Концептуальні питання інноваційної діяльності та її державного регулювання
У статті розкрито зміст інновацій та інноваційної діяльності, визначена роль інноваційної системи як цілеспрямованого процесу перетворення знань на передові промислові технології й високотехнологічні товари. Досліджені найбільш значущі інструменти державного регулювання інноваційної діяльності, ви...
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2010
|
| Назва видання: | Схід |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/22212 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Концептуальні питання інноваційної діяльності та її державного регулювання / О. Головінов // Схід. — 2010. — № 6 (106). — С. 17-22. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-22212 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-222122011-06-21T12:05:17Z Концептуальні питання інноваційної діяльності та її державного регулювання Головінов, О. Економіка У статті розкрито зміст інновацій та інноваційної діяльності, визначена роль інноваційної системи як цілеспрямованого процесу перетворення знань на передові промислові технології й високотехнологічні товари. Досліджені найбільш значущі інструменти державного регулювання інноваційної діяльності, висловлені певні зауваження й пропозиції щодо їх удосконалення. Disclose the contents of innovations and innovation define the role of innovation system as a purposeful process of transformation of knowledge in advanced industrial technology and high-tech products. Researched more relevant instruments of the State regulation of innovation activity, made certain observations and suggestions for their improvement. 2010 Article Концептуальні питання інноваційної діяльності та її державного регулювання / О. Головінов // Схід. — 2010. — № 6 (106). — С. 17-22. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 1728-9343 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/22212 330.341 uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Економіка Економіка |
| spellingShingle |
Економіка Економіка Головінов, О. Концептуальні питання інноваційної діяльності та її державного регулювання Схід |
| description |
У статті розкрито зміст інновацій та інноваційної діяльності, визначена роль інноваційної
системи як цілеспрямованого процесу перетворення знань на передові промислові технології й високотехнологічні товари. Досліджені найбільш значущі інструменти державного
регулювання інноваційної діяльності, висловлені певні зауваження й пропозиції щодо їх
удосконалення. |
| format |
Article |
| author |
Головінов, О. |
| author_facet |
Головінов, О. |
| author_sort |
Головінов, О. |
| title |
Концептуальні питання інноваційної діяльності та її державного регулювання |
| title_short |
Концептуальні питання інноваційної діяльності та її державного регулювання |
| title_full |
Концептуальні питання інноваційної діяльності та її державного регулювання |
| title_fullStr |
Концептуальні питання інноваційної діяльності та її державного регулювання |
| title_full_unstemmed |
Концептуальні питання інноваційної діяльності та її державного регулювання |
| title_sort |
концептуальні питання інноваційної діяльності та її державного регулювання |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Економіка |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/22212 |
| citation_txt |
Концептуальні питання інноваційної діяльності та її державного регулювання / О. Головінов // Схід. — 2010. — № 6 (106). — С. 17-22. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| series |
Схід |
| work_keys_str_mv |
AT golovínovo konceptualʹnípitannâínnovacíjnoídíâlʹnostítaííderžavnogoregulûvannâ |
| first_indexed |
2025-07-02T22:06:39Z |
| last_indexed |
2025-07-02T22:06:39Z |
| _version_ |
1836574572130861056 |
| fulltext |
№ 6 (106) жовтень 2010 р.
ЕКОНОМІКА 17
УДК 330.341
ÊÎÍÖÅÏÒÓÀËÜͲ ÏÈÒÀÍÍß ²ÍÍÎÂÀÖ²ÉÍί
IJßËÜÍÎÑÒ² ÒÀ ¯¯ ÄÅÐÆÀÂÍÎÃÎ ÐÅÃÓËÞÂÀÍÍß
ОЛЕГ ГОЛОВІНОВ,
доктор економічних наук, доцент кафедри економіки і управління інноваційною діяльністю
Донецького національного університету економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського
У статті розкрито зміст інновацій та інноваційної діяльності, визначена роль інноваційної
системи як цілеспрямованого процесу перетворення знань на передові промислові техно-
логії й високотехнологічні товари. Досліджені найбільш значущі інструменти державного
регулювання інноваційної діяльності, висловлені певні зауваження й пропозиції щодо їх
удосконалення.
Ключові слова: інновація, інноваційна діяльність, держава, інноваційна економіка, національна
інноваційна система, інвестиції, венчурний капітал.
Постановка проблеми. В умовах глобалізації
економіки позиції країни у світовому господарстві за-
лежать, насамперед, від ступеня конкурентоспромож-
ності. При цьому сама конкурентоспроможність виз-
начається якістю й рівнем розвитку інноваційного по-
тенціалу як результату вітчизняної інноваційної діяль-
ності. Від них багато в чому залежить вектор і темпи
подальших соціально-економічних перетворень у
країні. Не менш важливою в умовах трансформації
економіки стає роль держави в організації інновацій,
що актуалізує проблему державного регулювання інно-
ваційної діяльності.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Ос-
танні десятиліття проблеми інновацій, переходу до
інноваційного типу розвитку стали предметом особли-
вої уваги як зарубіжних, так і вітчизняних економістів.
