Підгрунтя інноваційного розвитку (Проблеми і перспективи взаємодії академічної науки й освіти)

Пропонується новий підхід до питання вдосконалення взаємодії науки й освіти шляхом створення моделі та кої інтеграцї, яка базується на принципах спеціалізації та кооперації цих видів діяльності. З одного боку, слід розмежувати ролі викладача і вченого, а з другого — організувати їхню співпрацю...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2006
Автори:	Амоша, О., Землянкін, А., Моісеєв, Г.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2006
Теми:	Пріоритети
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/2169
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Підгрунтя інноваційного розвитку (Проблеми і перспективи взаємодії академічної науки й освіти) / О. Амоша, А. Землянкін, Г. Моісеєв // Вісн. НАН України. — 2006. — N 10. — С. 3-16. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-2169
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-21692008-09-19T15:23:13Z Підгрунтя інноваційного розвитку (Проблеми і перспективи взаємодії академічної науки й освіти) Амоша, О. Землянкін, А. Моісеєв, Г. Пріоритети Пропонується новий підхід до питання вдосконалення взаємодії науки й освіти шляхом створення моделі та кої інтеграцї, яка базується на принципах спеціалізації та кооперації цих видів діяльності. З одного боку, слід розмежувати ролі викладача і вченого, а з другого — організувати їхню співпрацю в об’єднаних академіч них науково освітніх чи освітньо наукових комплек сах асоціативного типу. The authors propose a new approach to the issue of improvement of science and education interaction by means of integration model creation based on specialization and cooperation principles of these activities. On the one hand it’s necessary to distinguish the role of a teacher and a scientist, on the other hand – to arrange their interaction in the joint academic associative type scientific educational or educational scientific complexes. 2006 Article Підгрунтя інноваційного розвитку (Проблеми і перспективи взаємодії академічної науки й освіти) / О. Амоша, А. Землянкін, Г. Моісеєв // Вісн. НАН України. — 2006. — N 10. — С. 3-16. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/2169 uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Пріоритети Пріоритети
spellingShingle	Пріоритети Пріоритети Амоша, О. Землянкін, А. Моісеєв, Г. Підгрунтя інноваційного розвитку (Проблеми і перспективи взаємодії академічної науки й освіти)
description	Пропонується новий підхід до питання вдосконалення взаємодії науки й освіти шляхом створення моделі та кої інтеграцї, яка базується на принципах спеціалізації та кооперації цих видів діяльності. З одного боку, слід розмежувати ролі викладача і вченого, а з другого — організувати їхню співпрацю в об’єднаних академіч них науково освітніх чи освітньо наукових комплек сах асоціативного типу.
format	Article
author	Амоша, О. Землянкін, А. Моісеєв, Г.
author_facet	Амоша, О. Землянкін, А. Моісеєв, Г.
author_sort	Амоша, О.
title	Підгрунтя інноваційного розвитку (Проблеми і перспективи взаємодії академічної науки й освіти)
title_short	Підгрунтя інноваційного розвитку (Проблеми і перспективи взаємодії академічної науки й освіти)
title_full	Підгрунтя інноваційного розвитку (Проблеми і перспективи взаємодії академічної науки й освіти)
title_fullStr	Підгрунтя інноваційного розвитку (Проблеми і перспективи взаємодії академічної науки й освіти)
title_full_unstemmed	Підгрунтя інноваційного розвитку (Проблеми і перспективи взаємодії академічної науки й освіти)
title_sort	підгрунтя інноваційного розвитку (проблеми і перспективи взаємодії академічної науки й освіти)
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2006
topic_facet	Пріоритети
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/2169
citation_txt	Підгрунтя інноваційного розвитку (Проблеми і перспективи взаємодії академічної науки й освіти) / О. Амоша, А. Землянкін, Г. Моісеєв // Вісн. НАН України. — 2006. — N 10. — С. 3-16. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT amošao pídgruntâínnovacíjnogorozvitkuproblemiíperspektivivzaêmodííakademíčnoínaukijosvíti AT zemlânkína pídgruntâínnovacíjnogorozvitkuproblemiíperspektivivzaêmodííakademíčnoínaukijosvíti AT moíseêvg pídgruntâínnovacíjnogorozvitkuproblemiíperspektivivzaêmodííakademíčnoínaukijosvíti
first_indexed	2025-07-02T05:31:38Z
last_indexed	2025-07-02T05:31:38Z
_version_	1836511971986374656
fulltext	ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 10 3 ПРIОРИТEТИ Саме ці злободенні питання стали голов� ним предметом обговорення на мину� лорічному засіданні Ради Міжнародної асоціації академій наук (МААН) [3]. Роз� глядали цю проблему і на державному рівні. Так, в Указі Президента України «Про рі� шення Ради національної безпеки і оборони України» від 6 квітня 2006 року «Про стан науково�технологічної сфери та заходи щодо забезпечення інноваційного розвитку України» інтеграцію освіти, науки та вироб� ництва визнано пріоритетом у діяльності органів виконавчої влади в науковій і тех� нологічній галузях [16]. Інтеграція науки й освіти — ключовий чинник сучасного цивілізаційного розвитку, запорука економічного та соціального поступу. В Україні актуальність такої взаємодії посилюється ще й тим, що сьогодні чи не найважливішою умовою зро� стання вітчизняної економіки є спільна участь наукових установ і закладів ви� щої освіти, інноваційних структур і підприємств у підготовці висококваліфіко� ваних кадрів, здійсненні пріоритетних досліджень, створенні та впровадженні новітніх технологій. На основі аналізу систем кооперації та інтеграції наукових розробок з освітнім процесом у вищих навчальних закладах автори статті пропонують свої підходи до поліпшення взаємодії академічної науки й університетської освіти. © АМОША Олександр Іванович. Академік НАН України. Директор Інституту економіки промисловості НАН України. ЗЕМЛЯНКІН Анатолій Іванович. Кандидат економічних наук. Заступник директора інституту з наукової роботи. МОІСЕЄВ Геннадій Васильович. Кандидат економічних наук. Завідувач сектору цієї самої установи (Донецьк). 2006. О. АМОША, А. ЗЕМЛЯНКІН, Г. МОІСЕЄВ ПІДҐРУНТЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ Проблеми і перспективи взаємодії академічної науки й освіти Процес взаємодії науки й освіти, їх поглиб� леної інтеграції в Україні є двостороннім, важ� ливим і для Національної академії наук, і для університетів. Ідеться про те, щоб у вищій освіті переважували новітні досягнення сучас� ної науки — як вітчизняної, так і світової. Проблеми інтеграції вищої освіти і науки актуальні для багатьох країн. Отож, щоб не повторювати чужих помилок, нам потрібно вдумливо проаналізувати зарубіжну практи� ку та згадати, як розв’язували ці питання у СРСР. Слід з’ясувати, яким чином еволюці� онувала ідея взаємодії науки й освіти від мо� менту свого зародження і донині. