Локалізація ґенези феномену нації в рамках європейської християнської культури
У статті автор показує, що головний суспільний феномен модерну – нація – є органічним продуктом християнської Європи. Вона постала на її інтелектуальних та культурних засадах. Поза культурні межі Європи концепт нації експортувався як готовий продукт, приклад для наслідування соціального устрою метро...
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2009
|
| Назва видання: | Схід |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20842 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Локалізація ґенези феномену нації в рамках європейської християнської культури / Т. Мошовський // Схід. — 2009. — № 4 (95). — С. 101-105. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-20842 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-208422011-06-09T12:05:26Z Локалізація ґенези феномену нації в рамках європейської християнської культури Мошовський, Т. Філософія У статті автор показує, що головний суспільний феномен модерну – нація – є органічним продуктом християнської Європи. Вона постала на її інтелектуальних та культурних засадах. Поза культурні межі Європи концепт нації експортувався як готовий продукт, приклад для наслідування соціального устрою метрополій їхніми колоніями. Отже, нація є ментальним продуктом «made in Europe» та «made by Europe». In the article author displays that the main social phenomena of Modernity, nation is integral product of Christian Europe. It arises on European intellectual and cultural grounds. Nation was exported outside cultural bounds of Europe like a finally organized product, example for inheritance to metropolies for theirs colonies. Thus nation is mental product “made in Europe” and “made by Europe”. 2009-06 Article Локалізація ґенези феномену нації в рамках європейської християнської культури / Т. Мошовський // Схід. — 2009. — № 4 (95). — С. 101-105. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 1728-9343 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20842 141.7 : 342 uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Філософія Філософія |
| spellingShingle |
Філософія Філософія Мошовський, Т. Локалізація ґенези феномену нації в рамках європейської християнської культури Схід |
| description |
У статті автор показує, що головний суспільний феномен модерну – нація – є органічним продуктом християнської Європи. Вона постала на її інтелектуальних та культурних засадах. Поза культурні межі Європи концепт нації експортувався як готовий продукт, приклад для наслідування соціального устрою метрополій їхніми колоніями. Отже, нація є ментальним продуктом «made in Europe» та «made by Europe». |
| format |
Article |
| author |
Мошовський, Т. |
| author_facet |
Мошовський, Т. |
| author_sort |
Мошовський, Т. |
| title |
Локалізація ґенези феномену нації в рамках європейської християнської культури |
| title_short |
Локалізація ґенези феномену нації в рамках європейської християнської культури |
| title_full |
Локалізація ґенези феномену нації в рамках європейської християнської культури |
| title_fullStr |
Локалізація ґенези феномену нації в рамках європейської християнської культури |
| title_full_unstemmed |
Локалізація ґенези феномену нації в рамках європейської християнської культури |
| title_sort |
локалізація ґенези феномену нації в рамках європейської християнської культури |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Філософія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20842 |
| citation_txt |
Локалізація ґенези феномену нації в рамках європейської християнської культури / Т. Мошовський // Схід. — 2009. — № 4 (95). — С. 101-105. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| series |
Схід |
| work_keys_str_mv |
AT mošovsʹkijt lokalízacíâgenezifenomenunacíívramkahêvropejsʹkoíhristiânsʹkoíkulʹturi |
| first_indexed |
2025-07-02T21:25:00Z |
| last_indexed |
2025-07-02T21:25:00Z |
| _version_ |
1836571952529014784 |
| fulltext |
№ 4 (95) червень 2009 р.
ЕКОНОМІКА 101
УДК 141.7 : 342
ËÎÊÀ˲ÇÀÖ²ß ҐÅÍÅÇÈ ÔÅÍÎÌÅÍÓ ÍÀÖ²¯ Â
ÐÀÌÊÀÕ ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊί ÕÐÈÑÒÈßÍÑÜÊί
ÊÓËÜÒÓÐÈ
ТАРАС МОШОВСЬКИЙ,
аспірант кафедри філософії
Державного університету інформатики і штучного інтелекту, м. Донецьк
У статті автор показує, що головний суспільний феномен модерну – нація – є органічним
продуктом християнської Європи. Вона постала на її інтелектуальних та культурних заса-
дах. Поза культурні межі Європи концепт нації експортувався як готовий продукт, приклад
для наслідування соціального устрою метрополій їхніми колоніями. Отже, нація є менталь-
ним продуктом «made in Europe» та «made by Europe».
