Родовід Київського митрополита Гавриїла Коленди

Стаття на підставі різноманітних джерел реконструює генеалогічне древо відомої шляхетської родини Гавриїла Коленди (1606-1674), греко-католицького митрополита Київського, Галицького та всієї Руси. За перше століття існування цієї родини (друга половина XVI ст. – друга половина XVII ст.) її презентую...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Іваненко-Коленда, С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України 2010
Назва видання:	Сiверянський лiтопис
Теми:	Церковна старовина
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/24678
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Родовід Київського митрополита Гавриїла Коленди / С. Іваненко-Коленда // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 2-3. — С. 111-123. — Бібліогр.: 33 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-24678
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-246782013-02-13T02:57:00Z Родовід Київського митрополита Гавриїла Коленди Іваненко-Коленда, С. Церковна старовина Стаття на підставі різноманітних джерел реконструює генеалогічне древо відомої шляхетської родини Гавриїла Коленди (1606-1674), греко-католицького митрополита Київського, Галицького та всієї Руси. За перше століття існування цієї родини (друга половина XVI ст. – друга половина XVII ст.) її презентують 15 відомих нам осіб, які проживали на теренах Великого князівства Литовського. З початку XVII ст. маєтки родини були розташовані, головним чином, у Віленському воєводстві. Службова кар’єра, матрімоніальні зв’язки з провідними шляхетськими родинами Білорусі, Литви та України свідчать про високий статус родини Коленд у сучасній їм суспільній ієрархії. З кінця XVI ст. родина брала активну участь у релігійному житті Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. Статья, базирующаяся на основании разнообразных исторических источников, реконструирует генеалогическое древо известной шляхетской фамилии Гавриила Коленды (1606-1674), греко-католического митрополита Киевского, Галицкого и всея Руси. За первое столетие своего существования (вторая половина XVI ст. – вторая половина XVII ст.) эту семью представляют 15 её членов, проживавших на территории Великого княжества Литовского. С начала XVII ст. имения фамилии в основном располагались на землях Виленского воеводства. Служебная карьера, матримониальные связи со знаменитыми шляхетскими родами Беларуси, Литвы и Украины, свидетельствуют о высоком статусе семьи Коленда в современной им общественной иерархии. С конца XVI ст. фамилия принимала активное участие в религиозной жизни Великого княжества Литовского и Речи Посполитой. The article reconstructs genealogical tree of the well known noble family of Gabriel Kolenda (1606 -1674), Greek Catholic Metropolitan of Kyiv, Halychyna and the whole Rus. The article basing on the wide range of historical sources. During the existence of this family (second half of the 16^th – second half of the 17^th century), its members owned 15 settlements, which were mostly situated in Grand Duchy of Lithuania (Belarus and Lithuania). In the beginning of the 17^th century, the possessions of the family expanded to Vilnius region. The carriers and matrimonial relations of the representatives of the kin with influential noble families of Lithuania Belarus and Ukraine regions prove the high status of the Kolenda family in contemporary social hierarchy. It is also important that starting from the end of the 16^th century, the family took active part in the religious life of Grand Duchy of Lithuania and Polish Commonwealth. 2010 Article Родовід Київського митрополита Гавриїла Коленди / С. Іваненко-Коленда // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 2-3. — С. 111-123. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. XXXX-0055 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/24678 94(477)«XVII» uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Церковна старовина Церковна старовина
spellingShingle	Церковна старовина Церковна старовина Іваненко-Коленда, С. Родовід Київського митрополита Гавриїла Коленди Сiверянський лiтопис
description	Стаття на підставі різноманітних джерел реконструює генеалогічне древо відомої шляхетської родини Гавриїла Коленди (1606-1674), греко-католицького митрополита Київського, Галицького та всієї Руси. За перше століття існування цієї родини (друга половина XVI ст. – друга половина XVII ст.) її презентують 15 відомих нам осіб, які проживали на теренах Великого князівства Литовського. З початку XVII ст. маєтки родини були розташовані, головним чином, у Віленському воєводстві. Службова кар’єра, матрімоніальні зв’язки з провідними шляхетськими родинами Білорусі, Литви та України свідчать про високий статус родини Коленд у сучасній їм суспільній ієрархії. З кінця XVI ст. родина брала активну участь у релігійному житті Великого князівства Литовського та Речі Посполитої.
format	Article
author	Іваненко-Коленда, С.
author_facet	Іваненко-Коленда, С.
author_sort	Іваненко-Коленда, С.
title	Родовід Київського митрополита Гавриїла Коленди
title_short	Родовід Київського митрополита Гавриїла Коленди
title_full	Родовід Київського митрополита Гавриїла Коленди
title_fullStr	Родовід Київського митрополита Гавриїла Коленди
title_full_unstemmed	Родовід Київського митрополита Гавриїла Коленди
title_sort	родовід київського митрополита гавриїла коленди
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Церковна старовина
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/24678
citation_txt	Родовід Київського митрополита Гавриїла Коленди / С. Іваненко-Коленда // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 2-3. — С. 111-123. — Бібліогр.: 33 назв. — укр.
series	Сiверянський лiтопис
work_keys_str_mv	AT ívanenkokolendas rodovídkiívsʹkogomitropolitagavriílakolendi
first_indexed	2025-07-03T04:00:47Z
last_indexed	2025-07-03T04:00:47Z
_version_	1836596852340817920
fulltext	Сіверянський літопис 111 Cергій Іваненко�Коленда � РОДОВІД КИЇВСЬКОГО МИТРОПОЛИТА ГАВРИЇЛА КОЛЕНДИ Стаття на підставі різноманітних джерел реконструює генеалогічне древо відомої шляхетської родини Гавриїла Коленди (1606�1674), греко�католицького митрополита Київського, Галицького та всієї Руси. За перше століття існування цієї родини (друга половина XVI ст. – друга половина XVII ст.) її презентують 15 відомих нам осіб, які проживали на теренах Великого князівства Литовського. З початку XVII ст. маєтки родини були розташовані, головним чином, у Віленському воєводстві. Службова кар’єра, матрімоніальні зв’язки з провідними шляхетськими родинами Білорусі, Литви та України свідчать про високий статус родини Коленд у сучасній їм суспільній ієрархії. З кінця XVI ст. родина брала активну участь у релігійному житті Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. Ключові слова: родовід, київський митрополит, Велике князівство Литовське, Коленда. У середині XVII ст., коли уніатська церква Речі Посполитої була поставлена перед перспективою цілковитого знищення, її очолив архієпископ Гавриїл Колен� да (1606�1674) – настоятель Супрасльської лаври, протоархімандрит (генерал) ордену