"Нет уз священнее товарищества": Микола Гоголь і Костянтин Базілі

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Кучерявець, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК 2009
Schriftenreihe:	Ніжинська старовина
Schlagworte:	До 200-річчя від дня народження Миколи Гоголя
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/22573
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	"Нет уз священнее товарищества": Микола Гоголь і Костянтин Базілі / В. Кучерявець // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2009. — Вип. 8(11). — С. 27-33. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-22573
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-225732013-02-13T03:17:13Z "Нет уз священнее товарищества": Микола Гоголь і Костянтин Базілі Кучерявець, В. До 200-річчя від дня народження Миколи Гоголя 2009 Article "Нет уз священнее товарищества": Микола Гоголь і Костянтин Базілі / В. Кучерявець // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2009. — Вип. 8(11). — С. 27-33. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 2078-063X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/22573 uk Ніжинська старовина Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	До 200-річчя від дня народження Миколи Гоголя До 200-річчя від дня народження Миколи Гоголя
spellingShingle	До 200-річчя від дня народження Миколи Гоголя До 200-річчя від дня народження Миколи Гоголя Кучерявець, В. "Нет уз священнее товарищества": Микола Гоголь і Костянтин Базілі Ніжинська старовина
format	Article
author	Кучерявець, В.
author_facet	Кучерявець, В.
author_sort	Кучерявець, В.
title	"Нет уз священнее товарищества": Микола Гоголь і Костянтин Базілі
title_short	"Нет уз священнее товарищества": Микола Гоголь і Костянтин Базілі
title_full	"Нет уз священнее товарищества": Микола Гоголь і Костянтин Базілі
title_fullStr	"Нет уз священнее товарищества": Микола Гоголь і Костянтин Базілі
title_full_unstemmed	"Нет уз священнее товарищества": Микола Гоголь і Костянтин Базілі
title_sort	"нет уз священнее товарищества": микола гоголь і костянтин базілі
publisher	Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
publishDate	2009
topic_facet	До 200-річчя від дня народження Миколи Гоголя
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/22573
citation_txt	"Нет уз священнее товарищества": Микола Гоголь і Костянтин Базілі / В. Кучерявець // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2009. — Вип. 8(11). — С. 27-33. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
series	Ніжинська старовина
work_keys_str_mv	AT kučerâvecʹv netuzsvâŝenneetovariŝestvamikolagogolʹíkostântinbazílí
first_indexed	2025-07-02T22:15:11Z
last_indexed	2025-07-02T22:15:11Z
_version_	1836575109429592064
fulltext	НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 27 Костянтин Михайлович Базілі Микола Васильович Гоголь Валентина КУЧЕРЯВЕЦЬ (Ніжин) “Нет уз священнее товарищества”: Микола Гоголь і Костянтин Базілі “Нет уз священнее товарищества!” – мабуть, кожен із нас, хто давно чи недавно “прохо- див” у школі “Тараса Бульбу” Миколи Гоголя, пам’ятає це натхненне звернення старого полковника до соратників перед походом… Але чи тільки для характеристики головного героя потрібні ці рядки у повісті? Чому звучать вони так проникливо й піднесено? Що мог- ли вони значити для самого автора? Чи був він сам зігрітий цими священними узами? Як правило, основи “товарищества” закладаються в період отроцтва й раннього юнацт- ва, в роки перших життєвих відкриттів, пошуків близьких, рідних душ – для невинних пустощів і творчих починань, для підтримки й самоствердження… Для Миколи Гоголя – це був час навчання в Ніжинській гімназії вищих наук, куди одинадцятирічнім хворобли- вим хлопчиком його привезли з рідного дому. Гімназія зустріла його без захоплення, хоча й не можна сказати, що без інтересу. Ось як передає свої перші враження від появи нового учня один із гімназистів, В.