Змістовні аспекти інновацій розглянуті в працях кла-
сика теорії інноваційного процесу Й. Шумпетера [1],
учених Б. Санто [2], К. Фрімена [3], російських учених
Н. Іванової [4], Ю. Яковця [5]. Цими й багатьма іншими
дослідниками були розглянуті першопричини інновацій,
чинники, джерела їх появи, роль інновацій в економіці
й суспільстві, їх функції. У працях представників вітчиз-
няної науки, перш за все, В. Гейця [6], Л. Безчасного
[7], І. Галиці [8] й ін. знайшли відображення механізм
формування й регулювання інновацій в умовах неста-
більної економіки. У цілому аналіз наявної літератури
показує, що багато аспектів цієї проблеми докладно й
глибоко проаналізовано. Можна стверджувати, що в
теорії і практиці державного регулювання інновацій-
ної діяльності нині одержані певні результати: розроб-
лені теоретичні основи й обґрунтовані концептуальні
підходи; запропоновані різні класифікації інновацій і
понятійний інструментарій; виявлено особливості
сформованих у деяких країнах національних іннова-
ційних систем.
Разом із тим, слід визнати недостатність опра-
цювання структури інструментів державного регу-
лювання, їх поєднаності з державною економічною
політикою, ринковими регулюючими механізмами.
Залишається актуальним питання, пов'язане з необ-
хідністю постійного корегування державного регу-
лювання інноваційної діяльності відповідно до сьо-
годнішнього стану трансформаційних процесів в
економіці. Отже, неповне визначення специфіки ін-
новаційної діяльності, її державного регулювання за
умов трансформаційних ринкових перетворень обу-
мовлює актуальність і практичну значущість теми
дослідження.
Метою статті є визначення й деталізація інстру-
ментів державного регулювання інноваційної діяль-
ності як напрямку активізації цього процесу в умовах
мінливих інституційних обставин.
Виклад основного матеріалу. Досягнення по-
ставленої мети передбачає чітке з'ясування основних
понять, економічних засад, що обумовлюють мож-
ливість створення інновацій. Базовий термін "іннова-
ція" активно став використовуватися в період фор-
мування ринкової економіки України як самостійно, так
і для позначення змістовноутворювальних понять,
таких як "інноваційна діяльність", "інноваційний про-
цес", "інноваційна інфраструктура" й ряд інших. У нау-
кових працях різні автори вживають поняття інновації
залежно від об'єкта й предмета свого дослідження.
Тому, незважаючи на широке розповсюдження, зміст
цієї категорії визначається неоднозначно, а отже, по-
требує подальшого уточнення.
Уперше цю категорію ввів у науковий обіг авст-
рійський учений Й. Шумпетер: "Інновації - це новина,
нововведення, виражені в різних формах: нова тех-
нологія, нові товари і матеріали, ефективніші методи
організації виробничого процесу, вихід на нові ринки
збуту" [1, с. 72]. Це визначення диференціює інновації
на дві групи. Перша - інновації, що приводять до вдос-
коналення виробничого процесу, скорочення витрат,
підвищення конкурентоспроможності продукції, друга
- ті, що сприяють створенню нових товарів, форму-
ють новий сегмент ринку.
Визначення, яке дає угорський учений Б. Санто,
характеризує ставлення до інновацій, реалізованих у
виробництві, тобто до таких, що комерціалізуються й
приносять компанії-інноватору прибуток: "Інновації - це
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
18
№ 6 (106) жовтень 2010 р.
ЕКОНОМІКА
не просто "відкриття" або "винахід", це нововведен-
ня обов'язково прикладного характеру. Воно спрямо-
ване на підвищення продуктивності і, як правило, на
отримання додаткового доходу в результаті ідей і тех-
нологій" [2, с. 83].
У Законі України "Про інноваційну діяльність" інно-
вація - це "новостворені (застосовані) і (або) удоско-
налені конкурентоздатні технології, продукція або по-
слуги, а також організаційно-технічні рішення вироб-
ничого, адміністративного, комерційного або іншого
характеру, що істотно поліпшують структуру та якість
виробництва і (або) соціальної сфері" [9, с. 1].
Найбільш прийнятним є визначення інновації, що даєть-
ся в Економічній енциклопедії: "Інновація - це новий
підхід до конструювання, виробництва, збуту товарів,
завдяки якому інноватор (автор) та його компанія здо-
бувають переваги над конкурентами" [10, с. 656]. Хоча
загалом і воно потребує уточнення: не "нового" підхо-
ду, а творчого, креативного, бо новий може бути не
творчим, а лише дещо зміненим і не забезпечувати
одержання переваг.
Основою створення інновацій, фундаментом цьо-
го складного й багатогранного процесу служить інно-
ваційна діяльність. Узагалі діяльність як така вклю-
чає мету, засоби (заходи), результат і сам процес. Інно-
ваційна діяльність в узагальненому вигляді є сукупніс-
тю наукових досліджень, дослідно-конструкторських,
технічних розробок, фінансових, комерційних і вироб-
ничих заходів, спрямованих на створення й упровад-
ження інновацій. Інноваційна діяльність - це змістов-
на сторона інноваційного процесу, який можна роз-
глядати як динаміку, розвиток інноваційної діяльності.
У розширеному трактуванні інноваційний процес є по-
слідовною зміною складових елементів інноваційної
діяльності: прикладних і пошукових досліджень, упро-
вадження в промислове виробництво інноваційної
продукції, просування цієї продукції на внутрішній і
світовий ринки.
