Інформаційний простір сучасної України: політика як видовище
У статті досліджуються витоки, характерні риси і соціальні функції нового соціокультурного феномена - перетворення політики на видовище в сучасному інформаційному про- сторі України. Показано, що в умовах системної кризи влади й актуалізації міфологічних способів стабілізації соціального світу в п...
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2009
|
| Назва видання: | Схід |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/21240 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Інформаційний простір сучасної України: політика як видовище / О.Мальцева // Схід. — 2009. — № 9 (100). — С. 108-113. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-21240 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-212402011-06-16T12:07:06Z Інформаційний простір сучасної України: політика як видовище Мальцева, О. Філософія У статті досліджуються витоки, характерні риси і соціальні функції нового соціокультурного феномена - перетворення політики на видовище в сучасному інформаційному про- сторі України. Показано, що в умовах системної кризи влади й актуалізації міфологічних способів стабілізації соціального світу в політику проникає сміхова стихія, котра внаслідок амбівалентної природи сміху може справляти на суспільну свідомість і систему соціально- політичних зв'язків як позитивний, конструктивний, стабілізуючий вплив, так і негативний, деструктивний, руйнуючий. This article investigates the origins, characteristics and social functions of the new socio-cultural phenomenon - the transformation of politics into spectacle in the modern informational space. It is shown that in a crisis of authority and mythological ways to enhance the stability of the social world politics gets comic element, which is due to ambivalent nature of laughter can have on public consciousness and the system of social political ties as positive, constructive, stabilizing influence, as well as negative, destructive, destructive. 2009 Article Інформаційний простір сучасної України: політика як видовище / О.Мальцева // Схід. — 2009. — № 9 (100). — С. 108-113. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 1728-9343 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/21240 001. 8: 32 uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Філософія Філософія |
| spellingShingle |
Філософія Філософія Мальцева, О. Інформаційний простір сучасної України: політика як видовище Схід |
| description |
У статті досліджуються витоки, характерні риси і соціальні функції нового соціокультурного феномена - перетворення політики на видовище в сучасному інформаційному про-
сторі України. Показано, що в умовах системної кризи влади й актуалізації міфологічних
способів стабілізації соціального світу в політику проникає сміхова стихія, котра внаслідок
амбівалентної природи сміху може справляти на суспільну свідомість і систему соціально-
політичних зв'язків як позитивний, конструктивний, стабілізуючий вплив, так і негативний,
деструктивний, руйнуючий. |
| format |
Article |
| author |
Мальцева, О. |
| author_facet |
Мальцева, О. |
| author_sort |
Мальцева, О. |
| title |
Інформаційний простір сучасної України: політика як видовище |
| title_short |
Інформаційний простір сучасної України: політика як видовище |
| title_full |
Інформаційний простір сучасної України: політика як видовище |
| title_fullStr |
Інформаційний простір сучасної України: політика як видовище |
| title_full_unstemmed |
Інформаційний простір сучасної України: політика як видовище |
| title_sort |
інформаційний простір сучасної україни: політика як видовище |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Філософія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/21240 |
| citation_txt |
Інформаційний простір сучасної України: політика як видовище / О.Мальцева // Схід. — 2009. — № 9 (100). — С. 108-113. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| series |
Схід |
| work_keys_str_mv |
AT malʹcevao ínformacíjnijprostírsučasnoíukraínipolítikaâkvidoviŝe |
| first_indexed |
2025-07-02T21:45:23Z |
| last_indexed |
2025-07-02T21:45:23Z |
| _version_ |
1836573234441486336 |
| fulltext |
108
№ 9 (100) грудень 2009 р.
ЕКОНОМІКА
УДК 001. 8: 32
²ÍÔÎÐÌÀÖ²ÉÍÈÉ ÏÐÎÑҲРÑÓ×ÀÑÍί
ÓÊÐÀ¯ÍÈ: ÏÎ˲ÒÈÊÀ ßÊ ÂÈÄÎÂÈÙÅ
ОЛЬГА МАЛЬЦЕВА,
кандидат філософських наук, старший викладач
Приазовського державного технічного університету, м. Маріуполь
У статті досліджуються витоки, характерні риси і соціальні функції нового соціокультур-
ного феномена - перетворення політики на видовище в сучасному інформаційному про-
сторі України. Показано, що в умовах системної кризи влади й актуалізації міфологічних
способів стабілізації соціального світу в політику проникає сміхова стихія, котра внаслідок
амбівалентної природи сміху може справляти на суспільну свідомість і систему соціально-
політичних зв'язків як позитивний, конструктивний, стабілізуючий вплив, так і негативний,
деструктивний, руйнуючий.
Ключові слова: інформаційно-політичний простір, політичне ток-шоу, політика як видови-
ще, сміхова стихія, сміх, карнавальна атмосфера, сміхова антиповедінка, соціальні функції
"розважальної політики".
Постановка проблеми та стан її вивчення. Ос-
таннім часом масова комунікація стає дедалі більш
складним соціокультурним і психологічним явищем, яке
стосується різних видів діяльності і є невіддільним від
політичної, соціальної, економічної, культурної, науко-
во-освітньої, технологічної еволюції. Щодо розповсюд-
ження повідомлень про політичне життя країни, то сьо-
годні воно передбачає не лише досягнення ефекту
поінформованості або вимагає об'єктивного змісту
інформації, що поширюється пресою, радіо, телеба-
ченням, масовою усною комунікацією. Окрім того,
важливим є, у який спосіб подається інформація по-
літичного характеру, а також як вона впливає на гро-
мадську думку, активізацію суспільного інтересу до
політики й політиків, формування усталених стерео-
типів, їх тиражування й трансляцію.
