Вронська Т.В. Заручники тоталітарного режиму: репресії проти родин “ворогів народу” в Україні (1917 – 1953 рр.)
Рецензія на книгу: Вронська Т.В. Заручники тоталітарного режиму: репресії проти родин “ворогів народу” в Україні (1917 – 1953 рр.) – К.: Інститут історії України НАН України, 2009. – 486 с. – Бібліог.: с. 458 – 478....
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Сiверянський лiтопис |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/24664 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Вронська Т.В. Заручники тоталітарного режиму: репресії проти родин “ворогів народу” в Україні (1917 – 1953 рр.) / Т. Демченко // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 2-3. — С. 243-245. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-24664 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-246642013-02-13T02:56:11Z Вронська Т.В. Заручники тоталітарного режиму: репресії проти родин “ворогів народу” в Україні (1917 – 1953 рр.) Демченко, Т. Рецензії. Огляди. Анотації Рецензія на книгу: Вронська Т.В. Заручники тоталітарного режиму: репресії проти родин “ворогів народу” в Україні (1917 – 1953 рр.) – К.: Інститут історії України НАН України, 2009. – 486 с. – Бібліог.: с. 458 – 478. 2010 Article Вронська Т.В. Заручники тоталітарного режиму: репресії проти родин “ворогів народу” в Україні (1917 – 1953 рр.) / Т. Демченко // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 2-3. — С. 243-245. — укр. XXXX-0055 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/24664 uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії. Огляди. Анотації Рецензії. Огляди. Анотації |
| spellingShingle |
Рецензії. Огляди. Анотації Рецензії. Огляди. Анотації Демченко, Т. Вронська Т.В. Заручники тоталітарного режиму: репресії проти родин “ворогів народу” в Україні (1917 – 1953 рр.) Сiверянський лiтопис |
| description |
Рецензія на книгу: Вронська Т.В. Заручники тоталітарного режиму: репресії проти родин “ворогів народу” в Україні (1917 – 1953 рр.) – К.: Інститут історії України НАН України, 2009. – 486 с. – Бібліог.: с. 458 – 478. |
| format |
Article |
| author |
Демченко, Т. |
| author_facet |
Демченко, Т. |
| author_sort |
Демченко, Т. |
| title |
Вронська Т.В. Заручники тоталітарного режиму: репресії проти родин “ворогів народу” в Україні (1917 – 1953 рр.) |
| title_short |
Вронська Т.В. Заручники тоталітарного режиму: репресії проти родин “ворогів народу” в Україні (1917 – 1953 рр.) |
| title_full |
Вронська Т.В. Заручники тоталітарного режиму: репресії проти родин “ворогів народу” в Україні (1917 – 1953 рр.) |
| title_fullStr |
Вронська Т.В. Заручники тоталітарного режиму: репресії проти родин “ворогів народу” в Україні (1917 – 1953 рр.) |
| title_full_unstemmed |
Вронська Т.В. Заручники тоталітарного режиму: репресії проти родин “ворогів народу” в Україні (1917 – 1953 рр.) |
| title_sort |
вронська т.в. заручники тоталітарного режиму: репресії проти родин “ворогів народу” в україні (1917 – 1953 рр.) |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Рецензії. Огляди. Анотації |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/24664 |
| citation_txt |
Вронська Т.В. Заручники тоталітарного режиму: репресії проти родин “ворогів народу” в Україні (1917 – 1953 рр.) / Т. Демченко // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 2-3. — С. 243-245. — укр. |
| series |
Сiверянський лiтопис |
| work_keys_str_mv |
AT demčenkot vronsʹkatvzaručnikitotalítarnogorežimurepresííprotirodinvorogívnaroduvukraíní19171953rr |
| first_indexed |
2025-07-03T04:00:12Z |
| last_indexed |
2025-07-03T04:00:12Z |
| _version_ |
1836596815846178816 |
| fulltext |
Сіверянський літопис 243
РЕЦЕНЗІЇ.
ОГЛЯДИ. АНОТАЦІЇ
ВРОНСЬКА Т.В. ЗАРУЧНИКИ ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ: РЕПРЕСІЇ
ПРОТИ РОДИН “ВОРОГІВ НАРОДУ” В УКРАЇНІ (1917 – 1953 РР.). –
К.: ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ НАН УКРАЇНИ, 2009. –
486 С. – БІБЛІОГРАФ.: С. 458 – 478.
