Еволюція статусу жінки в українському соціально-культурному просторі
Стаття присвячена аналізу статусу української жінки, зокрема у сфері родинних відносин. Увага акцентується на тому, що, незважаючи на патріархальну основу православ'я, становище жінки в подружжі та соціумі характеризувалося деякою самостійністю. Ця традиція багато в чому обумовила становище су...
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2010
|
| Назва видання: | Схід |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/22420 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Еволюція статусу жінки в українському соціально-культурному просторі/ А. Армен // Схід. — 2010. — № 7 (107). — С. 130-135. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-22420 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-224202011-06-22T12:06:04Z Еволюція статусу жінки в українському соціально-культурному просторі Армен, А. Філософія Стаття присвячена аналізу статусу української жінки, зокрема у сфері родинних відносин. Увага акцентується на тому, що, незважаючи на патріархальну основу православ'я, становище жінки в подружжі та соціумі характеризувалося деякою самостійністю. Ця традиція багато в чому обумовила становище сучасної українки. This article devoted to Ukrainian woman status analyzing, including area of relatives relations. Despite on patriarchal based of orthodoxy all attention accents on the woman`s statue in marriage and society which was characterized as some independence. In many things this tradition stipulates the position of modern Ukrainian woman. 2010 Article Еволюція статусу жінки в українському соціально-культурному просторі/ А. Армен // Схід. — 2010. — № 7 (107). — С. 130-135. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 1728-9343 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/22420 396.324(477) uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Філософія Філософія |
| spellingShingle |
Філософія Філософія Армен, А. Еволюція статусу жінки в українському соціально-культурному просторі Схід |
| description |
Стаття присвячена аналізу статусу української жінки, зокрема у сфері родинних відносин. Увага акцентується на тому, що, незважаючи на патріархальну основу православ'я,
становище жінки в подружжі та соціумі характеризувалося деякою самостійністю. Ця традиція багато в чому обумовила становище сучасної українки. |
| format |
Article |
| author |
Армен, А. |
| author_facet |
Армен, А. |
| author_sort |
Армен, А. |
| title |
Еволюція статусу жінки в українському соціально-культурному просторі |
| title_short |
Еволюція статусу жінки в українському соціально-культурному просторі |
| title_full |
Еволюція статусу жінки в українському соціально-культурному просторі |
| title_fullStr |
Еволюція статусу жінки в українському соціально-культурному просторі |
| title_full_unstemmed |
Еволюція статусу жінки в українському соціально-культурному просторі |
| title_sort |
еволюція статусу жінки в українському соціально-культурному просторі |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Філософія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/22420 |
| citation_txt |
Еволюція статусу жінки в українському соціально-культурному просторі/ А. Армен // Схід. — 2010. — № 7 (107). — С. 130-135. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| series |
Схід |
| work_keys_str_mv |
AT armena evolûcíâstatusužínkivukraínsʹkomusocíalʹnokulʹturnomuprostorí |
| first_indexed |
2025-07-02T22:08:58Z |
| last_indexed |
2025-07-02T22:08:58Z |
| _version_ |
1836574717951082496 |
| fulltext |
130
№ 7 (107) листопад-грудень 2010 р.
ЕКОНОМІКА
L. Shcherbin
UKRAINIAN QUESTION IN ACTIVITY OF PETRO STRUVE AS CONSTITUTIONAL
DEMOCRATIC PARTY MAN THE PARTY OF RUSSIA
In the article position is analysed on the Ukrainian question of the Russian political figure Peter Struve as Constitutional
democratic party the of Russia man. It is found out, that him the special attitude toward national aspirations of Ukrainians
became reason not only divergences with odnopartiycyami, but stipulated his exit from Constitutional democratic party in 1915.
Key words: Constitutional democratic party, P. Struve, Ukrainian question, Ukrainian motion, Galichina.
© Л. Щербін
Надійшла до редакції 19.11.2010
УДК: 396.324(477)
ÅÂÎËÞÖ²ß ÑÒÀÒÓÑÓ Æ²ÍÊÈ Â ÓÊÐÀ¯ÍÑÜÊÎÌÓ
ÑÎÖ²ÀËÜÍÎ-ÊÓËÜÒÓÐÍÎÌÓ ÏÐÎÑÒÎв
АНАСТАСІЯ АРМЕН,
аспірант кафедри філософії Донецького національного технічного університету
Стаття присвячена аналізу статусу української жінки, зокрема у сфері родинних відно-
син. Увага акцентується на тому, що, незважаючи на патріархальну основу православ'я,
становище жінки в подружжі та соціумі характеризувалося деякою самостійністю. Ця тради-
ція багато в чому обумовила становище сучасної українки.
Ключові слова: гендерні ролі, фемінізація, патріархат, маскулінність.
Постановка проблеми й стан її вивчення. Про-
цес розмиття статево-рольових відмінностей, який роз-
почався в другій половині XX ст., сьогодні все по-
мітніше проявляється у фемінізації суспільства. Якщо
в середині минулого століття ці процеси іменувалися
"ломкою" штампів та стереотипів, сьогодні перегляд
категорій "чоловіче" та "жіноче" розглядається в кон-
тексті процесу становлення особистості.
Гендерні та жіночі дослідження в Україні набули
особливої актуальності в останнє десятиріччя. Окремі
публікації присвячені вивченню питань феміністської і
гендерної теорії із соціологічної точки зору (І. Жереб-
кіна); історію жіноцтва в історико-культурному та ет-
нологічному вимірах досліджувала О. Кісь [8; 9], а соці-
альному статусу жінки в сучасному українському сус-
пільстві присвячено роботи О. Стрельник.