святого Василія Великого, митрополит Київський, Галицький та всієї Руси. Владика з найвищою для свого часу богословською і філософською освітою, ар� хімандрит Березвецького, Тороканьського та Ліщинського монастирів, архієрей Полоцької, Вітебської й Мстиславської уніатських єпархій Гавриїл Коленда ще за життя свого попередника митрополита Антонія Селяви (+1655) став фактичним зверхником греко�католицької церкви Речі Посполитої. Унія під його проводом не тільки не припинила свого існування в роки Хмельниччини та Руїни, на що сподівалися представники ворожих конфесій, а навпаки, зміцнила свої позиції на теренах Білорусі та Правобережної України. За заслуги перед греко�католицькою церквою митрополит Коленда отримав від своїх сучасників лаконічну, але крас� номовну характеристику: «Святої Унії пастир достойний і старанний»1 , а вдячні ченці�василіяни ХХ сторіччя вирішили, що своїми подвигами Гавриїл Коленда заслужив гідність стати поруч митрополита Іпатія Потія2 . За походженням митрополит Гавриїл (Юрій) Коленда належав до відомої ро� дини білоруської шляхти Речі Посполитої, яка користувалася польським гербом «Белти». Приступаючи до огляду історіографії цього питання, зазначимо, що ро� довід митрополита Коленди, попри згадки на сторінках різноманітних видань, присвячених історії України та її Церкви (хоча б такого поважного, як “Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України” Н. Яковенко), так і не дочекав� ся свого опрацювання серед українських науковців. Тому більшу частину істо� ріографії, що стосується родоводу митрополита Коленди, складають дослідження польських геральдистів та вчених�істориків. Першу спробу реконструювати генеалогію Коленд на основі достовірних дже� рел XVII ст. зробив львівський єзуїт Каспар Несецький у другому томі свого гер� бовника «Корона Польська при золотій вольності»3 . К. Несецький, базуючись на повідомленні литовського хроніста Войцеха (Альбрихта) Кояловича, прямо по� УДК 94(477)«XVII» © Іваненко�Коленда Сергій Іванович – аспірант Чернігівського національ� ного педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка. 112 Сіверянський літопис в’язав походження родини Коленд з легендою про герб „Белти”, який був прине� сений до Польщі з Моравії ще у IХ сторіччі. Гербовник К. Несецького цінний тим, що у ньому про митрополита Коленду, його батька, братів, членів родини наводяться характеристики�спогади їх сучас� ників, які були головним джерелом інформації для К. Несецького. І це не дивно, адже на той час Коленди вже входили до лав заможної шляхти, займали важливі посади в системі державного (як регіонального, так і центрального) управління і навіть побували в сенаторському колі Речі Посполитої. Як і вся праця К. Несецького, значна частина родоводу Коленд наповнена ко� роткими, але вишуканими похвалами на честь митрополита Гавриїла Коленди та його родичів. Окрім зверхника уніатської церкви, автором особливо відзначено його батька – віленського земського писаря Яна Коленду, від якого починається перелік представників родоводу. Проте К. Несецький зовсім нічого не повідомляє про їхніх давніших предків. Пояснюється це тим, на нашу думку, що до середини XVII ст. (до часу діяльності митрополита Гавриїла та його брата Еноха, дерптсь� кого воєводи) Коленди не були відомі широкому загалу Речі Посполитої. Тому довгий час до знайдення і дослідження родинних архівів шляхтичів Коленд давніші предки зверхника уніатської церкви були для його біографів, геральдистів та істо� риків “terra incognita”. Фактично, інформація К. Несецького про родовід, що нас цікавить, не виходить за межі XVII ст. і завершується нащадками митрополичого брата – Михайла Коленди, віленського земського судді. Протягом наступного ХІХ ст. Коленди не тільки не дочекалися присвячених їм спеціальних монографічних робіт, але й жодного разу не згадувалися на сто� рінках відповідних біографічних та генеалогічних довідників. Майже через 200 років після К. Несецького на Коленд звернув увагу Северин Уруський, відвівши їхньому родоводу трохи більше однієї сторінки у своєму “Гербажі польської шлях� ти”4 . Незважаючи на досить малий обсяг свого дослідження, він суттєво розши� рює коло інформації про родину уніатського зверхника всієї Руси. С. Уруський у розповіді про батька та братів митрополита Гавриїла Коленди частково дублює повідомлення з гербовника К. Несецького. У той же час, набага� то цікавішими і несподіванішими є його згадки про матір митрополита – Маріан� ну Подбіпенту та митрополичого діда – Михайла Григоровича Коленду, якого у “Гербажі польської шляхти” було взято за родоначальника („протопласта роду”). С. Уруський у своєму викладі родоводу Коленд активно використовував різно� манітну літературу та доступні для нього джерела (постанови державних сеймів та повітових сеймиків Речі Посполитої), до яких у його гербажі подано відповідні відсилання. Це значно підсилює наукову цінність дослідження. Відомості С. Уруського, що базуються на актових матеріалах, вельми корисні, проте надзви� чайно розрізнені. У своїй більшості вони стосуються окремих персоналій, згаданих автором “Гербажу польської шляхти” тільки тому, що протягом XVIII – XIX сторіч вони носили прізвище Коленда (Kolкda). З цього приводу дуже важко, а інколи навіть неможливо ідентифікувати згадувані С. Уруським історичні особи, відтво� рити їхні родинні зв’язки та об’єднати їх у єдиний безперервний родовід. Протягом XX ст. як найбільш відомому представнику родини митрополиту Гавриїлу Коленді присвятили окремі біографічні нариси Маріан Рехович у Польському біографічному словнику5 та отець�василіянин Іван Іриней Назарко у “Записках ЧСВВ (Чину Святого Василія Великого)”6 . Проте, що стосується ро� доводу уніатського зверхника митрополита Київського, Галицького та всієї Руси Гавриїла, то, у кращому випадку, автори цих біографічних нарисів називають лише імена його батьків. У сучасній українській історіографії дослідженню проблеми родоводів панів� ного класу в Україні присвятила свою монографію Н. М. Яковенко7 . Що ж сто� сується проблеми походження церковних ієрархів, зокрема митрополита Колен� ди, то про його предків Н. М. Яковенко висловила припущення, що вони також, як «предки церковних ієрархів – Гізелі, Заборовські, ...Кроковські та багато інших... Сіверянський літопис 113 – починали свій «український родовід»...