"Живі заздрять мертвим". До історії єврейського погрому в Ніжині у 1919 р.
Увазі читачів пропонується три документи, які висвітлюють перебіг влаштованого бійцями Добровольчої армії погрому єврейського населення Ніжина у 1919 р. Матеріали супроводжуються коротким вступним коментарем....
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
2010
|
| Schriftenreihe: | Ніжинська старовина |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/24202 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | "Живі заздрять мертвим". До історії єврейського погрому в Ніжині у 1919 р. / М. Потапенко // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2010. — Вип. 9(12). — С. 175-182. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-24202 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-242022013-02-13T03:03:43Z "Живі заздрять мертвим". До історії єврейського погрому в Ніжині у 1919 р. Потапенко, М. Архівні знахідки Увазі читачів пропонується три документи, які висвітлюють перебіг влаштованого бійцями Добровольчої армії погрому єврейського населення Ніжина у 1919 р. Матеріали супроводжуються коротким вступним коментарем. Вниманию читателей предлагается три документа, которые освещают протекание организованного бойцами Добровольческой армии погрома еврейского населения Нежина в 1919 г. Материалы сопровождаются коротким вступительным комментарием. The article explores the three documents which reveal the massacre of the local Jewish community in Nizhyn organized by the Volunteer Army in 1919. Factual information is supported by brief introductory remarks. 2010 Article "Живі заздрять мертвим". До історії єврейського погрому в Ніжині у 1919 р. / М. Потапенко // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2010. — Вип. 9(12). — С. 175-182. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 2078-063X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/24202 uk Ніжинська старовина Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Архівні знахідки Архівні знахідки |
| spellingShingle |
Архівні знахідки Архівні знахідки Потапенко, М. "Живі заздрять мертвим". До історії єврейського погрому в Ніжині у 1919 р. Ніжинська старовина |
| description |
Увазі читачів пропонується три документи, які висвітлюють перебіг влаштованого бійцями Добровольчої армії погрому єврейського населення Ніжина у 1919 р. Матеріали супроводжуються коротким вступним коментарем. |
| format |
Article |
| author |
Потапенко, М. |
| author_facet |
Потапенко, М. |
| author_sort |
Потапенко, М. |
| title |
"Живі заздрять мертвим". До історії єврейського погрому в Ніжині у 1919 р. |
| title_short |
"Живі заздрять мертвим". До історії єврейського погрому в Ніжині у 1919 р. |
| title_full |
"Живі заздрять мертвим". До історії єврейського погрому в Ніжині у 1919 р. |
| title_fullStr |
"Живі заздрять мертвим". До історії єврейського погрому в Ніжині у 1919 р. |
| title_full_unstemmed |
"Живі заздрять мертвим". До історії єврейського погрому в Ніжині у 1919 р. |
| title_sort |
"живі заздрять мертвим". до історії єврейського погрому в ніжині у 1919 р. |
| publisher |
Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Архівні знахідки |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/24202 |
| citation_txt |
"Живі заздрять мертвим". До історії єврейського погрому в Ніжині у 1919 р. / М. Потапенко // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2010. — Вип. 9(12). — С. 175-182. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| series |
Ніжинська старовина |
| work_keys_str_mv |
AT potapenkom živízazdrâtʹmertvimdoístorííêvrejsʹkogopogromuvnížiníu1919r |
| first_indexed |
2025-07-03T01:34:35Z |
| last_indexed |
2025-07-03T01:34:35Z |
| _version_ |
1836587654479609856 |
| fulltext |
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
175
Максим ПОТАПЕНКО
(Ніжин)
“Живі заздрять мертвим”.
До історії єврейського погрому в Ніжині у 1919 р.
Однією з маловідомих сторінок історії Ніжина в добу революційних змагань 1917–
1920 років досі лишається єврейський погром, що був влаштований бійцями Добро-
вольчої армії А.І. Денікіна наприкінці літа 1919 р. Увазі читачів пропонуються 3 до-
кументи, які проливають світло на цю подію. Перші два з них – це унікальні задоку-
ментовані усні свідчення сучасників. Походження свідчень Х. Гофмана, вміщених у
найбільш фундаментальному спеціальному дослідженні І. Шехтмана “Погромы Доб-
ровольческой армии на Украине. К истории антисемитизма на Украине в 1919–1920 гг.”