Ключові слова: нація, європейська культура, традиція, національна історія.
Постановка проблеми. Об’єктом презентова-
ної розвідки є, мабуть, найбільш популярний об’єкт
соціальної філософії останніх двох сотень років –
нація. Утім, незважаючи на величезну та, безумов-
но, плідну традицію націологічних студій, природа
нації лишається каменем спотикання при спробах
досягнути теоретичного консенсусу в академічно-
му середовищі. Зважаючи на принциповість питан-
ня, воно постійно повинно знаходитися в полі ува-
ги дослідників.
Аналіз досліджень і публікацій і формулю-
вання мети статті. Позаєвропейські нації потрап-
ляли в поле зору таких метрів, як Б. Андерсон та
представники англійської школи «Past and Present»
(П. Морґан, Т. Рейнджер, Г. Кон), згуртованої навко-
ло постаті Е. Гобсбаума. Р. Арон та Е. Дж. Сміт тор-
каються природи позаєвропейських націй у влас-
них класичних студіях. На українському інтелекту-
альному ґрунті проблема європейськості нації стоїть
у одному ряду з проблемою визначення культурної
і цивілізаційної належності українства і розробляєть-
ся у роботах з більш широкою проблематикою, що
належать перу Г. Касьянова, О. Забужко, В. Лісово-
го та інших. Однак, на жаль, питання про культурне
коріння нації в чистому вигляді не було предметом
наукової уваги. Запорукою, першим кроком до інтер-
суб’єктивної згоди в цьому питанні є визначеність
культурного поля, в якому нація постала до життя,
де розвинулась у домінантний для Нового часу сус-
пільний феномен. Ця культурна локалізація надалі
зумовлювала динаміку розвитку нації, спроба виз-
начення культурних меж, у рамках яких постала на-
ція, є головною метою поданої статті.
Виклад основного матеріалу. Існування – це
завжди існування у, як мінімум, чотиривимірному
світі, де класичні Х, Y, Z уособлюють просторові межі
буття, а вісь Т є віссю часу, однак, коли йдеться
про існування умоглядних феноменів у нашому ви-
падку – концепції модерної нації, то площина їхніх
пошуків мусить зміщуватись із суто географічних
чи то фізичних, матеріальних площин у царину духу,
тієї самої ментальності. Інакше кажучи, існування
феноменів обмежене не простором, а швидше мис-
ленням. Тобто, коли ми говоримо про локалізацію
певного соціального феномена, то йдеться не стільки
про фізичну обмеженість його існування в просторі,
скільки про культурні кордони його екзистенції. На-
ція – це той феномен, що органічно визрів у межах
європейської культурної системи з її античними та
християнськими підвалинами. Органічно визріли
нації саме на європейському ґрунті й пізніше при-
щеплювались на інші культурні основи. «Віднесен-
ня до Європи, далі, точно так визначається не гео-
графічною, а культурною рисою: ідеться про тип
культури, який, хоча й бере початок у Європі, однак
вже в ХХ столітті набуває глобального значення всю-
ди, де в результаті європейської експансії автохтонні
традиційні культури інших регіонів світу більшою або
меншою мірою посувають модернізм по-європейсь-
ки», – слушно пише У. Матц [5]. У цьому сенсі межі
Європи є достатньо рухомими, подібно до того, як і
межі її регіонів: Скандинавії, Центральної Європи або
Середземномор’я [7].
Формування націй відбувається у Європі та екс-
портується за її вузькі межі, як і багато інших інте-
лектуальних винаходів, із часом, коли колонізовані
території Африки або Азії починають «переймати»
або копіювати європейський штиб життя. Таке копі-
ювання потрібне народам для того, аби бути «цивіл-
ізованими», що в перекладі означало «бути схожи-
ми на європейців». Очевидно, що Новий Світ, пер-
манентно перебуваючи в царині впливів Європи, до-
статньо швидко інкорпорує до власних культур кон-
цепти «національного», проте все ж пізніше, ніж то
ФІЛОСОФIЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
102
№ 4 (95) червень 2009 р.
