Антанта у зовнішньополітичній концепції кримської влади (жовтень–грудень 1918 р.)
Стаття присвячена дослідженню проблеми політичної орієнтації уряду Криму на Антанту, їхні відносини. Робота містить в собі: аналіз причин окупації кримських та українських земель десантом Антанти, їхні плани відносно півострова та Гетьманату; характеристику діяльності союзницьких військ в Криму; вис...
Gespeichert in:
| Datum: | 2008 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут сходознавства ім. А. Кримського НАН України
2008
|
| Schriftenreihe: | Сходознавство |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20767 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Антанта у зовнішньополітичній концепції кримської влади (жовтень–грудень 1918 р.) / І.А. Діденко // Сходознавство. — 2008. — № 44. — С. 13-27. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-20767 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-207672013-02-13T02:46:10Z Антанта у зовнішньополітичній концепції кримської влади (жовтень–грудень 1918 р.) Діденко, І.А. Стаття присвячена дослідженню проблеми політичної орієнтації уряду Криму на Антанту, їхні відносини. Робота містить в собі: аналіз причин окупації кримських та українських земель десантом Антанти, їхні плани відносно півострова та Гетьманату; характеристику діяльності союзницьких військ в Криму; висвітлення відношення кримського населення щодо окупації півострова військами Антанти; вивчення повної картини політичних відносин між кримською владою та командуванням армії країн Згоди. Статья посвящена исследованию проблемы политической ориентации правительства Крыма на Антанту, их отношения. Работа включает в себя: анализ причин оккупации крымских и украинских земель десантом Антанты, их планы относительно полуострова и Гетманата; характеристику деятельности союзнических войск в Крыму; освещение отношения крымского населения касательно оккупации полуострова войсками Антанты; изучение полной картины политических отношений между крымской властью и командованием армии стран Согласия. This article is devoted to the investigation of relations between Antanta and the government of the Crimea. On this article the facts of the occupation’s reasons by Antanta’s landing force are summarized and the analysis of Antanta’s plans according to Getmanate are dealt with activity of Crimean government. According to the investigation of all aspects of political relations between Crimean government and Antanta’s commanding author of this article can conclude that foreign relations in the Crimea in the period of October – December 1918 were constantly growing up and strengthening inspite of another position of Crimean population include different nationalities. 2008 Article Антанта у зовнішньополітичній концепції кримської влади (жовтень–грудень 1918 р.) / І.А. Діденко // Сходознавство. — 2008. — № 44. — С. 13-27. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. 1682-671Х http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20767 uk Сходознавство Інститут сходознавства ім. А. Кримського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Стаття присвячена дослідженню проблеми політичної орієнтації уряду Криму на Антанту, їхні відносини. Робота містить в собі: аналіз причин окупації кримських та українських земель десантом Антанти, їхні плани відносно півострова та Гетьманату; характеристику діяльності союзницьких військ в Криму; висвітлення відношення кримського населення щодо окупації півострова військами Антанти; вивчення повної картини політичних відносин між кримською владою та командуванням армії країн Згоди. |
| format |
Article |
| author |
Діденко, І.А. |
| spellingShingle |
Діденко, І.А. Антанта у зовнішньополітичній концепції кримської влади (жовтень–грудень 1918 р.) Сходознавство |
| author_facet |
Діденко, І.А. |
| author_sort |
Діденко, І.А. |
| title |
Антанта у зовнішньополітичній концепції кримської влади (жовтень–грудень 1918 р.) |
| title_short |
Антанта у зовнішньополітичній концепції кримської влади (жовтень–грудень 1918 р.) |
| title_full |
Антанта у зовнішньополітичній концепції кримської влади (жовтень–грудень 1918 р.) |
| title_fullStr |
Антанта у зовнішньополітичній концепції кримської влади (жовтень–грудень 1918 р.) |
| title_full_unstemmed |
Антанта у зовнішньополітичній концепції кримської влади (жовтень–грудень 1918 р.) |
| title_sort |
антанта у зовнішньополітичній концепції кримської влади (жовтень–грудень 1918 р.) |
| publisher |
Інститут сходознавства ім. А. Кримського НАН України |
| publishDate |
2008 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20767 |
| citation_txt |
Антанта у зовнішньополітичній концепції кримської влади (жовтень–грудень 1918 р.) / І.А. Діденко // Сходознавство. — 2008. — № 44. — С. 13-27. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. |
| series |
Сходознавство |
| work_keys_str_mv |
AT dídenkoía antantauzovníšnʹopolítičníjkoncepcííkrimsʹkoívladižovtenʹgrudenʹ1918r |
| first_indexed |
2025-07-02T21:16:59Z |
| last_indexed |
2025-07-02T21:16:59Z |
| _version_ |
1836571447947952128 |
| fulltext |
13
АНТАНТА У ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІЙ КОНЦЕПЦІЇ
КРИМСЬКОЇ ВЛАДИ
(жовтень–грудень 1918 р.)
