Система стримувань і противаг у взаємодії законодавчої та судової гілок державної влади України (1990-2004)

У статті простежено становлення органів державної влади з моменту проголошення незалежності Української держави, застосування принципу розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу, судову. Розкриті особливості становлення та розвитку судової вла- ди незалежної України, взаємодії законодавчої...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Полякова, Л.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України 2009
Назва видання:	Схід
Теми:	Історія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/21239
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Система стримувань і противаг у взаємодії законодавчої та судової гілок державної влади України (1990-2004) / Л.Полякова // Схід. — 2009. — № 9 (100). — С. 89-93. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-21239
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-212392011-06-16T12:06:57Z Система стримувань і противаг у взаємодії законодавчої та судової гілок державної влади України (1990-2004) Полякова, Л. Історія У статті простежено становлення органів державної влади з моменту проголошення незалежності Української держави, застосування принципу розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу, судову. Розкриті особливості становлення та розвитку судової вла- ди незалежної України, взаємодії законодавчої і судової влади (на прикладі взаємодії Парламенту та Конституційного Суду України). The formation of the state authority from the moment on proclamation of the state independence and the proclamation of the principle of the state authority distribution on legislative, executive and judicial. The peculiarities of formation and development of the judicial authority of independent Ukraine. The peculiarities of interaction of legislative and judicial authority (by the example of interaction of the parliament and the constitutional court of Ukraine). 2009 Article Система стримувань і противаг у взаємодії законодавчої та судової гілок державної влади України (1990-2004) / Л.Полякова // Схід. — 2009. — № 9 (100). — С. 89-93. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 1728-9343 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/21239 94(477) "1990/2004":342.56 uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія Історія
spellingShingle	Історія Історія Полякова, Л. Система стримувань і противаг у взаємодії законодавчої та судової гілок державної влади України (1990-2004) Схід
description	У статті простежено становлення органів державної влади з моменту проголошення незалежності Української держави, застосування принципу розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу, судову. Розкриті особливості становлення та розвитку судової вла- ди незалежної України, взаємодії законодавчої і судової влади (на прикладі взаємодії Парламенту та Конституційного Суду України).
format	Article
author	Полякова, Л.
author_facet	Полякова, Л.
author_sort	Полякова, Л.
title	Система стримувань і противаг у взаємодії законодавчої та судової гілок державної влади України (1990-2004)
title_short	Система стримувань і противаг у взаємодії законодавчої та судової гілок державної влади України (1990-2004)
title_full	Система стримувань і противаг у взаємодії законодавчої та судової гілок державної влади України (1990-2004)
title_fullStr	Система стримувань і противаг у взаємодії законодавчої та судової гілок державної влади України (1990-2004)
title_full_unstemmed	Система стримувань і противаг у взаємодії законодавчої та судової гілок державної влади України (1990-2004)
title_sort	система стримувань і противаг у взаємодії законодавчої та судової гілок державної влади україни (1990-2004)
publisher	Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Історія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/21239
citation_txt	Система стримувань і противаг у взаємодії законодавчої та судової гілок державної влади України (1990-2004) / Л.Полякова // Схід. — 2009. — № 9 (100). — С. 89-93. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.