ЕКОНОМІКА
відбувалося в Старому Світі (можливо, винятком є
Північна Америка).
Нація є плодом християнського світу, що довгий
час був локалізований у межах Європейського кон-
тиненту. Сам процес виокремлення себе з-поміж собі
подібних – то лише процес етногенези, й автор не
має підстав, аби спростовувати повсюдність цього
процесу. Але саме трансформація етносу в націю
відбувається через осягнення власної виключної ролі
у світі, а це потребує усвідомлення єдності світу,
вимагає наявності Універсуму замість універсумів.
Таке усвідомлення стає можливим лише в рамках
християнської культури (Авраамічної традиції), що
плідно розвивалась на теренах Європи, де по тому,
як месійність Боголюдини стала реальністю, з’яви-
лись аспірації спільнот, що позиціонували себе як
богонатхненне, знаряддя у десниці Божій. Тим паче
стає очевидним, що існування богообраного Ізраї-
ля обірвалося. До речі, саме через непослух Госпо-
ду й зречення Сина його єдинородного, обіцяного
Мошеаха.
Перетлумачуючи вищенаведену тезу на секу-
лярну мову, нація стає нацією, коли виходить на
арену світової історії, бо саме тоді й перетворюєть-
ся з біоетнічної маси (термін Д. Донцова, та можли-
во, Л. Гумільова) на актора історії світу. Європейські
нації робили це через цілепокладання власного існу-
вання крізь єдино можливу призму, призму христи-
янської онтології, аксіології та власне історії. Позає-
вропейські нації втягувались в історичний процес че-
рез приналежність до сфери дій власних метрополій,
тобто опосередковано. Інакше кажучи, якщо євро-
пейські нації виходили на історичну сцену само-
стійно, то інших на цю сцену виводили за руку, хоча
часто за їх власним бажанням, (більш наочним по-
ясненням є, можливо, порівняння із царини ботані-
ки: ананас, завдяки новим технологіям можна виро-
щувати й на півночі Європи, проте його й сьогодні
важко називати питомо європейською рослиною. Так
і нації в певний період пересаджувались на інший
ґрунт, приживались, проте не ставали автохтонними
феноменами).
Часом таке втягування в систему координат
відбувалося фактично насильницькими засобами
(див. дослідження Б. Кона по Індії [4], Б. Андерсо-
на по Філіппінах [1], Т. Рейнджерса по Африці [6]).
М’ясо історії Індостану клали на англійські гратки для
грилю, а вже потім шукали їй місце на мангалі єдиної
світової історії, історії Єдиного Універсуму, а не на
вогні одного з універсумів. Саме після такого сма-
ження історія Індостану перетворилася на історію
Індії, так само як і культура, література тощо. Прик-
метні зауваження Б. Кона про те, як індійська істо-
рія та концепт єдиної Індії було створено англійсь-
ким колоніальним урядом уже в останній третині ХІХ
століття. [4, с. 213, 215]. Важко заперечувати под-
ібну ж ситуацію з Китаєм. Доволі слушно писав із
цього приводу класик радянської етнології Л. Гумі-
льов, що китайці – то не аналог італійців або шведів,
а, швидше, семантично «китаєць» подібне слову
європеєць.
Навіть дослідники, які не поділяють тези про
європейське походження феномену нації, часто кла-
дуть в основу націоґенези суто європейські фено-
мени: капіталістичний спосіб виробництва (економ-
ічний чинник), реформаційний рух (релігійний фак-
тор) або парламентаризм (фактор політичний).
Відтак, бачимо наочну локалізацію першочергово-
го ареалу націоґенези в рамках Старого Світу. Такі
концептуальні тенденції варті уваги й з інших при-
чин, базові для національної екзистенції поняття є
продуктом європейської ментальної діяльності.
