Про що може розповісти стара фотографія?

Автор, зіставлячи написи на світлинах із фондів Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського та біографічну інформацію з архівних й історіографічних джерел, встановлює особи зафіксованих зображень художників Олександра Беклемішева та Якова Голдблата, а також ніжинського професора Івана Турце...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Руденко, Л.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК 2010
Назва видання:	Ніжинська старовина
Теми:	До 205-річчя від дня часу заснування Ніжинської вищої школи
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/24201
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Про що може розповісти стара фотографія? / Л. Руденко // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2010. — Вип. 9(12). — С. 37-46. — Бібліогр.: 30 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-24201
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-242012013-02-13T02:06:47Z Про що може розповісти стара фотографія? Руденко, Л. До 205-річчя від дня часу заснування Ніжинської вищої школи Автор, зіставлячи написи на світлинах із фондів Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського та біографічну інформацію з архівних й історіографічних джерел, встановлює особи зафіксованих зображень художників Олександра Беклемішева та Якова Голдблата, а також ніжинського професора Івана Турцевича, характеризуючи ступінь та характер їх взаємин. Автор, сопоставляя надписи на фотографиях из фондов Нежинского краеведческого музея имени Ивана Спасского и биографическую информацию из архивных и историографических источников, устанавливает особы зафиксированных изображений художников Александра Беклемишева и Якова Голдблата, а также нежинского профессора Ивана Турцевича, характеризуя степень и характер их взаимоотношений. An author, comparing inscriptions on pictures from the funds of the Nizhyn Regional Museum by Ivan Spas’kiy and biographic information from the archiv and historiography sources, sets person fixed at the pictures as peinterman Alexander Beklemishev, Jacob Goldblat and professor from Nizhyn Ivan Turtsevych, characterizing a degree and character of their mutual relations. 2010 Article Про що може розповісти стара фотографія? / Л. Руденко // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2010. — Вип. 9(12). — С. 37-46. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. 2078-063X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/24201 uk Ніжинська старовина Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	До 205-річчя від дня часу заснування Ніжинської вищої школи До 205-річчя від дня часу заснування Ніжинської вищої школи
spellingShingle	До 205-річчя від дня часу заснування Ніжинської вищої школи До 205-річчя від дня часу заснування Ніжинської вищої школи Руденко, Л. Про що може розповісти стара фотографія? Ніжинська старовина
description	Автор, зіставлячи написи на світлинах із фондів Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського та біографічну інформацію з архівних й історіографічних джерел, встановлює особи зафіксованих зображень художників Олександра Беклемішева та Якова Голдблата, а також ніжинського професора Івана Турцевича, характеризуючи ступінь та характер їх взаємин.
format	Article
author	Руденко, Л.
author_facet	Руденко, Л.
author_sort	Руденко, Л.
title	Про що може розповісти стара фотографія?
title_short	Про що може розповісти стара фотографія?
title_full	Про що може розповісти стара фотографія?
title_fullStr	Про що може розповісти стара фотографія?
title_full_unstemmed	Про що може розповісти стара фотографія?
title_sort	про що може розповісти стара фотографія?
publisher	Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
publishDate	2010
topic_facet	До 205-річчя від дня часу заснування Ніжинської вищої школи
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/24201
citation_txt	Про що може розповісти стара фотографія? / Л. Руденко // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2010. — Вип. 9(12). — С. 37-46. — Бібліогр.: 30 назв. — укр.
series	Ніжинська старовина
work_keys_str_mv	AT rudenkol proŝomožerozpovístistarafotografíâ
first_indexed	2025-07-03T01:34:27Z
last_indexed	2025-07-03T01:34:27Z
_version_	1836587646678204416