Вітчизняні соціологи, політологи, соціальні психо-
логи, філософи, громадські діячі все частіше заува-
жують на народження нового соціокультурного фено-
мена: інформування широкої громадськості про сфе-
ру політичного життя нашої країни стрімко перетво-
рюється на шоу, задля чого активно застосовуються
всі ті засоби впливу на суспільну свідомість, що за-
звичай використовують організатори видовищних за-
ходів. Спеціалісти стверджують, що означена тенден-
ція може мати як позитивні, так і негативні наслідки
для подальшого розвитку інформаційного простору
країни та суспільства в цілому. Отже, дослідження пе-
редумов виникнення формату "видовищної політики",
а також виявлення соціальних функцій, що поклада-
ються на такого роду комунікаційну практику є акту-
альним науковим завданням, оскільки дає можливість
глибше розкрити характер сучасних загальнокультур-
них і соціально-політичних процесів в Україні.
Слід відзначити, що, незважаючи на новизну тако-
го способу повідомлення про політичне життя країни,
коли поширення інформації відбувається у вигляді шоу,
історія має немало прикладів перетворення самої
політики на видовище, а політиків на акторів, чия гра
заворожує, тримає в напрузі, потребує постійної уваги
до "наступного акта п'єси". У нашому дослідженні ми
звертаємося до ідей М. Євреїнова, який у книзі "Те-
атр як такий" висловлює думку про те, що "…діяльність
багатьох державних діячів може розглядатися з точ-
ки зору театру" [1, с. 368].
Також для нас важливими є висновки П. Сорокіна
[2], Ю. Лотмана [3], Ф. Зелінського [4], В. Жельвіса [5]
щодо існування конкретно-історичних умов, включаю-
чи соціально-економічні, політичні, духовно-культурні
підвалини, для розвитку видовищних елементів у су-
спільному житті та трансформації серйозних публічних
заходів у гру й видовище.
Суттєвим є внесок Г. Беккера [6], Е. Фукса [7],
Ф. Г. Штраубе де Пірмона [8], К. Леві-Стросса [9] у
розуміння ролі видовищ та їх заохочення владою в пе-
реломних соціокультурних обставинах задля угамуван-
ня колективної стихійної реакції на зміни, що відбува-
ються, та появу нових форм суспільного буття. Як
бачимо, досі вивчався або феномен театралізації са-
мого політичного життя, або залучення видовищ з ме-
тою використання їх як фактора, що відволікає від суто
політичних процесів. Проте поки що немає більш-менш
послідовних досліджень, присвячених аналізу театра-
лізації сучасного інформаційно-політичного простору.
У зв'язку із цим метою роботи є виявлення умов
виникнення та визначення соціально-функціональної
ролі перетворення сучасного українського інформа-
ційно-політичного простору на видовище. Для досяг-
нення поставленої мети розв'яжемо декілька про-
міжних завдань: дослідимо можливості сучасних за-
собів масової комунікації щодо створення особливо-
го "інструментарію" впливу на суспільну свідомість;
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 9 (100) грудень 2009 р.
ЕКОНОМІКА 109
визначимо головні ознаки та умови заснування й по-
пуляризації видовищних медіа-проектів, що розповіда-
ють про політичне життя країни; виявимо риси сміхо-
вої антикультури, які використовуються в політичних
шоу-програмах, проаналізуємо соціальні функції, що
виконують інформаційно-політичні шоу в сучасному
соціокультурному просторі України.
Методологічну базу цієї роботи складає системний,
структурно-функціональний аналіз, методи історичного
порівняння та експлікації, спеціальні технології со-
ціологічного та соціально-психологічного дослідження.
Виклад основного матеріалу. Основною озна-
кою сьогодення є стрімке зростання обсягу масової
інформації. Розповсюдження інформації за допомо-
гою кабельного телебачення, преси, комп'ютерних си-
стем розширює комунікаційні можливості та посилює
їхній вплив на масову свідомість. Можна стверджува-
ти, що на наших очах виник новий соціокультурний фе-
номен - масова культура споживання інформації. Од-
ним із найбільш впливових різновидів такої "інформа-
ційної атаки" стають політичні повідомлення. Особли-
во це стосується політичних шоу, у яких, на відміну від
інформаційних блоків новин, де комунікатори (пе-
редусім диктори радіо та телебачення) є лише транс-
ляторами чужих повідомлень, заохочується до виступів
широкий суспільно-політичний загал. У першу чергу це
стосується телебачення, що застосовує всі можливі
новітні комунікаційні технології. Тут і телемости, які
дозволяють зв'язатися з різними куточками країни та
запросити велике коло учасників для обговорення тієї
чи іншої проблеми, і спеціальне обладнання, що гаран-
тує швидке отримання зворотної реакції людей на те,
що відбувається в студії, зв'язок телефоном, застосу-
вання відео- й аудіоматеріалів, запрошення перших
осіб держави, міністрів, депутатів, журналістів, політо-
логів, соціологів, відомих діячів культури і спорту, ви-
користання освітлення й музичного оформлення зад-
ля створення особливого медійного простору, у якому
все підпорядковане одній меті - перетворити політич-
не життя країни на шоу, а споживання політичної інфор-
мації на розвагу. У цих програмах немає місця трива-
лим теоретичним міркуванням. Політичне видовище,
як будь-яке інше, є вдало організованою маніпулятив-
ною практикою, у якій усі події відбуваються за зазда-
легідь продуманим сценарієм, а всі запрошені вико-
нують роль живих шахів у "чужій грі". Кожному експер-
ту, кожному коментарю відводиться спеціальне місце,
порядок виступаючих уже сам по собі створює інтри-
гу. Автори політичних шоу навмисно використовують
технології емоційного збудження й розрядки під час
сприйняття та осмислення телеглядачами інформації,
що подається. Усе це створює враження, що розви-
ток політичних стосунків - лише добре відрежисований
кимось спектакль. Як пише Л. Е. Орбан-Лембрик, "су-
часна масова комунікація сприяла виникненню фено-
мена "політичного видовища", тобто зробила доступ-
ним широкому колу політичне життя суспільства й ок-
ремих політичних сил. Завдяки засобам масової
інформації люди стають свідками політичних подій,
активними носіями політичних симпатій та антипатій.