Зокрема, спільна історія з’являється в межах євро-
пейської культури, коли історія вбирається в шати
християнської еклезіології, учення про єдність ой-
кумени в тілі Христовім – церкві. І лише пізніше,
завдяки боротьбі за санкціонування всієї тоталь-
ності сакрально-секулярних процесів (боротьба за
інвеституру), партикуляризується на ґрунті етніч-
но-національному.
На сході та південному сході континенту, у пра-
вославному світі, еклезіологія взагалі набирає форм
автокефальності та автономності, проте майже по-
всюдно лишає в собі елементи феномену «єдності
в Христі» через концепції Трьох Римів (чи то в Москві,
чи то в Бухаресті, чи то в Белграді, чи то деінде).
Таким чином, самий релігійний каркас національних
рухів виокремлював нації з-поміж собі подібних,
проте все ж лишав той потяг до універсальності, що
й робило можливим співіснування з іншими подібни-
ми утвореннями.
Власне нації, що сформувались органічно, без
зовнішнього впливу й оформились у те, що отрима-
ло в традиції націєтворення назву етнічної нації із
чітким набором спільних органічних чинників:
спільного походження, кревної спорідненості. Ті ж
нації, що утворювались через зовнішнє утручання
в етнічний процес, отримали назву політичних, що
свідчить про штучність, привнесеність їхньої
спільності. Так, індійські території de facto постали
перед очима англійців розпорошеними та різними
князівствами, які об’єднувала лише влада моголів
– суто політичний чинник, фактор примусу. Кожне
князівство гуртувалося навколо свого магараджі й
власну спільність виводило з історії роду правите-
ля. Якщо індійці й перетворилися на націю само-
стійно, то в будь-якому разі за посередництва англ-
ійського уряду як спільного противника. Але й про-
ти британців індійців згуртували самі ж англійці. Ос-
танні намагалися реконструювати попередню тра-
дицію індостанського політичного життя, доводячи
місцевим мешканцям, що тепер вони єдина адміні-
стративна одиниця великої британської імперії, один
народ під короною династії в Лондоні. Саме бри-
танські віце-королі намагалися всіляко об’єднати
індійців.
Африканський варіант узагалі видається доконеч-
но штучним. Відомо, що кордони африканських
країн ділилися немов під лінійку в кабінетах митро-
польних чиновників, які не ускладнювали собі жит-
тя етнічними дослідами. Тому в новоутворених дер-
жавах доводилося вигадувати спільну національну
ідентичність уже в другій половині ХХ століття, а по-
части й до сьогодні.
Саме прихід модерної європейської культури на
терени колоніальних володінь привносить туди нові
форми соціального устрою, зокрема Г. Касьянов го-
ворить про «загострення боротьби між «передови-
ми» і «відсталими» націями, останні з яких також
прагнули стати «передовими», що, врешті, й спри-
чинило «експорт» феномену нації [3, с. 16].
Важко не погодитися з У. Матцом, що ті пояснен-
ня, які надавались поширенню певних феноменів
через безумовні цінності life, liberty and property, на
ФІЛОСОФIЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 4 (95) червень 2009 р.
ЕКОНОМІКА 103
початку ХХІ століття вже не здається настільки вда-
лими [5, с. 136], оскільки, як з’ясувалось, цінності
не є безумовними.
Різниця між етнічною та політичною націями не
концептуальна, а стадіальна (хронологічна). Нація
стає такою, бо виходить на офіційну політичну аре-
ну, а для цього мусить легітимувати свій вихід. Така
легітимація відбувається шляхом апеляції до сак-
рального, тобто єдиної загальновизнаної сакральної
системи для Старого світу – християнства. Нама-
гання усвідомити власне значення для християнсь-
кого світу – це підґрунтя виходу нації на авансцену
історичного життя. У нашій термінології нація стає
нацією в тому сенсі, у якому Гегель говорить про
історичні нації, а Лев Ребет - про расу. Проте вини-
кає питання: на якому ґрунті виникає нація? Адже
усвідомлення місії нації потребує наявності того, що
усвідомлює, тобто масиву народу, еліти, та пред-
мету місії. Отже, можемо констатувати наявність
чогось, що згодом заступається нацією, або, інши-
ми словами, еволюціонує в націю. Із цього бачимо,
що нація ґрунтується на процесуальності, контину-
альності (див. [2]). Головними чинниками нації є
свідомість (самосвідомість) та історична тяглість
(традиція). Формуючись як етнічна нація, вона ево-
люціонує до нації політичної як власної наступної
сходинки. І як етнічна нація постає на основі етно-
су, так і політична нація спирається на свого етніч-
ного попередника. Тому нація політчина й етнічна –
це не різні способи організації національного життя,
це – різні етапи розвитку того самого феномена.
