Фінансова децентралізація місцевого самоврядування

У статті обґрунтовано місце та значення податкових доходів у фінансовій децентралізації місцевого самоврядування, визначено важливий показник фінансової автономії — коефіцієнт податкоспроможності адміністративно-територіальної одиниці, запропоновано оцінювання рівня фінансової децентралізації за доп...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Бикадорова, Н.О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут економіки промисловості НАН України 2010
Назва видання:	Економічний вісник Донбасу
Теми:	Фінанси
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/23937
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Фінансова децентралізація місцевого самоврядування / Н.О. Бикадорова // Економічний вісник Донбасу. — 2010. — № 2. — С. 145-151. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-23937
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-239372013-02-13T03:08:08Z Фінансова децентралізація місцевого самоврядування Бикадорова, Н.О. Фінанси У статті обґрунтовано місце та значення податкових доходів у фінансовій децентралізації місцевого самоврядування, визначено важливий показник фінансової автономії — коефіцієнт податкоспроможності адміністративно-територіальної одиниці, запропоновано оцінювання рівня фінансової децентралізації за допомогою таких показників: коефіцієнт фінансової децентралізації доходів, коефіцієнт фінансової децентралізації витрат, коефіцієнт фінансової децентралізації ланок місцевих бюджетів (АР Крим, областей, міст, районів у містах, районів, селищ і сіл) та узагальнюючий коефіцієнт фінансової децентралізації. Ключові слова: децентралізація, місцеві органи, місцеве самоврядування, бюджетна самостійність, податкова самостійність. В статье определено место и значение налоговых доходов в финансовой децентрализации местного самоуправления, исследован важный показатель финансовой автономии — коэффициент налогоспособности административно-территориальной единицы, предложена оценка уровня финансовой децентрализации с помощью следующих показателей: коэффициент финансовой децентрализации доходов, коэффициент финансовой децентрализации расходов, коэффициент финансовой децентрализации звеньев местных бюджетов (АР Крым, областей, городов, районов в городах, районов, поселков и сел) и обобщающий коэффициент децентрализации. Ключевые слова: децентрализация, местные органы, местное самоуправление, бюджетная самостоятельность, налоговая самостоятельность. The article is devoted to define the role of tax revenues in the financial decentralization of local selfgovernment institutions. It was investigated an important index of financial autonomy — index of taxability of administrative-territorial unit, it was proposed an estimation of the level of financial decentralization by such indexes as index of financial decentralization of revenues, index of financial decentralization of expenditures, index of financial decentralization of links of local budgets and generalized index of decentralization. Key words: decentralization, local government, local self-government institutions, budget independence, tax independence. 2010 Article Фінансова децентралізація місцевого самоврядування / Н.О. Бикадорова // Економічний вісник Донбасу. — 2010. — № 2. — С. 145-151. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 1817-3772 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/23937 352. 07 : 336.1 uk Економічний вісник Донбасу Інститут економіки промисловості НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Фінанси Фінанси
spellingShingle	Фінанси Фінанси Бикадорова, Н.О. Фінансова децентралізація місцевого самоврядування Економічний вісник Донбасу
description	У статті обґрунтовано місце та значення податкових доходів у фінансовій децентралізації місцевого самоврядування, визначено важливий показник фінансової автономії — коефіцієнт податкоспроможності адміністративно-територіальної одиниці, запропоновано оцінювання рівня фінансової децентралізації за допомогою таких показників: коефіцієнт фінансової децентралізації доходів, коефіцієнт фінансової децентралізації витрат, коефіцієнт фінансової децентралізації ланок місцевих бюджетів (АР Крим, областей, міст, районів у містах, районів, селищ і сіл) та узагальнюючий коефіцієнт фінансової децентралізації. Ключові слова: децентралізація, місцеві органи, місцеве самоврядування, бюджетна самостійність, податкова самостійність.
format	Article
author	Бикадорова, Н.О.
author_facet	Бикадорова, Н.О.
author_sort	Бикадорова, Н.О.
title	Фінансова децентралізація місцевого самоврядування
title_short	Фінансова децентралізація місцевого самоврядування
title_full	Фінансова децентралізація місцевого самоврядування
title_fullStr	Фінансова децентралізація місцевого самоврядування
title_full_unstemmed	Фінансова децентралізація місцевого самоврядування
title_sort	фінансова децентралізація місцевого самоврядування
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Фінанси
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/23937
citation_txt	Фінансова децентралізація місцевого самоврядування / Н.О. Бикадорова // Економічний вісник Донбасу. — 2010. — № 2. — С. 145-151. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.
