Від водяного колеса до вітряка, або Як еволюціонував млинарський промисел на Ніжинщині (ХVІІ-ХІХ ст.)
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
2009
|
| Назва видання: | Ніжинська старовина |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/22574 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Від водяного колеса до вітряка, або Як еволюціонував млинарський промисел на Ніжинщині (ХVІІ-ХІХ ст.) / О. Москаленко // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2009. — Вип. 8(11). — С. 58-65. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-22574 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-225742013-02-13T03:17:36Z Від водяного колеса до вітряка, або Як еволюціонував млинарський промисел на Ніжинщині (ХVІІ-ХІХ ст.) Москаленко, О. Ретроспективні огляди 2009 Article Від водяного колеса до вітряка, або Як еволюціонував млинарський промисел на Ніжинщині (ХVІІ-ХІХ ст.) / О. Москаленко // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2009. — Вип. 8(11). — С. 58-65. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. 2078-063X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/22574 uk Ніжинська старовина Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Ретроспективні огляди Ретроспективні огляди |
| spellingShingle |
Ретроспективні огляди Ретроспективні огляди Москаленко, О. Від водяного колеса до вітряка, або Як еволюціонував млинарський промисел на Ніжинщині (ХVІІ-ХІХ ст.) Ніжинська старовина |
| format |
Article |
| author |
Москаленко, О. |
| author_facet |
Москаленко, О. |
| author_sort |
Москаленко, О. |
| title |
Від водяного колеса до вітряка, або Як еволюціонував млинарський промисел на Ніжинщині (ХVІІ-ХІХ ст.) |
| title_short |
Від водяного колеса до вітряка, або Як еволюціонував млинарський промисел на Ніжинщині (ХVІІ-ХІХ ст.) |
| title_full |
Від водяного колеса до вітряка, або Як еволюціонував млинарський промисел на Ніжинщині (ХVІІ-ХІХ ст.) |
| title_fullStr |
Від водяного колеса до вітряка, або Як еволюціонував млинарський промисел на Ніжинщині (ХVІІ-ХІХ ст.) |
| title_full_unstemmed |
Від водяного колеса до вітряка, або Як еволюціонував млинарський промисел на Ніжинщині (ХVІІ-ХІХ ст.) |
| title_sort |
від водяного колеса до вітряка, або як еволюціонував млинарський промисел на ніжинщині (хvіі-хіх ст.) |
| publisher |
Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Ретроспективні огляди |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/22574 |
| citation_txt |
Від водяного колеса до вітряка, або Як еволюціонував млинарський промисел на Ніжинщині (ХVІІ-ХІХ ст.) / О. Москаленко // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2009. — Вип. 8(11). — С. 58-65. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. |
| series |
Ніжинська старовина |
| work_keys_str_mv |
AT moskalenkoo vídvodânogokolesadovítrâkaaboâkevolûcíonuvavmlinarsʹkijpromiselnanížinŝiníhvííhíhst |
| first_indexed |
2025-07-02T22:15:17Z |
| last_indexed |
2025-07-02T22:15:17Z |
| _version_ |
1836575116080709632 |
| fulltext |
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
58
Олександр МОСКАЛЕНКО
(Ніжин)
Від водяного колеса до вітряка або
Як еволюціонував млинарський промисел на Ніжинщині
(ХVІІ–ХІХ ст.)
Чільне місце з-поміж різноманітних промислів Ніжинщини – як і в Україні загалом
– займало млинарство. Це зрозуміло, оскільки найбільш важливим продуктом у стру-
ктурі харчування східних слов’ян, зокрема, українців був і є хліб і різноманітні хлібо-
продукти. Поширення товарного зернового землеробства на Лівобережжі в 20–х – 40–
х роках ХVІІ ст. створило економічне підґрунтя розвитку млинарського промислу.
