Українське питання в діяльності Петра Струве як члена Конституційно-демократичної партії Росії
У статті проаналізовано позицію з українського питання російського політичного діяча Петра Струве як члена Конституційно-демократичної партії Росії. З'ясовано, що його особливе ставлення до національних прагнень українців стало причиною не тільки розбіжностей з однопартійцями, але й зумовило й...
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Схід |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/22419 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Українське питання в діяльності Петра Струве як члена Конституційно-демократичної партії Росії/ Л. Щербін // Схід. — 2010. — № 7 (107). — С. 126-130. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-22419 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-224192011-06-22T12:06:02Z Українське питання в діяльності Петра Струве як члена Конституційно-демократичної партії Росії Щербін, Л. Історія У статті проаналізовано позицію з українського питання російського політичного діяча Петра Струве як члена Конституційно-демократичної партії Росії. З'ясовано, що його особливе ставлення до національних прагнень українців стало причиною не тільки розбіжностей з однопартійцями, але й зумовило його вихід із Конституційно-демократичної партії в 1915 р. In the article position is analysed on the Ukrainian question of the Russian political figure Peter Struve as Constitutional democratic party the of Russia man. It is found out, that him the special attitude toward national aspirations of Ukrainians became reason not only divergences with odnopartiycyami, but stipulated his exit from Constitutional democratic party in 1915. 2010 Article Українське питання в діяльності Петра Струве як члена Конституційно-демократичної партії Росії/ Л. Щербін // Схід. — 2010. — № 7 (107). — С. 126-130. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. 1728-9343 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/22419 94 (470 + 477) uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія Історія |
| spellingShingle |
Історія Історія Щербін, Л. Українське питання в діяльності Петра Струве як члена Конституційно-демократичної партії Росії Схід |
| description |
У статті проаналізовано позицію з українського питання російського політичного діяча Петра Струве як члена Конституційно-демократичної партії Росії. З'ясовано, що його особливе
ставлення до національних прагнень українців стало причиною не тільки розбіжностей з однопартійцями, але й зумовило його вихід із Конституційно-демократичної партії в 1915 р. |
| format |
Article |
| author |
Щербін, Л. |
| author_facet |
Щербін, Л. |
| author_sort |
Щербін, Л. |
| title |
Українське питання в діяльності Петра Струве як члена Конституційно-демократичної партії Росії |
| title_short |
Українське питання в діяльності Петра Струве як члена Конституційно-демократичної партії Росії |
| title_full |
Українське питання в діяльності Петра Струве як члена Конституційно-демократичної партії Росії |
| title_fullStr |
Українське питання в діяльності Петра Струве як члена Конституційно-демократичної партії Росії |
| title_full_unstemmed |
Українське питання в діяльності Петра Струве як члена Конституційно-демократичної партії Росії |
| title_sort |
українське питання в діяльності петра струве як члена конституційно-демократичної партії росії |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/22419 |
| citation_txt |
Українське питання в діяльності Петра Струве як члена Конституційно-демократичної партії Росії/ Л. Щербін // Схід. — 2010. — № 7 (107). — С. 126-130. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. |
| series |
Схід |
| work_keys_str_mv |
AT ŝerbínl ukraínsʹkepitannâvdíâlʹnostípetrastruveâkčlenakonstitucíjnodemokratičnoípartíírosíí |
| first_indexed |
2025-07-02T22:08:54Z |
| last_indexed |
2025-07-02T22:08:54Z |
| _version_ |
1836574714519093248 |
| fulltext |
126
№ 7 (107) листопад-грудень 2010 р.
ЕКОНОМІКА
1890 р. / І. Франко // Зібр. творів : у 50 т. - К. : Наук. думка, 1984.
- Т. 41. - С. 194-470.
17. Франко І. Панщина та її скасування 1848 р. в Галичині /
І. Франко // Зібр. творів : у 50 т. - К. : Наук. думка, 1986. - Т. 47. -
С. 7-122.
18. Франко І. Причинки до історії України-Руси. Часть перша
/ І. Франко // Зібр. творів : у 50 т. - К. : Наук. думка, 1986. - Т. 47.
- С. 417-548.
19. Франко І. Роман Заклинський. Пояснення одного темно-
го місця в "Слові о полку Ігоревім" / І. Франко // Зібр. творів :
у 50 т. - К. : Наук. думка, 1982. - Т. 37. - С. 121-124.
20. Франко І. Українці / І. Франко // Зібр. творів : у 50 т. - К. :
Наук. думка, 1984. - Т. 41. - С. 162-193.