Інноваційна діяльність охоплює всі етапи кругообігу
капіталу й зміну його функціональних форм у процесі
виникнення ідеї й перетворення на принципово нову
продукцію. Оскільки інновації завжди пов'язані з нау-
ковими дослідженнями й розробками, інноваційна
діяльність може трактуватися як науково-інновацій-
на, яка включає сукупність суб'єктів, зайнятих тією чи
іншою мірою науково-інноваційними пошуками й про-
суванням їх результатів. Провести межу між науковою
й інноваційною, інноваційною й виробничою діяльніс-
тю достатньо складно, оскільки змінюється самий їхній
функціональний зміст.
Оскільки інновація, за образним висловом Й. Шум-
петера, є процес "креативної деструкції" (творчого
руйнування), інноваційна діяльність несе в собі і по-
зитивний, і негативний моменти. З погляду позитиву
вона може відкрити новий продукт, технологію, спосіб
організації виробництва й управління. Вона може спри-
яти виникненню нових ринків, нових робочих місць,
нових корпорацій, нового сильного статусу країни.
Іншою стороною будь-якої інноваційної діяльності є
моральний знос інтелектуального й фізичного капіта-
лу, закриття старих фірм і, відповідно, робочих місць
на них, ліквідація ряду секторів ринку, перехід країни з
розряду успішних в "наздоганяючі". Господарське ста-
новище України свідчить, що сьогодні вкрай необхід-
ний вихід усіх галузей на траєкторію інноваційного роз-
витку. Проте вона буде супроводжуватися й низкою
негативних явищ. Наприклад, за розрахунками еко-
номістів, якщо продуктивність праці в сільському гос-
подарстві за допомогою інновацій зросте втричі, то
обробка землі потребуватиме значно менше робіт-
ників, отже, постане питання працевлаштування
звільнених. Це стосується й вугільної промисловості,
про що свідчить світовий досвід. Наприклад, англійські
підприємства вугільної галузі за умов використання
високотехнологічного обладнання й праці на них у се-
редньому восьми гірників у зміну видобувають більше
2 млн тонн вугілля на рік. В Україні сьогодні 1500 ро-
бітників і застаріле обладнання забезпечують 50 тонн
видобутку за добу. Безумовно, треба враховувати спе-
цифіку залягання, товщину вугільного пласта, але
йдеться про необхідність інновацій за будь-яких особ-
ливостей галузі.
Негативним результатом інноваційної діяльності
може бути забруднення навколишнього середовища.
Так, англійський учений Л. Браун, досліджуючи про-
блеми екологічної економіки, підкреслює, що еконо-
міка повинна функціонувати, зокрема, і відповідно до
екологічних законів [11, с. 11]. Щоб економіка сприя-
ла інноваціям і прогресу, вона повинна функціонува-
ти відповідно до основних екологічних принципів.
Якщо цього не відбувається, вона поступово спрямо-
вуватиметься до занепаду і, кінець-кінцем, розва-
литься [11, с. 115]. Інновації повинні бути зорієнтовані
на підтримку гармонії між людиною і природним сере-
довищем. Такою є діалектика інноваційного процесу,
на яку доводиться зважати всім його учасникам: як
економічним суб'єктам інноваційної діяльності, так і
суспільним інститутам, призначеним для того, щоб
сприяти інноваціям чи створювати їх.
Сучасна економіка вимагає системного підходу до
формування, розвитку й підтримки інноваційної діяль-
ності. Такий підхід передбачає створення національ-
них інноваційних систем. Методологічні принципи кон-
цепції національної інноваційної системи ґрунтуються
на ідеї Й. Шумпетера про конкурентну боротьбу на ос-
нові інновацій. Саме поняття "національна інновацій-
на система" вперше було уведене К. Фріменом й опи-
сується ним як складна система економічних суб'єктів
і суспільних інститутів (таких як цінності, норми, пра-
во), що беруть участь у створенні нових знань, пере-
творенні їх у нові технології, продукти, послуги, які спо-
живаються суспільством [3, р. 41]. Отже, успіх інно-
вацій в економіці залежить не тільки від діяльності
самих економічних суб'єктів, але й від їх взаємовідно-
син один з одним і з суспільними інститутами як еле-
ментами єдиної системи створення, упровадження й
використання інновацій.
У рамках національної інноваційної системи дер-
жава формує та здійснює свою науково-технологічну
політику з метою досягнення й підтримки високого
рівня конкурентоспроможності й ефективності еконо-
міки країни. Саме створення подібної системи в еко-
номіці США називають основним досягненням країни
в ХХ столітті. В Україні актуальність і значення націо-
нальної інноваційної системи сьогодні підсилюється
тим, що перед суспільством і державою поставлена
мета - протягом 10 років увійти до двадцяти найбільш
успішних країн світу. Ураховуючи те, що за рівнем кон-
курентоспроможності наша держава знаходиться за-
раз на 82 місці у світі, а визначена мета передбачає
необхідність випередження 62 країн, подібна мета на-
вряд чи досяжна без упровадження національної інно-
ваційної системи розвитку.
Будь-яка національна інноваційна система вклю-
чає два взаємопов'язаних моменти: а) процес ство-
рення інновацій і їхнє впровадження у виробництво;
б) соціально-економічні чинники, що забезпечують
саму можливість цього процесу. Якщо перший момент
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 6 (106) жовтень 2010 р.