series	Схід
work_keys_str_mv	AT polâkoval sistemastrimuvanʹíprotivaguvzaêmodíízakonodavčoítasudovoígílokderžavnoívladiukraíni19902004
first_indexed	2025-07-02T21:45:20Z
last_indexed	2025-07-02T21:45:20Z
_version_	1836573231798026240
fulltext	№ 9 (100) грудень 2009 р. ЕКОНОМІКА 89 УДК:94(477) "1990/2004":342.56 ÑÈÑÒÅÌÀ ÑÒÐÈÌÓÂÀÍÜ ² ÏÐÎÒÈÂÀÃ Ó ÂÇÀªÌÎÄ²¯ ÇÀÊÎÍÎÄÀÂ×Î¯ ÒÀ ÑÓÄÎÂÎ¯ Ã²ËÎÊ ÄÅÐÆÀÂÍÎ¯ ÂËÀÄÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ (1990-2004) ЛАРИСА ПОЛЯКОВА, кандидат історичних наук, доцент Мелітопольського державного педагогічного університету ім. Б. Хмельницького, докторант Запорізького національного університету У статті простежено становлення органів державної влади з моменту проголошення не- залежності Української держави, застосування принципу розподілу державної влади на за- конодавчу, виконавчу, судову. Розкриті особливості становлення та розвитку судової вла- ди незалежної України, взаємодії законодавчої і судової влади (на прикладі взаємодії Пар- ламенту та Конституційного Суду України). Ключові слова: взаємодія гілок влади, Парламент, Конституційний Суд, система стриму- вань і противаг, Конституція України. Постановка і стан вивчення проблеми. Прого- лошення незалежності України поставило питання про розбудову гілок державної влади. Ще в Декларації про державний суверенітет України, прийнятій 16 липня 1990 р., уперше було закріплено принцип розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу й судову. Важливим моментом розвитку судової влади стало затвердження 28 квітня 1992 р. Концепції судово-пра- вової реформи в Україні [1, арк. 17]. Аналізуючи головні етапи становлення органів су- дової влади та її взаємодії з іншими гілками державної влади, з'ясовуємо, що Конституція УРСР 1978 р. пе- редбачала існування незалежних суддів. Але закріп- лення принципу незалежності суддів Конституцією ще не забезпечувало існування незалежної судової вла- ди. Термін "судова влада" не вживався ні законодав- ством, ні наукою. З початком перебудови наприкінці 80-х років XX ст. розпочинається й реформування судово-правової си- стеми. Важливим етапом є прийняття Закону СРСР "Про статус суддів в СРСР" від 4 серпня 1989 р. У За- коні ставилася проблема незалежності суддів [2]. Уперше на законодавчому рівні існування судової влади було визнано після прийняття Закону України "Про статус суддів" 15 грудня 1992 р., а підписаний 8 червня 1995 р. Конституційний договір не тільки ре- гулював відносини між законодавчою та виконавчою владою, а й передбачав існування судової влади як самостійної гілки влади [3]. Важливим історичним моментом є прийняття голов- ного Закону України 28 червня 1996 р. - Конституції України. Уперше на конституційному рівні закріплено поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Судова влада на відміну від системи державних органів, що здійснюють певну функцію і мають само- стійну сферу діяльності, відрізняється такими момен- тами, які були визначені І. Б. Михайлівською в [4]: 1) повнота судової влади. Конституція України га- рантує кожній особі судовий захист її прав і свобод, а рішення чи дії (бездіяльність) органів державної вла- ди, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб можуть бути оскаржені до суду. Згідно з Конституцією України рішення судів є обов'язкови- ми, а їх юрисдикція поширюється на всі правовідно- сини, що виникають у державі; 2) наявність відносно автономного її функціонуван- ня (реалізація функцій, що забезпечують її існування повинна здійснюватися під контролем вищих судових органів і не залежати від рішення владних структур); 3) наявність функції конституційного контролю дає можливість фактично анулювати дію законів та інших нормативно-правових актів, які вступають у протиріч- чя з Конституцією України, тим самим впливати на рішення інших гілок державної влади. Таким чином, судова влада "включається" до системи стримувань і противаг, які перешкоджають узурпації влади [4, с. 20]. Тема становлення судової влади, її реформування та взаємодії з іншими гілками державної влади була й залишається актуальною на сучасному історичному етапі. Судово-правова реформа не доведена до ло- гічного кінця. Не є простим і до кінця з'ясованим