На Ніжинщині борошномельно-круп’яне виробництво поділялося на домашнє,
яке базувалося на використанні ручних жорен, і млинарсько-промислове, де викорис-
товувалася енергія води чи вітру. Відповідно, млини у своїй більшості, поділялися на
водяні та вітряки, в яких силою води чи вітру через систему валів і коліс приводилися
в дію млинарські пристрої. З ХІV ст. в Україні набувають поширення водяні млини,
які використовувалися для помелу зерна, виготовлення крупи, валяння сукна, приве-
дення в дію ковальських міхів тощо.
Будівництво водяних млинів було трудомісткою процедурою, вимагало кооперації
зусиль багатьох людей, часу, різноманітних будівельних матеріалів і певних майстер-
ських навичок. Спочатку річку перегороджували насипними земляними греблями,
а потім на них споруджувалися млини. Водяні млини являли собою двоповерхові зру-
бні будівлі з чотирисхилим дахом на кроквах; встановлювалися під греблею так, аби
вода із запруди лотком падала на водяне колесо, встановлене на валу, що йшов у млин
і через баклушу й веретено обертав жорна, розміщені вище, переважно на другому
поверсі чи спеціальному помості. Жорна з усіма пристосуваннями називалися поста-
вами. Здебільшого, водяні млини мали один, два, три чи більше постав і ступ для ви-
готовлення крупи. Потужність водяних млинів вимірювалася кількістю кіл і стано-
вила від одного до дванадцяти, а часом і більше [1]. На великих річках і ставах водяні
млини споруджувалися з підливними колесами, коли вода діяла знизу на лопаті, на
невеликих же річках із достатньо швидкою течією між крутими і вузькими берегами
будувалися млини з наливними колесами, які приводилися в рух водою, що падала в
ящички-кювети і своєю вагою обертала їх. На Ніжинщині більша частина водяних
млинів була споруджена якраз із підливними колесами [2].
Великі водяні млини мали 3–4 водяні колеса, які обертали жорна. Зерно завозили з гре-
блі на другий поверх млина, а борошно забирали з першого, куди також був під’їзд [3].
Найбільш ранні документальні повідомлення про побудову і функціонування водя-
них млинів на Ніжинщині стосуються 20–х років ХVII ст. За Деулінським перемир’ям
у 1618 р. Чернігово-Сіверська земля остаточно відійшла від Московської держави до
Речі Посполитої, яка відразу ж заходилася вживати термінових заходів для закріплен-
ня нових територіальних надбань. З цією метою на місці давньоруських городищ за-
сновувалися міста і містечка, їхнім мешканцям надавалося магдебурзьке право, а се-
лянам – слободи терміном на 5, 10, 15 і, навіть, більше років, унаслідок чого Приос-
тер’я швидко заселялося.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
59
На початку ХVII ст. Ніжинщина мала досить густу гідромережу, ще не зіпсовану на
той час антропогенними чинниками. Найбільшою водною артерією був неглибокий,
але широкий і повноводний Остер; менші річки в селах Кропивна (р. В’юниця), Вер-
бівка (р. Носівка), Новий Потік (р. Дівиця), Хима, Химівка, Рибець, Черняхівка, Смо-
ляж, Вересоч, дві річки з однаковою назвою Смолянка, Богачка теж на той час мали
постійну течію – навіть влітку. Ці річки витікали з боліт, маючи постійну підпитку
водою, на що звернув свою увагу ще О. Русов у 80–х pоках XIX ст.: “Топографичес-
кое же устройство поверхности Нежинского уезда таково, что площадь его служит
местом зарождения и питания из болот речек, идущих в разные стороны” [4]. Відтак,
наявні водні ресурси Приостер’я були вельми перспективними для будівництва на
Ніжинщині водяних млинів. Польський король Сигізмунд III, надаючи Ніжину грамо-
тою від 26 березня 1625 р. магдебурзьке право, дозволяв міщанам варити пиво, робити
солод, викурювати горілку. Але збіжжя, солод потрібно було молоти за певну плату:
“На то повинны будут все мещане нежинские <…> всякие солоды и збожжа свои
у млинах молоти на реке Остре под самым местом Нежином и платити за мливо вед-
луг устава ревизорского” [5]. В разі необхідності, коли “гребля поправы потребовала
бы, тоди все мещане нежинские челядь свою на гвалт посылать мают абы гребля
у двох млинов, каких на реке Остре есть <…> ведлуг потребы засыповать и соломы
навозить, и дерево, хворост, камени до млинов визити и млины поправлять будут” [6].