Філософсько-методологічні проблеми дослідження
жіночого статусу розроблялися в межах культурно-ан-
тропологічного підходу в роботах В. Конева, В. Ле-
онтьєвої, І. Тарасенко, Є. Бистрицького, інших вітчиз-
няних дослідників. Разом із тим, формування якісно
нового комплексу ціннісних орієнтацій та настанов су-
часної жінки відкриває широку царину для досліджень
тенденції зміни гендерних ролей у ХХІ ст.
Мета статті. Ґрунтуючись на тому, що жіноче нача-
ло в усіх проявах соціального є цільним, єднальним,
перетворюючим, таким, що дає і зберігає життя, "ос-
нови" людського буття, культури, знання, простежимо
еволюцію його перетворювальної дії в контексті україн-
ської національної традиції.
Виклад основного матеріалу. Гендерні ролі, як
правило, формуються культурною й релігійною тради-
цією. Православна культурна традиція характеризуєть-
ся тим, що протягом століть виключає жінку зі сфери
управління й лідерства. Вона й сьогодні не бачить місця
для жінки ані в медицині, ані на державній службі. Ос-
нова християнського вчення про родину - патріар-
хальність. "Дружини, коріться своїм чоловікам, як Гос-
поду, тому що чоловік є глава родини, як і Христос гла-
ва Церкви...", - говорить Новий Заповіт [19, с. 77].
Жінку звинуватили в гріхопадінні Адама, а відпові-
дно, і всього людства. Як говориться в Біблії: "....і не
Адам спокушений; але дружина, спокусившись, впала
в злочин" [Там само, с. 78]. Звинувачення й саме став-
лення християнського духівництва до жіночого роду
спричинили негативне ставлення до жінки в усій Європі
й іншому християнському світі. Учення церкви було
засновано на жорсткому контролі чоловіка за репро-
дуктивною функцією, сексуальною поведінкою й ро-
ботою жінки. Християнська культура асоціювала жінку
винятково з домашньою сферою, родиною. У ка-
нонічній церковній літературі жінка переважно зга-
дується у зв'язку з питаннями статі й шлюбу. Християн-
ські догмати забороняли жінкам поєднувати про-
фесійні й сімейні обов'язки. Церква наполягала, ак-
центуючи на репродуктивній функції жінки, на її нижчо-
му соціальному статусі порівняно із чоловіком. Ген-
дерна асиметрія християнської родини тримається на
гендерній диференціації християнської культури. На-
приклад, у "Першому канонічному посланні св. Васи-
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 7 (107) листопад-грудень 2010 р.
ЕКОНОМІКА 131
лія Великого до Амфілохія Іконійського" у числі інших
наводилося правило про розлучення подружжя. У цьо-
му посланні даються різні настанови чоловікові й дру-
жині - залежно від того, хто був ініціатором розлучен-
ня. Чоловік був зобов'язаний вигнати дружину-прелю-
бодійку; дружина ж повинна приймати чоловіка й збері-
гати сім'ю, що б не відбувалося, навіть якщо чоловік
зраджує її, б'є її або продає речі з дому. Більше того,
якщо дружина все ж розлучається з чоловіком, і той
починає жити з іншою жінкою, то саме вона, колишня
дружина, оголошується винною у прелюбодіянні чоло-
віка: "Женамъ же обычай повелеваетъ удерживати
мужей своих, хотя они прелюбодействуютъ и въ блуде
суть. <.. .> Ибо аще потому, яко биема была, и не стер-
пела ударовъ: то подобало паче претерпети, нежели
разлучатися съ сожителемъ: аще потому, яко не стер-
пела утраты имения, и сей предлогъ не достоинъ ува-
жения. Аще же и потому, яко мужъ ея живетъ въ блуде,
наблюдения сего не имеемъ въ церковномъ обычае:
но и от невернаго мужа не повелено разлучатися
жене, а пребывати съ нимъ, по неизвестности, что
последуетъ" [13].
Ці й подібні до них правила отримали цікаве тлу-
мачення на Русі. З одного боку, за церковними зако-
нами XVI-XVII століть дружина і чоловік мали однако-
ве право на церковне розлучення; проте в цей період
не відомо жодного випадку розлучення за ініціативою
жінки. Розлучення ж за ініціативою чоловіків не були
рідкістю. Приводом у більшості випадків служило зви-
нувачення в зраді, виправдане або огульне, після чого
жінка з ганьбою висилалася в дім батьків. Такі виг-
нані дружини іменувалися "пущенницями". Одружува-
тися з пущенницею вважалося гріхом.
Тут варто акцентувати увагу на тому, що Україна
вирізнялася серед інших православних країн тим, що з
давніх часів зуміла зберегти деяке рівноправ'я в ро-
динно-шлюбних стосунках між чоловіком і дружиною.
Наприклад, в епоху Київської Русі жінки користували-
ся значною свободою і незалежністю як у правовому,
так і в соціальному плані й демонстрували самос-
тійність у різних аспектах життя. Прикладом такої са-
мостійності жінки у вирішенні не тільки родинних про-
блем, а й державницьких є княгиня Ольга. Вона тричі
помстилася древлянам за життя власного чоловіка.
Кожен її вчинок і, взагалі, її життя - це подвиг заради
своєї родини, своєї землі. Уперше за наказом княгині
була викопана глибока яма, у яку скинули та живими
закопали послів древлянського князя Мала. Коли вдру-
ге прийшли до неї представники древлянської знаті,
Ольга наказала проводити їх у лазню, котру підпалили
з усіх боків. Утретє хитра та вольова княгиня спалила
до тла Коростень - столицю древлян [15].
