Наука і наукознавство у творчості Івана Франка

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2006
Автор:	Злупко, С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2006
Теми:	Постаті
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/2248
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Наука і наукознавство у творчості Івана Франка / С. Злупко// Вісн. НАН України. — 2006. — N 8. — С. 41-49. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-2248
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-22482008-09-17T12:00:42Z Наука і наукознавство у творчості Івана Франка Злупко, С. Постаті 2006 Article Наука і наукознавство у творчості Івана Франка / С. Злупко// Вісн. НАН України. — 2006. — N 8. — С. 41-49. — укр. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/2248 uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Постаті Постаті
spellingShingle	Постаті Постаті Злупко, С. Наука і наукознавство у творчості Івана Франка
format	Article
author	Злупко, С.
author_facet	Злупко, С.
author_sort	Злупко, С.
title	Наука і наукознавство у творчості Івана Франка
title_short	Наука і наукознавство у творчості Івана Франка
title_full	Наука і наукознавство у творчості Івана Франка
title_fullStr	Наука і наукознавство у творчості Івана Франка
title_full_unstemmed	Наука і наукознавство у творчості Івана Франка
title_sort	наука і наукознавство у творчості івана франка
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2006
topic_facet	Постаті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/2248
citation_txt	Наука і наукознавство у творчості Івана Франка / С. Злупко// Вісн. НАН України. — 2006. — N 8. — С. 41-49. — укр.
work_keys_str_mv	AT zlupkos naukaínaukoznavstvoutvorčostíívanafranka
first_indexed	2025-07-02T05:34:59Z
last_indexed	2025-07-02T05:34:59Z
_version_	1836512181844180992
fulltext	ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 8 41 світ». Австрійський професор G. Wytrzens схарактеризував Франка як «велетня україн� ської літератури і культури». Нині, на початку ХХІ століття, аксіоматич� ним стало те, що Іван Франко належить не лише національній, а й світовій меритократії. Причому цей термін — «меритократія» — над� звичайно вдало виражає Франковий ореол і в буквальному сенсі («влада достойних»), і тим паче у науковому («влада інтелектуалів, інте� лектуальної еліти»). Творчість Івана Франка давно вже має художню, інтелектуальну і ду� ховну владу в суспільстві й тому, безперечно, є меритократичною. Власне, це і мав на увазі Юрій Мушкетик, коли говорив, що «не просто ... охопити всі сторони культурно�наукової і суспільно�по� літичної діяльності І. Франка», експресивно, образно й пафосно наголошуючи на тому, що він «піднявся до вершин людського духу, люд� ського генія; іскри вогню, які шугали з його горна і розлетілися по всьому світу, засвітили в багатьох серцях одвітний вогонь патріотиз� му, любові, жадоби пізнання, боротьби за щас� ну долю людства. Вони — у наших грудях. Підтримувати й далі той світлий вогонь, який допомагає розвиднюватися на вселюдських обріях, — благородна й прекрасна справа». Досі залишається незбагненним креативний феномен Великого Каменяра, ен� циклопедичність його знань, величезний обсяг, розмаїття і глибина розкриття тем, до яких звертався Франко�письменник і Франко�вчений. Одна з них по� требує нашої пильної уваги — це значення науки і наукознавства у творчій спад� щині галицького генія. С. ЗЛУПКО НАУКА І НАУКОЗНАВСТВО У ТВОРЧОСТІ ІВАНА ФРАНКА © ЗЛУПКО Степан Миколайович. Доктор економічних наук. Завідувач кафедри економіки України Львівського національного університету ім. Івана Франка. 2006. Науковість — неодмінна характеристика творчого пошуку великого вченого. Про це, до речі, варто було б пам’ятати всім фран� кознавцям. Непримиренний до будь�яких за� яложених, консервативних поглядів, канонів і звичок, усілякого догматизму і закостенін� ня думки, Іван Франко, як справедливо за� значав А. Брагінець, нічого не брав на віру, до всього ставився критично, не боявся виявля� ти й аналізувати власні помилки 1. 