Документ засвідчує наявність в межах Ніжина у 1625 р. на р. Остер принаймні 2 во-
дяних млинів. І це був тільки початок будівництва водяних млинів на Ніжинщині. ін-
шим документом староста кобижчанський Христофор Зембрицький, “имеючи третую
часть млина на реце Вербовке в Носовке, своим собственным капиталом зделаную <…>
в сем году 1628 месяца августа 1–го дня з доброй воли своей, той млин <…> за коп 60
лечбы литовской, продал Саве Ивановичу, меднику Вербскому и с которого млина ему
Саве по сему купчему запису, всякие користи волно будет получать” [7].
Це перші відомості про водяні млини на Ніжинщині, яких перед початком На-
ціонально-визвольної війни українського народу було вже чимало на Острі й ін-
ших річках Ніжинщини.
Конституювання і розбудова Української козацької держави – Гетьманщини в сере-
дині ХVІІ ст. “дало українцям більше самоврядування, ніж вони будь-коли до того ма-
ли, починаючи з часів Галицько-Волинського князівства” [8], що позитивно позначило-
ся на економічному розвиткові Лівобережжя. Млинарський промисел, як один із най-
більш прибуткових, знаходився під контролем гетьманської адміністрації; будівництво
млинів здійснювалося лише з її дозволу, так само як і надання цих млинів у приватну
власність. Згодом цю функцію гетьманської влади набув московський уряд, видаючи
відповідні царські грамотами. За помел із кожного водяного млина у військовий скарб,
бралася “військова мірочка” – мірчук. Гетьман І. Мазепа надаючи в 1694 р. ніжинсько-
му полковому писарю Івану Перацькому на ранг “селце Вересоч на реце Смолянке
млин о трох колах”, наказував обов’язково “мерочку войскової сплачивать” [9] у війсь-
кову казну. У відповідь на аналогічне прохання Івангородського сотника Ніжинського
полку Федора Малюги в 1697 р. гетьман дозволив йому “на меской гребле ивангородс-
кой, построити млин на реце Остер” і “мерочку войсковою сплачивать” [10].
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
60
У другій половині ХVІІ ст. – першій половині ХVІІІ ст. документи фіксують побу-
тування на Ніжинщині великої кількості водяних млинів, які були зведені на Острі,
Крапивній, Смолянці, Богачці й інших річках. Цікаву інформацію про це містять ма-
теріали Генерального слідства про маєтності 1729–1730 років. Останнє проводилося
з метою узаконення передачі у спадщину de facto утримуваних тимчасових володінь
козацької старшини та збільшення прибутків у гетьманську казну. Влітку 1729 р. в усі
полки Підгетьманської України, в т.ч. й до Ніжинського, прибули канцеляристи геть-
манського уряду і, переїжджаючи з села в село, з’ясовували, коли воно було засноване,
кому і коли належало, на яких юридичних підставах тощо. Знайшли відбиття в докуме-
нтах слідства також питання наявності в певній місцевості млинів й інших промислів.
