Що ми знаємо про історика Костя Штеппу?

Рец. на: Верба І.В., Самофалов М.О. Історик Кость Штеппа: людина, вчений, педагог / Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. – К., 2010. – 195 с.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Зозуля, С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК 2010
Назва видання:	Ніжинська старовина
Теми:	Рецензії, дискусії, повідомлення
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/24215
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Що ми знаємо про історика Костя Штеппу? / С. Зозуля // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2010. — Вип. 9(12). — С. 189-193. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-24215
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-242152013-02-13T03:23:02Z Що ми знаємо про історика Костя Штеппу? Зозуля, С. Рецензії, дискусії, повідомлення Рец. на: Верба І.В., Самофалов М.О. Історик Кость Штеппа: людина, вчений, педагог / Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. – К., 2010. – 195 с. 2010 Article Що ми знаємо про історика Костя Штеппу? / С. Зозуля // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2010. — Вип. 9(12). — С. 189-193. — укр. 2078-063X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/24215 uk Ніжинська старовина Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії, дискусії, повідомлення Рецензії, дискусії, повідомлення
spellingShingle	Рецензії, дискусії, повідомлення Рецензії, дискусії, повідомлення Зозуля, С. Що ми знаємо про історика Костя Штеппу? Ніжинська старовина
description	Рец. на: Верба І.В., Самофалов М.О. Історик Кость Штеппа: людина, вчений, педагог / Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. – К., 2010. – 195 с.
format	Article
author	Зозуля, С.
author_facet	Зозуля, С.
author_sort	Зозуля, С.
title	Що ми знаємо про історика Костя Штеппу?
title_short	Що ми знаємо про історика Костя Штеппу?
title_full	Що ми знаємо про історика Костя Штеппу?
title_fullStr	Що ми знаємо про історика Костя Штеппу?
title_full_unstemmed	Що ми знаємо про історика Костя Штеппу?
title_sort	що ми знаємо про історика костя штеппу?
publisher	Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
publishDate	2010
topic_facet	Рецензії, дискусії, повідомлення
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/24215
citation_txt	Що ми знаємо про історика Костя Штеппу? / С. Зозуля // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2010. — Вип. 9(12). — С. 189-193. — укр.
series	Ніжинська старовина
work_keys_str_mv	AT zozulâs ŝomiznaêmoproístorikakostâšteppu
first_indexed	2025-07-03T01:35:43Z
last_indexed	2025-07-03T01:35:43Z
_version_	1836587725736640512
fulltext	НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 189 Н I Ж И Н С Ь К А С Т А Р О В И Н А В и п . 9 ( 1 2 ) К И ї В 2 0 1 0 РЕЦЕНЗІЇ, ДИСКУСІЇ, ПОВІДОМЛЕННЯ Сергій ЗОЗУЛЯ (Київ–Ніжин) Що ми знаємо про історика Костя Штеппу? Рец. на: Верба І.В., Самофалов М.О. Історик Кость Ште- ппа: людина, вчений, педагог / Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. – К., 2010. – 195 с. Складно знайти в українській історичній науці більш неодно- значну й суперечливу постать, ніж Костянтин Тодосьович Штеппа. За радянської доби згадувати це ім’я було “табу”. Та- вро “шпигуна” та “колабораціоніста” переслідувало його за життя (останнє – вже на еміграції), не дає воно спокою його душі й нині, майже за півсотні років після смерті вдалині від батьківщини – за океаном, у далекій Америці. Першим К.Т. Штеппу – до того ж, якраз у правильній формі написання прізвища (з подвоєним “п”) – науковому світові явив київський дослідник Ігор Верба, котрий – головне за ма- теріалами архівно-слідчої справи з архіву СБУ – надрукував в “Українському історичному журналі” (№ 3 та № 4 за 1999 р.) розлогу біографічну статтю про цього несправедливо забутого українського історика. Надалі цей-таки науковець у кількох вла- сних розвідках ще кілька разів звертався до постаті К.