1 А н д р і й Б р а г і н е ц ь . Філософські та суспіль� но�політичні погляди Івана Франка. — Львів, 1956. — С. 123. Такий підхід проявився ще у ранній його твор� чості, що випливало з великої поваги до науки, пошуку наукової істини. Так, у студентському дослідженні «Лукіан і його епоха» І. Франко від� значив, що «наука і філософія, не маючи під собою міцного фундаменту, позбавлені глибо� ких животворних ідей, заражені моральною гнилизною і зневажливим ставленням до всього людського й божественного, не могли визначити людині певного й належного місця, вкласти в певні рамки людської особистості» 2. 2 І в а н Ф р а н к о . Зібрання творів у 50�ти томах. — К., 1986. — Т. 45. — С. 19 . ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 842 Спираючись на слова Лукіана, Іван Фран� ко доводить, що брехня не може претендува� ти на науковість, бо ж саме наука покликана утверджувати істину. Наприклад, той, хто закликає нехтувати багатством, передусім сам повинен бути далеким від будь�якої жа� доби до наживи. Інакше наука зведеться до пустопорожніх балачок, форм і трюків 3. Шарлатанство — не наука, — стверджував І. Франко. Новаторські думки щодо ролі науки та її суспільної функції письменник, на чому особливо слід наголосити, висловлював ще у достатньо молодому віці. Глибоку обізна� ність у цьому питанні засвідчує його праця «Наука і її взаємини з працюючими класами» (1878), у якій І. Франко прагне передусім з’я� сувати, що означає поняття «наука». Він пише: «Здавалося б, на перший погляд, що не має нічого легшого, як дати відповідь на вище поставлене запитання. Але ж історія розвит� ку людства вчить нас, що протягом довгих віків тисячі мислячих людей давали найсу� перечливіші відповіді на те запитання, розу� міли науку в найрізноманітніший спосіб і, виходячи з того розуміння, присвячували свої здібності, а не раз і все життя праці зовсім не потрібній і такій, що не має з справжньою наукою щонайменшого зв’язку» 4. Прикладом такого марнотратства праці молодий Франко вважав середньовічних ал� хіміків та астрологів, їхні передбачення і ві� щування. Ідеї такого ґатунку побутували за часів античності та середньовіччя, коли ро� зуміння власне науки підмінювалося бурхли� вою фантазією. «Наукою, — підкреслював письменник, — можна називати тільки пі� знання законів і сил природи, які проявля� ються всюди і як завгодно. Справжня наука не має нічого спільного з жодними надприрод� ними силами, з жодними вродженими ідея� ми, з жодними внутрішніми світами, що ке� рують зовнішнім світом. Вона має лише спра� ву з світом зовнішнім, з природою ... Поза природою немає пізнання, немає істини. І лише природа є тією книгою, яку людина му� сить постійно читати, бо тільки з нею може з’явитися для людини блаженна правда» 5. Говорячи про те, що поза природою немає пізнання, Іван Франко розглядав людину як її неодмінну складову, одне з незліченних творінь природи 6. А тому предметом і кінце� вою метою науки є людина, її цивілізаційний поступ. Людина з її історією, релігією і куль� турою заповнює природний простір, утворю� ючи органічну єдність із природою. Неможливо віднайти істину поза природою, адже вона надає людині засоби для життя, задоволення її потреб, спонукає спостеріга� ти і мислити. Але чи лише осягнення законів природи — єдина мета науки? Очевидно, що ні, бо у такому разі наукове пізнання не змог� ло б дати ані найменшої користі людству. Саме′ знання, зазначав Іван Франко, ніко� му їсти не дає. Так, скажімо, можна знати, що на глибині моря лежать величезні скарби і водночас загинути від голоду. Справжня нау� ка — не безплідне знання. «Від справжньої науки ми передусім вимагаємо, щоб була ко� рисною, щоб давала нам можливість перема� гати без великих втрат у вічній боротьбі з природою за існування і збереження» 7. Пись� менник доводить, що істинна наука поклика� на виконувати два завдання: вчити, як пізна� вати закони природи і як користуватися ними у боротьбі за виживання. Отже, най� важливішими є знання і правда. Побутує думка, що праця стоїть осібно від науки. Тим часом їхнє поєднання приносить велику користь суспільству. Прагнучи бути щасливою, людина, за твердженням І. Фран� ка, може досягти цієї мети «аж тоді, коли на� ука і праця зіллються до неї воєдино; коли 3 Там само. — С. 20. 