[1], достеменно не з’ясовані. Їх використання провідним співробітником Східноєв-
рейського історичного архіву дає підстави припускати, що ці документи належать до
корпусу документів Редакційної колегії зі збирання й публікації матеріалів про по-
громи в Україні, яка діяла в Києві. Автором свідчень, швидше за все, був уповноваже-
ний діяч одного з єврейських громадських товариств, які займалися розслідуванням
злочинів Добровольчої армії. Емоційність викладення матеріалу й плутання у вживанні
минулого й теперішнього часу дають підстави говорити, що автор якщо не постійно
проживав у Ніжині, то принаймні перебував у місті під час погрому й був його очевид-
цем. Достеменно відомо, що анонімні свідчення “християнина Х.” належать мешканцю
Ніжина. Їх цитування у праці “Багровая книга. Погромы 1919–1920 гг. на Украине” [2]
дає підстави припускати, що зафіксовані вони були Центральним комітетом допомоги
постраждалим від погромів при Російському Червоному Хресті в Києві. В ньому пев-
ний час автор названого дослідження С. Гусєв-Оренбурзький працював і активно вико-
ристовував матеріали цієї установи, виконуючи видавниче замовлення “Союзу відро-
дження Росії”. Нарешті, третій документ є одним із небагатьох офіційних розпоряджень
місцевої адміністрації Добровольчої армії, що проливає світло на її ставлення до “єв-
рейського питання”. Він – як і свідчення Х. Гофмана – був уведений до наукового обігу
І. Шехтманом. Останній у згаданій праці цитує уривчасто також свідчення Л.Л. Сімкіна
(гласного Ніжинської міської думи), які були зафіксовані Центральним комітетом до-
помоги постраждалим від погромів при Російському Червоному Хресті в Києві [3].
Зазначимо, що оригінали всіх цих документів є якщо не втраченими, то малодоступ-
ними для вітчизняних дослідників. Справа в тім, що вони зберігалися у Східноєврейсь-
кому історичному архіві в Берліні, який постав як результат реорганізації евакуйованої
з Києва у 1921 р. Редакційної колегії зі збирання й публікації матеріалів про погроми в
Україні. У 1933 р. після приходу до влади в Німеччині нацистів матеріали архіву були
вивезені до Вільно та Парижа. Перша частина архіву була знищена німцями в 1942 р.,
друга – переправлена до Нью-Йорка, де нині зберігається в колекції І. Черіковера в ар-
хіві Інституту вищих єврейських досліджень. У котрій із цих двох частин зберігалися
(чи зберігаються донині) документи про ніжинський погром достеменно невідомо [4].
І. Шехтман оприлюднив свідчення Х. Гофмана зі значними скороченнями. Частину
документу (друкується у квадратних дужках) вдалося відновити за текстом його до-
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
176
слідження. Водночас, С. Гусєв-Оренбурзський у своїй праці під заголовком “Ніжин-
ський погром” наводить переказ свідчення анонімного “християнина Х.” Співстав-
лення тексту з фрагментами цитат оригіналу цих свідчень у І. Шехтмана дають під-
стави твердити, що сюжет і структура переказу автентичні. Безперечно,
суб’єктивність і тенденційність свідчень, їх скорочення й авторське тлумачення на-
званими дослідниками за відсутності оригіналів гостро піднімає питання про достові-
рність уміщеної в них інформації. Остаточної відповіді наразі немає. Дається взнаки
брак достовірних архівних документів. Зазначимо лише, що наведені матеріали не
мають у середині чи між собою сюжетних конфліктів викладу подій, окрім того – не
суперечать іншим мемуарним свідченням доби.
