Проблема когерентності історичного процесу і методологія історії
У статті аналізується питання когерентності історичного процесу як методологічна проблема історії. Виявленню зв'язності історичних подій заважало протиставлення суб'єктив- них та об'єктивних чинників в історії. Автор вважає, що застосування в історії системної соціологічної теорії Н...
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2010
|
| Назва видання: | Схід |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/21994 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Проблема когерентності історичного процесу і методологія історії / В.Космина // Схід. — 2010. — № 1 (101). — С. 87-91. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-21994 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-219942011-06-21T12:04:03Z Проблема когерентності історичного процесу і методологія історії Космина, В. Історія У статті аналізується питання когерентності історичного процесу як методологічна проблема історії. Виявленню зв'язності історичних подій заважало протиставлення суб'єктив- них та об'єктивних чинників в історії. Автор вважає, що застосування в історії системної соціологічної теорії Нікласа Лумана дозволить розв'язати цю проблему The article analyses the problem of coherence in the historical process as a methodological problem of history. The contradistinction of subjective and objective factors in history interfered with the exposure of coherence of historical events. The author considers that the application of Niklas Luhmann's sociological theory of social systems used for description of the historical development will set up the fundamental framework for the solution of the problem. 2010 Article Проблема когерентності історичного процесу і методологія історії / В.Космина // Схід. — 2010. — № 1 (101). — С. 87-91. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 1728-9343 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/21994 930.85 uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія Історія |
| spellingShingle |
Історія Історія Космина, В. Проблема когерентності історичного процесу і методологія історії Схід |
| description |
У статті аналізується питання когерентності історичного процесу як методологічна проблема історії. Виявленню зв'язності історичних подій заважало протиставлення суб'єктив-
них та об'єктивних чинників в історії. Автор вважає, що застосування в історії системної
соціологічної теорії Нікласа Лумана дозволить розв'язати цю проблему |
| format |
Article |
| author |
Космина, В. |
| author_facet |
Космина, В. |
| author_sort |
Космина, В. |
| title |
Проблема когерентності історичного процесу і методологія історії |
| title_short |
Проблема когерентності історичного процесу і методологія історії |
| title_full |
Проблема когерентності історичного процесу і методологія історії |
| title_fullStr |
Проблема когерентності історичного процесу і методологія історії |
| title_full_unstemmed |
Проблема когерентності історичного процесу і методологія історії |
| title_sort |
проблема когерентності історичного процесу і методологія історії |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/21994 |
| citation_txt |
Проблема когерентності історичного процесу і методологія історії / В.Космина // Схід. — 2010. — № 1 (101). — С. 87-91. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
| series |
Схід |
| work_keys_str_mv |
AT kosminav problemakogerentnostíístoričnogoprocesuímetodologíâístoríí |
| first_indexed |
2025-07-02T22:00:54Z |
| last_indexed |
2025-07-02T22:00:54Z |
| _version_ |
1836574210617507840 |
| fulltext |
№ 1 (101) січень-лютий 2010 р.
ЕКОНОМІКА 87
УДК 930.85
ÏÐÎÁËÅÌÀ ÊÎÃÅÐÅÍÒÍÎÑÒ² ²ÑÒÎÐÈ×ÍÎÃÎ
ÏÐÎÖÅÑÓ ² ÌÅÒÎÄÎËÎÃ²ß ²ÑÒÎв¯
ВІТАЛІЙ КОСМИНА,
кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин
Запорізького національного університету, м. Запоріжжя
У статті аналізується питання когерентності історичного процесу як методологічна про-
блема історії. Виявленню зв'язності історичних подій заважало протиставлення суб'єктив-
них та об'єктивних чинників в історії. Автор вважає, що застосування в історії системної
соціологічної теорії Нікласа Лумана дозволить розв'язати цю проблему.
Ключові слова: когерентність історичного процесу, комунікація, методологія історії, со-
ціальні системи, суб'єкт-об'єктна дихотомія, теорія Н. Лумана.
Постановка проблеми. Сьогодні в історичній
науці, філософії, освіті, публіцистиці як звичні й усім
зрозумілі терміни вживаються поняття "всесвітня
історія", "світова історія", "історія людства", "(світо-
вий) історичний процес". Та коли ми підійдемо до цих
понять із позицій методології науки й поставимо пи-
тання: а чи можливо хоча б гіпотетично цей "історич-
ний процес" описати саме як іманентно цілісний про-
цес або в чому полягає "світова історія" як єдина
історія світу? - то змушені будемо визнати, що задо-
вільних відповідей в арсеналі історичної науки поки
що немає. Звісно, є філософські теорії, що в різний
спосіб цю єдність намагаються довести, але пробле-
ма в тому, що на рівні базових елементів - історичних
фактів, як їх традиційно бачить наука, така єдність
не простежується.
