Україна над прірвою
Автори піднімають гострі питання демографії України, кадрів, ситуації в політиці та ідеології, науці, виробництві, сільському господарстві, ЖКГ. Загострюється увага на таких хворобах суспільства, як бідність, безробіття, бюрократизм, соціальна несправедливість. Показана деструктивна дія на державу о...
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2010
|
| Назва видання: | Схід |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/22023 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Україна над прірвою / М.Білопольський, В.Волошин // Схід. — 2010. — № 2 (102). — С. 3-7. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-22023 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-220232011-06-21T12:05:32Z Україна над прірвою Білопольський, М. Волошин, В. Економіка Автори піднімають гострі питання демографії України, кадрів, ситуації в політиці та ідеології, науці, виробництві, сільському господарстві, ЖКГ. Загострюється увага на таких хворобах суспільства, як бідність, безробіття, бюрократизм, соціальна несправедливість. Показана деструктивна дія на державу олігархічно-кланової системи. 2010 Article Україна над прірвою / М.Білопольський, В.Волошин // Схід. — 2010. — № 2 (102). — С. 3-7. — укр. 1728-9343 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/22023 uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Економіка Економіка |
| spellingShingle |
Економіка Економіка Білопольський, М. Волошин, В. Україна над прірвою Схід |
| description |
Автори піднімають гострі питання демографії України, кадрів, ситуації в політиці та ідеології, науці, виробництві, сільському господарстві, ЖКГ. Загострюється увага на таких хворобах суспільства, як бідність, безробіття, бюрократизм, соціальна несправедливість. Показана деструктивна дія на державу олігархічно-кланової системи. |
| format |
Article |
| author |
Білопольський, М. Волошин, В. |
| author_facet |
Білопольський, М. Волошин, В. |
| author_sort |
Білопольський, М. |
| title |
Україна над прірвою |
| title_short |
Україна над прірвою |
| title_full |
Україна над прірвою |
| title_fullStr |
Україна над прірвою |
| title_full_unstemmed |
Україна над прірвою |
| title_sort |
україна над прірвою |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Економіка |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/22023 |
| citation_txt |
Україна над прірвою / М.Білопольський, В.Волошин // Схід. — 2010. — № 2 (102). — С. 3-7. — укр. |
| series |
Схід |
| work_keys_str_mv |
AT bílopolʹsʹkijm ukraínanadprírvoû AT vološinv ukraínanadprírvoû |
| first_indexed |
2025-07-02T22:02:06Z |
| last_indexed |
2025-07-02T22:02:06Z |
| _version_ |
1836574286567964672 |
| fulltext |
№ 2 (102) березень-квітень 2010 р.
ЕКОНОМІКА 3
ÓÊÐÀ¯ÍÀ ÍÀÄ ÏвÐÂÎÞ
МИКОЛА БІЛОПОЛЬСЬКИЙ,
доктор економічних наук, професор, віце-президент
Академії економічних наук України
В'ЯЧЕСЛАВ ВОЛОШИН,
доктор технічних наук, професор,академік Академії економічних наук України,
ректор Приазовського державного технічного університету
Фінансово-економічна криза, що прокотилася
світом, створила серйозні проблеми для перспектив-
ного розвитку людства. Кожна держава намагаєть-
ся швидше перебороти кризу з мінімальними втрата-
ми. А Україну, окрім кризи економіки, накрила криза
демографічна - за 18 років чисельність населення
скоротилася на 12 млн, із них 6 млн померли, а
6 млн виїхали за кордон. Щоб подолати економічну
кризу, потрібно від 2 до 10 років, можливо дещо
більше. Але якщо тенденція скорочення населення у
нашій країні й надалі буде стабільно негативною, то
подолати економічну чи фінансову кризу буде просто
нікому.
Надія, що у зв'язку із світовою кризою наші "заро-
бітчани" почнуть повертатися до рідних домівок, від
початку примарна. Бо ні держава, ні бізнес, ні регіо-
ни не створюють умов для такого повернення, отже,
потік еміграції посилюватиметься й надалі. Інститут
демографії й соціальних досліджень НАН України,
проаналізувавши динаміку природного і механічного
скорочення населення країни, спрогнозував, що до
2050 року, тобто вже через 40 років, нас буде менше
майже на 20 млн, тобто близько 21 мільйона осіб.
Західні фахівці дають ще більш песимістичний про-
гноз, називаючи цифру від 19 до 13 мільйонів.