Водночас політичні діячі отримали нові можливості
для своєї пропаганди й політичної мобілізації. Вони
можуть удосконалювати акції із прихованим політич-
ним ефектом, здійснювати широкомасштабні "по-
літичні ігри" [10, с. 188].
Однак слід визнати, що поруч із відкритістю по-
літичного процесу сучасний масовий інформаційно-
політичний простір набуває все більше рис культурно-
го сурогату. Його зміст спрощує й робить примітивни-
ми політичні стосунки, проповідує культ зовнішнього ус-
піху, політичну зверхність, знецінює високу політичну
культуру. Свого часу З. Бжезинський зазначив: "Рим
експортував закони, Англія - парламентську партійну
демократію, Франція - культуру і республіканський на-
ціоналізм, а сучасні Сполучені Штати - науково-технічні
новації та масову культуру" [11, c. 389]. Це дійсно так,
оскільки приведене висловлювання стосується не
лише так званого ефекту "макдоналізації" (розповсюд-
ження американських споживчих стандартів) та поши-
рення конс'юмеризму (масової культури, що перетво-
рює споживання на розвагу). Саме завдяки залучен-
ню досвіду американських медійних проектів на екра-
нах наших телевізорів з'явилися численні політичні про-
грами, створені за сценаріями постановочних шоу,
розрахованих на постійну масову увагу з боку телегля-
дачів. Тепер уже мало просто розповідати про політич-
не життя країни в блоках новин (бо вони занадто
офіційні), тепер недостатньо теоретично-аналітичних
програм про політику (бо вони потребують спеціаль-
ної підготовки і є складними для сприйняття пересічни-
ми громадянами), тепер потрібна вистава за участю
політиків, у якій сама політична інформація стає зви-
чайним об'єктом споживання, а "державні мужі" - ак-
торами. Більше того, такий різновид програм посту-
пово витісняє всі інші, займаючи місце головної події
інформаційно-політичного життя країни. Іноді телешоу
підміняє велику політику, адже під час цих передач усе
частіше вирішуються питання, що не могли бути роз-
в'язаними в парламенті або в процесі переговорів між
головними політичними силами країни. Таким чином,
програми "про" політичне життя країни самі стають
"інформаційним приводом".
Усе це стимулює увагу глядачів і буквально при-
в'язує їх до екранів. За даними соцопитування, прове-
деного в Україні інститутом Горшеніна в період з лис-
топада до грудня 2008 року, кожний четвертий респон-
дент регулярно дивиться політичні ток-шоу. А телеба-
чення в цілому залишається для українців головним
джерелом інформації, у декілька разів випереджаю-
чи за цими показниками друковану пресу та Інтернет
[12, с. 6]. Як відзначає популярний український щотиж-
невий журнал "Кореспондент", дехто з відомих по-
літиків встигає за один вечір перейти з одного ефіру в
інший, намагаючись "максимально охопити собою те-
леінформаційний простір України". "Українські політи-
ки все частіше підміняють реальну роботу участю в
безкінечних телешоу, а в самих шоу замість конструк-
тивного діалогу й обміну думками, вступають у дрібні
сварки, обмін взаємними звинуваченнями і претензія-
ми" [12, с. 6].
Насправді, національною специфікою українських
політичних ток-шоу стала не просто видовищність, а
повна театралізація інформаційно-політичного
дійства, у якому за постійними учасниками програм
закріпилися певні ролі, пізнавана риторика, поведін-
кові реакції. Як аргументи в політичній дискусії її учас-
ники все частіше застосовують плітки, анекдоти, жар-
ти, інвективи. У студії, як правило, працюють художни-
ки, що малюють шаржі на задіяних у шоу політиків, до-
водячи тим самим їхні й без того напівкомічні політичні
маски до карикатурних. У зв'язку із цим аналітики, гро-
мадські діячі б'ють тривогу, оскільки такий "водевіль-
но-ігровий" спосіб обговорення й вирішення політич-
них питань створює в громадян враження, що політи-
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
110
№ 9 (100) грудень 2009 р.
ЕКОНОМІКА
ка - це одна велика розважальна програма. Тепер не
тільки виправдовує себе стереотипне твердження про
те, що політика - брудна справа, воно ще поповнюєть-
ся усталеним враженням, що це ще й несерйозна спра-
ва. Безумовно, ні той "лубочно-вертепний" підхід до
розгляду важливих політичних проблем країни, ні штуч-
но створена святково-ярмаркова атмосфера, що
панує під час ток-шоу, не є випадковістю. З одного боку,
вони є віддзеркаленням загальної соціокультурної си-
туації в країні, а з іншого - вони виконують цілу низку
соціальних функцій, як конструктивних, так і деструк-
тивних.
