Буддійська складова формування концепту мовчання в японській лінгвокультурі
У статті розглядається роль буддизму, а також інших факторів – релігії сінто, вчення Конфуція та географічного середовища, у формуванні комунікативної поведінки японців на прикладі мовчання як засобу комунікації. У цьому контексті авторка докладно аналізує концепт «Мовчання Будди», розглядає значенн...
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут сходознавства ім. А. Кримського НАН України
2009
|
| Schriftenreihe: | Сходознавство |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20782 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Буддійська складова формування концепту мовчання в японській лінгвокультурі / Ю.В. Заморська // Сходознавство. — 2009. — № 45-46. — С. 3-10. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-20782 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-207822011-06-06T12:03:20Z Буддійська складова формування концепту мовчання в японській лінгвокультурі Заморська, Ю.В. У статті розглядається роль буддизму, а також інших факторів – релігії сінто, вчення Конфуція та географічного середовища, у формуванні комунікативної поведінки японців на прикладі мовчання як засобу комунікації. У цьому контексті авторка докладно аналізує концепт «Мовчання Будди», розглядає значення мовчання у практиці дзен, звертаючи особливу увагу на роль медитації у досягненні саторі, а також на особливий духовний зв’язок між Учителем і Учнем. В статье рассматривается роль буддизма, а также некоторых других факторов– религии синто, учения Конфуция, географической среды, в формировании коммуникативного поведения японцев на примере молчания как способа коммуникации. В этом контексте автор подробно анализирует концепт «Молчания Будды», рассматривает значение молчания в практике дзэн, уделяя особое внимание роли медитации в достижении сатори, а также особенной духовной связи между Учителем и Учеником. The article deals with the role Buddhism (among other factors like Shinto believes, teaching of Confucius and geographical environment) has played in formation of Japanese communicative behavior as a whole, and specifically silence as means of communication. The concept of “Buddha’s Silence” is analyzed. The meaning of silence in Zen-practice is described, with stress upon the role of silent meditation for reaching the “satori”, as well as the role of “ishin-denshin” communication between the Master and the Disciple. 2009 Article Буддійська складова формування концепту мовчання в японській лінгвокультурі / Ю.В. Заморська // Сходознавство. — 2009. — № 45-46. — С. 3-10. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 1682-671Х http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20782 uk Сходознавство Інститут сходознавства ім. А. Кримського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті розглядається роль буддизму, а також інших факторів – релігії сінто, вчення Конфуція та географічного середовища, у формуванні комунікативної поведінки японців на прикладі мовчання як засобу комунікації. У цьому контексті авторка докладно аналізує концепт «Мовчання Будди», розглядає значення мовчання у практиці дзен, звертаючи особливу увагу на роль медитації у досягненні саторі, а також на особливий духовний зв’язок між Учителем і Учнем. |
| format |
Article |
| author |
Заморська, Ю.В. |
| spellingShingle |
Заморська, Ю.В. Буддійська складова формування концепту мовчання в японській лінгвокультурі Сходознавство |
| author_facet |
Заморська, Ю.В. |
| author_sort |
Заморська, Ю.В. |
| title |
Буддійська складова формування концепту мовчання в японській лінгвокультурі |
| title_short |
Буддійська складова формування концепту мовчання в японській лінгвокультурі |
| title_full |
Буддійська складова формування концепту мовчання в японській лінгвокультурі |
| title_fullStr |
Буддійська складова формування концепту мовчання в японській лінгвокультурі |
| title_full_unstemmed |
Буддійська складова формування концепту мовчання в японській лінгвокультурі |
| title_sort |
буддійська складова формування концепту мовчання в японській лінгвокультурі |
| publisher |
Інститут сходознавства ім. А. Кримського НАН України |
| publishDate |
2009 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20782 |
| citation_txt |
Буддійська складова формування концепту мовчання в японській лінгвокультурі / Ю.В. Заморська // Сходознавство. — 2009. — № 45-46. — С. 3-10. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| series |
Сходознавство |
| work_keys_str_mv |
AT zamorsʹkaûv buddíjsʹkaskladovaformuvannâkonceptumovčannâvâponsʹkíjlíngvokulʹturí |
| first_indexed |
2025-07-02T21:17:37Z |
| last_indexed |
2025-07-02T21:17:37Z |
| _version_ |
1836571487456198656 |
| fulltext |
3
БУДДІЙСЬКА СКЛАДОВА ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПТУ
МОВЧАННЯ В ЯПОНСЬКІЙ ЛІНГВОКУЛЬТУРІ
Заморська Ю. В.
