Георгій Кониський в історико-культурній спадщині України
Gespeichert in:
| Datum: | 2008 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
2008
|
| Schriftenreihe: | Ніжинська старовина |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20721 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Георгій Кониський в історико-культурній спадщині України / Є. Страшко // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2008. — Вип. 6(9). — С. 139-143. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-20721 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-207212013-02-13T03:19:41Z Георгій Кониський в історико-культурній спадщині України Страшко, Є. Видатні ніжинці 2008 Article Георгій Кониський в історико-культурній спадщині України / Є. Страшко // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2008. — Вип. 6(9). — С. 139-143. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 2078-063X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20721 uk Ніжинська старовина Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Видатні ніжинці Видатні ніжинці |
| spellingShingle |
Видатні ніжинці Видатні ніжинці Страшко, Є. Георгій Кониський в історико-культурній спадщині України Ніжинська старовина |
| format |
Article |
| author |
Страшко, Є. |
| author_facet |
Страшко, Є. |
| author_sort |
Страшко, Є. |
| title |
Георгій Кониський в історико-культурній спадщині України |
| title_short |
Георгій Кониський в історико-культурній спадщині України |
| title_full |
Георгій Кониський в історико-культурній спадщині України |
| title_fullStr |
Георгій Кониський в історико-культурній спадщині України |
| title_full_unstemmed |
Георгій Кониський в історико-культурній спадщині України |
| title_sort |
георгій кониський в історико-культурній спадщині україни |
| publisher |
Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Видатні ніжинці |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20721 |
| citation_txt |
Георгій Кониський в історико-культурній спадщині України / Є. Страшко // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2008. — Вип. 6(9). — С. 139-143. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
| series |
Ніжинська старовина |
| work_keys_str_mv |
AT straškoê georgíjkonisʹkijvístorikokulʹturníjspadŝiníukraíni |
| first_indexed |
2025-07-02T21:15:08Z |
| last_indexed |
2025-07-02T21:15:08Z |
| _version_ |
1836571330853470208 |
| fulltext |
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
139
Євгенія СТРАШКО
(Ніжин)
Георгій Кониський в історико-культурній спадщині України
XVIII ст. називають “епохою Просвітництва” або “віком Розуму”. Ця історико-
культурна характеристика накладається, насамперед, на відому періодизацію: бароко,
рококо, класицизм. З іншого боку, маємо, передусім, усвідомити, що XVIII ст., як “вік
Розуму”, був періодом дійсно визначних епохальних відкриттів у галузі науки та сус-
пільної думки. За філософсько-антропологічними характеристиками XVIII ст. стало
добою формування Людини нового типу – Homo Novus. Насамперед, це людина з ра-
ціоналістичним світобаченням, де розум, що творить, визнає решту ментальних пріо-
ритетів; людина динамічна та “відкрита” до ціннісних домінацій; людина з високою
особистісною самосвідомістю, що творчо осмислює та розвиває традиції [1].
Такий культурно-особистісний тип людини репрезентував визначний діяч України
та Білорусі XVIII ст. архієпископ Білоруський Георгій Кониський. Він жив у перело-
мну добу, котра поклала край безмежному пануванню теології в думках людей. Філо-
соф, поет, ректор Києво-Могилянської академії (далі – КМА), проповідник – усі ці
якості природно інтегрувалися в своєрідний моноліт у його неординарній особі й ори-
гінальному творчому доробку.
У даній статті не ставиться завдання всебічно аналізувати історіографію зазначеної
теми. Можна лише стверджувати, що протягом двох останніх сторіч навколо постаті
Георгія Кониського ніколи не існувало інформаційного вакууму, його ім’я постійно
залишалося на сторінках наукових видань.
У працях ХІХ ст. здебільшого висвітлювалася його викладацька та суспільно-
проповідницька діяльність [2]. Одночасно, змушені констатувати, що до певної міри
складалася й історіографічна традиція затінення Георгія Кониського такими фігура-
ми, як Феофан Прокопович і Григорій Сковорода. На доказ цього можемо навести
факт із монографії М.С. Грушевського “З історії релігійної думки на Україні”, де, чо-
мусь, автор “забув” бодай згадати про Георгія Конисьского [3].
