Демографічний розвиток України: сучасне та майбутнє (Доповідь директора Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України академіка НАН України С.І. Пирожкова)

Демографічний розвиток України: сучасне та майбутнє (Доповідь директора Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України академіка НАН України С.І. Пирожкова)

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2006
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2006
Теми:
Форуми
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/2101
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Демографічний розвиток України: сучасне та майбутнє (Доповідь директора Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України академіка НАН України С.І. Пирожкова) / // Вісн. НАН України. — 2006. — N 1. — С. 59-64. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-2101
record_format dspace
spelling irk-123456789-21012008-09-09T12:00:53Z Демографічний розвиток України: сучасне та майбутнє (Доповідь директора Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України академіка НАН України С.І. Пирожкова) Форуми 2006 Article Демографічний розвиток України: сучасне та майбутнє (Доповідь директора Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України академіка НАН України С.І. Пирожкова) / // Вісн. НАН України. — 2006. — N 1. — С. 59-64. — укр. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/2101 uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Форуми
Форуми
spellingShingle Форуми
Форуми
Демографічний розвиток України: сучасне та майбутнє (Доповідь директора Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України академіка НАН України С.І. Пирожкова)
format Article
title Демографічний розвиток України: сучасне та майбутнє (Доповідь директора Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України академіка НАН України С.І. Пирожкова)
title_short Демографічний розвиток України: сучасне та майбутнє (Доповідь директора Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України академіка НАН України С.І. Пирожкова)
title_full Демографічний розвиток України: сучасне та майбутнє (Доповідь директора Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України академіка НАН України С.І. Пирожкова)
title_fullStr Демографічний розвиток України: сучасне та майбутнє (Доповідь директора Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України академіка НАН України С.І. Пирожкова)
title_full_unstemmed Демографічний розвиток України: сучасне та майбутнє (Доповідь директора Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України академіка НАН України С.І. Пирожкова)
title_sort демографічний розвиток україни: сучасне та майбутнє (доповідь директора інституту демографії та соціальних досліджень нан україни академіка нан україни с.і. пирожкова)
publisher Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate 2006
topic_facet Форуми
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/2101
citation_txt Демографічний розвиток України: сучасне та майбутнє (Доповідь директора Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України академіка НАН України С.І. Пирожкова) / // Вісн. НАН України. — 2006. — N 1. — С. 59-64. — укр.
first_indexed 2025-07-02T05:29:02Z
last_indexed 2025-07-02T05:29:02Z
_version_ 1836511807280250880
fulltext ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1 59 ÄÅÌÎÃÐÀÔ²×ÍÈÉ ÐÎÇÂÈÒÎÊ ÓÊÐÀ¯ÍÈ: ÑÓ×ÀÑÍÅ ÒÀ ÌÀÉÁÓÒͪ Äîïîâ³äü äèðåêòîðà ²íñòèòóòó äåìîãðàô³¿ òà ñîö³àëüíèõ äîñë³äæåíü ÍÀÍ Óêðà¿íè àêàäåì³êà ÍÀÍ Óêðà¿íè Ñ.². ÏÈÐÎÆÊÎÂÀ Сучасний демографічний розвиток Украї� ни практично всі дослідники оцінюють як кризовий. Це зумовлено різким погіршен� ням усіх демографічних процесів: швидким зниженням народжуваності; скороченням шлюбності і збільшенням розлученості; змен� шенням середньої тривалості життя; різким зростанням смертності, передовсім серед чоловіків працездатного віку; збереженням відносно високої смертності немовлят; поси� ленням еміграції, яка, з�поміж іншого, при� зводить до «відпливу умів». І як апогей — аб� солютне скорочення населення і погіршення його якісних характеристик. Ці кризові тенденції фіксувалися не сьо� годні і не вчора, а спостерігаються протягом