series	Економічний вісник Донбасу
work_keys_str_mv	AT bikadorovano fínansovadecentralízacíâmíscevogosamovrâduvannâ
first_indexed	2025-07-03T03:25:29Z
last_indexed	2025-07-03T03:25:29Z
_version_	1836594631690682368
fulltext	145 Економічний вісник Донбасу № 2 (20), 2010 Постановка проблеми. Ситуація, яка склалася сьо- годні в економічному та соціальному розвитку нашої дер- жави, свідчить про те, що без децентралізації функцій у розвитку економіки не можна забезпечити налагодження взаємозв’язків адміністративно-територіальних інтересів із загальнодержавними. Без урахування власних економіч- них і соціальних потреб адміністративно-територіального утворення неможливий міжрегіональний обмін фінансо- вими й матеріально-технічними ресурсами. Чітко не виз- начена компетенція області, району тощо, не забезпечує реальне самоврядування на всіх рівнях ієрархічної систе- ми управління господарством держави. Аналіз останніх публікацій. Дослідженням цієї проблеми займалися українські та зарубіжні вчені: В.А. Лебедєв, Д.П. Боголепов, В. Оутс, В.Л. Андру- щенко, О.П. Кириленко, О.С. Дрезденська, Ч. Тібо, Р. Масгрейв, Л.І. Якобсон, О.О. Сунцова, Д.В. По- лозенко, Ю.А. Глущенко. Постановка завдання. Метою цієї статті є обґрун- тування місця та значення податкових доходів у фінан- совій децентралізації місцевого самоврядування. Результати. Безумовно, основою економічної й фінансової самостійності регіону є його власність. В умовах самоврядування особливе місце серед найрі- зноманітніших форм власності посідає загальнодер- жавна й муніципальна територіальна власність. Матеріально-фінансова самостійність місцевого самоврядування полягає в праві територіальних гро- мад та їх органів на володіння, користування й розпо- рядження майном, яке належить до комунальної влас- ності, а також власними фінансовими коштами, які по- винні бути достатніми для здійснення власних повно- важень місцевого самоврядування та його органів. Важливим положенням автономності місцевого само- врядування є реалізація принципу, який передбачений в Європейській хартії, що частина вказаних коштів має надходити за рахунок місцевих податків і зборів, ставки яких у межах закону повинні визначити самі органи місцевого самоврядування. Запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади й місцевого самоврядування як діяль- ності щодо забезпечення реалізації прав і свобод гро- мадян, надання державних і громадських послуг. Гро- мадські послуги являють собою муніципальні послу- ги, що надаються територіальній громаді, громадянам з метою задоволення їх потреб органами місцевого самоврядування. Фінансово-економічний аспект реформи вклю- чає забезпечення надання всіма територіальними гро- мадами та їх об’єднаннями громадських послуг на рівні державних мінімальних соціальних стандартів, подолання цією метою вертикальних і горизонтальних фіскальних дисбалансів у державі шляхом вжиття за- ходів фінансового вирівнювання. У ринкових умовах, розбудова яких здійснюєть- ся у нашій країні, зростає роль фінансового механізму в економічній системі. Особливої гостроти набувають суперечності взаємовідносин між центром та органами самоврядування з бюджетних питань, які не зменшу- ються, а в окремих регіонах навіть збільшуються. Ана- літичні матеріали свідчать, що основою таких супереч- ностей, як і в попередні роки, є розрив між власними доходами й видатками місцевих органів влади. Останні мають досить сильний ступінь незалежності щодо роз- порядження власними надходженнями — 0,5% ВВП. Саме тому регіони не можуть забезпечити соціально- економічний розвиток за рахунок власних надходжень. Значна частина коштів надходить до них із державного бюджету, а також через інші канали. Місцеві органи влади мало що роблять для роз- ширення об’єктів оподаткування, перебудови соціаль- ної сфери. Незважаючи на те, що їм надано право вста- новлювати місцеві податки і збори, їх питома вага в доходах бюджету становить у середньому в країні 2,5 — 3%, хоча в західноєвропейських країнах — понад 30%. В окремих областях цей показник дещо вищий. Сьогодні в регіонах сформувалися різні коефіці- єнти податкоспроможності від ВВП щодо розмірів су- марних власних доходів на душу населення, вони ма- ють значні регіональні відмінності. Досить широка ди- ференціація чинників стримує перебудову соціальної сфери, знищує стимулюючу функцію заробітної пла- ти, частка якої у структурі ВВП є незначною. Отже, у регіонах загострилася проблема фінансо- вого забезпечення, і вона набуває державної ваги. Звідси у створенні відносно однакових соціально-економічних умов провідна роль має належати державному бюдже- ту. Для цього держава з метою виконання своїх функцій повинна мати необхідні фінансові ресурси, які, у свою чергу, мають спрямовуватися на фінансування заходів економічного й соціального розвитку країни. У міру децентралізації економічної і фінансової політики роль регіонів у вирішенні соціальних умов життя, забезпеченні ефективного розвитку продуктив- УДК 352. 