Забутий ніжинський любомудр

Виходець із ніжинської грецької громади Микола Миколайович Мотоніс належить до числа незаслужено забутих на своїй малій батьківщині громадських діячів і учених ранньомодерної доби....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2008
1. Verfasser:	Коваленко, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК 2008
Schriftenreihe:	Ніжинська старовина
Schlagworte:	Видатні ніжинці
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20718
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Забутий ніжинський любомудр / О. Коваленко // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2008. — Вип. 6(9). — С. 118-124. — Бібліогр.: 36 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-20718
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-207182013-02-13T03:19:38Z Забутий ніжинський любомудр Коваленко, О. Видатні ніжинці Виходець із ніжинської грецької громади Микола Миколайович Мотоніс належить до числа незаслужено забутих на своїй малій батьківщині громадських діячів і учених ранньомодерної доби. 2008 Article Забутий ніжинський любомудр / О. Коваленко // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2008. — Вип. 6(9). — С. 118-124. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. 2078-063X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20718 uk Ніжинська старовина Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Видатні ніжинці Видатні ніжинці
spellingShingle	Видатні ніжинці Видатні ніжинці Коваленко, О. Забутий ніжинський любомудр Ніжинська старовина
description	Виходець із ніжинської грецької громади Микола Миколайович Мотоніс належить до числа незаслужено забутих на своїй малій батьківщині громадських діячів і учених ранньомодерної доби.
format	Article
author	Коваленко, О.
author_facet	Коваленко, О.
author_sort	Коваленко, О.
title	Забутий ніжинський любомудр
title_short	Забутий ніжинський любомудр
title_full	Забутий ніжинський любомудр
title_fullStr	Забутий ніжинський любомудр
title_full_unstemmed	Забутий ніжинський любомудр
title_sort	забутий ніжинський любомудр
publisher	Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
publishDate	2008
topic_facet	Видатні ніжинці
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20718
citation_txt	Забутий ніжинський любомудр / О. Коваленко // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2008. — Вип. 6(9). — С. 118-124. — Бібліогр.: 36 назв. — укр.
series	Ніжинська старовина
work_keys_str_mv	AT kovalenkoo zabutijnížinsʹkijlûbomudr
first_indexed	2025-07-02T21:15:01Z
last_indexed	2025-07-02T21:15:01Z
_version_	1836571323443183616
fulltext	НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 118 55. Покровский А. К третьей главе Коммунистического Манифеста. Заметки // Записки Ніжинського інституту народної освіти. – Кн. 7. – Ніжин, 1927. – С. 139-177. 56. Покровский А. Proletarii Древнего Рима // Записки Ніжинського інституту народної освіти. – Кн. 7. – Ніжин, 1927. – С. 16-44. 57. Покровский А. К истории общенародных повинностей // Ювілейний збірник на пошану акад. М.С. Грушевського. – К., 1928. 58. Покровський О. Про матеріалістичне розуміння історії в первісному його вигляді // Збірник заходознавства. – б/м., 1929. 59. Штепа К. Вказана праця. – С. 288. 60. Покровський О. Шевченко і Кабе // Україна. – 1927. – Кн. 3. – С. 15-16. 61. ІР НБУВ, ф. 23, спр. 992, арк. 1. 62. ВДАЧОН, ф. Р.-6121, оп. 2, спр. 3280, арк. 74зв.-75. 63. Штепа К. Вказана праця. – С. 289. 