Усупереч традиційно існуючій думці про жінку, яка
не здатна вирішувати важливі питання, княгиня Ольга
- і це засвідчує Київський літопис - розумом і хитрістю
здолала візантійського імператора та заслужила по-
вагу на Русі як перша православна жінка. "Отже, була
[Ольга] предтечею християнської землі, як вранішня
зірка перед сходом сонця і як зоря перед світом, отож
сіяла вона, як місяць вночі, так і серед людей невірних
сіяла, як бісер у калі. Кальні-бо були гріхами, не омиті
святим хрещенням. А вона ж омилась святою купіл-
лю, і скинула одяг гріховний ветхого чоловіка Адама, і
в нового Адама одяглася, що є Христос" [14]. Княгиня
Ольга в християнському світі назавжди залишиться
зразком для наслідування. "Бо душі праведних не уми-
рають, як сказав Соломон: "Радіють люди, похвалу
воздаючи праведнику", Бо безсмертя його - пам'ять,
оскільки визнається він і Богом, і людьми" [Там само].
Ще однією жінкою княжої крові, яка здобула поша-
ну своїх сучасників та нащадків була дочка Ярослава
Мудрого Анна, яка стала королевою Франції, одружив-
шись із королем Генрихом I. Уже на початку свого ко-
ролівського шляху Анна Ярославівна здійснила гро-
мадський подвиг: виявила наполегливість і, відмовив-
шись присягати на латинській Біблії, принесла клятву
на слов'янському Євангелії, яке привезла із собою.
"Реймське" Євангеліє збереглося, протягом століть,
на ньому приймали присягу французькі королі. До честі
високоосвіченої руської князівни треба сказати, що
вона вільно володіла грецькою мовою, швидко вив-
чила французьку. Про зростаючий авторитет Анни у
французькому суспільстві говорить і той факт, що їй
було надане право ставити свій підпис на документах
державної ваги. Її чіткі й зрозумілі букви стоять поруч
із "хрестами" неписьменних королівських чиновників,
придворних і самого короля - Генріха I. Цей привілей
Анни був унікальним явищем для французького коро-
лівського двору XI ст. Анна знала латинь - офіційну
мову того часу, якою писало й говорило освічене сус-
пільство в Західній Європі. Але коронована киянка,
живучи вдалині від батьківщини, пам'ятала кириличний
правопис, підписувалася й рідною мовою. "Чутка про
ваші чесноти, чудова діва, дійшов до наших вух, і з
великою радістю чуємо ми, що ви виконуєте в цій дуже
християнській державі свої королівські обов'язки з
похвальною запопадливістю й чудовим розумом", -
говориться в листі до Анни римського папи Миколи II
(1059 р.) [15].
До наших днів дійшла слава княгині Євпраксії-Зої
(дочки Мстислава Володимировича й онучки князя
Мономаха). У 1112 році вона вийшла заміж за візан-
тійського імператора Іоана Компела й під час коро-
нації прийняла ім'я Зоя. Ще молодою князівною вона
зацікавилась медициною, а в Греції поглибила свою
медичну освіту й стала автором першого медичного
наукового трактату "Алімма"(мазі). Ця книга й сьогодні
зберігається в бібліотеці Медічі у Флоренції.
"Слово о полку Ігоревім" - ще одна пам'ятка дав-
ньоруської літератури, у якій дійшов до нас не тільки
опис подій того часу, світогляд наших предків, образи
мужніх князів-воїнів, а і яскраво й правдиво вис-
вітлений образ дружини князя Ігоря - Ярославни. Ніжна,
віддана Ярославна виливає своє горе в традиційно-
му плачі. Вона не просто виконує ритуал плачу, вона
тужить за загиблими воїнами Ігоря, їх ранами, жаліє про
те, що її не було поруч:
Полечу, - каже, - зозулею по Дунаю,
Умочу бобровий рукав
У Каялі-ріці,
Обмию князеві криваві рани
На тілі його дужому! [17].
Надзвичайна самовідданість, співпереживання й
зацікавленість справами чоловіка вже в ті далекі часи
зумовили статус жінки - подруги, берегині родинного
вогнища.
Жінка-воїн, "поляниця" - популярна героїня давньо-
руських епічних поем. Слово "поляниця", очевидно,
спільнокореневе зі словом "поле", "полякувати", а в
давнину вважалося: якщо комусь присуджували "поле",
це означало, що на нього чекає змагання, двобій. Дос-
лідник Д. М. Балашов відмічає: "Поляниці превідважні
руського епосу - надзвичайно оригінальні. Це - степові
воїтельки, вмілі вершниці й лучниці, разом із тим, після
бою з героєм - дружини богатирів" [1, с. 7]. Отже, ге-
роїня руських билин нагадує нам амазонку - горду жи-
тельку сарматських степів IV-II ст. до н. е.
З географічної точки зору, зрозуміло, що існує по-
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
132
№ 7 (107) листопад-грудень 2010 р.
ЕКОНОМІКА
вна паралель, оскільки й амазонки, і полянки здійсню-
вали свої подвиги в тому ж регіоні - нижнього Дону й
району Азова. Як ми знаємо, міф про амазонок відоб-
ражає важливий факт у соціальній історії донських й
азовських племен у скіфський і сарматський періоди:
домінування матріархальних форм родової органі-
зації. Можливість того, що матріархат був базисом
соціальної організації в деяких протослав'янських пле-
мен й особливо антських, не слід скидати з рахунку.