4 Там само. — С. 30. 5 Там само. — С. 32. 6 Там само. 7 Там само. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 8 43 всяка її наука буде корисною працею для сус� пільства, а всяка праця буде виявом її розви� нутої думки, розуму, науки. І народи тільки тоді зможуть досягти щастя і свободи, коли всі будуть вченими працівниками» 8. Тоді ко� жен буде розвинений інтелектуально, зможе використовувати свої знання і зусилля на добро загалу і власний добробут. Можливо, такий ідеал видається далеким і недосяжним, ба навіть фантастичним. Однак якщо проана� лізувати пройдений людством шлях, то лег� ко переконаємося, що, по�перше, воно від по� чатку свого розвитку прямує до цієї мети, по� друге, засоби, винаходи, прагнення і боротьба дають підстави сподіватися, що здійснення цієї мети можливе, необхідне і досяжне у не такому вже й далекому майбутньому, як може декому здаватися. Міркування Івана Франка про необхід� ність для подальшого поступу суспільства злиття наукового знання з працею є геніаль� ним передбаченням. Адже на початку ХХІ ст. у багатьох країнах світу, зокрема й Україні, вперше заговорили про економіку знань, що, власне, і спирається на інтелектуальний по� тенціал суспільства. Справді, в часи юності поета це могло видатися прожектерством, але нині — це реальність економічного творення. Наукові ідеї Івана Франка виявилися проро� чими. Шкода, що наші сучасники мало за� глиблюються у його праці, адже там розси� пані золоті зерна новаторської думки. Важливою наукознавчою позицією вчено� го було твердження про те, що «наука, як і природа, є завжди одна — нероздільна і не� розривна. Все в ній взаємозв’язане, взаємо� діюче, взаємозалежне: вона — ланцюг, в яко� му всі ланки тісно склепані між собою. Коли ж говоримо про поділ наук, то тим аж ніяк не хочемо сказати, що наука справді розпадала� ся на окремі частини, які не мають між собою нічого спільного. Навпаки, від порухів най� меншої пилинки, найдрібнішої піщинки до найскладніших і найважчих досліджень людської думки — все становить в ній єдину цілість, одне тіло і все підлягає однаковим законам» 9. Таке доволі розлоге висловлювання Івана Франка принципове для визначення ціліс� ності наукового знання, розуміння якого не тільки в середині ХІХ ст., а й нині є неодно� значним. Науку нерідко тлумачать як певну сукупність різнорідних галузей знання. На� приклад, француз О. Конт уявляв людське знання як драбину, щаблі якої співвідносять� ся у вигляді прямих ліній. За часів студент� ства Франка поширеними були матеріаліс� тичні погляди на науку, згідно з якими зако� ни, що діють у природі, та суспільні закони — істотно різняться. Наприклад, знаменитому українському вченому Сергію Подолинському, котрий, на думку Ф. Енгельса, здійснив дуже цінне від� криття, довівши, що сонячна енергія на по� верхні землі може функціонувати за допомо� гою праці довше, ніж без неї, було закинуто докір. Мовляв, він припустився помилки, оскільки сплутав фізичне (сонячна енергія) й економічне (праця). Про це Ф. Енгельс по� І.Я. Франко Фото 1898 р. 8 Там само. — С. 33. 9 Там само. — С. 34. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 844 відомляв свого соратника К. Маркса, тоді як Іван Франко доводив, що все — від найдріб� нішої піщинки до людської думки — стано� вить єдине ціле. Це був геніальний висновок, зроблений двадцятидворічним дослідником. Очевидно, такий цілісний підхід до науко� вого знання не був для Франка випадковим. Джерела його наукознавчих поглядів слід шукати не тільки у його природжених здібно� стях і глибинній проникливості, скільки у тому середовищі, де він сформувався як нау� ковець. Органічним виявився для письмен� ника український народний світогляд, яко� му притаманний космогонізм з його цілісним трактуванням Всесвіту. Можливо, тому віт� чизняний економіст�статистик Д.