Т. Ште- ппи, відкриваючи нові грані його особистості. Згадували про окремі епізоди з життя К.Т. Штеппи й інші сучасні дослідники, здебільшого, в контексті його взаємин із колегами по науково- му цеху – Михайлом і Катериною Грушевськими, Іваном Тур- цевичем, Олександром Оглоблиним, Миколою Петровським (дослідження І. Матяш, С. Зозулі, В. Марочка, М. Михайлика, Е. Циганкової й інших). Упродовж кількох останніх років біо- графія К.Т. Штеппи була суттєво доповнена кількома ґрунтов- ними розвідками ще одного київського дослідника – Михайла Самофалова, котрий, узагальнивши напрацювання попередніх дослідників і додавши значний пласт першоджерел, у т.ч. й ра- ніше невідомих науковому загалові; написав і захистив дисер- тацію, присвячену життю і діяльності К.Т. Штеппи. Поява дисертаційного дослідження М. Самофалова засвідчи- ла, що накопичений історіографічний матеріал і виявлені пер- шоджерела стосовно особи К.Т. Штеппи як ученого та педаго- НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 190 га, а також для характеристики його як особистості загалом, є цілком достатніми, щоб узятися за напи- сання повноцінної біографічної монографії. Відтак, поява такої монографії була справою часу. Й ціл- ком логічно, що її авторство належить саме Ігореві Вербі та Михайлу Самофалову. Свою роботу автори книги про К.Т. Штеппу етапу- вали за “звичною” біографічною структурою, вичле- ивши періоди його життя за характеристикою профе- сійної діяльності та географією проживання: дитинс- тво та роки навчання на Полтавщині, санкт-петер- бурзький період і роки І Світової війни, навчання й наукове становлення в Ніжині, київський період, життя на еміграції. Київський період охоплює зразу 3 розділи: час найбільш плідної наукової та громад- ської діяльності в 1930-х роках, півтора роки “єжов- ських” рукавиць у Лук’янівській в’язниці й кілька передвоєнних років, нарешті – два окупаційні роки. І. Вербі та М. Самофалову вдалося – наскільки це було в сучасних умовах можливо – нанизати на хронологічне осердя життєпису вида- тного історика живий яскравий біографічний матеріал, наситити цікавими життєвими фактами; не забуваючи про аналіз цих фактів і пошук причинно-наслідкових зв’язків. Так, автори, аналізуючи передумови становлення майбутнього науковця, слушно від- дають належне як природному обдаруванню К.Т. Штеппи, так і блискучому оточенню першокласних учених свого часу, з якими від стикався за різних обставин – В. Пар- хоменко в Полтаві; М. Ростовцев, П. Митрофанов у Петрограді; ціла плеяда ніжинсь- ких професорів – І. Семенов, І. Турцевич, М. Бережков лише кілька з них, насамкі- нець – представники родини Грушевських у Києві. Урешті-решт, К.Т. Штеппа наприкінці 1920–х років сам перетворився на першокла- сного вченого. Маючи природній дослідницький талант, міцну класичну освіту, ши- року ерудицію його можна сміливо називати одним із провідних українських антико- знавців. І. Верба та М. Самофалов цілком слушно зауважують, що його талант сповна розкрився в другій половини 1920–х років, коли молодий учений став активно працю- вати на науковій ниві у якості наукового співробітника Ніжинської науково-дослідної кафедри історії культури та мови. До того ж, потужний імпульс наукові студії К.Т. Ште- ппи отримали після налагодження співпраці з академічними історичними установами акад. М.С. Грушевського, зокрема, Кабінетом примітивної культури Київської науко- во-дослідної кафедри історії України, який очолювала донька академіка Катерина1. Загалом, ніжинський період у житті К.