
якимсь острахом.
Більше того, є у нас ще релігієзнавці, які з певним апломбом
неперевершеності свого рівня пізнань пережовують те, що говорили
науковці минулих століть або що говорять про релігію нинішні наші
колеги на Заході, і вважають, що цим розвивають релігієзнавчу науку
України. Але це далеко не так. Спілкуючись із зарубіжними
дослідниками релігії під час своїх неодноразових поїздок за кордон на
наукові конференції, я переконався в тому, що тут ми маємо справу
скоріше із створеними ними якимись новими умоглядними
конструктами, новими, витвореними ними, умоглядними поняттями з
осягнення релігійних феноменів, а не з власне дійсним науковим аналізом
багатоманіття сучасних релігійних явищ і процесів. А це має місце тому,
що реальний об’єкт нашої дослідницької уваги – жива сьогоднішня
релігія і релігійність – існує по суті поза ними. Читаєш праці деяких
молодих наших релігієзнавців і бачиш, як вони хизуються знанням праць
різних авторів – вітчизняних і зарубіжних. Цитата йде за цитатою.
Втупившись в Інтернет-сайти, їх не так вже й тяжко назбирати. А де ж
власна думка дослідника? То ж маємо ще часто “посилочне
релігієзнавство”, реферування чужих думок під певну тему підібраних.
Чи часто наш сьогоднішній релігієзнавець буває в храмах і
молитовних будинках різних конфесій, чи читає він нині багатий видрук
різноконфесійної літератури і періодики, чи регулярно він слухає радіо- і
дивиться телепередачі з релігійної тематики, веде бесіди з богословами,
релігійними діячами, просто віруючими різних конфесій? Ні й ні. Мене
страшить те, що релігієзнавство розвивається як якась наука в собі. Ми
часто працюємо в рамках наших професійних видруків, дискутуємо один
з одним, розвиваємо чи завиваємо один одного, не рахуючись навіть з
тим, що, крім академічного (світського), є ще й богословське
релігієзнавство, класичним представником якого в Росії, скажімо, був
Олександр Мень. Та й інші були ( і не лише в Росії). То ж я закликаю (і
ми в себе в цьому плані працюємо) до творчої співпраці академічних і
богословських релігієзнавців, до здолання релігієзнавства як науки-в-
собі.
Сказане вище не всіх стосується, але, що шкода, небагатьох. Але
саме українські релігієзнавці - спочатку в житті, а тепер і в дослідженнях
- започаткували нову сферу релігієзнавства – практичне. І це не тому, що
ми не маємо таланту чи бажання входити в метафізичні хащі філософії,
історіософії чи психології релігії, чи хочемо в такий спосіб знайти собі
6 7
легку сферу для подальшої діяльності. Ми цим також аж ніяк не піддаємо
сумніву практичну значимість праць філософів чи психологів релігії.
Більше того, ми їхніми працями активно користаємося. Але наші
дослідження зорієнтовані не на нові умоглядні словоплетива щодо
релігійних феноменів. Вони направлені насамперед на оприсутнення
релігії в суспільстві, від якого вона аж ніяк не відокремлена, хоч і
відокремлена від держави. Кожний віруючий, як і будь-яка релігійна
інституція, водночас є і не від світу цього і в цьому світі. Ось тут якраз і
пролягає та межа, яка різнить теоретичне і практичне релігієзнавство.
Останнє, власне, саме й покликане відтворити реальні шляхи входження
віруючого і релігійних інституцій в світ. Це передбачає дослідження
шляхів цього входження насамперед через взаємодію сакральних
(церковних) і світських інституцій (в т.ч. й з державою), через
перебирання на себе рядом релігійних організацій світських форм
діяльності, через міжконфесійну взаємодію, а не протистояння, через
підключення до вирішення складних проблем нинішнього українського
соціуму різних міжнародних релігійних спільнот тощо.
Бути практичним релігієзнавцем значно тяжче, ніж теоретиком
релігії. Ти тут щодня маєш справу з живою і часто неочікуваною
ситуацією, із сформованою століттями міжконфесійною упередженістю і
водночас незнаними релігійними новотворами, із прагненнями окремих
спільнот лише себе розглядати як релігію ( до того ж єдино істинну), а
інші віросповідання – як єресь. Релігієзнавець-практик постійно
зустрічається із фактами необґрунтованої заангажованості з боку
державних чиновників різного рівня (від президента країни до голови
сільради) на певні (а то й лише одну) Церкви чи релігійні течії і водночас
всіляким протистоянням (часто антизаконним), адмініструванням,
бюрократизуванням щодо інституцій інших конфесій.