07 : 336.1 Н. О. Бикадорова, старший викладач ЛНУ мені Тараса Шевченка ФІНАНСОВА ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ Н. О. Бикадорова 146 Економічний вісник Донбасу № 2 (20), 2010 них сил зростання. Для цього місцеві органи влади повинні мати достатні фінансові ресурси для надання населенню першочергових соціальних послуг і забез- печення інших владних функцій. Децентралізація (від латинського de — «запере- чення», centralize — «середній, центральний») означає «знищення, скасування або ослаблення централізації і розширення прав низових органів управління» [1, с. 164]. Децентралізаційна теорія виникла під назвою “decentralization”, яка передбачала поділ усіх адмініст- ративних прав на ті, що належать тільки до компетенції держави, і такі, що «...надаються громаді шляхом де- легації» [2, с. 82], тобто делеговані. Таке тлумачення ототожнює децентралізацію із самоврядуванням. Пізніше вчені [3, с. 339] стали розглядати децент- ралізацію як розширення компетенцій місцевих адміні- стративних органів, що діють у межах своєї компетенції самостійно та незалежно від центральної влади [4]. Провідна ідея децентралізації полягає в передачі органам місцевого самоврядування компетенції для розв’язання питань, пов’язаних із місцевими потреба- ми. «Місцеві інтереси набагато краще можуть бути оцінені на місцях, ніж центральною владою, яка задо- вольняє останні за вищу ціну, ніж при забезпеченні їх місцевою владою [5, с.13]. Цю ж думку поділяв і відо- мий російській фінансист початку XX століття Д. Бо- голєпов, який зауважував, що «окрім тих функцій, які держава виконує як єдине ціле, у кожній її частині існує цілий ряд потреб, що не мають загальнодержав- ного інтересу, але є суттєво важливими для окремої території. З одного боку, забезпечити задоволення та- ких інтересів держава не в змозі. З другого — на місцях краще знають потреби й уподобання населення, тому передача окремих функцій держави на локальний рівень сприяє задоволенню інтересів жителів окремих територій» [6, с.198]. Наведене вище свідчить, що більшість дослідників під децентралізацією розуміли розширення прав і ком- петенцій місцевих органів управління у вирішенні пи- тань локального значення. З позиції розподілу функцій між рівнями управ- ління виділяються такі види децентралізації: політич- ну, адміністративну й фінансову. Політична децентралізація (англійське поняття є синонімом французького «децентралізація») має на меті делегування політичної влади утвореним напівавтоном- ним субнаціональним органам управління, які мають визначені права й політично підзвітні місцевим вибор- цям. Зрозуміло, що регіональні й місцеві органи уп- равління не можуть бути повністю незалежними від центрального уряду. Прихильники політичної децент- ралізації вважають, що вона забезпечує більшу по- інформованість у процесі прийняття рішень і кращу відповідність різноманітним інтересам суспільства. Ефективність політичної децентралізації зумовлюєть- ся наданням територіальним колективам чітко визна- чених компетенцій, можливостями формувати свої органи управління, обмеженням контролю за діяльні- стю місцевої влади з боку центральної. Під адміністративною децентралізацією розуміють передачу функцій управління центральними органами влади місцевим, а також розширення повноважень підпорядкованих органів управління [7, с.179]. Ос- танню думку поділяє і О.С. Дрезденська [8, с. 21]. Адміністративна децентралізація поділяється на власне децентралізацію та деконцентрацію. Деконцен- трація означає передачу прав щодо прийняття відпові- дних рішень представникам центрального уряду на місцях, а також розподіл влади в межах одного рівня управління. Децентралізація ж (інколи використовуєть- ся термін «адміністративна децентралізація») має на меті передачу центральним урядом своїх повноважень і прав на прийняття рішень місцевим органам само- врядування. Децентралізація й деконцентрація мають низку спільних ознак, але є «двома різними видами переміщення владних повноважень із центру на місця». Британські вчені виділяють термін «деволюція». Деволюція має регіональний характер та асоціюється з передачею центральним урядом повноважень суб- національним одиницям при збереженні суверенітету центру. Деволюція поділяється на законодавчу (тобто регіональній владі надається право приймати власні закони) й адміністративну (передача субнаціональним органам права реалізувати закони й політику, що вста- новлюється центральним урядом відповідно до спе- цифіки певного регіону). Такі форми адміністратив- ної децентралізації, як деконцентрація й деволюція, вла- стиві й фінансовій децентралізації [8; 11; 12]. Розвиток ідей фінансової децентралізації та їх акту- альність зумовило, по-перше, децентралізацію, яка була потрібна для забезпечення ефективного надання послуг і максимального їх наближення до населення, удоскона- лення системи управління, підвищення ефективності роз- в’язання завдань, що були передані на локальний рівень; по-друге, назріла необхідність у фінансовій самостійності органів місцевого самоврядування. Фінансова децентралізація — це процес розпо- ділу функцій, фінансових ресурсів і відповідальності за їх використання між центральним і локальним рівня- ми управління. У зарубіжних країнах замість фінан- сової використовують термін фіскальна децентралі- зація. Основоположником останньої ідеї був амери- канський економіст Ч. Тібо. На його думку, саме фіскальна децентралізація дає змогу субнаціональним органам управління отримувати автономію щодо фінансування та забезпечення населення суспільними Н. О. Бикадорова 147 Економічний вісник Донбасу № 2 (20), 2010 й громадськими послугами. Він довів, що лише при фіскальній автономії субнаціональних органів управ- ління публічні видатки відповідатимуть індивідуальним уподобанням-споживачів згідно з їхніми потребами. Гіпотеза Ч.