І. Любич-Романович, теж майбутній літератор: “В гимназию высших наук кн. Без- бородко Гоголь был привезен родными, обходившимися с ним как-то особенно нежно и жалостливо, точно с ребенком, страдающим какой-то тяжкой неизлечимою болез- нью. Он был не только закутан в различные свитки, шубы и одеяла, но просто- напросто закупорен. Когда его стали разоблачать, то долго не могли докопаться до тщедушного, крайне некрасивого и обезображенного золотухою мальчика. Мы чуть ли не всей гимназией вышли в приемную взглянуть на него. Глаза его были обрамле- ны красным, золотушным ободком, щеки и весь нос покрыты красными же пятнами, а из ушей вытекала каплями материя. Поэтому уши его были крайне крепко завязаны пестрым, цветным платком, придававшим его дряблой фигуре потешный вид” [2, с. 38]. НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 28 Важко сказати, чого тут більше: правди чи неприхованих заздрощів до “тщедушно- го мальчика”, що виріс потім у велетня літератури, обігнавши всіх, хто коли-небудь сидів у гімназійних класах. Не всі вони стали його друзями. Однак, якраз у цих стінах Микола Гоголь зустрів не одну рідну душу і знайшов товаришів, що залишаться бли- зькими йому вже й після закінчення навчання. Одним із них був Костянтин Михайло- вич Базілі, грек за походженням, майбутній відомий дипломат і літератор, автор по- пулярних у свій час публіцистичних творів про Близький Схід. Народився К. Базілі 3 лютого 1809 р. в Константинополі. Його рід належав до славних грецьких родин, які самовіддано й наполегливо боролись за звільнення батьківщини від турецьких загарбників. У 1821 р. турки влаштували криваву розправу над грецькою об- щиною в Константинополі, намагаючись покінчити з волелюбною грецькою аристократі- єю; повісили Вселенського патріарха Григорія V на воротах його ж палацу; були вбиті грецькі старшини. За годину до появи турків батько Костянтина Михайло Базілі, попере- джений друзями, разом зі старшим сином заховався в російському посольстві. К. Базілі був свідком тих страшних подій і, за спогадами гімназистів, неодноразово розповідав про них. М. Гербель у біографії К. Базілі писав: “В полдень семейство Ба- зили видело, как престарелый мученик в рясе (патриарх Григорий V), со связанными за спиной руками, в сопровождении палачей, был высажен на пристань Фанара и по- вешен на воротах патриаршего дворца … Отец Базили поспешил домой, взял сколько мог золота, переоделся в другое платье, сжег бумаги и, не простясь с детьми, чтобы не было плача и чтобы ничего не заметили соседи, одной только жене объявил о своем намерении (скрыться) … Не прошло и получаса, как уже явились турецкие чохадары и стали обыскивать дом. Мать оставалась одна с пятью малолетними детьми и немно- гими верными слугами … Одиннадцатилетний Базили, вместе с младшим братом, чувствуя себя мужчинами и защитниками оставшейся семьи, сочли долгом воору- житься на случай вторжения. Втайне от матери приготовили они себе пики, потому что всякого рода оружие, даже столовые ножи, были отобраны турками. Все время были они на стороже – днем готовились они к отражению, ночью ждали пожара … Семейство Базили запиралось на ночь в каменной части дома под сводами, решив- шись лучше задохнуться, чем попасть в руки турок” [3, с. 327]. За допомогою російського посла графа Строганова сім’ї вдалося перебратися до Ро- сійської імперії. Цей переїзд було здійснено таємно, на судні, завантаженому тютю- ном, у тайнику, куди й сховали на час перевірки турками вантажу всіх Базілі – батька, матір і шістьох дітей. Через декілька днів вони прибули в Одесу, де на той час прожи- вало вже багато греків. Оскільки родина залишилася без будь-яких засобів до існу- вання, їй було призначено пенсію від комітету, заснованого Олександром І з ініціати- ви князя А.М. Голіцина. Костянтин Базілі вдома отримав непогану освіту, добре знав давньогрецьку літера- туру, володів французькою мовою. Тож, турбуючись про майбутнє грецьких дітей, Новоросійський генерал-губернатор граф А. Ланжерон написав листа директору Гім- назії вищих наук кн. Безбородка в Ніжині І.С. Орлаю з проханням сповістити про наяв- ність вільних місць у навчальному закладі. Є підстави вважати, що з подібним листом він звертався і до почесного попечителя Гімназії графа О.Г. Кушельова-Безбородко, оскільки останній у 1822 р. і домігся від імператора дозволу “принять на свое иждиве- НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 29 ние”, тобто в якості пансіонерів, шістьох вихованців-греків. А. Ланжерон сповіщав 1 серпня 1822 р. І.