Кожен, хто візьметься читати нову працю Т. Вронської, мабуть, буде переживати
змішані почуття. З одного боку, серйозне, глибоке, строго наукове дослідження, яке
відповідає, здається, всім сучасним вимогам до історичного наративу. З іншого, зміст
книги ляже важким каменем на душу, бо не можна залишитися байдужим до долі
сотень тисяч беззахисних жертв тоталітарного режиму – дітей, жінок, стариків, які
були покарані “лише за те, що вони належали до класів чи груп населення, котрі були
визнані “ворожими”. Монографія написана щиро, чесно, вона справляє потужний
емоційний вплив.
У хронологічному плані в дослідженні виділяються чотири періоди, яким при�
свячено розділи роботи: 1917 – 1936 рр.; 1937 – 1938 рр.; 1939 – 1945 рр.; 1946 – 1953 рр.
Ця усталена в сучасній історіографії періодизація дає змогу показати еволюцію ра�
дянської репресивно�каральної системи у ставленні до “ворожих” сімей. Зміни, влас�
не, відбувалися в одному напрямку – ескалація терору, яка зрідка змінювалася нетри�
валими періодами “відлиги”.
Автор чітко окреслює коло проблематики: “Однією з головних рис сталінських
репресій 30 – 40�х років було те, що покарання не ставало наслідком конкретних дій.
Уже сама належність людини до певної ланки політичного ланцюжка, наміченого до
репресій, або навіть до родини того, кого визнавали справжнім чи навіть потенційним
опонентом радянської влади, ставала приводом для покарання. Це породжувало і
кругову поруку, й сімейне заручництво, створюючи бажану для режиму атмосферу
жаху та всепокори. Саме це було однією з необхідних умов існування системи, що
базувалася на порушенні прав людини” [С. 3 – 4]* . Отже, жорстокість влади по відно�
шенню до найменш захищених її громадян викликалася насамперед інстинктом са�
мозбереження, а аж ніяк не якимись правовими нормами. Усією своєю книгою
Т. Вронська доказує, що юридичні підстави або були відсутні повністю – чого варті
накази керівництва НКВС, МДБ без будь�якої мотивації, або застосовувалися не “по
адресу”: покарання, яке мали зазнати члени родин військовослужбовців, поширюва�
лося на цивільних. Незрідка працівники органів суду та прокуратури питали “пора�
ди” в очільників НКВС, як вчинити у тому чи іншому випадку, а найчастіше допома�
гали замітати сліди їхніх злочинів. Конкретних прикладів таких дій, котрі навряд чи
можуть підпасти під категорію правових, радше вже – беззаконня – так багато, що
навести хоча б декілька не дозволяє обмежений обсяг рецензії.
Зате ретельно опрацювавши документи багатьох фондів архівів Російської Феде�
рації та України, дослідниця виявила тільки один факт протесту проти повсюдної
практики виявлення, затримання, допитів, депортації “зрадників” і “ворогів” у Західній
Україні в повоєнну добу. Це доповідна записка голови військового трибуналу гарнізо�
ну м. Чорткова Тернопільської області гвардії майора юстиції С. Вітренка від 23 трав�
ня 1946 р. партійно�державному керівництву, де викладалися “факти дикого свавіл�
ля”, що чинилися на цій багатостраждальній землі [С. 356 – 357]. Усі інші “начальни�
ки” й безпосередні виконавці переймалися тим, що вагони, у яких відправляли де�
портованих, погано ущільнені, тобто туди мало заштовхали людей; їх дивувало, чому
після тривалої, неймовірно важкої дороги так мало виявлено працездатних, придат�
них для роботи у вугільній або лісовій промисловості Сибіру. Найбільше їм дошку�
ляв обов’язок оформляти справи на депортованих. Багато сторінок книги (цілком
* Тут і далі посилання на рецензовану працю.
244 Сіверянський літопис
слушно, як на нас, бо це працює на руйнування, на жаль, живучого міфу про “порядок”
при Сталіні) автор відводить відтворенню бюрократичних ігор, що супроводжували
депортації упродовж усієї сталінської доби.