Т. Штеппи – найбільш цікавий і насичений з точки зору дослідження його професійної діяльності. Наступний – київський (як до арешту в 1937 р., так і в передвоєнний час після звіль- 1 Співпраця була настільки динамічною, що “доброзичливці” навколо, навіть, у плітках “сватали” прові- нційного професора з Ніжина за “академічну наречену”, забуваючи при цьому, що К.Т. Штеппа був уже одружений і виховував двох дітей. (Дружину – до речі – він зустрів також у Ніжині, – В.Л. Шепелєву, доньку місцевого чиновника, представника одного з місцевих бідних дворянських родів). НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 191 нення) – це злам професійних інтересів під тиском нових обставин: запровадження ідео- логічного диктату в наукових дослідженнях, методологічна вульгаризація науки загалом, тотальний побутовий острах тощо. Водночас, це час розквіту іншого таланту К.Т. Ште- ппи – організаційного та педагогічного. Його діяльність у структурах зреформованої на початку 1930–х років Академії наук УРСР досить уважно досліджена в книзі І. Верби та М. Самофалова. Їх висновок: у першій половині 30–х років ХХ ст. колишній ніжинсь- кий, а натоді київський учений був одним із найбільш помітних академічних співробіт- ників, фактичним керівником візантологічних досліджень у тогочасній Україні. У монографії наголошено особливу увагу (й виділено в окремі розділи) на кількох ви- значальних моментах життя К.Т. Штеппи: захисту докторської дисертації в 1927 р. та півторарічному арешту 1937–1938 років. І це цілком слушно: обидва епізоди надто яск- раві, щоб їх розглянути окремо. К.Т. Штеппа став першим у Радянській Україні докто- ром європейської культури, і єдиним у тодішньому СРСР аж до початку німецько- радянської війни 1941–1945 років доктором наук із провінційного наукового центру. Важко переоцінити значення цієї події: подібний “науковий трамплін” увів молодого провінційного вченого до когорти провідних українських істориків, уможливив пода- льше кар’єрне просування в академічних структурах. Натомість, інша подія – це життє- вий злам, що змусив заради бажання будь-якою ціною вижити переступити через чисе- льні моральні цінності, – аж до обмовляння друзів і колег (навіть самообмовляння). Загалом, у розділі стосовно цього півторарічного відрізку життя К.Т. Штеппи авто- ри монографії дещо відступають суто від персони їхнього “піддослідного” й намага- ються розглянути мотиви його поведінки під час арешту та слідства крізь призму та- кого явища сталінського часу, як сексотство. І.Верба та М. Самофалов слушно наго- лошують, що це явище практично недосліджене у сучасній історіографії; водночас – настільки масштабне, що про нього можна говорити як про суспільний настрій, до то- го ж, який виходить далеко за хронологію сталінської доби. Саме абстрагуючись від цього й потрібно підходити до вивчення біографістики середини 1930–х – початку 1950–х років. І рішуче відмовитися від радянської практики таврування й навішуван- ня ярликів у історичних дослідженнях, виходячи з суто сучасних морально-естетич- них критеріїв оцінювання, не кажучи вже про якість політичні міркування2. Те саме стосується й іншого, вкрай суперечливого, періоду життя К.Т. Штеппи – оку- паційного, коли вчений цілком свідомо (про це І. Верба та М. Самофалом наголошують у своїй книзі) наприкінці літа 1941 р. залишився в Києві, розуміючи що його як ідеоло- гічно неблагодійного – та ще й з німецьким корінням! – чекає в евакуації. Пізніше, пе- ребуваючи в еміграції він пояснював цей учинок міркуваннями боротьби з радянським режимом. Проте, коли з одного боку нацисти з підозрою ставилися до ідеологічних “перебіжчиків”, а з іншого – перспектива розправи під час евакуації як із “німецьким шпигуном”, чи думав К.Т. Штеппа про ідейну боротьбу з більшовизмом? Цілком оче- видно, що – як і за стінами Лук’янівської в’язниці – найпершим і найбільш сильним бу- ло прагнення будь що вижити. Надалі, мотивація вчинків К.