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 104 Світовий досвід свідчить, що оптимальним є не злиття функцій освіти і науки, а їх чітке розмежування і водночас тісне переплетен� ня, співпраця установ цих двох сфер. Обґрун� товуючи такий висновок, ми звернулися до наукової спадщини німецького вченого і дер� жавного діяча Вільгельма Гумбольдта. Саме він на початку ХIХ ст. запропонував відмо� витися від концепції університету як вик� лючно навчального центру і депозитарію знань, перейти до ідеї «єдності навчання і наукових досліджень», об’єднавши в інститу� ціональних рамках університету ці дві функ� ції. Так виникла гумбольдтівська система вищої освіти [4], яку характеризує об’єд� нання функцій: • за ролями (професор має не тільки вчити, а й сам здійснювати дослідження, бути лі� дером у науковій праці); • за джерелами фінансування (викладання і дослідницька робота фінансуються з одно� го «казана»); • в організаційному плані (місце обох видів діяльності — університет). Однак аж до 80�х років минулого століття зберігалася і так звана передгумбольдтівська система, за якої університети і дослідні інсти� тути були розділені: • за ролями (університети навчають, а до� слідні установи проводять дослідження); • за джерелами фінансування (різні первин� ні джерела надходження коштів); • за різновидом організації (навчальні за� клади організаційно не пов’язані з дослід� ними інститутами). Типовими прикладами країн, які здебіль� шого наслідували таку систему, були Фран� ція і Радянський Союз. (Хоча існували і відо� мі всім винятки, наприклад Московський дер� жавний університет ім. М.В. Ломоносова, МВТУ, Московський фізико�технічний ін� ститут у Російській Федерації або Сорбонна у Франції, Київська політехніка в Україні, од� нак вони тільки підтверджували правило.) Стосовно ж гумбольдтівської системи, то можна стверджувати, що послідовніше її вті� лювали на батьківщині вченого — у Німеч� чині. Тут на підтримку єдності навчального процесу і наукових досліджень (точніше, опи� саної триєдності) був висловлений головний аргумент: для того, щоб викладати, професор сам має працювати над дослідженнями і роз� робками. Інакше кажучи: тільки активний науковець може бути кваліфікованим викла� дачем. На прикладі Німеччини бачимо, що хоча ідея В. Гумбольдта була реакцією на тогочас� ний різкий розрив між викладацькою і нау� ково�дослідною діяльністю, сьогодні, коли освіта стає масовим явищем, реалізація його концепції призводить до поглинання дослід� ницького процесу навчальним. І в цьому не� має нічого дивного. Адже і в Україні, як, до речі, і в Росії, у системі вищої освіти, попри високі формальні показники готовності її кад� рового складу до наукової діяльності, спосте� рігається практично та сама картина — ви� кладання поглинає дослідницьку роботу [2]. Звідси виникає цілком логічне запитання: чи можна знайти якийсь проміжний варіант, що достатньою мірою врахує недоліки обох систем (гумбольдтівської і передгумбольд� тівської) і запропонує шляхи гармонізації розвитку дослідницької та освітньої сфер у їхній співдії? Щоб відповісти на це запитан� ня, варто звернутися до сучасного досвіду країн Європи та Росії щодо організації спів� робітництва науки й освіти. У Великій Британії в результаті реформ була зруйнована гумбольдтівська система, і як наслідок — спеціалізація університетів та викладацького штату, розмежування джерел фінансування, повна самостійність і конку� ренція між двома видами діяльності — вик� ладанням і науково�дослідною роботою. Тоб� то там процеси освіти і наукових досліджень, хоча і залишилися під одним дахом, органі� заційно відокремлені всередині універси� тетів. Дослідницькі відділи стали окремою структурною одиницею із самостійним, внут� рішньоуніверситетським фінансуванням. Освітня ж місія цих відділів звелася до чи� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 10 5 тання спеціальних курсів і виховання у сту� дентів й аспірантів навичок самостійної нау� ково�дослідної роботи. Щодо Франції, то тут реформи відбували� ся у зворотному напрямі — від передгумбольд� тівської моделі до постгумбольдтівської. Цей досвід для України цікавий ще й тим, що ре� форматорський рух у Франції мав практично однакові з нашою країною стартові позиції. Її сектори освіти і досліджень та розробок були окремими підсистемами від моменту засну� вання в 1666 р. Французької академії наук. Після Другої світової війни центральними організаціями з цивільних досліджень і роз� робок стали Національний центр наукових досліджень і його «двійник» у галузі медици� ни — Національний інститут здоров’я і медич� них досліджень. У вищих навчальних закла� дах на зразок grandes ekoles дослідження і роз� робки відігравали допоміжну роль, як за часів СРСР і здебільшого в системі освіти і науки сучасної України. Створені з цією метою фон� ди були недостатніми, а викладачі лише від випадку до випадку долучалися до наукового пошуку. Мабуть, найважливішим напрямом ре� форм, започаткованих у Франції в 1984 році, став подальший розвиток ініціативи 60�х років — створення в університетах разом з Національним центром наукових досліджень державних лабораторій, але фінансованих дослідними організаціями на основі первіс� ної сертифікації та регулярного оцінювання якості виконаних ними науково�дослідних робіт. Джерела фінансування таких лабора� торій не залежали від університетів, здебіль� шого це були кошти Національного центру наукових досліджень за підтримки міністер� ства освіти Франції. Наведені приклади характеризують пе� рехід до постгумбольдтівської системи, вла� стивий для всієї Європи. Шлях країни до нової концепції залежить від її початкової позиції і того, чи є стартова система перед� або власне гумбольдтівською. Особливо це позначається на перетвореннях в органі� заційній структурі. Якщо в країні тривалий період функціонувала гумбольдтівська уні� верситетська система, то організаційно ви� кладацька і дослідницька функції були роз� ділені всередині самого університету (Вели� ка Британія, Швеція). Коли ж багато років практикували передгумбольдтівський поділ цих функцій, їх ефективне організаційне по� єднання відбувається за домінуючого впли� ву саме науки. Але необхідною умовою запус� ку реформ в університетах завжди є диферен� ціація освіти на елітарну та масову. У Росії ще за царату організація науки ви� різнялася своїми особливостями, що позна� чилося на всій її історії. Однією з проблем була незбалансованість розвитку науки й ос� віти. Ще при заснуванні імператорської Ака� демії наук згідно з розробленим Г. Лейбніцем (на прохання Петра I) проектом розвитку освіти передбачалося, що Академія стане провідною силою у розбудові освітньої сис� теми [7]. Натомість у Радянському Союзі існували приклади постгумбольдтівського типу коопе� рації науки й елітарної освіти, щоправда, по� одинокі. Насамперед це створена в 1948 р. си� стема Московського фізико�технічного інсти� туту (МФТІ). Цей вищий навчальний заклад вбудовувався у мережу кооперативних взає� модій з науково�дослідними інститутами у такий спосіб: групи студентів, залежно від їх� нього майбутнього фаху, приписували до ба� зових науково�дослідних інститутів (НДІ), у третьокурсників уже починався процес спе� ціалізації. У НДІ були створені кафедри, на яких співробітники інституту, котрі активно працювали у певній науково�дослідній сфері, викладали спеціальні дисципліни. У базово� му НДІ студенти МФТІ писали і дипломні роботи, безпосередньо пов’язані з його дослід� ницькими пріоритетами. Головним завданням кафедри «бази» було залучення студентів до науково�дослідної роботи. Кращих з них зап� рошували згодом працювати до базового НДІ або пропонували їм вступати до аспірантури МФТІ чи певного науково�дослідного інсти� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 106 туту. Нині Московський фізико�технічний інститут налічує 104 базові кафедри, серед яких близько 80 створено у 64 інститутах і наукових центрах РАН, інші — при великих акціонерних товариствах і холдингах, які пра� цюють над розробкою високих технологій [11]. Слід зазначити, що такий досвід МФТІ в організації навчального процесу був впрова� джений за радянських часів у Новосибір� ському державному університеті, де студен� ти, починаючи з третього курсу, долучаються до науково�дослідної роботи в НДІ. Академік М.