Оплата праці та пенсійне забезпечення викладачів індустріально-технічних ВНЗ УСРР у 1920-ті рр.

У статті розглянуто динаміку зростання заробітної платні професорсько-викладацького складу в технічних вищих навчальних закладах України 1920-х рр.; проаналізовано засоби забезпечення викладачів житлом, соціальні пільги та гарантії, умови виходу на пенсію, які визначали соціальний статус педагогічн...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Василенко, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України 2009
Schriftenreihe:	Схід
Schlagworte:	Історія
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20819
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Оплата праці та пенсійне забезпечення викладачів індустріально-технічних ВНЗ УСРР у 1920-ті рр. / О. Василенко // Схід. — 2009. — № 4 (95). — С. 80-84. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-20819
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-208192011-06-09T12:05:18Z Оплата праці та пенсійне забезпечення викладачів індустріально-технічних ВНЗ УСРР у 1920-ті рр. Василенко, О. Історія У статті розглянуто динаміку зростання заробітної платні професорсько-викладацького складу в технічних вищих навчальних закладах України 1920-х рр.; проаналізовано засоби забезпечення викладачів житлом, соціальні пільги та гарантії, умови виходу на пенсію, які визначали соціальний статус педагогічної праці. Зроблено висновок про необхідність використання досвіду 1920-х рр. у вирішені питань матеріального забезпечення педагогів у незалежній Україні. The dynamics of salary growth, the means of security of professors and teachers of dwelling, the social privileges and guarantees, the conditions to become retired which determined the social status of pedagogical work is analysed in the article. The conclusion about the necessity of using the experience of 1920s in making decisions about financial security of teachers in independent Ukraine is made. 2009 Article Оплата праці та пенсійне забезпечення викладачів індустріально-технічних ВНЗ УСРР у 1920-ті рр. / О. Василенко // Схід. — 2009. — № 4 (95). — С. 80-84. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. 1728-9343 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20819 37(477) 192 uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія Історія
spellingShingle	Історія Історія Василенко, О. Оплата праці та пенсійне забезпечення викладачів індустріально-технічних ВНЗ УСРР у 1920-ті рр. Схід
description	У статті розглянуто динаміку зростання заробітної платні професорсько-викладацького складу в технічних вищих навчальних закладах України 1920-х рр.; проаналізовано засоби забезпечення викладачів житлом, соціальні пільги та гарантії, умови виходу на пенсію, які визначали соціальний статус педагогічної праці. Зроблено висновок про необхідність використання досвіду 1920-х рр. у вирішені питань матеріального забезпечення педагогів у незалежній Україні.
format	Article
author	Василенко, О.
author_facet	Василенко, О.
author_sort	Василенко, О.
title	Оплата праці та пенсійне забезпечення викладачів індустріально-технічних ВНЗ УСРР у 1920-ті рр.
title_short	Оплата праці та пенсійне забезпечення викладачів індустріально-технічних ВНЗ УСРР у 1920-ті рр.
title_full	Оплата праці та пенсійне забезпечення викладачів індустріально-технічних ВНЗ УСРР у 1920-ті рр.
title_fullStr	Оплата праці та пенсійне забезпечення викладачів індустріально-технічних ВНЗ УСРР у 1920-ті рр.
title_full_unstemmed	Оплата праці та пенсійне забезпечення викладачів індустріально-технічних ВНЗ УСРР у 1920-ті рр.
title_sort	оплата праці та пенсійне забезпечення викладачів індустріально-технічних внз усрр у 1920-ті рр.
publisher	Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Історія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20819
citation_txt	Оплата праці та пенсійне забезпечення викладачів індустріально-технічних ВНЗ УСРР у 1920-ті рр. / О. Василенко // Схід. — 2009. — № 4 (95). — С. 80-84. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.