Отже, у нашій країні немає воєн та епідемій, але
населення скорочується катастрофічно швидкими
темпами - до 250-300 тисяч людей на рік. За даними
вже згадуваного Інституту демографії й соціальних
досліджень НАН України, сумарний показник народ-
жуваності, як і раніше, дуже низький і не дозволяє хоча
б призупинити негативну тенденцію природного змен-
шення населення. Для цього сьогодні потрібен ко-
ефіцієнт 2,4, а в нас - 1,3. Але й він незабаром змен-
шиться: зараз народжують покоління 1970-1980-х, а
серед покоління 1990-х народжувати буде просто
нікому, тому що їх самих надто мало.
За даними Держкомстату України, більше полови-
ни українських родин не мають дітей. Якщо в 1999 ро-
ці бездітними було 55,8 % родин, то в 2007 році їх ста-
ло 62,9 %, а в 2008 році ситуація майже не змінилася
- 62,2 %.
Географічна карта країни за роки незалежності
втратила десятки тисяч сіл, малих і середніх міст, а
ще в багатьох селах мешкає всього по кілька родин,
в основному похилого віку.
Занепадає соціальна інфраструктура країни. У ба-
гатьох населених пунктах закриваються лікарні та
школи. Через 5-10 років кількість безробітних учителів
і викладачів ВНЗ суттєво збільшиться, тому що і шко-
ли, і вищі навчальні заклади закриватимуться надалі.
За рівнем захворюваності на туберкульоз, гепа-
тит, онкологічні, серцево-судинні захворювання та
хвороби органів дихання, кістково-м'язового апара-
ту, венеричні та цілий ряд інших Україна також веде
перед. Причому кількісні показники захворюваності
населення збільшуються в міру того, як знижуються
його доходи. Середній рівень життя в нас найнижчий
серед європейських країн, 80 % дітей народжується
з патологічними відхиленнями. Профілактичної меди-
цини немає, а недофінансування медичних програм,
брак коштів на модернізацію інфраструктури, мате-
ріально-технічної бази лікувальних установ досягли
критичного рівня. Керівники й фахівці управління охо-
рони здоров'я в регіонах констатують погіршення
стану здоров'я людей та одночасне поширення се-
ред них соціопатичних захоплень, зокрема наркоманії
та алкоголізму.
Екологічна безпека країни також знаходиться під
загрозою. Більшість регіонів, як визнають екологи,
мають критичний рівень забруднення повітря, води,
землі, особливо в Донбасі. Під впливом такого заб-
руднення в організмі людей відбуваються генетичні
зміни, і якщо вони досягають 30 %, починається ма-
сове вимирання населення. У Донбасі цей показник
сьогодні досяг 24 %.
Отже, при таких темпах скорочення насе-
лення через 100 років українська нація припи-
нить існування взагалі. Інший народ, що буде
проживати на цій території, вивчаючи історію
розвитку свого краю, констатуватиме, що
тут зароджувалася трипільська культура, ко-
чували скіфи, було створено потужну державу
Київська Русь, нетривалий час (близько 500 ро-
ків) існувала сучасна українська нація, що само-
знищилася в результаті нерозумного управлін-
ня країною.
У тому, що замість українців, на цій території меш-
Автори піднімають гострі питання демографії України, кадрів, ситуації в політиці та ідео-
логії, науці, виробництві, сільському господарстві, ЖКГ. Загострюється увага на таких хво-
робах суспільства, як бідність, безробіття, бюрократизм, соціальна несправедливість. По-
казана деструктивна дія на державу олігархічно-кланової системи.
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
4
№ 2 (102) березень-квітень 2010 р.
ЕКОНОМІКА
катимуть інші нації, можна не сумніватися. Вони вже
почали освоювати нашу країну. Незаконні емігранти,
які затримуються органами української прикордонної
служби, - це громадяни Афганістану, Індії, В'єтнаму,
Іраку, Бангладеш, Китаю, Пакистану, Шрі-Ланки. На
ХХХІХ сесії Комісії ООН (3 квітня 2006 р.) з народо-
населення й міграції Генеральний секретар ООН Кофі
Аннан подав на розгляд звіт про міграції у світі, у яко-
му вказується, що Україна входить у п'ятірку країн, де
проживає найбільша кількість міжнародних мігрантів
(6,8 млн осіб). Озвучена цифра вражає, у це навіть
важко повірити. А якщо врахувати, що іноземні дер-
жави зацікавлені в освоєнні багатої й родючої україн-
ської території, то це тільки перші кроки з формуван-
ня численної когорти іноземців в Україні. Окремі
західні фахівці, доводячи, що точка незворотності на
шляху вимирання української нації вже пройдена, об-
ґрунтовують необхідність асиміляції українців з афро-
азійськими народами, а отже, пропонують долати де-
мографічну кризу в Україні за рахунок приїжджих емі-
грантів.