Мовчання, як явище комунікації, викликає особливий інтерес
у сучасній лінгвістиці. Протягом тривалого часу мовчання ігно-
рувалося в лінгвістичних студіях, оскільки воно визначалося як
відсутність акустичних сигналів.
Аналізуючи мовчання, лінгвісти називають його “нульовим
мовленнєвим актом” або взагалі намагаються уникнути терміна
“мовленнєвий акт”, однак прагматична значимість мовчання до-
зволяє розглядати його як комунікативний акт, що виконує різ-
ні функції в різних етнокультурних спільнотах [Арутюнова 1994,
106; Бєлова 2006, 27].
В своїй основі всі аспекти культури потенційно співвідносять-
ся з явищем мовчання, але найбільше це співвідношення виявля-
ється в соціальній та інституційній структурі, цінностях та оцін-
ках, що наявні в мові та мовленні (або утриманні від мовлення),
а також у способах, за допомогою яких комунікативні знання та
навички (включаючи правильне застосування мови та мовчання)
передаються з одного покоління до наступного, а також до нових
членів етнокультурної групи [Saville-Troike 2006, 379].
В японській лінгвокультурі мовчання набуває особливого ста-
тусу як складова невербальної комунікації. Дослідники японської
культури відзначають, що японці “віддають перевагу імпліцит-
ним, невербальним, інтуїтивним засобам комунікації порівняно з
експліцитним, вербальним, раціональним обміном інформацією”
[Lebra 1976, 46]. Відомий фахівець з етнопсихології Такео Дої за-
значає в зв’язку з цим: “…американці ненавидять мовчання, вод-
ночас японці можуть сидіти поруч разом, не кажучи один одно-
му жодного слова, і почуватися при цьому комфортно” [Doi 2001,
64]. Підґрунтям для формування такого статусу стали історичні
та культурні процеси розвитку японського суспільства.
Це, по-перше, синтоїстські вірування в “котодама” (букв.
“душа слова”), тобто в те, що слова при артикуляції людиною
“набувають містичної сили, здатної змінити долю людини як на
краще, так і на гірше” [Aida 1973, 52]. Давні японці вірили, що
за словами людської мови стоять духи, або синтоїстські боги, які
4
здатні втілити в життя те, про що говорить людина. Містичної сили
слово набуває лише в тому разі, якщо його вимовляють. Власне
кажучи, артикуляція слова і є способом оживити “душу слова”.
За цими віруваннями, людина не повинна говорити, якщо для
цього немає об’єктивної необхідності, оскільки говоріння може
викликати вкрай небажані наслідки через необачне застосування
сили слова, що, в свою чергу, накличе на винуватця гнів та осуд
членів колективу.
Другим чинником формування японської комунікативної
поведінки (та ролі мовчання в ній) можна вважати вплив
конфуціанства з його ієрархічною стратифікацією суспільства і
повагою до старших за віком та соціальним статусом. Незважаючи
на сучасні зміни, зумовлені глобалізаційними процесами, японське
суспільство і досі лишається глибоко ієрархічним, де вибір
моделі поведінки та комунікативних засобів індивідуумом часто
ґрунтується на результатах аналізу свого відносного положення в
парадигмах “старший-молодший” та “свій-чужий”.
По-третє, потрібно враховувати географічну складову –
японський етнос протягом тривалого часу порівняно ізольовано
формувався на оточеному морем та вкритому горами архіпелазі,
що не могло не вплинути на модель комунікативної поведінки.
Компактне проживання на обмежених рівнинних територіях, разом
із наведеними вище історико-культурними факторами, зумовило
появу поняття “ва” – гармонії, збереження якої є передумовою
будь-якої комунікації в японській лінгвокультурі.
І по-четверте, вагомим чинником розвитку концепту мовчання
як етичної категорії в Японії став буддизм, із його визначенням
мовчання як засобу зосередження внутрішньої уваги, що є необ-
хідною умовою досягнення “саторі” – просвітлення.
Уникнення зайвих слів, висловів, що мають негативну емоцій-
ну конотацію, а в разі неможливості такого уникнення – відмова
від спілкування взагалі, є основою гуманістичної моделі комуні-
кації, що її приніс із собою буддизм до Японії в VI ст.: “Для збере-
ження чистоти мовлення людина не повинна брехати, ображати,
хитрувати або брати участь у пустопорожніх балачках”; “Слова,
що ми їх промовляємо, повинні бути обрані з думкою про людей,
що їх почують”; “Ми не можемо уникнути всіх слів, але ми по-
винні тренувати наш розум, щоб наповнити їх добром” [Bukkyu
Seiten 1966, 242; 246; 248].