О. Лаврентьєв, котрий організував Сибір� ське відділення Академії наук СРСР, передба� чив створення Новосибірського державного університету як інтегральної частини Ново� сибірського наукового центру СВ АН СРСР. І ця модель працює досі, попри відсутність відповідного законодавчого закріплення. За кількістю кафедр в академічних інститутах університет значно випереджає навіть МФТІ і МДУ ім. М.В. Ломоносова [11]. У Радянському Союзі існували й такі об’єднання, де наука й освіта, тісно взаємо� діючи, досягали значних успіхів як у розв’я� занні фундаментальних проблем, так і в підготовці висококваліфікованих кадрів. У 1980 р. в СРСР працювало близько 60 НДІ у складі вищих навчальних закладів. Їх ключо� вими завданнями були такі: проведення фун� даментальних, пошукових і прикладних до� сліджень; упровадження результатів науко� во�дослідних робіт (НДР) у виробництво; підготовка кадрів вищої кваліфікації (канди� датів і докторів наук); активна участь у на� вчальному процесі з використанням останніх наукових досягнень; залучення викладачів, аспірантів і студентів до НДР. Результатом такої співдружності було ще й те, що співро� бітники НДІ мали можливість працювати зі студентами вже з перших курсів і відбирати для наукової роботи найталановитіших з них. Сьогодні через неефективні реформи ці ін� ститути приречені на вимирання, оскільки політика керівництва Міносвіти РФ зво� диться до ігнорування таких НДІ. Щоб поз� бутися науково�дослідних інститутів, немає потреби їх руйнувати або ліквідовувати, до� статньо припинити підтримувати. Як це ро� биться, можна простежити на прикладі НДІ математики і механіки ім. М.Г. Чеботарьова, що входить до складу Казанського держав� ного університету (КДУ). Цей інститут поз� бавили самостійного фінансування, його за� безпечували тільки через головну організа� цію — КДУ. І як наслідок — масовий перехід науковців до викладання, від’їзд найбільш перспективних із них за кордон [8]. Однак у Російській Федерації є й цікаві для наслідування приклади розв’язання клю� чового завдання сучасного суспільства — інтеграції науки й освіти. Зокрема, новоство� рений Державний університет гуманітарних наук (ДУГН) працює у системі Міністерства освіти і науки РФ, але функціонує з викори� станням бази РАН, і директором цієї устано� ви є директор Інституту загальної історії РАН. Кожен з десяти факультетів універси� тету прив’язаний до певного академічного інституту. Інтеграція здійснюється шляхом поєднання наукових й освітніх програм із залученням до їх виконання викладачів ви� сокої кваліфікації, знаних в Академії фахів� ців. Упродовж останніх п’яти років чимало випускників ДУГН прийшло працювати до різних академічних інститутів. На базі уні� верситету створено науково�освітній комп� лекс, у рамках якого реалізуються кілька ве� ликих науково�освітніх проектів. Разом з Російською академією наук працюватиме об’єднана аспірантура, передбачається орга� нізувати магістратуру [18]. У Санкт�Петер� бурзі також є університет — Європейський, що спеціалізується на підготовці кандидатів наук з історії та соціології у тісній взаємодії з академічними установами цього профілю [15]. Ще один приклад сучасного підходу до інтеграції науки і освіти — це Академічний фізико�технологічний університет. Він є уні� кальним для Росії навчальним закладом ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 10 7 післявузівської підготовки з магістерських й аспірантських програм, а ректором�організа� тором університету був призначений лауреат Нобелівської премії у галузі фізики академік Ж.І. Алфьоров [1]. Спектр можливостей цьо� го навчального закладу дуже широкий. На кількох факультетах Фізико�технічного ін� ституту РАН навчатимуть магістрів. Базові кафедри інституту готуватимуть їх з орієн� тацією на аспірантуру нового типу, оскільки якість навчання у ній досі неухильно знижу� ється, а нинішня економіка ґрунтується на знаннях і завдяки гігантському стрибку high tech потребує значно більшої кількості фа� хівців високого класу. Тобто, за словами Ж.І. Алфьорова, кандидат наук для такої економіки, як і доктор філософії на Заході, стане масовою професією. З’явилася необ� хідність у якісно іншому підході до освіти, підготовки наукових кадрів. Це випливає з потреб сучасної економіки: нині замало мати здібності до науки, потрібні високий рівень знання не тільки у вузькій галузі, а й у суміж� них сферах, вільне володіння однією–двома іноземними мовами. Слід зазначити, що Академічний фізико� технологічний університет у Росії виявив� ся не першим із таких навчальних закладів. У Японії є подібна установа із сучасним кор� пусом, добре обладнаними лабораторіями — і суто дослідницькими, і навчальними; до ас� пірантури тут приймають випускників усіх університетів країни. Тисяча аспірантів на� вчається на чотирьох факультетах, три з яких за профілем подібні до фізтехівських. У Таїланді створено Азіатський технологіч� ний інститут з такою ж місією та аспіранту� рою на дві тисячі осіб. Це вже міжнародний азійський інститут, що працює на п’ять– шість країн, і бюджет у нього теж міжнарод� ний. Тобто у країнах Південно�Східної Азії, де знання — основа економіки, раніше зро� зуміли, що аспірантів потрібно навчати серйозно, причому навіть не три, а чотири роки. Тут слід завважити, що Академічний фізико�технологічний університет РФ зго� ден також приймати до аспірантури випуск� ників регіональних ВНЗ Росії і, наслідую� чи радянську традицію, готувати кадри і для країн СНД. Університет створено у 2002 р. для підго� товки кандидатів наук у природничо�науко� вих і технологічних галузях, статус держав� ного навчального закладу він здобув у 2006 р., входить до Науково�освітнього комплексу (НОК) при Санкт�Петербурзькому науково� му центрі РАН: разом з ліцеєм — фізико�тех� нічною школою, базовими кафедрами елект� ротехнічного університету, факультетом політехнічного університету при Фізико�тех� нічному інституті ім. А.