Спробуємо проаналізувати сьогоднішню ситуацію
в Україні і знайти варіанти, як призупинити низхідний
розвиток нашої країни і нації.
Напрямки аналізу всім відомі - це політичний, со-
ціально-економічний і виробничо-господарський роз-
виток України.
Політика. У зовнішній політиці ми до сьогодні не
маємо чіткого вектора: кидаємося зі Сходу на Захід
і навпаки. Через корупцію, бюрократизм і загрозливу
криміногенну ситуацію нас вважають країною з не-
привабливим інвестиційним кліматом і нестабільни-
ми умовами для встановлення ділових та інших сто-
сунків. Зрозуміло, що такий імідж заважає Україні
вступати в солідні міжнародні союзи. Внутрішню по-
літику "творять" у країні біля сотні партій.
Ідеологія. В Україні - багатонаціональній, бага-
токонфесійній, соціально різноманітній країні - немає
єдиної ідеї розвитку. Ф. М. Достоєвський колись гово-
рив, що без ідеї не може існувати жодна людина й жод-
на держава. Інтелігенція та й весь народ стурбовані
ідейною порожнечею в суспільстві. Дотепер в Україні
не сформовано легітимної системи цінностей, яка
могла б стати основою чіткої державної стратегічної
програми, зрозумілої для більшості людей. Натомість
суспільний ідеологічний вакуум заповнили життєві
пріоритети сумнівної моральної ваги - вже не тільки
молодь, але й діти засвоїли, що красти, давати і бра-
ти хабара, жити нечесно - це не соромно, не ганебно.
Відсутня ідеологічна складова й у багатьох політич-
них партій, що управляють нашим життям. Для про-
стих людей мета і зміст їхньої діяльності в принципі
незрозумілі й нецікаві. Чому? Тому що це по суті не
партії, а групи фінансово-політичних еліт "під лідера".
Виведіть, наприклад, Юлію Тимошенко з одноймен-
ного блоку - через півроку про цей блок ніхто не зга-
дуватиме. Або: чим більш радикальні чи неадекватні
вчинки здійснює та чи інша посадова особа, тим
більшу емоцію вона викликатиме, тим більший, отже,
інтерес. Разом із тим, людина сьогодні не знає на-
певне, що є моральним і правильним, як належить
жити, а як ні. Тому будь-яка політична ексцентрика в
нашому суспільстві завжди матиме певний відгук і пев-
ну (навіть велику) кількість прихильників і послідов-
ників.
Наука. Загальновідомо, що у випадку, коли фінан-
сування науки складає 1 % від ВВП на рік, сама на-
ука спроможна в кращому випадку на самовідтворен-
ня, підтримку наукового потенціалу. В Україні фактич-
но фінансування науки знаходиться на рівні 0,5 %
ВВП - це зона деградації. Два стовпи, на яких три-
мається ця сфера, - наукові кадри та наукові дослід-
ження. За 18 років незалежності Україну покинула
третина науковців у пошуках кращих умов існування
й можливостей для наукової творчості. А багато з тих,
хто залишився, втратили наукову кваліфікацію, ос-
кільки не мали можливостей для подальшого розвит-
ку: більшість науково-дослідних установ за ці роки зак-
риті або скорочені, лабораторна база й основні фон-
ди не оновлювалися з радянських часів. Престиж на-
укової праці, таким чином, зведено нанівець, а це оз-
начає, що не буде припливу якісних молодих кадрів.
Що стосується наукових досліджень, то нові часи
сформували нову потребу - замість фундаменталь-
них, стали потрібними прикладні дослідження, які б
давали нову технологію, нову якість або нову приваб-
ливу ідею. Методологія і методи подібних досліджень
у СРСР значно поступалися за рівнем розробленості
країнам Європи та Америки, отже, у колишніх респуб-
ліках СРСР мав бути сформований новий науковий
світогляд і принципово нова наукова база. Це, відпо-
відно, колосальні кошти, які не можуть обернутися
швидко, тобто не можуть бути інвестицією. Ті струк-
тури та окремі особи, які встигли за короткий час зо-
середити у своїх руках великі капітали й почали дик-
тувати "правила гри" для цілої країни, вирахували, що
примножити капітал можна швидше, якщо купити нау-
кову розробку чи технологію за кордоном, а не вкла-
дати кошти у вітчизняну наукову базу й у підготовку
сучасних наукових кадрів.