То ж, як бачимо, практичне релігієзнавство визначає своє
дослідницьке поле не за рахунок негативного, опортуністичного
ставлення до релігієзнавства теоретичного. Воно, поруч з ним, має право
на своє існування. Але не рахуватися з тим, що в наш час відбувається
зміщення інтенцій осмислення релігійних явищ, зміна тематичних і
концептуальних орієнтацій релігійних спільнот, ми не можемо. Відходить
те бачення релігії, яке сформувалося в епоху модерну. Релігія сама
відчуває вже якусь свою непотрібність, незапрошеність. Сьогоднішній
віруючий відпихує її на окраїни свого життя і свідомості. Він розміщує її
ще в своєму побуті – домашньому і почасти громадському, а в інші сфери
– її не допускає, бо ж не знаходить їй там місця.
Але справа не тільки в тому, що сьогоднішній віруючий нині
переважно невоцерковлений. Визнаємо, що він дотримується переважно
етикету своєї релігії, а не її етики. Визнаємо і те, що значною мірою вже
не працюють Заповіді Мойсея в своїх установках не красти, не вбивати,
не чинити перелюб, не заздрити на майно ближнього та ін. Я не говорю
тут про Заповіді Блаженства Ісуса Христа: вони в повному своєму обсязі
взагалі ніколи не були життєві. В наш час порушено також довіру до
науки, бо ж маємо процвітання позавіросповідної містики, окультизму,
іншого духовного хламу. Але ж це – також релігійність. Вона не є
традиційною, але вона стає масовою, базуючись на народних суєвір’ях.
Народ вже перестав вірити в якесь заступництво і допомогу історичних
Церков. І якщо віруючі старшого віку із-за традиції, просто звички ще
відвідують їхні храми, то молодь значною кількістю пішла до харизматів,
де знаходить сучасні засоби і для спілкування, і для задоволення своїх
пізнавальних інтересів, і для задоволення художніх потреб в нових
формах. У всякому разі, вона не сліпа і бездіяльна маса глядачів (як у
храмі традиційної конфесії), а активна спільнота релігійного життя. То ж
епоха постмодерну вимагає вивільнення від якихось стандартних, віками
усталених форм боговшанування. Вона актуалізує питання творчого
богомислія і богодіяння. Церква, якщо вона хоче бути “запрошеною”, має
у відповідних формах відповідати на ці виклики часу.
Отже, як бачимо, практичне, значно урізноманітнене нині
ставлення віруючого до світу, те практичне релігійне мислення, що
супроводжує його, стають відокремленими релігійними феноменами, а
відтак – окремими об’єктами осмислення. Саме це й спонукає нас
виокремити в релігієзнавстві його практичне дисциплінарне утворення.
Перш ніж розглядати детально його зміст, згадаймо принагідно
виокремлення Кантом “практичної філософії”. У німецького філософа
знаходимо два модуси застосування розуму - технічно- практичний і
морально–практичний. Не стану тут вникати в деталі його
розмірковувань, але відзначу те, що для Канта індикатором достеменної
практичності (практичного розуму) поставала свобода. “Практичне є все
те, що можливе завдяки свободі”, - зауважує він.
Так ось для практичного релігієзнавства однією із вихідних його
категорій постає саме категорія свободи совісті.
Свобода совісті сама по собі є безумовною і абсолютною. Вона
постає як практичне апріорі. Лише така свобода, а ми її всіляко прагнемо
утвердити в українському соціумі і в цьому виявляється наше діяння як
практичних релігієзнавців, виступає не як щось зовнішнє, нав’язане
особистості, а як щось внутрішнє, трансцендентне, само собою зрозуміле.
8 9
Формуючи дійсне розуміння свободи совісті, ми цим прагнемо спонукати
кожного віруючого, незважаючи на його конфесійну належність,
піднятися над собою, своєю релігійною заангажованістю, по-іншому
прочитати ті відомі всім слова з Біблії, коли Бог засвідчує, що єдиною
його ознакою є лише те, що він Є, тобто просто своє буття. А якщо це так,
то тоді будь-який конфесійний поділ, будь-яке обрядове оформлення
релігії - не від Бога, а від людини. То чого ж із-за цього, наголошуємо ми
конфесіям, вступати в якісь битви і конфесійні протистояння. Якщо Ісус
Христос вчив любити не просто ближнього, а передусім ворога свого, то
хіба є християнським явищем міжконфесійна ворожнеча або зневага до
інаковіруючої чи взагалі невіруючої людини. Визнаймо право кожного на
свій шлях до Бога, свої форми його вшанування.