Стан дослідження проблеми. У ХХ ст. історич-
на наука не стільки наближалася, скільки віддаляла-
ся від розв'язання вказаної методологічної пробле-
ми. Ще М. Блок писав, що якби всю людську дійсність
можна було б відтворити в простій фотографії, то в
ній "було б неможливо розібратися" [3, с. 82]. Ство-
рена ним історична школа "Анналів" так і не змогла
створити "тотальну історію". Натомість в історіографії
постійно зростала фрагментація історії на все більш
вузькі галузі, аж до "мікроісторії". Як відзначає аме-
риканський історик А. Мегілл, давня дисциплінарна
мета - створення універсальної історії світу - вияви-
лась недосяжною, і на початку ХХІ ст. уже "очевидно,
що історична дисципліна не об'єдналась, а, навпаки,
розпалась на безліч різних напрямків" [22, с. 317]. А
за визнанням британського історика П. Берка, такий
"поділ" історії є однією з причин, щоб говорити про
наш час як "час "кризи історичної свідомості" чи істо-
ричної методології" [2, с. 9].
Ця методологічна криза історичної науки, що вия-
вила себе в некогерентності, або незв'язності, в істо-
ріописанні, має, однак, більш фундаментальну при-
чину, а саме: незв'язаність у методології історії двох
сторін історичного процесу - "об'єктивної" та "суб'єк-
тивної". Бракує надійних методів, щоб досягти цілісно-
го пояснення минулого без традиційного розчлену-
вання на соціально-економічний та духовний рівні
життя суспільства" [25, с. 185]. Не виправдали себе
й сподівання, що парадигмою, здатною "забезпечити
насправді глобальне бачення історії суспільства, що
включає як об'єктивний, так і суб'єктивний її аспект",
може бути категорія "цивілізація" [1, с. 32]. Проведе-
ний критичний аналіз методології ключових праць
М. Данилевського, О. Шпенґлера, А. Дж. Тойнбі [Див.:
11; 12] показує, що в них розгляд історичного проце-
су будується не на дослідженні самих історичних
фактів та встановленні внутрішніх зв'язків між ними,
а головним чином на включенні вже відкритих наукою
фактів у висунуті цими мислителями філософські схе-
ми, замішані на "органіцистській" аналогії. На думку
І. Іонова, цивілізаційні уявлення зазвичай уводились
як частина передпосилочного знання із завданням
"організувати простір сприйняття невідомого мате-
ріалу через первинне розчленування всієї його сукуп-
ності" [5, с. 97]. У пострадянській Росії, як можна су-
дити з дослідження проблематики численних публі-
кацій у цій галузі знання, питання про реальну коге-
рентність історії, можливість подолання в її науково-
му аналізі суб'єкт-об'єктної дихотомії передусім на
рівні фактів, навіть не ставиться [Див.: 17]. Не
піднімалося воно й у західних теоріях цивілізацій
[Див.: 11]. А без цього твердження про "цілісність"
цивілізацій є лише теоретичними гіпотезами.
Метою цієї статті є означити філософсько-мето-
дологічні витоки стійкості вказаної дихотомії в істо-
ричній епістемології, охарактеризувати окреслені в
ХІХ-ХХ ст. шляхи розв'язання цієї проблеми та визна-
чити перспективи встановлення когерентності істо-
ричного процесу у світлі постнекласичної соціології.
Виклад основного матеріалу. Сучасна наука
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
88
№ 1 (101) січень-лютий 2010 р.