Ситуацію можна виправити й навіть доко-
рінно змінити, якщо на базі нинішніх відділень
НАН України та університетів створити тех-
нопарки, що займуть проміжну нішу між вітчиз-
няною економікою й наукою та візьмуть на себе
функцію доведення лабораторних вітчизняних
розробок до промислового рівня.
Виробництво. Наші промислові підприємства за
часів СРСР найчастіше були певним ланцюгом ви-
робництва, розташованого по всій території великої
країни, або орієнтувалися на дешеву видобувну си-
ровину. Отже, незалежна Україна отримала в спадок
досить мало виробництв із повним технологічним
циклом, а руйнування економічних зв'язків між колиш-
німи республіками СРСР на перших етапах станов-
лення незалежних країн зумовило або зупинку, або
значне здорожчання виробництва. Економіка СРСР
й України зокрема базувалася на видобувній галузі
промисловості, яка для свого розвитку потребує
значних капітальних вкладень. Багато промислових
гігантів - заводів, шахт, рудників - збудовані за часів
СРСР, і знос обладнання на них сягає 50-80 %, вико-
ристовувані технології потребують значного вдоско-
налення, а отже, інвестицій. На жаль, закони ринко-
вої економіки й незацікавленість керівництва Украї-
ни в її модернізації, а значить, і в довгостроковому
стабільному розвитку зумовили ситуацію, коли вигід-
ніше виробництво згорнути, а шахти чи рудники зак-
рити, ніж зробити їх конкурентоспроможними на світо-
вому ринку.
Сьогодні майбутнє за інноваційними технологія-
ми, за інноваційним виробництвом, яке потребує зо-
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 2 (102) березень-квітень 2010 р.
ЕКОНОМІКА 5
середження не тільки матеріальних, але й інтелекту-
альних ресурсів. Україні вдалося зберегти окремі
галузі такого виробництва, зокрема авіа- та маши-
нобудування, хімічне виробництво тощо, і їх визнали
навіть пріоритетними для розвитку. Разом із тим, ба-
гато стратегічних промислових об'єктів країни було
або продано, або приватизовано, гроші, отримані від
продажу, використані на соціальне забезпечення на-
селення, а стратегічним галузям і підгалузям промис-
ловості не надано відповідного імпульсу для розвит-
ку. І сьогодні, щоб змінити ситуацію на краще,
потрібні, по-перше, стратегічні плани розвит-
ку держави, по-друге, надзусилля вищого керів-
ництва, а також добра воля й розуміння наро-
ду України, що нам ніхто не допоможе, окрім
нас самих, і що для того, щоб мати результат
у майбутньому, треба передусім вкладати кош-
ти у модернізацію виробництва, а не закрива-
ти соціальні дірки в бюджеті.
Сільське господарство. Сільське господар-
ство, яке традиційно надзвичайно важливе для нашої
країни, також перебуває в глибокій системній кризі.
Причиною цього є і неготовність сільгоспвиробників
жити й працювати за новими ринковими законами, й
ідеологічні труднощі, зумовлені тим, що за 70 років
вони втратили відчуття власника землі, а швидка лібе-
ралізація земельного законодавства спричинила те,
що земельними угіддями почали розпоряджатися в
основному випадкові люди, які не бачили в сільсько-
му господарстві ресурсу для отримання швидкого
прибутку. У результаті село як явище вже не відіграє
значної ролі в соціально-економічному устрої держа-
ви, а люди, що там залишилися, це в основному пен-
сіонери й ті, хто не зміг закріпитися в місті, без перс-
пектив роботи та повноцінного розвитку.
Житлово-комунальне господарство характе-
ризується в нашій країні найбільшим рівнем зноше-
ності ресурсів (70-80 %) і потребує першочергової й
радикальної реконструкції. Якщо не знайти зараз
коштів на його підтримку, країна постане перед за-
грозою реальної екологічної небезпеки та гуманітар-
ної катастрофи. Остання буде пов'язана з масовим
руйнуванням житлового фонду країни, який на 60 %
складається з так званих "хрущовок" - збудованих
нашвидкуруч у 50-70-х рр. ХХ ст. п'ятиповерхових бу-
динків, які виконали вже свою соціальну функцію й
зараз знаходяться в катастрофічному стані.