64. ІР НБУВ, ф. 90, спр. 364, арк. 2-4. Олександр КОВАЛЕНКО (Чернігів) Забутий ніжинський любомудр Виходець із ніжинської грецької громади Микола Миколайович Мотоніс належить до числа незаслужено забутих на своїй малій батьківщині громадських діячів і учених ранньомодерної доби. Він народився у 1728 р. і “чрез несколько времени” навчався у Києво-Могилянській академії. Навесні 1747 р. Микола Мотоніс і його близький при- ятель киянин Григорій Козицький, “вступя по тамошнему расположению учений в училище философское и выслушавши логику, восприяли намерение отъехать в чужие края, где бы <…> начатые <…> науки к концу могли привесть и, возвратившися в отечество, оному какую-нибудь принесть пользу” [1]. Бажання цілком зрозуміле, як- що зважити, з одного боку, на поширену серед українських студентів традицію освіт- ніх мандрів, а з іншого – на поступовий занепад Києво-Могилянської академії, яка де- далі помітніше втрачала свій науковий престиж і перетворювалася у суто духовний навчальний заклад [2]. 1 травня 1747 р. М. Мотоніс і Г. Козицький отримали у своїй alma mater відповідне “свидетельство” й 21 липня вирушили в дорогу. Через місяць вони дісталися Сілезії й уступили до “Гимназии святыя Елисаветы”, що в місті Брес- лав (нині Вроцлав) [3]. Тут М. Мотоніс і Г. Козицький провели півтора року і справи- ли якнайкраще враження. В “атестаті”, виданому обом студентам “главной консисто- рии королевским советником, кирок и школ инспектором, священныя богословии профессором” Йоганом Фрідеріком Бургом, зазначалося, що вони “чрез все то время с таким рачением и прилежанием во всех честных науках упражнялись и столь похва- льно и добропорядочно между нами себя вели, что хвалы как прочих учителей, так и нашей достойны и оказали великую о себе надежду” [4]. Але на цьому М. Мотоніс і Г. Козицький свою спрагу до знань не втамували й 18 квітня 1749 р. виїхали до Лейпцига. Місцевий університет, що здавна користувався неабиякою популярністю серед української молоді, гостинно прийняв новачків, але на заваді успішному навчанню стало елементарне безгрошів’я. Сподівання на допомогу НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 119 ймовірних меценатів-благодійників, охочих “вспоможение им учинить и щедротою своею их ободрить и подкрепить”, не виправдалися. Відтак, у серпні 1749 р. М. Мотоніс і Г. Козицький звернулись до імператорської Академії наук у Санкт- Петербурзі (яку, до речі, натоді очолив ще один виходець із України, майбутній геть- ман Кирило Розумовський) із проханням про допомогу: “Но как мы особливо к мате- матике, философии, истории и к некоторым европейским языкам приложить труд же- лаем, которыя науки по крайней мере трех лет совершеннаго ради постижения требу- ют, а здесь понеже все дорого, на своем коште чрез толикое время прожить невозмо- жно, <…> того ради императорскую Академию наук нижайше просим, чтоб она <…> нам помощь учинить изволила” [5]. Водночас, у Санкт-Петербурзі одержали рекомен- даційний лист професора Лейпцигського університету і почесного члена імператорської Академії наук Готфріда Гейнзіуса, який дуже схвально відгукнувся про М. Мотоніса та Г. Козицького [6]. Вочевидь, це й зумовило позитивну відповідь: “сим помянутым сту- дентам предложить следующие кондиции: 1) чтоб дали о себе и о своих науках аттеста- ты; 2) чтоб обязались вечно служить Академии; 3) чтоб присягу в верности учинили” [7]. М. Мотоніс і Г. Козицький у листопаді 1749 р. мусили погодитися на такі умови й здобули “жалованья каждому из них по сту рублей на год” [8]. Керівництво Академії наук зажадало, аби вони “в поступках себя содержали благочинно и от излишних рас- ходов весьма б себя хранили”, а також, “дабы оные студенты по наукам своим употреб- лены быть могли способнее при Академии наук в Санкт-Петербурге, то неотменно им стараться надлежит привыкать к великороссийскому языку и штилю” [9]. До Санкт-Петербургу М. Мотоніс і Г.