fulltext	НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 37 53. Дружина О. Імшенецького (див. коментар № 10). 54. Покровська (Троцина) Ольга Костянтинівна – дружина професора О. Покровського (див. коментар № 3). 55. Так в оригіналі. 56. Молодший брат проф. М. Бережкова (див. коментар № 3). Гордієнко Д. З епістолярної спадщини професора Петра Люперсольського Пропонується добірка документів із епістолярію професора Ніжинського історико- філологічного інституту князя Безбородька Петра Люперсольського, які реконструю- ють коло його професійних і особистих контактів, а також допомагають більш повно відтворити його біографію. Гордиенко Д. Из эпистолярного наследия профессора Петра Люперсольского Предлагается подборка документов из эпистория профессора Нежинского историко- филологического института князя Безбородька Петра Люперсольского, которые рекон- струируют круг его профессиональных и личных контактов, а также помогают более полно реконструировать его биографию. Gordiyenko D. From the epistolary legacy of professor Petro Lyupersol's’kiy There is offered the selection of documents from the epistolary legacy of professor of the Niz- hyn History-and-Philology Institute by prince Bezborod’ko Peter Lyupersol’s’kiy. This docu- ments would be help to reconstruct his professional and personal relatives and also more fully to reproduce his biography. Лілія РУДЕНКО (Ніжин) Що може розповісти стара фотографія? Скажи мені хто твій друг – і я скажу тобі хто ти давня латинська приказка У фондах Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського зберігається невели- ка колекція фотопортретів кінця ХІХ – початку ХХ ст. Немов крізь чарівне скло дивляться на нас замріяні красуні з вибагливими зачісками у мереживних сукнях із рукавами-буфами, не менш ошатні добродії, хвацькі військові – з вусами a-la “кайзер”, доброчесні матрони і поважні батьки родин у оточенні чепурненьких дітлахів. Хто ці люди? На жаль, їх імена за- губилися у тенетах років. Але іноді чари часу розвіюються, і тоді за мовчазною фотокарт- кою постає людська доля – яскрава, творча, тісно пов’язана з долями інших людей. Серед цих портретів особливу увагу привертає світлина зроблена в Італії на одній зі ста- ровинних вуличок Риму. На знімку – молодий вродливий чоловік у темному елегантному костюмі. Він стоїть, схрестивши руки на грудях і притримуючи правою рукою крислатого капелюха. Гарні непересічні риси обличчя, ясні очі пильно вдивляються у далечінь. Досить довге хвилясте волосся обрамовує високе чоло, ледь помітна посмішка ховається у невели- кій округлій борідці й вусах. Портрет поколінний, з невеликим розворотом ліворуч. При ретельному вивченні звороту світлини на темно-коричневому паспарту вдалося прочитати напис зроблений від руки тушшю: “Дорогому И.Г. Турцевичу / в память НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 38 І.Г. Турцевич. Ніжин. Початок ХХ ст. пребывания в Риме / от Владимира Беклеми- шева / Рим 23–го января 1890 года” [1]. І ось вам запитання: Беклемішев, Турцевич – хто вони? Що пов’язувало цих людей? Переглядаючи списки викладачів Історико- філологічного інституту князя Безбородька в Ніжині (далі – НІФІ) за 1901–1912 роки [2], автор цієї розвідки одразу звернув увагу на особу професора Івана Григоровича Турцеви- ча, чиє прізвище й ініціали відповідали напису на фотографії. Вивчення архівних документів професора (насамперед, його з його особового фонду) показало, що саме він є адресатом В. Беклемішева [3]. Іван Григорович Турцевич народився в 1856 р. у с. Суховичі Рєчицького повіту Мінської гу- бернії у родині місцевого священика. Вищу ос- віту здобував спочатку у Санкт-Петербур- зькому історико-філологічному інституті, по- тім – у НІФІ, після закінчення якого (1879) був призначений учителем Першої київської гімназії, але майже одразу за рішенням Ко- легії Міністерства Народної Освіти отримав наукове відрядження за кордон строком на один рік (судячи з його листів додому – він побував у Австро-Угорщині, Франції та Італії) [4]. Мандруючи Європою він вивчав античну культуру та класичну філологію. Повернувшись до Києва, І.Г. Турцевич за- ймається педагогічною та науковою діяльністю, стає членом Товариства Нестора- Літописця, друкує свої роботи у київських часописах. У 1889 р. І.Г. Турцевича ще раз був відряджений за кордон з науковою метою – тепер уже на 1,5 року (до Франції й Італії). З осені 1889 р. листи до його братів – Олександра та Йосипа – надходять з Риму, туди ж переводять і вексель для нього від Департаменту народної освіти на суму 997 франків 54 сантима – жалування за 3 місяці [5]. Отже, да- тування згаданого фотознімку збігається з часом перебування І.Г.Турцевича в Римі. З 1892 р. І.Г. Турцевич отримав призначення до НІФІ на посаду екстраординарного (тобто позаштатного) професора. В 1903 р. його призначають ординарним професором кафедри класичних мов. У станіх цього навчального закладу він був одним із організа- торів наукового Історико-Філологічного Товариства при інституті князя Безбородька, його дійсним членом від часу заснування, а в 1907 р. його було обрано головою цього товариства (з грудня 1909 р. – почесним членом, – останнє було пов’язане з його вихо- дом у відставку) [6]. У роки революційних лихоліть І.