series	Схід
work_keys_str_mv	AT vasilenkoo oplatapracítapensíjnezabezpečennâvikladačívíndustríalʹnotehníčnihvnzusrru1920tírr
first_indexed	2025-07-02T21:23:54Z
last_indexed	2025-07-02T21:23:54Z
_version_	1836571883438342144
fulltext	80 № 4 (95) червень 2009 р. ЕКОНОМІКАІСТОРIЯ N. Korostil SPIRITUAL LIFE OF THE GALICIAN UKRAINIANS UNDER THE RULE OF RICH POSPOLYTA The article analyses social and political life in Western Ukraine within the inter-war period. Ukrainian religious movements of the period are being evaluated. The author concludes that on the one hand those movements resulted in separation of forces, but on the other hand they caused consolidation of efforts on the basis of Greek Catholic religious principles. The opposition of expansion and assimilation have molded spiritual basis of the Galician Ukrainian mentality that have joined millions of rural citizens together. Key words: Greek Catholic Church,Galychyna, Poland, rural population, clergy, Rusyns. © Н. Коростіль Надійшла до редакції 02.04.2009 УДК 37(477) 192. ÎÏËÀÒÀ ÏÐÀÖ² ÒÀ ÏÅÍÑ²ÉÍÅ ÇÀÁÅÇÏÅ×ÅÍÍß ÂÈÊËÀÄÀ×²Â ²ÍÄÓÑÒÐ²ÀËÜÍÎ-ÒÅÕÍ²×ÍÈÕ ÂÈÙÈÕ ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄ²Â ÓÑÐÐ Ó 1920 – ò³ ðð. ОЛЕНА ВАСИЛЕНКО, аспірант кафедри філософії Донецького національного технічного університету У статті розглянуто динаміку зростання заробітної платні професорсько-викладацького складу в технічних вищих навчальних закладах України 1920-х рр.; проаналізовано засоби забезпечення викладачів житлом, соціальні пільги та гарантії, умови виходу на пенсію, які визначали соціальний статус педагогічної праці. Зроблено висновок про необхідність вико- ристання досвіду 1920-х рр. у вирішені питань матеріального забезпечення педагогів у не- залежній Україні. Ключові слова: заробітна плата, пенсійне забезпечення, матеріальне забезпечення, Головпро- фос, Наркомос. Постановка проблеми. Прагнення глибше пізна- ти та осмислити історичний поступ України в різні епохи зумовлює інтерес до багатьох проблем вітчизняної історії, у тому числі пов’язаних із економічною розбу- довою нашої держави й становленням системи її соціального забезпечення. Однією з таких проблем є оплата праці працівників вищої школи, і не лише тому, що життєвий рівень є головним показником добробуту кожної окремої особистості й суспільства в цілому, а й тому, що сучасний неприпустимо низь- кий рівень заробітної плати професорсько-викладаць- кого складу ВНЗ в Україні має певну історичну зако- номірність і тяглість, спричинену зміною ставлення до педагогічної праці і науки в цілому. Окрім того, вивчення динаміки життєвого рівня викладачів вишів у минулому може бути врахованим при формуванні сучасної соціально-економічної політики й допоможе уникнути певних соціальних катаклізмів. Аналіз стану наукової розробки проблеми. Стан наукової розробки окресленої теми [1] не є за- довільним. Потребують, на наш погляд, більш де- тального дослідження зайнятість, робочий час, умо- ви праці, доходи та заробітна плата вказаної кате- горії парцівників, потрібен ґрунтовний аналіз сфери споживання та інших факторів добробуту. Ми ставимо на меті простежити динаміку опла- ти праці та соціального забезпечення працівників індустріально-технічних ВНЗ у 1920-ті роки, коли формувалася сама система вищої освіти нової дер- жави, й створювалося відповідне соціальне сприй- няття статусу працівника вищого навчального зак- ладу. Вибір для дослідження саме індустріально- технічних закладів зумовлений специфікою регіону, де працює дослідник і, отже, можливістю доступу до архівних матеріалів, які створили джерельну ос- нову публікації. PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com № 4 (95) червень 2009 р. ЕКОНОМІКА 81 Виклад основного матеріалу. Матеріальне за- безпечення професорсько-викладацького складу індустріально-технічних ВНЗ у досліджуваний пері- од залежало від розміру заробітної платні, навчаль- ного навантаження, умов праці та побуту, забезпе- чення житлом, розміру пенсії, ставлення суспільства до потреб педагогів. Існує