Козицький повернулися тільки 1758 р., одразу приступивши до роботи у навчальних закладах, створених при Академії наук. М. Мотоніс викладав давні мови в Академічній гімназії, Г. Козицький – в Академіч- ному університеті [10]. Вже 15 березня 1759 р. обох було обрано ад’юнктами Акаде- мії наук, а 29 січня 1767 р. – її почесними членами [11]. І М. Мотоніс, і Г. Козицький належали до числа співробітників Михайла Ломоносова – перекладали на латину його трактати, опікувалися архівом і бібліотекою видатного російського вченого [12]. Тим часом, у січні 1762 р. М. Мотоніса та Г. Козицького як фахівців-філологів, “достаточ- но знающих российский язык и чистоту штиля”, було залучено до редагування проек- ту Нового Уложення – кодексу законів Російської імперії. За успішне виконання цьо- го відповідального завдання М. Мотоніс і Г. Козицький одержали чин колезького асе- сора і невдовзі перейшли на державну службу. М. Мотоніс, зокрема, у травні 1764 р. влаштувався до Герольдмейстерської контори Сенату, отримавши за три роки ранг надвірного радника [13]. Відомо також, що в 1769 р. М. Мотоніса збиралися направи- ти на викладацьку роботу до щойно заснованого Московського університету, але він свідомо уникнув цього призначення [14]. М. Мотоніс брав активну участь у суспільно-політичному, науковому та культур- ному житті. Він входив до групи політиків і науковців, які готували й редагували ві- домий “Наказ” Катерини ІІ Комісії для складання проекту Нового Уложення. Цікаво, що М. Мотоніса було обрано депутатом цієї Комісії від шляхетства Гадяцького, Мир- городського та Полтавського полків Гетьманщини, і він неодноразово виступав на її засіданнях, порушуючи актуальні питання тогочасної дійсності [15]. М. Мотоніс спів- робітничав із Вільним економічним товариством і стояв біля витоків вітчизняної де- НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 120 мографічної думки. Він повсякчас підтримував зв’язок із Україною, надсилав книги до бібліотеки Києво-Могилянської академії, сприяв публікації 1773 р. у Санкт- Петербурзі першого енциклопедичного довідника про Лівобережну Україну – “Крат- ких географических, политических и исторических известий о Малой России”, який зазвичай приписується видавцю і літератору В. Рубану [16]. Між тим, молодість минула, і слід було обзаводитися родиною. За М. Мотоніса, як він сам засвідчив у листі до Г. Полетики, мало не засватали дочку заможного пензен- ського поміщика колезького асесора І. Мяснікова, котра за примхою долі невдовзі ви- йшла заміж за Г. Козицького [17]. Зрештою в 1769 р. М. Мотоніс одружився на Олені Жураківській, доньці бунчукового товариша В. Жураковського від його другої дру- жини М. Бороздни, й у такий спосіб увійшов до кола впливових представників коза- цької старшини [18]. У посагу за дружиною М. Мотоніс одержав маєток у с. Липовий Ріг, який тоді належало до складу Четвертої полкової сотні Ніжинського полку, а та- кож села Крупичполе, Сваричівку та хут. Липняк – загалом близько 500 душ селян [19]. Подружжя Мотонісів мало п’ятьох дітей: двох синів – Миколу й Володимира і трьох дочок – Марію, Єлизавету та Наталію [20]. Усе складалося якнайліпше, але в 1775 р. М. Мотоніс – натоді обер-секретар 3-го департаменту Сенату та колезький радник – потрапив у серйозну халепу. Недобрози- чливці звинуватили його в незаконних потураннях Ніжинській грецькій громаді. 14 грудня 1775 р. був оприлюднений іменний (імператорський) указ, який позбавляв М. Мотоніса всіх чинів. Утім, вже 23 грудня з’явився указ протилежного змісту, який скасовував звинувачення на адресу М. Мотоніса. До Сенату він, далебі, вже не повер- нувся – за указом належало “возвратить ему прежний чин и определить к делам в дру- гое место”. За трагічним збігом обставин саме цього часу – 21 грудня 1775 р. – вкоро- тив собі віку Г. Козицький… [21]. Останні роки життя М. Мотоніса лише фрагментарно відображені в історичних до- кументах. Відомо, зокрема, що деякий час він перебував на “статской службе в Нежи- нской нижней расправе судьею” [22]. За свідченням упорядників неопублікованого “Опису