Адже для того, щоб французи, яких часто назива-
ють класичним прикладом політичної нації, могли
«запрошувати» до себе та асимілювати інших (на
підставі юридичної інкорпорації приймати до Франції
як спільного юридичного поля), мало існувати те тіло,
у межах якого мала б відбуватися асиміляція – етн-
ічна нація (спільна пам’ять, заснована на усвідом-
ленні жертв, спільної крові). Очевидно, що нор-
манців, прованців та гасконців поєднала не держа-
ва, а певна містика національного, те що німці нази-
вають Volksgeist. Власне, наповнення поняття на-
ція залежить від домінуючої культурної та наукової
традиції. Так, коли після ІІ Світової війни найбільшої
популярності та авторитету зажила англомовна та
почасти франкомовна наукова (суспільно-наукова)
традиція у націологічних студіях пріоритетним ста-
ло розуміння нації як політичного тіла. У той час,
коли в суспільствознавчих студіях домінувала
німецькомовна традиція, на авансцену виходило
поняття етнічної нації. Тож політична та етнічна нації
– то різні етапи розвитку одного самого феномена
та теоретичної рефлексії над ним [3, с. 6-7].
Позаєвропейські нації позбавлені етнічної схо-
динки націогенези, натомість вони отримали, імпор-
тували відразу кінцевий продукт – модерну націю.
Утім, перед тим, як розглядати причетність того
чи іншого феномена до Європи чи навпаки, варто
визначитись із семантичним наповненням самого по-
няття «Європа». Так у роздумах про Європу та її межі
Ч. Порембскі окреслює шість основних розумінь
Європи. Серед інших (географічних, політичних
тощо) нам стануть у пригоді такі три:
а) «Європа, що розуміється як результат бага-
торічних історичних процесів, які впливають на всі
аспекти людського життя;
б) Європа як сукупність ідей та поглядів – або
Європа як культурна спільнота;
в) Європа як сукупність можливих загальних по-
стулатів, які окреслюють її «сутність», навіть та ж
справжня природа, що знаходять єдиний відбиток
у справжній європейській історії та культурі» [8].
Усі три обриси Європи швидше намагаються виз-
начити її як ментальну сукупність. Це робить таке
визначення менш зрозумілим, проте, розширює ро-
зуміння Старого Світу до меж ареалу християнсь-
кого світу ранньомодерної доби. Очевидно, що куль-
турні й ментальні межі Європи визначалися її реліг-
ійною парадигмою. Адже, за словами того ж авто-
ра, «Європу важко собі уявити без біблійних про-
років, без Ісуса Христа та апостолів, без олександр-
ійських учених та Отців Пустельників, без св. Авгу-
стина, який народився в Північний Африці й там же
владарював як єпископ» [8]. Це саме фактично ска-
совує співпадіння культурних та географічних меж
Європи.
Європа, отже, постає як той ареал, де запанува-
ло християнство, університети, лицарі та трубадури.
XVIII-ХІХ століття дарують Європі муки невизна-
ченості, коли, здавалося б, залізні члени Старої Євро-
пи ставили під сумнів власну єропейськість. Фран-
цузи ще у «Філософських листах» Вольтера вважа-
ють справжніми європейцями острівних британців,
які, у свою чергу, на зламі ХІХ століття хизувалися
своїм острівним статусом. А німці сумнівалися у
власній спільності з Європою аж до Томаса Манна,
який у «Betrachtungen eines Unpoliticshen» вивів
спільність німців з опозиції античним основам циві-
лізації Старого Світу. Така ситуація взагалі виводи-
ла німців із європейського культурного поля. Адже
саме античність є системотворчим чинником Євро-
пи. Часом самостійно, часом як елемент тріади: «ан-
тичність – схоластика – відродження» (І. Пасько),
іноді як елемент двоїстої системи «античність +
Біблія» (С. Мішон)1. Іноді з античного кореня може
окремим рядком виділятися римська правнича тра-
диція. Іспанці в особі Х. Ортеги-і-Гасета також ста-
вили під сумнів свою приналежність до континенту
як окремого культурного типу.