Відтак свобода совісті – це повага до гідності кожного, а саме на
власній гідності й розвивається особа в епоху постмодерну. В
громадянському суспільстві, яке ми будуємо, кожна особа постає
сувереном. Відповідно цьому має змінитися (як католики кажуть –
аджорнаментуватися) і релігія. Можливо й ми, релігієзнавці, в цьому в
дечому можемо підказати їй. Я вже десь з десяток років наголошую, що
якщо християнство не змінить свою парадигму гріховності і покарання за
неї на парадигму моральної величі Ісуса Христа, Христа як морального
ідеалу, то саме із-за цього воно втратить своїх вірних бо ж постійна
абсолютизація гріховності принижує людину. Харизмати, як постмодерна
християнська течія, вже дещо враховують це. Вони славлять Ісуса за все
те добре, що він зробив і робить, а не постають перед ним в ролі
настирливих прохачів.
Практичне релігієзнавство відтак актуалізує не лише питання
функціональності релігії, а й її цінності. Проблема аксіології релігії, її
етичних норм у їхньому взаємозв’язку із соціальним станом людини –
важлива для нього. Актуальним для нього є й питання суб’єкта релігійної
діяльності. І тут ми працюємо над тим, як підняти рівень освіченості
духовенства, як донести до нього здобутки не тільки релігієзнавчої, а й
всієї науки.
Як бачимо, тематичне поле і проблематика сучасного
практичного релігієзнавства лежить на межі багатьох дисциплін –
психології, аксіології, глобалістики, праксеології, соціології та ін.
Не стану далі говорити тут про проблеми практичного
релігієзнавства. Їх ми маємо намір включити до нової дослідницької теми
нашого Відділення, але зауважу насамкінець, що лише вихід
релігієзнавства в практичну сферу вивільнить його від тієї кризи, яку
воно переживає. Цю кризу я вбачаю в наступному:
1. Наявне відмежування релігієзнавства як науки від
релігієзнавства як навчальної дисципліни, а відтак тематична
і змістовна закостенілість останнього.
2. Сформувалася певна непорушна окресленість (завершеність)
тематичного поля релігієзнавства, що є навіть запозиченою в
своїй структурній основі із колишнього курсу наукового
атеїзму.
3. Наявна відстороненість від релігієзнавчого аналізу
протистояння різних думок, різних позицій (в т. ч. й
вільнодумчих) на феномен релігії.
4. Має місце певна заангажованість дослідників і педагогів на
християнстві й перенесення його особливостей як релігії на
весь релігійний феномен, на всі конфесійні вияви
релігійності.
5. Релігієзнавство розвивається як наука-в-собі, бо ж, замість
вивчення реальних процесів релігійного життя, дослідники
копаються в думках і судженнях своїх колег минулого часу і
сьогодення. Релігієзнавство відтак постає загнаним в глухий
кут ізоляції від практичної релігійної дійсності.
6. Домінування в релігієзнавчих виданнях і дослідженнях
висновків і описань авторів минулого (Тейлор, Фрезер, Леві-
Брюлль, Мюллер та ін.). Користування в дослідженням і
викладанні навіть ілюстративним матеріалом з творів цих
давніх авторів.
7. В релігієзнавчу освітню сферу прийшли ті, хто не має
належної підготовки з фаху, а відтак вони часто лише
дискредитують і знецінюють релігієзнавство як науку і
навчальну дисципліну.
8. Втеча в дослідницькій роботі від актуальних проблем
сьогодення у вивчення переважно проблем і подій історії
релігії, історії духовності, вивчення без знання відповідної
мови релігій зарубіжних країни тощо. Маємо здрібнення і
дублювання тематики наукових досліджень.
9. Широка компіляція і плагіат матеріалів Інтернет-сайтів і
подання їх як свого здобутку без будь-яких посилань.
Переклад зарубіжних релігієзнавчих видань українською
мовою і видрук їх вже як своїх наукових праць чи навчальних
посібників.
10. Українське релігієзнавство має визнані здобутки в
дослідженнях з історії, політології та етнології релігії,
10 11
християнської конфесіології, проблем суспільного буття
релігії. Водночас відсутні значимі наукові розробки з
філософії і феноменології релігії, з історіософії, соціології і
психології релігії.