Г. Турцевич на короткий час зно- ву повернувся до викладання в інституті; згодом – після ствердження радянської влади – був дійсним членом секції (майже 2 роки – її керівником) історії античної культури Ніжинської науково-дослідної кафедри історії культури та мови. Після себе професор І.Г. Турцевич залишив низку наукових праць, кілька з котрих – і чи не найбільш відомі з них – присвячені історії стародавнього Риму, його традиціям, звичаям, римському НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 39 праву. Наприкінці 1920–х років він цілком полишив офіційну наукову діяльність, й са- мотньо доживав віку у власному будинку поруч із приміщенням інституту. Помер у 1938 р., похований у Ніжині на Грецькому кладовищі – зараз це частина Центрального Троїцькому міського кладовища (могила, на жаль, з роками загубилася). Яскрава постать натхненного, понад усе захопленого своєю наукою, дивака- професора в незмінній старомодній традиційній академічній шапочці, залишила поміт- ний слід у пам’яті багатьох студентів і гімназистів – Олексія Плюща, Олександра Лаза- ренка (їх спогади друкувалися у сучасній газеті “Alma mater” Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя та журналі “Київ” (№12, 1996 р.)), надихнула на шлях служіння науці майбутнього професора-історика Пилипа Клименка. Останнім ча- сом з’явилася низка публікацій, присвячених постаті Івана Григоровича Турцевича [7]. На фото, подарованому І.Г. Турцевичу під час його перебування у Римі, вказане прі- звище – “Беклемішев”. Старовинний дворянський рід Беклемішевих відомий у Росії з ХVІ ст. [8] Протягом трьох століть цей рід давав країні талановитих воєвод, видатних полководців. Військові таланти успадковувалися, навіть, по жіночій лінії. Так, мати відо- мого за подіями 1612 р. князя Михайла Пожарського та мати фельдмаршала Михайла Го- лєніщева-Кутузова (події двома сторіччями пізніші) – в дівоцтві Беклемішеви. Друга по- ловина ХІХ ст. позначилася на родинній історії Беклемішевих появою “полководців” на ниві культури: в 1881 р. народився відомий піаніст, один із засновників Київської консер- ваторії – професор Григорій Миколайович Беклемішев, трохи раніше – 8 серпня 1861 р. – народився Володимир Олександрович Беклемішев – видатний скульптор. Можливо, це він – на знімку? Так виникла гіпотеза, яку треба або довести, або спростувати. В.О. Беклемішев народився на Катеринославщині (нині Дніпропетровська обл.), по- чаткову художню освіту отримав у харківській приватній рисувальній школі М.Д. Раєвської-Іванової. В 1887 р. він успішно закінчив Петербурзьку Академію мис- тецтв, за кошти Академії відвідав Францію та Італію. До Росії повернуся в 1892 р.. Отже, на той час, коли був зроблений знімок, В.О. Беклемішев гіпотетично міг знахо- дитися в Італії. Остаточну відповідь мала б дати фотографія скульптора – для порів- няння. Але досі виявити в наявних джерелах не було змоги. Можливо, зображення Володимира Олександровича й не збереглися – він помер під час громадянської війни неподалік від Новоржева (нині – м. Псков) [9]. Проте, надто привабливою особистістю був Володимир Беклемішев, аби відступити від бажання з’ясувати його можливий зв’язок із майбутнім ніжинським професором. Творча доля видатного скульптора складалася тріумфально. Повернувшись з Італії, він предста- вив на академічній виставці дві нові роботи – “Раб-утікач” і “Християнка перших віків”. Ці роботи демонстрували зрілий талант скульптора, що однаково поєднував витончену досконалість форм і вичерпну психологічну характеристику персонажу, втілену в плас- тиці. Роботи принесли В.О. Беклемішеву звання академіка, його запрошують викладати до Петербурзької Академії мистецтв, в 1893 р. обирають її дійсним членом [10]. Того ж 1893 р. починається нова віха в історії Петербурзької Академії мистецтв. Під тиском передових мистецьких кіл і суспільної думки уряд змушений був піти на реформу структури Академії, оновити викладацький склад, суттєво змінити навчальний процес. Уперше в історії цього закладу були відкриті творчі майстерні під орудою професорів- керівників. На посади керівників цих майстерень запросили широковідомих художників- передвижників: І. Рєпіна, І. Шишкіна, В. Маковського, А. Куїнджі та близьких до них за творчим спрямуванням майстрів – В. Беклемішева, О. Ківшенка, В. Мате, Л. Бенуа [11]. НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 40 В.О. Беклемішев. Рим. 1890 р. Володимир Беклемішев майже чверть століття – з 1894 до 1918 р. – обіймав посаду професора-керівника скульптурної майстерні. За ці роки його тричі обирають ректо- ром Петербурзької Академії мистецтв і Вищого художнього училища при Академії (в 1901–1903 та 1906–1911 роках). Увесь цей час він поєднує педагогічну та керівну діяльність з плідною творчою працею. У 1896 р. В.