П. Журав� ський ще до І. Франка твердив, що в реаль� ному житті немає окремих наук, бо світ єди� ний, і все у ньому тісно взаємопов’язане. На цьому акцентував й Іван Франко, сприйма� ючи Всесвіт, відповідно до української світо� глядної традиції, як загальну цілісність. Якщо всі галузі знань нерозривно пов’язані між собою, то чому в реальній дійсності різні її грані вивчають окремо? Відповідаючи на це питання, Іван Франко писав: «Говорячи про поділ науки, виражаємо швидше наше власне невміння, слабкість наших відчуттів, які не можуть обійняти всього велетенського мате� ріалу, всього нескінченного зв’язку сил, діянь і впливів»10. Отже, одиничний людський розум не може з однаковою глибиною і повнотою охопити ціле та розплутати те, що в ньому заплутане і злите воєдино. Тому аналіз потрібно прово� дити частинами, пам’ятаючи, що йдеться не про окремі світи, а різні вияви однієї сили, одного вічного руху, який панує у природі. Досвід доводить, що І. Франко цілковито мав рацію. Прикладом може слугувати його багатогранна наукова творчість: він проде� монстрував високий професійний рівень у своїх дослідженнях у галузях суспільство� знавства й економіки, літературознавства і фольклористики, філософії і політики. Увесь масив наук Іван Франко поділяв на дві групи. До першої зараховував природничі (фізичні) науки, до другої — ті, предметом дослідження яких є людина «від самого по� чатку її появи на землі і всі віки її історично� го життя, в тому числі нинішнє її життя, сус� пільний лад, внутрішні мотиви, діла та ідеа� ли, до яких прагне. Цей розділ називається антропологічними науками» 11. Дехто, як каже І. Франко, долучає до них третій розділ — теологічні науки. Та оскіль� ки такі науки ґрунтуються на вірі, виключа� ють будь�яке розумове доведення і з’ясуван� ня, то «ми не можемо ними займатися» 12. Окрім поділу наук на природничі та ант� ропологічні, він дав також характеристику окремим з них, зокрема математиці — науці про числа і числові відношення. «Математи� ка, — писав І. Франко, — утворює ніби най� простіший скелет для інших наук, вчить нас найпростіших речей, але одночасно таких, без яких неможлива жодна інша наука; вчить нас лічити тіла, пізнавати їх форму, визначати їх ставлення до себе і положення в просторі» 13. Щодо фізики, то вона описує тіла, які ба� чимо у природі, спостерігає тіла в спокої або русі (механіка), вивчає різні особливі якості руху (акустика). Фізика, тобто наука про не� живу природу, охоплює величезний масив матеріалу, який прагне звести до однієї сили, що рухає цілим Всесвітом. «Наука фізика, — пояснював І. Франко, — безпосередньо опи� рається на науку біологію (науку про життя в природі)» 14. Біологія, у свою чергу, по� діляється на ботаніку (описує рослини, що живуть на землі), зоологію (описує звірів), анатомію (вивчає будову організмів) і фізіо� 10 Там само. 11 Там само. — С. 35. 12 Там само. 13 Там само. — С. 36. 14 Там само. — С. 37. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 8 45 логію (досліджує життєві прояви і спосіб життя). Людина також мусить бути зарахо� вана до предмета цих наук, оскільки йдеться про тілесне життя, народження, живлення і походження. Так завершується рогляд фізич� них тіл, а людські знання підіймаються на вищий щабель, утворюючи антропологічні науки. «Немає такої важкої, такої заплутаної, але одночасно такої важливої науки, — твердив Іван Франко, — як наука про людину і люд� ське життя. Лише вона може визначити справжнє місце людини в природі і серед ін� ших людей» 15. Наука про людину виділяє її тілесні та духовні властивості. Тілесні вавча� ють фізичні науки, духовні — антропологічні. Духовні властивості відрізняють людину від інших створінь природи, даючи їй мож� ливість жити, працювати, мислити, відчува� ти, спостерігати. Саме тому логіка, тобто