ЕКОНОМІКА 19
для своєї реалізації передбачає необхідність науки,
інноваційної інфраструктури, виробництва, здатного
сприймати інноваційні розробки, споживача іннова-
ційної продукції, то другий включає стимули, що спону-
кають виробляти й уводити інновації в дію, фінансові
кошти, сприятливі соціальні умови, орієнтацію суспіль-
ства на інноваційну модель економічного розвитку. Між
тим, особливістю національної інноваційної системи в
Україні є практично відсутність взаємозв'язків між на-
уковою сферою, підприємствами й інноваційною
інфраструктурою. Промисловий сектор слабко орієн-
тований на інноваційний розвиток, і це звичайна річ,
адже дешева робоча сила дозволяє одержувати до-
ходи і в умовах застарілих технологічних укладів. Дос-
татньо звернути увагу на те, що сьогодні передовими
вважаються 40 категорій технологій, але вітчизняні
виробники з деякими із них навіть не знайомі, не гово-
рячи вже про їх застосування.
Важливою складовою інноваційної системи є інно-
ваційна інфраструктура як система інститутів й орга-
нізацій, що сприяють здійсненню інноваційної діяль-
ності: структури НДДКР, технопарки, технополіси, цен-
три трансферу технологій, фонди підтримки НДДКР,
фонди венчурного фінансування, центри підготовки
спеціалістів із забезпечення інноваційної діяльності
тощо. На жаль, національна інноваційна інфраструк-
тура характеризується відсутністю не тільки різнома-
нітності її складових, а і єдиної функціональної коорди-
нації, що припускає можливість дублювання напрямків
діяльності, а отже, неефективного використання ре-
сурсів.
Активізувати формування інноваційної інфраструк-
тури, удосконалення інноваційного процесу для ефек-
тивного розвитку національної економіки, постійного
підвищення її конкурентного технологічного рівня й
раціонального витрачання ресурсів, перетворення
знань на інноваційний продукт покликана держава. Не-
обхідність утручання держави як суспільного інститу-
ту регулювання інноваційної діяльності обумовлена
пошуком шляхів підвищення конкурентоспроможності
країни в контексті вирішення питань, що, на нашу дум-
ку, є ключовими. Перш за все, трансформаційний пе-
ріод переходу до ринкової економіки не привів до ав-
томатичної активізації інноваційних процесів і не спри-
яв зростанню конкурентоспроможності економіки Ук-
раїни. Від колишньої системи наша країна одержала в
спадок значний науково-технічний потенціал: на поча-
ток 90-х років ХХ ст. він складав 6,5 % від світового
при чисельності населення 0,1 % [7, с. 42]. Трансфор-
маційний процес, як це не прикро визнавати, зумовив
відставання від провідних світових держав у техніко-
економічному розвитку, скоротивши об'єм виробницт-
ва в наукомістких галузях, реальні витрати на науку й
освіту, рівень розробки й упровадження передових
промислових технологій, вітчизняних високотехноло-
гічних товарів, частка яких у товарному експорті Ук-
раїни дорівнює 2-3 %, у той час як у розвинених краї-
нах - 20-30 %.
Слід зазначити, що в цілому на державному рівні
відбулося розуміння того, що інерційна модель роз-
витку, яка ґрунтується на існуючій структурі національ-
ної економіки з домінуванням технологій 3-4 укладів,
навряд чи здатна привести Україну до інноваційного
прориву з країн третього світу до статусу розвиненої.
Про це свідчить і те, що головною метою державної
інноваційної політики, задекларованої в Законі Украї-
ни "Про інноваційну діяльність", є створення соціаль-
но-економічних, організаційних і правових умов для
ефективного відтворення, розвитку й використання
науково-технічного потенціалу країни, забезпечення
впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних
енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробниц-
тва та реалізації нових видів конкурентоздатної про-
дукції [9].
Державну інноваційну (науково-технічну) політику
слід розглядати як модель прагматичної орієнтації в
напрямі формування інноваційної доктрини держави
на перспективу та її реалізацію. Система форм і ме-
тодів організації інноваційних відносин і їх практичної
реалізації утворює механізм інноваційної політики, який
формується відповідно до багатьох принципів, серед
яких ми виділяємо такі: визначення державних пріо-
ритетів інноваційного розвитку; формування норма-
тивно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;
створення умов для збереження, розвитку й викорис-
тання вітчизняного науково-технічного та інноваційно-
го потенціалу; забезпечення взаємодії науки, освіти,
виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку
інноваційної діяльності; ефективне використання рин-
кових механізмів для сприяння інноваційній діяльності;
підтримка підприємництва в науково-виробничій
сфері; здійснення заходів для підтримки міжнародної
науково-технологічної кооперації, трансферу техно-
логій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому
ринку та її просування на зовнішній ринок; фінансова
підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податко-
вої й митної політики у сфері інноваційної діяльності;
сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;
інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної
діяльності; підготовка спеціалістів для виконання інно-
ваційної діяльності.