Привертає увагу також вичерпно переконливий колективний портрет партійних
активістів, “служителів Феміди”, представників силових структур: “... більшовиць�
кий тоталітарний режим витворив систему, – наголошує Т. Вронська, – яка створю�
вала умови для “самореалізації” люмпенізованих елементів, кар’єристів, самодурів,
просто людей з комплексами, які, дориваючись до влади (чи навіть одягнувши військо�
ву форму й отримавши зброю), починали демонструвати силу. Прищеплений рево�
люційною ідеологією нігілізм до духовних цінностей і сакральності людського життя,
гіперболізація сили як головного інструменту досягнення мети, виплекана владою
віра в абсолютну істинність “учення Леніна�Сталіна”, примат “революційної доціль�
ності” над законом, стійкий негативний “образ чужого”, насильство проти якого сан�
кціонувалося й наперед виправдовувалося державою, – ці та інші чинники уможлив�
лювали різноманітні зловживання і навіть злочини” [C. 325]. Можливо, декому ці
оцінки видадуться надто різкими, але вся фактографія рецензованої монографії при�
водить до таких висновків. Окрім аналізу численних постанов, законів, указів, слід,
вказати ще на свідчення жертв політики наруги над родинами, тих, кого система і її
вождь Сталін вважали своїми ворогами. Ці матеріали, щедро вкраплені в канву до�
слідження, іноді навіть мазками, не дають забувати про жертв, змушують вислухову�
вати й іншу, потерпілу сторону, показують реалізацію репресивної політики за сімей�
ною ознакою як гуманітарну катастрофу.
Стосовно мотивації радянського “правосуддя”, то тут історику доводиться роби�
ти певні припущення, бо вигадати якісь прийнятні юридичні норми, які б не супере�
чили загальнолюдським правовим цінностям, радянські законники були не в змозі.
На нашу думку, логічними виглядають міркування дослідниці щодо цього аспекту:
“Витравити”, “викорінити”, “знищити геть�чисто” – такими гаслами рясніли прак�
тично всі документи, що ініціювали репресії, зокрема й ті, в яких ішлося про членів
сімей “ворогів” радянської влади. Щоправда, в жодному з них лідери радянської дер�
жави, як і керівництво каральних органів, не спромоглися пояснити, за що ж саме
мають бути репресовані близькі та рідні “ворогів народу”. Зовсім була відсутня аргу�
ментована мотивація. Замість неї винайшли казуїстичне поняття “соціально небез�
печні особи (елементи)”, яких треба було ліквідовувати чи ізолювати. Саме це й
виправдовувало сумнівну з юридичної точки зору “революційну доцільність” як ос�
новоположний принцип більшовицького “права” [С. 35]. У майбутньому тривав га�
рячковий пошук претекстів. Автор яскраво ілюструє це на прикладі дії наказу МБД
СРСР від 20 жовтня 1948 р. “Про виселення з території західних областей Українсь�
кої РСР сімей бандитів, націоналістів і бандпособників, у відповідь на здійснені бан�
дитами диверсійно�терористичні акти”. Ретельно проаналізувавши зміст двох відпо�
відних інструкцій, Т. Вронська прийшла до логічного висновку: “Отже, постановою
радянського уряду та відповідною директивою МБД СРСР західноукраїнські села
тепер перетворювалися на заручницькі резервації, звідки можна було в будь�який
момент уже практично “оформлених” відправити в заслання. [...]. Відтоді й до самого
кінця депортацій в усіх звітах уживався саме такий термін – “дії у відповідь” [С. 380
– 381]. Жорстока іронія цієї “відмазки” полягає в тому, що масові депортації з краю
розпочалися з 1944 р. Крім того, керівництву радянської держави годилося б знати,
що Нюрнберзький трибунал засудив практику “заручництва” й “колективної відпо�
відальності”, що застосовувалась нацистською Німеччиною та її сателітами, як воєн�
ний злочин.
Трагедія сотень тисяч старих, неповнолітніх, хворих громадян СРСР, котрі по�
трапляли під сумнівні в юридичному сенсі директиви й постанови, таким чином,
немає жодного виправдання – ні правового, ні морального.
Між тим, такий підхід практикувався упродовж тривалого часу. Дослідниця цілком
обґрунтовано розпочинає свій аналіз з 1917 р. – часу захоплення більшовиками влади
в Росії, переконливо показує, що політика репресій проти родин супроводжувала усі
етапи формування сталінського типу тоталітарного режиму. Потужне враження справ�
ляє й історія повільного демонтажу системи ГУЛАГу та масового використання при�
мусової праці в Сибіру, північних областях, на Далекому Сході СРСР.