Діденко І. А.
Під час Першої світової війни два таких геостратегічні
суб’єкти, як Крим та Україна, з вигідним територіальним розмі-
щенням та багатими продовольчо-сировинними ресурсами при-
вертали до себе увагу могутніх держав та військово-політичних
сил.
Виходячи з того, що на завершальному етапі війни виникло
загострення політичних інтересів Антанти з Четверним блоком у
боротьбі за україно-кримські території, в даній роботі розгляда-
ються спонукальні причини окупації союзниками кримських та
українських земель, орієнтації місцевих урядів, перебіг та резуль-
тати подій.
Враховуючи особливість цих чинників, дослідником ставляться
наступні наукові завдання:
– виявити причини окупації кримських та українських земель
військами Антанти, їхні плани щодо подальшої долі півострова і
Гетьманату;
– проаналізувати діяльність союзницьких військ в Криму;
– розкрити ставлення кримського населення щодо окупації
півострова військами Антанти;
– відтворити цілісну картину політичних відносин між
кримською владою та командуванням армії країн Згоди.
За ініціативою військового командування Антанти союзом
партій поміщиків та фабрикантів, в якому керівна роль
відводилася проросійськи налаштованим кадетам, в середині
листопада в Сімферополі був скликаний з’їзд губернських земств
за участю міських голів, представників земських управ та членів
Установчого зібрання. На з’їзді було ухвалено рішення про ство-
рення нового крайового уряду, головним завданням якого була
першочергова підтримка возз’єднання кримського півострова з
усією Росією, спираючись на засади руської державності у вну-
трішній політиці та вірності союзникам у зовнішній [1, 8, 9, 12].
14
Напередодні появи в Криму англо-французьких військ 15 лис-
топада 1918 р. до влади прийшов новий кримський уряд. Його
очолив конституційний демократ, голова таврійського губерн-
ського земського зібрання, великий феодосійський плантатор та
фабрикант тютюнової промисловості, колишній представник цар-
ської Державної Ради С. Крим. Окрім крісла прем’єр-міністра він
обіймав ще й посаду міністра землеробства та крайового майна.
Його кандидатуру підтримали представники Антанти [2, 31–34].
С. Крим замінив на цій посадів ставленика німецького ко-
мандування С. Сулькевича, який з метою утримання за собою
влади, скоригував свою політичну орієнтацію з пронімецької на
профранцузьку. Проте це йому не допомогло.
До новоствореного уряду увійшли кадети, меншовики та
есери. В дійсності це означало, що влада в Криму від німецького
військового командування перейшла до керівників Антанти [3,
127–128].
Крім С. Крима членами уряду стали: міністр зовнішніх зно-
син – М. Винавер (кадет, колишній царський сенатор); торгівлі,
промисловості, шляхів сполучення та продовольства – А. Стевен,
фінансів – Барт; юстиції – В. Набоков (кадет, колишній царський
сенатор); народної освіти та сповідань – С. Ніконов (соціаліст-
революціонер); праці – крайовий контролер та секретар
П. Бобровський (група “Єдність”, соціал-демократ, меншовик);
внутрішніх, військових та морської справи – Н. Богданов (кадет)
[4, 201].
Нова крайова влада орієнтувалася на армію держав Згоди і ви-
борювала право Росії бути відродженою та єдиною, а Кримський
півострів – приєднати до Росії, у якості складової частини, на
правах федерації [5, 264–265]. Першим кроком уряду Криму ста-
ло звернення до союзницьких військ з проханням збройної допо-
моги для боротьби проти більшовиків півострова [6, 127–128].
Багато російських партій та русофільських течій в Україні спо-
дівались використати терени ґетьманату як плацдарм для знищен-
ня більшовицького режиму та відновлення єдиної Росії. Тому ро-
сіяни України на початку листопада 1918 р. звернулися до пред-
ставників Антанти, які зібралися на переговорах у Яссах. Пра-
ві російські організації, що знаходилися в Києві (“Национальный
центр”, “Союз возрождения России” та “Совет государствен-
ного объединения”), оминаючи гетьмана П. Скоропадського,
15
почали прохати Антанту надіслати війська для захисту України
від більшовицької агресії. Ця делегація 4 листопада адресувала
представникам Антанти меморандум, в якому обстоювалася ідея
відродження Росії і невизнання України як самостійної держави
[7, 411].
В Одесі, напередодні прибуття до Криму іноземних військ,
бюро Союзу написало звернення до країн Згоди. У зверненні під-
креслювалося, що уряд гетьмана П. Скоропадського, який був
створений Німеччиною, звернувся до Антанти з проханням ви-
знати його, а також – самостійність України.