Якщо це так, то відносно незалежне становище жінки
Київської Русі може бути пояснене, принаймні частко-
во, як наслідок подібної традиції.
Попри те, що староруське суспільство належало до
патріархального типу, жінці в ньому гарантувалися
певні права. У першу чергу - це вергельд, символ со-
ціальної цінності людини того часу. Крім того, спосте-
рігалося принципове рівноправ'я в питаннях володін-
ня власністю. Так звана материзна, тобто власність
(земля, ліс, будинок, будови), передавалася чітко по
материнській лінії й лише донькам. Чоловік міг лише з
відома дружини брати в користування цю землю, але
суворо відповідав за це. Статус жінки в українській
сім'ї підтверджує старовинне українське слово "дру-
жина", тоді як слов'янське "жінка" означає - та, що "на-
роджує". Дійсно, на відміну від Західної Європи і Росії,
суспільне становище жінки і за часів Київської Русі, і в
період козацтва (у ХVI-ХVII ст.) залежало не від стату-
су чоловіка, а від особистого добробуту. За Литовсь-
ким статутом1, жінка успадковувала майно своєї ро-
дини нарівні з чоловіками. А в сім'ї мала право розпо-
ряджатися власним приданим - материзною. Цікаво,
що повноліття для українців наставало з 18 років, а
для українок - з 15 років (а після 1588 року - з 13 років).
Відтоді дівчина ставала повноправною господаркою
- присягала королеві, платила податки, користувала-
ся всіма суспільними свободами. Коли жінка виходи-
ла заміж, то брала прізвище чоловіка, а могла збері-
гати й своє, і нерідко в документах заміжні жінки підпи-
сувалися лише своїм дівочим прізвищем. Українська
господарка займала рівноправне положення в сім'ї не
лише завдяки праву на володіння майном. В українсь-
ких народних прислів'ях та приказках про добру, вірну
дружину зафіксовано повагу до жінки, до її розуму, виз-
нання її особливого становища в українській сім'ї: "Най-
краща і найліпша спілка - то муж і жінка", "З доброю
дружиною горе не горе, а щастя вдвоє", "Ніхто так не
догляне, як вірна дружина", "Нема ліпшого друга, як
вірна супруга", "Нема цвіту білішого за ожиноньку,
нема роду милішого над дружиноньку", "Без жінки так,
як без ума", "Без жінки - як без рук", "Все тільки до
часу, а жінка до смерті", "В хаті жінка три кути держить,
муж четвертий". Чоловіки вважали нижче за власну
гідність займатися домашніми справами й переважно
займалися війною та землеробством. Утім, українки
вважали справою честі зразковий побут, хоча й "чор-
ніли" від роботи завчасно. Навіть церковні повчання
проголошували пошану до жінки-матері "богоугодною"
справою. До того ж українки часто володіли секрета-
ми народної медицини, яка мала насамперед про-
філактичний характер. Уміння лікувати передавало в
руки жінці владу над хворобою й здоров'ям, отже, над
життям і смертю, що також сприяло підвищенню її со-
ціального статусу. До так званих знахарок зверталися
з будь-якого приводу, у тому числі вони допомагали в
любовних справах, лікували травами, відводили від
домівки темні сили та знімали порчу.
Уже в середні віки дуже багато жінок мали добру
освіту, що також затверджувало їх високий статус у
суспільстві. Архідиякон Павло Алепський, який у 1654
році проїжджав Україною, писав: "…По всій козацькій
землі ми помітили прегарну рису, що нас дуже дивува-
ла: всі вони, за малими винятками, навіть здебільшо-
го їхні жінки та доньки, вміють читати та знають поря-
док богослужби й церковний спів" [6].
У рамках інституту шлюбу в Україні існувало таке
унікальне для ХVI-ХVII століть явище, як розлучення
(що докорінно відрізнялося від того, яке було прийня-
те в Московському князівстві). Незгоди, сварки в под-
ружньому житті визнавалися цілком достатнім і досить
звичним на той час мотивом для розлучення, що аж
ніяк не вписувалося в канонічні рамки. Таких розлучень
переважна більшість. Надзвичайно рідко, та все ж
траплялися випадки, коли сім'я розпадалася з іншої
причини. Такою причиною, наприклад, могла бути тяж-
ка, тривала й невиліковна хвороба одного з подружжя
- причина, яку визнавало ще давньоруське право. По-
рушення подружньої вірності, яке за канонічним пра-
вом могло бути причиною розлучення, відсутнє, однак,
у переліку основних мотивів розірвання шлюбу серед
подружніх пар XVI - XVII ст. За Статутом, як і в давньо-
руському праві, перелюбство вважалося особливо
тяжким кримінальним злочином і каралося на смерть.
Однак, слід зауважити, що суд залишав право остан-
нього голосу за скривдженим із подружжя, який міг і
пробачити своїй невірній половині; тоді рішення суду
ставало умовним. При цьому судді керувалися норма-
ми звичаєвого права, за якими, головною умовою роз-
лучення визнавалася згода самого подружжя.
Як бачимо, основні причини, які призводили до роз-
риву в сім'ї, мали передусім морально-етичний харак-
тер. У них відобразилися народні погляди на сім'ю як
на союз рівноправних осіб, стосунки яких мають буду-
ватися на взаємній повазі. Чималу роль тут відіграва-
ло традиційне ставлення до жінки не як до безправної
істоти, а як до рівної чоловікові особи.