досить тривалого часу. Якщо глянути ретро� спективно, то можна побачити, що у XX ст. Україна зіткнулася з двома великими демо� графічними кризами. Впродовж 30—40�х років минулого століття вона потерпала від тяжких людських втрат, спричинених голо� домором, війною та політичними потрясін� нями. Оцінки глобальних втрат уже дали уяв� лення про масштаби цих катастроф, однак вони не з’ясовують відмінності між надвисо� кою смертністю та кризою, спричиненою стрімким зменшенням кількості народжува� них, а також між надвисокою смертністю і втратами, зумовленими міграцією. Завдяки копіткій праці французьких, ро� сійських та українських демографів з віднов� лення реальних показників демографічної ситуації в Україні у ХХ ст. (громадянський стан, дані переписів населення, кількість де� портованих і переміщених осіб, статистика ГУЛАГу) вперше ми можемо мати досить точні цифри, що ілюструють неабияке зрос� тання рівня смертності та зменшення три� валості життя. Так, зважаючи на те, що демографічна кри� за, спричинена голодомором та сталінськи� ми репресіями 30�х років минулого століття, забрала загалом життя 4,6 млн осіб, показ� ники самої лише надвисокої смертності сяг� ли 2,6 млн осіб, при цьому істотно знизилася тривалість життя: майже на 7 років для чо� ловіків і на 11 років — для жінок. Так само загальним втратам 13,8 млн осіб у 40—50�х роках відповідає показник надви� сокої смертності — 7,4 млн людей — за 7 ро� ків, водночас знизилася тривалість життя — на 14 років для чоловіків та на 20 років — для жінок. Після кризи 30—40�х років демографічна ситуація в Україні змінюється на краще і до початку 60�х рівень смертності поступово знижується. Натомість розпочинається нова криза, яка на тривалий час знаменує собою відхід від тенденцій минулого: тривалість життя жінок перестає зростати, чоловіків — з кож� ним роком зменшується, спостерігається стійке зниження рівня народжуваності. А з 1991 р. в Україні смертність почала переви� щувати рівень народжуваності, що зумови� ло довготривалий процес природного змен� шення чисельності населення. Ця тенден� ція до погіршення демографічних показників залишається і сьогодні. Упродовж останнього десятиліття чисель� ність постійного населення України скоро� тилася більш як на 4,5 млн осіб і сьогодні становить 47,3 млн. Рівень народжуваності ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 160 знизився майже вдвічі і не забезпечує навіть простого відтворення населення. Збільшу� ється кількість родин, які не бажають мати дітей з огляду на соціальні, матеріальні або психологічні причини. В умовах невпевненості, несприятливих соціально�політичних й економічних пер� спектив спостерігається відмова сімей від на� родження другої та третьої дитини, момент їхньої появи на світ відкладається до кращих часів. Жінки в Україні фактично уже в 33�річ� ному віці припиняють дітородну активність. Загальна й особливо шлюбна народжуваність населення у віці 35—39 років нині у нас є од� нією з найнижчих у світі. Залучення жінок до виробничої діяльності часто стає негативним чинником розвитку демографічних процесів. Істотне зростання зайнятості жінок в Україні у 60—70�ті роки, як і в інших європейських державах, було по� мітним фактором зниження рівня народжу� ваності населення. Зайнятість жінок тоді пе� ревищувала 90%. Світовий досвід свідчить, що період ради� кальних трансформацій суспільних відносин і переходу до нових форм життєдіяльності су� проводжується змінами у демографічній си� туації. Але в Україні на ці зміни накладаєть� ся несприятлива демографічна історія, яка значно деформувала віковий склад і чисель� ність населення, порушила механізм його сталого відтворення. Саме це і спричинює значні негаразди у демографічному русі су� часної України. Зміна соціальної ролі жінки у суспільстві докорінно змінила і її роль у сім’ї. Її транс� формація як інституту відбулася практично водночас із цими процесами. Провідними тенденціями останніх десятиліть стали змен� шення середнього розміру сім’ї як у містах, так і селах, нуклеаризація сімей за поколін� ням, послаблення родинних зв’язків. Звісно, на рівень народжуваності безпосе� редньо впливає укладення шлюбів і форму� вання шлюбних