У XX ст. історіографічні акценти подекуди змістилися у площину філософських по-
глядів Г. Кониського. Це цілком виправдано, оскільки академічний філософський курс
лекцій Георгія Кониського для свого часу був одним із найбільш досконалих і новатор-
ських [4]. Окрім того, протягом означеного часу не зникає інтерес дослідників щодо йо-
го можливого авторства “Історії Русів” [5]. І все ж – актуальними залишаються: акаде-
мічне видання філософського [6], релігійного, літературного [7] доробку Георгія Кони-
ського; сучасний і творчий аналіз його історіософії та проповідницької діяльності.
Коротко зупинимося на основних віхах життєвого шляху Георгія Кониського та
значенні КМА у формуванні його як особистості.
Колыбель Нежин, Киев мой учитель;
Я в тридцать восемь лет сделался Святитель.
Семнадцать лет боролся я с волками,
А двадцать два, как Пастырь, отдохнул с овцами.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
140
За претерпеные труды и непогоду
Архиепископом и членом стал Синоду.
Георгий именем, я из Кониских дому,
Коню подобен бывал почтовому…
Так образно й стисло описав свій життєвий шлях архієпископ Білоруський Георгій
Кониський у епітафії незадовго до смерті. Георгій /світське ім’я Григорій/ народився
20 листопада (1 грудня за ст.ст.) 1717 р. в м. Ніжині, і належав до старовинного украї-
нського роду, котрий із середини XVII ст. займав помітне та стабільне положення в
соціальній структурі Лівобережної України. “Но это видное положение Конисские за-
нимают не в среде дворянства, а среди нежинского поспольства. <…> Не казачество,
а магдебургское право было сферою деятельности Конисских” [8]. Вірогідно, що гра-
мота 1659 р. Єремію Касьяновичу Кониському (першому з відомих нам представників
ніжинських Кониських) від польського короля Яна Казиміра не давала права на шля-
хетство [9]. А тому рід Кониських у XVIII ст. – це представники “нових людей”, котрі
внаслідок реформ Петра І мали перспективи просування службовою драбиною на під-
російських українських землях. “Нові люди” перебували у соціальних суперечках із ро-
довою знаттю, підтримували абсолютизм і освічену монархію. Напевно, така історична
ситуація впливала на формування молодого Г. Кониського, його ідеали та вчинки.
Про дитячі роки Георгія не збереглося жодних відомостей. Знаємо лише, що в одина-
дцять років, після закінчення початкової полкової школи, його віддають на навчання до
КМА. Відзначимо основні віхи академічного шляху Г. Кониського: студент (1728-
1743), професор піїтики (1744-1747), професор філософії (1747-1751), професор бого-
слов’я (1751-1755), а також посади префекта (1747-1751) і ректора (1751-1755) академії.
Третина життя Георгія Кониського минула у стінах Києво-Могилянської академії.
Це були роки його дитинства, юності, розквіту творчих сил і формування творчої ін-
дивідуальності. Його навчали чудові викладачі, послідовники прогресивних ідей Но-
вого часу: Стефан Калиновський, Сильвестр Кулябка, Михайло Козачинський, Симе-
он Тодорський. У 1747 р. митрополит Київський Тимофій Щербацький, помітивши
значні успіхи молодого професора, сприяв переводу Георгія на кафедру філософії з
наданням останньому посади префекта академії. За час роботи на кафедрі Г. Конись-
ким було прочитано два філософські курси. Науковий доробок Георгія Кониського
свідчить про помітний прогрес у розвитку соціального і філософського знання в
XVIII ст. Істотним методологічним зрушенням й відходом від існуючої парадигми
став принцип Г. Кониського “розведення” божественного (наявність якого визнає
учений) і природного. У праці “Моральна філософія, або Етика” він намагається пока-
зати активний характер людської діяльності й поведінки, які визначаються “свободою
волі”. Автор визначає волю “як царицю”, але вона “сама собою несвідома й недосвід-
чена”, тому розум унаслідок взаємодії з волею зумовлює відповідні людські дії [10].