Французький інженер і картограф Ґійом Левасер
де Боплан у відомому "Описі України" подав цінні ет-
нографічні відомості про народні звичаї українців, зок-
рема весільні - описи обрядів сватання, запрошення
на весілля, самого весілля та післявесільних ритуалів.
Особливу увагу привертає яскраво описаний Бопла-
ном звичай висватування дівчиною за себе парубка:
"... Тут, на відміну від звичаїв і традицій інших народів,
дівчина першою сватається до парубка, якого собі
сподобала. Ось як це виглядає. Закохана дівчина йде
до хати парубка, якого любить, у той час, коли споді-
вається застати вдома батька, матір і свого суджено-
го. На порозі вітається словами: "Помагай біг" і звер-
тається до хлопця, називаючи його по імені, та й каже:
"Бачу з твого обличчя що ти людина добра, будеш
дбайливим і любитимеш свою жінку. Сподіваюсь, що з
тебе вийде добрий господар. Ці твої гарні якості зму-
шують мене уклінно просити взяти мене за жінку". Далі
вона говорить те саме батькові й матері, покірно про-
сячи їхньої згоди на шлюб. А якщо дістає відмову, або
якусь одговірку, що він надто молодий і ще не готовий
женитися, то відповідає їм, що нікуди не піде звідси
доти, доки він її не пошлюбить і вони не стануть жити
разом. Промовивши це, дівчина наполягає на своєму
і вперто відмовляється йти з хати, бо не одержала
того, що їй належить по праву". Батьки парубка зму-
шені погодитися на одруження, бо, як твердить автор
"Опису України", "...бояться накликати на себе гнів Гос-
подній, щоб з ними не трапилося якогось страхітливо-
го нещастя. Адже прогнати дівчину значило б знева-
1 Положення Статуту Великого князівства Литовського діяли на
землях Литви і Русі з 1529 р. до середини ХІХ ст.
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 7 (107) листопад-грудень 2010 р.
ЕКОНОМІКА 133
жити увесь її рід, який затаїв би глибоку образу й неод-
мінно їм би за це помстився. А парубок, який бачить,
як завзято дівчина бажає йому добра, відтепер почи-
нає дивитись на неї, як на свою майбутню володарку.
Наполегливо просить у батьків дозволу її покохати. Ось
як закохані дівчата в цьому краї влаштовують свою
долю, змушуючи батьків і суджених виконати своє ба-
жання" [2]. Наведений Бопланом звичай - яскравий
артефакт матріархальної форми укладення шлюбу,
який визнавався, очевидно, народним звичаєвим пра-
вом і продовжував побутування серед українців до
кінця XIX ст.
У Запорізькій Січі система законів і звичаїв особ-
ливо регламентувала становище жінки. На території
Січі жінок не було, але дружини козаків жили неподалік,
у зимівниках і слободах. Постійна відсутність чолові-
ка-козака, що пішов на Січ, у похід або загинув, також
сприяла формуванню в українській жінці незалежного
характеру, високого авторитету та поваги в сім'ї. Тяж-
ким злочином вважалась не тільки зрада, але й обра-
за жінки. За блуд на Січі сурово карали. Історики від-
мічають, що відсутністю постійного спілкування з жінка-
ми й пояснюється певна ідеалізація жіночого начала
в Україні. Пошана до матері, до бабусі, до сестри, що
мала місце й пропагувалася в сімейному вихованні, у
хлопця - майбутнього козака - поступово перероста-
ла на пошану до дівчини, до майбутньої дружини. Такі
поняття як Січ-мати, казацька шабля-мати уособлю-
вали в собі ідеальну мати-заступницю. А серед пра-
вославних святих домінувала жінка-мати - Богороди-
ця. Отже, ще раз підкреслимо, що звичай заборони
появи жінки на Січі та пропагування безшлюбності
серед запорожців був викликаний не зневагою до
жінки, а навпаки - високою пошаною до неї та відпові-
дальністю козака за свої чоловічі обов'язки перед
дівчиною, дружиною, матір'ю.
Закон охороняв життя, здоров'я, честь та особис-
ту недоторканість жінки. За статтями Литовського ста-
туту "нав'язка" за поранення жінки і "головщина" за її
вбивство (штраф і ув'язнення) стягувалися в такому
ж обсязі, як за чоловіків - "совито" (подвійно). Причо-
му це положення поширювалося не тільки на шляхтя-
нок, а й на жінок "простого стану" . За зґвалтування
жінки призначалося найвище покарання - кара "на гор-
ло". Як свідчать судові справи тих часів, у кожному
конкретному випадку судді дуже серйозно підходили до
цього питання, нерідко виносили й найсуворіші виро-
ки [6]. Переказують, що від шибениці, за козацьким
звичаєм, можна було врятуватися, коли якась дівчина
виявляла бажання вийти за злочинця заміж; на знак
свого вибору вона накидала на голову засудженому
свою хустку. У цьому випадку останній міг або згоди-
тися на шлюб, і тоді вирок скасовувався, або не пого-
дитися, і тоді засуджений страчувався [20].
На такому історичному підґрунті в мистецтві - літе-
ратурі, музиці, живописі - формувалися неповторні
образи українок. Наприклад, Марусі Чурай - у цьому
образі з особливою силою проявилися вже згадувані
нами прекрасні риси характеру української жінки. Дівчи-
ною з легенди, українською Сафо називають Марусю
Чурай, бо вважають її авторкою багатьох народних
пісень, зокрема: "За світ встали козаченьки...", "Ой не
ходи, Грицю...", "В кінці греблі шумлять верби..." та
інших. Не пробачивши зради, дівчина-пісенниця отруї-
ла невірного коханого й була засуджена до страти.