Так, цар Олексій Михайлович жалував ніжинського війта Олександра Цурковського
своєю грамотою від 26 березня 1660 р. “владеть вотчинами деревнею Кукшинкою,
деревнею Колесниками, деревнею Мильниками (сучасне с. Григорівка – авт.) с мель-
ницею на реце Остре <…> да мельницами Вересовкою и Козаревкою” [11]. Нижче від
Мильників і Колесників за течією Остра “в местечку Мрин старожилые люди <…> соз-
нали о мелнице на реке Остре стоячей, что она мелница в прежнем веке ужо была, тою
мелницею владел Грицко мелник житель мринский” [12]. “В городе Нежине мелница
о трох колах, купленая писарем полковым Завадским, которым (тобто млином – авт.)
после его владел полковник Нежинский и гетман Скоропадский, а ныне владеет полко-
вник Нежинский Хрущов на уряд подковничества” [13]. Цар Петро І надав сербському
полковнику на царській службі Пантелеймону Божичу та сину його Івану Божичу “села
Переяславку и Бурковку 9 июня 1720 года на маетности и мелницы: одна мелница о 2–х
колах мучных на реке Остре и мелница одна о едном коле на реке Рыбце <…> и дать
ему часть войсковою с одного каменя мучного на гребле” [14]. Ніжинський полковник
Петро Толстой надав ніжинському полковому осавулу Мойсею Левицькому 19 серпня
1722 р. “синяковский (тобто в с. Синяки, сучасне с. Григоро-Іванівка – авт.) млин
на реке Крапивной о дву колесах: одно колесо мелет, другое толчет” [15].
Отримували у володіння водяні млини і духовні особи та монастирі. 26 червня
1688 р. гетьман І. Мазепа своїм універсалом надав чернігівському архієпископу Лаза-
рю Барановичу маєтності “с деревнями Селище, Хотиновка, Лихачов, Комаровка
с мелницами и со всеми угодьями” [16], цар Петро І у 1694 р. пожалував маєтності
Києвобратському монастирю “в Нежинском полку в Ивангородском ключе на село
Белмачовку да на мелницу о двух жерновах на реке Остре” [17].
Навіть невеликі болотні річки Ніжинщини були забудовані водяними млинами.
В 1740 р. “при местечке Веркиевце, на речке болотной прозваной Богачкой, мелница
една, о едном коле, в которой семено мелется попа Заньковского Василия <…> при
Берестовце на речке болотной, прозваной Смолянкой, мелниц две сотника Веркиевс-
кого Ивана Армашевского [18]. На тій же Смолянці згадуються водяні млини у селах
Комарівці й Іллінцях [19].
Найбільшого поширення водяні млини на Ніжинщині набули в 70–х – 80–х pоках
ХVІІІ ст. Основну роль в економічному житті регіону, як і впродовж попередніх сто-
річ, відігравало сільське господарство, зокрема землеробська галузь. За свідченням
О.Шафонського, врожайність тут становила сам–7, навіть, сам–10 [20]. Відтак, відчу-
валася потреба в зростанні кількості млинів, які постали на той час практично на всіх
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
61
більш-менш придатних для цього річках і водоймах: у Більмачівці на Острі – 1, Іван-
городі на Острі – 5, Крутьках (частина сучасного с. Крути – авт.) на Острі – 2, Пере-
яславці на Острі – 1, Липовому Розі на Острі – 6, Мильниках на Острі – 1 містечку
Мрин на Острі – 5, Киселівці на Острі – 2, Адамівці на Острі – 1, Володьковій Дівиці
(сучасне с. Червоні Партизани – авт.) на Новому Потоці – 3, Хвилівці на Крапивній –
1, Синяках на Крапивній – 1, в містечку Носівка на Носовочці – 2, в Пашківці на Хи-
мовці – 1, в Курилівці на Химі – 1, в селах і хуторах на Смолянці–Вересочі – 17, в міс-
течку Веркіївці (сучасне с. Вертіївка – авт.) на болоті Богачка – 1. Безпосередньо
в Ніжині на Острі працювало 7 водяних млинів, з яких 4 були споруджені на міській
греблі й мали 13 постав, ще 3 млина, які мали 5 постав, розташовувалися на другій
греблі, яка знаходилася у поруч із передмістям Овдіївка. Разом у Ніжині та його око-
лицях натоді працювало 38 водяних млинів [21].