Ф. Йоффе Російської академії наук, а також науково�технічним центром мікроелектроніки і субмікронних структур. Науково�освітній комплекс став символом відродження знаменитої тріади Петра I: Ака� демія наук — університет — гімназія. На� явність у структурі НОК науково�технічно� го центру мікроелектроніки і субмікронних структур підкреслює інноваційну складову процесу підготовки молодих фахівців. Таким чином, ця форма інтеграції дає змогу студен� там і навіть школярам працювати разом зі старшими колегами в авангардних наукових напрямах. Фактично комплекс являє собою систему безперервної освіти — від шкільної лави до наукової лабораторії, його цілі і зав� дання охоплюють увесь спектр академічних природничо�наукових установ Санкт�Петер� бурга. Комплекс відкритий для створення на всіх його «поверхах» (ліцей, базові кафедри, ака� демічний університет) спеціальних навчаль� но�дослідних структур за профілем про� відних інститутів РАН, що працюють у Санкт�Петербурзі. Із заявою про входження до НОК уже звернувся Центр екологічної безпеки РАН. Співробітництво з науковими та освітніми організаціями, що не входити� муть до комплексу, мають намір вести за уго� дами про спільну роботу. Слід зазначити, що підтвердженням успіху такого рівня інтег� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 108 рації може бути факт скорочення, з урахуван� ням демографічної ситуації, кількості абі� турієнтів у 2006 р. на всіх факультетах Санкт� Петербурзького політехнічного університе� ту, крім фізичних (а їх в університеті чотири). На урочистій лінійці, присвяченій новому, 2006�му навчальному року, поруч із ліцеїста� ми з фізико�технічної школи та студентами базових кафедр стояли перші 14 аспірантів Академічного фізико�технологічного універ� ситету з трьох кафедр — фізики і технології наноструктур, астрофізики, нейтронної фізи� ки [15]. Заслуговує на увагу досвід Московського державного інституту електронної техніки (МДІЕТ) (технічного університету), який використовує модель розвитку університету як навчально�науково�інноваційного комп� лексу, тісно пов’язаного з реальним сектором економіки. Освітній процес за такої моделі стає органічною складовою діяльності під� приємств і організацій — партнерів універ� ситету. З�поміж них — провідні академічні й інші наукові організації, вітчизняні та за� рубіжні холдинги і компанії, зокрема світові лідери електронної індустрії. У рамках цьо� го комплексу буде створено інтегровану ба� гаторівневу систему неперервної підготовки спеціалістів для інноваційної економіки [17]. У Російській академії наук накопичено досвід не тільки залучення студентів до робо� ти в академічному інституті, а й створення відділень та філіалів академічних інститутів в університетах. З цього погляду цікавим є досвід Санкт�Петербурзького державного університету. Вже близько десяти років тут працює відділення Інституту геоекології РАН, на базі якого функціонує міжфакуль� тетський Науково�дослідний центр гідробіо� екології. У 2002 р. в університеті було органі� зовано Санкт�Петербурзький філіал Інститу� ту держави і права РАН, ведеться робота щодо заснування філії Інституту загальної генетики [10]. Переваги організації таких відділень і фі� ліалів очевидні: студентів залучають до до� слідницької роботи за тематикою інститутів Російської академії наук, співробітники заз� начених підрозділів, що діють в університетах, беруть безпосередню участь у підготовці мо� лоді, Академія отримує додаткові можливості для координації взаємодії науки й освіти. Узагальнюючи досвід Російської Феде� рації, можна зазначити, що там інтеграція науки й освіти відбувається двома шляхами. Перший, хибний, це поглинання науки ос� вітнім процесом. Другий шлях — збережен� ня випробуваних часом форм кооперації на� укової та освітньої галузей, а також створен� ня нових структур як під егідою міністерства освіти, так і в системі РАН. Причому акцент робиться на об’єднанні зусиль здебільшого для підготовки кадрів вищої кваліфікації. Корисний досвід взаємодії науки і освіти маємо і в Україні. Про нього оглядачеві Укр� інформу розповів у своєму інтерв’ю прези� дент НАН України академік НАНУ Б.Є. Па� тон. Він підкреслив, що суть інтеграції по� лягає в налагодженні ефективної і сталої взаємодії університетів та наукових установ. Це дасть змогу врахувати і вітчизняні тра� диції у розвитку науки й освіти, яких не мож� на забувати [12]. Випереджаючи з багатьох напрямів техно� логічних і природничих наук інші наукові сектори, зокрема вищих навчальних закладів, НАН України взяла на себе додаткову функ� цію підготовки кадрів, особливо з нових дис� циплін і перспективних напрямів. Причому ці зусилля спрямовуються не тільки на фор� мування наукової зміни, а й на широке залу� чення академічних співробітників до проце� су підготовки фахівців з вищою освітою. За ініціативою працівників НАН України і за їхньої діяльної участі відкрито нові спеці� альності в інститутах й університетах, створе� но перспективні факультети, навчальні кафед� ри в академічних структурах, організовано масові стажування студентів у наукових ла� бораторіях і відділах. Академія готувала фа� хівців з пріоритетних напрямів науки і техні� ки для всієї країни. Водночас вона сама погли� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 10 9 нала значну частину випускників вищих на� вчальних закладів. В окремі періоди на робо� ту до академічних установ щорічно приходи� ли більше тисячі молодих фахівців — це до� сить вагома частка загальної кількості їхніх співробітників [9]. У 37 академічних устано� вах працювало близько 50 кафедр цільової підготовки спеціалістів і філій кафедр вищих навчальних закладів, а також два навчальних центри та Київське відділення Московського фізико�технічного інституту, де навчався ко� жен другий молодий фахівець, що влаштову� вався на роботу до Академії наук [5]. Для реформування вітчизняної системи науки й освіти важливо комплексно розв’я� зувати всі питання — від прийому до вищих навчальних закладів, якості підготовки спеці� алістів до поповнення НАН України здібною молоддю; від роботи наукових студентських товариств — до виконання дослідницьких програм провідних академічних і галузевих установ; від створення атмосфери зацікавле� ності у досягненні спільного результату — до найефективніших форм організації і стиму� лювання науки. У зміцненні зв’язків з вищою школою істотну роль відіграють прямі угоди між академічними установами і вищими нав� чальними закладами про спільні наукові до� слідження та підготовку кадрів. Якісно новим рівнем творчої співпраці ста� ли спільні наукові підрозділи, що об’єднують працівників академічних установ і ВНЗ Ук� раїни. Вони здійснюють дослідження в умо� вах спільного фінансування, створення і ви� користання необхідного обладнання, органі� зовують впровадження результатів розробок за єдиним планом. Вихованню молодої нау� кової зміни слугують і кафедри цільової під� готовки, яким надано статус відділень вищих навчальних закладів при установах НАН України. Ці відділення були покликані готувати кадри і для галузевих науково�дослідних інститутів та підприємств, виходячи з по� треб останніх, передусім фахівців з пріори� тетних і нових спеціальностей. Президент НАН України Б.