О. Беклемішев створив од- ну з найбільш відомих своїх робіт, яка принесла йому справжню славу – скуль- птуру “Сільське кохання”, невелику за розмірами ніжно-ліричну сценку поба- чення юної пари під час жнив, невиму- шену і дуже зворушливу. Сучасники відзначали дивовижну для скульптури живописність цієї роботи, яка була при- дбана П.М. Третьяковим для його мос- ковської галереї. У 1900 р. на Всесвітній виставці роботи В. Беклемішева були від- значені золотою медаллю Він створив цілу галерею чудових скульптурних по- ртретів сучасників – П. Чайковського (1897), А. Куїнджі (1903), В. Маковсь- кого (1903), О. Ріццоні й інших. Портрети вражали не тільки вдалою схожістю, але й глибоким проникненням у внутрішній духовний світ особистості. Ці ж риси притаманні й монументальним роботам скульптора – пам’ятникам О. Грибоєдову (Тегеран, 1904), Єрмаку (Новочеркаськ, 1907 ), С. Боткіну (Петербург, 1907). Звичайно, про таку знаменитість не могли не писати популярні тоді часописи. Саме в такому виданні й поталанило відшукати портрет В.О. Беклемішева. У журналі “Нива” (№ 27, 1914 р.) уміщений репортаж із весняної виставки Петербурзької Академії мис- тецтв: “Багато величі та владності у скульптурній постаті патріарха Філарета роботи професора Беклемішева. А художник О. Слободянюк-Подолян дає нам портрет самого скульптора” [12]. Поруч – знімки названих робіт. Незважаючи на роки, які розділяють фотографію з фондів ніжинського музею та портрет із виставки, безперечно – на них зображення однієї людини. Те саме обличчя. Хоч волосся посивіло, але той-таки моло- дий погляд ясних очей, та ж ледь помітна доброзичлива посмішка, спокійна шляхет- ність усього образу. Пізніше з’ясувалося, що знайдений художній портрет В. Беклемішева не єдиний. Чутливі до людської краси друзі-митці не в змозі були оми- нути його вишукано-романтичну зовнішність. Найвідоміший портрет – кисті В. Маковського, який прикрашає зали Державного Російського музею Петербурга. Без- перечно, ці портрети були своєрідним виявом поваги, якою користувався В.О. Беклемішев у колі колег-митців і серед студентської молоді. Шляхетна зовніш- ність була віддзеркаленням шляхетного характеру, в якому гармонійно поєднувалися м’яка людяність і чітка громадянська позиція. НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 41 На початку січня 1905 р. у столичних газетах з’явилося звернення російських учених “Потреби освіти”, а у травні вийшла “Резолюція художників”. У обох документах заявля- лося, що “академічна свобода несумісна із сучасним ладом Росії”, ставилися вимоги запро- вадження в країні основ політичних свобод, та “повного та докорінного перетворення іс- нуючого ладу”. Під обома документами одним із перших стояв підпис В.Беклемішева [13]. Професор В.О. Беклемішев був діяльним членом Товариства ім. Т.Г. Шевченка для допомоги нужденним уродженцям Південної Росії, що навчалися у вищих навчальних закладах Санкт-Петербурга. Щороку влітку на дачі Беклемішевих зазвичай гостювали діти-сироти з Марфо-Мар’їнської обителі. Окремо слід відмітити особливе ставлення В.О. Беклемішева до вшанування пам’яті Тараса Шевченка. Майстер ніколи не забував, що народився в Україні. Вихованець демократично настроєної харківської інтелігенції, він не випадково виступив автором перших професійних скульптурних портретів Великого Кобзаря й неодноразово звер- тався до цієї теми. Відомо три бюста Т. Шевченка його роботи. Два з них – мармурове погруддя та гіпсовий поясний портрет (1899) зберігаються нині у Національному му- зеї Т.Г. Шевченка в Києві; ще один – недатований невеличкий бюст – у музеї Націо- нального заповідника Тараса Шевченка в м. Каневі [14]. У різних роботах автор по- різному вирішує образ українського національного поета: то перед нами постає поет- пророк, оповитий тяжкими думами про долю України, то нескорена людина-борець, будь-якої миті готова до бою за правду… Вище згаданий мармуровий бюст Т. Шевченка в 1899 р. планувалося встановити на одній із вулиць Харкова. Він мав би стати першим громадським пам’ятником Кобзареві. Бюст мав бути виготовлений коштом родини Алчевських – відомих українських мецена- тів. Замовляла погруддя з білого італійського мармуру особисто Христина Алчевська – визначний український педагог-просвітитель, віце-президент Міжнародної ліги освіти, почесний член багатьох російських і зарубіжних освітніх товариств. Ця жінка народила- ся в містечку Борзна на Чернігівщині, неподалік Ніжина. Христина Дмитрівна стояла у витоків створення недільних шкіл (зокрема, Харківської, якою керувала з 1860 р.), від- стоювала право викладання у таких школах українською мовою, представляла роботу керованої нею школи на Всесвітніх виставках у Парижі, Чикаго, Антверпені, Брюсселі, Москві, Нижньому Новгороді. Вона – автор унікального тритомного навчального ви- дання “Книга для взрослых” та бібліографічного покажчика “Что читать народу?” Однак, влада заборонила встановлення пам’ятника Т. Шевченку в місті. Погруддя встановили на майданчику біля будинку Алчевських – у саду, так, аби його було вид- но з вулиці через ковану огорожу [15]. В.