зі служб Острозьким, Заславським, Зба� разьким, Корецьким, Вишневецьким, Чорторийським чи Сангушкам»8 . Це твер� дження потребує детального розгляду. Цілком можливо, що предки Гізелів, Забо� ровських, Кроковських та багатьох інших церковних ієрархів справді починали свій український родовід зі служб Острозьким, Заславським, Збаразьким, Ко� рецьким, Вишневецьким, Чорторийським чи Сангушкам. Однак стосовно митро� полита Коленди ця гипотеза не зовсім припустима, бо достовірно відомо, що його родовід був започаткований на білорусько�литовських землях Речі Посполитої. Зокрема, його предки протягом XVI ст. були служебниками польського короля Сигізмунда�Августа та князів Радзивіллів як Біржанської (литовської), так і Не� свіжської (білоруської) ординацій. Що ж до стосунків родини митрополита Ко� ленди із Вишневецькими, то документально підтверджуються їх не тільки служ� бові відносини, до того ж родинні зв’язки, а саме: троюрідна сестра Гавриїла Ко� ленди Катерина�Євгенія Скумін�Тишкевич була дружиною князя Януша Вишне� вецького, брата Ієремії (славнозвісного Яреми) Вишневецького. Тобто король Михайло Корибут Вишневецький доводився у четвертому коліні племінником митрополита Гавриїла Коленди. Цей факт пояснює приязне ставлення Михайла Корибута Вишневецького (українського князя на троні королів Речі Посполитої) до Гавриїла Коленди (шляхтича Речі Посполитої на престолі українських митро� политів). Якщо ж торкатися початку «українського родоводу» Коленд, то саме зверхник уніатської церкви Гавриїл Коленда його й започаткував своїм титулом «митрополит Київський, Галицький та всієї Руси». Наше завдання полягатиме в тому, щоб на основі праць попередників, а особ� ливо на підставі аналізу друкованих і рукописних джерел, реконструювати генеа� логічне древо цього помітного в історії Речі Посполитої шляхетського роду і про� стежити його кар’єру протягом XVI�XVII ст. Для відтворення якнайбільш повно� го родоводу митрополита Гавриїла Коленди було залучено численний актовий матеріал Національного історичного архіву Білорусі (НІАБ) у Мінську. Основ� ний корпус рукописних джерел НІАБ з цієї тематики (персональні справи шлях� тичів Стадницьких�Коленд) зберігається у фондах Мінського дворянського де� путатського зібрання (далі — Мінське ДДЗ). Частина приватної документації мит� рополита Гавриїла Коленди потрапила до Центрального державного історичного архіву України у м. Львові. Тут варто виділити фонд №201 «Греко�католицька митрополича консисторія м.Львів (1806�1945)», у якому зовсім несподівано відна� ходимо цінну збірку рукописів XVI – XVII ст., що мають першорядне значення для реконструкції родоводу митрополита Гавриїла Коленди. Зокрема, це заповіти його батька Яна Михайловича та рідного брата Михайла�Костянтина, купчі та дарчі записи на нерухомість і різного роду майнова документація представників їх фамілії. Під час пошукової роботи у РГАДА (Російському державному історичному архіві древніх актів у Москві) було виявлено найдавніші джерела, що стосуються пробле� ми походження митрополита Гавриїла Коленди. Насамперед, це архівні пам’ятки XVI ст., які містяться у фонді №389 «Литовская Метрика» РГАДА, а саме: руко� писні угоди про заставу та купівлю�продаж маєтків, що були зроблені предками митрополита Коленди протягом XVI ст. Окремі важливі папери (закладні на маєт� ки та інше) знайдено у Литовському державному історичному архіві у Вільнюсі, зокрема, у фондах шляхтичів Коленд та князів Радзивіллів Несвізької лінії. Початок родоводу Коленд Оскільки жодна людина на землі не здатна повністю дослідити початок свого родоводу у зв’язку з відсутністю достатньої кількості інформаційних джерел, то з цієї ж причини, безумовно, на сьогодні у дослідженні початкової стадії родоводу митрополита Гавриїла Коленди продовжують залишатися значні лакуни. На білоруських землях це прізвище вперше згадується ще на сторінках давньо� руських літописів. Зокрема, це сталося 1044 року, коли великий київський князь Ярослав Мудрий приєднав до своїх володінь білоруське місто Новогрудок та 114 Сіверянський літопис призначив у ньому своїм намісником дружинника Коляду9 . Цілком можливо, що саме цей Коляда і є повноправним родоначальником («protoplastus») шляхетсь� кої родини митрополита Гавриїла. Після інкорпорації Білорусі до складу Великого князівства Литовського, Ко� ленди (Коляди) почали служити литовським господарям. Славнозвісна “Исто� рия Русов или Малой России” повідомляє нам про «полковника Колядича», кот� рий на рубежі XIV�XV сторіч перебував на службі українського князя Венцеслава Светольдовича. Він зі своїм військом захищав Литовську Русь від німецьких хрестоносців і зробив при цьому “значні послуги” королю Владиславу Ягайлові та всьому його королівству10 . Ось як розповідає про це невідомий автор “Истории Русов”: ”Коли у 1401 році від магістра хрестоносців Магнуса, опісля багатьох з ним сутичок і замирень, прислані були до короля Владислава з нарочитим по� сланцем два закривавлені меча, що по тогочасному звичаю означало рішучу і жор� стоку війну і виклик на неї, то за повелінням королівським князь Венцеслав з’єднав� шись з військом польським і литовським, пішов разом з ними в наступ на хресто� носців поблизу міста Динабурга (зараз Даугавпілс, Латвія) і вдаривши їх руськи� ми своїми списами, привів їх у смятіння і завдав їм рішучої поразки.” Король Владислав Ягайло був надзвичайно задоволений і вдячний українсь� кому князю Венцеславу та його «руському воїнству» (серед якого був і «полков� ник Колядич») за такі їхні “важливі послуги” і нагородив їх різними почестями та подарунками. А коли від чинів литовських були зроблені деякі замахи на при� вілеї та маєтності чинів руських та їхнього лицарства, то король Владислав 13 квітня 1409 року видав привілей�підтвердження на пакти з’єднання народу та лицарства Руського з народом та лицарством Польським і Литовським: “Бути їм як рівний з рівними і вільний з вільними вічно і непреложно.” Це військове бра� терство русько�польського лицарства закріпилося в дарованому праві користува� тися руському лицарству гербами польської шляхти. Ось так за Колядичем та його нащадками заховався польський герб «Белти», який був принесений до Польщі з Моравії ще у IХ сторіччі. Типовий герб «Белти» виглядає так: “на червоному полі щита – три схрещені срібні стріли (белти). Се� редня стріла направлена наконечником догори, бокові стріли – наконечниками донизу. Над середньою стрілою розміщується хрест. Щит увінчаний лицарським шоломом і шляхетською короною. В шоломі над щитом – п’ять страусових пір’їн”11 . «Користується гербом «Белти» рід Коленда у Великому Князівстві Литовсько� му»12 – пише польський хроніст Каспар Несецький у своєму вищезгадуваному гербовнику «Корона Польська при золотій вольності». Деякі геральдисти висловлюють думку про те, що хрест у гербі з’явився лише у XVII ст., коли Гавриїл Коленда зайняв посаду митрополита. Тому у геральдич� но�генеалогічній літературі такий герб з хрестом прийнято називати Коленда (від прізвища роду, котрий використовував згаданий варіант) або «Белти» змінений13 . Це підтверджується також печатками митрополита Гавриїла Коленди та його бра� та Михайла, що зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у м. Львові. Є підстави стверджувати, що Коленди брали участь у Грюнвальдській битві, оскільки, за свідченням Каспара Несецького, 15 липня 1410 року серед непере� можних прапорів польсько�литовського війська майоріла й хоругва з гербом «Бел� ти». За свої заслуги, проявлені під час війни та миру, Коленди були вшановані земельними володіннями на теренах Великого князівства Литовського, переваж� но у Віленському воєводстві. Ці маєтки заховалися за їх нащадками, імена котрих неодноразово згадуються на сторінках «Литовської Метрики». Саме тут знаходи� мо про них найдавнішу архівну згадку, що міститься у привілеї князя Казимира Ягелончика на земельне та грошове жалування, виданому 1486 року. Як свідчить цей документ XV ст., у якому, зокрема, відзначена