21. Франко І. Що таке поступ? / І. Франко // Зібр. творів :
у 50 т. - К. : Наук. думка, 1986. - Т. 45. - С. 300-348.
V. Skomorovs'kyy
OLD RUTHENIAN PERIOD OF UKRAINIAN HISTORY AS REFLECTED
IN THE HISTORICAL AND ETHNOGRAPHICAL LEGACY OF IVAN FRANKO
The article highlights historical and ethnographical legacy of Ivan Franko dedicated to the history of the Ukrainian land in
the Middle Ages.
Key words: Ivan Franko, historical ethnography, Ukrainian land, historical and ethnographical exploration, ethnographical movement.
© В. Скоморовський
Надійшла до редакції 30.11.2010
УДК 94 (470 + 477)
ÓÊÐÀ¯ÍÑÜÊÅ ÏÈÒÀÍÍß Â Ä²ßËÜÍÎÑÒ²
ÏÅÒÐÀ ÑÒÐÓÂÅ ßÊ ×ËÅÍÀ ÊÎÍÑÒÈÒÓÖ²ÉÍÎ-
ÄÅÌÎÊÐÀÒÈ×Íί ÏÀÐÒ²¯ ÐÎѲ¯
ЛІЛІЯ ЩЕРБІН,
кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії Інституту історії і
політології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника,
м. Івано-Франківськ
У статті проаналізовано позицію з українського питання російського політичного діяча Пет-
ра Струве як члена Конституційно-демократичної партії Росії. З'ясовано, що його особливе
ставлення до національних прагнень українців стало причиною не тільки розбіжностей з од-
нопартійцями, але й зумовило його вихід із Конституційно-демократичної партії в 1915 р.
Ключові слова: Конституційно-демократична партія, П. Струве, українське питання,
український рух, Галичина.
Постановка проблеми. Конституційно-демокра-
тична партія займала провідне місце серед російсь-
ких політичних партій на початку ХХ ст. Популярність їй
забезпечували не тільки привабливі партійна програ-
ма і передвиборчі обіцянки, але й склад партії. Про-
відними діячами Конституційно-демократичної партії
були князі Павло і Петро Долгорукови, Д. Шаховський,
академік В. Вернадський, історики О. Корнілов, О. Ки-
зеветтер, І. Лучицький, П. Мілюков, правознавці, юри-
сти та адвокати С. Муромцев, В. Гессен, Л. Петражиць-
кий, Ф. Кокошкін, М. Винавер, О. Ледницький, В. Мак-
лаков, публіцисти А. Тиркова-Вільямс, П. Струве,
земські діячі О. Шингарьов, М. Комісаров, М. Кішкін,
Д. Протопопов, Ф. Родічев, О. Колюбакін та багато
інших. Її називали партією інтелектуалів, яка акумулю-
вала у своїх рядах цвіт російської інтелігенції.
Аналіз поглядів представників російських кадетів
на вирішення українського питання надає можливість
з'ясувати позицію партії щодо національних вимог ук-
раїнців.
Петро Бернгардович Струве (1870-1944) - російсь-
кий політичний діяч, філософ, економіст, історик, пуб-
ліцист. У 1890-х рр. П. Струве був прихильником ідей
легального марксизму, на початку ХХ ст. став лідером
російського лібералізму: редактором журналу "Осво-
бождение", одним із керівників "Союзу звільнення". У
січні 1906 р. обраний у ЦК Конституційно-демократич-
ної партії Росії [27, с. 597].
Аналіз досліджень. Проблема позиції П. Струве
з українського питання знайшла відображення в пра-
цях радянських, російських та українських істориків [23;
24; 27; 28; 30; 31]. Проте недостатньо уваги приділе-
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 7 (107) листопад-грудень 2010 р.
ЕКОНОМІКА 127
но реакції членів Конституційно-демократичної партії
на його погляди щодо національних прагнень українців.
Метою статті є аналіз ставлення П. Струве до ук-
раїнського питання як члена Конституційно-демокра-
тичної партії Росії.
Виклад основного матеріалу. У науковій твор-
чості й політичній діяльності П. Б. Струве, як і відомі
лідери Конституційно-демократичної партії, значну ува-
гу надавав національним проблемам Російської
імперії. Він вважав, що ідеалом для Росії "може бути
лише така сама вільна й органічна гегемонія, яку ут-
вердив за собою англосаксонський елемент у Сполу-
чених Штатах Північної Америки і в Британській
імперії" [11, с. 97].