5
У цьому зв’язку своє ставлення до мови і мовчання висловлювали
такі визначні представники японського буддизму, як Кукай (VII–
IX ст., школа Шінгон) та Доген (XIII ст., школа Сото-Дзен).
Мовчання є провідною темою багатьох сутр та легенд,
пов’язаних із життям та діяльністю Будди Шак’ямуні, породивши
навіть концепт “мовчання Будди”, що став предметом багатьох
досліджень у галузі філософії, історії, релігієзнавства, літератури
тощо. За твердженнями багатьох учених, мовчання Будди має
надзвичайно велике значення для розуміння сутності буддизму,
зокрема первісного буддизму, на етапі його зародження в Індії, та
його пізнішого відгалуження Махаяна, що включає в себе також
дзен-буддизм, який набув широкого розповсюдження в Японії
[Kajiyama 1983]. Багато праць присвячено трактуванню значення
мовчання Будди на різних етапах його життя, причому багато
таких трактувань і досі лишаються предметом полеміки.
Аналізуючи сутри та легенди про життя Будди, можна
виокремити такі основні етапи та сцени його мовчання:
1. Медитування під деревом бодхі на березі річки Найранжана,
коли Будда у віці 35 років досяг просвітлення та осягнув Дхарму –
найвищу істину. (“Дхарма, яку я врешті осягнув, є надзвичай-
но глибокою, складною для усвідомлення та тонкою, вона зна-
ходиться поза розумінням. Багато людей, зв’язані почуттями та
суєтними речами, є рабами жадоби та ненависті, через що вони
ніколи не зрозуміють Дхарму, яку я осягнув. Тому я буду мовчки
жити в стані нірвани, не намагаючись учити інших Дхармі” [Mu-
neto 1991, 226]).
2. Мовчання Будди у відповідь на звертання Брахми. (За ле-
гендою, після досягнення просвітлення Будді являється Брахма,
повелитель Всесвіту, і просить його поділитися своєю мудрістю
з іншими людьми задля їхнього спасіння. У відповідь Будда мов-
чить. Брахма повторює своє прохання тричі, після чого Будда від-
криває очі та вирішує йти до людей і проповідувати істину).
3. Мовчазне приймання їжі від людей. (Учні Будди сприймають
це як ознаку деградації Вчителя та покидають його, проте Будда
мовчить, не намагаючись пояснити свої дії, аби зупинити учнів).
4. “Квіткова проповідь Будди” – сцена, яка, за легендами, за-
початкувала дзен-буддизм. (Одного разу Будда стояв перед гру-
пою людей. Люди чекали, коли він почне говорити, проте Буд-
да мовчав, тримаючи в руці квітку. Пройшло вже досить багато
6
часу, коли один зі слухачів – Махакаш’япа – подивився на Будду
сяючими очима та посміхнувся. В момент, коли Будда підняв над
головою квітку, Махакаш’япа пробудився, або, за термінологією
дзен, отримав “печатку серця”, що йому передав Будда. Він поба-
чив квітку такою, якою вона є, та осягнув вчення Будди). Під час
інших проповідей Будда так само міг раптово припинити говори-
ти, викликаючи нерозуміння та сум’яття у більшості присутніх.
5. Повернення Будди до природи в передчутті своєї смертної
години у віці 80 років. (“Найтихіша година”, як пише про це Ніц-
ше у “Так сказав Заратустра”: “Ох, друзі мої! Я міг би вам ще
щось сказати, я міг би вам ще щось дати! Чому ж не даю? Хіба я
скупий? – Та коли Заратустра вимовив ці слова, його заполонила
велика скорбота від близької розлуки з друзями, так що він заридав
уголос, і ніхто не міг його втішити. Поночі, покинувши друзів, він
подався геть” [Ніцше 1993, 147]).
Отже, бачимо, що причини мовчання Будди різні. В першу чергу,
це нездатність людської мови передати істину, сутність речей.