на� ука про мислення, посідає особливе місце серед антропологічних дисциплін. Мисляча людина насамперед прагне пізна� ти себе, аналізує свої дії і намагається пого� джувати їх зі своїми думками. Питання люд� ської свідомості вивчає психологія, тобто на� ука про людську душу, а вона є необхідним науковим підґрунтям для педагогіки. Історія та етнологія — це науки, що досліджують до� лю та розвиток різних народів. Досягши зрілого віку, людина стає громадянином краї� ни, членом сім’ї, господарем, впливає на ін� ших людей і зазнає їхнього впливу. Як актив� ний член суспільства вона замислюється над суттю суспільних зв’язків і відносин, нама� гається пізнати їх. «Тими дослідженнями зай� мається у науковій сфері суспільна економія ... Ця наука, — на думку І. Франка, — є най� важчою і найважливішою з усіх, які ми пізна� ли дотепер, тому що досліджує між іншим причини злиднів і багатства людей; вчить про працю, про плоди праці та їх розподіл; одним словом, показує нам життя людини в її що� денній повній сфері із всіма її потребами» 16. Наведені поцінування економічної науки, зокрема економічної теорії, мають принципо� ве значення для вивчення поглядів І. Фран� ка у цій царині, оскільки розкривають моти� ви його зацікавлення економічними дослі� дженнями. Економічна наука тісно пов’язана з щоденною господарською діяльністю люди� ни, спрямованою на задоволення її потреб, тому Франко зараховував економіку до най� головніших сфер наукового знання. Варто на� голосити, що цю науку вчений розглядав у тісному зв’язку з іншими галузями знання, а їхню корисність визначав щільністю зв’язку з економічною наукою, яка вчить, що «осно� вою людського щастя і добробуту є праця» 17. Для І. Франка людське щастя і добробут були найвищою цінністю. Звідси — і його висока оцінка значення економічної науки. Проте вчений зауважував, що «праця і тур� боти про хліб насущний не вичерпують ще всього життя». Поняття правди, справедли� вості, приязні та добра — також істотні еле� менти людського добробуту і щастя. Ці понят� тя становлять основу моральності, що є пред� метом найвищої науки — етики. «Етика, — писав І. Франко, — вчить людину жити по людськи, — вона керує завжди і всюди її кро� ками; вона змінює тваринну природу людини і облагороджує, — і в такий спосіб робить її здатною для сприйняття щастя як внутріш� нього самозадоволення, так і суспільного, що ґрунтується на узгодженій праці всіх людей і на братській взаїмній любові» 18. Досліджуючи матеріалістичну політеконо� мію, І. Франко не обмежував людське щастя задоволенням винятково матеріальних по� треб, не зводив його до «шлункових ідей», а тлумачив у широкому загальноцивілізацій� 16 Там само. — С. 39. 17 Там само. 18 Там само. — С. 40.15 Там само. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 846 ному вимірі. Саме тому він надавав такого великого значення етиці міжлюдських сто� сунків через наповнення їх гуманістично� цивілізаційним змістом. Ці морально�етичні аспекти людських взаємин є особливо акту� альними на сучасному етапі розвитку сус� пільства. Адже без звернення до культурних цінностей не може бути повноцінного щас� тя, незалежно від показників економічного добробуту. Отже, визначаючи поняття науки, І. Фран� ко виходив з її цілісності, виділяв окремі під� розділи знання, тісно взаємопов’язані. Це стосується як природничих, так і суспільних наук. «Виказуючи всюди єдність природи, єдність її законів у всіх найрізнородніших проявах, науки природничі, — твердив Іван Якович, — підтягли й чоловіка й суспільність людську під ті самі закони, навчили його вва� жатись за одно з природою, її прямим твором, фазою в розвитку загальноприродного жит� тя» 19. Такий погляд на цілісність науки, єдність законів природи і суспільного розвитку був абсолютно новаторським для того часу, тому не всі науковці його сприймали. Іван Фран� ко, як оригінальний мислитель�наукознавець, вирізнявся енциклопедичністю наукових за� цікавлень, зокрема у сфері економіки. У своїй праці «Кілька слів о тім, як упорядкувати і провадити наші людові видавництва» він ще раз нагадав, що наука є не що інше, як відби� ток дійсності і дивної природи в «мислячім умі чоловіка», отже, як і в природі, «все в’яже� ться одно з другим і випливає одно з друго� го». Однак від такого розуміння науки далекі «наші вчені люди». У них дійсність і наука поділені на «фахи», немов ті камінці в міне� ралогічному кабінеті, розкладені по полич� ках: одна поличка різко відділена від другої. Науковець хоче запхатися в одну таку полич� ку і ритися в ній довіку. «Наші вчені, — пи� сав І. Франко, — кажучи їх же вченим словом, держаться методи метафізичної» 20. Відзначивши обмеженість метафізичного методу в науці, Іван Якович позитивно вис� ловлювався про діалектичний метод пізнан� ня, який дає змогу з найрізнорідніших частин створити «одноцільну єдність». «Діалектич� ної методи, тої єдності в погляді на природу і світ, — зазначав письменник, — хибує ще й досі найбільшій часті наших учених учите� лів» 21. Замість того, щоб дотримуватися на� укових методів, вони апелюють до «всемо� гутнього творця». Якщо ви — люди вчені, писав І. Франко, то «повинні знати, що нау� ка, хотячи бути наукою, мусить відкинути ві� ру, а опертися на критиці, мусить відкинути откровеніє, а опертися на пам’ятниках жит� тя і культури, мусить відкинути двоїстість в природі, а стояти на єдності (монізмі), т.є. й мусить признати, що матерія і сила — одно суть, що дух і тіло — одно суть» 22. Іван Франко утверджував засади істинності в усіх царинах людської діяльності. Так, аналі� зуючи поезії П. Куліша, він відзначав у них риси релігійного догматизму, згідно з яким Бог «воскресає у сяєві науки». «Ми раді б знати, котра�то наука воскресить його? Чи геологія, котра виперла його з творення землі? Чи біо� логія, котра виперла його з творення живих істот? Чи психологія, котра виперла його з усіх об’явів психічних? Чи філософія, котра випер� ла його з границь нашого досвіду, мислення і понимання?» 23. Іншими словами, вчений об� стоював науковий раціоналізм, пошук істини у цілісній природі, до якої належить і людина з усіма її потребами та почуваннями. Отже, однією з особливостей наукової твор� чості І. Франка є те, що вона в усіх своїх ас� пектах спиралася на найвидатніші набутки 19 Там само. — С. 79. 20 Там само. — С. 188. 21 Там само. 22 Там само. — С. 189. 23 І в а н Ф р а н к о . Зазначена праця. — К., 1980. — Т. 26. — С. 164. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 8 47 тогочасної наукової методології, що і робить її фундаментальною. Окремі його праці при� свячені саме проблемам науки, її методології, перспективності розвитку, конкретного зас� тосування. До них належить, зокрема, науко� знавче дослідження «Мислі о еволюції в історії людськості», де порушені здебільшого проблеми суспільствознавства. Наголошую� чи на єдності наук, Іван Якович ще раз нага� дує про великий вплив природничих дис� циплін на інші галузі людського знання 24. Геніальний висновок про органічну єдність людини і природи був настільки новатор� ським, що і досі залишається актуальним. Щоб довести його істинність, достатньо по� слатися на досліди В.І. Вернадського, котрий прагнув довести взаємопов’язаність живої та неживої природи. Сучасна концепція стало� го розвитку, якою так хизуються деякі вчені та бездумно пропагують їхні прихильники, не містить тих фундаментальних засад органіч� ності природи, зокрема місця у ній людини, котрі так чітко й аргументовано утверджував І. Франко. «Можна, — казав письменник, — бути вче� ним, а навіть геніальним природознавцем, а дуже мало знати наук суспільних. І навід� воріть, можна бути добрим економістом, правником або й істориком, а не знати наук природничих» 25. Власне, так часто трап� ляється, що природознавці, обговорюючи загальносуспільні питання, автоматично пе� реносили на них свої теорії. Натомість економісти та історики, не знаючи наук при� родничих, заперечували їхню роль у пізнанні суспільних явищ. Однак, на