негативна тенденція, яка, як естафета, передається від однієї влади до іншої, починаючи з Російської імперії, коли суспільство принижує гідність педагога своїм ставленням до його економічних та соціальних потреб. Уже 30 серпня 1921 р. РНК УСРР прийняла по- станову „Про поліпшення становища наукових пра- цівників”, а 31 жовтня 1921 р. постановою РНК УСРР у республіці був організований Всеукраїнський ком- ітет сприяння вченим, який розгорнув широку допо- могу науковим працівникам індустріально-технічної освіти [1]. Основою матеріального забезпечення профе- сорсько-викладацького складу індустріально-техні- чних інститутів і технікумів була заробітна плата. На початку 1920-х рр. в умовах економічної та продо- вольчої кризи заробітна плата науково-педагогічним працівникам надавалась у натуральній формі, що забезпечувало мінімальні потреби фізичного існуван- ня. Улітку 1920 р. РНК УСРР видав постанову „Про забезпечення продовольством працівників освіти”. За цією постановою працівники вищої школи отри- мували продукти харчування і предмети побутово- го вжитку через органи споживчої кооперації [2]. Видачу заробітної плати продуктами харчування в умовах, коли гроші втратили будь-яку купівельну спроможність, слід розцінювати як позитивний крок на шляху матеріального забезпечення науково-пе- дагогічних кадрів ВНЗ. Зазначимо також, що розм- іри оплати праці науково-педагогічних працівників у різних регіонах були різними. Це було пов’язано з тим, що затверджені персональні ставки профе- сорсько-викладацького складу індустріально-техні- чних ВНЗ установлювались, виходячи з місцевих умов і кваліфікації працівника освіти. Саме тому на початку 1920-х рр. у різних регіонах УСРР натураль- на заробітна плата була неоднаковою. Так, у листо- паді 1921 р. профспілкова організація освіти Донець- кої губернії і Всеукраїнська спілка гірників уклали угоду, за якою викладачі, що навчали гірників, от- римували заробітну плату за тарифними ставками спілки гірників. Викладачі Донецького гірничого тех- нікуму, залежно від кваліфікації, отримували зароб- ітну плату за тарифами 11-17 розрядів. Так, за та- рифною ставкою 12 розряду за місяць можна було отримати 76 кг хліба, 4 кг борошна, 8 кг м’яса, 2,7 кг жирів, 2 кг цукру [3]. Але ці норми на практиці часто не виконувались через брак указаних продуктів на складах. Професорсько-викладацький склад індустріаль- но-технічних ВНЗ у 1921-1922 рр. отримував так зва- ний „академічний пайок”, проте він видавався з ве- ликими затримками. Комітет сприяння вченим, ство- рений постановою РНК УСРР, намагався відстою- вати економічні інтереси науковців, але зусиль цієї структури не вистачало, щоб забезпечити виклада- чам нормальне фізичне існування. 23 лютого 1922 р. нарком освіти Г. Ф. Гринько в листі повідомляв ЦК КП(б)У і Комітет сприяння вченим, що в академіч- ному середовищі почались виступи та невдоволен- ня економічним станом. Обіцяний народним коміса- ром продовольства на засіданні Комітету сприяння вченим академічний пайок за січень і лютий так і не був виданий [4]. У цей скрутний час допомога українським науко- вцям прийшла з РСФРР. Так, 31 жовтня 1922 р. на засіданні центральної комісії з покращення побуту вчених при РНК РСФРР було розглянуто питання „Про забезпечення продовольчими пайками вчених України”. Центральна комісія, зважаючи на відсутність повних даних про кількість українських учених, тимчасово виділила 4 тис. продовольчих пайків на жовтень і листопад 1922 р. [5]. При Комі- теті сприяння вченим була створена комісія, яка зай- малась постачанням продуктів харчування. Для того, щоб підсилити ефективність роботи цієї комісії і взя- ти її під свій контроль, Головне управління професій- ною освітою (далі – Головпрофос) у листопаді 1922 р. прийняло рішення ввести до складу комісії свого пред- ставника, який би забезпечував зв’язок у діяльності комісії з Головпрофосом [6]. Деякі професори, які мали певні наукові заслуги, домагались підвищен- ня їм заробітної плати. Так, у грудні 1922 р. на засі- данні колегії Головпрофосу