Є. Патон підкреслював: організовуючи відділення цільової підготов� ки, слід використовувати досвід, нагрома� джений Київським відділенням Московсько� го фізико�технічного інституту у відборі, під� готовці і залученні до наукової роботи тала� новитої молоді. Борис Євгенович нагадав, що успіх «фізтехівської системи» забезпечили такі чинники, як завчасна орієнтація здібних школярів на вибір наукового профілю, спеці� альна і практична підготовка старшоклас� ників на місцях їхньої майбутньої роботи, формування у студентів молодших курсів глибоких теоретичних знань [14]. Розроблено типове положення про відді� лення і кафедри цільової підготовки, яке рег� ламентує головні засади і завдання їхньої ді� яльності. Згідно з положенням передбачаєть� ся навчання студентів за індивідуальними планами, продовження термінів отримання освіти або введення річного планового ста� жування молодих фахівців з обов’язковим читанням їм лекцій, додатковими спеціаль� ними практикумами тощо. Причому кафед� ри цільової підготовки НАН України мають всі права і обов’язки кафедр вищих навчаль� них закладів, як це зроблено було у Київ� ському відділенні Московського фізико�тех� нічного інституту. В Україні функціонують також наукові підрозділи подвійного підпорядкування у вигляді спільних лабораторій і науково�ме� тодичних центрів. Створення спільних нау� кових підрозділів для розв’язання найважли� віших проблем фундаментального і приклад� ного характеру сприяє підвищенню рівня підготовки кадрів вищої кваліфікації, зокре� ма докторів наук. НАН України всебічно до� помагала тим вищим навчальним закладам, які були недостатньо укомплектовані таки� ми кадрами. У цьому сенсі заслуговує на ува� гу досвід Інституту електродинаміки НАН України, який спільно з Київським націо� нальним політехнічним університетом ство� рив спеціалізовану раду із захисту доктор� ських дисертацій, сприяючи підвищенню на� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1010 укової кваліфікації викладачів вищих на� вчальних закладів. Таких прикладів в НАН України багато. Вагому роль у цьому питанні відіграє закріплення тисяч науково�педаго� гічних працівників за академічними устано� вами для підготовки докторських дисертацій, надання переваг викладачам вищої школи при вступі в докторантуру, значне розширен� ня практики роботи в академічних установах (за сумісництвом) науковців вищих навчаль� них закладів. Перевагу нової форми співробітництва — підрозділів подвійного підпорядкування — можна підтвердити на прикладі філії інже� нерного центру електрошлакової технології Інституту електрозварювання ім. Є.О. Пато� на НАН України, який функціонував у Доне� цькому політехнічному інституті і в роботі якого брали участь підприємства вугільної та машинобудівної промисловості. Зміцненню наукових зв’язків учених Академії і вищої школи сприяло також створення навчально� науково�виробничих комплексів та об’єд� нань у Львові, Харкові та Донецьку [13]. Нагромаджений досвід підтверджує, що впровадження у традиційну систему підго� товки молодих спеціалістів прогресивних форм, методів і способів навчання, визначен� ня пріоритетних на певному етапі напрямів наукових досліджень — завдання, які потре� бують тіснішої інтеграції науки й освіти. Тут, окрім названих, можна навести ще низку при� кладів ефективної взаємодії академічних інститутів й освітянських установ у центрі та в окремих регіонах України. Це, зокрема, Міжвідомче науково�виробниче об’єднання з органічної, біоорганічної хімії та каталізу, куди ввійшли Фізико�хімічний інститут ім. О.В. Богатського та його дослідний завод; кафедра органічної хімії і проблемна науко� во�дослідна лабораторія синтезу психотроп� них препаратів Одеського національного уні� верситету ім. І.І. Мечникова; лабораторія хімії і технології макрогетероциклів Науко� во�дослідного і проектного інституту моно� мерів; кафедра математичного моделювання цільової підготовки на засадах спільного фінансування Львівського національного університету ім. Івана Франка в Інституті прикладних проблем механіки і математики ім. Я.С. Підстригача; Науково�методичний центр з автоматизації наукових досліджень Київського національного університету ім. Тараса Шевченка та інститутів фізики і металофізики; філія кафедри біохімії біоло� гічного факультету цього університету, орга� нізована на базі Інституту молекулярної біо� логії і генетики НАН України. Значний досвід ефективної співдії акаде� мічної науки з освітою нагромаджено в регіо� нальних центрах НАН України. Зі створен� ням Донецького наукового центру і Доне� цького державного університету (ДонДУ) прискорилась реалізація ідеї поетапної інте� грації академічних наукових установ і вищої школи цього регіону. Насамперед були на� лагоджені зв’язки академічних установ з відповідними факультетами ДонДУ. Їх мож� на проілюструвати на прикладі Інституту економіки промисловості (ІЕП), а після ви� окремлення з його складу в самостійну ус� танову — й Інституту економіко�правових досліджень (ІЕПД) НАН України, які вико� ристовували різні організаційні форми спів� робітництва з економічним, обліково�фінан� совим й економіко�правовим факультетами університету, зокрема у навчальному та нау� ковому процесах. Поряд з цим на базі Інсти� туту економіки промисловості тривалий час функціонували Вища економічна школа як форма підвищення кваліфікації промислов� ців й університет «Юний економіст». Пізні� ше вони відіграли вирішальну роль у науко� вому становленні факультетів ДонДУ. Загалом за часів Радянського Союзу і піз� ніше, в умовах незалежної України, інтегра� ція науки і вищої освіти в економічній сфері Донбасу розвивалася від простих форм і ме� ханізмів до складніших, більш сучасних. Се� ред напрямів такої інтеграції слід назвати: • організацію спільних фундаментальних досліджень економічних факультетів уні� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 10 11 верситетів з двома зазначеними академіч� ними установами регіону; • забезпечення на факультетах взаємодії економічної науки з навчальним процесом; • формування інформаційної бази фунда� ментальних досліджень з метою вдоскона� лення навчального процесу, розвитку но� вих його форм; • підвищення престижності вивчення еконо� мічних дисциплін; • організацію кооперації науковців академіч� них інститутів і факультетів у підготовці кадрів вищої кваліфікації, проходження практики студентами, зокрема, збереження і розвиток донецьких наукових шкіл з еко� номіки та господарського права; • підвищення якості освіти економістів і правознавців, розробка сучасних освітньо� професійних програм; • сприяння у використанні нової обчислю� вальної техніки для навчальних цілей і ке� рівництва університетом. Використовувалися різні форми співдруж� ності, включаючи організацію навчально�на� уково�виробничих об’єднань і комплексів (наприклад, ННВО «Економіка» у складі ІЕП НАН України, економічного й обліково� фінансового факультетів ДонДУ, Інформа� ційно�обчислювального центру Донецького облвиконкому, ННВК економіки і соціології праці у складі того ж університету, ІЕП НАН України, Донецького металургійного заводу і ВО «Точмаш»). Це також створення філій кафедр університетів в ІЕП НАН України, ро� бота науковців академічних інститутів у спеці� алізованих університетських учених радах із захисту дисертацій, у їхніх державних екза� менаційних комісіях, стажування виклада� цького складу ВНЗ в ІЕП НАН України, підвищення кваліфікації провідних освітян завдяки підготовці та захисту кандидатських і докторських дисертацій у спеціалізованій ученій раді інституту. При