думку І. Франка, науки суспільні жодним чином «не можуть відриватися від ґрунту загаль� ного природознавства, бо тільки на тім ґрунті й можливий їх зріст» 26. Водночас він застерігав від шаблонного трактування суспільних явищ, механічного перенесення природознавчих методів на вив� чення суспільства. Так, відомий соціолог А. Шеффле вирішив описати «будову і жит� тя суспільного тіла», але те тіло наперед вва� жав індивідуально людським. Однак цього не можна сказати «о тілі суспільнім», яке до того ж перебуває у постійному розвитку. До речі, наведений І. Франком приклад вар� то мати на увазі й сучасним дослідникам, які іноді намагаються ототожнити життя люд� ських спільнот із життям інших популяцій, подібних тільки за зовнішніми ознаками. Такі спроби довести тотожність життя людей та інших живих істот ведуть у глухий кут уже тому, що людину вирізняють прикмети і сут� ності, відсутні в інших організмів. Вона має найдорожчий скарб — розум і волю. Саме во� льовий імператив виділяє людину із царства тваринного світу. Розвиваючись, людина щоразу більше керується наукою. «Чим більше науки, тим менше віри, бо наука не є віра, а сумнів, кри� тика; чим більше віри, тим менше науки» 27. Слушне й інше зауваження І. Франка про те, що «чим економічні і політичні обставини тяжчі, боротьба за існування трудніша, тим наука слабша, а віра дужча» 28. Утверджуючи наукові істини у трактуванні світобудови і розвитку людства, дотримую� чись генетико�еволюційної позиції, І. Фран� ко вважав, що «кажда доба історична — се дерево. Корінням воно стоїть глибоко в ми� нувших часах, а його крайні парості вроста� ють також далеко в будуще» 29. Це фундамен� тальна наукознавча засада, розуміння якої дає змогу збагнути глибокий зміст єдності «трьох теперешностей», властивих будь�яко� му явищу, процесу, події. «Сучасна наука, — зазначав письменник, — відкриває в нашім 27 Там само. — С. 124. 28 Там само. — С. 125. 29 Там само. — С. 134. 24 Там само. 25 І в а н Ф р а н к о . Зазначена праця. — К., 1986. — Т. 45. — С. 82. 26 Там само. — С. 83. 48 ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 8 житті остатки не тільки середньовічних, але й безмірно давніших, первісних діб історич� них». Усвідомлення цього факту є надійним методологічним інструментом для вивчення розвитку економіки й економічної думки. До речі, принцип хронологічного взаємозв’язку далеко не кожному з дослідників удається осягнути і сьогодні. У 1895 р. І. Франко прочитав лекцію «Найновіші напрями в народознавстві». У ній, виходячи з позицій історизму, він відзна� чав, що нерідко його сучасники�науковці з пихою ставляться до середньовічних забобо� нів, забуваючи про те, що впродовж минулих століть вони вважалися здобутком цивіліза� ції. «Адже наша міфічна географія, антропо� логія, фізіологія, народна астрономія, — до� водив учений, — в дуже значній мірі беруть свій початок у середньовічних працях того роду, в працях, які тоді вважалися за останнє слово науки» 30. На кожному етапі розвитку цивілізації по� няття науки, враховуючи рівень людського знання, є відносним. «Не забуваймо, — пи� сав І. Франко, — що пізнання історичної ево� люції, певної інституції, певного вірування, певної системи мислення є першою елемен� тарною умовою зрозуміння тієї справи, є доб� рою половиною того зрозуміння, яке без того буде лише абстрактним і довільним» 31. Наголошування на еволюційності люд� ського знання — одна з істотних прикмет Франкового наукознавства. Дотримуючись положення про цілісність науки, він водно� час наполягав на необхідності застосування різних методів у вивченні окремих наук. Уче� ний твердив, що певні науки потребують за� стосування методів, непридатних для інших. Отже, різні методології сприяють пізнанню наукової істини. Цей факт І. Франко довів у своїх народознавчих дослідженнях, вико� ристовуючи різні підходи. Саме завдяки різноманітним методологіч� ним засадам учені «незмірно розширили вид� ноколо наших знань, поглибили їх зміст, вия� вили марність і