Інтенсивне будівництво млинів на річках Ніжинщини, двохсотрічний час їх функціо-
нування, призвели до деградації річкової системи краю. Дно річок замулилося, течія
сповільнилася і річки перетворювалися на болота, як, наприклад, р. Богачка у Веркіївці,
яка в 1740 р. була болотною річкою, а в 80–ті роки ХVІІІ ст. перетворилася на типове
болото. Найбільша річка Ніжинщини Остер “в тех только местах <…> видна, где она
мельничными плотинами запружена, а в других она более болото представляет” [22].
Уже в першій половині ХІХ ст. більша частина гребель на річках Ніжинщини,
де раніше стояли водяні млини, були розібрані, а самі водяні млини практично зник-
ли. До середини ХІХ ст. (найдовше в Ніжині) працювала друга, Овдіївська гребля
з водяними млинами [23]. За сто років після О. Шафонського український статистик,
етнограф, громадський діяч О. Русов у статистико-економічному описі Ніжинського
повіту вказує на наявність одного монастирського водяного млина у Мрині та ще двох
водяних млинів у лісах біля хут. Клобукова вище Мрина проти течії Остра, а “на всём
остальном течении Остра водяных мельниц больше нет, нет их и на других речках уе-
зда, так как все прочие реки уже не имеют постоянного течения” [24].
Отже, можна констатувати, що епоха водяних млинів на Ніжинщині, яка тривала
майже три століття, закінчилися безповоротно. На зміну використанню енергії води
у млинарському промислі йшло використання енергії вітру.
Вітряки на Ніжинщині починають поширюватися з останньої чверті ХVІІІ ст. У 1786 р.
їх нараховувалося 308, у т.ч. 15 у Ніжині [25]. Шість із них були у передмісті Мигалів-
ка, 9 – у Новому місті на правому березі Остра [26]. За М. Домонтовичем, станом на 60–
ті роки XIX ст. “кроме водяных мельниц, в губернии еще более находится ветряных ме-
льниц, встречающихся в значительном числе почти в каждом селении” [27].
У XIX ст. на Чернігівщині, Ніжинщині, зокрема, відомі два типи вітряків: шатрові
й стовпові. У шатрових вітряках за вітром повертався лише дах, у якому був закріпле-
ний вал із колесом і крилами. Такі вітряки за країною запозичення конструкції на Че-
рнігівщині називали “голландськими”. Вони мали “крыльев обыкновенно четыре, об-
тянутых парусиною. Устройство их весьма дорого и их весьма редко можна встретить
даже у багатых владельцев. Они делаются в виде усечённого конуса, в два или даже
в три этажа: на каждом этаже помещается по одному или по два постава камней” [28].
Це був потужний каркасний шатровий вітряк, який називали “машиною”, але на Ні-
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
62
жинщині такий майже не зустрічався. Частіше побутували його різновиди, які тяжіли
до місцевої будівельної традиції – “кругляки”, котрі також мали різновиди від багато-
поверхової стрімкої вежі зі зрубними восьмикутними стінами до двоповерхових із чо-
тирикутними зрубними стінами [29].
Значно більшого поширення на Чернігівщині набули вітряки стовпової конструкції
або “німецькі”, в яких “крыша с крыльми обращается кругом на своём основании.