ЕКОНОМІКА
формувалася в рамках давньої онтологічної парадиг-
ми. Хоча філософія знає різні трактування буття - як
"речі" (Аристотель), як "властивості" (Платон), як
"відношення" (Л. Вітгенштейн), - наукова картина світу
від початку ґрунтувалася на його аристотелівському
розумінні ("світ складається з речей"). Воно найбіль-
ше відповідало й буденному сприйняттю навколиш-
нього світу, і середньовічній християнській концепції
Творіння. Оскільки буття кожної речі можна відрізни-
ти тільки від її небуття, а це нічого не додає до її розу-
міння, то субстанціональність усіх речей і єдність
світу вбачалась у першопричині - єдиному Богові-
Творцеві. Відокремившись же від теології, наука зму-
шена була шукати вже свої способи онтологічного
світоопису, зокрема, пояснення цілісності світу, упо-
рядкованого (логічного) розміщення в ньому речей,
власного місця в ньому. Реально, тобто з позицій
надсвітового спостерігача, спостерігати й описува-
ти "гармонію речей" вона не могла, а тому відповідні
"світоописи" здійснювала у вигляді "онтологічної ме-
тафізики" [18, с. 68]. Це були своєрідні спроби спос-
терігати й описувати світ начебто "з позицій Бога",
але вже "без Бога".
Найбільш плідну формулу цієї "онтологічної мета-
фізики", яка багато в чому визначила магістральний
шлях розвитку науки та з філософських позицій спри-
яла успіхам природничих наук, запропонував фран-
цузький філософ Рене Декарт (1596-1650). Це було
вчення про створені Богом дві незалежні одна від
одної субстанції - духовну (мислячу) та тілесну (про-
тяжну й рухому). Цей "картезіанський дуалізм" був
прийнятий європейською філософською думкою для
критики, уточнення й подальшого розвитку. Навіть різні
види монізму будувалися лише як формули первин-
ності однієї з субстанцій: чи то матерії, чи то свідо-
мості (так, основоположниками марксизму свідомість
трактувалася як відображення матерії та порівню-
валась із "випаровуванням" останньої [Див.: 21,
с. 24]). Для становлення природничих наук це мало
принципове значення: свідомість (учений) вивчає ма-
терію в її просторово-часових координатах та вста-
новлює закони її будови й руху, що розкривають внут-
рішню когерентність природи. Гучні відкриття у фізиці
й хімії в ХVІІ-ХІХ ст. красномовно це продемонст-
рували.
Однак підступитись до вивчення людської історії
було набагато складніше. За Р. Декартом, у самій лю-
дині поєднуються дві природи: розумна й тілесна, при-
чому "наша душа має природу цілком не залежну від
тіла" [7, с. 76]. І якщо наука може й повинна вивчати
"тілесну" природу, у т. ч. людську, то душевна субстан-
ція не піддається зовнішньому вивченню за картезі-
анськими "правилами методу", оскільки не має жод-
них просторових координат. Як пише французький
філософ, "я - субстанція, уся сутність, або природа,
якої полягає в мисленні і яка для свого буття не по-
требує жодного місця й не залежить ні від якої мате-
ріальної речі" [7, с. 49]. Щоправда, залишається мож-
ливість самопізнання, але воно достовірно засвід-
чує тільки існування самого мислителя: я мислю, отже,
я є. Душа не може бути логічно "обчислена" й за озна-
ками істинності людської думки: "Наші думки не мо-
жуть бути всі істинними, тому що ми не вседосконалі"
[7, с. 56].
Однак уже в ХVІІІ ст. європейська філософія
підійшла до осмислення історії як єдиного процесу й
шукала лише метафізичних "замінників" для колишньо-
го провіденціалістського обґрунтування когерент-
ності історії. Ставка робилася на застосування в
історії методів природничих наук, що породило такий
напрямок у науці, як позитивізм. Можна було індивідів
чи їх дії "прирівняти" до атомів, їхні групи - до молекул
і подавати їхню діяльність як рух у просторово-часо-
вих координатах. За О. Контом, автором цієї "соціаль-
ної фізики" ("соціології"), спочатку належало зібрати
фактичний (емпіричний) матеріал, а потім - упоряд-
кувати його, знайти повторювані причинно-наслідкові
зв'язки (закони) й на цій підставі відкрити фундамен-
тальний закон суспільного прогресу, який би засвід-
чував і загальну єдність історії як "природно-історич-
ного" процесу. Історична роль суб'єктивного (духу,
розумної природи, свідомості) применшувалася за-
ради дотримання наукового стандарту. Свідомість
взагалі-то не ігнорувалася, але в позитивістському
баченні так званої "пояснювальної психології" трак-
тувалася здебільшого як вияв природно-психічних
процесів. Схожий підхід до історії був і в авторів пер-
ших теорій локальних цивілізацій. На думку М. Я. Да-
нилевського, слід лише правильно згрупувати мате-
ріал за його "природною системою", тобто "морфо-
логічною спорідненістю", відкрити прості емпіричні за-
кони, а згодом, на базі майбутніх досягнень психо-
логії, - універсальний закон історії й на цьому завер-
шити сам розвиток історичної науки [Див.: 6, с. 142-
160].