Сумнів у власних межах, передусім культурних,
головна риса європейської культурної спільноти.
Іншими словами, Європа – ментальне поле, де
були витворені специфічно європейський спосіб
мислення, форми літератури, наука й техніка, які
стали основою європейського способу мислення,
способу життя. «Інший спосіб сприйняття Європи –
ототожнення її з досягненнями культурними та інте-
лектуальними, а не мінливими політичними чи сусп-
ільними долями. У тому сенсі Європа – край літера-
тури (Denis de Rougemont). Тут з’явились різні літе-
ратурні форми, типово європейські стилі, не знані
деінде. Європа стала місцем народження класич-
ної музики, специфічної архітектури та скульптури;
тут емоції та почуття виражаються та переживають-
ся в загальний спосіб. Вона є континентом, де ви-
соко цінується гідність особи, подібно до таких чес-
нот, як честь, відвага, моральна відвага й сумління.
Європа також є єдиним місцем, де вроджена людсь-
ка цікавість дала плоди у вигляді науки… Наука
разом із практикою її застосувань створила техно-
логію, яка у свою чергу стала новою, до того не
1 З особистих бесід із С. Мішоном, професором університету
в Нанті, який 24.04.2008 року перебував у Донецьку
ФІЛОСОФIЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
104
№ 4 (95) червень 2009 р.
ЕКОНОМІКА
знаною рушійною силою цивілізації» [8]. Саме в цьо-
му розумінні таким самим продуктом європейсь-
кого способу життя стала нація.
Отже, в значенні Європи як культурної спільності
та спільності аксіологічних постулатів вона не має
меж. Адже продукт цієї культури на сьогодні успі-
шно продається Старим Світом у Замбію чи Япо-
нію, Чилі чи Сінгапур. Таким само, як Бетховен
прийшов до концертних залів Токіо, Сантьяго чи
Сіднея і став їх органічною складовою, нація прий-
шла в політичне й етнічне життя решти світу. Нація
є специфічним феноменом, виробленим на євро-
пейському культурному полі, здобреному потом
європейської думки та кров’ю європейських соц-
іальних та етнічних конфліктів. Лише після того на-
ція стала продуктом для експорту, як і багато інших
понять, що нині є органічною частиною позаєвро-
пейського глобалізованого світу.
Той факт, що європейська наука – витвір суто
європейських рефлексійних процесів, не викликає
сумніву, але це не заважає японцям та іншим аз-
ійським тиграм лідирувати в застосуванні її над-
бань на практиці. А історія як феномен, який став
можливим виключно в якості продукту європейсь-
кого (християнського) способу мислення, зараз ко-
ристується безальтернативною популярністю в
організації групової пам’яті. І навіть там, де історії
de facto не має, національні еліти просто змушені
її вигадувати, бо de jure жодна суспільна група не
може існувати поза власною історією. Такий тон на-
ціональному життю був заданий Європою Нового
часу, у такий спосіб кожна нова нація намагалася
вписати себе в коло рівних.
Висновок
Нації як явища суспільного життя з’являються
в межах європейської культури на руїнах антично-
го світу та підмурках християнства, які разом і ство-
рили ті смислові форми, на яких формується раціо-
нальність націєтворення, на яких аргументується
та доводиться можливість приписування нації пре-
дикату існування, які, зрештою, і покликані зняти
всі питання щодо подібного суб’єкт-предикатного
зв’язку. Урешті-решт нація формується в межах
європейського культурного, ментального та раціо-
нального поля. Хронологія її народження окрес-
люється Французькою революцією. Саме відтоді
нація починає переможну ходу Старим Світом, по-
валюючи монархічні режими і вибиваючи ґрунт із-
під ніг у власної попередниці – династичної держа-
ви. Удало перебравши суверенітет із монарха-осо-
би на народ-націю, нація користується тими легіти-
маційними механізмами, на яких зросла міць по-
передника. Самі ці механізми зав’язані на христи-
янській метафізиці та аксіології. Отримавши шанс
до життя під антирелігійними гаслами Французької
революції, нація виявилась не спроможною існу-
вати поза християнством. Останнє стало надійною
опорою нації, її стовпом і метафізичним каркасом.