Державне регулювання інноваційної діяльності
повинно бути спрямоване на безперервне вдоскона-
лення відносин учасників виробництва високотехно-
логічних товарів. Необхідність цього обумовлена тим,
що інноваційна діяльність передбачає сукупність
суб'єктів, пов'язаних між собою методологією держав-
ної політики з розвитку інноваційних процесів. До
суб'єктів інноваційної діяльності можуть бути віднесені
організації й підприємства різних форм власності,
організаційно-правових форм, тією чи іншою мірою
зайнятих інноваційною діяльністю. Суб'єктами іннова-
ційної діяльності є також різні організації академічної,
вузівської науки, науково-дослідні інститути, інфор-
маційні центри, лабораторії, що здійснюють науково-
інноваційну діяльність на виробничих підприємствах,
підприємства з освоєння інновацій (дослідні лабора-
торії, експертиза), а також ті, що обслуговують іннова-
ційну діяльність (маркетингові, консалтингові тощо).
Ефективна діяльність суб'єктів інноваційної спря-
мованості передбачає наявність загальних цілей, сти-
мулів для проведення інноваційних заходів; єдиної
нормативно-правової бази, що регулює характер взає-
модії сторін; розвиненої інфраструктури, яка дозволяє
задовольнити потреби суб'єктів у різноманітних видах
робіт. Усе це робить інноваційну діяльність з погляду
суб'єктів однією з форм їх інноваційної кооперації і
виробничої концентрації.
Отже, державне регулювання інноваційної діяль-
ності, будучи системним інститутом, елементом загаль-
нодержавної системи управління економікою країни,
включає різноманітні механізми інституційно-організа-
ційного, нормативно-правового, фінансово-економіч-
ного й соціального характеру.
Використовування сукупності зазначених меха-
нізмів регулювання вимагає чіткої деталізації й визна-
чення інструментів реалізації інноваційного шляху роз-
витку економіки. Не можна не погодитися з висловом
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
20
№ 6 (106) жовтень 2010 р.
ЕКОНОМІКА
Л. Ерхарда: "Замість безпосереднього наказу, що
дається державою, сучасна державна політика по
відношенню до господарства ґрунтується на прагненні
… вживання інструментів господарської політики, …
які вивільняють нові сили, відкривають нові можли-
вості і закривають безплідні шляхи" [12, с. 136]. До
таких інструментів, найбільш дієвих, відносимо, по-
перше, визначення й підтримку пріоритетних напрямів
інноваційної діяльності державного, галузевого, ре-
гіонального й місцевого рівнів. При визначенні пріо-
ритетів поряд із урахуванням інтересів довгостроко-
вої стратегії держави враховуються обмеженість еко-
номічних ресурсів, результати експертної оцінки на-
прямів науково-технічного розвитку, рівень фундамен-
тальних і прикладних досліджень, а також критичні тех-
нології, що є основою національної безпеки країни.
Зацікавленість держави у створенні інноваційної
продукції в пріоритетних галузях вимагає концентрації
ресурсів і перерозподілу державних коштів на користь
науково-технічного оновлення виробництва і сфери
послуг. Від органів виконавчої влади для цього по-
трібно створення режиму найбільшого сприяння, у
зв'язку із чим пріоритетні напрями інноваційної діяль-
ності в цілому підрозділяються на стратегічні й серед-
ньострокові. Стратегічні пріоритети розраховані на
термін не менше десяти років. Вони формуються орга-
нами виконавчої влади із залученням національної та
галузевих академій наук. Основним пріоритетом виз-
начається розвиток людського потенціалу, економіки
й природного середовища країни. Так, Верховна Рада
України визначила такі стратегічні напрями інновацій-
ної діяльності в Україні на 2003-2013 роки: модерніза-
ція електростанцій, нові та відновлювані джерела
енергії, ресурсозберігаючі технології; машинобудуван-
ня, розвиток високоякісної металургії; нанотехнології,
мікроелектроніка; розвиток біотехнологій; високотех-
нологічний розвиток сільського господарства; розви-
ток транспортної системи; охорона й оздоровлення
людини. Середньострокові пріоритети розраховані
на термін виконання протягом трьох - п'яти років.
Формуються вони на основі стратегічних досягнень
науки і техніки в країні й у світі, а також економічних
можливостей держави. З метою забезпечення ефек-
тивної реалізації прийнятих пріоритетів Кабінет
Міністрів зобов'язаний організовувати їх систематич-
ний моніторинг.
Усе вищезазначене з погляду теорії відповідає по-
требам української економіки, однак практика свідчить
про труднощі реалізації визначених пріоритетів. Обу-
мовлені вони бажанням зробити все відразу, інакше
чим пояснити той факт, що Законом "Про пріоритетні
напрямки інноваційної діяльності в Україні" передба-
чено сорок один такий пріоритет (у розвинених країнах
- не більше десяти). Вони слабко пов'язані один з од-
ним, не забезпечені необхідними людськими, фінансо-
вими, природними ресурсами, а головне, швидкозмі-
нювані уряди взагалі не встигають до кінця перейма-
тися цими проблемами.