Стратегічні об'єкти національної ваги. Ми жи-
вемо в країні, де в базових галузях промисловості
експлуатується 45 млн тонн несучих металевих кон-
струкцій та більше 250 млн м3 залізобетону. Їх значна
частина вичерпала свій ресурс міцності. Завер-
шується термін безпечної експлуатації корпусів ре-
акторів більшості АЕС. 14 % залізничних і 70 % авто-
дорожніх мостів перебувають у незадовільному
стані. На 17,2 тис. км водогінних мереж то в одному,
то в іншому місці виникають масштабні аварії. Іржа-
віють системи магістральних газопроводів. Терміно-
во потрібно обновити всю енергетичну систему краї-
ни. Устаткування електростанцій (котли, турбіни, ге-
нератори, трансформатори, ЛЕП), установлене в
1950-1960-х роках, давно вже застаріло морально і
фізично.
Серйозну загрозу для національної безпеки краї-
ни становлять бідність, безробіття, соціальна не-
справедливість, корупція, злодійство та тіньова еко-
номіка.
Про бідність. За вимірами Заходу, стабільність
у державі настає, якщо в її соціальній структурі 60-
70 % займає "середній клас". В Україні ж близько
50 % громадян сьогодні змушені щодня вирішувати
проблему фізичного виживання. Реальна заробітна
плата скорочується. За підсумками 2008 р., близько
50 % працюючих одержували зарплату, нижчу за офі-
ційно встановлений прожитковий мінімум. А в ціло-
му, за оцінками західних фахівців, 86 % населення Ук-
раїни живуть за межею бідності.
Про безробіття. Загрозливою назвали фахівці
Міжнародної організації праці (МОП) при ООН ситуа-
цію на ринку праці в Україні. За офіційними даними,
країна має 4 % безробітних, фактично рівень безро-
біття, розрахований за різними міжнародними мето-
диками, становить понад 20 %. До того ж мільйони
людей працездатного віку виїхали за кордон і там, пе-
ребуваючи в безправному становищі, щодня ризику-
ючи своїм життям і здоров'ям, працюють на важких і
небезпечних роботах. Ганьбою нації є також вивезен-
ня "живого товару" - наших жінок і дівчат - для роботи
в борделях.
Західні фахівці підрахували, що кожний додатко-
вий відсоток безробіття обертається для суспільства
зростанням смертності на 2 %, збільшенням кількості
самогубств - на 4,1 %, убивств - на 5,7 %, ув'язнених
- на 4 %, психічно хворих - на 3,4 %.
Про бюрократизм. В Україні 5 млн 300 тис. бю-
рократів. Це 13 % населення країни, або 35 % усіх
працюючих. Бюрократи потрібні. У всіх цивілізова-
них країнах вони становлять 1,5-2 %. Якщо більше,
як у нас, то вони не сприяють, а гальмують розвиток
суспільства. Тільки на одну їх зарплату в Україні вит-
рачається близько 10 млрд грн, а є ще витрати на
організаційну діяльність та соціальне забезпечення.
Вони ж (бюрократи) є основними корупціонерами краї-
ни. Близько 90 млрд грн обертається сьогодні в га-
небному механізмі хабарництва.
Про соціальну несправедливість. Ринкові пе-
ретворення в Україні, крім цілого ряду серйозних
організаційно-політичних змін, передбачали, насам-
перед, і зміну форм власності. Метою такої зміни був
пошук більш ефективного, ніж держава, власника.
Але 18-літні реформи й передача загальнонародної
форми власності в приватні руки показали, що ми не
досягли бажаного результату. Приватний капітал у
нашій країні працює неефективно. Більше того, він
веде країну до деградації. Але найстрашнішим є те,
що ми створили в Україні середовище жахливої со-
ціальної несправедливості. Коефіцієнт розбіжності
між найбагатшими і найбіднішими становить у нас
1000 до 1.
Досить жирні шматки державної власності колишні
чиновники поклали у власну тарілку. Однак гро-
мадськість чомусь на це відповідно не реагує, свої
негативні емоції на них не поширює, а навпаки, нази-
ває багатьох із них "шановними людьми". У рамках
"директорської прихватизації" заводи й галузі діста-
валися "шановним громадянам" безкоштовно. При-
чина такої "толерантності" - відсутність розвиненого
громадянського суспільства.
Зараз у заслугу ринковій економіці ставлять на-
повнення магазинів товарами. Дійсно, це так. Але
сьогодні середній українець значно менше споживає
м'яса, риби, овочів, фруктів та інших продуктів, а по-
бутові товари, техніку, меблі тощо багато людей ви-
користовують 20-30-літньої давності.
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
6
№ 2 (102) березень-квітень 2010 р.