Тібо (1956 р.) може бути сформульо- вана так: «...при наличии большого числа территори- альных единиц и интенсивной миграции населения бюд- жетная децентрализация способствует Паретто-улучше- ниям, так как она создает предпосылки для адекватно- го выявления предпочтений, касающихся обществен- ных благ и наиболее полной реализации этих предпоч- тений» [Цит. по 19, с. 252: 20, с. 293 — 294] Значний внесок у розвиток теорії фінансової де- централізації зробив англійській учений-економіст В. Оутс. Він запропонував таке її визначення: «децен- тралізація — це право незалежного прийняття рішень децентралізованими одиницями» [10, с. 115]. Регіо- нальні й місцеві органи влади мають можливість са- мостійно приймати рішення щодо фінансових питань і питань з управління територією. Основні принципи класичної теорії податково- бюджетної децентралізації були викладені Оутсом [21]. У його роботі проведено аналіз залежності можливих інформаційних переваг децентралізації податково-бюд- жетної політики при наявності потенційних зовнішніх ефектів (екстерналій), які могли б бути, точніше вра- ховані у випадку централізованої політики. Головне передбачуване ним правило децентралізації полягає в тому, що за відсутності значних екстермалій податко- вих функцій і функцій виробництва чи фінансування бюджетних витрат мають бути максимально децентра- лізовані для використання переваг локального воле- виявлення виборців на основі новіших урахованих їх переваг. Це правило пов’язане зокрема з досліджен- нями Ч. Тібо. У цьому випадку концепція децентралі- зації належить, у першу чергу, до повноважень, по- в’язаних з прийняттям рішень про фінансування вит- рат та отриманням доходів. При обґрунтуванні питання забезпечення ефектив- ності податково-бюджетної політики робиться висновок про те, що субнаціональні бюджети повинні фінансува- тися, наскільки це можливо, за рахунок податків, яки- ми оподатковуються лише жителі регіону і які збира- ються тільки для них. При цьому необхідно, щоб витра- ти мали регіональний характер, а їх побічні ефекти для інших регіонів були мінімальними. Теоретичні засади податково-бюджетного федера- лізму В. Оутса, а в цьому випадку термін «федералізм» застосовується стосовно країн, котрі є федераціями за конституцією. Він використовується для того, щоб оха- рактеризувати багаторівневу систему органів влади, у якій кожен рівень має власний бюджет і діє в межах закріплених за ним бюджетних повноважень. За В. Оутсом децентралізація не впливає на рівень витрат, але децентралізовано прийняте рішення стосов- но постачання локального суспільного блага має бути ефективнішим за централізоване або не поступатися йому з погляду ефективності, тобто при децентралізації доцільне зіставлення суспільних витрат і переваг від надання благ на місцевому рівні. Цей висновок В. Оутса ґрунтується на таких передумовах: блага, по- в’язані з децентралізацією суспільних послуг, просто- рово обмежені; надання споживачами переваги при- ватним чи суспільним благам, а також їхнє ставлення до різних суспільних благ неоднакове; реагування спо- живачів на «чинники бюджетної локалізації» мобіль- не. Якщо ці умови не виконуються, то, на думку В. Оутса, підстав для децентралізації в умовах еконо- мічної ефективності немає. Теорія фінансової децентралізації, як і будь-яка інша, має свої позитивні й негативні сторони, на які при її застосуванні необхідно звернути увагу. Голов- ними перевагами децентралізації є насамперед краще забезпечення потреб місцевого населення органами місцевого самоврядування на локальному рівні. Крім того, сприяння розвитку конкуренції між органами місцевого самоврядування (в унітарних країнах, у федеративних — між регіональним і місцевим рівня- ми управління), дає змогу громадянам самим обира- ти для своєї діяльності адміністративні послуги. Мається на увазі різниця між послугами, що на- даються на місцевому рівні, і ставками податків. Ко- жен споживач, змінюючи місце проживання, може підібрати для себе найвигідніші послуги і плату за них (ставки місцевих податків), знайти територію з кра- щим рівнем забезпечення послугами. Останнім часом до переваг також належить створення механізму врівноваження владних повноважень на різних рівнях управління з метою запобігання їх втручанню в рин- кові відносини. Оскільки децентралізація передбачає розподіл