П. Струве став автором гасла Великої Росії - нової
російської державності, яка б мала у своїй основі істо-
ричне минуле і живі "культурні традиції" [11, с. 34]. Стру-
вівська модель державності полягала в зовнішній
могутності Росії і внутрішньому добробуті. Для ство-
рення Великої Росії він пропонував спрямувати всі сили
на басейн Чорного моря, оскільки ця територія мала
такі необхідні для господарського та економічного па-
нування ресурси, як люди, та природні багатства - ка-
м'яне вугілля, залізо.
У січні 1911 р. П. Струве започаткував нову серію
статей під назвою "Листи національностям і регіонам"
у журналі "Русская мысль". Це була відповідь на чис-
ленні публікації з національного питання і водночас
його власний виклик національному піднесенню неро-
сійських народів імперії. Метою цієї серії була органі-
зація форуму для обговорення ідей з національного
питання [27, с. 183].
У статті "На різні теми - що ж таке Росія?" П. Стру-
ве визнавав, що національні меншини повинні мати
право на використання своїх мов і традицій, однак
людина може вважатися культурною тільки за умови
знання російської мови. Він стверджував, що російсь-
ка національна ідентичність повинна визначатись
більшою мірою в культурних, аніж етнічних термінах
[13, с. 186]. Політик висловлював переконання, що
створення середньої й вищої школи малоросійською
мовою було б штучною і безпідставною розтратою пси-
хічних сил населення. Для нього нормальним було не-
розуміння росіянином малоросійської мови, але ано-
малією було незнання малоросом мови російської.
У січні 1911 р. український учений і політичний мис-
литель Б. Кістяківський узяв участь у цій дискусії з на-
ціональної політики, написавши лист "До питання про
самостійність української культури" під псевдонімом
Українець у редакцію журналу "Русская мысль". Він
доводив негативне ставлення консерваторів і реак-
ціонерів до українського руху на прикладі діяльності
антиукраїнських організацій у Галичині і Росії, газетної
агітації, спрямованої проти української небезпеки.
Його обурювало, що прогресивне російське суспіль-
ство й преса байдужі до такої політики репресій і за-
борон, і дивувало, що до хору цих ворожих голосів при-
єднався П. Струве, відмовляючи українцям у задово-
ленні найменших їхніх культурних прагнень. Він запе-
речував тезу П. Струве про те, що навчання російсь-
кою мовою є природним і необхідним явищем [17,
с. 138]. На його думку, факт величності російської куль-
тури не може бути підставою для твердження про не-
спроможність української культури стати самобутньою,
повною і цілісною [17, с. 143].
У своїй відповіді "Загальноруська культура й укра-
їнський партикуляризм" П. Струве висловив переко-
нання, що поряд із загальноросійською мовою і куль-
турою культура малоросійська є місцевою, обласною.
Це становище утвердилося за нею історичним розвит-
ком Росії і може бути змінено тільки за умови зруйну-
вання російської державності і суспільства. "Моя точ-
ка зору з українського питання доволі зрозуміла. Не
маючи нічого проти культурних українських прагнень
як прагнень підтримувати й пестувати "місцеві" особ-
ливості побуту і мови, я свідомо й рішуче висловлю-
юсь проти загострення цих "обласних" тенденцій до
політичного й культурного партикуляризму1, який запе-
речує загальноросійську культуру, її орган і символ -
загальноросійську мову, який прагне обласне українсь-
ке начало поставити в один ряд і на один ступінь із
національною стихією, котра в єдиній Росії повинна
бути єдиною", - наголошував П. Струве [14, с. 74].
Ставлення до українського питання Б. Кістяківсь-
кого і П. Струве були несумісними. Розрив Кістяківсь-
кого зі Струве стає повним і остаточним після 1912 р.,
коли останній перейшов на виразно "єдинонеділимсь-
ку" позицію [29, с. 85].
Дослідник Р. Пайпс саме націоналізм визначив як
характерну рису мислення П. Струве: "Націоналізм був
одним із непорушних стовпів його інтелектуальної біо-
графії, її константою" [25, с. 31]. Науковець назвав Ук-
раїну слабким місцем П. Струве, тому що він визна-
вав обґрунтованість національних протестів Польщі
й Фінляндії, був готовий змиритися з наданням поля-
кам і фінам широкої внутрішньої автономії, негативно
ставився до обмежень щодо євреїв, "але при цьому
він не тільки навідріз відмовлявся визнавати наявність
української нації, її право на політичне самовизначен-
ня, але й заперечував навіть існування самої українсь-
кої культури" [26, с. 270].