Г. Кониський вперше в українській науковій літературі дав глибокий аналіз механіз-
мів людської діяльності, який досить близький до сучасного розуміння цієї проблеми
[11]. Він зміг гармонійно поєднати в собі релігійного діяча та науковця, котрий праг-
не нових знань. За словами М. Лінчевського, саме завдячуючи рівномірному поєд-
нанню і розмежуванню науки та віри Г. Кониський став представником нового на-
прямку у викладанні філософії в стінах КМА [12].
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
141
У 1751 р. Г. Кониський був призначений на посаду професора богослов’я. До викла-
дання нового академічного предмету він поставився з такою ж старанністю, як і до по-
передніх, демонструючи потужний інтелект і творчі можливості. “Что за ум, что за по-
знания во всех тогдашних науках, что за способность, что за ревность к своей профессо-
рской деятельности были у Георгия Конисского, это ясно показывают оставленные им
Философская и Богословская системы, которыми <…> превзошел он всех и предшест-
венников своих, и преемников: так они обработаны, так полны ученых сведенний” [13].
Для розвитку теорії поетики в Україні важливе значення мала робота Г. Кониського
над академічним курсом “Правила поетичного мистецтва” (1746). У якості прикладів
автор, в основному, користувався віршами Ф. Пропоковича, палким прихильником
думок якого був протягом усього життя. В 1747 р. на сцені КМА було поставлено
драму-мораліте Г. Кониського “Воскресение мертвих…”, у якій віддзеркалювалися
соціальні антагонізми українського життя XVIII ст., свавілля козацької старшини,
продажне судочинство тощо [14].
Києво-Могилянська доба в житті й творчій діяльності Георгія Кониського завершили-
ся, коли 14 жовтня 1754 р. помер православний єпископ Могильовський Ієронім Вол-
чанський і вибір духовенства Білорусі прийшовся на тогочасного ректора КМА. 23 трав-
ня 1755 р. король Август III, не дивлячись на всі “старання” католицького й уніатського
духовенства, дарував Кониському привілей на “епископию Белорусскую, Мстиславс-
кую, Оршанскую и Могилевскую со всеми правами епископской власти и юрисдикции,
и с правом на владения разными местностями и угодьями” [15]. 20 серпня 1755 р. він був
висвячений у єпископський сан Київським митрополитом Тимофієм Щербацьким.
Зрозуміло, вектор життя Георгія Кониського суттєво змінився: почесна та порівняно
спокійна діяльність на посаді ректора Київської академії – одного з найпрестижніших
вищих навчальних закладів не тільки в Російській імперії, але й у Європі загалом –
поступилася місцем напруженому та насиченому соціальними протиріччями буттю.
Як в Україні, так і в Білорусі церква задавала певну вертикаль, що організовувала весь
навколишній суспільний ландшафт довкілля. Особливою крапкою напруги, своєрід-
ним нервовим збудником було ще й те, що Могильовська кафедра була єдиною пра-
вославною у складі Речі Посполитої.
За словами самого Георгія Кониського, після прибуття до Білорусі він застав там
таких священиків, які “ни членов веры христианской не знали, ни силы закона Божия
не разумели” [16]. Тому свою діяльність Г. Кониський почав із піклування про підго-
товку достойних і освічених священиків. Просвітницька традиція КМА та переконан-
ня нового єпископа в тому, що здатність до навчання є специфічною рисою та приро-
дною потребою людини, дозволили йому в 1757 р. заснувати в Могильові семінарію.
У промові на честь відкриття семінарії Г. Кониський виклав своє просвітницьке кре-
до: якщо раніше освіта була доступною лише багатим, то тепер “вам о отрасли пре-
зренныя убогих корней мещанства и даже самого поселянства сие щастие в руки до-
сталось” [17]. Г. Кониський неодноразово звертався до КМА з проханням прислати
викладачів. Як наслідок: різного часу в Могильовській семінарії працювали вихованці
КМА Скальський, Богуславський, Григорович, Цвітковський та інші [18]. Ця традиція
не була порушена і після смерті Г. Кониського.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
142
Поклавши, таким чином, початок джерелу формування освічених православних бі-
лоруських священиків, Г. Кониський потурбувався і про просвітлення й наявних на
той час у Могильові священнослужителів. Він створив при архієрейському будинку
типографію, в якій було видруковано “Катихизис или Сокращенное христианское
учение” Феофана Прокоповича з власними коментарями та доповненнями.