Завдяки її яскравому таланту, її пісням, з якими йшли
на війну козаки, Марусю було помилувано самим геть-
маном Богданом Хмельницьким.
У матеріалах Центру Народознавства "Козак Ма-
май" наводиться такий варіант тексту універсалу:
"Полковникові Мартину Пушкареві, Судді, Старши-
нам і всьому Полтавському полку.
Наказ
У розумі ніхто не губить, кого щиро любить.
Отже і карати без розуму не доводиться, а тому
наказую: зарахувати голову полтавського урядни-
ка Гордія Чурая, відрубану ворогами нашими, за го-
лову його доньки Марини Чурай, в пам'ять героїчної
загибелі батька і заради чудових пісень, що вона їх
складала. Надалі ж без мого наказу смертних вироків
не здійснювати. Марину Чурай з-під варти звільни-
ти". Деякі дослідники стверджують, що козак Іван Іскра,
який майже в останню хвилину врятував Марусю, був
закоханий у неї. Молодий козак був палким прихильни-
ком Богдана Хмельницького. Гетьман, у свою чергу,
цінив у ньому чесність, безмежну хоробрість і палку
любов до вітчизни. Дізнавшись про засудження коханої
дівчини, він негайно подався до Богдана Хмельниць-
кого і, користуючись прихильністю гетьмана, врятував
Марусю від смерті [7].
Слід також зазначити, що у виданих Академією наук
УРСР універсалах Богдана Хмельницького цього на-
казу немає. Можливо, це був не офіційний документ, а
приватне розпорядження полковникові Мартину Пуш-
кареві, копії якого в справах канцелярії Богдана Хмель-
ницького не залишилось, а можливо, оскільки справа
була термінова, не було й часу для офіційного офор-
млення цього документа, і тому гетьман обмежився
власноручно написаною грамотою-наказом [Там само].
Автор прагне звернутися ще до одного яскравого
прикладу втілення традиційних рис українки - Роксола-
ни. Цілеспрямована, самостійна, хитра та розумна
жінка змогла приборкати східного чоловіка. Вона
прийшла до турецького гарему з власним розумінням
поняття "подружжя", тим, яке було прийняте на її
батьківщині. Вона - не просто одна з тисяч наложниць
турецького султана Сулеймана I Пишного. Вона - його
дружина і подруга. Анастасія Гаврилівна Лісовська,
дочка священика з містечка Рогатин на Галичіні (нині
Івано-Франківська обл.), під ім'ям Роксолани ("Русин-
ки") увійшла до історії як впливова султанша. Іншим
ім'ям Насті у гаремі стало "Хурем" - "та, що сміється",
адже нова улюблениця султана відрізнялася веселою
вдачею та гострим язиком, посмішка ніколи не сходи-
ла з її обличчя. Після весілля Сулейман надав їй ранг
баш-кадуни - головної (а фактично - єдиної) дружини і
звертався до неї "Хасекі", що означає "Мила серцю".
Хурем виявилася не лише бажаною коханкою, але й
цікавою, розумною співбесідницею, досвідченою в ми-
стецтвах і державних справах. У дні розлуки (а Сулей-
ман зробив 13 військових походів) вони листувалися
вишуканими віршами перською та арабською мова-
ми. Одна з найосвіченіших жінок свого часу, Роксола-
на приймала іноземних послів, відповідала на послан-
ня іноземних правителів, впливових вельмож і худож-
ників. Європейські монархи, відправляючи посольства
на Схід, передусім надсилали гінців до Хурем-султан,
а не до Сулеймана. У XVI столітті флорентійці навіть
помістили парадний портрет Хурем, для якого вона
позувала венеціанському художникові, у своїй картинній
галереї. То був єдиний жіночий портрет серед зобра-
жень бородатих султанів у тюрбанах.
Українська жінка як утілення найкращих рис часто
стає героїнею творів кращих українських письменників.
Наприклад, Соломія з повісті М. Коцюбинського "До-
рогою ціною" - це яскравий приклад мужньої, вольо-
вої, самовідданої дівчини. Вона самотужки приймає
рішення, заради коханого "не пожалкувала кіс своїх",
"вбралась у чоловічі штани та ладна була мандрува-
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
134
№ 7 (107) листопад-грудень 2010 р.
ЕКОНОМІКА
ти" хоч на край світу, доглядала його, як рідна мати,
була вірна, як товариш [12, с. 214]. У всіх своїх вчин-
ках Соломія діє свідомо, розсудливо. У боротьбі за
волю вона поборює найтяжчі злигодні. Заради вряту-
вання коханого відважна, наполеглива жінка йде на
самопожертву - вона гине в дунайських хвилях.
Хто вам сказав, що я слабка,
Що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука?
Чи пісня й думка кволі? [5], - ці рядки нале-
жать ще одній прославленій українці, яку доля змуси-
ла бути стійкою, самостійною, вольовою, протягом
довгих років боротися та протистояти тяжкій хворобі
та владі. Її величали донькою Прометея, бо нести лю-
дям вогонь просвіти, вогонь своєї любові, жар свого
невтомного слова було справою всього її життя. Леся
Українка - найславніша українська поетеса, громадсь-
ка діячка, послідовний та енергійний борець за неза-
лежність українського народу.
Іван Франко писав про Лесю Українку: "Від часу
Шевченкового "Поховайте та вставайте" Україна не
чула такого сильного, гарячого й поетичного слова.