Якщо апріорі відомо, що істину передати словами неможливо, то
для чого говорити? З іншого боку, це нездатність більшості людей
сприйняти істину та врятуватися, тобто неприналежність слухацькій
аудиторії. Недивно, що майже все буддійські сутри на початку
містять посилання на те, де, коли, ким і для кого розповідається
історія, а також як сприйняли її слухачі, та як трактують її у своїй
вірі. Вважалося, що лише наявність цих “шістьох умов” (яп. rokuji
joju – віра shin, слухання mon, час ji, мовець shu, місце sho, аудиторія
shuu) може забезпечити передачу істини.
Коли Будда піддається на вмовляння Брахми дати своє вчення
людям, він вирішує “подолати свої сумніви щодо здібностей людей,
які отримають Дхарму, а також щодо можливостей мови як засобу
комунікації” [Muneto 1991, 239]. Протягом усього свого життя
Будда переживає внутрішню боротьбу між своїм покликанням
врятувати людей та сумнівом щодо можливостей людської мови
в якості засобу. Цю внутрішню боротьбу майстерно змальовує
Ніцше в своєму творі “Так сказав Заратустра”, зазначаючи, що
там, де герой (прототипом якого, як вважається, був Будда) не
міг говорити, він спілкувався з оточенням за допомогою свого
мовчання.
У відреченні Будди від спілкування з людьми в його останні
місяці життя бачимо, по-перше, мовчання як знак очікування
7
смерті, а по-друге, – як знак усвідомлення виконаного обв’язку,
можливості, нарешті, знайти спокій для себе.
Символічною, з точки зору трактування мовчання, в буддизмі
є також сутра Vimalakirītinirdeśa – одна з небагатьох, головним
героєм якої є не Будда, а його послідовник, мудрець Вімалакірті.
Коли Вімалакірті захворів, Будда посилає своїх учнів-ботхісатв
відвідати його. Під час розмови Вімалакірті запитує учнів Будди
про сенс Дхарми та значення “подвійних речей, що є одним ці-
лим” (недуальним). Кожен із гостей по черзі називає пари ре-
чей, що, на їхню думку, являють собою неподільне ціле: життя та
смерть, святе та суєтне, чистота та бруд тощо. Проте Вімалакірті
лишається незадоволеним відповідями. Нарешті, черга відповіда-
ти доходить до ботхісатви Маджушрі, який каже: “Все, що було
сказано, є істинним, проте все ще дуальним. Недуальним є лише
відсутність слів, відсутність говоріння, навіть відсутність самого
не-говоріння”. Після чого Маджушрі запитує самого Вімалакір-
ті, що, на його думку, є недуальним. У відповідь Вімалакірті мов-
чить. Цей діалог є символом буддизму Махаяна та його основного
концепту “порожнечі” (яп. “ку”) – все існуюче є плинним та суєт-
ним, тобто нічого не існує насправді, але є порожнечею. Іншими
словами, мовчання, як таке, є тотожним “порожнечі”.
Проте, як бачимо, мовчання Будди є засобом не менш
красномовним, аніж його проповідування, що і є основною
засадою формування етичної категорії “мовчання” в буддизмі
Махаяна та дзен-буддизмі зокрема.
Світоглядні особливості японського дзен-буддизму, який
потрапив до Японії на початку періоду Камакура (XII ст.) з Китаю,
мав надзвичайний вплив на подальший розвиток японської
філософської думки та культури. Основним шляхом досягнення
просвітлення (“саторі”) в дзен-буддизмі вважається медитація в позі
лотоса “дзадзен”, що передбачає тривалу концентрацію розуму та
духу без спілкування з навколишнім світом. Основна відмінність
дзен-буддизму від інших буддійських течій – це принцип “furyuu-
monji”, що заперечує абсолютну цінність таких носіїв інформації,
як книги та людська мова, оскільки засоби людської мови нездатні
передати істину, а можуть лише спотворити її. Окрім медитації,
способом досягнення “саторі” є спілкування з Учителем (принцип
“kyougebetsuden”), що передбачає безпосередню передачу істини,
що її не можна передати словами, від серця вчителя до серця учня,
8
без посередників. Таку передачу істини називають “ishindenshin”,
що стало не лише засадничою категорією дзен-буддизму, але й
значною мірою вплинуло на розвиток комунікативної культури в
Японії.
Зокрема, Великий тлумачний словник японської мови подає
такі значення виразу “ishindenshin”, окрім власне буддійського:
“Розуміти одне одного без слів на духовному рівні. Обходитись
без слів, коли потрібно передати думку. Невербальне спілкування
двох сердець (про закоханих)” [Nihon Kokugo Daijiten 1976 Vol. 2,
65].