Але, як зазначав Р. Дж. Колінґвуд, фактичний ма-
теріал збирався позитивістською історіографією в
неймовірних кількостях, а законів годі було чекати
[Див.: 10, с. 190-194]. У ХХ ст. теоретичні пошуки об'єк-
тивного підґрунтя когерентності історичного проце-
су та його сталих закономірностей не припинялися.
Однак і нові концепції зазвичай виходили з уже
відкритих традиційними методами історичних фактів
як даності, на котру пробували "накласти" ту чи ту по-
яснювальну теоретичну схему. Виходило ж так, що
будь-яка теорія знаходила обґрунтування "об'єктив-
ними фактами". Це доволі ризикований шлях для на-
уки. Як свого часу (1945 р.) писав К. Поппер, цитуючи
конвенціоналіста А. Еддінґтона, в історичних теорі-
ях "ми опиняємося в погоні за власним хвостом", ос-
кільки можемо здобути з нашого практичного досві-
ду лише те, що самі ж вклали в нього у формі теорій
[23, с. 281-282], адже перевірити такі теорії через інші
теорії неможливо.
Якраз сумніви в можливості "розкласти" людсь-
ке буття і людську історію на закономірно зв'язані
природні першоелементи ще в ХІХ ст. спонукали ба-
гатьох мислителів звернутися до людської суб'єктив-
ності як до цілісності й самостійної цінності. Як
відзначає американський історик А. М. Шлезінгер-
мол., "історик повинен був уловити зниклі емоції,
відтворити страждання й торжество та належно пе-
редати, організувавши й піднісши, ті відчуття, котрі
виникали в людей під час тієї чи іншої події" [26,
с. 135].
Звідси поворот наукових пошуків, методології
історії до людини, її душі, свідомості, духу. Цей пово-
рот до іншої картезіанської "субстанції" в теоретичній
площині пов'язаний із іменем німецького історика
культури і філософа, прихильника філософії життя
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 1 (101) січень-лютий 2010 р.
ЕКОНОМІКА 89
В. Дільтея. Він став основоположником опозиційної
щодо позитивізму течії в філософії - герменевтики,
науки розуміння. Він зазначав, що для історичних наук
(наук про дух) факти "безпосередньо виступають зсе-
редини, як реальність і як певний живий зв'язок", по-
заяк у психології "саме зв'язані комплекси первісні
та поступово дані в переживанні: життя існує скрізь
лише у вигляді зв'язного комплексу" [8, с. 16]. Звідси
виникає така бажана для історичного пізнання перс-
пектива осягнути єдність минулого "зсередини" - че-
рез осягнення внутрішнього переживання цієї
цілісності "типовою людиною" певної культури. Шлях
до такого розуміння пролягає через аналіз "основ-
них форм культури, у яких об'єктивується постійна й
однакова воля", через вивчення "зовнішнього устрою
суспільства", "господарського і правового порядку",
переживання "фактів духовного, історичного й гро-
мадського порядку" [8, c. 85].
Розуміюча психологія дала поштовх дуже потуж-
ним у ХХ ст. течіям у філософії та культурології - гер-
меневтиці та феноменології. Але їхній розвиток вия-
вив і обмежені можливості самої розуміючої психо-
логії. Герменевтика хоч і досягла значних успіхів у
спробах цілісного опису й інтерпретації культури, про-
те зіткнулася з багатьма труднощами в розв'язанні
проблеми "герменевтичного кола", коли мова зайш-
ла про розуміння Іншого - чужої культури чи навіть
"своєї" культури в минулі епохи. Адже у філософії
В. Дільтея "розуміння" ґрунтувалося на тому, що дос-
лідник та Індивід належать до однієї культури. З іншо-
го боку, феноменологія, засновником якої вважаєть-
ся Е. Гуссерль, а предтечами - В. Дільтей і Ф. Брен-
тано, продемонструвала, що свідомість оперує лише
власними ментальними образами чи смислами речей.
Отже, для дослідника гарантовано досяжним є тільки
його власний внутрішній світ, у якому він шляхом
інтроспекції може виявити хіба що додаткове його
збагачення, викликане новими переживаннями
(співпереживаннями) [Див.: 10, с. 241]. Усе це пород-
жувало запитання стосовно базових позицій дільтеє-
вої розуміючої психології: достовірність розуміння чиїх
саме переживань гарантується в співпереживанні -
"об'єкта" (чужої свідомості) чи самого "суб'єкта"
(свідомості дослідника)? Крім того, чи дійсно
свідомість "відображає" об'єктивний навколишній
світ?