Представники Союзу відродження Росії у цьому документі на-
голошували, що вони вірять в те, що країни Антанти обіцяли збе-
регти у недоторканності Росію й відхилять усі подібні прохан-
ня щодо визнання нових штучних державних утворень, які були
засновані на території Росії зовнішніми силами. Далі зазначало-
ся про необхідність очищення союзницькими військами областей
Півдня Росії від німецьких окупантів.
Що ж до ймовірного спалаху більшовизму, то для знищення
цієї небезпеки країнам Згоди, на думку Союзу відродження Росії,
необхідно швидко перекинути десант в Крим та Одесу й заглиби-
ти їх якомога далі на ці території [8, 229–231].
Жовтнева революція знищила економічне панування французь-
кого капіталу в Росії та Україні. З таким розвитком справ Фран-
ція не могла примиритися. Її капіталісти й тодішній уряд були за
відкриту війну проти Радянської Росії [9, 7]. Союзники бажали
бачити відроджену єдину Росію, єдиний російський фронт проти
більшовиків та єдине російське командування. Як вони заявляли
ще до моменту військового вторгнення в Росію, всі, хто борють-
ся проти цих ідей, вважаються ворогами не лише Росії, але й Ан-
танти [10, 65].
Військове командування Англії та Франції цікавилося пере-
важно Україною, Кримом та Кавказом. В цих регіонах у дорево-
люційний час вони мали величезні капіталовкладення й експлуа-
тували нафтові промисли, залізорудні басейни та вугільні шахти.
Близько 50% усього видобутку нафти в Росії припадало на англо-
французькі компанії [11, 64]. Тому вони йшли сюди з метою по-
вернення боргів. Країни Антанти планували захопити вугілля До-
нецького басейну, кавказьку нафту, залізну руду Криворіжжя, ме-
талургійні заводи, оволодіти українською та кримською залізни-
16
цею, стати хазяями української та кубанської пшениці, південно-
російської сировини.
Союзникам необхідно було захопити Чорне море, яке вивело б
їх до безроздільного панування на півдні Росії та Близькому Схо-
ді, повалити владу більшовиків в Росії, об’єднати її в межах до-
воєнних кордонів та перетворити на власну базу, продовольчий і
сировинний придаток [12, 198–199].
Представники британського та французького урядів ще в груд-
ні 1917 р. уклали конвенцію, якою розмежовувалися сфери впли-
ву між Францією та Великобританією на Півдні України та Ро-
сії. Згідно цією домовленості французька зона впливу включала
території на північ від Чорного моря, куди входили Бессарабія,
Україна, Крим. Англія повинна була узяти під контроль Дон, Пів-
нічний Кавказ, Закавказький регіон та Середню Азію. Цей розпо-
діл був підтверджений ще раз в листопаді 1918 р. Як писав У. Чер-
чилль “на засіданні військового кабінету 13 листопада 1918 року
намічений в конвенції та вказаний вище розподіл сфер діяльності
було підтверджено знову” [13, 121].
Керівники Антанти планували узяти в кільце Радянську Ро-
сію й повалити владу більшовиків. З цього приводу Ж. Клемансо
у жовтні 1918 р. надіслав листа до головнокомандуючого фран-
цузьких військ на Близькому Сході генералу Ф. д’Еспере: “Маю
честь звернутися до Вас з листом, що викладає у загальних ри-
сах план дій, які необхідно прийняти у відношенні Росії не тіль-
ки для продовження боротьби проти центральних держав, але й
для того, щоб реалізувати економічне оточення Радянської Росії
й тим викликати її падіння” [14, 124]. Підготовка до відкритого
вторгнення союзників почалася завчасно й проводилася в таєм-
ному режимі.
27 жовтня прем’єр-міністр Франції Ж. Клемансо офіційно дав
наказ генералові Ф. д’Еспере розпочати наступ для знищення Ра-
дянської Росії.
Націлюючи свій удар на південь, Антанта врахувала геостра-
тегічне значення України та Криму. Насамперед, це вихід до Чор-
ного моря, що давав найкоротший зв’язок із Західною Європою
для десантування морем військ та забезпечення білогвардійських
армій усім необхідним для війни.
Також представники західних країн сподівалися якомога швид-
ше повернути свої капітали, вкладені у дореволюційну промис-
17
ловість України. План був ретельно розроблений у Версалі со-
юзницьким командуванням під орудою маршала Ф. Фоша. Вико-
нання цього плану покладалося на Францію, війська якої повин-
ні були діяти спільно з англійськими та грецькими збройними
силами. Для цього планувалося використати й німецькі війська,
які були розквартировані в Україні та в Криму. Це був спеціаль-
но обумовлений акт під час підписання Комп’єнського перемир’я
з Німеччиною. На півдні був призначений Головнокомандуючим
союзників французький генерал Бертелло. Велику роль в органі-
зації військового вторгнення в Україну та Крим зіграли американ-
ці, які виступили ідеологами цієї акції [15, 23–24]. В системі Ан-
танти реальним керманичем були США, які управляли країнами,
залежними від них у фінансовому плані, в тому числі Францією
та Великобританією. Союзники матеріально та ідейно підтриму-
вали білогвардійський рух в Росії у боротьбі проти більшовиків
[16, 121].