окремі професори Киї- вського політехнічного і Харківського технологічно- го інститутів отримали право на підвищену заробіт- ну плату „за великі заслуги в науці” [7]. Із подоланням економічної та продовольчої кри- зи й переходом на товарно-грошові відносини, Нар- комат освіти (далі – Наркомос) починає перехід від натуральної форми оплати праці до грошової, а та- кож намагається уніфікувати заробітну плату у ВНЗ. У 1923-1924 навчальному році в індустріально-техн- ічних ВНЗ України був проведений облік усіх науко- во-педагогічних працівників. Для нарахування зароб- ітної плати застосовувалась погодинна оплата праці. Норми щотижневого навчального навантаження для професора складали 6-8 годин, для викладача 10- 12 годин. Тарифна ставка професора в 1923 р. скла- дала 7 крб. Восени 1923 р. розмір заробітної плати було збільшено в Києві, Одесі, Катеринославі – на 23 %, а в Харкові – на 33 %. Відтоді викладачі Хар- ківських індустріально-технічних ВНЗ отримували 10 крб, а в інших індустріально-технічних інститутах і технікумах – 8 крб 60 коп на місяць [8]. На початку 1925 р. усі викладачі ВНЗ були роз- поділені по категоріях. До першої категорії були відне- сені особи, які тільки починали роботу у ВНЗ і ще не мали необхідної кваліфікації, а також аспіранти (оклад 88 крб). До другої і третьої категорії увійшли професори й викладачі, що мали високу кваліфіка- цію (оклад у середньому 152 крб). До четвертої ка- тегорії було віднесено 99 осіб, які мали наукове виз- нання в межах СРСР (оклад 200 крб). А п’ята кате- горія складалась із 12 осіб, куди увійшли вчені зі світовим науковим ім’ям. Їм було встановлено пер- сональні оклади [9]. Отже, у середині 1920-х рр. ми спостерігаємо суттєве підвищення оплати праці працівників вищої школи, що, безперечно, позитивно вплинуло на зак- ріплення професорсько-викладацької корпорації на кафедрах індустріально-технічних інститутів і техні- кумів. Наприклад, восени 1925 р. в Одеському пол- ітехнічному інституті професор першої категорії от- римував 200 крб, другої категорії – 160 крб. Викла- дач першої групи – 135 крб, другої групи – 115 крб. Загалом за місяць кошторис заробітної плати в Одеській політехніці складав серед штатних викла- ІСТОРIЯ PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com 82 № 4 (95) червень 2009 р. ЕКОНОМІКАІСТОРIЯ дачів 6175 крб. Проте більша частина навчальних годин відпрацьовувалась позаштатними викладача- ми, оплата праці яких здійснювалась за тарифною сіткою 15-17 розрядів і загалом за місяць складала лише 1803 крб [10]. Це фактично означало, що пра- ця позаштатних викладачів, яких була більшість, оплачувалась у декілька разів менше, ніж штатного професорсько-викладацького складу. Більше того, чисельність штатних одиниць в інду- стріально-технічних ВНЗ була обмеженою, тому правління інститутів і технікумів були вимушені пе- реводити багатьох професорів і викладачів до по- заштатного складу, що практично означало суттєве скорочення їхної заробітної плати [11]. Щоб якось зменшити втрати в заробітній платі професорсько- викладацького складу, керівництво індустріально- технічних ВНЗ шукало шляхи відшкодування цих збитків. Наприклад, у грудні 1926 р. ректор Донець- кого гірничого інституту надіслав листа до фінансо- во-економічного відділу Наркомосу, де повідомляв, що в інституті створено спеціальний матеріальний фонд, із якого велась доплата позаштатним викла- дачам, а також тим педагогам, що перевищують установлене навчальне навантаження [12]. Проте в багатьох індустріально-технічних ВНЗ питання оп- лати праці за додаткові години вище встановленої норми так і не було вирішеним до кінця досліджува- ного періоду. Якщо порівняти за купівельною спроможністю рівень оплати праці науково-педагогічних працівників індустріально-технічних ВНЗ у середині 1920-х рр. із довоєнним рівнем оплати праці, то він складав лише 30-40 % довоєнного рівня, тому багато професорів і викладачів шукали собі додаткову роботу за суміс- ництвом, щоб таким чином покращити свій матері- альний стан. І це не було