пи- тання щодо природи Конституційного Суду, тобто ро- зуміння його як органу конституційного контролю чи органу правосуддя. Мета статті - простежити механізм взаємодії судо- вої влади з іншими гілками державної влади на при- кладі взаємодії Парламенту та Конституційного Суду України в 1992-2004 рр. Виклад основного матеріалу. Державотворчі процеси в Україні в 1990-2004 рр. проходили в складній соціально-економічній і політичній обстановці, проти- стоянні, а деколи в гострій боротьбі, яка тривала між гілками влади. Точилася боротьба не лише між зако- нодавчою і виконавчою владою. Процес взаємодії незалежної судової влади з іншими гілками влади є ІСТОРІЯ PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com 90 № 9 (100) грудень 2009 р. ЕКОНОМІКА досить складним. У цій боротьбі судова влада широ- ко використовує не лише засоби масової інформації, а й власні повноваження, інколи навіть перевищуючи їх. Конституція України закріпила не тільки поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову (ст. 6), а й закріпила перерозподіл повноважень між вищими владними інституціями. Це зроблено завдяки: - наділенню гілок влади самостійними повноважен- нями; - створенню системи стримувань і противаг між суб'єктами владних відносин (Верховною Радою - як за- конодавчим органом, Президентом - главою не тільки держави, а й виконавчого органу, Кабінетом Міністрів - виконавчим органом, Конституційним Судом ). Мета системи стримувань і противаг полягає в зни- женні рівня небезпеки встановлення необмеженої вла- ди однією з гілок влади, створення механізму співпраці та взаємодії вищих органів державної влади. У системі стримувань і противаг судова влада характеризуєть- ся юридичною можливістю впливати на рішення та дії законодавчої та виконавчої гілок влади, "урівноважу- вати" їх, впливати на поведінку людей, соціальні про- цеси [5, с. 72]. Але це можливо тільки в правовій, де- мократичній державі, при високому рівні розвитку су- дової влади в Україні. Як справедливо зазначає В. Го- родовенко, судова влада є не тільки суб'єктом, а й об'єк- том обмеження владних повноважень держави. Кожна з гілок державної влади в конституційній системі їх роз- поділу має певні контрольні прерогативи - це зумов- люється фактом їх взаємодії, взаємного урівноважен- ня [6, с. 52]. Як уже зазначалося, важливим етапом державо- творення є прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України. Відповідно до п. 6 "Перехідних положень" Кон- ституції України, до створення Конституційного Суду України тлумачення законів здійснює Верховна Рада України. 18 жовтня 1996 р. був створений Конститу- ційний Суд України. У Законі України "Про Конституцій- ний Суд України", прийнятому ще в 1992 р., зазначало- ся, що Конституційний Суд України є незалежним орга- ном у системі судової влади і покликаний забезпечу- вати відповідність законів, інших нормативних актів законодавчої і виконавчої влади Конституції України, охорону конституційних прав і свобод особи [7, арк. 1]. Конституційний Суд України має бути незалежним, але його незалежність не повинна набувати ознак не- обмеженості, що б провокувало Суд порушувати пра- ва громадян. За своїм функціональним призначенням зусилля Конституційного Суду України повинні бути спрямовані на те, щоб усі гілки державної влади діяли в межах Конституції та законів України, своєї компе- тенції і не підміняли, не дублювали одна одну. Оскіль- ки Конституційний Суд України виконує функцію арбіт- ражу в спорах про компетенцію між ними, він не має права брати на себе повноваження законодавчого характеру, виконавчих і судових органів. Це відпові- дає вимозі ч. 2 ст. 6 Конституції України. Інтерпретацій- на діяльність органу конституційної юрисдикції має відповідні обмеження, визначені законодавчо. Урахо- вуючи особливе положення Конституційного Суду Ук- раїни в структурі механізму держави, орган конститу- ційної юрисдикції повинен дотримуватися принципу са- мообмеження, тобто не виконувати не властивих йому завдань і функцій. Адже він контролює акти як Прези- дента України, Кабінету Міністрів України, так і Парла- менту. Рішення Конституційного Суду України є обов'яз- ковими для всіх згаданих