відносин. Упродовж ос� танніх років чітко простежується поступове зменшення кількості шлюбів і достатньо ста� більна динаміка зниження рівня розлучень. Слід враховувати, що в Україні щорічно реєструється 160—165 тис. розлучень. У ре� зультаті понад 150 тис. дітей залишаються без одного з батьків. Статистикою встановлено, що рівень розлучень не компенсується по� вторними шлюбами, особливо серед жінок, і це також впливає на рівень народжуваності. Нині суспільство стикається з посиленням тенденції до неофіційних шлюбно�родинних стосунків і зростанням кількості дітей, які народжуються поза шлюбом. Часка таких дітей становить 19,9% усіх народжених. Специфічним чинником, що стримує на� роджуваність, є напруження і занепокоє� ність населення України щодо фізичних і ге� нетичних наслідків Чорнобильської катас� трофи. Адже такі наслідки можуть бути тривалими, їх відчуватимуть як нинішнє, так і майбутні покоління. Крім того, ця най� більша у світі техногенна катастрофа спро� вокувала підвищення рівня смертності на� селення, головним чином серед ліквідаторів і постраждалих. Україна донині нездатна була піти далі за� побігання інфекційним хворобам і лікуван� ня людей, які потерпають від них. Так, вона досить успішно протягом трьох десятиріч лі� квідувала своє відставання від країн Захід� ної і Північної Європи, спричинене кризою на початку XX століття. Проте вона не змог� ла піднятися на новий щабель прогресу у сфері охорони здоров’я, якого було досягну� то індустріальними країнами завдяки успі� хам у боротьбі із серцево�судинними та «соц� іальними хворобами» — такими, як алко� голізм або насильницька смерть. Цей новий щабель розвитку набагато біль� ше, ніж попередній, зумовлений не тільки результативною санітарною політикою, зас� нованою на досягненнях технологічного про� гресу та їх поширенні (як це відбувалося з вакциною або антибіотиками), а й прагнен� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1 61 ням населення взяти на себе відпові� дальність за власне здоров’я, зокрема шля� хом зміни свого ставлення до нього. Радянське суспільство, надзвичайно цен� тралізоване і позбавлене духу персональної ініціативи, виявилося непідготовленим до запровадження подібної стратегії, що, ймо� вірно, і спричинило кризу радянської систе� ми охорони здоров’я у 1960�х роках, коли на Заході інфекційні хвороби вже перестали бути проблемою номер один. Залишається сподіватися, що з переходом до ринкової економіки політику охорони здо� ров’я буде спрямовано у нове русло, і трива� лість життя зросте майже в усіх пострадян� ських країнах. Саме так і сталося у багатьох державах Центральної Європи, де, щоправ� да, і процес деградації не був настільки руй� нівним. Натомість майже жодних змін у цій сфері не спостерігається ні в Україні, ні, тим паче, в Росії. Сьогодні обидві держави залишаються перед викликом: дозволити і надалі ката� строфічно падати показникам тривалості жит� тя населення або зробити все можливе, щоб створити необхідне середовище для подолан� ня соціальних і хронічних хвороб, змінити ставлення людей до власного здоров’я. Особливо гострою є соціально�демогра� фічна ситуація на селі, де перевищення смер� тності над народжуваністю сягає 156 тис. осіб на рік. Протягом останніх 5 років кількість померлих перевищувала кількість народже� них майже у 90% сіл, а в 11% — за цей час не народилося жодної дитини. Тому нагальним питанням для науковців залишаються зростаючі темпи знелюднення сіл, що зумовлено відсутністю якісних зру� шень у розв’язанні там соціальних проблем. Прикро констатувати, але на початку ХХІ ст. в Україні 60% сільських населених пунктів не мають доріг із твердим покриттям, 82 — водогонів, 98% — каналізації. У середньому на п’ять сільських поселень, або на 2600 жи� телів, припадає один об’єкт служби побуту, в більш як 10 тис. сіл відсутні зупинки гро� мадського транспорту. Більше 1,2 тис. сіл (по� над 0,8 млн осіб) користуються привізною водою. Несприятливі тенденції у демографічних процесах призводять до активного старіння населення і зменшення його репродуктивно� го потенціалу. У 2003 р. частка осіб, старших працездатного віку (жінки — 55, чоловіки — 60 років і більше), у середньорічному