посада та ім’я привілейованого – королівський конюх Коледа14 , предки митрополита Гавриїла Коленди не знева� жали служби при дворі монархів Польщі та Литви. Сіверянський літопис 115 На жаль, наші відомості про королівського конюха Коледу обмежуються лише цією архівною звісткою. З наступного покоління родоводу нам відомий тільки конюшок Коледа, про якого в єдиній архівній згадці початку XVI ст. маємо ще менше інформації, ніж про його батька. В середині XVI століття представники родини з’являються на суспільно�політичній арені Великого князівства Литовсь� кого, а саме: Федір Коленда – найдавніший із згаданих автором “Гербажу польської шляхти”15 представник роду, який 1550 року був Віленським городничим; Ян Колядич – зем’янин господарський, 1557 року згадується як суддя Гродненського повіту; Василій Коледа, 1565 року – служебник пана підскарбія Великого князів� ства Литовського, 1584 року – успадкував маєтки Гвозно та Юдково; Ігнатій – 1584 року, залишив синів Андрія та Станіслава. Проте треба зазначити, що встановити родинний зв’язок вищезгаданих осіб (окрім Федора) із предками митрополита Гавриїла Коленди, донині немає ніякої можливості. До того ж, оскільки дослідницькі можливості не дозволяють повністю простежити всі відгалуження цікавлячого нас роду, то головна увага була приділе� на дослідженню генеалогії тільки тієї гілки Коленд, до якої належав митрополит Гавриїл Коленда. Перше покоління родоводу Гавриїла Коленди 1 – Григорій Коленда – перший достовірно відомий нам прадід (по чоловічій гілці) митрополита Гавриїла Коленди. На жаль, окрім його імені, відомо тільки те, що він був батьком королівського служебника Михайла Григоровича Коленди. 2 – Коленда Федорович – віленський державця (1551�1558) – – вітчим Михайла Григоровича Коленди. Друге покоління (гілка Григорія Коленди) 3/1. – Михайло Григорович Коленда (Kolкda, Коледа) – рідний дід митропо� лита Гавриїла Коленди. Втраченого батька Григорія, відомостей про якого нам поки що розшукати не вдалося, Михайлу Коленді замінив вітчим Коленда Федо� рович, котрий у 1551�1558 роках займав значну посаду державця Вільни – сто� лиці Великого князівства Литовського. Документально підтверджується, що з середини XVI ст. Михайло Григорович Коленда служив дяком у великокняжій канцелярії у Вільні, якою керував князь Миколай Янович Радзивілл (1515�1565 рр.), віленський воєвода і державний канцлер Великого князівства Литовського. Напевно, що не без участі віленського державці Коленди Федоровича, свого вітчима, Михайло Григорович отримав цю помітну посаду, яка зробила його причетним до важливих державних таємниць і стала першою сходинкою його високої ієрархічної скелі. Безумовно, це сталося тільки завдяки особистим здібностям Михайла Коленди та довірі князів Рад� зивіллів, котрі йому протегували протягом наступних тридцяти років, оскільки всі найважливіші посади, які обіймав за своє життя дід митрополита Гавриїла Коленди, були пов’язані з цією могутньою родиною. Миколай Янович Радзивілл (на прізвисько Чорний), як канцлер, безпосередньо сам призначав на посади своїх підлеглих – метрикантів, більшість з яких пов’язувала з господарською канцеля� рією все своє життя. Кандидатів на посади писарів і дяків великокняжої канце� лярії починали готувати з дитячого віку, при цьому майбутні метриканти спочат� ку потроху приєднувалися до загальної роботи державної канцелярії, а потім по� чинали виконувати конкретні розпорядження Великого князя і панів�рад. Роботи вистачало усім, особливо дякам, але ж і оплата праці була насправді княжа – її запросто вистачало на купівлю маєтків. Так, 23 вересня 1558 року у Варшаві король Сигізмунд�Август підписав «при� вілей» на ім’я дяка господарської канцелярії Михайла Григоровича Коленди16 . Королівською милістю привілейованому Коленді дозволялося купити у Ново� грудському повіті однойменного воєводства маєтки Волковичі та Бронники, котрі були у закладному володінні його вітчима Коленди Федоровича. Загалом нічим не примітний «привілей», подібні якому численно роздавалися «з монаршої лас� ки» у королівській канцелярії щоденно. Якби не одна обставина. А саме: по сусід� 116 Сіверянський літопис ству з новопридбаними земельними володіннями Михайла Коленди розташову� вався маєток Рута, де мешкав збирач податків Новогрудського повіту Фелікс Вельяминов та його дружина Богумила Корсак – батьки майбутнього митропо� лита Йосифа Вельямина Рутського. Проте від 1558 року, коли Михайло Коленда купив свої маєтки, до народження майбутнього «Атланта Унії» – митрополита Йосифа Рутського, залишалося майже два десятиріччя, і, судячи з архівних доку� ментів, діти Михайла Григоровича Коленди родилися також не раніше цього стро� ку. У найближчі ж роки митрополичих предків чекали сльози і кров, страждання і смерть близьких та найдорожчих їм людей. Hа порозі їхнього життя стояла жах� лива середньовічна Лівонська війна (1558�1582), яка супроводжувалася чумою, голодомором, людожерством. На початок військових дій між Литвою та Москвою королівський служебник Михайло Коленда вже входив у ближнє оточення Сигізмунда�Августа, безпосе� редньо виконуючи накази короля. 1565 року, коли після перших баталій Лівонсь� кої війни виникла потреба зробити черговий «попис» війська Великого князів� ства Литовського, Михайло Коленда волею монарха направляється в діючу ар� мію „польним писарем”. Поява цієї посади була наслідком змін, що відбулися у війську в перші роки Лівонської війни. Однак своїм корінням уряд „польного писаря” сягає давніших часів. Ще 1529 року статут Великого князівства Литовсь� кого передбачав наявність у війську при гетьмані спеціального писаря, до компе� тенції якого входило завідування військовою документацією, а саме: складання реєстрів (списків) військово�забов’язаної шляхти, що з’являлася на збір війська „у полі”, а також вказання “почтов” (загонів), масті та клейма коней цієї шляхти. Головним обов’язком польного писаря у Лівонську війну стало ведення реєстрів “людей служебних”. Крім того, на польного писаря були покладені функції військо� вого казначея – він керував видаванням “служебним людям” їх платні, вів відповідні реєстри, приймав та зберігав “квити” (розписки в отриманні грошей). Писар польний призначався безпосередньо господарем Великого князівства Литовського. Ця посада, офіційно затверджена 1562 року, виводила її власника з�під влади гетьмана, який керував військом. І, мабуть, не випадково з’явилися поруч польний писар Михайло Коленда та найвищий гетьман литовський Мико� лай Юрійович Радзивілл (на прізвисько – Рудий) – двоюрідний брат Миколая Яновича Радзивілла Чорного. Історичною пам’яткою їх сумісної служби зали� шився «Реестр попису Войска господарского Великого Князьства Литовского, которое се пописовало збираты и пописоваты в Ракове року от нароження Сына Божого тысеча пятьсот шестьдесят пятого месяца июля девятого дня за гетман� ства и справы его милости пана Миколая Радывила, воеводы Троцкого, гетмана Найвышшаго Великого Князьства Литовского, старосты Мерецкого, державцы Лидского, а пописано тое войско через мене Михала Григорьевича Коле(н)ду, служебника Его Королевской Милости». Донині “Попис війська