По-друге, формування й реалізація державних,
галузевих, регіональних і місцевих інноваційних про-
грам і проектів. Вони повинні бути спрямовані на вир-
ішення найважливіших господарських, екологічних,
соціальних й інших задач. Такі програми є документом,
у якому передбачається комплекс заходів наукової,
проектно-конструкторської та виробничої діяльності із
зазначенням необхідних ресурсів, виконавців і
термінів виконання робіт. Державні, галузеві, регіо-
нальні й місцеві інноваційні програми покликані забез-
печувати взаємодію науки й виробництва, сприяти інно-
ваційному розвитку провідних галузей економіки. Для
всіх програм повинна бути характерна спрямованість
на кінцеву реалізацію інноваційного процесу, що при-
пускає створення передових технологій і високотех-
нологічних товарів. Програми розвитку повинні бути
опрацьовані з попереднім проходженням науково-тех-
нічної й техніко-економічної експертизи проектів, кон-
курсного відбору і, нарешті, формування державного
замовлення на реалізацію проекту. На жаль, у дійсності
не всі науково-технічні проекти мають достатньо ви-
сокий ступінь соціально-економічного обґрунтування.
"… З усіх проектів, які подаються на тендерні конкур-
си, економічно обґрунтовані лише 7-10 %" [13, с. 43].
По-третє, створення нормативно-правової бази та
економічних механізмів для підтримки й стимулюван-
ня інноваційної діяльності, захисту прав та інтересів її
суб'єктів, пільгового оподаткування їх за умов одер-
жання кінцевих результатів. Хоча в цілому норматив-
но-правова база регулювання інноваційної діяльності
в Україні включає понад сто законів і нормативних
актів, вони дуже слабко узгоджені між собою, а отже,
не створюють єдиного законодавчого поля в цій ца-
рині. У зв'язку зі сказаним усе більше актуалізується
необхідність інноваційного кодексу держави як систе-
матизованого єдиного законодавчого акту, що регулю-
вав би інноваційну діяльність в Україні. Такий кодекс
має бути загальною системою побудови відносин між
суб'єктами процесу інтеграції науки з виробництвом, її
внутрішньої логіки, що виділяє загальні положення,
класифікує критерії структуризації для полегшення ро-
зуміння й застосування важелів державного регулю-
вання й суспільного контролю.
По-четверте, фінансова підтримка виконання інно-
ваційної діяльності. При цьому підтримка державою
інноваційної діяльності виробників повинна носити
вибірковий характер, віддаючи перевагу тим із них, що
відповідають критеріям високотехнологічних, тобто
використовують передові промислові технології та
виробляють високотехнологічні товари. Такий підхід
можливий за умов наявності їх переліку, що потребує
створення реєстру та сертифікації високотехнологіч-
них виробників.
Узагалі, світові експерти підрахували, що відомо
близько 300 видів стимулювання інноваційної діяль-
ності. Для України це можуть бути як прямі форми
підтримки, так і непрямі. Державна підтримка може
мати вигляд державних преференцій, податкових пільг,
державних грантів, грошових асигнувань, позик, суб-
сидій, дотацій, державних замовлень, пільгового кре-
дитування. При цьому зауважимо, що держава має
фінансувати лише базові дослідження, що ж стосуєть-
ся впроваджувальної стадії, то до неї повинен залуча-
тися приватний бізнес.
Державна фінансова підтримка, залишаючись од-
ним з основних інструментів інвестиційно-інноваційно-
го регулювання, не може бути занадто великою. Тому
найбільш прийнятним є використання державою бюд-
жетних коштів у формі часткової участі при вкладенні
капіталу в інноваційну діяльність іншими інвесторами.
Основу подібного фінансування можуть формувати
венчурні фонди. Таке інвестування орієнтоване на
малий та середній бізнес, на розвиток високотехноло-
гічних галузей промисловості. Держава в цьому випад-
ку лише запроваджує правила діяльності венчурних
фондів у вигляді законів і нормативних актів і контро-
лює їх виконання. Однак існує ряд чинників, що стри-
мують цей процес, зокрема нерозвиненість і низький
рівень капіталізації фондового ринку, відсутність не-
обхідної законодавчої бази, мала кількість перспектив-
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 6 (106) жовтень 2010 р.
ЕКОНОМІКА 21
них інноваційних проектів і т. ін. Узагалі, щоб іннова-
ційна діяльність стала не тільки державною програ-
мою, а життєвою необхідністю для суб'єктів економі-
ки, треба створити всі можливі умови й стимули, адже
державна підтримка за своєю суттю - це не тільки на-
дання пільг, а насамперед інвестиції в майбутнє.
По-п'яте, підтримка функціонування й розвитку су-
часної інноваційної інфраструктури. Інноваційна
інфраструктура достатньо різноманітна й складаєть-
ся з двох рівнів. До першого належить інфраструкту-
ра мікрорівня: інноваційні центри, інноваційні банки,
технопарки, інкубатори бізнесу, венчурні фонди тощо.
Інфраструктура макрорівня представлена державни-
ми фондами підтримки наукової й інноваційної діяль-
ності. В Україні, на думку вчених, найактивнішим і
найбільш життєздатним елементом інфраструктури
можуть бути технопарки. Згідно із Законом України
"Про спеціальний режим інноваційної діяльності тех-
нологічних парків" № в 991-ХІV від 16.07.1999 р. (зі
змінами й доповненнями), передбачалось, що дер-
жава регулює нормативно-правову базу, надає
фінансову підтримку у вигляді цільових субсидій, кре-
дитів технологічним паркам, регулює амортизацію
основних фондів, розрахунки з експортно-імпортних
операцій, контролює реалізацію проектів. У 2005 році
особливий режим діяльності технопарків був скасо-
ваний. Утім, виходячи з досвіду розвинених країн, гас-
лом яких щодо інноваційної діяльності технопарків є
не комерційний успіх, а створення науково-технічної
та виробничої бази подальшого розвитку економіки,
слід чекати позитивного рішення держави стосовно
їх оптимального використання як осередків розв'я-
зання інноваційних проблем.