Під час підготовки вторгнення Антанти на територію Криму
та України на паризькій та лондонській біржі тривала спекуляція
на промислові підприємства, транспорт, природні багатства Росії
та України [17, 27].
30 жовтня 1918 р. між Антантою та Османською імперією, яка
саме в цей день капітулювала й вийшла з блоку центральних дер-
жав, було підписано перемир’я, в якому зазначалося про вільний
прохід військових кораблів Антанти через протоки Дарданелли та
Босфор у Чорне море. Отже, на початку листопада ескадри Ан-
танти увійшли в протоки. Країни Згоди сконцентрували свої сили
на Чорному морі, готуючись зайняти території, які звільняли ні-
мецькі війська.
15 листопада 1918 р. в Ясах (Бессарабія, Румунія) відбулася
нарада, яку організував французький консул Е. Енно. Було за-
прошено близько двох десятків відомих російських діячів, серед
яких були кадети, монархісти, есери, земці та кооператори. У цій
нараді взяли участь дипломатичні представники країн Антанти в
Румунії: американський, французький, англійський посланники,
італійський повірений у справах та інші [18, 105]. Щоб військова
експансія мала “законний характер”, десант союзників повинен
був відгукнутися на запрошення широкого кола російського на-
селення. Тому дипломати країн Згоди запропонували російським
представникам написати звернення від імені цієї наради до уря-
18
дів США, Англії, Франції з проханням про допомогу у боротьбі
проти Радянської Росії. Це звернення пізніше використовувалось
як виправдання окупації їхніми військами територій Росії, Укра-
їни, Криму.
Отже, Яська нарада була лише дипломатичним прикриттям об-
ману світового товариства, тому що питання про окупацію Кри-
му, України, Росії та інших територій було вирішено задовго до
цього [19, 123].
Розпочатий в листопаді 1918 р. наступ радянських військ, з ме-
тою визволення України від німецьких окупантів, серйозно зане-
покоїв поміщиків та фабрикантів. У цьому зв’язку А. Денікін від-
правив телеграму генералові Франше д’Еспере, в якій прохав що-
найшвидше прислати дві французькі дивізії в Харків та Катери-
нослав, щоб захистити південь Росії. На що французькі окупанти
відповіли, що одна дивізія 18 листопада буде висаджена в Одесі
[20, 11].
21 листопада представники Антанти, прикриваючись запро-
шенням Добровольчої армії, прийняли рішення про термінову ви-
садку військ на Півдні, з метою зупинити наступ більшовиків й
створити трамплін для походу на Москву. Цю ухвалу було затвер-
джено верховним командуванням союзницьких військ у Парижі
[21, 29–30].
Напередодні прибуття броненосців Антанти до Криму та Оде-
си англійська газета “Times” повідомила про збройний наступ на
Радянську Росію: “Поки Чорне та Балтійське моря закриті для на-
шого флоту, наша міць не може чинити вплив на майбутнє Ро-
сії, ... але коли Британський флот знаходиться у Чорному морі, –
відриті парадні двері” [22]. 23 листопада 1918 р. до Севастопо-
ля прибули перші військові кораблі союзників [23, 22]. Ескадра
складалася переважно з англійських та французьких, проте були
й американські, італійські та грецькі кораблі [24, 30]. Десант у
Севастополі налічував понад 3 тис. французьких військ, куди вхо-
дили алжирські і марокканські солдати, 2 тис. грецьких та 500 ан-
глійських солдатів [25, 30–31]. В грудні 1918 р. в Севастополі вже
налічувалося близько 5,5 тисяч сухопутних військ Антанти, не
рахуючи особовий склад військового флоту [26, 125].
Кожен день до берегів Криму прибували нові кораблі англо-
французьких союзників. В результаті, загальна кількість військ
Антанти в Криму досягла 22 тисячі солдатів та офіцерів. Фран-
19
цузький десант складався з двох грецьких полків, однієї бригади
французів та 7 тисяч сенегальських стрілків; ескадра складалася
з чотирьох броненосців та 5 міноносців. Англійська ескадра налі-
чувала броненосець “Марльборо”, крейсер “Каліпсо” та трьох мі-
ноносців. Усього до Криму прибуло шість броненосців, два крей-
сери, одинадцять міноносців, французьке госпітальне судно.
Між англійськими та французькими військами Крим був роз-
ділений на дві зони окупації: французькі війська обрали собі Се-
вастополь, як головну чорноморську базу, тоді як Керч стала осно-
вним осередком Англії [27, 31–32]. Кримський півострів був за-
очно підпорядкований Французькій армії [28, 65, 69].