Представники баденської школи неокантіанства
В. Віндельбанд, Г. Ріккерт та ін. відійшли від прямої
апологетики людської суб'єктивності і зв'язність
історії вбачали в "об'єктивній" діяльності людей у
сфері культури, політики, економіки тощо, котру розг-
лядали як цілеспрямоване спільне творення тієї чи
іншої цінності. Загальна когерентність історичного
процесу тут уже "дробилася" на частини й фактично
визнавалася тільки за окремими сферами суспільно-
го життя. Вважалося, що можна цілком правильно
зрозуміти й пояснити дії людей минулого, якщо відне-
сти їх до тих чи інших цінностей. Хоча неокантіанство
справило значний вплив на історіографію ХХ ст., але
при цьому достовірність результатів досліджень ніяк
не могла гарантуватися, позаяк будувалася на емпі-
рично не доводжуваному припущенні про трансцен-
дентальний характер цінностей та наявність у них
"об'єктивного смислу".
Мало виправдала себе й спроба французької шко-
ли "Анналів" виявити "синтезуючий чинник" сукупності
історичних фактів у свідомості та структурах колек-
тивного несвідомого, або менталітеті. Один із пара-
графів незакінченої методологічної праці М. Блока
"Апологія історії або ремесло історика" так і називав-
ся: "Від різноманіття людських фактів до єдності
свідомості". Численні праці, у яких моделювався мен-
талітет різних груп людей минулого, увійшли в скарб-
ницю історичної науки. Проте, як і у випадку дільтеїв-
ської розуміючої психології, на заваді стоїть недо-
сяжність для наукового спостереження самої свідо-
мості, не говорячи вже про несвідоме, що навіть не
явлене у свідомості. Як пише відомий американсь-
кий філософ Дж. Серль, "стандартна модель спосте-
реження не працює по відношенню до свідомої суб'єк-
тивності. Вона не працює по відношенню до свідо-
мості інших людей, так само як і по відношенню до
своєї власної" [24, с. 105].
Між тим сучасна постнекласична наука бере за ос-
нову саме концепцію цілісності світобудови, суспіль-
ства, цивілізації. Причому з позицій синергетики лю-
дина, що пізнає ціле, сама є його невід'ємною части-
ною. А це вимагає розширення методологічного
інструментарію досліджень історії та й самого її ба-
чення, передусім - подолання картезіанського поділу
світу, суспільства й людини на дві окремі субстанції з
уже традиційним протиставленням суб'єкта й об'єкта
та переходу до інтегрального аналізу історичного
процесу. Історична наука в пошуках власних методів
цілісного опису історії має відвоювати ті позиції, яки-
ми вона свого часу поступилася соціології. Як писав
ще в 1970 р. П. Вен, "історикам слід зрозуміти, що
соціологія - це історія, котру вони вважають за не-
потрібне писати, і відсутність її калічить ту історію,
котру вони пишуть" [4, с. 337]. Деякі базові парамет-
ри методології опису всесвітньої історії як когерент-
ного процесу можна вивести з постнекласичної со-
ціологічної теорії Нікласа Лумана [Див.: 14-20]. Вони
уможливлюють такий опис не ціною підміни конкрет-
но-наукових досліджень філософією історії, як це
зазвичай траплялося раніше, а навпаки - шляхом пря-
мого аналізу історичних фактів та історичних джерел.
Щоправда, для цього необхідно змінити кут зору на
самі факти та джерела.
Оригінальність епістемологічного підходу Н. Лу-
мана до соціальної реальності полягає в тому, що сус-
пільство й кожна з людських свідомостей розгляда-
ються як різні, причому самореферентні (співвідне-
сені лише із собою) й автопоетичні (самотворчі) сис-
теми, які мають різну елементну базу: перше - кому-
нікації, другі - переживання. Оскільки людські систе-
ми свідомості взаємно не доступні одна для одної,
навіть при безпосередньому спілкуванні людей,
німецький соціолог цілком виправдано інтерпретує
їх як особливі частини навколишнього світу суспіль-
ства (поряд із людськими тілами, природою чи над-
природними явищами). Функціонування соціальних
систем неможливе без участі систем свідомості, з
якими вони структурно поєднані завдяки спільним ме-
діумам - мові та смислу, але самі по собі системи
свідомості не визначають усього перебігу суспільних
комунікацій та їх результатів. Навпаки, вони самі фор-
муються під впливом цих комунікацій (історично має
місце ко-еволюція двох типів систем) і можуть вияв-
ляти себе одна для одної лише через структурні зчеп-
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
90
№ 1 (101) січень-лютий 2010 р.