Нарешті, важливими інструментами держави з ре-
гулювання й реалізації інноваційної діяльності є інфор-
маційні послуги, інформаційний обмін, підготовка
відповідних фахівців. Допомогу підприємствам у цьо-
му напрямі можуть надавати спеціалізовані державні
інформаційні фонди, центри, які займаються стандар-
тизацією, сертифікацією, ліцензуванням, патентуван-
ням, а також некомерційні науково-технічні товари-
ства й комерційні фірми. Інформаційний обмін сприяє
активізації інноваційного процесу. Він може здійсню-
ватися за рахунок створення інформаційних фондів,
які містять інформацію про винаходи, патенти, про
попит на наукові й технічні розробки, а також шляхом
видання відповідної літератури. У зв'язку із цим зау-
важимо, через те, що тільки доведена перспективність
ідеї створює передумови для формування потоку інве-
стицій із різних джерел, невідкладним завданням
відповідних державних органів має стати аудит інно-
ваційних розробок вітчизняних учених, установлення
перспектив їхньої комерціалізації на внутрішньому й
зовнішньому ринках, прийняття на державному рівні
рішення з їх підтримки і широкого запровадження. Не-
обхідність у фахівцях потребує від держави створен-
ня навчальних інноваційних центрів технічного й еко-
номічного напряму з підготовки наукових, інженерних
та управлінських кадрів у відповідній сфері. Зали-
шається актуальною підготовка інноваційних менед-
жерів, здатних сприяти розвитку й інтенсифікації інно-
ваційних процесів, а також створення галузевих де-
партаментів трансферу технологій, що досліджували
б, які технології потрібні підприємствам. Усе більшої
актуальності набирає необхідність статистичної оцін-
ки ефективності підприємств, що застосовують пере-
дові промислові технології, а також результативності
витрат державного бюджету й приватного капіталу на
розвиток інноваційної діяльності.
Висновок
Узагальнюючи сказане, сформулюємо висновки.
Державне регулювання інноваційної діяльності - це
цілеспрямований безперервний вплив держави на гос-
подарське середовище з метою підвищення його інно-
ваційної активності й схильності до нововведень. Си-
стема державного регулювання інноваційної діяль-
ності має інтегруючий характер і виступає підсисте-
мою загальнонаціональної системи регулювання еко-
номіки країни. Підсилення державного впливу на інно-
ваційну діяльність потребує участі держави у вигляді
фінансування її пріоритетних напрямків, партнерства
держави й приватного сектора в науково-інноваційній
сфері, створення стимулів для інвестування власних
(позикових) коштів інноваційних підприємств, активного
використовування венчурного капіталу тощо.
Таким чином, можна однозначно стверджувати:
інноваційний шлях розвитку економіки є для нашої краї-
ни об'єктивно необхідним і можливим. Саме він доз-
волить зайняти гідне місце в глобалізованому світі.
Проте перетворення можливості на реальність перед-
бачає рішучі й цілеспрямовані дії держави в регулю-
ванні інноваційної діяльності як умови забезпечення
сталого економічного зростання й конкурентоспро-
можності.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Шумпетер Й. Теория экономического развития : (Исслед.
предпринимат. прибыли, капитала, кредита, процента и цикла
конъюнктуры) / Й. Шумпетер ; [пер. с нем. В. С. Автономова и
др.]. - М. : Прогресс, 1982. - 455 с.
2. Санто Б. Инновация как средство экономического разви-
тия / Б. Санто ; пер. с венг. с изм. и доп. авт. ; общ. ред. и вступ.
ст. Б. В. Сазонова. - М. : Прогресс, 1990. - 295 с.
3. Freeman C. Technical innovation, diffusion and long cycles of
economic development / C. Freeman // Long wave debate. - 1986. -
256 p.
4. Иванова Н. И. Национальные инновационные системы /
Н. И. Иванова. - М. : Наука, 2002. - 243 с.
5. Инновации: теория, механизм, государственное регули-
рование / Рос. акад. гос. службы при Президенте Рос. Федера-
ции, Междунар. фонд им. Н. Д. Кондратьева; Кушлин В. И. и др.
; [под общ. ред. Ю. В. Яковца]. - М. : Изд-во РАГС, 2000. - 236 с.
6. Геєць В. Інновативно-інноваційний шлях розвитку - модер-
нізаційний проект розвитку української економіки і суспільства
початку ХХІ століття / В. Геєць // Банківська справа. - 2003. - № 4.
- С. 3-32.
7. Інноваційна складова економічного розвитку / [Л. К. Без-
часний, В. П. Мельник, О. Г. Білоцерківець, І. А. Шовкун,
С. В. Онишко]. - К., 2000. - 262 с.