О. Беклемішев був одним з ініціаторів проведення конкурсів на проект пам’ятника Т. Шевченку для Києва у 1909–1913 роках. На жаль, далі проведення конкурсів справа тоді не пішла. В 1911 р. ректор В.О. Беклемішев виступає організатором ювілейної виста- вки художніх творів Тараса Шевченка безпосередньо в Петербурзькій Академії мистецтв, опікується виданням першого випуску альбому «Малюнки Т. Шевченка», в 1914 р. до 100-річчя від дня народження видатного поета – другого випуску цього альбому. Ще однією заслугою професора В. Беклемішева є те, що свою любов до Кобзаря він зумів передати своїм учням. Федір Балавенський продовжив його скульптурну шев- ченкіану, а Матвій Манізер утілив мрію про пам’ятник поетові – за проектами М. Ма- нізера встановлені пам’ятники Тарасові Шевченку в Києві, Харкові та Каневі [16]. У спогадах студентів В. Беклемішев – “замечательно добрый и хороший человек НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 42 <…> очень крупный художник <…> Он вводит в скульптуру психологию. А раньше этого почти не видать было”. Це враження майбутнього видатного скульптора Ганни Голубкіної з її листів додому 1894 р. [17]. Що ж пов’язувало Володимира Беклемішева із Ніжином? Чому саме тут знайшлася можливо єдина фотографія скульптора, що дійшла до нашого часу? Як виявилося до- ля не раз зводила його з цим містом і ніжинцями. Першим учителем малювання май- бутнього митця спочатку в гімназії, а потім у рисувальній школі був відомий україн- ський живописець Дмитро Безперчий, у недавньому минулому викладач чоловічої гі- мназії при Юридичному ліцеї кн. Безбородька [18]. Навчаючись у Петербурзький Академії мистецтв, В. Беклемішев познайомився ще з одним ніжинцем – Миколою Самокишем, який опановував батальний живопис. Це знайомство підтримувалося впродовж усього подальшого життя В. Беклемішева. Протягом багатьох років вони разом працювали у рисувальній школі Товариства за- охочення художників (1893–1917). В. Беклемішев цінував талант М. Самокиша, його педагогічну майстерність. Тому коли в 1911 р. в Академії з’явилася вакансія професо- ра-керівника майстерні батального живопису, ректор В.О. Беклемішев запросив на цю посаду саме Миколу Семеновича. У 1900 р. до Ніжина на службу керівником будівельної ділянки Московсько-Києво- Воронізької залізниці був призначений рідний брат скульптора архітектор-будівник Михайло Олександрович Беклемішев. Він оселився в Ніжині з дружиною. Тут за рік у них народилася дочка, в майбутньому – художник-пейзажист, Заслужений діяч мис- тецтв України Ірина Беклемішева. За її спогадами в Ніжині не раз гостювали В.О. Беклемішев, Віра та Варвара Астафьєви – доньки старшої батькової сестри (її маєток був під Конотопом). Варвара згодом стала художницею, ученицею І. Шиш- кіна. Віра Астаф’єва – відома українська співачка, яка з успіхом виступала на сценах Києва, Петербургу, Одеси, Відня, Риму, Пізи, Кремони, Генуї. Загалом, родина Ми- хайла Беклемішева прожила у Ніжині 6 років. У 1907 р. Михайло Олександрович рап- тово помер, і його удова з дочкою переїхали до Києва [19]. Безперечним підтвердженням факту знайомства В.О. Беклемішева та І.Г. Турцевича є лист-відповідь брата Турцевича – Йосипа, студента Петербурзької Академії мистецтв – до Івана Григоровича у Рим від 31 жовтня 1889 р.: “из художников твоих я лично не знаком ни с одним, но очень хорошо знаю Гольдблата, Беклемишева. Киселева и Лосе- ва знаю по работам, что они представляют на выставку” [20]. Цей лист частково розпо- відає з ким із випускників Академії потоваришував Іван Турцевич у Італії. Прізвища вказані без імен й ініціалів, що дещо утруднювало пошук. До того ж прі- звище Гольдблата було написано нерозбірливо: чи то “Гольдблаж”, чи то “Гольдб- лаш”. Інтуїтивно вибір зупинився на варіанті “Гольдблат”. Але в жодному довіднику чи енциклопедії на час першого дослідження стосунків В. Беклемішева та І. Турцевича (1994 р.), Гольдблата не містилося (Гольдблажів і Гольдблашів, до речі, теж). Зважаючи вік цієї персони, можна було припустити, що він виїхав після 1917 р. за кордон, і тому в радянській літературі про нього не згадували. Через деякий час, укотре переглядаючи безіменні фотознімки, увагу привернув ще один фотознімок, який оформленням відрізнявся від решти, чимось нагадуючи фото В. Бекле- мішева: однакові за розміром, знову-таки – темно-коричневе паспарту. До того ж, позаду, поза чоловіком у кріслі помітне зображення чималої кількості картин. То цілком слушне питання: чи ж не художник на фото? Знову ретельне вивчення знімку, особливо звороту НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 43 Я.