Упродовж єпископської діяльності Г. Кониський активно впроваджує свої гуманіс-
тичні ідеї, відкриває школи, пише і видає наукові праці, художні твори і навчальні по-
сібники. Погляди Г. Кониського мали прогресивний суспільний зміст і слугували по-
дальшому поширенню просвітницької ідеології.
Відповідно до власної концепції людської активності, Георгій Кониський помірко-
вано виокремлював основні соціальні орієнтири, котрі були спрямовані на досягнення
“корисного чи некорисного” в житті людини. Активність він пов’язував із суспільною
діяльністю та відповідальністю людини за свій вибір і вчинки. Земна життєдіяльність
людини, за концепцією єпископа Георгія, становить сенс людського блага, хоча є й
вище благо, котре “приготував людині Бог” у потойбічному світі, що, натомість, не
виключає необхідності земного щастя [19].
Принципи морального ідеалу в суспільному житті Г. Кониський тісно й пластично
ув’язував із “відданістю батьківщині й співчуттям до знедолених і нещасних”, а також
із динамічною діяльністю Білоруського єпископа в сімнадцятирічній “боротьбі з вовка-
ми”. Цікаві відомості знаходимо в О. Пушкіна та І. Сребницького. В 1759 р. в Полоць-
кому воєводстві з’являється одна з католицьких місій на чолі з домініканцем Овлачин-
ським. Вони силою відняли у православних парафіян Преображенську церкву, насильно
перехрещували дітей за католицьким обрядом, творячи інші безчинства. Г. Кониський
писав скарги у Синод і польському королю, але вони не дали ніякого результату. І тоді
архієрей вирішив особисто об’їхати свою єпархію, “дабы не показать себя не только
перед бедными, гонимыми паствы своей людьми, но и перед самим нападающим наем-
ником, видящим волка грядуща и бегающа” [20]. Архівні матеріали та документальні
джерела переконливо ілюструють всебічну діяльність Г. Кониського на захист право-
славного населення. Так, отримавши від Катерини II грамоту до польського короля [21],
він у 1765 р. з’явився у Варшаві, 27 червня виголосивши перед королем блискучу про-
мову латиною, перекладену потім на європейські мови, полум’яно захищаючи право-
славних Польщі. 24 вересня 1766 р. відкрився черговий Варшавський сейм, на якому
знову-таки єдиним захисником православних був Георгій Кониський [22]. Варто згада-
ти й такий історичний факт. Завдячуючи Г. Кониському, було припинено багаторічну
суперечку між Могильовською та Київською єпархіями за право володіння деякими
монастирями, котрі знаходилися на території Могильовської єпархії, але підпорядкову-
валися Києву. “При других выдающихся и замечательных качествах своего ума и хара-
ктера, – писав професор Тітов, – преосвященний Георгий Конисский обладал еще и ре-
дким организаторским талантом хорошего администратора” [23]. Білоруський єпископ
звернувся до Київського митрополита Арсенія Могилянського з пропозицією передати
ці монастирі його “досмотру и управлению”. Він вів цю справу так уміло та гарно, що
його візаві нічого не залишалося, як прийняти пропозицію Г. Кониського.
З приєднанням Білорусі до складу Російської імперії період “боротьби з вовками” в
житті Г. Кониського поступився часу “відпочинку з вівцями”.
За іменним указом Катерини II 23 вересня 1783 р. Георгій Кониський був уведений
у сан архієпископа Білоруського і члена Священного Синоду. Помер Георгій Конись-
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
143
кий 13 лютого 1795 р. і був похований у Спаській церкві м. Могильова – міста, з яким
історія пов’язала значну частину його життя та діяльності [24].
Після служіння Києво-Могилянській академії та Україні, Георгій Кониський, як
єпископ і архієпископ Білоруський, став своєрідною ланкою єднання гуманістичної
культури та суспільної ідеології українського й білоруського Просвітництва XVIII ст.;
став однією з цеглин у фундаменті споруди раціоналістичного мислення та кращих
ідеалів Людини Нового типу – Homo Novus.
_______________
1. Демин А.С. Активность литературных героев и деловая жизнь России второй половины XVII в. //
Культурное наследие Древней Руси. Истоки. Становление. Традиции. – М., 1976. – С. 190-194;
Черная Л. Русская культура Переходного периода от Средневековья к Новому времени (Философ-
ско-антропологический анализ культуры). – М., 1999. – С. 173.