органів. Водночас діяльність Суду не може контролюватись жодним іншим держав- ним чи політичним органом. У процесі дослідження проблеми з'ясувалося, що існує дві точки зору на місце Конституційного Суду в системі управління державою. О. Реєнт вважає: Конституція чітко підкреслює, що Конституційний Суд не входить до системи судів за- гальної юрисдикції і є незалежним від законодавчої, виконавчої та судової влади, а це означає, що він не входить до органів судової влади [8, с. 69]. М. Цвік вважає також, що було б помилкою такі контрольно- наглядові органи, як Конституційний Суд і прокурату- ру відносити до судової влади, оскільки функцією ос- танньої є правосуддя, а функцією наглядово-конт- рольних органів - захист конституційного ладу [9, с. 63-65]. Протилежної думки дотримується В. Ско- мороха - Голова Конституційного Суду України з 19 жовтня 1999 р. до 18 жовтня 2002 р., який дово- дить, що Конституційний Суд є однією з ланок єдиної судової влади України [10, с. 208]. Спеціальні повноваження й тлумачення Конституції та законів України з утворенням Конституційного Суду набули принципово нового значення: з відома Верхов- ної Ради України вони перейшли до прерогатив Кон- ституційного Суду України, який, згідно зі ст. 147 Кон- ституції України, є єдиним органом конституційної юрис- дикції в Україні. Повноваження Конституційного Суду визначені в ст. 150 і 151 Конституції України і ст. 13 Закону "Про Конституційний Суд України". В одному зі своїх рішень Конституційний Суд України підтвердив легітимність цих змін і зазначив, що вони зумовлені застосуванням принципово нового підходу до поряд- ку здійснення державної влади, який ґрунтується на принципі її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ч. 1 ст. 6 Конституції України), органи яких взаємоді- ють між собою на підставі конституційно закріпленої системи стримувань і противаг. Конституційне закріп- лення права видавати інтерпретаційні акти за Консти- туційним Судом України означає, що жоден інший орган державної влади не може давати офіційного та обо- в'язкового до виконання тлумачення Конституції та законів України. Ця прерогатива Конституційного Суду України має на меті забезпечення належного розумін- ня й водночас правильного застосування Конституції та законів України й становить одну з найважливіших ознак правової держави: права органу конституційної юрисдикції - в установлених законом формах стежити за відповідністю Конституції України чинного законо- давства, а також гарантування Конституції України як Основного Закону держави на всій території України. Тому здійснюване Конституційним Судом України ска- сування неконституційних актів, прийнятих іншими ви- щими органами державної влади та офіційне тлума- чення Конституції та законів України не є втручанням у сферу їх компетенції та посяганням на зверхність щодо них. Тлумачення таких актів є лише з'ясуванням і ви- раженням волі первинного законодавця - народу Ук- раїни, установче волевиявлення якого в узагальнено- му вигляді відбите в тексті Основного Закону України [11, с. 238]. Конституційний Суд не має права втручатися в нор- мотворчу діяльність Верховної Ради України й ство- рювати нові правові норми. На думку політологів та юристів, збереження за Верховною Радою України функції тлумачення Конституції та законів України ро- било б Парламент суддею у власній справі та створю- вало б небезпеку перетворення Верховної Ради Ук- раїни на монопольну владну структуру, якою вона влас- не й була в період радянського тоталітаризму. З істо- ричної точки зору це зводило б нанівець принцип по- ділу влади. Сам принцип формування Конституційного Суду ІСТОРІЯ PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com № 9 (100) грудень 2009 р. ЕКОНОМІКА 91 України від різних гілок державної влади на паритет- них началах також впливає на специфіку його право- вого статусу та роль у системі поділу влади. До скла- ду Конституційного Суду входять 18 суддів, які пред- ставляють три гілки влади, термін повноваження - 9 років без права бути призначеним повторно. У цьо- му проявляються правові важелі стримування органу конституційної юрисдикції. Подібна система формуван- ня Конституційного Суду прийнята в