ЕКОНОМІКА
Але найбільш несправедливим є розподіл додат-
кового продукту. Достатньо подивитися, як в серед-
ньому по країні розподіляється прибуток, що отри-
мується приватними підприємствами, фірмами. Влас-
ники підприємств отримують 35-40 % прибутку, 30-
35 % іде державі у вигляді податків, 10-15 % - це до-
ходи менеджерів, 10-15 % дістається бюрократам-ха-
барникам, і тільки 5-6 % отримує робітник, який безпо-
середньо створює цей прибуток. До речі, у всіх висо-
корозвинених державах із одного долара прибутку ро-
бітнику дістається 33 цента, тобто третина прибутку.
Про кадри. Усім відомий вислів "кадри вирішу-
ють усе". А яка в нас кадрова політика? Ніяка! Ви-
сокі державні посади переважно обіймають випад-
кові люди без достатнього досвіду роботи, а іноді й
узагалі некомпетентні й непрофесійні. Сьогодні ніко-
го не дивує ситуація, коли президент спортивного клу-
бу може стати губернатором або головою обласної
ради. Сучасний принцип вибору керівника - це, на
жаль, не професіоналізм, а наближеність до власни-
ка ресурсу, "кумівство". До того ж сама цінність і по-
вага до посади державного керівника сьогодні в
суспільстві теж сумнівна. Якщо Генеральним Проку-
рором країни призначається вранці одна людина, а
ввечері інша, то це найперша ознака відсутності в
нашій країні продуманої, серйозної, зваженої кадро-
вої політики.
За всі роки незалежності вершиною піраміди сис-
темної кризи суспільства була криза влади. І зацікав-
лений у цьому був певний прошарок людей, які, кори-
стуючись законодавчим та організаційним хаосом,
привласнювали загальнодержавну власність. Десь на
початку 2000-х років експерти й аналітики заявили,
що переділ власності в країні відбувся і невелика гру-
па найбагатших людей (близько 50 родин) підпоряд-
кували собі 80 % власності країни. За логікою, далі
потрібно було очікувати конструктивних змін в еко-
номіці - інвестицій у виробництво, у сільське госпо-
дарство тощо, вибору й розвитку пріоритетних для
країни сфер. Та ні. Маніпулюючи свідомістю мас та
використовуючи для власних цілей політичні вибори,
вони починають нову війну за вплив і за власність,
яка триває вже близько десяти років. Обслуговувати
цю війну беруться представники культури, освіти та
науки. Позбавлені своїх основних занять, вони вда-
ються до запровадження й випробування новітніх
соціальних технологій, науково обґрунтовують ті чи
інші механізми державного устрою та управління,
винаходять й опановують нові жанри маскультури,
призначеної для примітивізації свідомості людей,
маніпулювання нею.
Сьогодні в Україні маємо дві влади. Владу де-юре
і де-факто. Влада де-юре - це вище керівництво краї-
ни, влада де-факто - губернатори, мери міст, голови
райадміністрацій та ін. І найбагатший прошарок лю-
дей, як правило, зацікавлений у тому, щоб між цими
двома владами існував конфлікт інтересів. Керівни-
ки "де-юре" в дусі демократичної традиції стають
"хлопчиками для биття" і постійним об'єктом критики.
Вони до того ж суб'єкти відповідальності за соціаль-
но-економічний добробут населення. Але вирішення
питань власності, приватизації підприємств, відведен-
ня землі тощо здійснюється в основному владою "де-
факто" з дозволу, зрозуміло, основних власників ре-
сурсів.
Цього літа довелося побувати в одному сільсько-
господарському районі Кіровоградської області. Про-
вести дозвілля на природі й одночасно вирішити
певні ділові питання зібралися бізнесмени, посадовці
різного рангу, серед них - найбагатша людина району,
голова райадміністрації, прокурор, суддя, начальник
міліції, начальник податкової служби та ін. І треба було
бачити, як уся ця керівна верхівка підлещувалася й
догоджала найбагатшій людині району. Така поведін-
ка ще раз підкреслює, що фактична влада на місцях
належить багатим людям. Це спостерігається в райо-
нах, містах, областях та й у країні в цілому. Ми самі
породили своїх доморощених троєкурових (випадок
із нардепом Лозинським), які підпорядкували собі не
тільки керівників регіонів, але й міліцію, прокурату-
ру, суди та інші владні структури.
Дарма народні маси тішать себе тим, що від них
залежить вибір депутатів усіх рівнів, насправді їх оби-
рає капітал, а потім, ставши законодавцями та вико-
навцями, ці особи "відпрацьовують" послугу, прийма-
ючи на користь власників бізнесу відповідні закони та
усуваючи перепони на шляху примноження капіталу .