Населення Криму з перших же днів приходу іноземців побачи-
ло, що вони з’явилися тут не для боротьби з більшовиками, а для
захоплення чужих територій та грабіжницької політики щодо міс-
цевого населення. Антанта не приховувала своїх намірів. Діяла
відкрито. У Севастополі союзники захопили усі кораблі Чорно-
морського флоту, пограбували портові склади, забрали увесь тор-
говий флот. Частину суден передали А. Денікіну, а решту вивезли
за кордон [29, 22; 32–33].
Прихід нових окупантів в Криму суттєво нічого не змінив.
Після відступу німецьких військ охоронцем колоніальних поряд-
ків в Криму стала Антанта. Почалась боротьба нових інтервентів
з місцевими більшовиками. Насильство та пограбування крим-
ського населення продовжувалися так само, як і при німцях [30,
31–32].
Найактивнішим організатором та учасником збройної бороть-
би проти Радянської Росії була Франція – головний кредитор ро-
сійської імперії і Тимчасового уряду. Франція посідала перше міс-
це, як за вкладами капіталів у дореволюційну російську промис-
ловість та господарство, так і по сумі позик. Її вклади становили
730 млн. крб., або 32% всіх капіталовкладень іноземних держав
в економіку Росії. Французькі фінансові вливання здійснювали-
ся переважно в металургійну та кам’яновугільну промисловість
України [31, 7].
Англо-французькі війська діяли в Криму дещо інакше, ніж ні-
мецькі окупанти. Захопивши півострів, вони намагалися подати
себе в якості визволителів, що прийшли сюди, нібито на прохан-
ня місцевих жителів. Зовнішньо Антанта намагалася представи-
ти уряд С. Крима самостійним. У всьому іншому між німецькими
20
завойовниками та військами країн Згоди суттєвої різниці не було.
Як одні, так і інші намагалися перетворити Крим у власну ко-
лонію, грабували населення та переслідували кримських більшо-
виків. З метою підвищення популярності серед кримських меш-
канців уряд С. Криму, за згоди іноземних військ, відмінив деякі
недемократичні закони, які були введені ще при німцях владою
С. Сулькевича. Наприклад, була дозволена діяльність професій-
них спілок, створена комісія з питань праці.
Новостворений кримський уряд на чолі з С. Кримом з радіс-
тю зустрів англо-французьких окупантів [32, 31–32]. Меншови-
ки, есери, кадети, монархісти, татарські націоналісти, поміщики,
фабриканти, які боролися проти більшовицької загрози в Криму,
влаштовували представникам Антанти святкові зустрічі, вшано-
вуючи їх як захисників від комуністичної агресії [33, 125–126].
Місцеві кадети плекали надію, що союзники невдовзі захоплять
Москву та Петроград й винищать більшовиків [34, 31–32].
Одними з перших, хто вітав іноземний десант на півострові,
були кримськотатарські націоналісти, які після краху німців, шу-
кали собі нових союзників. Вони відвідали англійського адмірала
Кольсорна й висловили надію, що Антанта з увагою віднесеться
до потреб татарського народу в Криму [35, 125–126].
Заміна одних окупантів іншими потягнула за собою зміну по-
літичного курсу татарських націоналістів. Зняття німцями окупа-
ції півострова та їхня евакуація одночасно стала крахом надій та-
тарської буржуазії на створення Кримського ханства. Після того,
як Німеччина програла війну, “Міллі-фірка” різко змінила свій
політичний курс. Ідею про “незалежне” ханство було замінено
лозунгом про культурно-національну автономію кримських татар
в системі відновленої Росії [36, 126].
Представники націоналістичної організації “Міллі-фірка” ро-
били неодноразові спроби вступити в переговори з командуван-
ням Антанти. Вони пропонували союзникам створити з татар вій-
ськові частини для боротьби проти більшовиків. Багато татар за-
писувалося в денікінську армію [37, 167; 55].
Проте татарським націоналістам не вдалося досягти своєї
мети й зайняти таке положення, яке вони мали під час німецької
окупації. Їм не забороняли вступати в білогвардійську армію, але
й не залучали до управління півостровом. Це зумовлено тим, що
іноземні війська в Криму спиралися на кадетів, меншовиків та
21
есерів, тобто на проросійськи налаштованих представників, які
закликали до відновлення єдиної Росії. Ці гасла синхронізувалися
із заявами Антанти.
У такому становищі, як і кримські татари, опинилися й німці-
колоністи. Їхнім депутатам, які привітали прибуття військ
Антанти до Криму, англо-французьке командування заявило про
лояльне відношення до них [38, 65–66]. Німецькі колоністи Кри-
му обіцяли новим союзникам усіляку допомогу у боротьбі проти
більшовиків [39, 8, 9, 12].
Кримський уряд С. Крима був повністю залежним від Антан-
ти. Рада міністрів не мала права зносин із жодною іноземною дер-
жавою. Усі контакти з зарубіжними країнами міністр закордонних
справ М. Винавер (один з лідерів кадетської партії) був змушений
вести виключно через військове командування французької еска-
дри. Без згоди військового командування не дозволялося вирішува-
ти жодні питання з господарсько-політичного життя Криму.