2. Словарь исторический о бывших в России писателях духовного чина греко-российской церкви. –
Т. 1. – СПб, 1827; Булгаков М. История Киевской Академии. – СПб, 1843; Аскоченский В. Киев с
древнейшим его училищем академию. – Ч. II. – К., 1858; Филарет (архиепископ). История русской
церкви. Период пятый (1721-1826 г.г.). – М., 1888; Конисский Г. Слова и речи. – Могилев, 1892;
Горленко В. Южно-русские образы и портреты. – К., 1898 та інші.
3. Грушевский М.С. З історії релігійної думки на Україні. – К., 1992.
4. Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии. – К., 1904; Вишневский Д. Киевс-
кая Академия в 1-й половине XVIII ст. – К., 1903; Протасевич В.И. Социально-политические и
философские взгляды Конисского // Из истории философской и общественно-политической мыс-
ли Белоруссии. Избранные произведения XVI – нач. XIX в. – Минск, 1962; Розвиток прогресивної
філософської думки російського, українського та білоруського народів у XVII-XVIII ст. – К., 1978;
Кашуба М.В. Трактування Георгієм Кониським проблеми матерії // Від Вишенського до Сковоро-
ди. – К., 1972 й інші.
5. История Русов или Малой России. Сочинение Георгия Кониского, Архиепископа Белорусского. –
М., 1846; Біднов В. Нова праця з обсягу української історіографії. – Львів, 1924; Возняк М. Псев-
до-Кониський і псевдо-Полетика. – К., 1939; Історія Русів. – К., 1991; Драгоманів М. Про “Історію
Русів” // Пам’ять століть. – 1996. – № 2; Толочко О. О.П. Оглоблін та його монографія про автора
“Історії Русів” // Київська старовина. – 1997. – № 6 та інші.
6. Кониський Г. Філософські твори. – К., 1990.
7. Українська літературна енциклопедія. За ред. Дзеверіна І.О.: У 5-ти томах. – Т. 2. – К., 1990. – С. 551.
8. Сребницкий И.А. К биографии Георгия Конисского // Сборник историко-филологического общес-
тва при Институте князя Безбородько в Нежине. – К. 1896. – С. 43.
9. Там само. – С. 44, 72.
10. Соціологічна думка України. За ред. М.В. Захарченка. – К., 1996. – С. 130.
11. Там само. – С. 131.
12. Линчевский М. Педагогика древних братских школ и преимущественно древней Киевской акаде-
мии // Труды Киевской духовной академии. – 1870. – Сентябрь. – С. 538.
13. Булгаков М. Вказана праця. – С. 162 – 163.
14. Українська літературна енциклопедія. – Т. 2. – К., 1993. – С. 551.
15. Кашуба М.В. Георгий Конисский. – М., 1979. – С. 47.
16. Сребницкий И.А. Вказана праця. – С. 57.
17. Кашуба М.В. Георгий Конисский… – С. 46.
18. Хижняк З.И. Киево-Могилянская академия. – К., 1988. – С. 226.
19. Соціологічна думка України. – С. 130-131.
20. Пушкин А.С. Собрание сочинений. – Т. 6. – М., 1962. – С. 94; Сребницкий И.А. Вказана праця. – С. 58.
21. Бережков М.М. Георгий Конисский // Новое время. – 1895. – 11 (23) февраля.
22. Архив Юго-Западной России. – Т. 11. – Ч. 1. – М., 1913. – С. 589.
23. Титов Ф.И. Русская православная церковь в Польско-Литовском государстве в XVII-XVIII в.в. –
Т.3. – Ч.1. – К., 1905. – С. 105.
24. Пішенням Синоду Білоруської Православної Церкви архієпископа Г. Кониського канонізовано як
місцево шанованого святого.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
144
Торгові лавки вздовж вул. Московської – лінія забудови другої половини ХVІІІ ст. східної частини
Грецького кварталу між вул. Судейською (нині – Гребінки) та Гребінкіного пров. (сучасна вул. Братів
Зосим). На сьогодні вціліли лише два будинки на розі обох вулиць. Фото початку ХХ ст.
|