Аналіз зазначених матеріалів свідчить, що описані в них події відбулися у період
найбільшого піднесення погромної практики Добровольчої армії (серпень–вересень
1919 р.), коли “вбивства, ґвалтування й тортури виростають у самостійні форми по-
грому, а грабіж набуває виключно руйнівного характеру” [5]. Насилля білогвардійців
над єврейським населенням Ніжина розпочалося відразу після вступу їх передових
частин до міста 28 серпня 1919 р. і спершу було “тихим погромом”. Для місцевих єв-
реїв такий розвиток подій був неочікуваним, адже вони покладали на Добровольчу
армію сподівання на припинення червоного терору й установлення порядку та закон-
ності. Приводом до активних погромних дій стають поширені бійцями Добровольчої
армії чутки, що під час боїв із партизанським загоном М.Г. Кропивянського “євреї
стріляли в них із будинків” і “кидали в козаків запалені лампи”.
У встановленні часу пікової фази цього єврейського погрому в Ніжині наведені сві-
дчення суперечливі: за Х. Гофманом вони відбувалися 30–31 серпня, за свідченнями
“християнина Х.” – 2–3 вересня. Докладність Х. Гофмана у відновленні хронології
погрому не дає підстав для сумніву щодо правдивості його свідчень. Також обидва
свідчення розходяться у визначенні кількості загиблих (Х. Гофман згадує про 40–45
вбитих, “християнин Х.” – про більш, ніж сотню). Остання цифра, ймовірно, є зави-
щеною, або ж об’єднує вбитих під час погрому та померлих пізніше від поранень. По-
казово, що сам С. Гусєв-Оренбурзький, який активно використав свідчення “христия-
нина Х.”, не включив Ніжин до переліку міст, у яких кількість убитих перевищувала
100 осіб [6]. Обидва свідка – щоб підкреслити етнорелігійний характер погрому – на-
голошують на тому, що серед загиблих був авторитетний рабин Хейн.
Після завершення двох днів активного погрому безчинства у місті принаймні про-
довжувалися. Про це свідчить наказ начальника гарнізону Ніжина від 12 вересня 1919 р.,
яким у місті запроваджувалися розстріли без слідства всіх самоуправників. Наступно-
го дня, тобто 13 вересня, професор місцевого інституту Іван Турцевич занотував у
щоденнику, що грабунки в місті продовжувалися [7]. Від них потерпало і неєврейське
населення, яке, незважаючи на давні вкорінені антисемітські настрої, засуджувало
жорстокість білогвардійців і вимагало припинення погрому. Особливо вагомим під-
твердженням осуду дій білогвардійців з боку неєврейського населення міста у обох
свідченнях виступають дії православного духовенства, яке переховувало євреїв й очо-
лило делегацію з вимогами поновлення порядку в місті. Ніжинські священики при
цьому почасти ризикували життям. Наприклад, настоятель ніжинського Миколаївсь-
кого собору Георгій Спаський переховував у своєму будинку 30 єврейських родин і
врятував їх від п’яних білогвардійців, не пустивши погромників на поріг [8].
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
177
Важливим чинником розгортання погрому в Ніжині був антисемітизм військового
керівництва частин Добровольчої армії. Проте, він не був самостійним ідеологічним
постулатом, тісно переплітаючись з лютою ненавистю до більшовиків, – терміни “єв-
рей” і “більшовик” тоді фактично вживалися як синоніми. Наприклад, у Ніжині на
вимогу одного з військових керівників білогвардійців (начальника бронепотягу “Ви-
тязь”) із зали засідань міської думи були виведені всі євреї, в тому числі й гласні (за
сучасною термінологією – депутати). Також комендатура Ніжина не докладала особ-
ливих зусиль для придушення безчинств і покарання учасників погрому. Більше того,
її провід, зняв із себе всю відповідальність у цій справі, звинувачуючи “наймитів Тро-
цьких–Бронштейнів, Нехамкесів й інших діячів так званої “робітничо-селянської вла-
ди” в організації провокацій для підриву авторитету Добровольчої армії серед місце-
вого населення. Вочевидь, давалася взнаки безсилля у боротьбі з доволі потужним
підпіллям більшовиків і червоними партизанськими загонами в околицях Ніжина.