Мимоволі думаєш, що ця хвора, слабка дівчина чи не
єдиний мужчина на всю новочасну соборну Україну"
[Там само]. Але доля подарувала їй неординарний ро-
зум, виняткову обдарованість, залізну силу волі й не-
втомне прагнення до знань. Ерудиція Лесі Українки в
найрізноманітніших сферах - від літератури до філо-
софії, від економіки до всесвітньої історії - вражала
всіх, хто спілкувався з нею. Вона виявляла величез-
ний інтерес до історії, поезії і культури, збирала фоль-
клор, вільно володіла болгарською, грецькою, латин-
ською, іспанською, італійською, польською, німець-
кою, англійською та французькою мовами. Дев'ятнад-
цятирічною написала для молодших сестер підручник
"Стародавня історія східних народів". Такою вона увій-
шла до українського культурного простору як символ
мужності, стійкості, нездоланності людського духу. І як
співець мужності, незламності, боротьби.
Як наслідок, часто сучасна представниця українсь-
кого суспільства наділена характеристиками як фе-
мінного, так і маскулінного зразка. Сьогодні жінки пе-
реважно зорієнтовані на те, що вони повинні само-
стійно зуміти забезпечити себе, дітей, упоратися з ви-
рішенням побутових та інших проблем, не розрахову-
ючи на підтримку з боку чоловіка. Самодостатність стає
ключовою рисою сучасних жінок. Також треба зазна-
чити, що таким жінкам притаманна дещо інша система
цінностей, у якій родина не завжди є основою.
Висновок
1. Образ жінки в історії та народному світогляді ґрун-
тується на ієрархічному протиставленні чоловічого та
жіночого начал. Попри переважання в українській свідо-
мості партіархального канону у відносинах між чолові-
ком і жінкою, ще з середніх віків правосуб'єктність жінки
була закріплена законодавчо: вона мала право обсто-
ювати свою безпеку, гідність та майнові права в суді.
2. Становище жінки в українській сім'ї зумовлене
особливими господарсько-майновими правами жінки.
Володіння рухомим і нерухомим майном, контроль над
певною господарсько-виробничою сферою та змога
розпоряджатися деякими грошовими сумами сприяли
доволі високому статусу заміжньої жінки-господині. У
сім'ї зберігався гендерний розподіл праці. Сфери ак-
тивності чоловіка та жінки розглядалися як взаємодо-
повнюючі, однаково значущі для повноцінного функ-
ціонування сім'ї як господарської одиниці, що спричи-
нилось до партнерських стосунків у сім'ї.
3. На рівні особистих стосунків подружжя помітною
була гендерна ієрархія, що виявлялась у подвійних стан-
дартах моральної оцінки поведінки чоловіка та дружи-
ни. Особливість українського сімейного патріархату
полягає в тому, що соціонормативна культура допуска-
ла можливість здобуття дружиною лідерських позицій.
4. Процес гендерної соціалізації охоплював декіль-
ка етапів, що відрізнялись за змістом і формою та були
спрямовані на підготовку дівчини до виконання клю-
чових жіночих соціальних ролей - дружини, матері, гос-
подині. Найвищий суспільний статус (соціальний пре-
стиж) посідали жінки похилого віку, яким удалося про-
тягом життя повноцінно реалізувати ці ролі. До фун-
даментальних життєвих установок жінки належить та-
кож материнство. Світоглядний образ матері наділе-
ний рисами ідеалу, що є для українців утіленням усіх
людських чеснот та самої ідеї гуманізму. У догляді та
вихованні дітей поряд із матір'ю важливою була роль
інших членів сім'ї.
5. Еволюція статусу зумовила природну зміну ген-
дерної ролі жінки в сучасному, зокрема українському,
суспільстві: вона часто перебирає на себе обов'язки
глави сім'ї, збільшує свій публічний статус, домінує в
ряді гуманітарних галузей суспільства - освіті, меди-
цині, культурі тощо. Українська традиція забезпечила
те, що набуття нового статусу не вимагає від українки
змагання за нього та спеціальних публічних дискусій,
як це прийнято в західному суспільстві.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Балашов Д. Эпос и история / Д. Балашов // Русская лите-
ратура. - 1983. - № 4.
2. Боплан Г. Л. де. Опис України / Г. Л. де Боплан [Електрон-
ний ресурс]. - Режим доступу : http://izbornyk.org.ua/boplan/
opys.htm#divch.
3. Глоба Л. Культурно-історичні традиції жіночої освіти в Ук-
раїні / Л. Глоба // Проблеми загальної та педагогічної психології.
- 2010. - Т. ХІІ. - Ч. 2. - С. 63-67.
4. Долгов В. Быт и нравы Древней Руси / В. Долгов [Елект-
ронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.e-reading.org.ua/
bookreader.php/143254/Dolgov_ _Byt_i_nravy_Drevneii_Rusi.html.
5. Енциклопедія життя і творчості Лесі Українки [Електронний
ресурс]. - Режим доступу : http://www.l-ukrainka.name/.
6. Ісаєвич Я. Історія української культури / Я. Ісаєвич [Елек-
тронний ресурс]. - Режим доступу : http://izbornyk.org.ua/istkult2/
ikult2.htm.
7. Кауфман Л. Маруся Чурай / Л. Кауфман [Електронний
ресурс]. - Режим доступу : http://www.mamajeva-sloboda.ua/
publ.php?id=139.
8. Кісь О. Моделі конструювання ґендерної ідентичності жінки
в сучасній Україні / О. Кісь // Незалежний культурологічний часо-
пис. - 2003. - № 27. - С. 37-58.