насе� ленні становила 23,8%. Вже сьогодні на 1000 платників до Пенсійного фонду припадає приблизно 795 пенсіонерів. За експертними оцінками, протягом найближчого десяти� річчя співвідношення між кількістю осіб пра� цездатного віку і тих, кому за 60, зміниться від 3:1 до 2:1. Важливим напрямом оцінки сучасної де� мографічної ситуації є дослідження міграції населення в контексті еміграційної та ім� міграційної політики, оскільки в умовах де� мографічної кризи вона набуває особливого значення як чинник, що сприяє розвитку тру� дового й демографічного потенціалу. Цього року Інститут демографії та соціаль� них досліджень НАН України почав розроб� ляти прогнози населення разом із Міжнарод� ним інститутом прикладного системного ана� лізу та Інститутом демографії Академії наук Австрії. На нашій конференції презентовано перший варіант імовірнісного прогнозу насе� лення України до 2050 року. Принциповою відмінністю від традиційного багатоваріант� ного прогнозу є встановлення медіанного ва� ріанта, а також імовірнісних інтервалів роз� поділу показників природного та механічно� го рухів. При цьому імовірнісні інтервали окреслюють множину кількох тисяч варі� антів прогнозу. У перспективі ми плануємо розширити цей прогноз за окремими верства� ми і групами населення, зокрема для певних соціальних категорій, особливо працездатно� го віку. Прогнозні розрахунки показують, що внас� лідок низької народжуваності, яка буде ниж� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 162 чою від рівня простого відтворення протягом усього прогнозованого періоду, чисельність населення України постійно знижуватиметь� ся. У 2050 р. вона становитиме 34 млн 857 тис. осіб (за медіанним варіантом). У віковій структурі населення кількість осіб похилого віку зростатиме. Так, частка людей віком по� над 65 років сягне 25,4%. Причому з імовірні� стю 90% цей показник перебуватиме між 0,213 та 0,305. Імовірність 70% дає розкид варіації 0,234 та 0,275. З цього випливає, що середина ХХІ століття виявиться найбіль� шим випробуванням для держави щодо пен� сійного забезпечення. Навантаження осіб, старших 65 років, на вікову групу 15—64 ро� ки зросте вдвічі і досягне 0,422 порівняно з 0,224 у 2004 р. При цьому, з імовірністю 90%, останній показник не перетне значень 0,351 та 0,516. Збереження негативних демографічних тенденцій в Україні потребує від уряду сер� йозного обґрунтування та послідовного вті� лення ефективної соціальної політики, яка має спрямовуватися на досягнення поставле� них цілей. І тут великі і відповідальні завдан� ня постають перед науковцями. З огляду на це варто звернутися до досвіду інших країн. Так, наприкінці 2004 — початку 2005 року уряд Болгарії (за підтримки UNFPA) запросив відомого вченого — дирек� тора Інституту демографії Академії наук Австрії Вольфганга Лутца посприяти роз� робці національної соціальної політики, щоб протидіяти стрімкому зменшенню населення. Оскільки демографічні умови в Україні не надто відрізняються від ситуації у Болгарії, розроблена для неї нова модель соціальної політики може бути актуальною і для нашої країни. Її суть і головна мета полягає у «до� сягненні балансу населення». Це є офіційною політикою уряду. Мета національної соціальної політики за умов зменшення населення полягає у по� єднанні демографічних чинників стосовно людського капіталу. Люди є багатством націй. Але не тільки кількість людей має значення: їхні вміння, рівень освіти, можливості та здоров’я також надзвичайно важливі. Поєднання усіх зазна� чених аспектів можна назвати базою людсь� ких ресурсів, або, висловлюючись економіч� ними категоріями, людським капіталом. Такий розширений погляд на населення означає, що політичні цілі не слід визначати на основі кількісних параметрів чисельності населення, а доцільно брати до уваги людські ресурси, наявні для забезпечення найкращої якості життя усіх громадян. Оця зміна в моделі — із зосередження лише на розмірі населення до реалізації збалансо� ваного розвитку населення згідно з віком та статтю, а також із розвитком його здібнос� тей і вмінь (В. Лутц називає це «балансом населення») не є легкою. Адже протягом століть чисельність населення була головною метою національних та