С. Орлая про те, що до Ніжина вже направлені діти, і що “по причине крайней бедности родителей и родственников сих детей, Одесская вспомогательная греческая комиссия снабдила их на путевые издержки необходимой денежной суммой”. Так у вересні 1822 р. до Гімназії були зараховані Костянтин Базілі, Стефан Гютен, Іван Сканаві, Єгор Ксеніс, Іван Агало, а в грудні того ж року – Пилип Котопулі. Усталеною є думка, що М. Гоголя і К. Базілі об’єднали літературні інтереси, оскіль- ки вони разом видавали журнал “Северная заря”. Пізніше К. Базілі згадував: “Вдвоем с Гоголем, лучшим моим приятелем, хотя не обходилось дело без ссор и без драки, потому что оба были запальчивы, издавали мы ежемесячный журнал страниц в пять- десят и шестьдесят в желтой обертке с виньетками нашего изделия … В нем были от- делы беллетристики, разборы современных лучших произведений русской литерату- ры, была и местная критика, в которой преимущественно Гоголь поднимал на смех наших преподавателей под вымышленными именами” [2, с. 84]. У цьому рукописному альманасі з’явилася наслідувальна повість Миколи Гоголя “Братья Твердиславичи”, яка не мала успіху у читачів. Про її долю В.І. Любич- Романович розповідає наступне: “Наш кружок разнес ее беспощадно и решил тотчас же предать уничтожению. Гоголь не противился и не возражал. Он совершенно спокойно разорвал свою рукопись на мелкие клочки и бросил в топившуюся печь. “В стихах упражняйся, – дружески посоветовал ему тогда Базили, – а прозой не пиши: очень уж глупо выходит у тебя. Беллетрист из тебя не вытанцуется, это сейчас видно” [2, с. 82]. Але все ж, гадаємо, не лише пристрасть до художньої творчості наблизила М. Гоголя та К. Базілі. Їх об’єднувала також наявність “горького опыта души”, який тільки погли- бився в гімназії. У спогадах деяких ліцеїстів взаємовідносини між учнями постають по- збавленими хрестоматійного глянцю – “шла маленькая война за выживание” [4, с. 560]. У згаданій біографії К. Базілі, М. Гербель зазначав: “При поступлении в гимназию он (Базили) не знал даже русской азбуки, не говорил ни слова по-русски … Положение его было самое неприятное. Его определили по необходимости в первый класс, где никто не только из воспитаннков, но даже из наставников не мог с ним объясниться, причем его выговор, когда он пробовал заговорить по-русски, постоянно возбуждал между его товарищами громкий смех. Он стал молчаливым и первые шесть месяцев не говорил ни слова со своими соклассниками. Утешения в своем отчуждении он искал вне классов, в обществе старших, которые объяснялись по-французски. Базили учился прилежно; после же классов запирался он в классной комнате и там декламировал уроки священ- ной истории, по которой протоиерей, отец Волынский, принявший в молодом иностра- нце особое участие, учил его преимущественно русскому языку и, к удивлению всех, через год Базили вдруг заговорил по-русски” [3, с. 327]. Взаємини М. Гоголя зі своїми співучнями також були далекі від ідилічних. Спогади В.І. Любич-Романовича і через десятиліття несуть на собі відбиток відчуженості, по- гано прихованої досади, зверхності: …Жизнь Николая Васильевича в школе была сущим адом для него. С одной сторо- ны, он тяготился своим “хуторским происхождением” однодворца, с другой – физи- ческой неприглядностью … И над всем-то мы смеялись, во всем у него находили не- достатки и отрицали в нем всякое дарование и стремление к наукам. НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 30 Понимая это наше отношение к нему, Гоголь и сам уже никогда не дерзал заявлять себя перед нами с этой стороны. От природы впечатлительный, он понимал это наше отношение к нему, как признак столичной кичливости детей аристократов, и потому сам по-своему игнорировал нас, знать не хотел … Он искал сближения лишь с людь- ми, себе равными, например, со своим “дядькою”, прислугою вообще, и с базарными торговцами на рынке Нежина – в особенности. Это сближение его с людьми просты- ми, не претендующими на изящество манер, изысканность речи и на выбор предмета беседы, очевидно, давало ему своего рода наслаждение в жизни, удовлетворяло его эстетические потребности и вызывало в нем поэтическое настроение. Так, по крайней мере, мы замечали потому, что он, после каждого такого знакомства где-либо, подо- лгу запирался в своей комнате и заносил на бумагу свои впечатления. Было ли все это им занесенное таким образом на бумагу когда-либо передано глас- ности, связать трудно, так как из всех вышедших впоследствии его произведений не видно было, чтобы он написал что-нибудь исключительное из нежинской жизни … Да и проза-то была какая-то тягучая, точно кислое тесто, и мало отвечавшая нашей тогдашней лаконичности, какой мы придерживались, беря пример с А.