функцій, доречно вирішити, які з них варто передава- ти на місцевий рівень управління, а які — залишити закріпленими за центральним. Р. Масгрейв [22] роз- робив класифікацію суспільних завдань, яка визначає доцільність закріплення тих чи інших функцій за відпо- відними рівнями управління. На його думку, основ- ною функцією місцевих органів має бути розподільна функція, тобто головним їх завданням є забезпечення місцевого населення суспільними товарами й блага- ми відповідно до уподобань населення при максималь- ному ступені покриття тягаря фінансування, яке лягає на бенефіціарів цих послуг. У класичній теорії суспільного сектору виділя- ються його три основні функції (запропоновано Р. Масгрейвом) [22; 19, с. 20 — 21]: стабілізаційна, Н. О. Бикадорова 148 Економічний вісник Донбасу № 2 (20), 2010 перерозподільна та аллокаційна виробництва суспіль- них благ. Стабілізаційна функція передбачає, що мак- роекономічна стабілізація має бути централізованою, оскільки пропозиція грошей визначається централізо- вано, регіональні економічні системи відкриті один для одного та взаємозалежні, що не відворотно призведе до виникнення екстерналій при децентралізованому проведенні такої політики. Перерозподільна функція передбачає, що регіо- нальна самостійна політика вирівнювання (перерозпо- ділу) доходів викликає у певної частини їх населення стимули до міграції з одного регіону в інший (існують докази «мобільності» бідних). Тому основні парамет- ри перерозподільної політики мають визначатися цен- тралізовано, водночас частина перерозподільних функцій може бути передана місцевій владі. Аллокаційна функція передбачає, що децентра- лізоване виробництво суспільного блага буде ефек- тивнішим ніж централізоване, якщо: — вигода від його надання локалізується в ос- новному на певній території; — перевага стосовно блага здебільшого відрізня- ються між територіями, ніж в середині них; — децентралізація не призводить до зростання витрат його виробництва; — фінансування блага здійснюються переважно децентралізовано, тобто за рахунок тих, хто проживає в певному регіоні. Отже, проводячи політику фінансової децентралі- зації, досить важливим для країн є розподіл завдань між різними рівнями управління. По-перше, потрібно чітко визначити, які завдання доцільно закріпити за тим чи іншим рівнем влади. По-друге, слід дотримуватися роз- поділу цих завдань на постійній основі. По-третє, з роз- межуванням завдань значною мірою вирішується питання поділу бюджетних видатків між рівнями управління. Компетенції органів місцевого самоврядування у кожній країні різні. Загальною тенденцією їх вирішення є те, що місцева влада розв’язує питання, у яких зацікав- лені безпосередньо місцеві жителі. Так, органи місцево- го самоврядування надають транспортні послуги, послу- ги з водопостачання, вивезення сміття, охорони здоро- в’я, упорядкування вулиць, початкової освіти тощо. Делеговані державою повноваження встановлю- ються в законодавчому порядку центральним урядом і передбачають відповідну передачу фінансових і ма- теріальних ресурсів. При цьому виконання цих обо- в’язків підконтрольне державі. Делегування повнова- жень — найпоширеніша форма фінансової децентра- лізації й може здійснюватися в договірній формі (на підставі угоди сторін) чи на підставі прийняття відпо- відних актів (делеговане законодавство). Повноваження органів місцевого самоврядуван- ня щодо встановлення джерел доходів передбачають бюджетну самостійність, самостійність щодо встанов- лення комунальних тарифів і податків. Під бюджетною самостійністю розуміють право органів місцевого са- моврядування мати власний бюджет, самостійно його розглядати й затверджувати місцевий бюджет. Са- мостійність установлення комунальних тарифів — це право місцевої влади проводити власну тарифну по- літику щодо комунальних платежів. Податкова самостійність передбачає право встанов- лення місцевих податків і їх ставок, пільг і визначення податкової бази. Фіскальна автономія залежить від ролі субнаціональних органів управління в економічній сис- темі держави. Якщо органи місцевого самоврядування проводять політику, що розроблена вищими органами управління, то потреби в фіскальній автономії немає. Коли ж локальний рівень управління здійснює власні видат- кові програми, а також самостійно визначає обсяг і якість державних послуг, що ним надаються, то неможливість органів місцевого самоврядування впливати на подат- кові ставки призведе до неможливості впливу на доходи місцевих бюджетів. Важливим показником фінансової автономії є коефіцієнт податкоспроможності адміністратив- но-територіальної одиниці. Цей показник викорис- товується в практиці багатьох зарубіжних країн. Він розраховується таким чином. Спочатку визначається податкоспроможність територіальної громади (адміні- стративно-територіальної одиниці.) Податкоспро- можність території — це показник, який характеризує абсолютний обсяг ВВП, що виробляється в її межах на душу населення і який може бути об’єктом кому- нального оподаткування. Потім так само розраховується показник