Такі погляди П. Струве не зрозуміли в середовищі
ліберального російського суспільства, тим більше вони
не були сприйняті суспільством українським. Учасник
українського руху, публіцист П. Стебницький зауважив у
1912 р.: "І ви придивіться ближче до цеї "глибини" до-
казів і міркувань Струве: як мало треба російському
прогресистові, щоб признати український рух штучним,
шкідливим, небезпечним для російської нації…" [18,
с. 471]. Громадсько-політичний діяч, меценат Є. Чика-
ленко 10 травня 1912 р. у "Щоденнику" записав: "За на-
ціоналістами виступали на боротьбу з українцями і так
звані прогресисти. Перший подав гасло П. Струве в
"Русской Мысли", який закликає громадянство російсь-
ке боротись з українським "партикуляризмом". Від чор-
носотенців прогресисти відрізняються тільки тим, що
перші кличуть на боротьбу з "мазепинством" уряд, а про-
гресисти кличуть громадянство" [21, с. 223].
На конференції Конституційно-демократичної партії
13-14 травня 1912 р. М. Могилянський вказував на
занепокоєність української інтелігенції виступами
П. Струве з українського питання [1, л. 4]. Київські ка-
дети просили відповісти, чи входить П. Струве до скла-
ду ЦК та як співвідносити його статті з українського
питання із заявами лідерів партії в Державній думі.
Голова засідання П. Долгоруков заявив, що П. Стру-
ве не виходив із ЦК, а ЦК не може бути відповідаль-
ним за думки своїх окремих членів [1, л. 5].
Аргументом на користь скликання з'їзду партії
Д. Григорович-Барський у виступі на засіданні конфе-
1 Партикуляризм - прагнення окремих частин держави до від-
окремлення, до недоторканості місцевих, приватних прав, при-
вілеїв на шкоду загальнодержавній справі.
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
128
№ 7 (107) листопад-грудень 2010 р.
ЕКОНОМІКА
ренції 25 березня 1914 р. до переліку питань, які тре-
ба розглянути на загальнопартійному рівні, відносив
поряд із аграрним, національним, робітничим, пере-
обрання ЦК: "… хоч би для того, щоб усунути П. Стру-
ве, надзвичайно шкідливого члена партії" [19, с. 562].
Проте у відповідь на звинувачення українських
лібералів більшість російських кадетів вважали недо-
цільним оцінювати ситуацію як відхід П. Струве від
партії, у його поглядах вони вбачали тільки деякі
розбіжності, які не можуть стати причиною відходу [Там
само, с. 565].
Нового резонансу полеміка щодо позиції П. Б. Стру-
ве з українського питання набула з початком Першої
світової війни. У 1914 р. П. Струве звинуватив україн-
ський рух в австро-німецькій орієнтації, назвав його
культурним сепаратизмом, що з точки зору "єдності
являє загрозу і небезпеку не стільки державну, скільки
культурну" [5, с. 64]. 9 листопада 1914 р. П. Мілюков
відмежувався від таких радикальних виступів П. Стру-
ве у своїй статті "Українське питання і П. Б. Струве".
Лідер кадетів писав: "Не будемо говорити, що в цих
міркуваннях П. Б. Струве виявив таку саме прірву не-
знання про дійсне становище українського руху в
Галіції, як він виявив прірву нерозуміння у загальній
постановці національних питань. Вважати, що україн-
ський рух в Галіції навмисно вигадано, аби завдати
неприємності Росії, значить просто не знати історії
багатолітньої українсько-польської боротьби" [6, с. 2].
Наступ на українство П. Струве продовжив на зас-
іданні ЦК 7 грудня 1914 р., зарахувавши у своєму вис-
тупі М. Грушевського до прихильників австрійської
орієнтації. Це заперечив П. Мілюков, який класифіку-
вав арешт М. Грушевського як політичну помилку,
підкреслював відмінності в поглядах М. Грушевсько-
го і Д. Донцова [2, л. 94-94 об]. Перелічені П. Мілюко-
вим репресивні заходи російської адміністрації в Га-
личині П. Струве назвав необхідністю воєнного часу.
У своїх публікаціях під час війни П. Струве й надалі
відстоював своє особливе ставлення до українсько-
го питання, надаючи українській мові статусу "мало-
російського наріччя російської мови", діалекту, при-
рівнюючи українців до "провансальців" [5, с. 62]. Пра-
вий кадет закликав російське суспільство до протидії
українському культурно-політичному рухові, який може
загрожувати внесенням роздвоєння в розвиток єдиної
російської культури.