9. Кісь О. Подружні стосунки в традиційній українській сім'ї
(до питання егалiтарностi) / О. Кісь // Етнос. Культура. Нація :
матеріали міжнародної наукової конференції. - Дрогобич : ІМФЕ
ім. Рильського, 1999. - С. 70-77.
10. Кихоть А. Украинская народная традиция в гендерной
перспективе / А. Кихоть // Вісник міжнародного Слов'янського
університету. - 2007. - № 1. - С. 4-9.
11. Корогодина М. В. "Или мучивал жену напрасно, а не по
закону?..": Мир русской женщины в Средние века / М. В. Коро-
година // ЧЕЛОВЕК. - 2003. - № 6. - С. 131-140.
12. Коцюбинський М. Дорогою ціною // Коцюбинський М.
Збірка творів / М. Коцюбинський. - Харків : Прапор, 2008. - 334 с.
13. Первое каноническое послание св. Василия Великого к
Амфилохию Иконийскому [Електронний ресурс]. - Режим досту-
пу : http://krotov.info/acts/canons/0370vasi.html.
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 7 (107) листопад-грудень 2010 р.
ЕКОНОМІКА 135
14. Повість врем'яних літ [Електронний ресурс]. - Режим до-
ступу : http://litopys.org.ua/pvlyar/yar02.htm.
15. Пушкарева Л. Женщины в древней Руси / Л. Пушкаре-
ва. - М. : Мысль, 1989. - 286 с.
16. Расулов Я. Женщина в истории человечества / Я. Расу-
лов [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.gumer.info/
bogoslov_Buks/Islam/women_history.php.
17. Слово о полку Ігоревім, Ігоря сина Святославля, внука
Ольгова [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://
litopys.org.ua/slovo/slovo.htm.
18. Тарасенко І. В. О "женской проекции" антропологическо-
го подхода / І. В. Тарасенко, В. М. Леонтьєва // Актуальні про-
блеми філософії науки і сучасних технологій. Вісник ХДУ. - 1997.
- № 388. - С. 41-45.
19. Шубина Е. Гендерные аспекты христианской добродете-
ли и чистоты / Е. Шубина // Религия и нравственность в секуляр-
ном мире : материалы научной конференции (28-30 ноября 2001
года). - СПб. : Санкт-Петербургское философское общество, 2001.
- С. 77-78.
20. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків / Д. Яворниць-
кий [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://exlibris.org.ua/
cossacks/r109.html.
A. Armen
AN EVOLUTION OF WOMAN STATUS IS IN THE SOCIAL AND CULTURAL
CONTINUUM
This article devoted to Ukrainian woman status analyzing, including area of relatives relations. Despite on patriarchal based
of orthodoxy all attention accents on the woman`s statue in marriage and society which was characterized as some independence.
In many things this tradition stipulates the position of modern Ukrainian woman.
Key words: gender parts, feminism, patriarchy, masculinity.
© А. Армен
Надійшла до редакції 29.11.2010
УДК 296.4 : 241.11
ÊËÀÑÈ×ÍÈÉ ²ÓÄÀ¯ÇÌ ÏÐÎ ÔÅÍÎÌÅÍ
ÍÀÖ²ÎÍÀËÜÍÎÃÎ ÒÀ ²ÍÄȲÄÓÀËÜÍÎÃÎ
(ÊËÀËÜ-ÏÐÀÒ)  ÀÑÏÅÊÒ² ÐÎÇÓ̲ÍÍß ÑÂÎÁÎÄÈ
ЗОЯ ШВЕД,
кандидат філософських наук, асистент кафедри релігієзнавства
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
У статті розглядається проблема свободи як умови реалізації "космічного морального
призначення". Виокремлюються індивідуальний та общинний аспекти цього призначення.
Здійснюється аналіз традиційних для іудаїзму підходів до розуміння взаємної зумовле-
ності діади "клаль-прат".
Ключові слова: релігієзнавство (релігіологія), традиція, іудаїзм, свобода, індивідуальне, об-
щинне, національне.
Постановка проблеми. Іудаїзм як зрілий духов-
ний феномен, що творився єврейською релігійною гро-
мадою протягом власного історичного розвитку, сьо-
годні вписується в загальнолюдську скарбницю релі-
гійних та філософських пошуків відповідей на питання
про роль особистості та громади в процесі розуміння
та сприйняття "олюдненого" світу. Не випадковим, а
закономірним видається факт, що цій темі присвяче-
на значна увага не тільки науковців-релігієзнавців, але
й культурологів, філософів та інших представників гу-
манітарної думки. В Україні та за її межами іудаїка дос-
ліджується з позицій релігійно та науково визначених
підходів, кожен із яких хоча й послуговується власним
інструментарієм, але все ж шукає за "істиною" глибин-
ного, найбільш адекватного розуміння настанов іудаїз-
му, у яких розкривається його унікальний зміст та вчен-
ня. Виокремлення іудаїки як окремої галузі релігієзнав-
чих студій актуалізувало питання про те, у якому спів-
відношенні знаходяться такі феномени як іудаїка та
іудаїзм та яким чином ортодоксальний погляд на фе-
номен власного існування співвідноситься з секуляр-
ним. Щодо першого питання, то відповідь видається
достатньо очевидною: іудаїка є багатогалузевою дис-
ципліною, що вивчає феномен іудаїзму як конкрет-
ну форму розвитку культури людства в цілому, на-
томість друге питання потребує врахування тих перс-
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|