цьому одночасно забезпечувались широкі науково�договірні та освітні зв’язки з підприємствами Донбасу, інших регіонів країни. Сьогодні Інститут економіки промисло� вості НАН України активно співпрацює з Донецьким національним технічним універ� ситетом, який має у своєму складі факультет економіки і менеджменту, укомплектований за участю інституту висококваліфікованими науково�педагогічними кадрами. Основні напрями інтеграції науки й осві� ти розвивались і вдосконалювалися вже в роки незалежної України. Так, була створена Науково�дослідна асоціація з проблем управ� ління НАН України, яка охоплює низку нау� кових установ: ІЕП, ІЕПД, Центр інформа� ційних технологій ІЕП та вищий навчальний заклад — Донецький університет економіки і права. Різні варіанти інтеграції науки й осві� ти (організація спільної навчально�наукової установи, читання курсів лекцій, підготовка й атестація наукових кадрів) практикуються у співпраці Інституту економіки промисло� вості з Національним гірничим університе� том (м. Дніпропетровськ), Східноукраїнським національним університетом ім. В.І. Даля (м. Луганськ) та Луганським національним педагогічним університетом ім. Т.Г. Шевчен� ка, з якими створені спільні філії; а також із Донбаським технічним університетом (м. Ал� чевськ), Донбаською національною академі� єю будівництва та архітектури (м. Макіївка), Донецьким державним університетом управ� ління, Донецьким державним університетом економіки і торгівлі ім. М.І. Тугана�Баранов� ського та іншими навчальними закладами. Ми співробітничаємо і з низкою великих корпо� ративних утворень Донбасу, їхніми науково� дослідними підрозділами (ЗАТ «НКМЗ», ВАТ «Норд», ВАТ «Концерн «Стірол», ВАТ «Азовмаш», «Укрвуглемаш» з технопарком, шахти «Красноармійська�Західна № 1» та ім. О.Ф. Засядька), з міністерствами палива та енергетики, вугільної промисловості, про� мислової політики, економіки тощо. Активні інтеграційні процеси характерні і для інших академічних установ та вищих на� вчальних закладів Донбасу і підприємств ре� гіону. Це один з основних напрямів діяльності ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1012 Донецького наукового центру НАН і МОН України. З цією метою, окрім Бюро та Ради наукового центру, було створено навчально� науково�виробничий комплекс (ННВК) у складі Донецького державного університету й установ Донецького наукового центру. Він координує їхню спільну діяльність, спрямова� ну на зростання ефективності навчальної та науково�дослідної роботи, опробування і ви� користання результатів досліджень, підви� щення кваліфікації викладачів і співробіт� ників як однієї з форм інтеграції освіти, на� уки і виробництва. Однак зміни, що сталися в нашій країні, нерозв’язаність питань організаційно�право� вого та фінансового характеру не дали змоги повною мірою реалізувати можливості цієї і частково — інших нових інтегрованих науко� во�освітніх структур. Тому проблеми взає� модії науки й освіти, спричинені сучасною ситуацією в науково�освітньому комплексі Донбасу, залишаються злободенними і нині. Так, ректор Донецького національного уні� верситету, перший заступник голови Доне� цького наукового центру НАН і МОН Украї� ни академік НАН України В.П. Шевченко неодноразово висловлював ідею щодо поси� лення інтеграції університету й академічних інститутів Донецького регіону — шляхом створення національного дослідницького університету чи академічного університету, який об’єднав би вищу освіту й академічну науку у сфері природничих і гуманітарних досліджень [6, 20]. Ефективність реалізації цих пропозицій, як підтверджує наведений вітчизняний та світовий досвід, залежить від забезпечення самостійності і водночас тісної співпраці на� уковців й освітян. Стосовно цього питання можна послатися на міркування академіка НАН України М.Г. Чумаченка. Він, зокрема, зазначає, що «немало вчених, особливо з ви� щих навчальних закладів, звертаючись до досвіду країн Західної Європи та США, про� понують сконцентрувати фундаментальні наукові дослідження при університетах. Але при цьому не враховується та обставина, що у цих країнах протягом багатьох десятиліть діють дослідні центри, оснащені сучасними засобами та обладнанням, у великих корпо� раціях також створені і функціонують до� слідні лабораторії та інститути. Такої прак� тики у нас немає, і якщо академічні інститу� ти передати до університетів, у наших умовах це, поза сумнівом, призвело б до краху фун� даментальних досліджень в Україні. Але для всіх зрозуміло, що країна без власної науки не має майбутнього, не має перспективи. Тому, незважаючи на беззаперечний позитив від вивчення іноземного досвіду в означених питаннях, необхідно пам’ятати про традицію, яка склалася в НАН України, і, пропонуючи реформаторські кроки, враховувати специ� фіку її діяльності» [19]. Це вповні стосується й інтеграції академіч� ної науки й освіти — проблеми і вічної, і зло� боденної. Вічної — оскільки первісно у складі академії передбачали поєднати університет і гімназію. Злободенної — тому що, як відзна� чав голова Санкт�Петербурзького центру РАН академік Жорес Алфьоров, останнім часом почастішали критичні наскоки на Ака� демію, що мають на меті звести її до рівня «клубу маститих учених», змінити суть поєд� нання наукової, освітньої та науково�вироб� ничої діяльності. Саме з установ РАН упро� довж останніх років надходили інтеграційні імпульси до освітянської сфери [15]. Звичайно, можна погодитися з думкою [9, 18], що нові об’єктивні реалії — трансформа� ція всієї наукової системи України та її Акаде� мії з регіональної у національну, перехід до ринкових відносин, відкритість країни перед світом і її незахищеність від зовнішнього тех� нологічного вторгнення, «відплив мізків», жорсткий фінансовий дефіцит, зрештою, нові завдання за нових умов життя — визначили необхідність зміни інституціонально�функ� ціональної парадигми, на основі якої має роз� будовуватися Національна академія наук. Це стосується і такої проблеми, як подальша ін� теграція науки й освіти. Її розв’язання багато ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 10 13 в чому залежатиме від плідної співпраці НАН України з Міністерством освіти і науки, а та� кож з іншими академіями, що мають держав� ний статус. На проблемі вдосконалення взає� модії науки й освіти акцентували увагу Пре� зидент та уряд України, Президія НАН України. За розпорядженням Президента України В.