Визнаючи факт особливого існування малоросійсь-
кого народу в Галичині, П. Струве пропонував здійсню-
вати об'єднання цієї території з Росією не поліцейськи-
ми заходами, а шляхом поєднання "продуманих куль-
турних заходів органічного характеру з органічними
реформами в області соціально-економічних відносин"
[5, с. 64]. Він розглядав Галичину як колосальний простір
для "моральних завоювань", які закладуть фундамент
для справжнього приєднання відірваної руської землі
з Великою Росією [5, с. 65]. Такі публічні заяви П. Струве
викликали нову хвилю емоцій і дебатів серед гро-
мадськості, як російської, так і української. Професор
М. Гредескул на противагу правому кадету стверджу-
вав, що "державного сепаратизму в російській Мало-
росії немає", а існує прагнення до культурного розвит-
ку, яке є законним і цілком безпечним для великої Росії,
оскільки різноманіття національних культур надає ба-
гаті ресурси для розвитку держави" [9, с. 50-51].
Як опонент П. Струве виступив кадетський теоре-
тик національних питань Ф. Кокошкін, який стверджу-
вав, що "галицьке українство вже давно вийшло за
межі провансальства, не вкладається в прокрустове
ложе струвівської теорії". Він виділив особливість, яку
не врахував П. Струве: на відміну від Наддніпрянсь-
кої України, в Галичині українську проблему треба роз-
глядати не тільки як прагнення і побажання українців,
а як досягнення і надбання (створена українська на-
родна школа, середні навчальні заклади, універси-
тетське викладання в українській мові, просвітні орга-
нізації, національні кооперативи, визнання малоро-
сійської мови в офіційній сфері) [5, с. 73, 77].
Публіцист, кадет з Чернігова М. Могилянський, ха-
рактеризуючи виступи П. Струве, писав: "Практично
небезпечні ідеї Струве з національного питання, які в
основному співпадають з націоналістичними гаслами,
теоретично необґрунтовані і базуються на теоретич-
но неправильному розумінні сутності національності"
[7, с. 81].
С. Петлюра у словах кадета-українофоба побачив
певну аналогію, почув у цій "новизні старовину": "…Те,
що тепер говорить П. Струве у своїх частих, прикра-
шених вченим орнаментом статтях, ще 1863 р. виклав
коротше, в одному реченні, міністр внутрішніх справ
Валуєв: "малоросійської мови не було, нема і бути не
може". Від Валуєва і Каткова через Юзефовича до
Струве - це все етапи, коли "не було, нема і бути не
може" повторюється на всі лади, з варіаціями в різних
редакціях" [8, с. 16].
Головну причину розбіжностей з опонентами П. Стру-
ве вбачав у небажанні лібералів сприймати російсь-
кий націоналізм: "Російський лібералізм буде прире-
чений на слабкість до того часу, поки не усвідомить
себе саме російським" [22, с. 57].
Наприкінці 1914 р. П. Струве разом з С. Котляревсь-
ким, як представник Всеросійського земського союзу,
поїхав у Галичину, де перебував три тижні (22 грудня
1914 р.-11 січня 1915 р.), спілкувався з москвофіла-
ми. Враження від "галицького турне" вилилося у низку
статей [10; 12; 15-16]. На території краю він відчув "не-
минучість приєднання Галичини до Росії, необхідність
рахуватися з новими умовами "російського буття" [15,
с. 2]. Він позитивно оцінив москвофільство як "своєрід-
ний народний рух, який у несприятливих умовах прово-
див ідею єдності галицьких росіян з усім російським
народом", як "великий культурний факт, культурно-на-
ціональну течію" [16, с. 3], тобто заперечував політич-
ний характер діяльності москвофілів. Діячі цього на-
прямку, на думку П. Струве, стали творцями дива, бо
вони за прикордонними стовпами, в умовах поліцейсь-
кого нагляду, при байдужості російської прогресивної
думки, культивували ідею національної культурної
єдності російського народу [16, с. 3]. Він передбачав
неминучу і необхідну глибоку русифікацію Галичини.
П. Струве був переконаний, що в Галичині потрібна твер-
да політика влади, "спрямована на органічне зближен-
ня краю з Росією", пропонував запровадити навчання
російською мовою зі збереженням місцевої мови в
початковій школі: "Треба, щоб вся Галичина могла чи-
тати Гоголя в російському оригіналі" [12, с. 2].
Значної уваги у своїх роздумах П. Струве надав
релігійній ситуації в Галичині, зокрема митрополиту
Андрею Шептицькому, якого назвав "католицьким по-
літиком", що мав завдання "клерикалізувати українство
і українізувати уніатський клір" [10, с. 2]. При умілій по-
літиці, на думку П. Струве, уніатство може стати "мо-
гутньою противагою українському націоналізму і ста-
ти в Галичині найвірнішим союзником і російської дер-
жавності, і загальноросійської культури" [10, с. 3].