Щоб зрозуміти, як саме впливають сучасні видо-
вищні інформаційно-політичні програми на суспільну
свідомість і на соціум у цілому, слід дослідити умови
виникнення цього феномена. Звертаючись до історич-
ного досвіду, можна зробити висновок про те, що така
гіпертрофована увага до політичних видовищ - це на-
слідок соціальної ситуації, коли суспільство входить у
динамічний етап розвитку, а влада не може задоволь-
нити жагу громадян до змін. У цих умовах за допомо-
гою видовища можна тримати публіку в напрузі та роз-
ряджати її нереалізовані устремління. Очевидно, що
сьогодні масова інформаційно-політична комунікація
виконує не тільки традиційні функції: інформувальну,
розвивальну, виховну, але й компенсаторну та гедоні-
стичну, які пов'язані з несподіваними (прихованими) як
позитивними, так і негативними ефектами. Звісно, що
головними психологічними ефектами цих шоу-програм
є отримання задоволення як важливої складової роз-
ваги, а також ментальної компенсації й емоційної роз-
рядки. Завдяки цьому здійснюється кореляція сто-
сунків усередині спільноти між владою і народом, ство-
рюється ілюзія їхньої динамічної єдності. Окрім того,
політичні шоу розважального плану маскують
відсутність дійсно системного, послідовного аналізу
політичного життя в країні (сьогодні практично зникли
з екранів ТБ аналітично-політичні програми). За
машкарою вирішення найактуальніших питань дня /
тижня насправді відбувається спроба згасити незадо-
волення людей діями влади, не дати виплеснутися
страстям на вулиці міст у вигляді демонстрацій про-
тесту, акцій громадянської непокори. У такий спосіб
м'яко "знімається" інтенсивність суспільної напруги.
Задоволенням від отриманої емоційної розрядки люди
компенсують емоційну нестачу, яка постійно виникає
в умовах нестабільного соціально-політичного тла.
Сучасні інформаційно-політичні шоу-програми ще
раз демонструють, що ЗМІ - це четверта гілка влади.
А за умов, коли не вистачає культури функціонування
політичної системи та її складових інституціональних
структур, тоді й перша. Звісно, інформаційна культура
напряму відбиває стан політичної культури суспіль-
ства. Інформаційно-політична культура стає свого роду
матрицею політичного життя, демонструючи широкий
діапазон ідей, поглядів, думок, що існують у
суспільстві, а також їхню динаміку й суперечливість.
Відомо, що інформація, яка підтримує погляд реципі-
єнта на якесь спірне політичне питання, викликає в
нього позитивні враження. У гострій полеміці, яка вик-
ликає поляризацію оцінок і думок щодо певної пробле-
ми, люди шукають інформацію на підтримку своєї точ-
ки зору, а знайшовши таку інформацію, дістають задо-
волення. Важливим також є сприйняття повідомлень,
що безпосередньо чи опосередковано підтримують
цінності й мету тієї соціальної групи, до якої належить
чи зараховує себе телеглядач. Очікування задоволен-
ня такого роду слугує спонукальним мотивом для лю-
дей залишатися членами цієї спільноти. Окрім того,
важливо, що завдяки вдалому медійному менеджмен-
ту в інформаційно-політичних шоу передбачається
залучення як раціональної, так і нераціональної аргу-
ментації. Поруч із використанням статистичних даних,
фактів, прагматичних аргументів, результатами со-
ціологічних і соціально-психологічних досліджень до-
пускаються відверті психологічні прийоми впливу на
емоції, звернення до стереотипів, посилання на авто-
ритет, апеляція до думки більшості, плітки, висміюван-
ня, залякування тощо. Такі "злети і падіння" на
емоційній гойдалці врешті-решт дають задоволення
від кінцевої емоційної розрядки, психічного комфорту,
який досягається сприйманням і розумінням гумору,
слідкуванням за добре побудованими сюжетними лінія-
ми ток-шоу. Усе це разом дає специфічний ефект за-
хищеності, упевненості в можливості стабілізації світу
суспільних стосунків, дозволяє володіти увагою й дум-
ками людей, керувати їхнім настроєм.
Цікавими є міркування із цього приводу відомого
українського письменника, поета, громадського діяча,
академіка Академії наук України Бориса Олійника.
Відповідаючи під час зустрічі з працівниками освіти,
науки, творчою інтелігенцією і студентами м. Маріупо-
ля (ПДТУ, 6 жовтня 2009 року) на питання про стан
інформаційно-політичного простору в сучасній Україні,
він помітив, що популярні в нашій країні політичні ток-
шоу - це надзвичайне явище, завдяки якому відбу-
вається маніпулювання суспільною думкою й склада-
ються нові соціально-політичні контексти. На думку
Б. Олійника, такі програми, безумовно, дозволяють
оцінити соціально-психологічну напругу й дещо її зни-
зити. "Але, - задається він питанням, - як це досягаєть-
ся?". І далі сам відповідає: "Високі комунікаційні тех-
нології та професіоналізм ведучих політичних шоу да-
ють можливість улаштовувати сварки, справжні "бійки
без правил" між різними політичними силами на потіху
всьому світові. У них паплюжиться сама Україна, а ті,
хто задіяні в цих виставах, свідомо чи ні виставляють
себе на посміховисько". Б. Олійник стверджує: "Тут не
можна звинувачувати журналістів, які ставлять ці шоу,
- це їхній хліб, їхнє свято. Я звинувачую тих, хто згоден
"грати блазня" в цих шоу та щотижня розважає грома-
дян і розважається сам, при цьому ганьбить країну
перед світовою спільнотою".