Бійці Добровольчої армії вміло використовували цей “антисемітизм–антибільшовизм”
свого керівництва. Не виключено, що поширені ними чутки про “єврейську стріляни-
ну” під час відсічі нападу партизанського загону М.Г. Кропивянського накладалися на
оперативні повідомлення про допоміжні диверсії більшовицького підпілля в місті.
Принаймні одна з київських газет, описуючи погром у Ніжині, наголошувала: “защи-
щавшие город добровольческие войска во время движения по улицам подверглись
обстрелу из домов и засад, – по всей вероятности скрывшимися в городе большеви-
ками. Немедленно родился провокационный слух, что стреляли евреи” [9].
У цілому ж, матеріали, що висвітлюють єврейський погром у Ніжині 1919 року, яс-
краво ілюструють погромну практику білогвардійців. Керівництво Добровольчої армії
у такий спосіб вирішувало два завдання: по-перше, реалізувало постулат боротьби з
більшовизмом, по-друге, підтримувало боєздатність військових частин, для яких
“право на погром” захопленого населеного пункту протягом перших 24–48 годин бу-
ло неписаним законом. Наприклад, у Ніжині комендант був призначений лише насту-
пного дня після встановлення контролю над містом. Як слушно зауважує Дж. Клієр,
для особового складу бойових частин Добровольчої армії єврейські погроми були не
тільки “породженням ідеології” – вони, швидше за все, ставали способом наживи та
задоволення вкоріненої з 1914–1915 р. звички до насилля над частиною цивільного
населення (тобто євреями), яке в їх свідомості було поза законом, – а отже й не захи-
щалося ним [10]. Недарма обидва свідки відмічають не лише вбивства євреїв Ніжина,
але й методичні пограбування, які обумовили повне розорення, масові зґвалтування
жінок і тортури. Інтереси військового керівництва та бійців Добровольчої армії в купі
породжували злагоджений механізм організації погрому із звинуваченням євреїв у бі-
льшовизмі, поширенням чуток про “єврейську стрілянину”, контрибуціями, тортура-
ми, ґвалтуваннями і вбивствами.
_________________________
1. Шехтман И. Погромы Добровольческой армии на Украине. К истории антисемитизма на Украине в
1919–1920 гг. – Берлин, 1932. – 385 c.
2. Гусев-Оренбургский С. Багровая книга. Погромы 1919–1920 гг. на Украине. – Нью-Йорк, 1983. – 252 c.
3. Шехтман И. Вказана праця. – С. 88.
4. Mohrer F., Web M. Guide to the YIVO archives. – New York, 1998. – P. XVII.
5. Шехтман И. Вказана праця. – С. 34.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
178
6. Гусев-Оренбургский С. Вказана праця. – С. 18.
7. Турцевич И.Г. Дневник // Ніжинська старовина. Ніжинознавчі студії № 2: Історико-культурологічний
збірник / Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. – Вип. 2 (5). – Ніжин, 2006. – С. 129.
8. І.Г. Спаський (1904–1990). Від упорядників // Ніжинська старовина. Ніжинознавчі студії № 1: Істо-
рико-культурологічний збірник / Ніжинська міська організація УТОПІК, Центр пам’яткознавства
НАН України і УТОПІК. Вип. 1 (4). – Ніжин, 2005. – № 1 (4). – C. 124–125.
9. [О погроме в Нежине] // Объединение. – 1919. – № 7. – С. 3.
10. Клиер Дж. Казаки и погромы. Чем отличались “военные” погромы? // Мировой кризис 1914–1920
годов и судьбы восточноевропейского еврейства. – М., 2005. – C. 64.
Погром в Нежине (Черниговской губ.) (27–го августа 1919).
Из доклада обследователя Х. Гофмана
опубл іковано :
Шехтман И. Погромы Добровольческой армии на Украине.
К истории антисемитизма на Украине в 1919 – 1920 гг.