Т. Штеппи детермінувалася саме таким прагненням: і на посаді завідувача управлінням культури, і на посаді ректора відновленого Київського університету, і на посаді головного редактора “Нового українсь- 2 Такі, наприклад, закиди щодо етичності дослідження біографії “колаборанта” й “зрадника” звучали стосовно дисертації М. Самофалова. Але подібні “моралісти від науки” чомусь забули про наукові дослі- дження К.Т. Штеппи, насамперед, 1920–хроків, де ідеологією й не пахло… НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 192 кого слова”, – надто обережні кроки за повної лояльності до нового режиму, який за най- меншого незадоволення міг не просто боляче вкусити, але й відкусити голову. Ще в розділі, присвяченому “донауковому” періодові життя К.Т. Штеппи, І. Верба та М. Самофалов описали цікавий епізод із його фронтової біографії: братання втом- лених тривалою війною й деморалізованих революційною агітацією російських і ні- мецьких солдат. За спогадами К.Т. Штеппи йому, нащадкові німецьких колоністів, були більш ближчими й зрозумілими якраз німецькі солдати. То чи не варто було б звернути на цей момент увагу й під час аналізування окупаційного періоду життя вченого? Звісно, це не може бути головною чи визначальною причиною співпраці К.Т. Штеппи з окупаційною владою. Але може дещо пояснити. Заслуга авторів монографії, насамперед, М. Самофалова, також полягає що йому вдалося опрацювати документи, які зовсім нещодавно з’явилися у фондах Державно- го архіву Російської Федерації. Їх передали туди на початку 2000–х років діти Костя Тодосьовича – донька Аглая та син Еразм (Ерік)3. Ці документи проливають світло на деякі суперечливі моменти життя їх батька, пояснюють деякі його вчинки, в т.ч. й під час арешту й окупації. Але головне – дали можливість І. Вербі та М. Самофалову виписати завершену картину життєпису, змалювавши складне життя в еміграції, – останні 15 років життя К.Т. Штеппи до виходу з друку цієї монографії взагалі були білою плямою в сучасній історіографії. Наприкінці книги І. Верба та М. Самофалов умістили додаткові матеріали (хроно- логію життя К.Т. Штеппи, список основних його наукових праць, добірку документів) та іменний покажчик. Найбільш цікавою видається добірка документів із фондів Ні- жинського архіву, що стосуються захисту К.Т. Штеппою обох своїх дисертацій – промоційної роботи (на кшталт сучасної кандидатської дисертації) наприкінці 1924 р. та докторської в 1927 р. Підібрані документи яскраво характеризують молодого істо- рика-антикознавця як талановитого дослідника, здатного критично розуміти джерела, аналізувати, робити самостійні висновки; засвідчують пером його наукового керівни- ка, опонентів і рецензентів широку наукову ерудицію й гарну перспективу К.Т. Ште- ппи як ученого. Щоправда, цей додаток є – водночас – і певним недоопрацюванням книги: можливо варто було підготувати до публікації більш широку добірку докумен- тів, що характеризувала б ученого більш широко і стосувалася різних періодів його біографії? Гадаємо, від цього монографія тільки б виграла. Самі автори наприкінці останнього розділу книги – такого собі узагальнення “Хто ж насправді такий Кость Штеппа?” – погоджуються, що їх дослідження є лише першою спробою більш-менш цілісного портрету несправедливо забутого й забороненого сво- го часу українського історика. Його біографія досі містить чимало лакун, що – голо- вне – зумовлюється станом джерельної бази. Малодослідженим залишається його час навчання в Петрограді, життя й діяльності в еміграції; більш широко можна біло б ви- світлити його ніжинський період життя – адже це час формування К.Т. Штеппи як 3 З першого погляду таке рішення дітей К.Т. Штеппи є незрозумілим, адже їх батько до вимушеної еміг- рації ніяким чином не був пов’язаний із Росією. Проте, самі документи, а також взаємини К.