Очевидно, нації не виникали на порожньому місці:
народженню передує вагітність; як знаємо зі
шкільного курсу зоології; чим більші розміри тва-
рини, тим більший пренатальний період, а отже,
такий грандіозний феномен, як нація, мусив вино-
шуватись європейською культурою не одне сто-
річчя. А відтак і генетичне коріння нації дослідники
змушені шукати в середньовіччі. Загалом, у рам-
ках відносно єдиного механізму формування націй
існує розмаїття емпіричних відмінностей націєтво-
рення, що, з одного боку, дає можливість дослід-
никам не вичерпувати теми націєтворення в кожній
окремій національній культурі, а з іншого – творить
мішанину теоретизувань навколо нації та процесів
її постання від крайнього біологізму до найради-
кальнішого номіналізму. Утім, усе емпіричне роз-
маїття націєтворення можливо сконцептуалізувати
в рамках конфесійного підходу: питомо католицькі
нації, в основі яких лежить раціональність західної
християнської традиції; православні нації з христи-
янським тлом східного штибу; варто визначити і
нації, що прокинулись лише в ХІХ ст. і являють со-
бою варіант переплетення обох культур із яскра-
вим присмаком романтичної рефлексії – це голов-
ним чином центральноєвропейські нації. Ці три
«типи» нації є органічно вирослими на натурально-
му ґрунті, нація стала тут логічним кроком історич-
ного розвитку.
Таким чином, глибока вкоріненність християнсь-
ких сутностей у процесі становлення та екзистуван-
ня нації змушує дослідників локалізувати націю як
суто європейський феномен. Європейський не за
географією розповсюдження, а європейський за
культурними засадами. Нація, отже, – це суспіль-
ний феномен, що визрів у ментальній, культурній
Європі та з часом (кінець XIX-XX століття) став попу-
лярним експортнм товаром, що був прищеплений
на позаєвропейському ґрунті.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Андерсон Б. Уявлені спільноти : Міркування щодо по-
ходження й поширення націоналізму / Б. Андерсон; [пер. з
англ. В. Морозов]. – К. : Критика, 2001. – 272 с.
2. Астаф’єв А. Континуальність як модель національної
історії (Нарис з історіософії українського радикального націо-
налізму) / А. Астаф’єв. // Молода нація. – 2001. – № 1 – С. 5–
41.
3. Касьянов Г. В. «Нація» і «націоналізм»: слова і терміни
/ Г. В. Касьянов // Український історичний журнал. – 1999. –
№ 2. – С. 3-24.
4. Кон Б. Репрезентування влади у вікторіанській Індії / Б.
Кон // Винайдення традиції [за ред. Е. Гобсбаума та Т. Рейнд-
жера] ; [пер. з англ. М. Климчик ]. – К. : Ніка-Центр, 2005. – С.
192-242.
5. Матц У. Идеологии как детерминанта политики в эпо-
ху Модерна / У. Матц // Полис. – 1992 – № 1-2. – С. 130-142.
6. Рейнджер Т. Винайдення традиції в колоніальній Африці
/ Т. Рейнджер // Винайдення традиції [за ред. Е. Гобсбаума та
Т. Рейнджера] ; [пер. з англ. М. Климчик ]. – К. : Ніка-Центр,
2005. – С. 243-302.
7. Шимов Я. Центральная Европа : небольшие народы в
поисках «большой родины» / Я. Шимов // Неприкосновенный
запас. – 2007. – № 6. – С. 32-39.