Великого кня� зівста Литовського 1565 року” є одним з основних джерел для дослідження чи� сельності, розселення та етнічно�релігійного складу українських, білоруських та литовських феодалів, а також розміщення їх землеволодінь на теренах Великого князівста Литовського. «Попис» війська проходив з 9 липня по 15 жовтня 1565 року «в полі» між білоруськими містами Раковом і Трабами. Оскільки в розумінні середньовічного суспільства тільки шляхтичі були справжніми захисниками держави, себто несли «земську оборону» – військову службу зі своїх маєтків, то, зрозуміло, знаходимо у «Пописі війська 1565 року» і Коленду Федоровича, котрий 24 серпня 1565 року поставив у військо зі своїх маєтків «з Обачин, з Войное, з Белое» двох вершників, озброєних списами: «2 коні збройно з ощепом»17 . Рік 1565 був особливим у житті Великого князівста Литовського і в долі мит� рополичого діда. В цьому році помер його багаторічний патрон і покровитель – Миколай Янович Радзивілл Чорний, стриєчний брат якого Миколай Юрійович Сіверянський літопис 117 Радзивілл Рудий (1512�1584) перейняв від померлого брата посади віленського воєводи і державного канцлера, що дало йому право займати перше місце в сенаті (серед панів�рад) Великого князівста Литовського. Поруч із Миколаєм Радзиві� ллом Рудим знову, як свідчить «Попис надворної хоругви», бачимо Михайла Коленду. Наступний “Попис війська Великого князівста Литовського” був зроблений уже 1567 року за гетьманства Григорія Олександровича Ходкевича. Михайло Гри� горович Коленда на той час встиг передати свої повноваження «польного писаря» якомусь Степану Якимцю. «Попис 1567 року» розповідає нам, що «месяца октября 4 дня 1567 года Миха� ил Григорьевич Коле(н)да з ыменья своего Лянян в повете Ковенском, а з выслуги своее Виркник в том же повете выслал слуг своих кони 2 збройно – панцирь, прил� бица, а зброя бляхова, тарч, др., прислал на свое место в войско слугу Беняша Ждановича, а сам служит пану воеводе Виленскому. Он же ставил в войско одно� го драба (пішого воїна) з ручницею”18 . З цього тексту дізнаємося, що дід митропо� лита Коленди, окрім двох маєтків у Hовогрудському повіті однойменного воє� водства, куплених 1558 року, мав ще два маєтки у Ковенському повіті Трокського воєводства, з котрих було мобілізовано до війська четверо добре озброєних воїнів у панцирах: троє вершників та один піхотинець. А сам Михайло Коленда на той час, напевно, вже готувався з Миколаєм Радзивіллом Рудим їхати до Любліна протестувати проти славнозвісної унії (1569) з Польщею, затятими противника� ми якої, як відомо, були князі Радзивілли. Цілком можливо припустити, що саме в ті часи Михайло Григорович Коленда розпочав будівництво своєї столичної оселі з обширними службовими приміщеннями на «руській половиці» Вільна, в котрій народилися й повиростали його діти та онуки, серед яких згодом був і уніатський митрополит всієї Руси. 1574 року у маєтку Рута Новогрудського повіту однойменного воєводства в родині Фелікса Вельяминова і Богумили Корсак народився син – майбутній мит� рополит Йосиф Вельямин Рутський. Батьки хлопчика, хоча й сповідали кальвінізм, на той час модний у Великому князівстві Литовському, однак охрес� тили немовля у православній вірі на ім’я Ян (Іоанн). Майже водночас дружина Михайла Коленди, власника сусіднього маєтку Волковичі, Ганна Скумін�Тишке� вич також народила сина, якого теж охрестили Яном. 1579 року королем Речі Посполитої, войовничим Стефаном Баторієм була надана Михайлу Григоровичу Коленді нова почесна дігнітарська посада: «войсь� кий трокського воєводства». Цілком можливо, що це було зроблено не без клопо� тання трокського воєводи, яким на той час був князь Миколай Радзивілл Рудий. І наприкінці Лівонської війни, отримавши за свої ратні подвиги багате Ошмянсь� ке староство у Білорусі, престарілий князь Радзивілл, напевне, знову згадав свого старого військового товариша і призначив Михайла Григоровича Коленду своїм підстаростою в старостві, чим дарував йому майже необмежену судову владу над людьми посполитими в Ошмянському повіті Віленського воєводства. Однак і сам Михайло Григорович не забував благодіяти своїм соратникам. Є всі підстави стверджувати, що саме клопотанням «пана войського Трокського» його слуга Беняш Жданович, котрий 1567 року був посланий на місце Коленди служити до надворної хоругви, пізніше став намісником при новогрудському воє� воді Скуміну�Тишкевичу. Відомий сенатор Речі Посполитої Федір Іванович Скумін�Тишкевич доводився рідним братом Ганни – дружини Михайла Григоро� вича, тобто був швагром Коленди. Тому, і про це свідчать архівні матеріали, на� щадки Федора Скуміна�Тишкевича: єдиний син Януш та єдина онука Євгенія� Катерина, протягом життя були в приязних стосунках із нащадками Михайла та Ганни Коленд. От, власне, і все, що відомо з архівних джерел про діда (по батьковій лінії) митрополита Гавриїла Коленди. Хіба висловити припущення, що маєтки Меречь� Олешківський та Меречь�Конвалішки, котрі входили до володінь родини Ко� 118 Сіверянський літопис ленд, також були придбані не без допомоги князя Радзивілла. Тому що серед своїх величезних латифундій цей магнат мав ще й Мерецьке староство. Через два роки після підписання Ямпільського мирного договору (1582) з Москвою, котрий поклав край Лівонській війні, князь Миколай Юрійович Рад� зивілл, який уже напевно за 72 роки свого життя із Рудого перетворився на Сиво� го, відійшов з цього світу. А 12 грудня 1586 року в Гродно несподіванно помер король Стефан Баторій. Героїчна епоха канула в Лету. Прихід до влади нової ко� ролівської династії Ваза в особі шведського принца, який став королем Сигізмун� дом III, обіцяв Речі Посполитій великі потрясіння. І ніколи їй було фіксувати в аналах історії подальше життя «служебника» своїх померлих монархів. Хочеться вірити, що останні роки життя Михайло Григорович Коленда провів у мирній тиші своєї домашньої оселі, оточений турботою і увагою люблячої роди� ни, а також повагою і шаною добрих сусідів. Без сумніву, виховавши своїх синів Яна, Юрія, Григорія та Федора у християнській вірі. І до сього дня про це свідчать пом’янники (синодики) Супрасльської лаври та Віленського Свято�Троїцького монастиря. Роки смерті Михайла Григоровича Коленди та його дружини Ганна Скумін� Тишкевич, на жаль, невідомі. Третє покоління роду (гілка Михайла Григоровича) 4/3 – Юрій, 1594 року згадується у дарчому записі на маєток своєї матері, Ганни Скумін�Тишкевич. 5/3 – Федор, 1594 року згадується у дарчому записі на маєток своєї матері, Ганни Скумін�Тишкевич. 6/3 – Григорій, +1604 року згадується у пом’янику (синодику) Супрасльської лаври. 