Чернігівського намісництва” 1779-1781 років, у с. Липовий Ріг йому належав маєток – житловий будинок “о 7 покоях”, 68 дворів (85 хат) і 1 бездвірна хата залеж- них селян. Оскільки орної землі бракувало, місцеві мешканці “упражняются в хлебо- пашестве только для своего пропитания, прибель же получают от родящогось здесь простого табаку, которой во многом количестве продают в Нежине”. Крім того, М. Мотоніс володів 2 хуторами – у Першій полковій (“в нем подсуседческих 2 хаты”) і Монастирищенський (із 1 підсусідською хатою) сотнях Ніжинського полку, а також шинком “на 9-й версте большой столбовой дороги из Нежина в Глухов”* (при ньому “посполитская 1 бездворная хата”) [23]. У “Черниговского наместничества топогра- фическом описании” О. Шафонского станом на 1786 р. серед “заводов рогатого скота отменных” у Ніжинському повіті відзначено “завод” М. Мотоніса в с. Липовий Ріг, у якому утримувалося ”малороссийских коров и быков до 100”. Вочевидь, у власності * Переклавши цю відстань у метричну систему, матимемо близько 19 км (якщо вважати не мірну, а ме- жову версту, довшу майже вдвічі за попередню, і якою до ХХ ст. в Російській імперії користувалися для визначення відстані між населеними пунктами) – тобто шинок знаходився десь із північного боку того- часного с. Веркіївка (сучасної Вертіївки). НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 121 М. Мотоніса перебували розташовані у цьому ж селі водяний млин і сукновальня на р. Остер [24]. Згідно ”Опису Новгород-Сіверського намісництва” 1779-1781 років, йому належав також хутір неподалік від с. Чорнотичі (колишньої Волинської сотні Чернігів- ського полку) “при речке Хребетной, <…> в нем винокуренной о 8 котлах завод, в коем выцеживаемого из своего и из покупного хлеба и из собственного леса вина отсылается полку Нежинского в село Круглый Рог, откуда и подданные для работ сюда присылаю- тся, для жителства коих имеется в сем хуторе хат 2”. Крім того, М. Мотоніс ”содержал в откупе <…> за 100 р. на четире года” сусідній хут. Церковний, “принадлежащий на церков в селе Козлиничах”. Тут також діяв “винокуренный о 8 котлах завод, в коем це- дится вино из своего хлеба, а из леса принадлежащего к оному хутору. Вино выцежива- емое отправляется в Липов Рог, и оттуда ж присылаются сюда для работ подданные, для коих выстроенных хат 2 имеется. Обывателей же в обоих хуторах нет” [25]. Зага- лом, за даними 1787 р. “за ним состоит уезда Нежинского в селе Липовом Роге 200 душ и около оного в селе Крупичполе 30, <…> в Смолянке 13, Заньках 16, Берестовце 21, да за женою полученных Нежинского полка 200, всего 485 душ ” [26]. Помер М. Мотоніс у своєму липіврізькому маєтку 20 листопада 1787 р. [27]. Його вдова й надалі мешкала в цьому селі й у 1798 р. володіла 420 душами селян “мужеска пола наследственных” у Липовому Розі та Сваричівці (померла вона на 76-му році життя 21 квітня 1813 р.). Сини М. Мотоніса натоді перебували на військовій службі в артилерійських частинах – Микола в званні штабс-капітана, Володимир – поручика. Дочка М. Мотоніса Єлизавета вийшла заміж за секунд-майора М. Томару, інша – На- талія – за прем’єр-майора Г. Макарова [28]. До речі, онук останнього – місцевий по- міщик В. Макаров у 1872 р. оприлюднив у “Записках Черниговского губернского ста- тистического комитета” цікавий історико-етнографічний нарис про Липовий Ріг, у якому згадується і родина Мотонісів [29]. Доробок М. Мотоніса складається головним чином із перекладів творів античних ав- торів, а також західноєвропейських гуманістів, зокрема Еразма Ротердамського та Мар- ка-Антонія Мюре, які порушували досить актуальне для тогочасної Російської імперії питання про секуляризацію науки та культури. Опубліковано їх було в журналі “Трудо- любивая пчела”, який протягом 1759 р. за безпосередньої участі М. Мотоніса та Г. Козицького