Ставлення Антанти до уряду С. Крима було зверхнє, зарозумі-
ле, без усякої поваги [40, 132]. Уряд зобов’язувався усі зносини з
іншими країнами вести через командуючого французькою еска-
дрою, за домовленістю між командиром броненосця “Мірабо” й
міністром зовнішніх справ М. Винавером [41, 34–36].
Проте, в своєму бажанні догодити військам Антанти, пред-
ставники кримської влади дарували англійському та французь-
кому командуванню комплекти м’якої меблі, посуд, велику кіль-
кість діжок найкращого кримського вина й продукти харчування
[42, 36–37].
Продовольче становище, яке почало було вже покращуватися
після краху Німеччини та евакуації її військ за межі Криму, до
грудня 1918 р. знову загострилося. Причина полягала в тому, що
продовольчі товари йшли на утримання військ Антанти, білогвар-
дійців та вивозилися за кордон. Продовольчі труднощі призвели у
містах півострова до так званих “жіночих бунтів”.
Провладні кола плекали надію, що після захоплення Криму
військами Антанти вони знову зможуть відновити роботу підпри-
ємств та отримувати великі прибутки. Проте ніякого пожвавлен-
ня промисловості, як обіцяли англо-французькі військові, не від-
булось. Промислові підприємства зачинялися через відсутність
палива, сировини та замовлень. Також зменшилась інтенсивність
руху по залізницях Криму через відсутність вугілля [43]. Закриття
22
деяких підприємств та загальне скорочення об’єму виробництва
в містах, переважно в Севастополі та Сімферополі, призвело до
зростання числа безробітних [44, 147]. До того ж, уряд півостро-
ва, де і так панували убогість та безробіття, скоротив видачу хліб-
ного пайка [45, 34–36].
Діяльність крайового уряду С. Крима знаходилася під постій-
ним наглядом Антанти. Більше того, він фактично сприяв союз-
никам у їхніх репресіях на теренах Криму [46, 10]. Цей уряд не
мав не те щоб авторитету у місцевого населення, а навіть не ко-
ристувався якою-небудь прихильністю [47, 130–132].
Окрім кримської влади на півострові існувало ще кілька орга-
нізацій, які вважали себе урядами, а отже і владою цього краю. В
Сімферополі, поблизу приміщення крайового уряду, знаходила-
ся Директорія (кримськотатарський кабінет міністрів) й Курул-
тай. Штаб А. Денікіна також вважав себе владою Криму, видаючи
власні закони. Але на відміну від перших двох структур, остання
підтримувалася значною збройною силою.
Війська Антанти та Добровольча армія А. Денікіна ніколи не
рахувалися з розпорядженнями крайового уряду С. Крима. Проте
крайова влада, денікінці та Курултай завжди виконували накази
іноземних окупантів. Що стосується командування країн Згоди,
то вони з цікавістю спостерігали за інтригами та боротьбою за
владу трьох владних центрів Криму [48, 34–36].
В битві за владу крайовий уряд С. Крима переміг татарський
Курултай. Англо-французькі інтервенти не пробачили татарським
націоналістам їхню вчорашню політичну орієнтацію на німецькі
війська. І хоча вони тепер орієнтувалися на Антанту, білогвардій-
ців та крайовий уряд, нові володарі півострова поставились до
Курултаю негативно. Цим скористалися представники кримської
Ради міністрів, яка вбачала в існуванні Курултаю конкурента в
боротьбі за владу в Криму, а також – причину своєї непопуляр-
ності серед татарського населення [49, 36–37].
Згідно з вказівкою англо-французького військового командуван-
ня уряд С. Крима вживав заходів для придушення більшовицького
опору на півострові. Для знищення прихильників Радянської вла-
ди було створено “особливу нараду” в складі міністрів внутрішніх
справ, юстиції та начальника штабу Добрармії [50, 19]. Також було
ухвалено спеціальне рішення щодо покарання осіб, які проявляють
вороже ставлення до військ Антанти [51, 34].
23
Усі місцеві підпільні більшовицькі організації військове коман-
дування Антанти оголосило поза законом. Тих, на кого підозрювали
у більшовизмі, розстрілювали без суду. Будь-які страйки придушу-
валися зброєю. Усе цінне військове майно окупанти захоплювали та
відправляли до Франції та Англії [52, 32–33].
Проте наприкінці квітня 1919 року все закінчилося трагічно
й для уряду С. Крима, й для англо-французьких окупантів, яких
частково знищили, а частину зіштовхнули в Чорне море, очистив-
ши від них півострів, війська Червоної армії, що прийшли з Росії
[53, 51]. У Криму була відновлена радянська влада.