Італії. Вона покли- кана запобігти утворенню конфліктних ситуацій у взає- модії гілок державної влади. Принцип поділу влади в аспекті законотворення і взаємодії Конституційного Суду України й Верховної Ради України означає, що якщо Парламент має намір подолати позицію Конституційного Суду України щодо норм, які були предметом тлумачення, він робить це, наприклад, шляхом прийняття нового нормативного акта. При незгоді Парламенту з рішенням Конститу- ційного Суду України стосовно тлумачення тих чи інших положень закону, Верховна Рада України може вне- сти до відповідного закону поправки з тим, щоб зроби- ти його зміст більш чітким чи зовсім по іншому врегу- лювати ті чи інші відносини. У такому випадку рішення Конституційного Суду України, що тлумачить вже не- існуючі норми, утрачає юридичну силу також. Взаємодія Конституційного Суду України з Парла- ментом України має декілька важливих аспектів. Та обставина, що орган конституційної юрисдикції не на- ділений правотворчою функцією, робить неприпусти- мим звернення до Конституційного Суду України про тлумачення можливих суперечностей, неузгодженос- тей між окремими положеннями Конституції України, їх скасування є правом й обов'язком Парламенту. Це питання не правотлумачення, а правотворчості. Усу- нення суперечностей і в інших законах також не вхо- дить у завдання тлумачення. Як орган конституційної юрисдикції Конституційний Суд України відігравав і відіграє важливу роль у фор- муванні та правореалізації законодавчого процесу. Особливість участі Суду в зазначеному процесі поля- гає в тому, що він сприяє стабільності функціонування всіх суб'єктів державної влади, залишаючись при цьо- му на визначених Основним Законом України право- вих позиціях [12, с. 5]. Аналізуючи Конституцію України, ми з'ясували, що правозахисна діяльність Конституційного Суду Украї- ни щодо законодавчих актів Парламенту (а так само актів Глави держави, Кабінету Міністрів України) про- являється в процесі здійснення конституційного кон- тролю, який, згідно зі ст. 150, ч. 1 ст. 151 Конституції України має наступний (репресивний), а згідно зі ст. 159 Конституції, ч. 2 ст. 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" - попередній (превентив- ний) характер. Р. Мартинюк вважає, що перевагою попереднього конституційного контролю є збереження авторитету законодавчого органу, а це неможливо в межах реп- ресивного наступного контролю, коли фіксується кон- ституційна помилка законодавця чи навіть правопо- рушення [11, с. 241]. Здійснюючи превентивний конституційний контроль щодо відповідності вимогам статей 157 і 158 Консти- туції України законопроектів про внесення змін до Кон- ституції України, Конституційний Суд України не обме- жує повноважень Верховної Ради України XIII скликан- ня вносити зміни до Основного Закону України протя- гом терміну своїх повноважень, але законопроект про внесення змін до Конституції України відповідно до ст. 154 і 156 Конституції України може розглядатися Верховною Радою України лише за наявністю виснов- ку Конституційного Суду України про те, що законопро- ект відповідає вимогам ст. 157 і 158 Конституції Украї- ни [13, с. 72]. Положення ст. 150 Конституції України про повно- важення Конституційного Суду мають форму рішення, а ст. 159 Конституції України - форму висновку Консти- туційного Суду України. Незважаючи на відмінності за формою, рішення й висновки Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання. Ст. 124 Кон- ституції України проголошує, що судочинство здійснюється Конституційним Судом України та суда- ми загальної юрисдикції, а також із ч. 5 цієї статті, згідно з якою всі судові рішення, незалежно від їх конкретних форм, що ухвалюються судами іменем України, є обо- в'язковими до виконання на всій території України. Отже, прийняття судового рішення у формі висновку Конституційного Суду України є обов'язковим до вико- нання всіма суб'єктами [14]. Важливим документом, який покликаний регулюва- ти взаємовідносини Парламенту та Конституційного Суду, є Закон України "Про Конституційний Суд Украї- ни", у якому закріплено положення, що рішення й вис- новки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання (ст. 69). Висновок