Але все було б занадто просто, якби наші політики
могли б свідомо відмовитися від участі в подібних шоу
або хоча б припинити грати за тими правилами, що їм
немовбито ненав'язливо нав'язуються. Однак слід
констатувати: якщо вони бажають залишатися політи-
ками в країні, що переживає кризу влади, то вони й
надалі будуть несвідомо (а дехто і свідомо) виконува-
ти покладену на них соціокультурну місію, оскільки їхня
сміхова поведінка й способи карнавального само-
ствердження є архетипічною реакцією на початок пе-
ріоду визначних трансформацій у суспільно-політично-
му житті держави. Ті факти, що політики не побоюють-
ся виставляти себе на посміховисько, жарти, анекдо-
ти, висміювання, плітки, інвективи стають одними з
найефективніших засобів розвінчання аргументації
опонентів і їх самих, а сміхова стихія не просто завіта-
ла в студії інформаційно-політичних програм, але прак-
тично оселилася там, говорить про те, що в українсь-
кому суспільстві йде процес переформатування пра-
вил "соціальної гри". Сьогодні Україна знову стоїть на
порозі кардинальних змін і ввійшла в переломний
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 9 (100) грудень 2009 р.
ЕКОНОМІКА 111
(біфуркаційний) період, коли активізується хаос,
відновлюються міфологічні способи стабілізації со-
ціального буття, одним з яких і є залучення сміхової
стихії.
У цьому плані багато що стосовно телевізійного
поширення "розважальної політики" пояснюють новітні
наукові розробки, присвячені вивченню соціальної ролі
сміху, а саме: темі карнавалу та дискусії навколо ідеї
М. Бахтіна щодо неофіційного, народного духу карна-
валу. Сучасні західні дослідники Т. Ейлітон, Р. Сейлс,
М. Каміл вважають, що карнавал не завжди є вира-
зом лише народної культури, спрямованої на підрив
авторитету влади, адже карнавальна стихія зазвичай
санкціонується самою владою. З ними погоджується
й У. Еко, на думку якого, карнавал стає можливим лише
з дозволу влади й завжди працює на користь правля-
чого класу, оскільки "будь-яке порушення норми
підтверджує існування самої норми" [13, с. 1-9].
Р. Сейлс акцентує увагу на тому, що повсякчас "карна-
вал давав вихід народній енергії, яка могла вилитися
в руйнуючу силу" [14, с. 169]. За М. Камілом, зацікав-
леність влади в карнавалі проглядається дуже чітко,
бо він є засобом демонстрації емоційної експресії, що
надає вихід сміховій стихії в суспільстві. Влада завж-
ди готова радше допустити карнавал, який містить
потенціал бунту, ніж довести суспільну ситуацію до бун-
ту, який несе з собою елементи карнавалу [15, с. 122-
145]. Для П. Сталібраса й А. Уайта карнавал - зовсім
не свято або розвага, а засіб запобігти важкому пси-
хологічному тиску, що призводить до колективних не-
врозів [16, с. 168].
Солідаризуючись із таким підходом до аналізу со-
ціальної-політичної значущості карнавалу, не складно
помітити, що сучасна влада використовує історичний
досвід і відтворює архетипічні зразки сміхової пове-
дінки в найскладніших, переломних моментах соціо-
культурного розвитку. Однак сьогодні ми маємо мож-
ливість спостерігати за тим, як змінюється формат
використання владою сміхової стихії. Якщо карнавал
мав абсолютно визначені просторово-часові межі й
усі притаманні йому метаморфози згорталися разом
із його завершенням, то сьогодні влада апелює до тієї
практики, коли сміхове начало виходить за святкові
рамки й починає пронизувати всі прояви соціального
буття, у тому числі політику. Як ми вже відзначали, ви-
користання видовища та сміху у функції ствердження
нової державної ідеології, системи цінностей, соціаль-
них пріоритетів має глибокі історичні корені. У
найбільш відповідальні, вирішальні періоди історії
представники влади самі беруть на себе місію сміхо-
вого відволікання, театралізації своєї діяльності, чому
маємо безліч підтверджень: від антиповедінки Івана
Грозного в добу Смути до сміхової поведінки Петра І
часів формування нової російської ідентичності в Росії;
від спонтанних "дипломатичних" жартів А. Лінкольна,
що допомагали закріпленню авторитету Сполучених
Штатів на світовій арені, до не завжди тонкого анг-
лійського гумору У. Черчілля, який увійшов в історію
як його "фірмовий політичний почерк"; від розгулу не-
скінчених балів, уседозволеності, розмивання мораль-
них цінностей та атмосфери розбещення при дворі
французького короля періоду становлення абсолю-
тизму до прикладів відверто карнавального політич-
ного іміджу перших осіб держави в сучасних західноє-
вропейських країнах (скажімо, прем'єр-міністра Італії
Сільвіо Берлусконі місцеві ЗМІ інакше, ніж "політич-
ний блазень" або "клоун від політики", майже ніяк не
називають). Різниця між наведеними тут історичними
прикладами (коли носії влади особисто виконували
сміхові ролі задля відволікання уваги від суттєвих со-
ціальних-політичних змін та з метою зняття за допо-
могою сміху напруги, пов'язаної зі вступом суспільства
в новий стан розвитку) і тим, що відбувається на су-
часних українських політичних телешоу, полягає лише
в охопленні людей, що спостерігають за цим дійством.
Якщо раніше свідками сміхової антиповедінки з боку
представників влади було дуже вузьке коло осіб, го-
ловним чином, наближених до владних структур пер-
сон, то тепер за допомогою засобів масової комуні-
кації за "сміховими маневрами" влади може спосте-
рігати вся країна й навіть весь світ. Загальна демок-
ратизація політичного життя, збільшення кількості лю-
дей, задіяних в обранні влади та зацікавлених політич-
ним процесом, вимагає залучення найефективніших і
наймасштабніших за впливом на суспільну свідомість
засобів розповсюдження інформаційних повідомлень,
а разом із цим і трансляції сміхових настроїв, що при-
таманні сучасному українському політикуму. Виходячи
із цього, постійні учасники політичних ток-шоу вже не
виглядають як заручники телевізійного формату, у яко-
му їм відведена роль виконавців волі ведучого, кот-
рий навмисно іронізує й перемежає їхні виступи сар-
кастичними коментарями та очевидними насмішками,
щоб підлити масла в огонь. Можна стверджувати, що
все це відбувається за їхньою мовчазною згодою або
(що достатньо вірогідно) - на їхнє прохання.