8. Porębski C. Granicy Europy / Сz. Porębski [Електронний
ресурс]. – Режим доступу : http://www.eurodialog.org.pl/polski/
granice.php
ФІЛОСОФIЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 4 (95) червень 2009 р.
ЕКОНОМІКА 105
T. Moshovskiy
GENESIS LOCALIZATION OF NATION PHENOMENON WITHIN EUROPEAN
CHRISTIAN CULTURE
In the article author displays that the main social phenomena of Modernity, nation is integral product of Christian
Europe. It arises on European intellectual and cultural grounds. Nation was exported outside cultural bounds of Europe
like a finally organized product, example for inheritance to metropolies for theirs colonies. Thus nation is mental
product “made in Europe” and “made by Europe”.
Key words: nation, European culture, tradition, national history.
© Т. Мошовський
Надійшла до редакції 6.04.2009
УДК 37:316.422
ÄÓÕÎÂÍÀ ÊÓËÜÒÓÐÀ: ÏÐÎÁËÅÌÀ
ÑÀÌÎÂÈÇÍÀ×ÅÍÍß
ІВАН ЗАГРІЙЧУК,
доцент, кандидат філософських наук, завідувач кафедри філософії та
соціології Української державної академії залізничного транспорту, м. Харків
Постановка проблеми та аналіз досліджень
і публікацій. Сучасний етап розвитку суспільства,
позначений розчаруванням у новоєвропейській ра-
ціональності, боротьбою з "наративами" та їх розві-
нчанням, поворотом від гносеології та логіки до он-
тології й антропології, знаменний зосередженістю на
проблемах культури, сприйнятті останньої як "епіцен-
тру буття" індивідів. Уже цей факт вимагає перма-
нентної уваги до культури, її послідовного аналізу
та усвідомлення нових її форм у контексті постійних
змін, які останнім часом стали особливо динамічни-
ми. І треба сказати, що увагою феномен духовної
культури не обділений. Про неї сьогодні говорять, її
досліджують представники різних соціально-гуман-
ітарних наук [1].
Тим не менш спроби вичленити предмет зацікав-
леності, а саме культуру, наштовхуються на серй-
озні труднощі. Вони пов'язані з тим, що все, на що
зверне свою увагу думка дослідника, є культурою
чи пов'язане з нею. Причому цей зв'язок настільки
тісний, що часто неможливо вичленувати й чітко
зафіксувати: де мова йде про культуру, а де від куль-
тури як такої можна абстрагуватись. Справа в тому,
що не тільки за походженням термін "культура" оз-
начає те, що зроблено людиною. Культурою є саме
те, до чого прикладені "руки і голова" людини, те,
що нею культивується, створене, зроблене. А якщо
так, то виявляється, що ніщо з того, що людину ото-
чує, не може бути винесене за рамки культури, хіба
що природа, та й то в тій частині, яка знаходиться
поза впливом людської діяльності. Навіть останнє є
дуже проблематичним, адже на сьогодні людська
діяльність ведеться в таких масштабах, досягла
таких розмірів, її вплив на природний світ є настільки
глобальним, що говорити всерйоз про незайману
природу не доводиться. Людська діяльність, куль-
тура стала суттєвою геологічною силою, що бере
участь у формуванні природи. Але якщо навіть ви-
пустити з поля зору опозицію "природа-культура", а
саме з такої опозиції виникло таке специфічне яви-
ще суспільного життя, як культура, - останнє з'яви-
лось як необхідність протиставити природі те, що
природою не є, а створене працею і розумом люди-
ни, - то просунутись далеко у визначенні культури
У статті аналізується сутність духовної культури, її предметна, практична ґенеза, розгля-
дається відмінність власне духовної культури від форм її виявлення. Через призму духов-
ної культури проаналізовані свобода та традиції як важливі чинники людського існування.
Самовизначення духовної культури представлено як перманентний процес, що здійснюєть-
ся через постійне співставлення духовного й матеріального, приведення їх у відповідність
одне до одного.
Ключові слова: духовна культура, самовизначення, діяльність, світ людини, субстанційність,
універсум, цілісність, структура, традиція, свобода.
ФІЛОСОФIЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|