Берлин, 1932. – C.323–326.
[В период власти большевиков Нежин очутился под гнетом Чека. Особенно страдало от это-
го гнета еврейское население. Ни один еврейский дом не избегнул обыска. Много еврейского
добра было забрано и распродано. Можно сказать, что всю наложенную контрибуцию уплати-
ли евреи. Много евреев томилось в тюрьмах в качестве заложников; среди них был также не-
жинский раввин Хейн, пользовавшийся симпатиями всего населения… Одним словом, еврей-
ское население сильно страдало от большевистского режима и нетерпеливо ожидало освобож-
дения Нежина от большевиков.] После занятия добровольцами Харькова еврейское население
следило за их быстрым продвижением вперед и ждало с нетерпением вступления доброволь-
цев в Нежин. И желанный момент наступил. В четверг, 27–го августа, большевики оставили
Нежин. Еврейское население стало ждать занятия города добровольцами. Эксцессов со сторо-
ны добровольцев никто не ждал; была уверенность, что добровольцы идут под лозунгом вод-
ворения порядка и освобождения населения от большевиков… В пятницу, 28–го августа, доб-
ровольческий бронепоезд «Витязь» занял станцию Нежин. Сразу же по городу рассеялись
группы добровольцев по 2-3 человека; они заходили во все магазины золотых изделий, заби-
рали все и, угрожая расстрелом, требовали денег. Еврейское население думало и даже верило,
что это лишь случайные эксцессы, и что как только в городе появится власть, они прекратятся.
Часам к 12 в городе появилось много новых групп, – кто на дрожках, кто пешком; эти послед-
ние стали обходить еврейские квартиры и требовать денег. В случае, когда денег не оказыва-
лось, они давали 10-15 минут времени, чтобы эти деньги достать, а не то грозили расстрелом.
Тут евреи поняли серьезность положения. Все же они надеялись, что грабеж скоро будет при-
остановлен, так как начальник бронепоезда “Витязь”, занявшего Нежин, как раз в это время
прибыл в Городскую Думу и отдал этой последней распоряжение собраться, что и было испо-
лнено. Городским головой был избран г. Талпа вместо убитого большевиками г. Мельникова.
Открывая заседание Думы, голова заявил от имени начальника, что все евреи, присутствую-
щие в зале среди публики, и даже евреи-гласные, которые только что принимали участие в
выборах, должны оставить зал… У дверей была поставлена стража, не пропускавшая евреев в
зал заседания.
<…>
Когда стало известно, что даже еврейские гласные лишены были права участвовать в засе-
дании Думы, евреи поняли, что обманулись в своих надеждах. С опущенными головами, уни-
женные, подавленные, в страхе за будущее, поплелись они – каждый к себе домой. Между тем
эксцессы приняли широкие размеры.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
179
<…>
В пятницу, как и в четверг, солдаты продолжали ходить из дома в дом, забирая деньги и
драгоценности. В 9 часов вечера была брошена бомба в синагогу: взрывом были выбиты все
стекла и разрушен пол. Это усилило панику среди евреев.
Положение становилось отчаянным. Два дня, как идут грабежи, и нет власти, которая могла
бы остановить их. Фактически в течение двух дней даже не было коменданта. В субботу, 29–го
августа стало известно, что комендант уже назначен. Пост этот занял корнет Рутковский. Несмо-
тря на присутствие официальной власти, грабежи продолжались в субботу и в воскресенье, как и
в первые дни. В воскресенье обратился к коменданту с просьбой о помощи раввин Хейн, но
определенного ответа он не получил. Так продолжалось до 4 часов дня в воскресенье.
В воскресенье, в 4 часа дня, неожиданно в городе послышалась стрельба. Еврейское населе-
ние, не зная, что происходит и кто стреляет, чувствовало приближение чего-то страшного, что
должно обрушиться над ним. Войско, находившееся в городе, и расквартированное во многих
домах, сразу ушло из города. Слышна была стрельба из пушек, пулеметов и ружей. Несколько
снарядов попало в город. С кем происходило сражение, никто не знал, пока некоторые добро-
вольцы не вернулись в город и не рассказали, что это было нападение отряда известного бо-
льшевистского полкового командира Крапивянского (христианин).