Этих мельниц гораздо больше вследствие их прочности, лёгкости и доставляемых ими
выгод” [30]. В таких вітряках за вітром повертався увесь вітряк, поставлений на зруб-
ний стілець і центрований на ньому стовпом, глибоко закопаним у землю в центрі сті-
льця. Самі ж стовпові вітряки являли собою двоповерхові каркасні споруди, вкриті
соломою на кроквах. Вал із крилами та колесом розміщувався в просторі даху, але пе-
редачі прості – зусилля з колеса через баклушу й веретено йшло прямо на жорна, роз-
міщені на другому поверсі. Перший поверх займала комора. Зерно піднімали колово-
ротом на другий поверх і засипали у кіш над жорнами, а борошно з жорен сипалося
лотком на перший поверх у скриню. Такі вітряки відомі не лише каркасні, але й зруб-
ні. Побутував й більш архаїчний різновид цього типу вітряка – одноповерховий
зі зрубними чи каркасними стінами, але зустрічався він рідко. За такої конструкції по-
трібна технологічна висота між скринею, жорнами та кошем для зерна досягалася
влаштуванням у вітряку підвищеного помосту дня жорен. “Така одноповерхова зруб-
на будівля з піддашком перед дверима і дахом на кроквах, критим соломою, мало чим
відрізнялася від традиційної селянської комори, яка є безсумнівно, будівельним про-
тотипом такого вітряка на Чернігівщині” [31].
Вітряки Ніжинщини “вписувалися” у наведені конструктивно-технологічні характе-
ристики, але мали деяку незначну своєрідність у порівнянні з іншими місцевостями
Чернігівщини. “Витряки Нежинского уезда, больше четырёхугольной, чем многог-
ранной формы, имеют обыкновенно аршин 4–5 в длину и ширину и аршин 8–10 в вы-
соту. Делаются из дерева дубового, осинового, кроются соломенными крышами, сна-
бжены по большей частью не четырьмя, а шестью крыльми, длиною каждое в сажень
и шириною в подаршина. Жернова ветряков имеют 5,1/2 четвертей или даже 1,1/2 ар-
шина в диаметре. Камни эти называемые шестериками, покупаются обыкновенно
в Нежине, куда привозятся из Путивля. Строятся ветряки местными плотниками и ку-
знецами и в работе обходятся от 200 до 350 рублей” [35]. Заможні люди для спору-
дження вітряків використовували більш дорогі, але надійні будівельні матеріали, як,
наприклад, “мельницы в Переяславке панские, имеющие каменный фундамент, желе-
зные крыши и лучшие камни” [33].
Станом на 1880 р. у Ніжинському повіті нараховувалося 1705 вітряних млинів різної
конструкції. Розподілялися вони за волостями таким чином:
– Мринська волость: Мрин – 39, Плоске – 52, Мильники – 3, Колесники – 8
Зруб – 1, Кукшин – 36, Хотинівка – 30. Разом – 169 млинів на волость;
– Стодольска волость: Стодоли – 23, Переходівка – 14, Смолянка – 75, Орлів-
ка – 68, Дроздівка – 65. Разом – 245 млина на волость;
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
63
– Вересоцька волость: Вересоч – 48, Дрімайлівка – 24, Хибалівка – 37, Велика
Кошелівка – 45. Разом – 154 млини на волость;
– Веркіївська волость: Веркіївка і хутори – 63, Заньки – 21, Черняхівка – 16,
Мала Кошелівка – 15, Бобрик – 1. Разом – 116 млинів на волость;
– Липоворізька волость: Липів Ріг – 12, Березанка – 10, Переяслівка – 23, Крути
– 28, Кагарлики (частина сучасного с. Крути – авт.) – 46, Хвостики (сучасне
с. Поляна – авт.) – 4, Кунашівка – 10. Разом – 133 млини на волость;
– Синяківська волость: Синяки – 6, Крапивна – 5, Талалаївка і хутори – 54,
Курилівка – 6, Пашківка – 2, Безуглівка – 50, Дорогинка – 17, Хвилівка – 3.