С. Гольдблат. Рим. 1889 р. паспарту. І диво! На темному фоні паспарту проступили літери. Зроблений тушем напис, з часом роз’їв коричневу фарбу, відкривши нижній шар блакитного кольору: “… Ивану Григорьевичу / на добрую память от / Гольдблата / Рим…” [21]. Здогадка про еміграцію художника Гольдблата з Радянської Росії виявилася вірною, і в усесвітній павутині Інтернету досить швидко вдалося розшукати відомості про людину із загадкової фотографії. Яків Семенович Гольдблат народився у Литві – в містечку Сувалки 25 жовтня 1860 р. З 1879 до 1888 р. навчався у Петербурзькій Академії мистецтв. Наприкінці навчання ви- конав дві програмні роботи, які здобули схва- льні відгуки критиків і глядачів та були від- значені золотими медалями Академії (полот- на “Пріам благає Ахіллеса віддати тіло сина Гектора” та “Сократ у темниці перед смер- тю”). За останню картину Я. Гольдблат отри- мав звання класного художника І–го ступеню в історичному живописі та був визнаний акаде- міком живопису. Також, він здобув право на закордонне відрядження. Місцем стажування Яків Гольдблат обрав Італію, куди виїхав у 1889 р. Отже, це і є той самий Гольдблат! [22]. Повернувши до Петербургу, Я. Гольдблат керує класом малюнку Вищої художньої шко- ли при Академії. З 1902 р. він відкриває при- ватну школу малювання, живопису та скульп- тури. Тут у нього навчалися Г. Лукомський, В. Юстицький, С. Пісахов, П. Лаленков, П. Лебе- дєв і багато інших згодом відомих митців. Після петербурзьких подій 1917 р. Я. Го- льдблат спочатку виїжджає на батьківщину – до Литви (щоправда, у Вільно), згодом емігрував до Парижу, потім – до Нью-Йор- ку. Проте й тут, на чужині він усюди поєд- нує творчість із навчанням молоді художньому мистецтву. Можливо, відомий худож- ник-футурист Давид Бурлюк (1882–1967) захопився малюванням якраз під впливом свого родича – художника Якова Гольдблата. Помер Я. Гольдблат 25 січня 1929 р. в Нью-Йорку [23]. Зважаючи на труднощі, з якими довелося стинутися під час пошуку його зображення, – знайдене в Ніжині фото художника, можливо, не менш унікальне, ніж згадане раніше фото В. Беклемішева. Стосовно ще одного художника, згаданого у листі Йосипа Турцевича – Кисельова, можна припустити, що мова йде про відомого російського художника-пейзажиста, члена Товариства пересувних виставок – Олександра Олександровича Кисельова (06(18).06.1838 р., Свеаборг – 20 (02).01(02).1911 р., Санкт-Петербург). Хоча за віком він старший за І. Турцевича, В. Беклемішева та Я. Гольдблата, на користь версії щодо саме його перебування наприкінці 1889 р. в Римі, свідчать подальші факти. Ім’я О. Кисельова неодноразово згадується поруч із іменем В. Беклемішева. Довгі роки вони разом працювали в Академії – з моменту її реформування в 1893 р. Цього ж року НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 44 О. Кисельов був обраний дійсним членом Академії. З 1897 р. він – професор-керівник пейзажної майстерні. Підпис О. Кисельова також стоїть під “Резолюцією художників” 1905 р. [24]. Найбільш відомі роботи О. Кисельова – картини “З гори” (1866) та “Дав- ній Сурамський перевал”, нині – у фондах Третьяковської галереї в Москві. На жаль, про художника Лосєва відомості поки не знайдені. Але згадані документи й фотографії дали можливість виділити з комплексу невпізнаних знімків низку світлин із дарчими написами: “Душевно уважаемому І. Турцевичу…”, “Дорогому Івану Григорови- чу…” Частину з них надалі вдалося атрибутувати за підписаними фотографіями з колек- ції Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського. Серед таких знімки директо- ра НІФІ Ф. Гельбке, професорів М. Іваницького, Радінірського та Г. Зенца; а також фото- графічний портрет самого І.Г. Турцевича, зроблений у Ніжині приблизно в 1912 р. Про брата професора І. Турцевича – художника Йосипа Турцевича відомо, що він пе- рші професійні уроки малювання отримав у київській рисувальній школі М.І. Мурашка. Він навчався у цій школі закінчуючи Першу київську гімназії (1879) та будучи студен- том історико-філологічного (потім – юридичного) факультетів Університету Св. Володимира. Університет він не закінчив – звільнився; відслужив у армії; в 1885 р. вступив до Петербурзької Академії мистецтв, після закінчення якої працював учителем малювання у Другій одеській гімназії та в жіночій гімназії С.І. Видинської (також у Одесі). Й. Турцевич неодноразово приймав участь у художніх виставках Товариства пі- вденноросійських художників [25]. Кілька разів він відвідував брата в Ніжині (останній раз – десь на початку 1920–х років, незадовго до своєї смерті). В 1895 р. Йосип Турце- вич публікує “Заметку о картинной галерее института Князя Безбородко в Нежине” у ювілейному виданні “Известий Нежинского Историко-Филологического института”. З листів до брата Івана відомо, що М.