середньої податкоспроможності в масшта- бах усієї держави як частка ВВП на душу населення, що може бути об’єктом комунального оподаткування. Співвідношення між податкоспроможністю окремої те- риторії та середньою податкоспроможністю в межах країни є коефіцієнтом податкоспроможності. Цей ко- ефіцієнт може бути більшим або меншим від одиниці. Якщо територія має коефіцієнт менший за 1, то така територія отримує фінансову допомогу в процесі фінан- сового вирівнювання. Якщо цей коефіцієнт на території більший за 1, то вона є фінансовим донором. Отже, рівень фінансової автономії окремої тери- торії залежить від її податкоспроможності. Території з малою податкоспроможністю, так звані бідні території, мають об’єктивно зумовлений низький рівень фінан- сової автономії. І навпаки, території з високою подат- коспроможністю, або, як їх ще називають, «багаті» території, мають вищий рівень фінансової автономії. Це ж стосується і територій, що мають податкоспро- можність на рівні середніх показників. Н. О. Бикадорова 149 Економічний вісник Донбасу № 2 (20), 2010 Коефіцієнт податкоспроможності є показником автономії місцевого органу влади від заходів фінан- сового вирівнювання його доходів і видатків, які здійснюються центральною владою. Обов’язки щодо видатків передбачають зобов’- язання органів місцевого самоврядування в межах своїх функцій самостійно визначати склад цих видатків і здійснювати їх із місцевих бюджетів. Розподіл функцій між бюджетами певною мірою залежить від державного устрою країни. Саме дер- жавний устрій лежить в основі побудови бюджетної системи країни, визначає кількість її рівнів. Наявність двох чи більше рівнів бюджетної системи потребує поділу бюджетів на державний і місцеві. У федера- тивних країнах останні поділяються на бюджети суб- національного рівня (штати — у США, землі в Німеч- чині, кантони в Швейцарії) і власне органів місцевого самоврядування. Політика фінансової децентралізації визначає взаємовідносини між цими бюджетами щодо розподілу доходів і видатків, відповідальності й на- дання міжурядових трансфертів. Країни з федеративним державним устроєм про- водять політику фіскального федералізму — вищої форми фінансової децентралізації. Він означає розподіл повноважень між федеральною владою й владою те- риторіальних одиниць у фінансовій сфері, що ґрун- тується на законодавче закріплених нормах. Принци- пи фіскального федералізму останнім часом дедалі ширше застосовують унітарні держави. На досягнення оптимального розподілу функцій між різними еталонами влади, який би забезпечив ефек- тивне використання обмежених фінансових ресурсів, спрямований бюджетний федералізм, його теорію роз- робляють зокрема російські вчені. Так, Л.І. Якобсон вважає, що «Бюджетный федерализм предполагает хотя бы некоторую долю самостоятельности не только в оп- ределении потребностей в общественных благах, но и в изыскании ресурсов для их удовлетворения. Лишь тогда можно говорить об относительной независимос- ти бюджетной политики» [20, с. 288]. Бюджетний федералізм передбачає проведення бюджетної децентралізації, основною метою якої є по- кращення якості суспільних послуг, що надаються гро- мадянам за рахунок коштів державних і місцевих бюд- жетів [26, с. 264]. За змістом бюджетна децентралізація — це пере- дача повноважень [26, с. 264]. Проте відомий дослідник західної фінансової дум- ки В.Л. Андрущенко пропонує, на нашу думку, най- точніше визначення цього явища [23; 24]: «бюджет- ний федералізм — це законодавчо закріплена страте- гія розподілу функціональних повноважень та відпов- ідальності державної, регіональної, місцевої влади з компромісним розмежуванням на цій основі доходів і видатків між ланками бюджетної системи на засадах політичної діяльності, соціальної етики, міжрегіональ- ної й міжнаціональної солідарності». Таке визначення підкреслює багатофункціональ- ну природу бюджетного федералізму, поняття якого охоплює широке коло політичних, економічних і фінан- сових питань. Важлива функція бюджетного федера- лізму — за адекватних пропорцій розподілу зібраних податків забезпечити витрату завжди обмежених бюд- жетних коштів на тому рівні державної влади, де вони дають максимальний ефект. Бюджетний федералізм (точніше було б назвати фіскально-бюджетним федералізмом) означає пряме за- рахування податків за встановленими однаковими кво- тами в бюджети трьох рівнів за належного фінансування потреб усіх бюджетів. Правильно побудований бюджет- ний федералізм має регулюючий характер, тому що дає змогу оптимізувати зіставлення потреб територій з їхніми фінансовими можливостями. На противагу цьому у ви- падку застосування дозвільних чи розподільчих форм надання бюджетних ресурсів в умовах їх хронічного дефіциту об’єктивно формуються передумови для ко- рупції. Нераціонально організовані відносини бюджетного федералізму спричиняють ситуації, коли місцева влада не бачить для себе фінансової вигоди від економічного піднесення регіонів, якими вона управляє. За класифікацією, запропонованою спеціаліста- ми Міжнародного фонду, залежно від