Консти- туційного Суду України матиме значення гарантії до- держання встановленого порядку внесення змін до Конституції України та стабільності Конституції України тільки за умови його обов'язковості для Верховної Ради України. Не маючи відповідного висновку, Вер- ховна Рада України не зможе розглядати та в подаль- шому змінювати законопроекти без повторного вис- новку Конституційного Суду України з дозволом на ці зміни. Таким чином, недотримання цієї умови Верховною Радою України буде порушенням принципу здійснення державної влади в Україні на засадах її поділу на за- конодавчу, виконавчу й судову. Рішення та висновки Конституційного Суду України є остаточними. Здійснення конституційного контролю за актами Верховної Ради України має важливе значення, як заз- начають політологи, юристи, історики. Недосконалість законодавчої процедури, порівняно низький рівень правової культури парламентарів України у зв'язку з недосконалою виборчою системою, низка інших чин- ників дають підстави вважати, що порушення прав і свобод громадян можливе вже на стадії прийняття законів. Саме в такій ситуації правозахисна роль по- переднього конституційного контролю з боку Консти- туційного Суду України стає особливо вагомою. Здійснюючи його, Конституційний Суд України має мож- ливість реагувати як на прямі порушення Конституції України при прийнятті законів, так і вказувати Парла- менту на необхідність уживання заходів для усунення певних розбіжностей у законодавчих актах або прога- лин у правовому регулюванні. Конституційний Суд України здійснює як абстракт- ний, так і конкретний контроль. Абстрактний контроль передбачений п. 1 ч. 1 ст. 150 Конституції України, яка проголошує: "До повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Прези- дента України; актів Кабінету Міністрів України; пра- вових актів Верховної Ради України Автономної Рес- публіки Крим". Ця форма контролю полягає в тому, що за звер- неннями Президента України, не менш як сорока п'яти народних депутатів України, Кабінету Міністрів Украї- ІСТОРІЯ PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com 92 № 9 (100) грудень 2009 р. ЕКОНОМІКАІСТОРІЯ ни (щодо конституційності міжнародних договорів), Верховної Ради України Автономної Республіки Крим Конституційний Суд України зобов'язаний перевірити відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів не у взаємозв'язку з конкретною справою. Основний Закон України, таким чином, наділяючи Конституційний Суд України правом офіційного роз'яс- нення Конституції та законів України (п. ч. 2 ст. 150), не пов'язує тлумачення з розглядом конкретних справ про конституційність законів чи інших правових актів або міжнародних договорів тощо [11, с. 245]. Конкретний контроль, що здійснюється Конститу- ційним Судом України, можливий у випадку необхід- ності припинення провадження в справі в разі виник- нення в процесі загального судочинства спору щодо конституційності норм закону, яка застосовується су- дом. Такий контроль здійснюється в процесі перевірки за поданням Верховного Суду України щодо конститу- ційності закону, який застосовується чи підлягає зас- тосуванню в конкретній справі, або за поданням Упов- новаженого Верховної Ради України з прав людини стосовно конкретного порушення прав людини і гро- мадянина. Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України зако- ни, інші правові акти або їх окремі положення, що виз- нані неконституційними, утрачають чинність із дня ух- валення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. В аспекті дотримання принципу поділу влади здійснення цих форм є досить конструктивним, оскільки їх поєднання сприятиме мобілізації зусиль Парламен- ту України, Президента України, Кабінету Міністрів Ук- раїни на здійснення конституційної нормотворчості у сфері забезпечення згаданого завдання, дотримання конституційних вимог щодо процедур прийняття й са- мого змісту правових актів. У своєму рішенні в справі про Рахункову палату Конституційний Суд України, відповідно до ст. 70 Зако- ну України "Про Конституційний Суд України", яка рег- ламентує порядок виконання рішень і висновків Кон- ституційного Суду України, поклав зобов'язання щодо забезпечення виконання