Дійсно, якщо уважно придивиться до структури су-
часних інформаційно-політичних ток-шоу, то без зай-
вих зусиль нескладно помітити, що всі вони мають це-
ремоніально-ритуальний характер (тобто побудовані
за чітко визначеною послідовністю дій - за "сце-
нарієм") і відтворюють більш-менш послідовно еле-
менти карнавально-ярмаркової атмосфери. Так, у ході
масових інформаційно-політичних програм долають-
ся певні соціальні, статусні бар'єри й перешкоди для
спілкування. Спостерігається фіксованість комуніка-
тивних ролей, оскільки, використовуючи політичні мас-
ки, учасники шоу ніколи не "випадають" з одного разу
обраного амплуа, чим забезпечується їхня пізнаваність
у політичному театрі. Завдяки використанню цих ма-
сок стає можливою "деконструкція усталених значень",
відчуженість представників влади від того, що надто
серйозно і що тепер піддається сатиричному сумніву,
а іноді перетворюється на гротескну пародію, розчи-
щаючи місце для "карнавальної правди". У розважаль-
них програмах, незважаючи на свободу слова, тим не
менш зберігається певна субординація поміж учасни-
ками передачі, що характерна для персонажів лубоч-
но-вертепних вистав. Нагадаємо, що переказуючи
євангельські історії, актори на святковій площі дозво-
ляли відверте висміювання тільки другорядних
біблійних героїв (Йосипа, жінки Ноя), але ніколи не при-
пускалися насмішок над священними постатями (дівою
Марією, Христом). Сучасні політичні ток-шоу, розпові-
даючи про політичне життя країни, також використову-
ють будь-які випади на адресу політиків другого еше-
лону, депутатів, міністрів, але щодо перших осіб дер-
жави (особливо в разі їх присутності в студії) зберігаєть-
ся певний пієтет. Особливо яскраво проявляються
неофіційні форми звертання, фривольний характер
дискусії між так званими конкуруючими політичними
силами. Їхні діалоги, що переходять у неприховані
сварки й часто непристойні з'ясування відносин, нага-
дують бійки двох святкових фратрій в архаїчних су-
спільствах (умовно поділених груп людей, чиє протис-
тояння було призване демонструвати дуальність со-
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
112
№ 9 (100) грудень 2009 р.
ЕКОНОМІКА
ціуму). За А. Золотарьовим, етикет зобов'язував
членів різних фратрій насміхатися один над одним,
вести напівцеремоніальні бої, що нагадують кулачні
бійки в слов'янському світі. Напівсерйозні змагання
фратрій передбачали ритуальні зіткнення, пов'язані з
інвективою, обрядовою ворожнечею, взаємними об-
разами, насмішками, жартами, що заторкують гідність
[17, с. 126]. Перемога залишалася за тією фратрією,
що виявилася більш дотепною. Вочевидь, у святко-
вих обрядах умовно дуальне розділення соціуму на кон-
серваторів та новаторів має таку ментальну аргумен-
тацію, що співвідноситься з особливостями не лише
архаїчних, але й сучасних суспільств. Це демонстру-
ють і сьогоднішні українські політики, які неодноразо-
во говорять в інтерв'ю про те, що студійні (і нерідко
парламентські) баталії, за якими спостерігає вся краї-
на, - це своєрідна данина правилам телевізійної по-
літичної гри, а насправді вони не мають один до одно-
го "нічого особистого", навіть мирно п'ють каву в ку-
луарах, поки йде реклама, а дехто із "запеклих політич-
них ворогів" за межами шоу і зовсім є друзями.
Ще однією рисою інформаційно-політичних про-
грам, що підкреслює їхню спорідненість із карнаваль-
но-ярмарковою атмосферою, є залучення спеце-
фектів, які підсилюють значення сміхової антиповедін-
ки її учасників. Тут і журналісти, що працюють у студії в
режимі on line, вишукуючи в Інтернеті курйозні новини,
несподівані висловлювання політиків, незвичні ракур-
си зйомок політичних подій, котрі не мають ніякого сто-
сунку до теми обговорення, а залучаються з єдиною
метою - "додати перцю". Задля розваги телеглядачів
сюжети супроводжуються жартівливими, іронічними
коментарями. Цей прийом дозволяє скласти вражен-
ня мозаїчності, множинності політичного життя, ство-
рити ілюзію, що навкруги сміх і свято. Запрошення в
студію незалежних експертів (діячів культури, мистец-
тва, шоу-бізнесу, спортсменів, психологів, часто з інших
країн), чия думка завідомо не може бути професійною.
Передусім вона формується в результаті емоційного
співчування або дистанціювання від того чи іншого
політика й аж ніяк не базується на аналітичних виснов-
ках щодо його діяльності. Наприклад, дозволяються
висловлювання на кшталт: "…Він нормальний парінь"
(це про лідера однієї з найвпливовіших політичних сил
країни) або "…Вона неповторно сексуальна, а для
мене цього досить…" (це оцінка "політичних" дій
прем'єр-міністра України) і т. ін. Портрети художників-
шаржистів, зроблені під час виступів, дозволяють по-
сміятися над створеними жартівливими образами
учасників дискусії не тільки телеглядачам і гостям пе-
редачі, але й самим політикам, бо шаржі вручаються
їм прямо в студії. Аудиторія має рідкісну можливість
побачити, що представники політичної еліти вміють
сміятися як над опонентами, так і над собою, що само
по собі розважає публіку й акумулює карнавальний дух.