Разом – 143 млини на волость;
– Бакаївська волость: Бакаївка – 30, Андріївка – 3, Заудайки – 15, на хуторах –
74. Разом – 122 млини на волость;
– Галицька волость: Галиця – 54, Сальне – 26, Шняківка – 13. Разом – 93
млини на волость;
– Терешківська волость: Терешківка – 17, Макіївка – 34, Татарська – 14, Ров-
чак і Степанівка (зараз об’єднане с. Ровчак-Степанівка – авт.) – 22, Калині-
вка – 4. Разом – 91 млин на волость;
– Лосинівська волость: Лосинівка – 149, Богданівка – 4, Лановщина – 2, Лео-
нідівка – 7, Вікторівка – 6. Разом – 168 млинів на волость;
– Володьководівицька волость: Володькова Дівиця – 96, Данине – 37, Шатура
– 18. Разом – 151 млин на волость;
– Носівка і хутори – 120 млинів [34].
За підрахунками автора, за століття, яке минуло від часу здійснення О. Шафонським
свого опису, кількість вітряків на Ніжинщині зросла більш, ніж у 5,5 разів. Наведені
цифри наочно ілюструють потужний розвиток млинарського промислу на Ніжинщині.
Масове будівництво вітряків, потреби періодичної заміни жорен, викликали зростан-
ня попиту на млинові камені. Останні завозилися на Ніжинщину з Глухівського повіту,
де їх видобували в лісах поблизу містечка Воронежа та с. Кочерги [35]. Поблизу остан-
нього над р. Есманню знаходилася велика кам’яна гора з потужним кар’єром, який на-
лежав поміщику Міклашевському. В кар’єрі добувалися різні борошномельні камені,
плити, цоколі, кам’яний щебінь для фундаментів тощо – “всего до 268 наименований
изделий из коих до 130 мукомольных камней на сумму 6590 рублей” [36]. Видобуток
млинових каменів для жорен на цьому кар’єрі розпочався у 1840 р. Сам процес добу-
вання здійснювали влітку, але оброблювали добутий камінь протягом усього року.
Поблизу с. Кочерги знаходився ще один кар’єр із видобування каменю, який нале-
жав поміщику Мазуркевичу. Третій потужний кар’єр для добування млинових каме-
нів теж знаходився у Глухівському повіті поблизу хут. Курдюмівського і належав ві-
домому купцю та підприємцю Терещенку. В цьому кар’єрі “ежегодно добывается ка-
меня на сумму 5000 рублей серебром. В каменоломнях, главным образом изготовляют
жернова различных размеров, ценою от 50 до 300 рублей” [37]. Ціна млинових каме-
нів залежала не тільки від їх розмірів, але й від структури. Однакових розмірів “ось-
мерики ценятся от 100 до 250 рублей, смотря по тому, леденист ли камень или нет;
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
64
который леденист ценится дороже. Леденистым камнем промышленники и мельники
называют тот, которого сложение более кристаллических частиц имеет” [38].
Вітряний млинарський промисел – як і водяний раніше – був досить прибутковим,
незважаючи на значні витрати, пов’язані з наймом робітників, періодичним ремонтом
млинового устаткування тощо. Схему розрахунків прибутковості вітряків показав
О. Русов: “Если бы мы захотели исчислить приблизительный доход ветряка, то долж-
ны принять во внимание следующие особенности эксплуатации этих заведений.
Там, где сидит на мельнице не сам хозяин, а нанятый “мірошник”, то последний обы-
кновенно получает 3–ю мерку с “размера”, то есть с того количества муки, которое
дается мельнику вместо денежной платы. Поэтому из валового дохода от мельницы
должно скинуть 1/3 часть на расходы по найму рабочих; процентов 7–8 также нужно
скинуть на ежегодный ремонт машины и наём рабочих для ее поправки и содержания.
Таким образом чистый доход от мельницы может быть просчитан лишь в 60 % от вало-
вого. Последний может быть исчислен на основе следующих соображений. Если в сут-
ки мельница может перемолоть пудов 40–60 хлеба в зерне из которого выходит 37–
56 пудов муки, то значит она в день владельцу ее может доставить от 2,1/2 до 4,3/4 пу-
дов муки (12–ю – 15–ю мерку). Скинувши со стоимости этого количества 40 %, мы по-
лучим чистый доход, доставляемый мельницею владельцу в течение одних суток” [39].