Але надбагаті люди - це не благо для будь-якої
країни. Вони дестабілізують обстановку й розхитують
підвалини самої держави. По-перше, вони ослаблю-
ють її політично, економічно, ідеологічно, культурно.
Здебільшого людина прагне до великих грошей, а от-
римавши їх, намагається здобути славу, владу, увійти
на скрижалі історії країни. Отже, претендує на націо-
нальне лідерство. Якщо в одній країні кілька осіб з
однаково надвеликим рівнем капіталу, який до того ж
перевищує бюджет цієї країни, між ними розпочинаєть-
ся серйозне змагання за лідерство. Це дестабілізує
обстановку, підриває основи самого державного ус-
трою, оскільки в змагання виявляються залученими
не тільки великі фінансові кошти, але й величезна
кількість людей, а протистояння мас - це вже со-
ціальний конфлікт, форми прояву якого передбачити
важко, а керувати ним іноді неможливо.
По-друге, розпорошуються й нераціонально ви-
користовуються грошові ресурси країни. Тут ми має-
мо на увазі не тільки державні, але й приватні кошти.
Чиї б вони не були, вони мають працювати на країну,
на її капіталізацію й використовуватися для блага всієї
держави.
Приклади того, що приватний капітал далеко не зав-
жди працює на благо країни й до того ж - раціонально, у
нас досить поширені. Те, що багаті люди потопають у
розкошах, будують для себе палаци й задовольняють
будь-які свої забаганки, - не головне, хоча простому на-
роду це зовсім не подобається. Гірше, коли багатії
здійснюють будівництво великих об'єктів, які не сприя-
ють розвитку країни. Наприклад, великий український
власник купує або будує великі об'єкти за рубежем. Яку
користь він приносить своїми діями країні? Або, наприк-
лад, наприкінці серпня 2009 року в м. Донецьку відкри-
то мегастадіон "Донбас-арена". Дійсно, перлина, кра-
сень, нове слово в технологіях будування спортивних
споруд. Але що він дав для країни? Чи призупинилося
від того вимирання українського народу, чи зменшена
криза, чи підвищився рівень ВВП у країні, або тисячі без-
робітних знайшли собі роботу? Чи може це станеться в
майбутньому?
Зараз серед найбагатших людей в Україні модно бути
власником футбольного клубу, його президентом або
спонсором. Рентабельність цих клубів мізерна, але вит-
рати сягають сотень мільйонів доларів (утримання ста-
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 2 (102) березень-квітень 2010 р.
ЕКОНОМІКА 7
діонів, купівля знаменитих футболістів тощо). Природ-
но, витрати покриваються за рахунок інших підприємств,
якими володіє господар клубу, а це означає, що їх пра-
цівники недоотримують заробітну плату, зменшуються
надходження в бюджет, пенсійний фонд тощо.
По-третє, формується стабільне й практично
незнищенне корупційне середовище в країні. Коруп-
ція влаштовує багатих людей, вони самі сприяють її
процвітанню. Хто може давати хабара? Той, у кого є
гроші. У трудящих їх немає. Багатії ж мають на меті
придбати якомога більше нерухомості й земельних
ділянок за заниженими цінами, або посад для своїх
людей (міністрів, прокурорів, суддів, податківців та
ін.), або захопити природні ресурси для подальшого
отримання прибутку. Найкоротший шлях до цього -
"вирішити" питання із чиновником, який відповідає за
розподіл державних ресурсів. І чим цінніший ресурс,
тим, відповідно, більша ціна питання.
По-четверте, руйнується традиційна для сус-
пільства система цінностей, яка тривалий час легіти-
мізувалася і охоронялася національною культурою,
церквою та ідеологією. Ідеологія, зрозуміло, захищає
ідею або мету певного суспільного прошарку, але ж
загальні для всього людства моральні чесноти вона
теж захищає і використовує для формування суспіль-
ної свідомості, оскільки саме мораль - фундамент ста-
більності будь-якого соціуму. Зараз же знівельовані
саме моральні цінності, зокрема чесність, по-
рядність, любов до Батьківщини, сім'я, дружба та інші.
Натомість у всіх прошарках суспільства злодійство,
корупція, насильство, розпуста й інші негативні яви-
ща, які руйнують суспільний порядок, отримують ха-
рактеристику обов'язкових атрибутів демократії.
По-п'яте, поділ країни на надбагатих і дуже бідних
людей створює серйозні антагоністичні протиріччя.