І. Мурашко запрошував Й. Турцевича викладати до своєї київської рисувальної школи одразу ж після закінчення Академії в Санкт- Петербурзі [26], а це – безперечно – свідчення обдарованості нині забутого художника. Приблизно після 1917 р. хворий Йосип Турцевич жив у Ніжині в будинку свого стар- шого брата, але змушений був переїхати до іншого брата – Олександра в м. Чорнобиль, де – ймовірно – і помер [27]. Проте, точна дата смерті та місце поховання Йосипа Тур- цевича достеменно невідомі – уривки зі щоденника І.Г. Турцевича вказують на те, що це сталося в першій половині 20–х років минулого сторіччя. Здавалося – на цьому можна було б завершити пошуки “римських” знайомих про- фесора І.Г. Турцевича. Але, дякуючи колишньому аспірантові кафедри історії Києво- Могилянської Академії Т. Коростильову, який подарував нашому музею копії архів- них листів І.Г. Турцевича до професора Київського університету ім. Св. Володимира Юліана Андрійовича Кулаковського, маємо продовження. Наприкінці ХІХ ст. у російських художників і науковців, що їхали до Італії, з’явилося неофіційний, але надійний прихисток на чужині, де завжди можна було розраховувати на гостинний прийом, щиру безкорисливу допомогу. Це римська квартира художників- братів Сведомських, згодом – їх-таки вілла у Сан-Ремо, неподалік Риму. Ті, кому дове- лося відчути тепло їх домівки, залишили найщиріші спогади. Так, М. Прахов писав: “Мастерская их и квартиры были открыты для всех любителей искусств, и многие без- домные художники и соотечественники находили: приют и деликатную помощь в тру- дную минуту жизни”. Михайлу Врубелю вони знаходили замовлення, а польського ху- дожника В. Котабринського взагалі виходили під час тяжкої хвороби. “Добрейших и милейших художников Сведомских” згадує і В. Васнєцов: “Около них ютилась вся ко- НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 45 лония русских художников. Рим и Сведомские в моих воспоминаниях неразделимы. Они знали Рим и говорили по-итальянски, как кровные римляне!” [28]. Не оминув гостинності Сведомських і І.Г. Туцевич. “Здесь нашел русских художни- ков, которых прежде не встречал. Сведомский теперь тоже здесь”, – пише І. Турцевич до Ю. Кулаковського у листі з Риму 16 жовтня 1889 р. – “Сальвати (встретил его у Све- домских) сообщил мне, что в Рим приехал князь Волконский <…> Сведомский Алек- сандр (minor?) недель две порядком прохворал. Оставил его значительно исхудавшим” (лист відісланий із Палермо 19 травня 1890 р. [29] [щоправда, І.Г. Турцевич тут дещо помилився: Олександр не менший – “minor”, а старший з братів Сведомських – авт.]. Брати Сведомськи народилися у Петербурзі, але їх родове коріння знаходилося на Уралі, поблизу Пермі. Старший із братів – Сведомський Олександр Олександрович (1848–1911) – художник-пейзажист. Молодший – Павло Олександрович (1849–1904) – видатний майстер історичного та жанрового живопису. В 1870 р. брати вступили на на- вчання до Дюссельдорфської Академії Мистецтв, але провчились там лише кілька міся- ців, переїхали до Мюнхена, де навчалися в М. Мункачі. За представлені до Петербурзької Академії мистецтв роботи П.О. Сведомський отримав звання академіка (1873). З 1875 р. брати постійно оселилися в Римі, але щороку час із червня до вересня проводили у бать- ківському маєтку Завод Михайлівський на Уралі. Художники Сведомські багато працю- вали, виставляли роботи на виставках. Їх творчість була помічена поціновувачами мисте- цтва як Російської імперії, так і Європи, брати отримують чисельні замовлення. Нині їх найбільш відоміші роботи знаходяться у збірках музеїв Росії, Італії, України. У 1886 р. П. Сведомського запрошують до участі в розпису Володимирського собо- ру Києва разом із Васнєцовим, Нестеровим, Врубелем, Котабринським. Робота над розписами тривала 10 років – до 1896 р. Молодшому зі Сведомських належить розпис бокових – північного та південного кораблів собору фресками із зображенням остан- ніх днів земного шляху Христа (Воскресіння Лазаря, Вхід у Єрусалим, Тайна Вечеря, Моління про чашу, Христос перед Пілатом, Розп’яття та Вознесіння). В розписах бра- тові допомагав Олександр Сведомський [30]. Так, разом брати розписали багато хра- мів Пермської губернії та Удмуртії. За картину “Жакерія” П.О. Сведомсь-кий отримав золоту медаль на Всесвітній виставці у Парижі (1899). В. Беклемішев, Я. Гольдблат, О. Кисельов, брати Сведомські, Ю. Кулаковський, Г. Зенц… Скульптори, художники, науковці… Гадаємо, що це далеко не повний спектр талановитих, неординарних особистостей, з якими підтримував теплі дружні стосунки професор Ніжинського історико-філологічного інституту Іван Григорович Турцевич – інтелігентна, широко ерудована, щира людина, обдарований науковець, чиї праці з історії стародавнього Риму й досі слугують сучасним науковцям. ____________________________________________ 1. Фонди Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського (далі – НКМ), КП–12–15569/Ф–4848. 