Наприкінці XIX ст. з’являються перші парові млини, пізніше – й млини з нафтовими
та газогенераторними двигунами, які виробляли велику кількість борошна і більш
вищої якості. В 90–х роках ХІХ ст. в Ніжині на брошномельно-круп’яному заводі вже
діяв паровий млин потужністю 17 кінських сил, який за рік переробляв 60–70 тисяч
пудів різного сорту борошна [40].
У цілому, зазначимо, що незважаючи на впровадження парових і газогенераторних
млинів – на відміну від водяних млинів надто залежних від екологічного чинника – віт-
ряки продовжували вірою і правдою служити людям у селах Ніжинщини до 60–х років
XX ст. Пізніше майже всі вони, на превеликий жаль, були розібрані. Між тим сучасний
складний стан із енергозабезпеченням в Україні нагально вимагає пошуку альтернатив-
них нафті й газу енергоносіїв, одним із найбільш актуальних є на сьогодні енергія вітру.
Досвід Голландії, Бельгії, Німеччини, Данії, Франції, Португалії та інших країн показує
доцільність експлуатації вітряків для забезпечення енергією міні-пекарень і навіть
окремих селищ. Україна, Ніжинщина, зокрема, має потужні традиції у використанні
енергії вітру – слід лише їх пригадати і застосувати залежно від вимог часу..
Посилання
1. Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. – К., 1990. – С. 463.
2. Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба. Соста-
вил М.Домонтович. – СПб., 1865 – С. 347.
3. Чернігівщина… – С. 123.
4. Русов А. Нежинский уезд. Статистико-экономическое описание. – Чернигов, 1880. – С. 56.
5. Рігельман О.І. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі. – К., 1994. – С. 180.
6. Там само. – С. 180.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
65
7. Лазаревский А. Обозрение Румянцевской описи Малороссии. – Вып.2.: Полки Киевский и Нежинс-
кий. – К., 1862. – С. 146.
8. Субтельний О. Україна: Історія. – К., 1991. – С. 145.
9. Василенко Н.И. Генеральное следствие о маетностях Нежинского полка. – Чернигов, 1901. – С. 149.
10. Лазаревский А. Вказана праця. – С. 295.
11. Василенко Н.И. Вказана праця. – С. 111.
12. Там само. – С. 37.
13. Там само. – С. 67–68.
14. Там само. – С. 178.
15. Там само. – С. 121.
І6. Там само. – С. 112.
17. Лазаревский А. Вказана праця. – С. 295.
18. Лазаревский А. Описание старой Малороссии. – Т.2.: Полк Нежинский. – К.,1893. – С. 117, 119.
19. Там само. – С. 119.
20. Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание. – К., 1851. – С. 27.
21. Там само. – С. 366, 442–443, 465.
22. Там само. – С. 10.
23. Москаленко Ю.С. Млини на Острі // Під прапором Леніна. – 1983. – 22 червня.
24. Русов А. Вказана праця. – С. 2.
25. Шафонський А. Вказана праця. – С. 443, 465.
26. Там само. – С. 454, 456.
27. Материалы для географии… – С. 347.
28. Там само.
29. Чернігівщина… – С. 123.
30. Материалы для географии… – С. 347.
31. Чернігівщина… – С. 123.
32. Русов А. Вказана праця. – С. 353.
33. Там.само. – С. 353.
34. Там само. – C. 348, 350.
35. Материалы для географии… – С. 255.
36. Там само. – С. 360.
37. Там само. – С .360.
38. Там само. – С. 361.
39. Русов А. Вказана праця. – С. 353-354.
40. Обзор Черниговской губернии за 1890 год. – Чернигов, 1891; Русов А. Описание Черниговской губе-
рнии. – Т.2. – Чернигов, 1899. – С. 287.
|