міжнародних соціаль� них політик. У європейській історії доміну� вав погляд, згідно з яким, чим більша держа� ва за кількістю населення, тим вона могут� ніша і тим це краще для всіх її громадян. Обґрунтування такого погляду було зу� мовлено давніми «стереотипами війни»: чим більшим є населення, тим більше потенцій� них солдатів, тим ширші можливості захища� ти або розширювати національну територію. Хоча також існувало й економічне обґрунту� вання: більше людей означає більші ринки з активнішою торгівлею; більша щільність на� селення сприяє кращому розподілу праці і технологічному прогресу, тобто засадам еко� номічного зростання. Щодо Болгарії, то її вступ до Європейського Союзу принесе ве� личезне розширення ринку, навіть за умов зменшення населення. Зворотний погляд — зростання населення є згубним для добробуту людей — має досить давню історію (хоча б із часів Томаса Робер� та Мальтуса). Його обґрунтування заснова� не на тому, що ресурсна база обмежена у будь� якої нації. І зростання населення, збільшен� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1 63 ня його щільності може зрештою перевищи� ти здатність забезпечити прийнятні нор� мальні умови для життя громадян та призве� де до нижчої його якості, навіть до голоду та смерті. Згідно з цим обґрунтуванням такі країни, як Голландія або Велика Британія, були перенаселені вже у ХІХ столітті. Але насправді ресурсну базу, через колоні� зацію та міжнародну торгівлю, було розши� рено, а технологічний прогрес сприяв вищій якості життя у поєднанні зі збільшеною щіль� ністю населення. Сучасну версію такого погляду Мальтуса відображено в «Обмеженнях зростання», досліджених Римським клубом, і понятті «екологічного сліду». Останнє, недавно вве� дене в обіг, показує, як кількість людей у країні та їхнє споживання мають екологічні наслідки, що виходять далеко за межі цієї країни. Також точилися дискусії із приводу того, що є «оптимальною» кількістю населен� ня для певної країни. Через те, що це обгово� рення не було всеохопним, більшість дослі� дників зрозуміла, що однобічне зосереджен� ня на абсолютному розмірі населення не має сенсу. Справді важливими є часові зміни у демографічних процесах і склад населення. Демографи вивчають склад населення пе� реважно стосовно віку та статі. Найкращою ілюстрацією такого розподілу є так звана вікова піраміда, де наведено кількість жінок (з правого боку) та чоловіків (з лівого) щодо їхнього віку. Зміни у віковій структурі насе� лення є важливими для суспільства та еко� номіки у багатьох аспектах. Здебільшого це співвідношення осіб, які роблять внески до системи соціального забез� печення, та тих, хто отримує виплати з неї. У більш загальному сенсі це та кількість людей, що переважно виробляє продукцію порівня� но з тими, котрі переважно споживають. Значні зміни у цьому відношенні можуть бути пов’язані зі зниженням добробуту населення. З погляду пенсійних систем очікування по� лягають у тому, що за структурою населення має набагато постарішати, якщо частина тих осіб, котрим за 60, швидко зростатиме. Це по� требує від уряду відповідного вибору рішень з ряду альтернатив: або підвищити середній пенсійний вік, або знизити рівень пенсій, або збільшити індивідуальні внески до пенсійних фондів, або змиритися із значним дефіцитом у Пенсійному фонді. У більшості європейсь� ких країн трапляється поєднання таких рішень. Але масштабний процес старіння на� селення тільки почався. Значне подальше старіння вже запрогра� моване в існуючій віковій структурі населен� ня, переважно як наслідок дуже низької на� роджуваності протягом останнього десяти� ліття. Не викликає сумніву, що старіння населен� ня створює багато викликів суспільству, і ці виклики тим більші, чим швидше зростає частка людей похилого віку в загальній кількості населення. У цьому сенсі старін� ня населення є, безперечно, важливішим процесом, аніж зменшення його абсолют� ного розміру стосовно потенційного зни� ження добробуту індивідів. Отже, виникає питання: чи має бути метою соціальної політики спроба мінімізувати швидкість старіння населення? Це, безпереч� но, більш значуща мета, ніж намагання збе� регти певний абсолютний розмір населення, адже її реалізація