Отже, мета появи військ Антанти на теренах Криму, Украї-
ни та Росії крилася у необхідності повернення націоналізованих
більшовиками підприємств, капіталу, установлення контролю над
головними промисловими та сировинними центрами цих держав,
повалення більшовицької влади та відновлення цілісності тери-
торій довоєнного періоду.
Представники Антанти декларували усім, що вони прийшли
на півострів знищити більшовизм, представляли кримський уряд
С. Крима як самостійний. У дійсності, Антанта поставила Крим
у повну залежність. Керівники союзників реалізовували одне з
головних своїх завдань – здійснювали грабіжницький вивіз з пів-
острова та України продовольства та сировини. До місцевого на-
селення, яке намагалося зупинити такі акції Антанти, вона засто-
совувала каральні заходи.
Прихід союзницьких військ в Крим місцеве населення сприй-
няло неоднозначно: частина жителів негативно поставилася до
окупації півострова, проте дехто вітав появу Антанти в Криму,
вони вбачали у цій акції захист від більшовицької загрози. Але,
коли окупанти почали діяти, кримське населення розчарувалося в
їхній політиці, спрямованій на грабіжницькі та експансивні дії.
На противагу кримському загалу місцевий уряд на чолі з
С. Кримом, який був поставлений при владі військовим команду-
ванням Антанти, щиро вітав її прихід в регіон. Кримський уряд
сподівався, що Антанта захистить його від більшовицької агресії,
та відновить його у складі Росії
Військове командування союзників поставило під контроль ді-
яльність крайової влади С. Крима, унеможливлюючи протидія-
ти грабіжницьким акціям Антанти щодо вивозу продовольства та
сировини з півострова.
24
1. Причини приходу союзників на територію Криму, України
та Росії обумовлені їхнім стремлінням повернути собі втрачені за-
води, фабрики, фінансовий капітал, який був влитий в економіку
царської Росії; отримати контроль над залізницею, нафтою, рудою,
хлібом, повалити Радянську владу в Росії. Й, нарешті, реалізувати
план об’єднання усіх територій в кордонах довоєнного часу.
2. Окупація Криму забезпечила Антанті панування на Чорно-
му та Азовському морях. Політика союзницьких військ на Крим-
ському півострові призвела до грабунків продовольства й сирови-
ни, до активної підтримки каральних експедицій денікінців проти
місцевого населення під гаслом боротьби з більшовизмом.
Керівництво англо-французьких військ декларувало себе в Кри-
му визволителями, підкреслюючи, що їхня присутність у краї ви-
кликана за рішенням і волею місцевого населення та його влади.
Як і німецьке командування під час правління уряду С. Суль-
кевича, так і представники Антанти намагалися показати усім,
що кримський уряд С. Крима є самостійним. Хоч насправді, вій-
ськами союзників здійснювався жорсткий окупаційний контроль
за кримською владою. Крім того, схожість політики цих двох вій-
ськових блоків виражалась у примітивному грабуванні та виво-
зі продовольства й сировини з кримських та українських земель.
Проте, якщо німці вивозили продукти в офіційному порядку, за
умов мирного договору, то війська Антанти робили це нелегаль-
ними методами експропріації. До місцевого населення, яке нама-
галося чинити опір вивозу продовольства, союзники застосовува-
ли каральні операції.
В результаті, півострів, як і при німецькій окупації, знаходився
у стані економічного, соціального та політичного колапсу.
3. Після приходу іноземних військ в Крим підпільні більшо-
вицькі організації розгорнули партизанську війну проти Антан-
ти. Місцеве населення середнього класу (дрібні підприємці, се-
ляни, робітники, купці, ремісники, рибалки тощо) неоднозначно
сприйняло прихід нових окупантів, пам’ятаючи експансивну по-
літику їх попередників. Проте, деякі з них вітали прихід Антан-
ти в Крим. Якщо спочатку кримське населення вбачало в особі
союзників захисників від загрози більшовизму, то невдовзі роз-
чарувалося в їхній протекції. Це була колоніальна, грабіжницька
політика, яка вела до краху місцевих підприємств, мануфактур та
інших господарств, до занепаду економіки та рівня життя на пів-
25
острові. Ставлення більшості кримського населення до присут-
ності на півострові іноземного десанту було негативним. У Кри-
му ширилися невдоволення та бунти.
4. Кримський крайовий уряд С. Крима був створений за зго-
дою союзницьких військ. А звідси і проявилась повна його залеж-
ність від військового командування Антанти.
Причини політичної орієнтації кадетського уряду С. Крима на
десант Антанти криються у можливості захисту півострова від
більшовиків, спільності ідеологічного спрямування кримської
влади з представниками військового командування Антанти на
відновлення єдиної Росії, включаючи Крим та Україну. Реаліза-
цію цих намагань можна було здійснити лише за підтримки за-
хідних країн.