Т. Штеппи з різними діаспорними колами, пояснюють такий учинок: позиціонуючи себе (ще з 1920–х років) як нау- ковець-інтернаціоналіст, зокрема, висвітлюючи в післявоєнний час проблеми радянологів; пам’ятаючи випади – хоч і досить помірковані – проти українських націоналістів за німецької окупації, українська ді- аспора К.Т. Штеппу вважала “зрадником”. То ж він більше тяжів до діаспори російської. Щоправда, там також його цілком “своїм” не вважали, тавруючи “колаборантом”. НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 193 ученого, зокрема, вельми цікавим було б зобразити його життя і діяльність у Ніжині крізь призму взаємин із його вчителями й колегами з науково-дослідної кафедри, а та- кож місцевого інституту народної освіти, де молодий учений спершу навчався, а згодом викладав. Загалом, особистісні стосунки К.Т. Штеппи з його оточенням різного часу, а та- кож дослідження приватного життя вченого значно збагатили б монографію. На жаль, саме під цим кутом К.Т. Штеппа авторами книги характеризується найменше. Однак, зазначені зауваження – це швидше напрями подальшого дослідження персо- налії К.Т. Штеппи. Зокрема, цілком недослідженим на сьогодні є історіографічний доробок ученого. Це дослідження із загальної історії, історії релігії, української етно- логії, зарубіжної радянології та звичайно ж сходознавства – візантиністки й антикоз- навства елліністичної доби, найбільш цінної частини його наукової спадщини, напи- саної до методологічного зламу 1930–х років, а відтак – витримані в руслі передової на той час наукової традиції дослідження. Головне ж, що можна сказати про монографію Ігоря Верби та Михайла Самофалова “Історик Кость Штеппа: людина, вчений, педагог” – автори першими познайомили читача з цілісною (хоча й не цілком завершеною) біографією раніше замовчуваного українського вченого – суперечливою, але яскравою; з неодмінними життєвими зле- тами, розчаруваннями, творчими досягненнями, гіркотою втрат тощо. Гадаємо, це не остання публікація, що стосуватиметься особи К.Т. Штеппи. Як правило в історіографії поява “сигнальної” персоналістичної розвідки завжди спричинює ланцюго- ву реакцію – заповнення лакун у біографії, введення до наукового обігу нових документів, переосмислення раніше дослідженого; врешті-решт – до нового, більш повного та більш якісного цілісного біографічного дослідження. Так було, наприклад, з постаттю видатних українських істориків ХХ ст. Михайла Грушевського, Наталії Полонської-Василенко, Олександра Оглоблина; сподіваємося, що так буде і з постаттю Костя Штеппи. Ігор СИТИЙ (Чернігів) Дворянська печатка початку XІX ст. з Липового Рогу 13 вересня 2009 р. автор цього повідомлення був ознайомлений із матрицею печат- ки, що була знайдена у с. Липів Ріг Ніжинського району Чернігівської обл. і зараз зберігається у приватній колекції. Матриця виготовлена з жовтого металу, овальна, розміром 28×24 мм, товщиною 3 мм, ручка відламана; артефакт, ймовірно, пошкоджений полум’ям. Містить зображення: в овальний сталевий щит вписаний срібний ромб із літерами “Г Б” (або “І Б”); над щитом – високий капелюх, прикрашений плюмажем; обабіч щита – арматура; по колу 2 написи, поділені гілкою: “В±ра богу” – “В±рность царю”. Вгорі на торці для позначення верха печатки викарбуваний знак “^” – щоб запобігти неправильному відтиску. Висота літер – 1 мм. Символіка зображення на матриці досить красномовна і дозволяє означити її влас- ника за соціальним станом як військовослужбовця. Стилістика зображення відповідає початку XIX ст. На жаль, спроби номенувати власника печатки поки результату не да- ли – ані серед власників села, ані серед місцевого дворянства особи із зазначеними іні- ціалами в першій половині ХІХ ст. не зафіксовано.

Що ми знаємо про історика Костя Штеппу?

Репозитарії

Схожі ресурси