великою проблемою, ос- кільки кваліфіковані індустріально-технічні наукові кадри були вкрай потрібні в інших ВНЗ, в органах державного і господарського управління, а також на виробництві. Наприклад, завідувач кафедри світо- вого господарства Харківського інституту народного господарства проф. П. І. Фомін у 1925-1926 навчаль- ному році отримував 200 крб, крім того, 320 крб йому нараховували за роботу у Вищій Раді народного гос- подарства України, 73 крб – за викладання в заліз- ничному технікумі. Разом за місяць виходило 593 крб. [13]. Це була саме та сума, яка забезпечувала нор- мальне матеріальне існування. Проте перевантажен- ня роботою викладачів украй негативно позначалось на стані їхнього здоров’я і значною мірою негативно впливало на якість роботи. Нове підвищення оплати праці професорсько- викладацького складу індустріально-технічних ВНЗ відбулось у 1928-1929 навчальному році. Постано- ва РНК СРСР № 410 „Про посилення фінансування технічної освіти” передбачала збільшення фінансу- вання на 1928-1929 навчальний рік на 45 млн крб. 3% прибутку промисловості за 1927-1928 фінансо- вий рік було направлено на потреби вищої індустрі- ально-технічної освіти. Заробітна плата науково-пе- дагогічних працівників вищих навчальних закладів технічного профілю збільшувалась з 1 жовтня 1928 р. на 30 %, а інших ВНЗ – тільки на 15 % [14]. Одночасно з підвищенням заробітної плати Нар- комос здійснював перехід від тижневого навчаль- ного навантаження викладача до річного. Такий пе- рехід був застосований з однією метою – значно збільшити навчальне навантаження професорсько- викладацького складу. У доповідній записці комун- істичної фракції Всеукраїнської профспілки праців- ників освіти до ЦК КП(б)У в листопаді 1928 р. зокре- ма зазначалось, що Наркомос переводить ВНЗ на річну виробітку годин, замість тижневої. На практиці це означає не підвищення заробітної плати, а її зни- ження, оскільки в ході впровадження цієї системи економія фонду заробітної плати Наркомосу складе 140 тис. крб. Наприклад, у Харківському інституті народного господарства після впровадження річно- го навантаження 140 викладачів утратили в за- робітній платі, а в Одеському політехнічному з 101 викладача – 74 [15]. Загалом у ході запровадження цієї системи в індустріально-технічних ВНЗ близько 60 % викладачів утратили в заробітній платі. На велику перевантаженість професури на- вчальною роботою вказував у 1929 р. нарком осв- іти М. О. Скрипник, наголошуючи, що врешті-решт це призводить до зниження якості праці і якості навчання [16]. Спираючись на вказані факти, Все- українська профспілка працівників освіти при укла- данні колективного договору з Наркомосом у травні 1928 р. звернулась до суду, оскаржуючи порушен- ня Наркомосом норм трудового законодавства [17]. Проте ситуацію щодо незаконного перевантажен- ня професорсько-викладацького складу так і не вдалось тоді владнати. Більше того, вона продов- жилась і до наших часів, перейшовши в демокра- тичну Україну, де річне навантаження на виклада- ча збільшується з року в рік і досягає в різних інду- стріально-технічних ВНЗ 900-1000 годин аудитор- них занять. Це означає, що тижневе навантажен- ня зросло з 6-8 годин у 1925 р. до 26-28 годин у 2009 р. тобто в 3,5 раза. Підвищення заробітної плати в індустріально- технічних ВНЗ дало можливість разом із зазначе- ним збільшенням навчального навантаження збільшити заробітну плату тільки штатному профе- сорсько-викладацькому складу. Наприклад, у Дніпропетровському гірничому інституті в 1929 р. професор математики П. Г. Рубін отримував 266 крб, професор гірничозаводської механіки Г. С. Славін – 230 крб, професор електромеханіки В. П. Нікітін – 224 крб, а викладач В. М. Андрєєв – лише 130 крб [18]. Цікаво порівняти середню заробітну пла- ту робітника та службовця із заробітком професора та викладача. Так, у 1928 р. середня річна заробіт- на плата робітника в промисловості складала 861 крб, у 1929 р. – 928 крб, 1930р. – 965 крб. Значно вищі оклади були в службовців – 1928 р. – 1542 крб, 1929 р. – 1674 