8. Галиця І. О. Концептуальні підходи до стратегії інновацій-
ного розвитку суб'єктів господарювання / І. О. Галиця // Пробле-
ми науки. - 2006. - № 8. - С. 14-21.
9. Закон України "Про інноваційну діяльність" вiд 04.07.2002
№ 40-IV [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://
zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
10. Економічна енциклопедія : у 3-х тт. / [за ред. С. В. Мочер-
ного]. - К. : "Видавничий центр "Академія", 2000. - Т. 1. - 864 с.
11. Браун Лестер Р. Экономика: как создать экономику, обе-
регающую планету / Лестер Р. Браун ; [пер. с англ.]. - М. : Весь
мир, 2003. - 391 с.
12. Эрхард Л. Благосостояние для всех / Л. Эрхард ; [пер. с
нем.]. - М. : Дело, 2001. - 332 с.
13. Александрова В. П. Законодавча база і розвиток іннова-
ційної сфери / В. П. Александрова, Т. І. Щедріна // Проблеми на-
уки. - 2005. - № 12. - С. 40-46.
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
22
№ 6 (106) жовтень 2010 р.
ЕКОНОМІКА
О. Holovinov
CONCEPTUAL QUESTION OF INNOVATIVE ACTIVITY AND ITS GOVERNMENT CONTROL
Disclose the contents of innovations and innovation define the role of innovation system as a purposeful process of
transformation of knowledge in advanced industrial technology and high-tech products. Researched more relevant instruments
of the State regulation of innovation activity, made certain observations and suggestions for their improvement.
Key words: innovation, innovation activity, innovation economy, the national innovation system, investment, venture capital.
© О. Головінов
Надійшла до редакції 21.09.2010
УДК 338.436:339.924: 631.11
ÊËÀÑÒÅÐÍÀ ÌÎÄÅËÜ Ï²ÄÂÈÙÅÍÍß
ÊÎÍÊÓÐÅÍÒÎÑÏÐÎÌÎÆÍÎÑÒ² ÐÅòÎÍÀËÜÍÎÃÎ
ÀÃÐÎÏÐÎÌÈÑËÎÂÎÃÎ ÊÎÌÏËÅÊÑÓ
(ÍÀ ÏÐÈÊËÀIJ ÄÎÍÅÖÜÊί ² ËÓÃÀÍÑÜÊί ÎÁËÀÑÒ²)
ІРИНА ЄМЕЛЬЯНОВА,
аспірант Луганського національного аграрного університету
У статті розглянуто теоретичні та прикладні засади формування інноваційних кластерів
в агропромисловому виробництві як перспективного напрямку підвищення конкуренто-
спроможності аграрних підприємств. Розроблено концептуальну модель інноваційного клас-
тера в агропромисловому комплексі Донецької і Луганської області.
Ключові слова: інновації, конкурентоспроможність, аграрні підприємства, кластер, іннова-
ційний кластер.
Постановка проблеми. В умовах глобалізації
економіки України дієвим інструментом підвищення
конкурентоспроможності аграрних підприємств є інно-
ваційна модель їх розвитку. Саме посилення інтеграції
науки з виробництвом, широке впровадження науко-
вих досягнень у практику роботи аграрних підприємств
й організацій є важливою умовою розвитку й підвищен-
ня ефективності функціонування аграрних підпри-
ємств, їх конкурентоспроможності.
Перспективним напрямком інноваційного розвит-
ку й підвищення конкурентоспроможності як окремого
регіону, так і країни в цілому є виділення інноваційних
кластерів із урахуванням існуючого науково-іннова-
ційного потенціалу, рівня господарювання конкретної
території, специфіки розвитку окремих сфер аграрної
діяльності, а також можливих обмежень виробничого,
економічного, соціального й екологічного характеру.
Утворення інноваційних кластерів прискорює процес
в окремих галузях, що веде до розвитку інновацій і
підвищує конкурентоспроможність регіону.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Се-
ред сучасних учених, які займаються дослідженням те-
оретичних, методичних та практичних питань іннова-
ційного розвитку, у тому числі в агропромисловому ви-
робництві, із використанням кластерного підходу, по-
трібно відмітити праці В. В. Бакума [1], З. С. Варналія
[2], М. Ф. Кропивка [3], М. Портера [6], В. Россоха [7],
П. Саблука [8], С. Соколенка [9] та інших.
Разом із тим, бракує опрацювання методологічних
засад такої організаційної форми об'єднання підприєм-
ницьких структур, як кластери.
Метою статті є розробка кластерної моделі підви-
щення конкурентоспроможності регіонального агро-
промислового комплексу (АПК) на інноваційній основі.
Виклад основного матеріалу. Теорія кластерно-
го управління економікою виникла як теорія форму-
вання й розвитку конкурентоспроможності економіки.
Її особливістю є виділення нового структурного елемен-
та в сукупності суб'єктів конкуренції - кластера. Згідно
з визначенням основоположника теорії кластерного
розвитку американського вченого М. Портера, клас-
тери - це об'єднання взаємопов'язаних і взаємодопов-
нюючих підприємств, організацій, установ і пов'язаних
з ними за географічною та функціональною ознаками
органів державного управління, наукових закладів,
різних інфраструктурних складових, що працюють на
певній території з певною метою [6, с. 57].
Аналіз наукової літератури з питань формування
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|