А. Ющенка створено робочу групу, яка підготувала проект Концепції розвитку нау� кової сфери в Україні для широкого громад� ського обговорення [21]. При розробці Кон� цепції використано пропозиції Комісії з пи� тань подальшого підвищення ефективності діяльності НАН України, створеної за ініціа� тивою Президії НАН України із залученням широкого кола науковців, учених рад інститу� тів, відділень Академії, громадських наукових організацій. Комісія вже підготувала низку конструктивних пропозицій. Зокрема, поси� ленню взаємодії НАН України з освітянською галуззю присвячено спеціальний розділ. Пе� редбачено вивчення й узагальнення досвіду діяльності спільних науково�освітніх струк� тур НАН та МОН України, інших країн світу щодо взаємодії науки та освіти, який слід ви� користати в нових інтеграційних утвореннях. Заплановано розробити спільно з МОН Ук� раїни проекти типових нормативно�правових документів, спрямованих на забезпечення стійких взаємозв’язків академічних установ та вищих навчальних закладів (положення про спільні лабораторії, кафедри, факультети, на� вчально�наукові центри та комплекси тощо; документи, які б визначали організаційні та фінансові засади залучення вчених НАН Ук� раїни до занять зі студентами, а викладачів, науковців вищої школи і студентів — до ви� конання НДР, доступ співробітників ВНЗ до унікального обладнання НАН України, заохо� чення науковців академічних установ до підготовки та рецензування підручників і на� вчальних посібників). Передбачено також вжити дієвих заходів для розвитку інтеграційних процесів на базі існуючої мережі спільних навчально�науко� вих структур, підвищення ефективності їх� ньої діяльності та істотного розширення цієї мережі з використанням як усталених форм інтеграції, так і нових (об’єднання зусиль провідних університетів й установ НАН Ук� раїни для створення навчально�наукових комплексів, асоціацій з метою підготовки спеціалістів високої кваліфікації за новітні� ми напрямами науки). Доцільно також транс� формувати існуючу систему підготовки фа� хівців з підвищеним творчим потенціалом для НАН України через відділення цільової підготовки провідних університетів у систе� му магістерських відділень із застосуванням «фізтехівської» моделі навчання та розшири� ти її на регіони. Аналізуючи схеми кооперації освіти й на� уки, основою яких є диференціація їхніх ро� лей, можна стверджувати, що багато еле� ментів цих схем доцільно використати для подальшої інтеграції української освітньої та наукової систем. Але досвід європейських країн засвідчує безперспективність форми класичної інтеграції чи створення єдиної сис� теми наукових досліджень й освітнього про� цесу за В. Гумбольдтом. Тому немає майбут� нього у реформуванні освіти і науки за зраз� ком західноєвропейського університету давно минулих років. Упровадження заста� рілої моделі інтеграції нині означало б погли� нання наукової діяльності освітнім процесом. З другого боку, постраждала б і сама освіта — без «підживлення» з боку наукових установ її рівень значно б знизився. Для України так само згубна і нинішня си� туація, коли вищі навчальні заклади зі слаб� кою дослідною базою готують фахівців і спів� робітників вищої кваліфікації, котрі не «до� ходять» до наукових досліджень або швидко залишають цю сферу після захисту дисер� тацій (уже не кажучи про їхню якість у біль� шості випадків) [2], тоді як наука втрачає творчий потенціал внаслідок природного процесу старіння кадрів. Щоб наукова сфера могла регулярно одер� жувати молоде поповнення, забезпечити на� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1014 ступність поколінь учених, брати участь у підготовці фахівців для академічних установ, а в системі освіти — випускати спеціалістів, здатних здійснювати дослідження і розробки, в Україні необхідно створити сучасну модель взаємодії науки й освіти, що ґрунтується на спеціалізації та кооперації цих видів діяль� ності. Для цього, як підказує світовий досвід, насамперед слід визнати, що освітній сектор треба поділити на дві нерівні, за глибиною ос� воєння знань, частини — елітарна (досить не� численна) і масова освіта. Для цього варто вве� сти процедури оцінки (сертифікації) ВНЗ, запровадити незалежну експертизу рівня ос� віти. Потрібно також визначити пріоритети державного фінансування елітарних вищих навчальних закладів, умови конкурсу при вступі до них, що допомагають у час загальної стандартизації знаходити допитливу молодь, яка нестандартно і самостійно мислить, має креативний потенціал. Як партнерів з кооперації елітарних ВНЗ у вихованні та підготовці дослідників варто залучати сильні наукові колективи, лідерів у науково�технічній і гуманітарній сферах. Їхня роль у цих процесах має бути доміную� чою. Організовуючи таку взаємодію, необхід� но дотримуватися викладених вище прин� ципів. З одного боку, розмежовувати ролі викладача і вченого, а з другого — забезпечи� ти їхню взаємодію. Фахівця, що обрав шлях науковця, не слід завантажувати великим обсягом викладацької роботи у традиційно� му сенсі. Нехай він більше уваги приділяє підготовці майбутніх учених. Студентам, ас� пірантам і докторантам слід забезпечити можливість безперешкодного переходу з на� вчального у процес наукової творчості і на� впаки. Для них ця «дифузія» корисна і необ� хідна. Потрібно, щоб навчання у такому се� редовищі стало «штучним», а не масовим; група, яка слухає спецкурси на «базі», має бути нечисленною, один фахівець опікує не� велику кількість студентів, котрі беруть участь у науковій праці. Фінансувати ж на� вчальні та дослідницькі процеси слід окремо навіть за співдії обох сфер. Розподіл коштів на ці види діяльності має регулюватися поза організацією — ВНЗ або НДІ. Ключовими проблемами законодавчого забезпечення реформи наукової сфери і ви� щої освіти є визначення ролі держави в цьо� му процесі, збереження (за нинішніх умов істотного послаблення освітнього, галузево� го й академічного секторів науки) особливо� го правового статусу НАН України і галузе� вих академій наук, законодавче уточнення прав суб’єктів наукової і науково�технічної діяльності, вдосконалення акредитації науко� вих організацій і вищих навчальних закладів, упорядкування системи громадських науко� вих асоціацій, зокрема тих, у назві яких є сло� во «академія», ефективніше використання їхнього потенціалу. Здійснюючи глибоке ре� формування законодавчої бази наукової, на� уково�технічної та інноваційної діяльності, розробникам законопроектів варто чітко виз� начити стратегічні пріоритети. Саме на їх ос� нові потрібно вибудовувати нову правову ідеологію у сфері науки й освіти, адаптувати її до сучасного стану економіки, державних проблем і потреб громадян України. І що особливо важливо — концепція має враховувати заходи для участі у процесі інте� грації не тільки науки й освіти, а й галузей економіки. Адже сьогодні надзвичайно важ� ливо відновити ланцюжок, який раніше пра� цював досить ефективно: фундаментальна наука — освіта — прикладні дослідження — ви� робництво. Треба посилити, а подекуди і по� новити зв’язки з підприємствами та органами місцевого самоврядування. Законодавчу базу не обмежувати деклараціями про державну підтримку, а розкривати у нормативних актах механізм її реалізації. При цьому для фі� нансування науково�дослідних й освітніх установ слід використовувати не тільки бюд� жетні чи інші цільові надходження, а й кош� ти, отримані в результаті успішного співро� бітництва з промисловими підприємствами. Тобто забезпечити ефективність передачі у виробництво здобутих знань, що стосовно ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 10 15 промисловості означає трансфер технологій. Одночасно відповідне місце в цій системі слід відвести постійному навчанню працівників виробничої сфери та інших галузей економі� ки сучасним методам менеджменту із спіль� ним залученням (теж за кошти підприємств) науковців та освітян елітарних НДІ та універ� ситетів. Одним із головних напрямів інтеграції НДІ і ВНЗ у сфері освіти має стати