крб, 1930 р. – 1841 крб. [19]. Це означає, що робітник у промисловості в 1929 р. за місяць отримував у середньому 77 крб, а службо- вець – 140 крб. Тобто середня заробітна плата штат- ного викладача індустріально-технічного ВНЗ була на рівні середнього заробітку службовця й майже вдвічі перевищувала заробітну плату робітника. Заробіток штатного професора значно перевищу- вав доходи службовця й більш ніж утричі заробіт- ну плату робітника. Подальша еволюція заробітних плат у СРСР зне- цінила працю професора і викладача. Сьогодні ця ситуація загострилася ще більше, попри всі заяви можновладців і норми оплати праці науково-педаго- гічних працівників, зафіксовані в Законі України „Про освіту” від 23 березня 1996 р. Сьогодні оплата праці PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com № 4 (95) червень 2009 р. ЕКОНОМІКА 83 професора, викладача значно відстає від рівня оп- лати праці кваліфікованого робітника. Проте з року в рік у ВНЗ України відбувається підвищення річного навантаження на викладача й кількості студентів, які припадають на одного педагога. Зі входженням України до Болонського процесу й підготовкою всту- пу до Європейського Союзу виникає потреба по- рівняти рівень навантаження й заробітної плати про- фесора, наприклад, у Німеччині і в Україні. У цьому розрізі сьогодні навантаження українського профе- сора майже в 7 разів вище, ніж у його німецького колеги, а рівень оплати праці менший у 15 разів. Це означає, що сучасна ліберальна й неоліберальна українська політична еліта свідомо руйнує основу вищої освіти, яка завжди базувалась на особистості педагога. Іншим важливим чинником, який суттєво впли- нув на матеріальне становище педагогів, було за- безпечення професорсько-викладацького складу індустріально-технічних ВНЗ житлом. Упродовж пе- ріоду, що вивчається, Наркомос уживав певних за- ходів щодо позитивного вирішення цієї проблеми. Так, на початку 1920-х рр. Наркомос надавав житло (квартири або кімнати у квартирах) професорам і викладачам, які потребували покращення житлових умов. У середині 1921 р. Головпрофос передав у користування декілька квартир і кімнат для профе- сорів Харківського інституту народного господарства і Технологічного інституту [20]. Проте безсистемне надання житла педагогам, яке Головпрофосу вдавалось „вибити” у місцевих органів влади, житлової проблеми не вирішувало. Водночас закріплення викладачів, особливо молоді, на кафедрах індустріально-технічних інститутів і тех- нікумів без надання житла й при мізерній оплаті праці було вкрай складним завданням. Саме тому в серпні 1924 р. Головпрофос розробив програму забезпе- чення житлом працівників вищої школи, де особли- ве місце займало питання надання житла профе- сорсько-викладацькому складу індустріально-техн- ічних ВНЗ. Ця програма передбачала поряд із орен- дою житла й використанням квартир, наданих місце- вими органами влади, створення разом із фінансо- во-економічним управлінням спеціального житлового фонду й початок житлового будівництва [21]. Створений Головпрофосом житловий фонд у 1924 р. надав 60 тис. крб на побудову житла для викладачів Києва і Харкова. Проте кошти Головп- рофосу були мізерними, і він звертався по допомо- гу до профспілок, трестів і підприємств. Так, у 1926 р. Донецький гірничий інститут отримав від тресту „Донвугілля” 130 тис. крб на побудову житла вик- ладачам, а в жовтні цього ж року Донецький гірни- чий інститут попрохав у листі до „Донвугілля” ще 40 тис. крб на побудову трьох квартир для викла- дачів [22]. У деяких містах для вирішення житло- вої проблеми створювали житлові кооперативи. У 1927 р. у Дніпропетровську було створено житло- вий кооператив „Маяк”, де було 154 пайщики, до складу яких увійшли 26 викладачів Дніпропетровсь- кого гірничого інституту [23]. У лютому 1928 р. РНК УСРР видала постанову, якою зобов’язала Нарко- мос будувати не тільки навчальні приміщення, але й житло для викладачів. Таким чином, упродовж періоду, що вивчаєть- ся, Головпрофос робив окремі зусилля щодо вирі- шення житлової проблеми. Проте