дріб’язковість давніх апріо� рістичних і опертих на спекуляції, на раціо� налізмі доктрин і вторували дорогу новому, еволюційному поглядові на світ і на історію народів. Той погляд, викладений догматичним способом ще ідеалістом Гегелем і позитивіс� том Контом ... одержує величезну підтримку в геніальних природничих працях Дарвіна, які в свою чергу дали потужний імпульс до роз� витку багатьох емпіричних наук» 32. У контексті сказаного слід підкреслити факт методичного взаємозбагачення наук у процесі еволюції людського знання. Іван Якович акцентує на догматизмі методу Геге� ля, з полону якого дехто з вітчизняних еко� номістів не може вирватися й досі. У праці «Соціалізм і соціал�демократизм» І. Франко звернув увагу на діалектичний метод, яким нібито К. Маркс і Ф. Енгельс збагатили люд� ство. Хоча, як писав учений, «всі великі ро� бітники на полі науки відкидали діалектич� ний метод, а то й виразно осуджували його ... Хто хоч трохи знає історію розвою сучасної науки, мусить знати, що всі великі вчені від� кидали діалектичний метод» 33. Цей висновок І. Франко підтвердив, посила� ючись на праці Ж.�Б. Ламарка, Ч. Лайєля, Ч. Дарвіна, Е. Геккеля, Г.�Л.�Ф. Гельмгольца, Т.�Г. Гекслі, Жофруа Сент�Ілера, Дж. Стюарта, Дж. Міля, Л.�Г. Моргана, Г.�Т. Бокля, Т. Мена, Е.�Б. Тайлера, Г. Спенсера, Ж.�М. Гюйо, котрі були видатними природо� і суспільствознав� цями. На думку Франка, не полюбляв діалек� тичний метод і Гете, який справедливо зазначав, що «сим методом однаково легко доказати і за і проти всякої речі. Він розумів, що для досліду правди є тільки один метод — індуктивний» 34. 30 Там само. — С. 257. 31 Там само. — С. 258. 32 Там само. — С. 260. 33 Іван Франко про соціалізм і марксизм: Рецензії і статті 1897–1906. — Нью�Йорк, 1966. — С. 38. 34 Там само. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 8 49 Посилаючись на дослідження Г. Пасмані� ка, І. Франко наводить його твердження про те, що Гегель увесь час страждав, підганяючи реальні явища під закони своєї діалектики, і сам ніколи не міг задовольнитися отримани� ми результатами. На них побудував свої «діа� лектичні спекуляції» і К. Маркс. Іван Франко не терпів жодних спекуляцій, навіть якщо вони були опутані в діалектику. У науці він надавав перевагу фактам та їх ін� дуктивному аналізу. Нерідко Іван Якович кри� тикував своїх сучасників за бездумне викори� стання методу діалектики у здійсненні конк� ретних досліджень, висновки з яких були наперед визначені. Вчений вказував, що ніхто не має монополії на істину, але до неї потрібно йти шляхом скрупульозного аналізу. А оскіль� ки такий аналіз проводять конкретні люди, виховані в конкретних обставинах, то наукові висновки, коли йдеться про суспільно�еко� номічні явища, відбивають світогляд їхніх ав� торів. Чекати абсолютної правди — марна справа, бо кожен народ, кожна політична пар� тія захищає свою правду. Звісно, ця стаття не вичерпує поглядів Іва� на Франка на науку і наукознавство, яким він приділяв багато уваги у своїй творчості. Оче� видно, що тут є ще значні резерви для науко� вих пошуків. Адже наукознавчі погляди ви� датного українського вченого за змістом, спрямуванням, новаторськими орієнтаціями, конструктивністю — справді геніальні. Вони і нині є теоретико�методологічним арсеналом розвитку наукових досліджень у цілісній сис� темі наукового знання. Погляди Івана Франка на науку та науко� знавство не були статичними, вони постійно розвивалися. Так, молодий дослідник не запе� речував діалектичного методу, але, зрозумівши його наукову безпорадність, став активним критиком. І. Франко усвідомлював немину� чість зміни наукових поглядів, бо вважав, що це відповідає еволюції науки і людського мис� лення. «Тільки той не міняє поглядів, — писав дослідник, — хто їх ніколи не мав». Ця слушна думка варта уваги, оскільки орієнтує науковців на постійний новаторський пошук, звільнення від догматичних уявлень і застарілих парадигм.

Наука і наукознавство у творчості Івана Франка

Репозитарії

Схожі ресурси