Створюється враження, що справжнє обличчя по-
літиків дуже відрізняється від тих образів-масок, які
вони використовують і які смішні навіть їм самим.
Безумовно, на перший план у політичних шоу вихо-
дить спеціальна атрибутика, навколо якої може роз-
гортатися видовище, наприклад, оформлення студії у
вигляді боксерського рингу, наявність "рефері", на
якого покладається суддівство політичного змагання,
встановлення на "полі брані" терезів, на шальки яких
учасники повинні класти монети під час кожної своєї
репліки. На перший погляд, раціональна ідея - наочне
ілюстрування найвагомішої аргументації. Однак на-
справді виходить, що покладання монет на шальки
терезів асоціюється з сучасним міським сленгом - "до-
дати ("вставити") свої п'ять копійок" (що означає не-
велику важливість або несвоєчасність висловлених
кимось думок). Недарма за рингом є "бічні судді" (по-
літологи, соціологи, кореспонденти), що періодично
саркастично коментують виступи учасників двобою, не
соромляться підігравати одному з них, а також група
вболівальників, які пишуть маркерами дотепні гасла
або політичні слогани, оперативно реагуючи на те, що
відбувається в студії. Чим дотепніші висловлювання
на плакатах, чим гостріші коментарі "суддів" поза рин-
гом, тим більш удалим вважається шоу. Його автори
не зациклюються на намаганні вирішити конкретну по-
літичну проблему, досягти компромісу, навпаки, весь
сенс цієї вистави в самому процесі гри, у підбуренні
пристрастей та емоцій, в отриманні зворотного зв'яз-
ку й демонстрації плюралізму думок, ідей, поглядів. А
політики, що "вставляють свої п'ять копійок" - це лише
привід для шоу. Тому політичні програми зазвичай по-
будовані за принципом "мильних опер". У них, як і в
популярних телесеріалах застосовується ефект Ша-
херезади (прийом незакінченості), тобто діє принцип
"далі буде…". Це прив'язує телеглядачів до екранів
телевізорів, оскільки в ході програми постійно випли-
вають повідомлення, що містять елементи новизни, які
повинні доповнюватися новими деталями, позаяк,
замість задоволення й розрядки, шоу викличе розд-
ратування й посилить напругу. Так забезпечується
ефект емоційної залежності від цих програм. До речі,
кількість рекламних блоків та їхня тривалість також
свідчить про те, що за видовищністю інформаційно-
політичні ток-шоу нічим не поступаються популярним
телесеріалам, а їхня комерціалізація демонструє не-
абиякий успіх цього медійного формату в публіки. Тоб-
то політичні програми розважального плану задоволь-
няють широкий попит на такого роду колективну пси-
хо- і соціотерапію.
Висновки
Політична інформація - це цінний ресурс, яким
можна вміло скористатися чи з метою захисту свого
статусу або його підняття, чи з метою отримання
влади над широкими масами та аудиторіями. Особ-
ливо це стосується періодів соціально-політичної
нестабільності, коли люди як ніколи бажають бути
захищеними, у тому числі емоційно. Звернення до
сміхової стихії в періоди занепаду політичної влади
або під час суттєвих соціокультурних зрушень є ар-
хетипічною реакцією на відродження міфологічних
способів стабілізації соціального світу. Інтенсифіка-
ція комунікативних технологій призвела до нових
можливостей щодо способів і різноманіття медійних
форматів задля поширення інформації політичного
змісту. Надаючи політичній інформації розважаль-
ного, видовищного характеру, влада може отриму-
вати необхідні їй соціально-психологічні ефекти.
Використання сміхової соціотерапії забезпечує ви-
конання поруч із традиційними для інформаційно-
політичного простору соціальними функціями ще й
компенсаторної та гедоністичної функції, а саме:
заспокоєння мас, зняття психологічної напруги, роз-
дратованості й незадоволеності діями влади, ство-
рення ілюзії єдності народу і влади, отримання за-
доволення від співпадіння власних думок із думка-
ми відомих політиків, відчуття причетності до прий-
няття політичних рішень, емоційної розрядки й захи-
щеності, сподівання на швидшу стабілізацію світу
соціально-політичних стосунків тощо.
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 9 (100) грудень 2009 р.
ЕКОНОМІКА 113
Однак, окрім конструктивних впливів на суспільну
свідомість, слід ураховувати приховані негативні ефек-
ти й деструктивні впливи. У силу амбівалентності, нео-
днозначності сміху, його відтворюючо-руйнівної при-
роди наслідки його використання задля стабілізації
соціокультурного простору можуть бути непередбачу-
ваними. Сміхова стихія всеохопна, вона не містить
фільтру для супроводжуючих її деформуючих і деста-
білізуючих проявів. Якщо на початку 90-х рр. ХХ сто-
ліття в Україні існувала проблема інформаційного то-
талітаризму, викликаного зосередженням засобів ЗМІ
в руках обмеженого кола осіб, зацікавленого в уп-
равлінні суспільною свідомістю, то тепер можна го-
ворити про небезпеку емоційного тоталітаризму, ос-
кільки культивація й поширення сміхових настроїв у
"розважальній політиці" може мати зовсім інші наслідки,
ніж очікуються. На відміну від інституціоналізованої
карнавальної стихії, якій відводилося певне місце й
час, некеровані сміхові акції щодо політичного життя
країни можуть призвести до справжньої руйнації вла-
ди, її повного знецінення.