форми політич- ної взаємодії і ступеня фінансової самостійності ла- нок бюджетної системи склалися три типи міжбюд- жетних відносин: — класичний федералізм (США); — кооперативний федералізм (ФРН); — режим адміністративної опіки над органами місцевого самоврядування (Франція, Скандинавські країни) [25, с. 553]. Важливим призначенням бюджетного федералі- зму є забезпечення витрат завжди обмежених коштів на тому рівні центральної влади, де вони дають мак- симальний ефект за умови адекватних пропорцій роз- поділу зібраних податків. В Україні вперше децентралізація згадується в Конституції Української Народної Республіки від 29 квітня 1918 року, у якій зазначалося, що, «не пору- шуючи єдиної своєї влади, УНР надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядуван- ня, дотримуючись принципу децентралізації». У 1991 році, після проголошення незалежності, в Україні постали питання запровадження політики децен- тралізації, у тому числі й фінансової. Цей процес пов’я- заний із значними труднощами правового, економічно- го, організаційного й кадрового характеру. Н. О. Бикадорова 150 Економічний вісник Донбасу № 2 (20), 2010 Оцінювання рівня фінансової децентралізації до- цільно проводити такими показниками: коефіцієнт фінансової децентралізації доходів, коефіцієнт фінан- сової децентралізації витрат, коефіцієнт фінансової де- централізації ланок місцевих бюджетів (АР Крим, об- ластей, міст, районів у містах, районів, селищ і сіл) та узагальнюючий коефіцієнт фінансової децентралізації. Для визначення їх розміру можна застосувати такі методичні підходи: 1) коефіцієнт фінансової децентралізації за дохо- дами зведеного бюджету України (КФДд.б) розрахо- вується за такою формулою: КФДд.б. = Д м.б. , (1.1) Д з.б. де Д м.б. — доходи місцевих бюджетів України, грн.; Д з.б. — доходи зведеного бюджету України, грн. 2) коефіцієнт фінансової децентралізації за вит- ратами зведеного бюджету (КФД в.б) розраховується за формулою: КФДв.б. = В м.б. , (1.2.) В з.б. де В м.б. — витрати місцевих бюджетів України, грн.; В з.б. — доходи зведеного бюджету України, грн. 3) коефіцієнт фінансової децентралізації ланок місцевих бюджетів розраховується за формулами: а) областей, АР Крим КФДАРК або обл. = Д б.о. або б. АРК , (1.3) Д м.б. де Д б.о. або б. АРК — доходи бюджетів області чи АР Крим; б) районів, міст, селищ і сіл: КФД р., м., с. = Д р.,м.,с , (1.4) Д м.б. де КФД р., м., с. — доходи бюджетів району чи міста, селища, села. в) зведена формула: КФД р., м., с. = Д р.,м.,б , (1.5) Д м.б. де Д п.м.б. — доходи певного рівня місцевих бюджетів. 4) узагальнюючий коефіцієнт фінансової децент- ралізації (КФДу) можна розрахувати за формулою: КФДу = КФД д.б. + КФД в.б. , (1.6) 2 або КФД р.м.б. = КФД обл.+...... + КФД р. + КФД с. . (1.7) n де n — кількість рівнів місцевих бюджетів. Висновки. Отже, ресурси суспільного сектору перебувають в розпорядженні не тільки центральних, але й територіальних (місцевих) органів. Для вико- нання своїх функцій кожен з них розпоряджається бюд- жетом. Між бюджетами різних рівнів на практиці має місце складна система взаємовідносин. Об’єднати ці взаємовідносини та визначити шляхи їх формування відповідно до принципу ефективності покликана тео- рія фінансової (бюджетної) децентралізації (федералі- зму). Для її здійснення необхідно, щоб місцеві бюд- жети мали відповідні доходи, серед яких визначальне значення мають фіскально-податкові доходи. У загальному фонді місцевих бюджетів переважа- ють закріплені доходи над власними (у співвідношенні 85 до 15 %), що може суперечити принципам бюджет- ного федералізму й бюджетної децентралізації. Невелика частина власних доходів свідчить про неможливість пев- ною мірою задовольняти всі різноманітні потреби, які виконуються на місцевому рівні та пов’язані зі створен- ням нормальних умов для життєдіяльності громадян. Література 1. Словник іншомовних слів / уклад.: С. М. Мо- розов, Л. М. Шкарлупа. — К. : Наук. думка, 2000. — 680 с. 2. Панейко Ю. Теоретичні основи самовряду- вання / Ю. Панейко. — Мюнхен, 1963. — 175 с. 3. Авалов З. Децентралізація і самоуправління у Франції / З. Авалов — СПБ., 1905. — 339 с. 4. Ящен- ко А. Теория федерализма / А. Ященко — Юрьев, 1912. — 154 с. 5. Лебедев В. А. Местные налоги / В. А. Лебедев — СПБ. : Типогр. А.М.Вольфа, 1886. 6. Боголепов Д. П. Краткий курс финансовой науки: Учеб. для вузов / Д. П. Боголепов. — Х. : Пролета- рий, 1929. — с. 198 7. Большая экономическая эн- циклопедия / под. ред. А. И. Азрилияна. — М. : Ин-т новой экономики, 1999. — С. 179. 8. Дрезден- ська О. С. Теоретичні засади фінансової децентралі- зації / О. С. Дрезденська // Фінанси України. — 2002. — №8. — С. 19 — 25. 9. Тібу Ч. Економічна теорія фіскальної децентралізації в публічних фінансах: не- обхідність, джерела й використання / Ч. Тібу. — 1961 10. Оутс В. Фіскальний федералізм / В. Оутс. — Нью-Йорк, 1972. 11. Сунцова О. О. Особливості організації формування доходної бази місцевих бюджетів / О. О. Сунцова // Держава та регіони. Серія: Державне управління. — 2001. — №2. — с. 87 — 91. 