рішення на Верховну Раду України і Президента України. На прикладі взаємовідносин між Конституційним Судом України й законодавчою владою можна просте- жити механізм стримувань і противаг, що слугує засо- бом реалізації засад поділу влади. За своїми повноваженнями Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні й вирішенням питань про відповідність Консти- туції України (конституційність) законів та інших право- вих актів може контролювати законодавця - Верхов- ну Раду України - та представницький орган Автоном- ної Республіки Крим - Верховну Раду Автономної Рес- публіки Крим (ст. 147, 150 Конституції України). Проте для того, щоб цей контроль не використовувався як форма тиску на Парламент, можливості Суду обмеже- но правом "зв'язаної ініціативи". Тобто орган консти- туційної юрисдикції може розглядати справу лише за результатом звернення до Суду уповноважених осіб. Однією з особливостей компетенції Конституційно- го Суду України, що пояснює його місце в системі по- ділу влади (і є формою взаємодії органу конституційної юрисдикції з Парламентом), є повноваження Суду да- вати висновок щодо додержання конституційної проце- дури розслідування та розгляду справи про імпічмент за змістом ст. 111 Конституції України [11, с. 249]. Висновки Аналізуючи принцип поділу влади, взаємодію гілок влади, необхідно враховувати конкретну історичну си- туацію, яка складається в країні. Для ефективного розвитку держави необхідне взаємодоповнення, взає- модія, співробітництво всіх гілок державної влади. У взаємовідносинах вагому роль відіграє система "стри- мувань та противаг", у якій особливе місце займає судова влада як арбітр між гілками влади. За харак- теристикою юристів, система противаг передбачає можливість судової влади впливати на рішення та дії законодавчої та виконавчої влади, але одночасно ці органи влади не можуть впливати на рішення судової влади. Не зовсім чітке розмежування в Основному Законі країни функцій між гілками державної влади веде до того, що кожна з них намагається перейняти на себе основні повноваження. Ситуація 2005-2009 рр. доводить необхідність прийняття змін до Конституції, які б не допускали заго- стрення взаємовідносин між гілками влади. Конституція, Закон України "Про Конституційний Суд України" не вирішують багатьох проблем, пов'я- заних із питаннями несвоєчасного призначення суддів Конституційного Суду, взаємодії з гілками державної влади. ЛІТЕРАТУРА: 1. Центральний державний архів вищих органів влади та уп- равління (далі ЦДАВО) України. - Ф. Р-1. - Оп. 22. 2. Закон СРСР "Про статус суддів в СРСР" від 4 серпня 1989 р. // Ведомости Верховного Совета СССР. - 1989. - № 9. - Ст. 223. 3. Архів Верховної Ради України. - Ф. 1. - Оп. 16. - Спр. 5467б. - Арк. 1-53. 4. Михайловская И. Б. Судебная власть в системе разделе- ния властей / И. Б. Михайловская // Судебная власть [под. ред. И. Л. Петрухина]. - М. : ООО "ТК Велби", 2003. - С. 13-27. 5. Скомороха В. Судова незалежність / В. Скомороха // Вісник Конституційного Суду України. - 2001. - № 1. - С. 72-75. 6. Городовенко В. В. Проблеми становлення незалежної су- дової влади в Україні : [монографія] / В. В. Городовенко. - К., 2007. - 223 с. 7. ЦДАВО України. - Ф. 1. - Оп. 22. - Спр. 1484. 8. Реєнт О. Розвиток парламентаризму в Україні / О. Реєнт. - К. : Національна академія наук України. Інститут історії, 2005. - 119 с. 9. Цвік М. В. Конституційні проблеми розподілу влади (деякі загальнотеоретичні питання) / М. В. Цвік // Вісник Академії пра- вових наук України. - 1993. - № 1. - С. 63-65. 10. Бандурка О. М. Влада в Україні на зламі другого і треть- ого тисячоліть / О. М. Бандурка, В. А. Греченко. - Харків, 2000. - 303 с. 11. Мартинюк Р. С. Реалізація принципів поділу влади су- часній Україні: політико-правовий аналіз / Р. С. Мартинюк. - Ост- рог, 2007. - 285 с. 12. Організація судової влади в Україні: Перший аналіз нор- мативного змісту Закону України "Про судоустрій" / А. Л. Селіва- нов, С. В. Фесенко, Н. С. Рудюк та ін. [за наук. ред. А. Л. Сели- ванова]. - К. : ЮрінкомІнтер, 2002. - 112 с. 13. Конституційне право : [хрестоматія] / упоряд. В. С. Жу- равський, Ю. М. Тодика. - К. : Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2004. - 