С. Пушкина. Но Гоголь никаких примеров не выносил, не умел их ставить себе на вид; он был са- мобытен, бесподражателен, оригинален по-своему. Черта эта в нем нами не одобря- лась потому, что мы в то время переживали эпоху подражания какому-либо из про- славившихся … поэтов и ставили себя в зависимость от его влияний на нас. Но Го- голь, говорю я, был неподражателен, он оставался во всем самобытен, и это-то еще более отлучило его от нас и сделало, можно сказать, отшельником, каких других у нас, кроме него, не было в школе” [4, с. 550–551]. Навряд чи Микола Гоголь був таким “отшельником”, як про це говорить В.І. Любич- Романович, адже він був активним учасником, а то й зачинателем багатьох ліцейських справ. Театр став пристрастю і для М. Гоголя, і для К. Базілі, що зблизило їх ще більше. “Театральные представления давались на праздниках. Мы с Гоголем и Романовичем сами рисовали декорации … Зрителями были, кроме наших наставников, соседние по- мещики и военные расположенной в Нежине дивизии … Все были в восторге от наших представлений, которые одушевляли мертвенный уездный городок и доставляли неко- торое развлечение случайному его обществу. Играли мы трагедии Озерова “Эдип” и “Фи- нгал”, водевили, какую-то малороссийскую пьесу, сочиненную тогда же Гоголем, от ко- торой публика надрывалась со смеху. Но удачнее всего давалась у нас комедия фон- Визина “Недоросль”. Видал я эту пьесу в Москве и Петербурге, но сохранил всегда то убеждение, что ни одной актрисе не удавалась роль Простаковой так хорошо, как играл эту роль шестнадцатилетний тогда Гоголь … Благодаря моей необыкновенной в то время памяти доставались мне самые длинные роли: Стародума, Эдипа и другие”, – так Костян- тин Базілі пізніше згадував про гімназійний театр [2, с. 63]. Є у цих спогадах одна неточ- ність: ми нічого не знаємо про малоросійську п’єсу Гоголя, очевидно, це був один із тво- рів його батька, Василя Опанасовича, привезений сином до навчального закладу. Театр – справа запальна, тож не дивно, що й між друзями інколи пролітала іскра, бо ж були запальні та гострослові. Збереглася така цікава історія: “Ученики жертвова- ли на театральный гардероб кто что мог. Между прочим, была пожертвована кем-то пара заржавевших и обломанных пистолетов, замечательная по следующему случаю. Однажды, перед самым представлением “Недоросля”, Гоголь как-то задел своею шут- кою одного из товарищей – Базили. Тот вспыхнул и отказался играть; а он играл роль НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 31 Стародума. Ну, как без Стародума приступить к представлению? Гоголь сделал вид, что вышел из себя; в страшной мести он вызвал товарища на дуэль и подал ему теат- ральные пистолеты без курков. Базили рассмеялся и стал играть” [2, с. 60]. Окрім літературної та театральної творчості, гімназисти також займалися складан- ням посібників з усесвітньої історії. Лекції професора історії не задовольняли амбіт- них юнаків, і вони активно вдалися до самоосвіти: П. Редкін, Н. Кукольник, В. Лю- бич-Романович, М. Білевич та інші перекладали історичні книги, художні твори на іс- торичну тематику й склали рукописну всесвітню історію за повною гімназійною про- грамою. К. Базілі доручили підготувати матеріал про єгиптян, ассірійців, персів, гре- ків, і він написав більше тисячі сторінок. Цілком вірогідно, що якраз у той час виник і розвинувся у М. Гоголя інтерес до історії, який у подальшому стимулював не тільки художнє слово, а й привів його, хоч і не надовго, до викладацької кафедри. На жаль, після від’їзду І.С. Орлая до Одеси ставлення до Костянтина Базілі в ліцеї змінилося. Відомості, що збереглися в ніжинському архіві, свідчать, що він був сум- лінним учнем, кожного року закінчував навчання на відмінно. Прагнучи якомога швидше закінчити ліцей, він виконав програму з усіх предметів за п’ятий і шостий класи (в цьому йому допомагав професор математичних та природничих наук К. Ша- палинський), однак до сьомого класу йому не дозволили перейти і залишили в шосто- му. Оскільки від уроків юнак тепер був практично звільнений, то з пристрастю віддав- ся літературній творчості, зокрема, написанню віршів російською мовою. Попри це, таке ставлення до себе надто його вразило: влітку, поїхавши на канікули до Одеси, до Ніжина К. Базілі не повернувся. В 1830 р. він закінчив Рішельєвський ліцей, куди перейшов за сприяння І.