об’єднання зу� силь її учасників у доборі обдарованої молоді і підготовці сучасних кадрів вищої кваліфі� кації, починаючи від студентської лави і закін� чуючи одержанням наукового ступеня. Не� від’ємними принципами такої взаємодії є: • недопущення поглинання наукових орга� нізацій освітніми; • окреме фінансування наукової та освітньої сфер на всіх рівнях, забезпечення функцій головних розпорядників бюджетних кош� тів НАН та МОН України; • за організаційного об’єднання різних учас� ників процесу інтеграції основна діяль� ність кожного з них (масове навчання і на� укова робота у ВНЗ і дослідження та роз� робки в НДІ) фінансується окремо. При наукових центрах НАН і МОН Украї� ни можуть створюватися об’єднані науково� освітні комплекси, центри асоціативного типу – академічні університети у складі ака� демічних установ, як базових, та національ� них університетів (або освітньо�наукові ком� плекси – наукові університети у складі, від� повідно, національних університетів, як базових установ, й академічних установ), під� відомчих в обох випадках зазначеному цент� ру, а також знову створювані аналогічні асо� ціації — як самостійні структури за основним місцем підпорядкування в системі НАН чи МОН України. До свого складу такі науково�освітні (або освітньо�наукові) центри можуть включати: • кафедри в університетах, очолювані спів� робітниками Академії, або підрозділи в академічних установах під керівництвом професорів ВНЗ; • спеціалізовані кафедри, засновані на базі академічних наукових установ; • кафедри із загальнонаукових дисциплін, що працюють під навчально�методичним керівництвом національного університету; • об’єднану аспірантуру і магістратуру; • самостійні спеціалізовані наукові та освіт� ні школи й ліцеї, що створені в окремих ВНЗ і здійснюють добір і навчання тала� новитої молоді, котра виявила потяг до на� укової праці. Науково�освітні центри також мають забез� печити реальну періодичну практику науко� вої роботи (а не формального стажування) освітян в академічних установах не менше року, їхню ефективну участь у виконанні бюд� жетної тематики зі збереженням місця робо� ти в університеті після «наукової практики». Такі самі можливості необхідно створити і для спвробітників академічних установ: читання в університетах проблемних лекцій, проведен� ня наукових семінарів, індивідуальна робота з аспірантами і докторантами тощо. Статусом академічних і наукових універ� ситетів і науково�освітніх центрів НАН або МОН України, що здійснюватимуть добір і навчання обдарованої молоді, котра вияви� ла хист до наукової праці, має бути асоціа� ція, тобто договірне об’єднання для скоорди� нованої наукової та освітньої роботи. Фі� нансується таке об’єднання зі спеціальних фондів, сформованих за рахунок внесків членів асоціації, угод, укладених з підприєм� ствами, регіональними і галузевими органа� ми управління, а також коштів Державного бюджету, що виділяються для виконання від� повідних програм. 1. Алферов Ж.И. «Университет родился...». / Беседа с корр. газеты // Поиск. — 2005. — № 10. — С. 4. 2. Бойко Р. ВАК — не КДБ, а ДАІ на науковому шля� ху // Наук. світ. — 2006. — № 6. — С. 2—4. 3. Взаємодія науки й освіти — ключовий чинник су� часного цивілізаційного процесу // Вісн. НАН Ук� раїни. — 2005. — № 12. — С.7—8. 4. Голиченко О.Г. Высшее образование и наука: интег� рация или партнерство? // Экономика и матема� 16 ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 10 тические методы. — 2005. — 41, № 1. — С. 119—127. 5. Готувати наукову зміну // Вісн. АН УРСР. — 1990. — № 5. — С. 14—16. 6. Доручення Президента України від 26 липня 2005 р. «Про підсумки наради Президента Украї� ни з представниками органів місцевого самовря� дування, місцевої виконавчої влади, керівниками підприємств та організацій, громадськості під час робочої поїздки до Донецької області 15 липня 2005 року» (п. 5). 7. Дубнищева Т.Я. Фундаментальная наука и обра� зование: уроки из истории реформирования // Наука и наукознание. — 2005. — № 2. — С. 76— 87. 8. Ильинский Н. Забыт тот, кто везет // Поиск. — 2005. — № 28—29. — С. 4. 9. Маліцький Б.А. Академічна наука: традиції і від� повіді на нові виклики // Вісн. НАН України. — 2005. — № 1. — С. 11—24. 10. Общее собрание Российской академии наук // Вестн. РАН. — 2005. — 75, № 10. — С. 875—960. 11. Осипов Н.К. Вклад Российской академии наук в образование // www.mediatext. / Ru / docs / 17474. 12. Патон Б. «Академія вміє знаходити відповіді на вимоги часу ...» / Інтерв’ю президента НАН Ук� раїни оглядачеві Укрінформу // Світ. — 2005. — № 29—30. — С. 2. 13. Про завдання установ Академії наук УРСР і вузів Міністерства вищої та середньої спеціальної осві� ти УРСР з інтеграції науки і освіти в світлі пере� будови вищої школи // Вісн. АН УРСР. — 1988. — № 11. — С. 11—15. 14. Про зміцнення зв’язків АН УРСР з Київським дер� жавним університетом і Київським політехнічним інститутом // Вісн. АН УРСР. — 1987. — № 6. — С. 3—6. 15. Соснов А. Научно�образовательный комплекс в Пе� тербурге стремится к новому статусу // Поиск. — 2006. — № 36. — С. 3. 16. Указ Президента України від 11.07.06 № 606/2006 «Про рішення Ради національної безпеки і оборо� ни України від 6 квітня 2006 року «Про стан нау� ково�технологічної сфери та заходи щодо забезпе� чення інноваційного розвитку України». 17. Чаплыгин Ю. Стать частью экономики России // Поиск. — 2006. — № 32—33. — С. 7. 18. Чубарьян А. «Одна из центральных задач совре� менного общества — интеграция науки и обра� зования ...» / Беседа с корр. газеты // Поиск. — 2005. — № 12. — С. 10. 19. Чумаченко М.Г. Врятуємо Академію наук від не� доцільного радикалізму // Економіст. — 2005. — № 8. — С. 26—27. 20. Шевченко В.П. Интервью председателя Донецко� го научного центра НАН Украины и МОН Украи� ны корр. газеты // Веч. Донецк. — 2000, ноябрь. — С. 4. 21. http://www.nas.gov.ua/knk/pages/koncepc/ koncepcm.html О. Амоша, А. Землянкін, Г. Моісеєв ПІДҐРУНТЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ Проблеми і перспективи взаємодії академічної науки й освіти Р е з ю м е Пропонується новий підхід до питання вдосконалення взаємодії науки й освіти шляхом створення моделі та� кої інтеграцї, яка базується на принципах спеціалізації та кооперації цих видів діяльності. З одного боку, слід розмежувати ролі викладача і вченого, а з другого — організувати їхню співпрацю в об’єднаних академіч� них науково�освітніх чи освітньо�наукових комплек� сах асоціативного типу. O. Amosha, A, Zemlyankin, G. Moiseyev FUNDAMENTALS OF INNOVATION DEVELOPMENT Problems and prospects of academic science and education interaction S u m m a r y The authors propose a new approach to the issue of improvement of science and education interaction by means of integration model creation based on specialization and cooperation principles of these activities. On the one hand it’s necessary to distinguish the role of a teacher and a scientist, on the other hand – to arrange their interaction in the joint academic associative type scientific�educational or educational�scientific complexes.

Підгрунтя інноваційного розвитку (Проблеми і перспективи взаємодії академічної науки й освіти)

Репозитарії

Схожі ресурси