Уже сьогодні відчуваються тривожні тенденції, коли
практично розмилися межі між політичним театром і
театром політичної сатири, де актори використовують
політичні маски лідерів країни, доводячи їхні образи
до гротеску, а факти з політичного життя країни до по-
вного абсурду. Причому політична еліта, яка звикла до
своїх сміхових ролей у політичних шоу, під час таких
сатиричних вистав вже не обмежується спостеріган-
ням за виставою з партеру, її представники все часті-
ше стають в один ряд із театральними носіями їхніх
масок. Так, екс-спікер Верховної Ради А. Яценюк зі
сцени комедійного шоу "Вечірній квартал" поруч із ак-
торами, що просили вибачення у країни від імені відо-
мих політиків за їхні політичні промахи, у свою чергу,
підіграв їм та попросив вибачення в акторів за те,
"…що майже рік очолював конкуруючу компанію" (ефір
від 1 січня 2009 року, телеканал "Інтер"). Несерйозне,
зневажливе ставлення до політики, безкінечне висмі-
ювання політиків, політичних поглядів, думок, проектів,
дій може вийти з-під владного контролю й вибухнути
повною ізоляцією та недовірою до влади, її невизнан-
ням, а як наслідок - політичним колапсом, утратою
державного суверенітету.
Продовжити дослідження цієї актуальної проблема-
тики, на наш погляд, доцільно у напрямку подальшого
вивчення впливу сміху, карнавальної атмосфери на
різноманітні аспекти соціального буття, визначення
закономірностей їхніх проявів у різних станах соціо-
культурного розвитку.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Евреинов Н. Театр как таковой / Н. Евреинов. - Берлин :
"Academia", 1923. - 119 с.
2. Сорокин П. А. Исследование изменений в больших систе-
мах искусства, истины, этики, права и общественных отноше-
ний / П. А. Сорокин // Социальная и культурная динамика. -
СПб. : Астрель, 2005. - С. 155-189.
3. Лотман Ю. Театр и театральность в строе культуры начала
ХІХ века / Ю. Лотман // Избранные статьи : в 3-х т. - Таллинн :
Александра, 1992. - Т. 1. - С. 269-287.
4. Зелинский Ф. Ф. Происхождение комедии / Ф. Ф. Зелинс-
кий // Из жизни идей. - СПб. : Алетейя ; Логос, 1995. - С. 292-368.
5. Жельвис В. И. Инвектива: опыт тематической и функцио-
нальной классификации / В. И. Жельвис // Этнические стереоти-
пы поведения. Сборник статей ; [под ред. А. К. Байбурина]. -
Л. : 1985. - С. 296-322.
6. Беккер Г. Современная теория священного и светского и
ее развитие / Г. Беккер, А. Босков // Современная социологичес-
кая теория в ее преемственности и развитии ; [пер. с англ.
М. Корзинкина и Ю. Семенова; общ. ред. и послесл. Д. И. Чес-
нокова]. - М. : Изд-во иностранной лит., 1961. - С. 158-217.
7. Фукс Э. Иллюстрированная история нравов : в 3 т. - Т. 2:
Галантный век / Э. Фукс ; [пер. с нем.]. - М. : Республика, 1994. -
479 с.
8. Штраубе де Пирмон Ф. Г. О пользе театральных действ и
комедий к воздержанию страстей человеческих / Ф. Г Штраубе
де Пирмон // Эстетика и жизнь. - М. : Искусство, 1982. - Вып. 7.
- С. 145-178.
9. Леви-Стросс К. Структурная антропология / К. Леви-
Стросс. - М. : Главная редакция Восточной литературы, 1985.
10. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія : у 2 кн. -
Кн. 2: Соціальна психологія групп. Прикладна соціальна психо-
логія / Л. Е. Орбан-Лембрик. - К. : Либідь, 2006. - 560 с.
11. Цит за: Політологія : [підручник для студентів вищих на-
вчальних закладів ; за ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка]. -
К. : Видавничий центр "Академія", 2003. - 528 с.
12. Украинская политика превратилась в телешоу // Коррес-
пондент. - 2009. - № 8. - С. 6.
13. Umberto E. The Frames of Comic "Freedom" / E. Umberto /
/ Thomas A. Sebeok, Marcia E. Erikson. Carnival. - Berlin : Mouton,
1984. - P. 1-9.
14. Sales R. English Literature in History 1780-1830: Pastoral
and Politics / R. Sales. - London : St. Martin's Press, 1983. - 247 p.
15. Camille M. Image on the Edge: the Margins of Medieval Art
(Essays in Art and culture) / M. Camille. - Cambridge, Mass. : Harvard
University Press, 1992. - 176 p.
16. Stallybrass P. The Politic and Poetics of Transgression /
P. Stallybrass, A. White. - London : Routledge; Ithaca : Cornell
University Press, 1986. - XI. - 215 p.
17. Золотарев А. Родовой строй и первобытная мифология /
А. Золотарев. - М. : Наука, 1964. - 279 с.
O. Maltseva
THE MODERN INFORMATIONAL SPACE OF UKRAINE: POLITICS AS A SPECTACLE
This article investigates the origins, characteristics and social functions of the new socio-cultural phenomenon - the
transformation of politics into spectacle in the modern informational space. It is shown that in a crisis of authority and mythological
ways to enhance the stability of the social world politics gets comic element, which is due to ambivalent nature of laughter can
have on public consciousness and the system of social political ties as positive, constructive, stabilizing influence, as well as
negative, destructive, destructive.
Key words: information and political space, political talk shows, politics as spectacle, the element of humor, laughter, a carnival
atmosphere, laughter antibehaviour, social functions of "entertainment policy".
© О. Мальцева
Надійшла до редакції 19.11.2009
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|