С. Орлая, і здійснив поїздку спочатку до Константинопо- ля, а потім і до Греції. Враження від цієї подорожі він виклав у двохтомнику “Архіпелаг і Греція” (1834). Книга викликала помітний інтерес у читачів, оскільки авторові вдалося яскраво, захоплююче розповісти про визвольну боротьбу грецького народу, близького до російського за релігійними поглядами і за традиціями, до того ж вона піднімала пат- ріотичні почуття громадян, висвітлюючи братню допомогу російського флоту грекам. Костянтину Базілі запропонували вступити на російську службу секретарем диплома- тичної частини на флоті. Так вирішилася його доля. Він зробив непогану кар’єру, по- ступово піднімаючись службовими щаблями, довгий час був генеральним консулом у Сирії та Палестині, брав участь у багатьох міжнародних конференціях як представник Російської імперії. Протягом усього життя він займався літературною творчістю, писав статті на історичні та літературні теми; популярністю користувалися його публіцистич- ні твори “Нариси Константинополя”, “Босфор і нові нариси Константинополя”. У біблі- отеках дворянських родин мати книги К. Базілі вважалося ознакою гарного смаку. Після виходу на пенсію К.М. Базілі постійно жив у Одесі, де й видав у 1862 р. напи- сану набагато раніше книгу “Сирия и Палестина под турецьким правительством в ис- торическом и политическом отношениях». У 1847 р. цю книгу Микола Гоголь читав у рукописі й під враженням від прочитаного писав поету В. Жуковському з Єрусали- му, що К. Базілі “написал удивительную вещь, которая покажет Европе Восток в его настоящем виде ... Знания бездна, интерес силен”. Тож, “узы товарищества” пов’язували Миколу Гоголя та Костянтина Базілі не тіль- ки під час навчання в Ніжині. Спогади сучасників доносять до нас атмосферу, яка су- проводжувала перші кроки колишніх гімназистів у імперській столиці: “В Петербурге НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 32 собралось более десяти товарищей: Гоголь, Прокопович, Данилевский, Пащенко, Ку- кольник, Базили, Гребенка, Мокрицкий и еще некоторые. Определились по разным министерствам и начали служить … около Гоголя составился круг его школьных при- ятелей и новых, молодых знакомых, которые любили его горячо и были ему по душе … он … дал всем своим товарищам по нежинскому лицею и их приятелям прозвища, украсив их именами знаменитых французских писателей, которыми восхищался тогда весь Петербург. Тут были Гюго, Александры Дюма, Бальзаки … Гоголь часто сходил с шумного, трудового своего жизненного поприща в уединенный круг своих прияте- лей – потолковать преимущественно о явлениях искусства, которые в сущности одни только и наполняли его душу”; приятелі часто влаштовували “сходки” та “обеды вскладчину”, на яких “царствовала веселость, бойкая насмешка над низостью и лице- мерием … где всякий очередной хозяин старался превзойти другого разнообразием, выбором и изяществом кренделів … где Гоголь сам приготовлял вареники, галушки и другие малороссийские блюда…” [2, с. 146–149]. До найближчих своїх друзів Гоголь ставився з палкою прихильністю і називав їх “ближайшими людьми своими”. Костянтин Базілі, мабуть, залишався одним із “най- ближчих” упродовж подальшого життя М. Гоголя; тривалий час вони листувалися. У 1848 р. Микола Гоголь здійснив давно задуману подорож до Єрусалиму, з якою містично пов’язував закінчення “Мертвих душ”. Переїзд через пустелю в Сирії він здійснив разом із К. Базілі, котрий того часу перебував у цій країні на дипломатичній службі. П.