видавав у Санкт-Петербурзі відомий літератор О. Сумароков [30]. Творча спадщина М. Мотоніса просякнута ідеями Просвітництва, якими він, правдопо- дібно, перейнявся під час навчання за кордоном. М. Мотоніс, як і Г. Козицький, Я. Козельський, С. Десницький, І. Туманський та інші діячі вітчизняної науки та культури тієї доби (до речі, здебільшого українці за походженням), заперечував середньовічний об- скурантизм, відстоював нову світоглядну парадигму, оперту на раціоналізм, а головним чинником суспільного поступу вважав поширення освіти та наукових знань [31]. У такому історико-культурному контексті й слід розглядати невеликий за обсягом, але напрочуд цікавий трактат М. Мотоніса “Рассуждение о двух главных добродете- лях, которыя писателю истории иметь необходимо должно” [32]. Це одна з перших спеціальних історіософських студій у східноєвропейському науковому просторі, хоча, як не дивно, вона не викликала особливого інтересу у фахівців. Якщо С. Пештич у своїй ґрунтовній праці з російської історіографії XVIII ст. принагідно згадав “Рассуж- дение” М. Мотоніса (перекрутивши його прізвище) в контексті відображення істори- НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 122 чної проблематики на сторінках тогочасних періодичних видань [33]; у новітньому дослідженні О. Малінова “Философия истории в России XVIII века” ім’я М. Мотоніса не зустрічається взагалі [34]. Попередники М. Мотоніса в Росії й Україні, як правило, торкалися теоретичних проблем історичного пізнання або в загальних курсах поетики чи риторики (Ф. Прокопович), або в передмовах до своїх конкретно-історичних праць (С. Величко). “Рассуждение” М. Мотоніса відображає специфіку початкової стадії процесу перетворення механічної сукупності історичних знань у галузь науки, коли доволі гостро постало питання про розмежування історичного жанру красного пись- менства і, власне, історичних студій (“иныя стихотворец и слова похвального писа- тель должен иметь правила, а иныя сочинителю истории наблюдать прилично”). При- вертають увагу також міркування М. Мотоніса з приводу засадничих особливостей іс- торичної науки: “история <…> зависит только от одной искренности писателя, следо- вательно, в ней одни вероятныя доказательства имеют место”. “Прямым истории пи- сателем, – розвивав свою думку М. Мотоніс, – не можно назвать того, который в свою историю вносит из других наук разныя украшения и, вымыслив небылицу, хочет оною увеселение принесть читателям”. Він також наголошував: “ложь дело безчестое во вся- ком человеке, а наипаче в сочинителе истории для того, что он должен писать с одним только сим намерением, чтоб читателей пользовать и примерами невымышленными, да самою вещию в сем свете бытие свое имевшими, учить их добрым последовать, а ху- дых убегать, чтоб не впасть им в подобныя, которыя он представляет, нещастия”. Зреш- тою, саме “искренность” (тобто відповідність змісту історичної праці реаліям минув- шини) та “несуеверное Богопочитание” (тобто уникнення усіляких забобонів у пояс- ненні історичних подій) він у цілковитій відповідності з настановами філософії Просві- тництва вважав “главными добродетелями писателя истории”. Відтак, за переконанням М. Мотоніса, “историк не должен быть подобен живописцу, которой, изображая непри- гожаго лицем, придает ему более краски или белости и, во всем наблюдая пропорцию, скрывает его безобразие. Писателю истории надлежит подражать судье и наблюдать правду”. Впадає у вічі, що свої міркування М. Мотоніс ілюструє переважно прикладами з античної літератури. Найпростіше було б пояснити це його фаховими уподобаннями, але апеляція до античної доби, пошук у ній ідеальних героїв, звичаїв і законів були ве- льми характерні для адептів просвітницької ідеології. Як зауважив з цього приводу Г. Козицький, кращі твори античних письменників