безпосередньо пов’язана із наслідками, що стосуються добробуту людей. Але це ще не все. Потребує всебічного вивчення питання, чи справді менша кількість молодих робітників стає фактором зниження ефективності за� гального виробництва. Зрозуміло, що це за� лежить не тільки від кількості робітників, а й від продуктивності їхньої праці, яка зумов� лена багатьма чинниками: освітньою, профе� сійно�кваліфікаційною підготовкою, станом здоров’я, мобільністю, здатністю до соціаль� ної і науково�технологічної адаптації. Якщо продуктивність праці кожного робіт� ника зростає з тією швидкістю, з якою змен� 64 ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1 шується кількість робітників, то це не матиме значення для загального виробництва (хоча питання розподілу все ще зберігається). Існує багато факторів, котрі сприяють зро� станню продуктивності праці, але найваж� ливішим вважається людський капітал — результат взаємодії кількох чинників: освітнього рівня працівників, певною мірою — стану їхнього здоров’я та мотивації. Іншими слова� ми, подальший розвиток людського капіта� лу є дуже важливою відповіддю на питання: наскільки негативно старіння та зменшення населення мають позначитися на його добро� буті? Той факт, що молоді є сьогодні більш осві� ченими, ніж старші покоління, — результат поліпшення системи освіти впродовж ос� танніх десятиліть — достатня підстава для оптимізму. Адже це засвідчує, що подальші позитивні зрушення у людському капіталі вже запрограмовані у поточній віковій струк� турі. З часом менш освічені працівники йти� муть на пенсію, їх змінюватимуть молодші, з вищим освітнім цензом. Це також ілюструє той факт, що загальний склад робочої сили щодо її освітнього рівня змінюється дуже повільно. А можливі спроби поліпшення си� стеми освіти протягом найближчих років тільки зміцнять людський капітал праців� ників молодшого віку. Але за умов швидкої зміни технологій така додаткова освіта буде особливо важливою. Концепція «балансу населення» поєднує питання розміру населення із його віковою структурою та людським капіталом. Вона охоплює набагато ширше коло питань, аніж традиційна парадигма соціальної політики «стабілізації населення», яка однобічно спря� мована лише на його розмір. Стабілізація населення не є досяжною ме� тою політики для України протягом най� ближчих десятиліть, адже подальше змен� шення населення та його старіння вже зап� рограмовані у реальній віковій структурі. Навіть якщо рівень народжуваності зросте до рівня заміщення, що навряд чи можливо, то невелика кількість дівчаток, народжених протягом останніх 15 років, призведе до того, що у майбутньому буде менше матерів і як наслідок — менше дітей. Баланс населення як модель політики та� кож розглядає людський капітал та його роз� поділ за віком і статтю. Це не означає, що три детермінанти демографічного розвитку та вікової структури населення, а саме — наро� джуваність, смертність і міграція — не мають значення. Вони продовжують бути основни� ми складниками змін, але їх слід розглядати у зв’язку з освітою. У випадку міграції, наприклад, доцільно брати до уваги не тільки кількість мігрантів, а й їхню кількість (за віком і статтю), по� множену на їхнє уміння та кваліфікацію. Та� кож існує важлива взаємодія між освітою та народжуваністю (освіченіші жінки народжу� ють пізніше і мають загалом добре освічених дітей) і смертністю (більш освічені люди пе� реважно є більш здоровими). Якою має бути демографічна політика Ук� раїни, щоб ми змогли досягти балансу насе� лення? Не існує легкої та швидкої відповіді на це питання, адже ми маємо справу з бага� товимірним феноменом з різними — залеж� но від різних умов — пріоритетами. Щоб з’ясувати, що є найкращою гармонією для людей різного віку та різного рівня осві� ти, які формуватимуть майбутнє суспільство, необхідні глибокі наукові дослідження (вклю� чаючи альтернативні прогнози), а також діа� лог зацікавлених сторін — громадянського суспільства та уряду. Після цього можна ви� значати певні стратегічні пріоритети соціаль� ної політики на основі загального погляду на те, що є бажаним, а що — досяжним для су� спільства у балансі різних його вікових та освітніх груп.

Схожі ресурси