Куліш у біографії М. Гоголя дещо іронічно так описував цю подорож: “Он осуществил переезд через пустыни Сирии в обществе своего соученика по гимна- зии … Базили … пользовался особенным влиянием на умы туземцев. Для поддержания этого влияния он должен был играть роль полномочного вельможи, который признает над собой только власть “Великого Падишаха”. Каково же было изумление арабов, ког- да они увидели его в явной зависимости от его невзрачного и тщедушного спутника. Гоголь, изнуряемый зноем пещаной пустыни и выходя из терпения от разных дорож- ных неудобств, которые, ему казалось, легко было устранить, не раз увлекался за пред- елы обыкновенных жалоб и сопровождал свои жалобы такими жестами, которые, в гла- зах туземцев, были доказательством ничтожества грозного сатрапа. Это не нравилось его другу; мало того, это было даже опасно в их странствовании через пустыни, так как их охраняло больше всего только высокое мнение арабов о значении Базили в русском государстве. Он упрашивал поэта говорить ему наедине что угодно, но при свидетелях быть осторожным. Гоголь соглашался с ним … но при первой досаде позабывал друже- ские условия и обращался в избалованного ребенка. Тогда Базили решился вразумить приятеля самым делом и принял с ним такой тон, как с последним из своих подчинен- ных. Это заставило поэта молчать, а мусульманам дало почувствовать, что Базили все- таки полновластный визирь “Великого Падишаха” [2, с. 373–374]. Але, не зважаючи ні на що, Костянтин Михайлович Базілі залишався для М. Гоголя не тільки близькою душею, яка могла терпіти “дитячі” примхи генія, а й зразком грома- дянина: не випадково “одаренный божескими доблестями муж”, “идеальный” поміщик, який піклувався не тільки про власні прибутки, але й про благо своїх підданих, з’явився у другому томі “Мертвих душ” під іменем Костянтина Федоровича Костанжогло. НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 33 Список використаних джерел і літератури 1. Гоголь Н.В. Полное собрание сочинений. – М.: Издательство “Правда”, 1984. – Т. 2. – 318 с. 2. Вересаев В.В. Гоголь в жизни: Сист. свод подлин. свидетельств современников / Предисл. Ю. Ма- нна; Коммент. Э. Безносова. – Х.: Прапор, 1990. – 680 с. 3. Гимназия высших наук и Лицей князя Безбородко. Нежин. – Изд. 2-е, испр. и доп. – СПб., 1881. 4. Гоголь в Нежине. Из воспоминаний В.И. Любич-Романовича // Исторический вестник. – 1902. – Февраль. – С. 548–560. 5. Самойленко Г.В. Костянтин Базилі в Ніжині // Греки в Ніжині: Збірник статей і матеріалів. – К., 2001. – С. 237–247. Ольга ПОНОМАР (Ніжин) Ніжинська Мостова вулиця у творі Миколи Гоголя “Мертві душі” Один із найкращих своїх творів – поему “Мертві душі” Микола Гоголь почав писати у середині 1835 р. Восени 1841 р. робота в основному була завершена. Письменник працював над першим томом “Мёртвых душ” за кордоном. Описуючи події, характе- ри персонажів, неосяжні простори Російської імперії, він використовував знання, до- свід і враження про ті місця, які знав і які залишили певний слід у його свідомості. В листі до В. Жуковського Микола Гоголь писав: “Если совершу это творение так, как нужно его совершить, то ... какой огромный, какой оригинальный сюжет! Вся Русь явится в нём! Это будет первая моя порядочная вещь, – вещь, которая вынесёт моё имя …и мне совершенно кажется, как будто я в России: передо мною все наши, наши помещики, наши чиновники, наши офицеры, наши мужики, наши избы – словом, вся православная Русь” (1836 р., Париж) [1]. Важливою сторінкою в житті М. Гоголя були роки навчання в Ніжинській гімназії вищих наук князя Безбородька з 1821 до 1828 р. Тут у Ніжині він написав свої перші твори, записав цікаві історії, міфи, легенди. З великою теплотою згадував своїх гімна- зійних друзів, – упродовж багатьох років життя підтримував тісні стосунки з М. Прокоповичем, товаришував із О. Данилевським, якого називав “своїм двоюрід- ним братом”. В одному з листів до М. Прокоповича М. Гоголь писав: “Увы, мы при- ближаемся к тем летам, когда наши мысли и чувства поворачивают к старому, к пре- жнему, а не к будущему. Как быть! Но прекрасно старое. Когда, когда-нибудь мы со- берёмся вместе и вспомянем и Нежин, и Петербург, и молодость?” (1836 р., Жене- ва) [2]. В цей час письменник плідно працює: “…теперь я погружён весь в “Мертві душі”. Огромно, велико моё творение, и не скоро конец его … Кто-то незримый пи- шет передо мною могущественным жезлом. Знаю, что моё имя после меня будет счас- тливее меня, и потомки тех же земляков моих … произнесут примирение моей тени” (лист до В. Жуковського, 1836 р., Париж) [3]. У “Мертвих душах” М. Гоголь описує багато місць, пов’язаних із містом Ніжином. Завдяки географічному розташуванню, наданню Магдебурзького права в 1625 р.,

"Нет уз священнее товарищества": Микола Гоголь і Костянтин Базілі

Institution

Ähnliche Einträge