і вчених “возвели древних на самую высочайшую степень мудрости и учения и славе их даровали вечность” [35]. Інтересу до історичної минувшини М. Мотоніс, здається, не втратив і після повер- нення в Україну. В усякому разі, навряд чи випадково в його руках опинився автенти- чний універсал Богдана Хмельницького ніжинському полковнику П. Шумейку від 31 липня 1650 р. Відомий історик і краєзнавець О. Шафонський скопіював його, гостю- ючи у липіврізькому маєтку М. Мотоніса в листопаді 1784 р., коли “по Черниговской губернии для топографического её описания ездил” [36]. Подальші студії, безсумнівно, дозволять більш детально відтворити життєвий шлях і охарактеризувати доробок цієї непересічної людини. “Должны мы везде искать пра- вды и стараться всеми силами открыть истинные причины приключений”, – цей за- клик М. Мотоніса до істориків і на сьогодні зберігає свою актуальність. _______________ НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 123 1. Материалы для истории императорской Академии наук. – СПб., 1900. – Т. 10. – С. 75. 2. Нудьга Г.А. На літературних шляхах (Дослідження, пошуки, знахідки). – К., 1990. – С. 154, 205- 206, 257-258; Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. – К., 1994. – С. 274, 282-283. 3. Материалы для истории… – С. 76. 4. Материалы для истории императорской Академии наук. – СПб., 1897. – Т. 9. – С. 731. 5. Материалы для истории императорской Академии наук. – СПб., 1900. – Т. 10. – С. 75-76. 6. Там само. – С. 82-83. 7. Там само. – С. 254. 8. Там само. – С. 162-163. 9. Там само. – С. 493, 552-553. 10. Штранге М.М. Демократическая интелигенция России в XVIII веке. – М., 1965. – С. 131-132. 11. Модзалевский Б.Л. Список членов императорской Академии наук. 1725-1907. – СПб., 1908. – С. 23-24, 76. 12. Кулябко Е.С., Бешенковский Е.Б. Судьба библиотеки и архива Ломоносова. – Л., 1975. – С. 40, 91, 113, 114, 116, 117. 13. Штранге М.М. Вказана праця. – С. 132-138. 14. Кулябко Е.С., Бешенковский Е.Б. Вказана праця. – С. 116. 15. Див.: Сборник Русского исторического общества. – СПб, 1869. – Т. 4. – С. 167-170; Греки на українських теренах. – К., 2000. – С. 140. 16. Геннади Г. Справочный словарь о русских писателях и ученых, умерших в XVIII и XIX столетиях. – Берлин, 1880. – Т. 2. – С. 347; Штранге М.М. Вказана праця. – С. 227; Перковский А. Формиро- вание демографической мысли на Украине в XVIII в. // Проблемы исторической демографии СССР: Сборник научных трудов. – К., 1988. – С. 66. 17. Лазаревский А.М. Частная переписка Григория Андреевича Полетики (1750-1784 гг.) // Киевская старина. – 1894. – № 4. – С. 133-134. 18. Відділ Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині(далі – ВДАЧОН), ф. 343, оп. 1, спр. 4, арк. 106 зв. – 107; Летописи русской литературы, издаваемые Ник. Тихонравовым. – М., 1862. – Т. IV. – С. 35 (“Смесь”); Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. – К., 1910. – Т. 2. – С. 50-51. В. Томазов помилково назвав тещею М. Мотоніса першу дружину В. Жураковського Г. Тернавіот, дочку ніжинського війта (Томазов В. Козацко-старшинские роды греческого проис- хождения и их вклад в историю Украины // Генеалогический вестник. – СПб., 2002. – 9. – С. 26). 19. Лазаревский А.М. Описание Старой Малороссии. – К., 1893. – Т. 2. Полк Нежинский. – С. 14, 22, 80, 83. 20. ВДАЧОН, ф. 343, оп. 1, спр. 19, арк. 2 зв. 21. Штранге М.М. Вказана праця. – С. 266-267; Милорадович Г. Родословная книга Черниговского дворянства. – СПб., 1901. – Т. II. – Часть 3. – С. 224. 22. ВДАЧОН, ф. 343, оп. 1, спр. 19, арк. 2 зв. 23. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського НАН України, ф. II, од.зб. 13697, арк. 142, 146, 149, 155. 24. Шафонский А.Ф. Черниговского наместничества топографическое описание. – К., 1851. – С. 442-444. 25. Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779-1781 рр.) / Під ред. П. Федоренка. – К., 1931. – С. 356. 26. ВДАЧОН, ф. 343, оп. 1, спр. 19, арк. 2 зв. 27. Модзалевский Б.Л. Вказана праця. – С. 23. 28. ВДАЧОН, ф. 343, оп. 1, спр. 52, арк. 321 зв. – 322; Милорадович Г. Вказана праця. – Часть 2. – С. 381; Модзалевский В.Л. Вказана праця. – С. 51; Греки на українських теренах… – С. 138. 29. Макаров В.Я. Село Липов-Рог: исторические и статистические сведения // Записки Черниговского губернского статистического комитета. – Чернигов, 1872. – Кн. 2. – Вып. 5-6. – С. 47-78. 30. Див.: Неустроев А.Н. Историческое розыскание о русских повременных изданиях и сборниках за 1703-1802 гг. – СПб., 1874. – С. 77-82; Сводный каталог русской книги гражданской печати XVIII века. 1725-1800. – М., 1966. – Т. IV. Периодические и продолжающиеся издания. – С. 196; Бе- резина В. Журнал А.П.Сумарокова “Трудолюбивая пчела” (1759 г.) // Вопросы журналистики: Меж- вузовский сборник статей. – Л., 1960. – Вып. ІІ. – Кн. 2. – С. 3-37; Шамрай Д.Д., Берков П.Н. К цен- зурной истории “Трудолюбивой пчелы” А.П.Сумарокова // XVIII век. – М.–Л., 1962. – Сб. 5. – С. 399-406; та інші. НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 124 Титульна сторінка праці Є.Ю. Спаської “Татарские вышивки Старо-Крымского района” (Баку, 1926) 31. Про особливості історичної думки доби Просвітництва див.: Шапиро А.Л. Историография с древ- нейших времен до 1917 года. – Л., 1993. – С. 202-225, 253-277; Зашкільняк Л. Методологія історії від давнини до сучасності. – Львів, 1999, – С. 89-109. 32. Трудолюбивая пчела. – 1759. – Январь. – С. 34-47. Також див.: Сіверянський літопис. – 2001. – № 1. – С. 110-115. 33. Пештич С.Л. Русская историография XVIII века. – Л., 1965. – Часть II. – С. 40. 34. Див.: Малинов А.В. Философия истории в России XVIII века. – СПб., 2003. 35. Штранге М.М. Вказана праця. – С. 133-135. 36. Шафонский А.Ф. Вказана праця. – С. 458. Публікацію цього документу за копією О. Шафонського див.: Універсали Богдана Хмельницького. 1648-1657. – К., 1998. – С. 106-107. Андрій НЕПОМНЯЩИЙ (Сімферополь) Кримські сторінки біографії Євгенії Спаської Кримознавство знає немало імен видатних діячів історичної науки, в наукових біогра- фіях яких різночасовий, але значимий слід залишили студії, пов’язані з вивченням істо- рико-культурної спадщини народів Криму. Серед таких – Євгенія Юріївна Спаська, відо- мий український етнограф і мистецтвознавець. Упродовж останніх років з’явилися дослі- дження, де висвітлена її трагічна доля, а також роль вченої у вивченні української етно- графії й становленні музейної справи [1]. Проте, вивчення кримської етнографії – не менш яскрава складова наукової спадщини Є.Ю. Спаської. Її наукові праці 20-их років ХХ ст. зіграли визначальну роль в становленні нау- кових досліджень кримськотатарської вишивки [2]. Про кримський період творчої біографії Є.Ю. Спа- ської жодним словом не згадують офіційні довідко- ві видання зазначеного періоду [3]. Біографічні документи Євгенії Юріївни зберігаються в архівах Києва та Санкт-Петербурга. У фонді Комісії “Нау- ка та її працівники в межах СРСР (1924-1930)” (Санкт- Петербурзька філія Архіву Російської Академії наук) нами виявлена анкета дослідниці, заповнена Є.Ю. Спаською 31 грудня 1926 р., де вказані основ- ні місця її роботи і сформульовані наукові пріори- тети [4]. Набагато інформативнішими є документи особистого зібрання вченої, що зберігаються у Наукових архівних фондах рукописів і фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики і ет- нології ім. М.Т. Рильського НАН України. У складі особового фонду Є.Ю. Спаської – докладна автобі- ографія, складена власноруч науковцем у 60-ті роки ХХ ст. [5], листування [6], списки друкованих праць [7], фотографії [8]. Особливе значення для

Забутий ніжинський любомудр

Institution

Ähnliche Einträge