<…>
Но добровольцы скоро вернулись обратно в город и заявили, что евреи стреляли в них из
домов, и, не производя никакого расследования, они сразу же стали убивать евреев. Нечто
страшное произошло в эту ночь. Никакая фантазия не может представить себе такой дикой ра-
справы. Как разъяренные звери, солдаты ворвались в еврейские дома. Оттуда понеслись кри-
ки, стоны, плач, истерические вопли женщин. Одновременно с этим послышалась стрельба.
Всю ночь были слышны крики и выстрелы. Каждый крик и каждый выстрел – еще один уби-
тый еврей. Крики, мольбы женщин о том, чтобы их лучше убили, борьба до последней минуты
<…> Много женщин было изнасиловано, даже маленьких девочек 8–10 лет эти кровожадные
звери не пощадили. Томительно долго тянулась эта страшная ночь. Те, кто сидели в домах в
ожидании своей участи, молили Бога, чтобы кончилась скорее эта кошмарная ночь, но это не
помогло: долго, долго тянулась она, и каждая минута приносила все новые и новые жертвы.
Наконец, эта ужасная ночь прошла, но и день не принес ничего лучшего.
<…>
В понедельник в течение целого дня солдаты продолжали свою ночную работу. Много тру-
пов валялось на улицах – собаки их грызли. Евреи на улицах не показывались.
Следует отметить, что христианское население, всегда настроенное против евреев, – даже
оно на сей раз не могло вынести этих ужасов, и укрывало евреев в церквах, домах, послало де-
легацию в главе с духовенством с просьбой остановить убийства и грабежи.
Во вторник, 1 сентября, по городу был расклеен приказ нового коменданта Кузнецова неме-
дленно прекратить погром и насилия под угрозой военно-полевого суда. Вопреки приказу,
весь вторник продолжали грабить то, что осталось от прежнего грабежа, а осталось уже очень
мало. Все награбленное вывозилось на подводах; то, что нельзя было вывезти, уничтожали. Во
всем городе уцелело не более 10-15 домов. Убитых насчитывают человек 40-45, среди них из-
вестный духовный раввин Хейн, который все время скрывался от большевиков и только за не-
сколько дней до прихода добровольцев вернулся в Нежин. Его смерть глубоко поразила насе-
ление Нежина и других городов. Имеется около 100 раненных, среди них есть тяжело ранен-
ные. Многие остались со следами шомполов на спине. Много изнасилованных женщин.
<…>
Все забрано и уничтожено, не осталось никаких средств к жизни. Живые завидуют мертвым…
29/ІХ/1919.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
180
Нежинский погром
опубл іковано :
Гусев-Оренбургский С. Багровая книга. Погромы 1919 – 1920 гг. на Украине.
Нью-Йорк, 1983. – C. 195–198.
Христианин, уроженец города Нежина, был очевидцем последнего “ужаснейшего”, как он
выражается, погрома, учиненного добровольцами казаками, и описывает его так:
В конце августа прибыл на станцию Нежин первый добровольческий бронепоезд, и начал
обстреливать город. Большевикам пришлось покинуть город уже под обстрелом броневика.
Первый день прошел спокойно, но с утра другого дня группа солдат из броневика стала хозяй-
ничать в завоеванном городе. Солдаты врывались в магазины, взламывали кассы, забирали то-
вары. В городе стало тревожно. Евреи сновали и совещались, чувствовалось приближение не-
избежного, что из других мест приходило, как зловещий слух. Власти не было.
Спешно собралась Дума в своем старом составе, поставлен был на повестку вопрос об орга-
низации охраны города из местных отставных офицеров, большею частью довольно радикаль-
но настроенных. В заседании участвовали все гласные Думы, евреи и христиане. Началось с
тяжелого инцидента. Представитель профессиональных союзов* заявил:
– Я уполномочен от имени рабочих требовать, чтобы в организуемую городскую охрану не
входили евреи.