широкомасштаб- не житлове будівництво для викладачів індустрі- ально-технічних ВНЗ розпочалось лише на почат- ку 1930-х рр. Упродовж 1920-х рр. науково-педагогічні праців- ники індустріально-технічних ВНЗ мали право на відпустку в розмірі 1,5 місяця. Ця норма була вста- новлена в травні 1921 р. на засіданні Головпрофо- су, де розглядалось питання „Про відпустки профе- сури”. Прийняте положення встановлювало також дві черги відпускників [24]. У травні 1928 р., у зв’язку з переходом на річний облік навчального навантажен- ня і його значне збільшення, відпустка професорсь- ко-викладацькому складу була збільшена до 2-х місяців [25]. Професори і викладачі індустріально- технічних інститутів і технікумів мали можливість відпочити в будинках відпочинку для вчених, які були розташовані в Одесі й на Кримському узбе- режжі [26]. Суттєво впливало на матеріальний стан педагогів їхнє пенсійне забезпечення. До 1925 р. пенсії при- значали персонально за заявою, на підставі рішень місцевих органів влади. Так, у січні 1920 р. відділ соціального забезпечення в м. Харкові встановив пенсію для викладачів у розмірі 120 тис. крб на рік [27]. У положенні „Про інститути в УСРР”, яке видав Наркомос у грудні 1924 р. установлювався вік ви- ходу викладачів на пенсію. За цим положенням осо- би, що досягли віку 65 років, звільнялись за стат- тею і виходили на пенсію. З дозволу Головпрофосу вони мали працювати лише позаштатними виклада- чами. Стаж для виходу на пенсію нараховувався з моменту вступу до аспірантури. Особи, що дійшли пенсійного віку й мали науково-педагогічний стаж 10 років мали право на пенсію в розмірі посадового окладу. У випадку втрати трудової дієздатності й при наявності стажу не менше 13 років – пенсія сплачу- валась у розмірі 50 % окладу [28]. У листопаді 1925 р. було прийнято Закон України „Про пенсійне забезпечення наукових працівників”. Цей законодавчий акт значно погіршував умови ви- ходу на пенсію науковців. Згідно з ним розмір пенсії встановлювався на рівні 70 % від окладу на момент виходу на пенсію. У наступному 1926 р., після знач- ного підвищення оплати праці науково-педагогічних працівників, поправкою до Закону було встановле- но фінансовий розмір пенсії: 120 крб для професорів і 75 крб для викладачів [29]. Ця поправка до Закону „Про пенсійне забезпечення наукових працівників” значно зменшила рівень пенсійного забезпечення науковців до 50 % їх штатного окладу. Приблизно те ж саме ми спостерігаємо й сьогодні, коли Верховна Рада України поправкою до Закону значно зменши- ла пенсійне забезпечення викладачів ВНЗ, нарахо- вуючи пенсії тільки за основним місцем роботи, хоча в інших місцях, де вони працюють, із них стягують- ся відрахування до пенсійного фонду. Окрім того, усупереч указаній поправці до Закону, Міністерство праці і соціальної політики України своїми підзакон- ними актами порушує норму Закону й нараховує пенсії лише з розрахунку однієї ставки, хоча пере- важна більшість викладачів має зазвичай півтори ставки за основним місцем роботи. Цілком зрозуміло, що соціальне забезпечення науково-педагогічних працівників як тоді, так і сьо- годні залежить від економічних можливостей дер- жави. Проте і в 1920-ті, і в 2000-ні рр. рівень соц- іального захисту викладачів залишається незадов- ІСТОРIЯ PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com 84 № 4 (95) червень 2009 р. ЕКОНОМІКАІСТОРIЯ ільним, вони вимушені працювати й після досягнен- ня пенсійного віку. Висновки У 20-ті роки ХХ століття рівень оплати праці нау- ково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів технічного спрямування прямо залежав від економічної потужності держави й її окремих регіонів. Викладачі, які готували найважливіші для Донбасу інженерні та робітничі кадри, отримували зарплату за тарифними сітками, розрахованими на кваліфікованих робітників шахт і заводів. Разом із тим, починаючи з 1923 р., установлена єдина гро- шова форма оплати праці викладачів, а кількість оплати мав стійку тенденцію до збільшення. Невирішеною проблемою, яка сьогодні