884 с. 14. Архів Верховної Ради України. - Ф. 1. - Оп. 16. - Спр. 5467. - Арк. 1-116. PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com № 9 (100) грудень 2009 р. ЕКОНОМІКА 93ІСТОРІЯ L. Polyakova SYSTEM OF CONTAINMENT AND COUNTERBALANCE IN CONCERT WITH THE LEGISLATIVE AND THE JUDICIAL BRANCHES OF THE STATE AUTHORITY OF UKRAINE The formation of the state authority from the moment on proclamation of the state independence and the proclamation of the principle of the state authority distribution on legislative, executive and judicial. The peculiarities of formation and development of the judicial authority of independent Ukraine. The peculiarities of interaction of legislative and judicial authority (by the example of interaction of the parliament and the constitutional court of Ukraine). Key words: interaction, parliament, constitutional court, system of containment and counterbalance, constitution of Ukraine. © Л. Полякова Надійшла до редакції 11.11.2009 УДК 94(470+8) "1992/1999" ÖÈÂ²Ë²ÇÀÖ²ÉÍÈÉ Ï²ÄÕ²Ä Â ²ÑÒÎÐÈ×Í²É ÐÅÃ²ÎÍÀË²ÑÒÈÖ² (ÍÀ ÏÐÈÊËÀÄ² ÑÏ²ÂÏÐÀÖ² Ì²Æ ÊÐÀ¯ÍÀÌÈ ÑÕ²ÄÍÎ¯ ªÂÐÎÏÈ ÒÀ ËÀÒÈÍÑÜÊÎ¯ ÀÌÅÐÈÊÈ Â 1990-ò³ ðð.) ДМИТРО СЕМЕНОВ, аспірант Донецького національного університету У роботі досліджено потенціал цивілізаційного підходу (зокрема його сутність) до вив- чення сучасних процесів в історії людства (проблема формування багатополюсного світу в умовах домінування західної цивілізації після закінчення холодної війни). На прикладі взаємо- відносин між країнами Східної Європи та Латинської Америки у 1990-ті роки розкрито мож- ливості співпраці між віддаленими (аутсайдерськими) гілками умовно єдиної глобальної західної цивілізації. Ключові слова: багатополюсний світ, однополюсний світ, цивілізаційний підхід, цивілізація, субцивілізація. Постановка проблеми. Останнє десятиліття ХХ століття в історії всього людства було позначене дво- ма цілком протилежними тенденціями розвитку: уні- версалізацією всіх суспільних, політико-правових, еко- номічних, культурних процесів з одного боку, й одно- часно - посиленням їх індивідуальних, особливих рис на регіональному рівні - з іншого. Особливо гостро ці процеси проявились у Східній Європі та країнах Ла- тинської Америки. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Тра- дицію цивілізаційної моделі всесвітньої історії було за- початковано такими вченими-класиками, як російсь- кий науковець М. Я. Данилевський, німецький культу- ролог О. Шпенглер, британський історик А. Дж. Тойнбі. У їхніх фундаментальних працях сформовано основні принципи цивілізаційного підходу до вивчення історії, запропоновано оригінальні моделі всесвітньо-історич- ного процесу. Для наступників їхні ідеї набули значен- ня фундаменту, від якого відштовхуються при нових дослідженнях. На сучасному етапі співробітництво між окремими регіонами світу в контексті всесвітньо-історичного процесу досліджується з різних точок зору. Найперше доречно згадати тих західних суспільствознавців, чиї концепції отримали всесвітнє визнання, зокрема Френ- сіса Фукуяму [6] та Семюеля Гантінгтона [7]. У своїх роботах вони сформували дві альтернативні концепції всесвітньо-історичного процесу в сучасному "після- двополюсному" світі. Певною мірою ці проблеми роз- глянуто в З. Бжезинського [1]. Для А. Д. Богатурова [2] та К. Е. Сороніна [4] ха- рактерним є погляд крізь призму геополітики та про- блему формування багатополюсного світу. Інша харак- терна риса пострадянської історіографії - порівняння пострадянських країн із латиноамериканськими як та- кими, які будують демократичне суспільство після ав- торитарного минулого (К. А. Хачатуров [8]). Мета роботи - дослідити сутність і потенціал циві- лізаційного підходу до вивчення новітньої історії люд- ства. На прикладі співпраці між країнами Східної Євро- пи та Латинської Америки в 1990-ті рр. простежити кореляції та взаємозв'язки цивілізаційних процесів. Виклад основного матеріалу. Тенденція до уні- версалізації стала прямим наслідком глобалізації та PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com

Система стримувань і противаг у взаємодії законодавчої та судової гілок державної влади України (1990-2004)

Репозитарії

Схожі ресурси