Слова эти были встречены молчанием. Повеяло кошмаром. Кто-то скорбно и гневно проговорил:
– Стыдно.
В это время к городскому голове, человеку радикального образа мыслей, подошел солдат и
сказал ему:
– Вас просит на минуту офицер.
– Зачем?
– Приказал сказать, что должен о чем-то переговорите с вами.
Голова вышел с солдатом. Публика застыла в ожидании. Через несколько минут голова вер-
нулся и нетвердым голосом сказал:
– К сожалению, я должен передать вам неприятное требование, только что предъявленное
мне представителем добрармии...
Он помолчал. Провел рукою по лбу, опустив глаза. Тихо докончил:
– Чтобы... евреев... не было на сегодняшнем заседании Думы.
Подавленным молчанием были встречены эти слова. Евреи гласные молчаливо поднялись и
сейчас же удалились из залы заседания, а вместе с ними в знак протеста ушла и еврейская пу-
блика, и некоторые христиане. Оставшиеся избрали комитет общественной безопасности, ко-
торому и было поручено сформировать охрану из местного офицерства. Над городом нависла
тяжелая туча ожидания. Однако следующий день прошел спокойно.
В тот день вступил в город кавалерийский отряд. Местное население оказало радушный
прием добровольцам. Навстречу им на вокзал вышла депутация от городской Думы и депута-
ция от евреев с общественным раввином во главе. На соборной площади был отслужен моле-
бен, на котором было и много евреев.
Наутро 2–го сентября неожиданно начался обстрел города; со стороны предместья появился
большевистский отряд и прорвался до самого центра. До 2–х часов дня продолжалась борьба.
Жители спрятались по домам и боялись выходить во время стрельбы, так что никто не знал,
что делается в городе. Потом распространился слух, что большевики выбиты. Потом заброди-
* За свідченнями Л.Л. Сімкіна його прізвище було Моляревський.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
181
ли другие зловещие слухи: будто бы евреи бросали в казаков зажженные лампы, а из некото-
рых еврейских домов стреляли по казакам.
А в ночь начался погром. Он сразу принял жестокие формы. Разносили лавки, квартиры,
грабили все сплошь и при этом массами убивали евреев. Убивали в квартирах, выводили во
двор – расстреливали. Погибло болеe 100 человек. В их числе убит пользовавшийся в ортодок-
сальных еврейских массах юго-западного края большим авторитетом духовный раввин Хейн,
убита и масса состоятельных лиц. Очень много случаев изнасилования. Насиловали старух.
Насиловали малолетних. По всем дорогам вокруг убивали всех пассажиров-евреев, пытавшихся
спастись бегством. Вешали. «Подробно описать все ужасы погрома не возьмусь,– говорит свиде-
тель,– могу только рассказать о некоторых случаях, когда откупались от бандитов деньгами. Та-
кой случай имел место с живущим поблизости от меня еврейским кооператором Капланом.
К нему пристал ингуш-офицер.
– Пойдем со мной!
– Куда... зачем?
– Ты большевик... я тебя убью.
Напрасно родные Каплана умоляли офицера, ничего не помогало, он тащил несчастного за
собою. Тогда родные бросились к христианам и просили удостоверить перед офицером, что
Каплан не большевик.
Но офицер не стал их слушать.
– Не вмешивайтесь не в свое дело,– прикрикнул он.
Христиане вынуждены были уйти.
Долго продолжалась эта пытка страхом казни и, наконец, офицер проговорил сквозь зубы:
– 15.000.
И оставил Каплана в покое.
В некоторых случаях христиане обращались к коменданту города, но он заявил, что сам бе-
спомощен, солдаты его не слушают. Но когда однажды христиане-интеллигенты настойчиво
потребовали у коменданта, чтобы он вмешался, он послал своего адъютанта на место проис-
шествия, а когда тот вернулся ни с чем, он сам отправился и приостановил грабеж».