7/3 – Ян Михайлович Коленда. Джерела не дозволяють точно встановити рік його народження. Найвірогідніше, це сталося наприкінці 70�х – початку 80�х років XVI сторіччя. Ян був молодшим сином Михайла Григоровича Коленди і Ганни Скумін�Тишкевич. По материній лінії він належав до сенаторської родини Речі Посполитої. Ян Коленда, також як і його брати, вперше згадується 1594 року у дарчому записі своєї матері, Ганни Скумін�Тишкевич, на її маєток Мереч�Монк� гирдовський, куплений нею 1581 року. На початку XVII ст. Ян Михайлович Коленда одружився з Маріанною (Ма� риною), дочкою Григорія Івановича Подбіпенти та Анастасії Тишкевич. Батьки Маріанни походили із старовинних родин руської шляхти Великого князівства Литовського. Дід Маріанни Григорівни Іван Подбіпента протягом 60�х років XVI ст. служив «товаришем», тобто офіцером, у роті знаменитого героя Лівонсь� кої війни Філона Семеновича Кміти, хорунжого Оршанського, старости Чорно� бильського. Цілком вірогідно, що саме під час тієї війни Іван Подбіпента позна� йомився з польним писарем Михайлом Колендою, за сина якого згодом, за ста� рим шляхетським звичаєм, вийшла заміж його онука Маріанна. 1608 року шляхта Віленського воєводства вибрала Яна Коленду кандидатом на вакантну посаду писаря Віленського земського суду. Король Сигізмунд III, бе� зумовно, враховуючи заслуги його батька – королівського служебника Михайла Григоровича, затвердив Яна Михайловича на цей уряд19 , незважаючи на те, що на нього, окрім Коленди, претендували ще троє кандидатів. Цю посаду він обіймав усе своє життя, хоча й інколи (як наприклад, у 1619 р.) бував депутатом Головно� го литовського трибуналу від Ошмянського повіту. Ян Михайлович та його дружина Маріанна Григорівна були дуже віруючими людьми. Свого первістка вони охрестили Юрієм20 на честь святого великомуче� ника Георгія та в пам’ять про стрия Юрія Михайловича (батькового рідного бра� та). В родині Коленд, окрім Юрія, підростало ще семеро дітей21 – троє хлопчиків: Енох, Ілля та Михайло і четверо дівчат: Ганна, Катерина, Іустинія та Варвара, яких батьки виховали у заповідях християнської любові. Велика побожність под� ружжя Колендів проявлялася ще й у тому, що протягом свого життя вони з вели� Сіверянський літопис 119 кою повагою ставилися до церкви та її священиків і неодноразово жертвували значні кошти й нерухому власність ченцям�василіянам Віленського Свято�Троїць� кого монастиря22 . Крім того, Ян Коленда щороку запрошував греко�католицьке духовенство на свята Різдва Христового, Різдва Богородиці й на Великдень у свій родинний маєток Мереч�Олешківський для Богослужіння у місцевому храмі23 . Саме в той час, коли Юрій Коленда остаточно прийняв намір вступити до Василіянського ордену, його батьки, з великої вдячності Богу за направлення сина на стезю спасіння, на свої кошти розпочинають будівництво родинної каплиці у Віленському Свято�Троїцькому монастирі. Ця каплиця (яка існує й нині) з вівта� рем на честь Воздвиження Чесного Хреста Господнього була прибудована до південної сторони собору Святої Трійці, зведеного ще 1514 року князем Кос� тянтином Івановичем Острозьким. Своїми фундаторами каплиця була забезпе� чена всіма необхідними для Богослужіння «церковними апаратами». У вівтарі каплиці на престолі лежала прикута до нього ланцюгом пергаменна книга, до якої були вписані імена всіх членів родини як живих, так і вже померлих на той час. Будівництво каплиці було завершене до Великодніх свят 1628 року. Під вівтарем цієї каплиці, з благословіння митрополита Йосифа Рутського, батьки Гавриїла Коленди споруджують родинну крипту для себе, своїх дітей і нащадків свого роду. Для підтримки каплиці у належному для Богослужіння стані та задля матері� ального забезпечення отців�василіян, віленський земський писар Ян Коленда по� дарував Свято�Троїцькому монастирю ще один свій будинок у Вільні “на Шерей� пишках” і три тисячі злотих. Його дружина Маріанна – ще 800 злотих особисто від себе пожертвувала на цю душеспасительну справу. За ці пожертви отці�васи� ліяни на вічні часи забов’язалися кожну середу та п’ятници відправляти Богослу� жіння за здоров’я та спасіння фундаторів Коленд, а також їхніх дітей і нащадків. По суботах, також вічними часами – отці�василіяни були забов’язані відправля� ти панахиди (поминальні Богослужіння) за спокій душ померлих предків Яна Михайловича Коленди, Маріанни Григорівни Подбіпенти та всіх представників їхнього роду, тіла яких ченці�василіяни забов’язалися приймати та погребати у крипті згідно з „грецьким” обрядом24 . Це й було зроблено з тілом самого фундатора, коли 1645 року на судових рочках Михайлівських його милість пан Ян Коленда, писар земський Віленсь� кий, не досудивши тих судових років, помер. Згідно із заповітом небіжчика, його сини стали спадкоємцями численних маєтків, котрі знаходилися у різних повітах Великого князівства Литовського25 . Четверте покоління (гілка Яна Михайловича Коленди) 8/7 – Юрій (Гавриїл). – Народився 1606 року у родинних добрах своїх батьків. 1624 року вирішив вступити до Василіянського ордену26 . В чернецтві прийняв архангельське ім’я Гавриїл (Габріель). Новиціат відбув у 1625–1626 рр. у Битеньсь� кому монастирі (нині – Брестська обл., Білорусь). 1627 року як здібний вихованець новиціату Коленда отримує спеціально нада� ну для подальшої освіти стипендію папи римського Урбана VIII і вирушає до Східної Пруссії вивчати філософію в Папському Місійному колегіумі м. Браун� сберг (нині – м. Бранів, Польща). Повернувшись 1630 р. з Браунсберга, три роки студіює теологію у Віленськомy Папськомy колегіумі. 28 березня 1633 року Гав� риїл Коленда був висвячений на священика. Того ж року від’їжджає до Австрії, де три роки поглиблює свої знання богослов’я, логіки та філософії в стінах Віденсь� кого університету. Після віденських студій отець Гавриїл 1 грудня 1636 р. був за� рахований на трирічний курс навчання в Грецькій колегії св. Афанасія у Ватикані. 24 листопада 1639 р. закінчив навчання і виїхав із Рима додому27 . Невдовзі після повернення стає настоятелем щойно створеного монастиря на честь Різдва Бого� родиці в Березвечі Полоцької архієпископії. 1645 року після смерті батька отримав у спадщину маєток Боярок. 1652 р. – архімандрит Гавриїл Коленда був проголошений коад’ютором (заступником з правами наслідування) Полоцького архієпископа28 . 1653 р. – висвячений на єпис� 120 Сіверянський літопис копа Мстиславського, водночас призначений адміністратором Київської митро� полії і архімандритом Ліщинського монастиря у Пінську. Після смерті митропо� лита Антонія Селяви (+1655), стає зверхником греко�католицької церкви Речі Посполитої. З 1656 р. – настоятель Супрасльської лаври. 1665 р. – офіційно отри� мав від папи римського Олександра VII затвердження на посаді митрополита Київського, Галицького та всієї Руси. З 1667 р. – генерал Василіянського ордену (протоархімандрит чину святого Василія Великого). Помер 11 лютого 1674 року в Супрасльській лаврі. Тіло митрополита Коледи було перевезено до Полоцька, де й поховано у кафедральному соборі Святої Софії 18 лютого 1674 року. 9/7 – Енох Коленда. 1632 року – депутат Головного Литовського Трибуналу від Віленського воєводства; 1637 року – Трокський підвоєвода, одним з перших надрукував «своїм коштом» панегірик на смерть митрополита Йосифа Рутського «Enthronisinum albo panegiryk Jozefowi Ruckiemu Metropolicie Ruskiemu 1614 in 4to w Wilnie». З 1641 року – Віленський підвоєвода. У липні 1651 року, після битви під Берестечком, отримавши королівський привілей на Дерптське воєвод� ство29 став сенатором Речі Посполитої. Проте невдовзі був вимушений зректися цієї посади. З того часу зникає з арени суспільно�політичного життя Речі Поспо� литої. Енох Коленда був жонатий на княжні Марії (Маріанні) Друцькій�Соко� линській, від якої мав двох синів. Від батька отримав у спадщину маєтки Мереч� Міхновський та Мереч�Морцовський і «дідовщизну» Волковичі та Бронники у Hовогрудському воєводстві. 