Керівники Антанти контролювали рішення та дії місцевого
уряду, не дозволяючи йому провадити власну політику. До того ж,
уряд С. Крима не міг протидіяти масштабним операціям інозем-
них військ щодо вивезення продовольства та сировини з Криму.
Отже, результати діяльності кримського уряду були обумовле-
ні маріонетковим статусом кримської влади.
Завойовницькі плани американських, англійських, французь-
ких військ, а також денікінців зруйнували більшовики.
Наприкінці квітня 1919 р., під натиском Червоної Армії, вій-
ська Антанти, денікінці, представники різних політичних партій,
які не відносились до більшовиків, духовенство, підприємці, по-
міщики, фабриканти та інші категорії буржуазних кіл покинули
Україну й Крим. На їх місце повернулася до правління Радянська
влада.
ЛІТЕРАТУРА
1. Справка М. М. Винавера // Красный архив. 1927. Т. 22.
2. Вольфсон Б. Изгнание англо-французских интервентов
из Крыма. Сімферополь, 1918. 8 грудня.
3. Надинский П. Н. Очерки по истории Крыма. Ч. 2. Крым
в период великой октябрьской социалистической революции,
иностранной интервенции и гражданской войны (1917–1920 гг.).
Симферополь, 1957.
4. Бунегин М. Ф. Революция и гражданская война в Крыму
(1917–1920 гг.). Симферополь, 1927.
26
5. Крим і кримське питання після Лютневої (1917) революції
// Українські державотворення: не витребуваний потенціал.
Словник-довідник. Київ, 1997.
6. Надинский. П. Н. Назв. праця.
7. Дорошенко Д. Ілюстрована історія Україна. 1917–1923.
Ужгород, 1930. Т. ІІ.
8. Мякотин В. Из недалекого прошлого (Революция на
Украине по мемуарам белых) / Под ред. Н. Н. Попова. Москва,
Ленинград, 1930.
9. Шевчук Г. М. Розгром іноземних інтервентів на півдні
України і в Криму (листопад 1918 – квітень 1919 р.). Київ,
1959.
10. Лукомский А. С. Деникин и Антанта (Революция и граж-
данская война в описаниях белогвардейцев). Москва, 1991.
11. Вопросы истории. 1949. № 9.
12. Бунегин М. Ф. Назв. праця.
13. Черчилль У. Мировой кризис. Москва, 1932; Надинский П.
Н. Назв. праця.
14. Mаtеn. 1922. 17 вересня; Надинский П. Н. Назв. праця.
15. Шевчук Г. М. Назв. праця; Правда. 1918. 28 листопада.
16. Надинский П. Н. Назв. праця.
17. Шевчук Г. М. Назв. праця.
18. Красный архив. Т. 18.
19. Надинский П. Н. Назв. праця.
20. Французы в Одессе. Из белых мемуаров. Ленинград,
1928.
21. Шевчук Г. М. Назв. праця.
22. Times. 1918. 1 листопада.
23. Исторические записки АН СССР. № 6. 1940.
24. Вопросы по истории. 1947. № 3.
25. Вольфсон Б. Назв праця.
26. Надинский П. Н. Назв. праця.
27. Вольфсон Б. Назв. праця.
28. Лукомский А. С. Назв. праця.
29. Исторические записки АН СССР. № 6. 1940. С. 22; Шев-
чук Г. М. Назв. праця.
30. Вольфсон Б. Назв праця.
31. Шевчук Г. М. Назв. праця.
32. Вольфсон Б. Назв праця.
27
33. Южные ведомости. 1918. 4 грудня; Надинский П. Н. Назв.
праця.
34. Вольфсон Б. Назв праця; Таврический голос. 1918. 8 груд-
ня.
35. Южные ведомости. 1918. 4 грудня; Надинский П. Н. Назв.
праця.
36. Надинский П. Н. Назв. праця.
37. Красный архив. Т. 28, 29.
38. Красный архив. Т. 29.
39. Справка М. М. Винавера. Красный архив. Т. 22.
40. Надинский П. Н. Назв. праця.
41. Вольфсон Б. Назв праця; Прибой. 1919. 22 лютого.
42. Вольфсон Б. Назв праця.
43. Правда. 1919. № 5 января.
44. Красный архив. Т. 28.
45. Вольфсон Б. Назв праця; Прибой. 1919. 22 лютого.
46. Загородских Ф. С. Борьба с деникинщиной и интервеци-
ей в Крыму. Крымгосиздат, 1940.
47. Надинский П. Н. Назв. праця.
48. Вольфсон Б. Назв праця; Прибой. 1919. 22 лютого.
49. Вольфсон Б. Назв праця.
50. Собрание узаконений и распоряжений Крымского кра-
евого правительства. Постановление №101.
51. Собрание узаконений и распоряжений Крымского кра-
евого правительства. Постановление №107.
52. Вольфсон Б. Назв праця.
53. Копиленко О. Л. Автономна республіка Крим: проблеми
правового статусу. Київ, 2002.
|