Це бомба вповільненої дії, яка може вибухнути в будь-
який час. "Помаранчева" революція в Україні - це
перша спроба розв'язати конфліктну ситуацію рево-
люційним шляхом. Але тоді було протистояння між
мільйонерами та мільярдерами, і вони змогли якось
домовитися й уникнути тим самим катастрофічних
наслідків. Але якщо конфлікт спалахне між дуже ба-
гатими й дуже бідними, тоді великої крові не уникнути,
а наслідки для країни можуть бути непередбаченими.
Україна зараз нагадує в мініатюрі ряд великих і
сильних імперій - Київську Русь, Римську, Візантійсь-
ку імперії - часів їхнього занепаду й загибелі. Розквіт
і процвітання цих імперій пов'язані із сильною цент-
ралізованою владою. Але коли стали багатіти васа-
ли (піддані) імператорів, державна скарбниця поча-
ла спустошуватися, а імперії ослабли. Багато на-
місників стали претендувати на корону імперії, що
спричиняло боротьбу за владу, протистояння аж до
військових конфліктів. У результаті цілі держави відок-
ремлювалися від імперії. Внутрішніми зрадами, вій-
нами, дезорганізацією та загальним ослабленням
імперій користувалися зовнішні вороги. Так, у 1453 році
було вбито останнього візантійського імператора, а
Константинополь, столиця колись могутньої імперії,
був захоплений турками на чолі з 21-річним Султа-
ном VІ. Він був дуже здивований, що така потужна й
багата імперія не могла утримувати військо. Але ви-
явилося, в скарбниці не було грошей, а всі ресурси
імперії зосередилися в руках найбагатших людей.
Коли Султан VІ запросив найзаможніших людей імпе-
рії і поцікавився, чому вони не забезпечили фінанса-
ми оборону країни, ті відповіли, що очікували на ньо-
го і своїми капіталами готові поділитися з ним. Це ве-
ликому Султану підійшло. Він забрав у них всі капіта-
ли, замки, землі та інші багатства, а їх самих та їхні
родини стратив.
Україна зараз теж наполегливо запрошує до
себе різних іноземців, а свою армію практично
припинила фінансувати. За словами начальни-
ка Генштабу - Головнокомандувача Збройних
сил України генерала армії Сергія Кириченка, ар-
мія вже практично не здатна виконувати бойові
задачі, оскільки майже вичерпала наявний ресурс
для забезпечення своїх потреб й ефективного
виконання завдань.
Важко й гірко усвідомлювати, що мине де-
кілька десятків років, і не буде держави Україна,
самоліквідується й українська нація. За розрахун-
ками експертів ООН, населення світу до 2025 ро-
ку збільшиться на 1 млрд, і це відбудеться за
рахунок країн, що розвиваються, тоді як у роз-
винених країнах збільшення буде меншим, ніж на
15 млн. Випадки поступового поглинання країн,
подібних до України, афро-азійськими народами,
уже реальність.
Доводиться тільки дивуватися, як можна країну з
найсприятливішими умовами для перспективного роз-
витку (прекрасні родючі землі, 7 місце у світі за
вмістом корисних копалин, працьовитий і таланови-
тий народ) довести до самознищення. Й основною
причиною є українські олігархічні угруповання, які от
уже 18 років ніяк не можуть домовитися між собою,
хто має управляти країною. А в Україні, на жаль, за-
раз немає ані партії, ані лідера, які б змогли призупи-
нити вимирання нації, визначити основні (стратегічні)
напрямки майбутнього розвитку країни.
Історія становлення й занепаду світових імперій
наших українських можновладців, схоже, нічого не на-
вчила.
Іноді науковці, які звикли до сухої мови цифр і безпристрасності логічних доказів, можуть
висловлюватися емоційно, коли вважають, що аргументи не діють. Міркування й роздуми про
сучасну Україну, наведені в цьому нарисі, не містять наукової новизни, але системно й послідов-
но висвітлюють кризові моменти всіх сфер суспільного життя країни. Можливо, хтось має
відповіді на питання, порушені тут, а хтось має навіть науково обґрунтовані відповіді. Дуже
вже хочеться вірити, що Україна не вимирає, що перспектива в неї все ж є, а її люди ("працьови-
тий і талановитий народ", як говорять самі автори), нарешті знайдуть шлях, який веде яко-
мога далі від прірви.
Зі свого боку всі вагомі й обґрунтовані відгуки на статтю М. Г. Білопольського та В. Воло-
шина зобов'язуємося вміщувати на сторінках нашого журналу.
Редакція
© М. Білопольський, В. Волошин
Надійшла до редакції 02.04.2010
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|