Насколько вздорны все слухи о выступлении евреев против добровольцев, стрельбе из окон
и бросании ламп, говорить не приходится,– это просто обычный добровольческий прием в це-
лях оправдания замышляемого погрома.
3–го сентября в Нежин вошли новые части. Они были размещены по частным квартирам по
всему городу, и немедленно же занялись грабежом еврейских лавок и кооператива “Общест-
венная Польза”, членами которого состоят и не евреи. И опять убийства. Опять насилие.
Надо отметить, что местное население не принимало участия в погроме, наоборот, всячески
помогало евреям, оказывая им приют в своих домах. Даже некоторые из крайне правых свя-
щенников скрывали у себя евреев, подчас целыми семействами. Во время грабежей солдаты
выбрасывали товары в толпу, но их подхватывали преимущественно дети или хулиганы.
Погром длился до 9–го сентября. Потом воинские части, находившиеся в городе, а также и
охрана, были посланы на позиции за 12 верст от города. Но и оттуда доблестные добровольцы,
особенно казаки дроздовского полка, продолжали наносить визиты городу. Но так как все уже
было разграблено, они поджигали еврейские дома.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
182
Приказ гарнизону гор. Нежина №11
опубл іковано :
Шехтман И. Погромы Добровольческой армии на Украине.
К истории антисемитизма на Украине в 1919 – 1920 гг.
Берлин, 1932. – C.304–305.
В виду непрекращающихся грабежей, насилий, самочинных обысков, реквизиций и проч.
бесчинств, приказываю:
1) Коменданту гор. строжайше вменять в непременную обязанность офицерских патрулей,
разъездов и дозоров следить, а в особенности ночью, за безусловной обеспеченностью жизни
мирных граждан, их имущества, семейств и вообще внутреннего порядка в городе.
2) Еще раз подтверждаю мой приказ № 10 и напоминаю к неуклонному и точному исполне-
нию следующее: всех грабителей, вымогателей, застигнутых на месте преступления, расстрелять
незамедлительно и без суда; прочих уличенных в перечисленных преступных деяниях, препро-
вождать в штаб вверенной мне бригады для немедленного предания военно-полевому суду.
3) Приказываю населению г. Нежина и его окрестностей отнестись спокойно к переживае-
мым тяжелым часам жизни и верить, что в большинстве случаев грабежей, насилий и само-
чинств принимают самое деятельное участие наймиты Троцких–Бронштейнов, Нехамкесов и
прочих деятелей так называемой “рабоче-крестьянской власти”. В этом отношении каждый из
граждан может убедиться в штабе вверенной мне бригады в неоспоримых документальных
данных в работе агентов под флагом Доброармии. Эти агенты беспрестанно продолжают свою
преступную работу, чтобы вооружить мирное население путем погромов, грабежей и насилий
против нас – частей Добровольческой армии, несущих на трехцветном российском знамени
заветы права, законности и порядка.
Начальник гарнизона
генерал-майор, барон Штакельберг.
И.д. начальника штаба полковн. Михайлов.
12 сентября 1919 г.
Потапенко М. “Живі заздрять мертвим”. До історії єврейського погрому в Ніжині
у 1919 р.
Увазі читачів пропонується три документи, які висвітлюють перебіг влаштованого
бійцями Добровольчої армії погрому єврейського населення Ніжина у 1919 р. Матеріа-
ли супроводжуються коротким вступним коментарем.
Потапенко М. “Живые завидуют мертвым”. К истории еврейского погрома в
Нежине в 1919 г.
Вниманию читателей предлагается три документа, которые освещают протекание ор-
ганизованного бойцами Добровольческой армии погрома еврейского населения Нежи-
на в 1919 г. Материалы сопровождаются коротким вступительным комментарием.
Potapenko M. “The alive envy the dead”. The Massacre of the Jews in Nizhyn in 1919.
The article explores the three documents which reveal the massacre of the local Jewish com-
munity in Nizhyn organized by the Volunteer Army in 1919. Factual information is sup-
ported by brief introductory remarks.
|