На засіданні Центрального комітету 31 січня 1915 р.
П. Струве під час обговорення становища Галичини
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 7 (107) листопад-грудень 2010 р.
ЕКОНОМІКА 129
поділився з однопартійцями своїми спостереженнями,
отриманими під час поїздки. Він стверджував, що
найяскравіше враження - це задоволення населення
від того, що "закінчилось панування Польщі" [2, л. 135].
Також він підкреслював, що уніати вважають себе пра-
вославними, населення не знає відмінності унії від пра-
вослав'я, проте підкреслив, що уніатське духовенство
в Галичині є великою культурною силою, до якої треба
бережно ставитися [2, л. 140 об.]. Він вважав доціль-
ним підкреслювати, що політика уряду щодо українців
неправильна і принципово, і з точки зору державних інте-
ресів, але треба брати до уваги і те, що "частина ук-
раїнців виступила ворогами росіян" [2, л. 135].
Позиція П. Струве викликала негативну реакцію
однопартійців [2, л. 134 об.-141 об.]. Р. Пайпс вважав,
що ізоляція, у яку потрапив П. Струве у зв'язку з україн-
ською проблемою на засіданні 31 січня 1915 р., вия-
вилась повною: ніхто з відомих кадетів, у тому числі
його друзі й однодумці по консервативному крилу, не
висловились на його підтримку [26, с. 280].
На партійній конференції 6-8 червня 1915 р., обго-
ворюючи важливі проблеми воєнного часу, кадети не
могли обминути національної. Неодноразово на цій кон-
ференції кадети з України висловлювали своє невдо-
волення з приводу виступів П. Струве щодо українсь-
кого питання, які зменшують довіру до партії [20, с. 109].
Для нормалізації подальшої роботи конференції була
прийнята формула переходу, запропонована П. Мілю-
ковим: "Вислухавши заяву київських представників партії
народної свободи і пояснення ЦК, що думка П. Струве
з українського питання не є позицією партії і що справж-
ня позиція партії виражається не тільки в її програмі,
але й у низці виступів фракції з українського питання в
Державній Думі, а також у запропонованій ЦК і прий-
нятій конференцією резолюції на основі доповідей, кон-
ференція задовольняється цими поясненнями і пере-
ходить до наступних справ" [2, л. 19].
8 червня 1915 р. П. Струве написав лист П. Долго-
рукому, у якому повідомив про вихід із Центрального
комітету через розбіжності між більшістю комітету і
партії та ним, що по суті стало фактичним розривом з
кадетами [3, л. 1]. Навіть у донесеннях Департаменту
поліції йшлося про розходження на конференції між
більшістю членів і П. Струве, про його протест проти
положень резолюції з українського питання, про неяв-
ку на останнє засідання конференції і лист про вихід із
партії [4, арк. 3 зв.-4].
Висновки
Погляди П. Струве суперечили програмним посту-
латам Конституційно-демократичної партії Росії з на-
ціонального питання, які передбачали рівноправність
усіх громадян незалежно від їх національності; вільний
розвиток мови, літератури й культури кожного народу;
рівноправність мов різних народів у місцевих держав-
них і громадських установах та школі. П. Струве до-
тримувався ідеї національного характеру Російської
імперії, домінуючої ролі російського народу, недопус-
тимості надання автономії народам Росії, тверджен-
ня нездатності українців сформуватися в самостійну
націю. Така позиція відомого громадсько-політично-
го діяча ставала причиною неодноразових дискусій не
тільки на партійних зібраннях, зумовлювала загострен-
ня відносин керівництва партії з місцевими українсь-
кими осередками кадетів, але й породжувала полемі-
ку в суспільстві, пресі. У результаті це привело до
кінцевого розриву П. Струве з російськими кадетами і
його виходу влітку 1915 р. зі складу ЦК.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Государственный архив Российской Федерации (надалі -
ГАРФ). - Ф. 523. - Оп. 1. - Д. 13. - 11 л.
2. Там само. - Д. 32. - 225 л.
3. ГАРФ. - Ф. 604. - Оп. 1. - Д. 4. - 1 л.
4. Центральний державний історичний архів України у
м. Києві. - Ф. 385. - Оп. 2. - Спр. 147. - 19 арк.
5. К спору об украинском вопросе // Украинская жизнь. - 1914.
- № 11. - 12. - С. 60-77.