ЕКОНОМІКА
лення з комунікаціями й за "правилами" останніх, а
отже, частково, вибірково й без гарантії взаєморо-
зуміння.
Соціальні системи різних рівнів утворення (інте-
ракція, організація, саме суспільство) складаються
винятково з комунікацій і відтворюють себе завдяки
все новим і новим комунікаціям (здійснюють свій ав-
топоезис), спостерігаючи за дотриманням їх саморе-
ферентного смислового зв'язку з попередніми та на-
ступними комунікаціями. Самодетермінованість ав-
топоезису соціальних систем забезпечується ство-
рюваними під впливом відносно близьких за змістом
комунікативних подій структурами смислових очіку-
вань: "події створюють структури, а структури спря-
мовують події" [16, с. 19].
Роль цих структур у функціонуванні суспільства
величезна. У трикомпонентному механізмі системної
еволюції суспільства (смислове варіювання комуні-
кацій - селекція - рестабілізація) саме вони здійсню-
ють селекцію окремих комунікацій для подальшого
приєднання до них інших і продовження в такий спосіб
автопоезису системи. З ними пов'язані поява й існу-
вання (часто - у поєднанні) різних форм системної ди-
ференціації суспільства: сегментарне суспільство
архаїчних народів, ієрархічне суспільство високих
культур, або цивілізацій, сучасне функціонально ди-
ференційоване суспільство. Деякі із цих структур, що
концентрують навколо себе найважливіші для сус-
пільства функціональні сукупності комунікацій, пере-
творюються на символічно генералізовані медіа ко-
мунікацій з відповідними вербальними смислокода-
ми (влада, власність/гроші, істина, прекрасне, любов)
і за сприятливих історичних обставин, як це мало
місце в Західній Європі в ХVІ-ХІХ ст., здатні забезпе-
чити відокремлення й самостійний автопоезис відпо-
відних функціональних систем.
У цілому ж кожна система через структури смис-
лових очікувань забезпечує послідовний мережевий
смисловий зв'язок своїх комунікацій. Водночас через
ті чи ті структури вона має смислові структурні зчеп-
лення з її навколишнім світом, у т. ч. з іншими систе-
мами в самому суспільстві, спостерігає за появою в
ньому релевантних змін, на які реагує змінами у влас-
ному автопоезисі. Оскільки система є операційно зак-
ритою, тобто своїми комунікаціями навколишнього
середовища не сягає, то насправді йдеться про роз-
різнення двох сторін форми комунікацій: само-відне-
сень (фактами повідомлень вони співвідносяться із
системою) та іншо-віднесень (продукуванням інфор-
мацій вони реферують появу сприятливих чи загроз-
ливих для системи змін - і тільки їх! - у навколишньо-
му світі). Простий приклад. Перебіг численних подій у
сучасній політичній системі сам по собі не іритує фун-
кціональну систему економіки, та коли владою ухва-
люється рішення про збільшення податків, то на таке
релевантне подразнення економічна система відре-
агує залежно від її поточного стану різним продовжен-
ням автопоезису: або скороченням продажів, або
переведенням їх у "тінь", або зменшенням видатків.
Події в одній самореферентній системі не програму-
ють події в іншій. Отже, структурні зчеплення різних
систем "ортогональні" щодо їх автопоезису [14,
с. 124], а зв'язки між певними подіями в них носять
не каузальний, а скоріше "реактивний" характер.