2. Историко-Филологический институт кн.Безбородко в Нежине 1901–1912. Преподаватели и воспи- танники, Нежин, 1913. 3. Руденко Л.М. В. Беклемишев и И. Турцевич // До 100–річчя Ніжинського Історико-Філологічного товариства. Тези і матеріали конференції Історико-краєзнавчого товариства. Ніжинський державний педагогічний інститут ім. М.В. Гоголя, 25–27 травня 1994 р. – Ніжин, 1994. – С. 18–20. 4. Відділ забезпечення збереженості документів Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині (далі –ВДАЧОН), ф. Р–6112, оп.1, спр.18, арк.19. 5. Там само, арк. 17; спр.19, арк.93. 6. Сборник Историко-филологического общества при Институте князя Безбородко в Нежине. – Т. ІІ. – Ніжин, 1899. НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 46 7. Коростильов Т. Духовна єдність зі свободою особистості: три тексти професора І.Г. Турцевича // Ніжинська старовина. Ніжинознавчі студії № 5: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. Вип. № 6 (9). – Ніжин, 2008. – С. 172–179; Руденко Л.М. Вказана праця. – С. 18–20; Турцевич І.Г. Дневник // Ніжинська старовина. Ніжинознавчі студії № 2: Історико-кульурологічний збірник. Вип. № 2 (5). – Ніжин, 2006. – С. 114–120,124–142. 8. Енциклопедичний словник Брокгауза та Єфрона. – Т. ІІІ. – СПб., 1891. – С. 353. 9. Большая советская энциклопедия (далі – БСЭ). – Т. 3. – М., 1970. 10. 225 лет Академии художеств СССР (Каталог выставки). – Т. 1. 1757–1917. – М., 1985. – С. 78. 11. Там само. – С. 20. 12. Фонди НКМ, ВСИ–912 [// Нива. – 1914. – № 27. – С. 526–527, 540]. 13. 225 лет… – С. 22. 14. Богданович Г. О портретах Т.Г. Шевченко работы В.А. Беклемишева // Радуга. – 1964. – № 6. – С. 148–151. 15. Добровольський Д. Слово Алчевських – діло Беклемішева // Україна молода. – 2004. – 22 червня. – С. 7; Настольный энциклопедический словарь Товарищества братьев А.и И. Гранат. Т. 1. – М., 1901. 16. Півненко А.С. Історія спорудження пам’ятника Т.Г. Шевченку в Харкові // Народна творчість та ет- нографія. – 1989. – № 2. – С. 10–15. 17. Шмідт І.М. Русская скульптура второй половины ХХ – начала ХХ веков. – М., 1989. С. 169–170, 286. 18. ВДАЧОН, ф. 378, оп.1, спр. 40, арк.11. 19. Мищенко И.С. Ирина Беклемишева. Избранные произведения художника. – К., 1978. – С. 6. 20. ВДАЧОН, ф. Р–6121, оп. 1, спр. 18, арк. 24. 21. Фонди НКМ, КП–14–17901/Ф–5315. 22. Кондаков С.Н. Юбилейный справочник имп. Академии художеств.1764–1914 [Елекронний ресурс] // http: //www. antiginfo.narod.ru/kondakov/kond-055.htm. 23. New York Times, January 26, 1929 [Електронний ресурс] // http: //www. an- tiginfo.narod.ru/kondakov/kond-055.htm. 24. БСЭ. – Т. 12. – М., 1973; Каталог виставки… – С. 22. 25. Столетие Киевской первой гимназии (1809–1811–1911 г.г.). Т. 1. – К., 1911. 26. ВДАЧОН, ф. Р–6121, оп. 1, спр. 19, арк. 83. 27. Там само, арк. 17; спр.19, арк.93. 28. Казаринова Н. Художники Сведомские. Михайловский завод – Рим – Сан-Ремо // Русское искусство. – СПб., 1998. 29. Центральний державний історичний архів у м. Києві, ф. 264, оп. 1, спр. 117, арк. 7 зв., 21 зв. 30. Українська Радянська Енциклопедія. – Т. 9. – К., 1983. Руденко Л. Що може розповісти стара фотографія? Автор, зіставлячи написи на світлинах із фондів Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського та біографічну інформацію з архівних й історіографічних джерел, встановлює осо- би зафіксованих зображень художників Олександра Беклемішева та Якова Голдблата, а також ніжинського професора Івана Турцевича, характеризуючи ступінь та характер їх взаємин. Руденко Л. О чем может рассказать старая фотография? Автор, сопоставляя надписи на фотографиях из фондов Нежинского краеведческого му- зея имени Ивана Спасского и биографическую информацию из архивных и историогра- фических источников, устанавливает особы зафиксированных изображений художников Александра Беклемишева и Якова Голдблата, а также нежинского профессора Ивана Турцевича, характеризуя степень и характер их взаимоотношений. Rudenko L. What can tell an old picture? An author, comparing inscriptions on pictures from the funds of the Nizhyn Regional Museum by Ivan Spas’kiy and biographic information from the archiv and historiography sources, sets person fixed at the pictures as peinterman Alexander Beklemishev, Jacob Goldblat and professor from Nizhyn Ivan Turtsevych, characterizing a degree and character of their mutual relations.

Про що може розповісти стара фотографія?

Репозитарії

Схожі ресурси