6. Милюков П. Украинский вопрос и П. Б. Струве / П. Милю-
ков // Речь. - 1914. - 9 ноября. - С. 2.
7. Могилянский М. К характеристике антиукраинских выступ-
лений г. Струве / М. Могилянский // Украинская жизнь. - 1914. -
№ 11-12. - С. 78-81.
8. Петлюра С. Отрицательные черты полемики по украинско-
му вопросу / С. Петлюра // Украинская жизнь. -1914. - № 11-12. -
С. 5-18.
9. Проф. Н. А. Гредескул о выступлении П. Б. Струве по
украинскому вопросу // Украинская жизнь. - 1914. - № 7-10. -
С. 48-52.
10. Струве П. Вероисповедный вопрос и политика в Галиции
/ П. Струве // Биржевые ведомости. - 1915. - 3 февраля. - С. 2-3.
11. Струве П. Patriotika: Россия. Родина. Чужбина / П. Стру-
ве. - СПб. : РХГИ, 2000. - 352 с.
12. Струве П. Из галицийских впечатлений / П. Струве // Бир-
жевые ведомости. - 1915. - 27 января. - С. 2.
13. Струве П. На разные темы / П. Струве // Русская мысль.
- 1911. - № 1. - С. 184-187.
14. Струве П. Общерусская культура и украинский партику-
ляризм / П. Струве // Русская мысль. - 1912. - № 1. - С. 65-86.
15. Струве П. Письма из Галиции / П. Струве // Биржевые
ведомости. - 1915. - 1 января. - С. 2.
16. Струве П. Письма из Галиции / П. Струве // Биржевые
ведомости. - 1915. - 12 января. - С. 3.
17. Украинец. К вопросу о самостоятельной украинской куль-
туре / Украинец // Русская мысль. - 1911. - № 5. - С. 131-146.
18. Стебницький П. Вибрані твори / П. Стебницький ; [упо-
рядк. та вступна стаття І. Старовойтенко]. - К., 2009. - 632 с.
19. Съезды и конференции конституционно-демократической
партии : в 3 т. - М., 2000. - Т. 2. 1908-1914 гг. - 655 с.
20. Съезды и конференции конституционно-демократической
партии : в 3 т. - М., 2000. - Т. 3. - Кн. 1. 1915-1917 гг. - 831 с.
21. Чикаленко Є. Щоденник (1907-1917) / Є. Чикаленко. -
К., 2004. - Т. 1. - 428 с.
22. Дякин В. С. Национальный вопрос во внутренней полити-
ке царизма (начало ХХ в.) / В. С. Дякин // Вопросы истории. -
1996. - № 11-12. - С. 39-53.
23. Михутина И. В. Украинский вопрос в России (конец ХІХ -
начало ХХ века) / И. В. Михутина. - М., 2003. - 288 с.
24. Модели общественного переустройства России. ХХ век /
[отв. ред. В. В. Шелохаев]. - М. : Российская политическая эн-
циклопедия (РОССПЭН), 2004. - 608 с.
25. Пайпс Р. Струве: левый либерал, 1870-1905 / Р. Пайпс. -
М., 2001. - Т. 1. - 552 с.
26. Пайпс Р. Струве: правый либерал, 1905-1944 / Р. Пайпс. -
М., 2001. - Т. 2. - 680 с.
27. Политические партии России. Конец ХІХ - первая треть
ХХ века : энциклопедия. - М., 1996. - 872 с.
28. Політична історія України. ХХ ст. : у 6 т. - К. : Генеза, 2002.
- Т. 1. На зламі століть (кінець ХІХ - 1917 р.). - 424 с.
29. Попович М. Українські ліберали / М. Попович, А. Фінько /
/ Сучасність. - 1993. - № 11. - С. 71-86.
30. Шелохаев В. В. Идеология и политическая организация
российской либеральной буржуазии 1907-1914 гг. / В. В. Шело-
хаев. - М., 1991. - 232 с.
31. Шелохаев В. В. Либеральная модель переустройства Рос-
сии / В. В. Шелохаев. - М., 1996. - 280 с.
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
130
№ 7 (107) листопад-грудень 2010 р.
ЕКОНОМІКА
L. Shcherbin
UKRAINIAN QUESTION IN ACTIVITY OF PETRO STRUVE AS CONSTITUTIONAL
DEMOCRATIC PARTY MAN THE PARTY OF RUSSIA
In the article position is analysed on the Ukrainian question of the Russian political figure Peter Struve as Constitutional
democratic party the of Russia man. It is found out, that him the special attitude toward national aspirations of Ukrainians
became reason not only divergences with odnopartiycyami, but stipulated his exit from Constitutional democratic party in 1915.