Навіть схематичний огляд постнекласичної соціо-
логічної теорії Н. Лумана показує, що її застосування
в історичних дослідженнях полегшило б розв'язання
низки методологічних труднощів, із якими історична
наука стикається впродовж останніх століть. По-пер-
ше, стає можливим подолати картезіанський дуалізм
у методології й перейти від онтології суб'єкта й об'єк-
та, а відтак - дослідження когнітивно недоступних
"фактів свідомості" чи "природи речей", до реально-
го вивчення історії суспільства "зсередини" на основі
розрізнення самореференції та зовнішньої рефе-
ренції його систем і підсистем. По-друге, підхід до
історичних фактів та історичних джерел як до кому-
нікацій (адже в суспільстві немає нічого, крім кому-
нікацій) усуває їхнє протиставлення й дозволяє ана-
лізувати джерела, передусім письмові, як ті ж таки
факти-комунікації, що вказують і на себе, і на інші
факти-комунікації минулого. По-третє, у вигляді кому-
нікацій з'являється спільний знаменник для всіх фун-
кціональних сфер суспільства, що уможливлює вив-
чення політики, економіки, науки, мистецтва тощо із
застосуванням єдиних або, принаймні, порівнянних
дослідницьких процедур. По-четверте, і це - найго-
ловніше, аналіз суспільства як системи комунікацій
дозволяє виявити реальну зв'язність фактів історії і
когерентність самого історичного процесу. Важливо
тільки розрізняти два види смислового зв'язку між
ними: послідовний (мережевий) - усередині системи і
реактивний ("ортогональний") - із фактами інших сис-
тем комунікацій та навколишнього світу суспільства
(людського, природного).
Звісно, в історичній науці це стає можливим зав-
дяки особливому методологічному ходові - редукції,
або спрощенню, комплексності історичного факту чи
історичного джерела до рівня комунікації в тій чи іншій
системі. Зате ціною звуження "обсягу" факту вияв-
ляється його смислова зв'язність з іншими фактами,
у т. ч. в інших системах, включаючи й інші цивілізації.
Утім, питання про конкретні способи дослідження в
системній парадигмі всесвітньої теорії, історії циві-
лізацій потребує окремого висвітлення.
Висновок
Упродовж ХІХ-ХХ ст. історичній науці не вдалося
визначити оптимальну методологію опису всесвітньої
історії як когерентного процесу. Погляди на неї з по-
зицій чи то класичної раціональності з акцентом на
об'єктивності (матерії), чи некласичної раціональності
з акцентом на суб'єктивності (свідомості) весь час
розвивались у руслі картезіанського дуалізму з його
роздвоєнням людського світу, протиставленням
об'єкта суб'єктові, а тому породжували однобокість,
частковість, а значить, до певної міри хибність в оцін-
ках цілісної еволюції світу і людського суспільства. У
результаті навіть така дослідницька парадигма, як
цивілізаційна, націлена, здавалося б, винятково на
цілісний аналіз історії хоча б у межах окремих цивілі-
зацій, опинилася перед низкою нерозв'язаних мето-
дологічних проблем. Між тим, розроблена наприкінці
ХХ ст. постнекласична соціологічна теорія Н. Лума-
на вказує на іманентну системну зв'язність історич-
них фактів, історичних джерел у їхньому послідовно-
му чи реактивному смисловому співвіднесенні, а
отже, і саму когерентність історичного процесу вза-
галі.
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 1 (101) січень-лютий 2010 р.
ЕКОНОМІКА 91
ЛІТЕРАТУРА:
1. Барг М. Цивилизационный подход к истории. Дань конъ-
юнктуре или требование науки? / Михаил Барг // Коммунист. -
1991. - № 3. - С. 27-35.
2. Берк П. Вступ. Нова історія: її минуле і майбутнє /
П. Берк // Нові перспективи історіописання [за ред. П. Берка ;
пер. з англ.]. - К. : Ніка-Центр, 2004. - С. 8-35.
3. Блок М. Апология истории или Ремесло историка /
М. Блок ; [пер. с фр. Е. М. Лисенко]. - 2-е изд., доп. - М. :
Наука, 1986. - 256 с.
4. Вен П. Как пишут историю. Опыт эпистемологии. (Прило-
жение) - Фуко совершает переворот в истории / П. Вен ; [пер. с
фр. Л. А. Торчинского]. - М. : Научный мир, 2003. - 394 с.
5. Всероссийская научная конференция "Историческое зна-
ние: теоретические основания и коммуникативные практики" //
Новая и новейшая история. - 2007. - № 2. - С. 96-102.
6. Данилевский Н. Я. Россия и Европа / Н. Я. Данилевский
[сост., послесловие и комментарии С. А. Вайгачева]. - М. : Кни-
га, 1991. - 574 с. - (Историко-литературный архив).
7. Декарт Р. Міркування про метод, щоб правильно спрямо-
вувати свій розум і відшуковувати істину в науках / Р. Декарт. -
К. : Тандем, 2001. - 104 с.
8. Дильтей В. Описательная психология / В. Дильтей ; [пер.