10/7 – Михайло�Костянтин. У 1634, 1635, 1642, 1650 роках згадується як депу� тат Головного литовського трибуналу від Віленського воєводства. У 1643�1646 роках – суддя гродський Трокський, у 1655�1667 роках – хорунжий Дерптський, дворянин короля Яна�Казимира. Після укладення перемир’я в Андрусові 1667 року став Віленським підсудком, а із 1680 року і до кінця життя був земським суддею Віленського воєводства. В першому шлюбі був одружений із Софією Ада� мівною Раєцькою, від якої мав двох синів: 1) Адам�Владислав (підстолій Волко� виський, староста Хелховський) та 2) Матеуш�Яцек (ксьондз�домінікан). У дру� гому шлюбі Михайло�Костянтин був одружений з Доротою Пронтницькою, від якої мав дочок: 1) Єлизавету (в шлюбі була за Василем Филіповичем, стольни� ком Речицьким) та 2) Ганну (в шлюбі була за Мартином Шивінським). Михайло�Костянтин отримав від батька у спадщину маєтки Смогорі, Мереч� Олешківський та Мереч�Конвалішки у Віленському воєводстві. Протягом життя набув маєтки Больценники, Каменка, Мереч�Морцовський та від короля Яна III Собеського отримав Хелховське староство, яке 1684 року заповів сину Адаму� Владиславу. Михайло�Костянтин помер 19 серпня 1685 року. 11/7 – Ілля. Згадується у 1634�1635 роках як депутат Головного литовського трибуналу від Віленського воєводства. Подальша доля невідома. Після смерті бать� ка Яна Михайловича Коленди, згідно з його заповітом, мав отримати у спадщину маєток Дзілуни, Віленського воєводства. 12/7 – Ганна. В шлюбі була за Станіславом Бялозором, підсудком Вілько� мирським (1636), воєводою Мстиславським (1661). Їхній син Марциян Бялозор – єпископ Пінський і Туровський (1666�1697), архієпископ Полоцький, Вітебсь� кий і Мстиславський (1697�1707). 13/7 – Катерина. В шлюбі була за Христофором�Kазимиром Уніховським, хорунжичем Мінським, секретарем (1636 р.) польського короля Владислава IV, інстигатором (прокурором) Великого князівства Литовського. 1652 року Хрис� тофор�Kазимир Уніховський був послом від Речі Посполитої30 до московського царя Олексія Михайловича. Син Христофора�Kазимира Уніховського та Кате� рини Коленди – Богуслав, 1693 року був воєводою Трокським. 14/7 – Іустинія (Justyna�Rachela)31 . В шлюбі була за князем Владиславом� Олександром Шуйським, берестейським хорунжим, якому після його смерті 1671 року в Бересті�Литовському встановила надгробний пам’ятник32 . Їхній син Фран� цишек�Михайло, 1681 року отримав у спадщину від матері родинні добра, займав Сіверянський літопис 121 уряди подстолія берестейського (1694), писаря гродського (1699�1702), стольни� ка берестеського (1740), помер 1746 року. 15/7 – Варвара. В шлюбі була за Каспаром Керсновським. * * * Родовід уніатського митрополита всієї Русі Гавриїла Коленди був започатко� ваний на рубежі XV – XVI сторічь. У другій половині XVI – початку XVII ст. полонізовані представники роду, об’єднані гербом «Белти»33 , для того, щоб відокремитися від багатьох інших репрезентантів прізвища Коледа, стали назива� тися Колендами. З часу своєї появи у Великому князівстві Литовському, Коленди належали до дрібної шляхти. Провінційність та православність роду зумовили його немож� ливість потрапити до кола видатних королівських посадовців та державців при� буткових староств, що довгий час стримувало ріст політичної та економічної по� туги предків митрополита Гавриїла Коленди. Проте, один з перших, достеменно відомих нам засновників родоводу – Михайло Григорович Коленда – 1567 р. вже володів принаймні двома власними маєтками, з яких ставив до війська трьох “коней” (вершників) і одного “драба” (пішого воїна). Його вітчим, віленський державця Коленда Федорович, 1565 року володів трьома маєтками, які належали йому з умовою ставити до війська двох “коней” (вершників). Протягом XVI ст. Колендам так і не вдалося перетнути межу між середньою і багатою шляхтою, оскільки їх родова власність суттєво не збільшувалася і коли� валась у межах 5 – 10 маєтків. Однак, одружившись із Ганною Скумінівною Тиш� кевич, сестрою Федора Скуміна�Тишкевича, відомого сенатора Речі Посполитої, Михайло Григорович Коленда та його нащадки у своєму кар’єрному рості отри� мали підтримку стародавньої руської знаті Великого князівства Литовського. Напевно, що саме завдяки цій значній протекції з боку родичів�магнатів, Коленди з часом потрапили до сенату Речі Посполитої. Найбільша суспільно�політична активність родини припадає на час життя й діяльності Яна Михайловича Коленди та його синів, які займали поважні уряди як регіонального, так і державного рівня й володіли маєтками у різних повітах Речі Посполитої. Тоді стався розцвіт родини, претензійністю на вищий статус та демонстрацією політичної потуги якої, напевно, мала слугувати розбудова родо� вої Хресто�Воздвиженської каплиці з усипальницею у Віленському Свято�Троїць� кому монастирі. Фамільна каплиця Коленд містилася поруч каплиці їхнього яс� новельможного родича, першого (за гонором) сенатора Великого князівства Ли� товського, віленського воєводи Януша Скуміна�Тишкевича. Підсумовуючи вищесказане, можна ствердити, що, зважаючи на всі обстави� ни, двом синам Яна Михайловича Коленди (Еноху та Юрію�Гавриїлу) вдалося здійснити прорив до лав магнатерії: вони отримали два місця в сенаті Речі Поспо� литої – Дерптського воєводи та митрополита всієї Руси. До того ж Енох Коленда займав поважні земські уряди: підвоєводи Трокського (1637) та підвоєводи Віленського (1641) і неодноразово бував обраним депутатом до Головного ли� товського трибуналу. Молодші брати митрополита Коленди Михайло�Костян� тин та Ілля поповнили лави заможної шляхти Речі Посполитої. Михайло�Кос� тянтин за своє життя набув один придворний уряд – дворянина короля Яна�Ка� зимира, одне староство – Хелховське, один земський уряд – дерптського хорун� жого (1655�1667) і три судових уряди: трокського гродського судді (1643�1646), віленського земського підсудка (1667�1680) та віленського земського судді (1680� 1685). Також він неодноразово (разом із своїми братами Енохом та Іллею) оби� рався депутатом до Головного литовського трибуналу. За перші півтора століття існування родини в ній змінилося чотири покоління, які у відомих нам джерелах репрезентують 15 осіб. Довгий час вони піднімалися крутими сходинками на верх ієрархічної скелі, аж поки в другій половині XVII ст. не досягли апогею в особах київського митрополита Гавриїла Коленди та його братів: дерптського воєводи Еноха та віленського земського судді Михайла�Кос� 122 Сіверянський літопис тянтина. Їхня службова кар’єра, родинні зв’язки з провідними шляхетськими фа� міліями Польщі та Литви, майновий стан свідчать про досить високий статус родини у сучасному їм суспільному середовищі. Народжені в поважній шляхетській родині, вони, завдяки вдалим шлюбам, авторитету, здобутому на полях боїв, судовій діяльності, наближеності до Скумін� Тишкевичів – виразних прихильників руської шляхти, та до королів Яна�Кази� мира та Михайла Вишневецького, зуміли не лише збільшити власні