Сіверянський літопис 245
Працюючи у загальних та галузевих архівах, історик виявила низку невідомих
документів, аналіз яких дав змогу відтворити в деталях практику нарощування реп�
ресивних заходів, поширення їхньої дії на все нові категорії населення. Наші сучасни�
ки, може, й знають, хто такі “куркулі” (в монографії, до речі, добре показано, як люто
боролася з ними та їхніми родинами радянська влада), але навряд, щоб хтось міг
пояснити, хто такі “мінусники”, “колишні люди”, “позбавленці”, “відмовники”, “пере�
сидчики”, “повторники”. Між тим, це численні категорії людей. Приналежність (не з
своєї волі, звичайно) до тієї чи іншої групи ламала життя не тільки старшим членам
сімей, але й їхнім дітям на довгі роки. Автор дає розгорнуті довідки щодо появи цих
термінів, покарань, яких зазнавали люди на підставі різних наказів. Чи не найрозло�
гіше у книзі висвітлено долю ЖИР та ЧСИР (абревіатура з російської мови – “жены
изменников родины”, “члены семей изменников родины”), якими наповнювали цілі
табори. Людський вимір трагедії жінок і дітей, яких зовсім безпідставно карали в
СРСР у таборах, безмірний. Ось що пише автор про найбільший табір для ЖИР та
ЧСИР – АЛЖИР – “Акмолинский лагерь жен изменников родины”: “6 січня 1938 р.
в Акмолинське відділення прийшов перший етап – 50 жінок з дітьми. Того ж місяця їх
кількість зросла до 2130 осіб. Серед них було 655 вагітних й тих, які мали немовлят.
Жінок, які прибули першими, примушували зводити бараки для нових ув’язнених.
По 12 – 14 годин на день вони тягали двадцятикілограмові самани, піднімали їх на
риштування, складали у стіни. Найважче доводилося тим, які рубали очерет на тон�
кому льоду для опалення тих нехитрих споруд” [С. 183].
Не кращими були умови й депортованих на заслання або примусово відправле�
них на каторжні, по суті, роботи до Сибіру членів родин вояків УПА. Влада прирікала
на смерть, хвороби, каліцтво людей уже самими тривалими перевезеннями. Заступ�
ник наркома внутрішніх справ СРСР В. Чернишов у своїй телеграмі на ім’я наркома
внутрішніх справ В. Рясного обурювався, що “йому не потрібні “дистрофіки” та “інва�
ліди”, які прибувають ешелонами із Західної України” і наводив приклад: в ешелоні
№ 47379 із Тернопільської області серед 385 осіб було виявлено 315 дистрофіків і 10
трупів [С. 390].
Питання про загальну кількість взятих в заручники, депортованих, засланих до�
слідниця аналізує з особливою ретельністю, але кожного разу, виводячи якісь уза�
гальнюючі дані, вона змушена робити застереження про ймовірну їхню недо�
стовірність, спричинену неякісною, епізодичною, фрагментарною, спотвореною інфор�
мацією, неврахуванням тих чи інших категорій населення тощо. Так, назвавши кількість
засланих у 1944 – 1952 рр. тільки із Західної України – 206 664 чоловік (з них 187 893
– члени родин українських повстанців), інші – єговісти і “куркулі”, вона зауважує, що,
хоча “цифра досить вражаюча. Проте і вона не відтворює розмірів демографічної
катастрофи в західноукраїнському регіоні й Україні в цілому” [C. 440]. І далі автор
наводить категорії неврахованих жертв, включно з ненародженими дітьми.
Варто також зазначити, що у всеукраїнську канву поневірянь органічно вплетені й
чернігівські нитки, більше того, історик виокремила добірку матеріалів із архіву УСБУ
в Чернігівській області, матеріали якої дозволили повніше з’ясувати дію механізму
терору 1937 – 1938 рр. [C. 24]. Так, у монографії наведені дані, що з тюрми м. Городні
у січні 1938 р. до Темниківського табору (у Мордовії) було відправлено 23 жінки
[С. 183], використано розповідь мешканки с. Локнисте Менського району Ганни Шев�
ченко як ілюстрацію до горезвісного процесу розкуркулення [C. 83].
Взагалі монографію п. Вронської можна трактувати як своєрідну енциклопедію
або путівник по звивистих, переплутаних, кривавих стежках ГУЛАГу, куди сотні ти�
сяч людей загнала зла воля “будівників комунізму”. У післямові автор з відчутною
тривогою і болем пише про наслідки злочинної політики “тотального контролю над
поведінкою громадян, сімейним життям” – ми отримали в спадок “мовчазно заціпе�
ніле суспільство”, “фаталізм і пасивність у суспільстві”, багато інших руйнацій у ду�
ховному, культурному, моральному плані.
У цій книзі немає традиційного happy end’а, зате є сувора й жорстока правда, зак�
лик до відновлення історичної справедливості стосовно усіх сталінських жертв, пе�
реконання в гострій потребі “переформатування історичної пам’яті на засадах загаль�
нолюдських, гуманістичних цінностей і демократичної правосвідомості” [C. 457].
Тамара Демченко
|