с нем.]. - 2-е вид. - Санкт-Петербург : "Алетейя", 1996. - 160 с.
9. Ионов И. Н. Цивилизационное сознание и историческое
знание: проблемы взаимодействия / И. Н. Ионов ; [отв. ред.
Л. П. Репина]; Ин-т всеобщ. истории РАН. - М. : Наука, 2007. -
499 с.
10. Колінґвуд Р. Дж. Ідея історії / Р. Дж. Колінгвуд ; [пер. з
англ. О. Мокровольський]. - К. : Основи, 1996. - 613 с.
11. Космина В. Г. Методологічні контроверзи у "Дослідженні
історії" А. Дж. Тойнбі / В. Г. Космина // Український історичний
журнал. - 2007. - № 5. - С. 145-158.
12. Космина В. Г. Органіцистська методологія в теоріях ло-
кальних цивілізацій / В. Г. Космина // Культурологічний вісник :
науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - За-
поріжжя : Просвіта, 2007. - Випуск 18. - С. 34-40.
13. Костяев А. И. Современная российская цивилизациоло-
гия: подходы, проблемы понятия / А. И. Костяев, Н. Ю. Макси-
мова. - М. : Издательство ЛКИ, 2008. - 328 с.
14. Луман Н. Введение в системную теорию / Н. Луман
[под редакцией Д. Беккера ; пер. с нем. К. Тимофеева]. - М. :
Издательство "Логос", 2007. - 360 с.
15. Луман Н. Дифференциация / Н. Луман ; [пер. с нем.
Б. Скуратов]. - М. : Издательство "Логос", 2006. - 320 с.
16. Луман Н. Медиа коммуникации / Н. Луман ; [пер. с нем.
А. Глухов, О. Никифоров]. - М. : Издательство "Логос", 2005. -
280 с.
17. Луман Н. Общество как социальная система / Н. Луман
; [пер. с нем. А. Антоновский]. - М. : Издательство "Логос",
2004. - 232 с.
18. Луман Н. Самоописания / Н. Луман ; [пер. с нем.
А. Антоновский, Б. Скуратов, К. Тимофеева]. - М. : Издатель-
ство "Логос", ИТДГК "Гнозис", 2009. - 320 с.
19. Луман Н. Социальные системы. Очерк общей теории /
Н. Луман ; [пер. с нем. И. Д. Газиева ; под ред. Н. А. Головина].
- СПб. : Наука, 2007. - 644 с.
20. Луман Н. Эволюция / Н. Луман ; [пер. с нем. А. Анто-
новский]. - М. : Издательство "Логос", 2005 - 256 с.
21. Маркс К. Німецька ідеологія / К. Маркс, Ф. Енгельс //
Маркс К. і Енгельс Ф. Твори. - Т. 3. - С. 7-521.
22. Мегилл А. Историческая эпистемология : [научная мо-
нография] / А. Мегилл ; [перевод с англ. Кукарцевой М, Каша-
ева В., Тимонина В.]. - М. : "Канон+" РООИ "Реабилитация",
2007. - 480 с.
23. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги : в 2 т. /
К. Поппер ; [пер. з англ.]. - К. : Основи, - 1994. - Т. 2. - 494 с.
24. Серл Дж. Открывая сознание заново / Дж. Серл ; [пере-
вод с англ. А. Ф. Грязнова]. - М. : Идея-Пресс, 2002. - 256 с.
25. Таран Л. В. Проблеми епістемології історії: від позитиві-
зму до постмодернізму (на прикладі французької, російської,
української історіографії) / Л. В. Таран // Український історичний
журнал. - 2007. - № 2. - С. 185-197.
26. Шлезингер - мл . А . М. Историк как художник /
А. М. Шлезингер - мл. // Новая и новейшая история. - 2007. - № 6.
- С. 132-142.
V. Kosmyna
THE PROBLEM OF COHERENCE IN THE HISTORICAL DEVELOPMENT AND
THE METHODOLOGY OF HISTORY
The article analyses the problem of coherence in the historical process as a methodological problem of history. The
contradistinction of subjective and objective factors in history interfered with the exposure of coherence of historical events. The
author considers that the application of Niklas Luhmann's sociological theory of social systems used for description of the
historical development will set up the fundamental framework for the solution of the problem.
Key words: coherence in the historical process, communication, methodology of history, social systems, subjekt-objekt dichotomy,
Niklas Luhmann's theory.
© В. Космина
Надійшла до редакції 15.01.2010
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|