Враховуючи те, що нині в Україні практично є одна академічна
наукова установа з релігієзнавства, яка не може своїм штатом охопити всі
актуальні проблеми нашої науки, можна вирішити це питання шляхом
кооперації наукової роботи всіх науковців-релігієзнавців країни. Це
передбачає створення при Українській Асоціації релігієзнавців
тематичних дослідницьких груп із включенням до складу кожної з них
науковців з різних установ України. Скажімо, будуть наукові тематичні
групи з дослідження православ’я, католицизму, протестантизму, ісламу,
нових релігійних течій, сучасної містики, історії християнства, історії
релігії в Україні, історії релігієзнавчої і богословської думки, проблем
свободи совісті тощо. Робота груп буде плануватися і виявлятиметься у
виданні колективних монографій. Відділення релігієзнавства ІФ НАНУ
працює нині над тематикою можливих дисертаційних досліджень. Варто
провести також спеціалізацію обласних осередків УАР в проведенні
наукових конференцій, щоб усунути наявне дублювання в їх тематиці.
Ми прагнемо добитися через ВАК обов’язкової реєстрації дисертаційних
тем в Координаційній Раді з релігієзнавства НАН України, яку очолює
професор П. Яроцький. До послуг дослідників релігії Центр релігійної
інформації і свободи УАР відкрив в Києві Бібліотеку релігієзнавця, яка
постійно поповнюється новинками фахової і богословської літератури як
України, так і зарубіжжя, періодичними виданнями різних конфесій
України.
То ж будемо надіятися, що нам пощастить здолати ті труднощі,
які переживає нині наша наукова сфера, хоч загалом наші здобутки все ж
виглядають значно вагомішими, ніж в наших колег з ближнього
зарубіжжя. Ніхто там не має трьох періодичних видань, а у нас є –
“Релігійна свобода”, “Українське релігієзнавство” та “Релігійна
панорама”. Там не проводяться, як у нас, щороку, з видруком матеріалів,
десяток наукових конференцій. У них відсутнє у вузах як обов’язкова
навчальна дисципліна “Релігієзнавство”. Вони не беруться до видруку
багатотомної історії релігії своєї країни чи релігієзнавчої енциклопедії.
Ми це маємо, але завжди хочеться більшого і кращого. То ж повіримо в
себе!
__________________________________________________________________________________
І ФІЛОСОФІЯ РЕЛІГІЇ
Н.Недзельська
* (м. Херсон)
СУТНІСТЬ ХРИСТИЯНСЬКОГО РОЗУМІННЯ
ПРИРОДИ СІМ’Ї ТА ШЛЮБУ**
У наш час, за умов розпаду усталених соціальних, ідеологічних,
економічних та політичних відносин, сім’я, по суті, є єдиною
структурною одиницею, що саморегулюється. Вона, певною мірою,
моделює та відтворює практично всі сфери життєдіяльності, соціальні
зв’язки та функції суспільства, є природною соціальною формою
збереження, переробки та передачі самобутньої етнокультурної
інформації, що втілюється в родинно-побутовій культурі, національному
архетипі, обрядових та фольклорних стереотипах. Сім’я формує
внутрішній світ особистості, визначає структуру його сприйняття.
Криза сім’ї за умов глобалізації спонукає християнство шукати
шляхи її подолання. Церкви з тривогою вказують на загрозу руйнації
сім’ї, внутрішню кризу й секуляризацію подружжя, шукають їх причини
та шляхи виходу. Аналіз християнського вирішення проблеми може стати
важливим підґрунтям для подолання негативних процесів в сучасному
світі, сприятиме утвердженню високої моралі. Цим зумовлена
актуальність дослідження сутності сім’ї в релігіях, традиційних для
України.
Наукове осмислення сутності сім’ї в християнстві довгий час
залишалось білою плямою через ідеологічні стереотипи радянського
періоду. Важливими є теоретичні розробки з позиції сучасного
релігієзнавства, здійснені у працях Колодного А.М., Филипович Л.О.,
Лобовика Б.О., Яроцького П.Л.., в яких аналізуються релігійні процеси в
Україні, відстоюються нові підходи до оцінки релігії як невід'ємного
елементу суспільного буття. Окремі принципи та тенденції у вирішенні
* Недзельська Н.І. – старший викладач кафедри філософії та соціально-
гуманітарних наук Херсонського державного університету.
** © Недзельська Н.І., 2004
|