Key words: Constitutional democratic party, P. Struve, Ukrainian question, Ukrainian motion, Galichina.
© Л. Щербін
Надійшла до редакції 19.11.2010
УДК: 396.324(477)
ÅÂÎËÞÖ²ß ÑÒÀÒÓÑÓ Æ²ÍÊÈ Â ÓÊÐÀ¯ÍÑÜÊÎÌÓ
ÑÎÖ²ÀËÜÍÎ-ÊÓËÜÒÓÐÍÎÌÓ ÏÐÎÑÒÎв
АНАСТАСІЯ АРМЕН,
аспірант кафедри філософії Донецького національного технічного університету
Стаття присвячена аналізу статусу української жінки, зокрема у сфері родинних відно-
син. Увага акцентується на тому, що, незважаючи на патріархальну основу православ'я,
становище жінки в подружжі та соціумі характеризувалося деякою самостійністю. Ця тради-
ція багато в чому обумовила становище сучасної українки.
Ключові слова: гендерні ролі, фемінізація, патріархат, маскулінність.
Постановка проблеми й стан її вивчення. Про-
цес розмиття статево-рольових відмінностей, який роз-
почався в другій половині XX ст., сьогодні все по-
мітніше проявляється у фемінізації суспільства. Якщо
в середині минулого століття ці процеси іменувалися
"ломкою" штампів та стереотипів, сьогодні перегляд
категорій "чоловіче" та "жіноче" розглядається в кон-
тексті процесу становлення особистості.
Гендерні та жіночі дослідження в Україні набули
особливої актуальності в останнє десятиріччя. Окремі
публікації присвячені вивченню питань феміністської і
гендерної теорії із соціологічної точки зору (І. Жереб-
кіна); історію жіноцтва в історико-культурному та ет-
нологічному вимірах досліджувала О. Кісь [8; 9], а соці-
альному статусу жінки в сучасному українському сус-
пільстві присвячено роботи О. Стрельник.
Філософсько-методологічні проблеми дослідження
жіночого статусу розроблялися в межах культурно-ан-
тропологічного підходу в роботах В. Конева, В. Ле-
онтьєвої, І. Тарасенко, Є. Бистрицького, інших вітчиз-
няних дослідників. Разом із тим, формування якісно
нового комплексу ціннісних орієнтацій та настанов су-
часної жінки відкриває широку царину для досліджень
тенденції зміни гендерних ролей у ХХІ ст.
Мета статті. Ґрунтуючись на тому, що жіноче нача-
ло в усіх проявах соціального є цільним, єднальним,
перетворюючим, таким, що дає і зберігає життя, "ос-
нови" людського буття, культури, знання, простежимо
еволюцію його перетворювальної дії в контексті україн-
ської національної традиції.
Виклад основного матеріалу. Гендерні ролі, як
правило, формуються культурною й релігійною тради-
цією. Православна культурна традиція характеризуєть-
ся тим, що протягом століть виключає жінку зі сфери
управління й лідерства. Вона й сьогодні не бачить місця
для жінки ані в медицині, ані на державній службі. Ос-
нова християнського вчення про родину - патріар-
хальність. "Дружини, коріться своїм чоловікам, як Гос-
поду, тому що чоловік є глава родини, як і Христос гла-
ва Церкви...", - говорить Новий Заповіт [19, с. 77].
Жінку звинуватили в гріхопадінні Адама, а відпові-
дно, і всього людства. Як говориться в Біблії: "....і не
Адам спокушений; але дружина, спокусившись, впала
в злочин" [Там само, с. 78]. Звинувачення й саме став-
лення християнського духівництва до жіночого роду
спричинили негативне ставлення до жінки в усій Європі
й іншому християнському світі. Учення церкви було
засновано на жорсткому контролі чоловіка за репро-
дуктивною функцією, сексуальною поведінкою й ро-
ботою жінки. Християнська культура асоціювала жінку
винятково з домашньою сферою, родиною. У ка-
нонічній церковній літературі жінка переважно зга-
дується у зв'язку з питаннями статі й шлюбу. Християн-
ські догмати забороняли жінкам поєднувати про-
фесійні й сімейні обов'язки. Церква наполягала, ак-
центуючи на репродуктивній функції жінки, на її нижчо-
му соціальному статусі порівняно із чоловіком. Ген-
дерна асиметрія християнської родини тримається на
гендерній диференціації християнської культури. На-
приклад, у "Першому канонічному посланні св. Васи-
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|