Відома дослідниця японської комунікативної культури
Такіе Суґіяма Лебра пише про концепт “ishindenshin”: «Японці
надзвичайно цінують мовчазне спілкування, ішін-деншін
(“спілкування серцями”), свого роду, “обопільні вібрації”, що
уможливлюють напівтелепатичне спілкування. Слова є дрібницею
порівняно з важливістю прихованих знаків та сигналів, що
дозволяють зрозуміти почуття один одного на інтуїтивному рівні»
[Lebra 1976, 115].
Цей концепт, як утілення імпліцитних комунікативних форм,
значною мірою вплинув на розвиток, зумовлених буддизмом,
напрямків японської культури і мистецтва: чайної церемонії,
ікебани, каліграфії, поезії тощо. Квінтесенцією концепту
мовчання в цьому зв’язку може бути хайку японського поета
ХVIII ст. Ошіма Рьота (в перекладі І. Бондаренка): “Хазяїн, гість і
білі хризантеми – в мовчанні, красномовнішим від слів”.
Вплив буддійської традиції можна прослідкувати не лише на
рівні міжособистісної комунікативної культури, але й у феномені
естетизації мовчазної комунікації з природою:
Тиша!
І тільки сюрчання цикад
Пронизує скелі.
(Мацуо Басьо 1687, переклад І. Бондаренка)
Як тихо навкруги!
Зимовий місяць.
Дубовий гай в долині задрімав.
(Йоса Буссон 1768, переклад І. Бондаренка)
9
Навколо тиша!
В озері на дні
Захмарені вершини спочивають.
(Кобаяші Ісса 1792, переклад І. Бондаренка)
Цей вплив і досі відображується в таких напрямках творчої ді-
яльності, як архітектура, садове мистецтво тощо, в традиціях ми-
лування квітами вишні, місяцем та іншими явищами природи.
Вплив буддійського концепту мовчання на сучасну японську
комунікативну культуру полягає, насамперед, у тому, що в япон-
ському колективі не вважається осудним мовчати, коли ілокутив-
ні обставини, з точки зору європейської комунікативної традиції,
передбачають акт мовлення. Якщо на Заході ставлення до мов-
чання в дискурсі є скоріше негативним, ніж позитивним, то “в
японському суспільстві мовчання, як правило, вважається пози-
тивним носієм змісту і сприймається в соціокультурному плані на
набагато вищому рівні” [Ishii and Bruneau 1988, 313].
Отже, можна стверджувати, що особливий статус мовчання в
буддійській традиції був одним із важливих історико-культурних
чинників, що зумовило формування прагматики мовлення і, від-
повідно, прагматики мовчання в японській мові. Таким чином,
буддійська (і, зокрема, дзен-буддійська) складова стала важливим
фактором формування в цілому концептосфери мовчання в япон-
ській лінгвокультурі.
ЛІТЕРАТУРА
Арутюнова Н. Молчание: контексты употребления // Логичес-
кий анализ языка. Язык речевых действий. Москва, 1994.
Бєлова А. Лінгвістичні перспективи і прогнози у ХХІ століт-
ті // Лінгвістика ХХІ століття: нові дослідження і перспекти-
ви, 2006, № 1.
Бондаренко І. Антологія японської поезії. Хайку (XVII–
XX ст.) Київ, 2002.
Ніцше Ф. Так казав Заратустра. Київ, 1993.
Aida Y. Nihonjin no Ishiki Kōuzō: Jijitsu to Genzō. Tokyo,
1973.
Bukkyo: Dendo: Kyo:kai. Bukkyou Seiten. Tokyo, 1977.
Doi T. Amae no Kouzou Tokyo, 2001.
10
Ishii S., Bruneau T. Silence and Silences in Cross-Cultural Per-
spective: Japan and the United States // Intercultural Communica-
tion: A Reader. Belmont, 1988.
Kajiyama Y. Kuu no Shisou. Bukkyou ni okeru Kotoba to
Chimmoku. Tokyo, 1983.
Lebra T. Japanese Patterns of Behavior. Honolulu, 1976.
Muneto S. The Eloquent Silence of Zaratustra. Chicago, 1991.
Nihon Kokugo Daijiten. Tokyo, 1976, Vol. 2.
Saville-Troike M. Silence: Cultural Aspects // Encyclopedia of
Language and Linguistics. Second Edition. London, 2006.
Tanji A. Chimmoku to Kyousetsu. Osaka, 1989.
|