12. Сунцова О. О. Вплив рівня децентралізації на доходну базу місцевих бюджетів / О. О. Сунцова // Бюджетно-податкова політика в Україні (проблеми та перспективи розвитку) — Ірпінь, 2001. — С. 285 — 288 13. Лилик О. Я. Міжбюджетні відносини в еко- номічній системі держави / О. Я. Лилик // Фінанси України . — 2002. — №6. — С. 30 — 35. 14. Бежаев О. Г. Межбюджетные отношения: теория и практика реформирования / под ред. М. А. Яхвева Н. О. Бикадорова 151 Економічний вісник Донбасу № 2 (20), 2010 — М. : Экзамен, 2001. — С. 58 15. Горват Т. Дер- жавні фінанси в різних політичних системах / Т. Гор- ват / Державні фінанси: Теорія і практика перехідного періоду в центральній Європі. — [пер. з англ.]. — К. : Основи, 1998. — С. 115 16. Макконелл К. Р. Экономикс: принципи, проблематика и политика / К. Р. Макконелл, С. Л. Брю. — [пер. с англ.]. — К. : Хагар-Демос, 1993. — С. 94 — 102. 17. Розвиток партнерства між місцевою владою та недержавним сектором у сфері надання громадських послуг : монографія / [О. В. Берданова, В. М. Вакуленко, М. Д. Василенко, Я. В. Галацан та ін.]; за ред. Ю. П. Лебединського. — Ужгород : Патент, 2003. — 192 с. 18. Полозенко Д. В. Міжбюджетні відносини і регіональні інтереси / Д. В. Полозенко, Ю. А. Глу- щенко // Фінанси України. — 2000. — №4. — С. 3 — 7. 19. Христенко В. П. Межбюджетные отношения и управление региональными финансами: проблемы, перспективы / В. П. Христенко — М. : Дела, 2002. — 608 с. 20. Якобсон Л. И. Экономика общественного сектора: Основы теории государственных финансов : учебник для вузов / Л. И. Якобсон — М. : Аспект Пресс, 1996. — 319 с. 21. Oates W. Figcal Federalism. — N.Y. : Harcourt Brase Jovanovich, Juc., 1972. 22. Musgzave R.A. Who Should Tax, Where and What? In C.Meluse (ed.) Tax Assignment in Federel Countries, Canberra: Australian National University.: Press. 1983. — P. 2 — 19 23. Андрущенко В. Л. Федералізм міжбюджетних відносин: зарубіжні моделі та вітчизняні проблеми / В. Л. Андрущенко, О. П. Кириленко // Підприємництво, господарство і право. — 2001. — №7. — С. 91 — 94. 24. Андрущенко В. Л. Націо- нальні схеми бюджетого феодалізму / В. Л. Андру- щенко, О. П. Кириленко // Актуальні проблеми міжна- родних відносин : зб. наук. праць. — 2001. — Вип. 26. — С. 67 — 74. 25. Місцеві фінанси : підручник / за ред. д.е.н., проф. О. П. Кириленко, О. Р. Квасовської, А. В. Лучка та інші. — К. : Знання, 2006. — 677 с. 26. Фінанси : підручник / за ред. С. І. Юрія, В. М. Федосова. — К. : Знання, 2008. — 611 с. Бикадорова Н. О. Фінансова децентралізація місцевого самоврядування У статті обґрунтовано місце та значення подат- кових доходів у фінансовій децентралізації місце- вого самоврядування, визначено важливий показник фінансової автономії — коефіцієнт податкоспромож- ності адміністративно-територіальної одиниці, зап- ропоновано оцінювання рівня фінансової децентра- лізації за допомогою таких показників: коефіцієнт фінансової децентралізації доходів, коефіцієнт фінансової децентралізації витрат, коефіцієнт фінансової децентралізації ланок місцевих бюджетів (АР Крим, областей, міст, районів у містах, районів, селищ і сіл) та узагальнюючий коефіцієнт фінансової децентралізації. Ключові слова: децентралізація, місцеві органи, місцеве самоврядування, бюджетна самостійність, податкова самостійність. Быкадорова Н. А. Финансовая децентрали- зация местного самоуправления В статье определено место и значение налоговых доходов в финансовой децентрализации местного са- моуправления, исследован важный показатель финан- совой автономии — коэффициент налогоспособнос- ти административно-территориальной единицы, пред- ложена оценка уровня финансовой децентрализации с помощью следующих показателей: коэффициент финансовой децентрализации доходов, коэффициент финансовой децентрализации расходов, коэффициент финансовой децентрализации звеньев местных бюд- жетов (АР Крым, областей, городов, районов в горо- дах, районов, поселков и сел) и обобщающий коэф- фициент децентрализации . Ключевые слова: децентрализация, местные орга- ны, местное самоуправление, бюджетная самостоя- тельность, налоговая самостоятельность. Bikadorova N. O. Financial decentralization of local self-government institutions The article is devoted to define the role of tax revenues in the financial decentralization of local self- government institutions. It was investigated an important index of financial autonomy — index of taxability of administrative-territorial unit, it was proposed an estimation of the level of financial decentralization by such indexes as index of financial decentralization of revenues, index of financial decentralization of expenditures, index of financial decentralization of links of local budgets and generalized index of decentralization. Key words: decentralization, local government, local self-government institutions, budget independence, tax independence. Стаття надійшла до редакції 16.04.2010 Прийнято до друку 30.04.2010 Н. О. Бикадорова

Фінансова децентралізація місцевого самоврядування

Репозитарії

Схожі ресурси