ще більше загострилася, залишається невідповідність рівня оплати праці викладчів навантаженню їх ауди- торними заняттями. Сьогодні це навантаження є в 7 разів вищим, ніж у розвинутих країнах Європи, а також суттєво відрізняється від того, яке мав про- фесор чи викладач вищого навчального закладу 20-х років минулого століття. Про те, що надмірна кількість аудиторних годин впливає і на якість на- вчальної роботи, і на результати наукових дослід- жень, неодноразово вказувалося ще в досліджу- ваний період. Житлове забезпечення та побутове обслугову- вання працівників досліджуваних ВНЗ було неза- довільним і несистемним. Час від часу Наркомо- сом та Головпрофосом впроваджувались коротко- строкові заходи з будівництва житла, але масш- табне вирішення проблеми розпочалось уже в 1930- ті роки ХХ століття. Державне пенсійне утримання працівників ВНЗ було започатковане в 1925 році відповідним зако- ном, але влада вже тоді почала вдаватися до за- конодавчого регулювання з метою зменшити дер- жавні витрати й не враховувати понаднормові й додаткові навантаження викладачів. ЛІТЕРАТУРА: 1.Культурне будівництво в Українській РСР. Збірник доку- ментів. – Т.1. – К., 1959. – С. 134-135. 2. ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 301. – Арк. 17- 18, 70. 3. Донецький облдержархів. – Ф. 2087. – Оп. 1. – Спр. 4. – Арк. 92-93. 4. ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 1020. – Арк. 3. 5. Культурное строительство в СССР 1917-1927. Сбор- ник документов [под. ред. Кима]. – С. 141. 6. ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 1301. – Арк. 21. 7. Там само. – Арк. 15. 8. ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 1459. – Арк. 114. 9. ЦДАВО України – Ф.166 – Оп .6. – Спр.1123. – Арк.78. 10. Там само. – Оп. 4. – Спр. 455. – Арк. 100-103. 11. ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 2704. – Арк. 2. 12. ЦДАВО України. – Ф. 166. – Оп. 6. – Спр. 3661. – Арк. 9. 13.Там само. – Оп. 2. – Спр. 475. – Арк. 54. 14. ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 2704. – Арк. 111. 15. Там само. – Спр. 2703. –Арк. 20-21. 16. Скрипник М. О. Зменшити собівартість, підвищити якість / М. О. Скрипник // Студент революції. – 1929. – № 4. – С. 5. 17. Колдоговор по госбюджету // Красный технолог. – 29 мая 1928. 18. ЦДАВО України. – Ф. 166. – Оп. 6. – Спр. 8319. – Арк. 9. 19. Там само. – Оп. 9. – Спр. 935. – Арк. 4. 20. Там само. – Оп. 2. – Спр. 443. – Арк. 11. 21. Там само. – Оп. 4. – Спр. 517. – Арк. 184. 22. Донецький облдержархів. – Ф. 2580. – Оп. 1. – Спр. 6. – Арк. 11. 23. Клицаков И. А. Из истории подготовки и воспитания учительских кадров (1917-1937 гг.) / И. А. Клицаков. – Лу- ганск, 1991. – С. 419. 24. ЦДАВО України. – Ф. 166. – Оп. 2. – Спр. 237. – Арк. 20. 25.Там само. – Спр. 339-341. – Арк. 20. 26. Культурне будівництво в УСРР 1917-1927 рр. Збірник документів і матеріалів. – К.: Наукова думка. – 1979. – С.282. 27. Там само. – С. 381. 28. ЦДАВО України. – Ф. 166. – Оп. 4. – Спр. 314. – Арк. 204-205. 29. Там само. – Арк. 91. O. Vasylenko LABOR REMUNERATION OF AND PROVISION FOR RETIRED TEACHERS OF INDUSTRIAL AND ENGINEERING HIGHER EDUCATIONAL INSTITUTIONS OF UKRAINIAN SOVIET SOCIALIST REPUBLIC DURING 1920-IES The dynamics of salary growth, the means of security of professors and teachers of dwelling, the social privileges and guarantees, the conditions to become retired which determined the social status of pedagogical work is analysed in the article. The conclusion about the necessity of using the experience of 1920s in making decisions about financial security of teachers in independent Ukraine is made. Key words: salary, pension, financial security, Central Ministry of Professional Education, National Commissariat of Education, privileges, Ukrainian Soviet Socialistic Republic. © О. Василенко Надійшла до редакції 10.03.2009 PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com

Оплата праці та пенсійне забезпечення викладачів індустріально-технічних ВНЗ УСРР у 1920-ті рр.

Institution

Ähnliche Einträge