маєтності, а й потрапити до політичної еліти Речі Посполитої, стати одними з тих, хто міг впли� вати на долю власної країни. Є підстави стверджувати, що до XVII ст. предки уніатського митрополита Гав� риїла Коленди сповідали православ’я. Однак після Берестейської церковної унії 1596 року, на хвилі масової консолідації шляхетського стану Речі Посполитої, Коленди прийняли спочатку уніатство, а потім – (в особі митрополичого брата Михайла�Костянтина та його нащадків) римський католицизм. З початку XVII ст. рід відзначився також певною активністю на поприщі релігії. Ян Михайлович Коленда та його дружина Маріанна Григорівна Подбіпента були фундаторами Віленського Свято�Троїцького монастиря, їхній син Юрій�Гавриїл у часи Хмельниччини та Руїни став зверхником уніатської церкви Речі Посполи� тої. Протягом XVI –XVII ст. через руки належних до роду осіб пройшло 17 (у тому числі одне староство) поселень, переважна більшість яких знаходилася у Віленсь� кому воєводстві. По два поселення зафіксовано у Новогрудському повіті одной� менного воєводства та Ковенському повіті Трокського воєводства, по одному по� селенню знаходилося у Слуцькому повіті Мінського воєводства та Гродненсько� му повіті Трокського воєводства. Найдавніші маєтки були в Білорусі, у найбіль� шому скупчені володінь стародавніх родин руської знаті Великого князівства Ли� товського. Деякі земельні володіння становили «ыменья», вислуги, купівлі, а деякі (як наприклад, Хелховське староство) виникли в результаті залюднення вже на� явних грунтів. Довгий час маєтки родини майже не розпродувалися, проте часто дробилися серед численних спадкоємців під час розподілів. З часом рід Коленд значно розрісся, що неминуче призвело до розпорошення майна, ощадливо накопиченого першими поколіннями родини, серед великої кількості нащадків. Протягом XVIII ст. більшість їхніх родинних маєтків шляхом перезакладання перейшло в чужі руки, внаслідок цього Коленди знову потрапили до лав дрібної шляхти. 1. Niesiecki K. Korona Polska przy zіotej wolnoњci.– Lwуw, 1738.– T. 2.– S. 558. 2. Назарко І. Київські і Галицькі митрополити. Біографічні нариси (1590�1960). Записки Чину Святого Василія Великого (далі – ЗЧСВВ).– Рим, 1962.– С. 57. 3. Niesiecki K. Korona Polska przy zіotej wolnoњci.– Lwуw, 1728.– T. 1.– S. 68. Niesiecki K. Korona Polska przy zіotej wolnoњci.– Lwуw, 1738.– T. 2.– S. 558. 4. Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty Polskiej.– Warszawa, 1910.– T. 7.– S. 1 Кониский Г. История Русов или Малой России. – Москва, 1846.– С. 10.00�101. 5. Rеhоwich М. Kolenda Gabriel.// Роlski Sіownik Biograficzny.– Warszawa, 1936.– T. 13.– S. 310�311. 6. Назарко І. Київські і Галицькі митрополити. Біографічні нариси (1590�1960). ЗЧСВВ.– Рим, 1962.– С. 51�56. 7. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст.– Київ, 1993. 8. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України.– Київ, 2005.– С.206. 9. Ермалович М. Старажытная Беларусь.– Мн., 1990.– С. 102—103, 307—310; Татищев В. История российская.– М; Л., 1992.– Т. 2.– С. 79; Полное собрание русских летописей (ПСРЛ).� М., 1962.�Т. 2. 10. Кониский Г. История Русов или Малой России. – Москва, 1846.– С. 10. 11. Niesiecki K. Korona Polska przy zіotej wolnoњci.– Lwуw, 1728.– T. 1.– S. 68. 12. Niesiecki K. Korona Polska przy zіotej wolnoњci.– Lwуw, 1738.– T. 2.– S. 558. 13. Gajl Т. Polskie rody szlacheckie i ich herby.– Bialystok, b. d.– S. 100. 14. Российский Государственный Архив Древних Актов в Москве (далі – РГАДА). – Ф. 389.– Оп. 1.�Кн. 4.– Л. 4. Сіверянський літопис 123 15. Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty Polskiej.– Warszawa, 1910.– T. 7.– S. 100�101. 16. РГАДА.– Ф. 389.– Оп. 1.– Ед. хр. 38.– Л. 633 об.– 637 об. 17. Русская историческая библиотека.– Пг., 1915.– Т. 33.– С. 374. 18. Русская историческая библиотека.– Пг., 1915.– Т. 33.– С. 531. 19. Сапунов А. Исторические судьбы Полоцкой Епархии с древнейших времен до половины XIX века.– Витебск, 1889.– С. 168. 20. Центральний державний історичний архів Білорусі в Мінську.– Ф. 319.�Оп. 1.– Спр. 1174.– Л. 98. 21. Центральний державний історичний архів Білорусі в Мінську.– Ф. 319.�Оп. 1.– Спр. 1174.– Л. 98 зв.– 99. 22. Булгаков М. История Русской Церкви.– Москва, 1996.– Т. 6.– С. 235. 23. Археографический сборник документов относящихся к истории Северо�Западной Руси.– Вильна, 1874.– Т. 10.– С. 46 – 48, 247 – 248. 24. Археографический сборник документов относящихся к истории Северо�Западной Руси.– Вильна, 1874.– Т. 10.– С. 47. 25. Центральний державний історичний архів Білорусії.– Ф. 319.�Оп. 2.– Спр. 1520.�Л. 185 зв. 26. Назарко І. Київські і Галицькі митрополити. Біографічні нариси (1590�1960). ЗЧСВВ. Рим, 1962.– С. 51.;�Аrchivium Collegii Graecorum.– Cronika di tutti scolari.– Vol. 1.– Fol. 14�15. 27. Аrchivium Collegii Graecorum.– Cronika di tutti scolari.– Vol. 1.– Fol. 14.�15. 28. Назарко І. Київські і Галицькі митрополити (1590�1960). Біографічні нариси.– Рим, 1962. – С.52. 29. Wolff J. Senatorowie i dignitarze Wielkiego Ksiкstwa Litewskiego 1386�1794.– Krakуw, 1885. – S. 13. 30. Брехуненко В. Московська експансія і Переяславська рада 1654 року.– Київ, 2005. – С. 301. 31. Rachuba A. Metryka litewska. Rejestry podymnego Wielkiego Ksiкstwa Litewskiego. Wojewуdztwo breskie litewskie 1667�1690 r. – Warszawa, 2000. – S. 95. 32. Niesiecki K. Korona Polska przy zіotej wolnoњci.– Lwуw, 1738.– T. 2.– S. 558. 33. Лукомский В., Модзалевский В. Малороссийский гербовник.– СПб., 1914.– Табл. XIX. Статья, базирующаяся на основании разнообразных исторических источни� ков, реконструирует генеалогическое древо известной шляхетской фамилии Гав� риила Коленды (1606�1674), греко�католического митрополита Киевского, Галиц� кого и всея Руси. За первое столетие своего существования (вторая половина XVI ст. – вторая половина XVII ст.) эту семью представляют 15 её членов, проживавших на территории Великого княжества Литовского. С начала XVII ст. имения фами� лии в основном располагались на землях Виленского воеводства. Служебная карье� ра, матримониальные связи со знаменитыми шляхетскими родами Беларуси, Лит� вы и Украины, свидетельствуют о высоком статусе семьи Коленда в современной им общественной иерархии. С конца XVI ст. фамилия принимала активное учас� тие в религиозной жизни Великого княжества Литовского и Речи Посполитой. The article reconstructs genealogical tree of the well�known noble family of Gabriel Kolenda (1606�1674), Greek Catholic Metropolitan of Kyiv, Halychyna and the whole Rus. The article basing on the wide range of historical sources. During the existence of this family (second half of the 16th – second half of the 17th century), its members owned 15 settlements, which were mostly situated in Grand Duchy of Lithuania (Belarus and Lithuania). In the beginning of the 17th century, the possessions of the family expanded to Vilnius region. The carriers and matrimonial relations of the representatives of the kin with influential noble families of Lithuania Belarus and Ukraine regions prove the high status of the Kolenda family in contemporary social hierarchy. It is also important that starting from the end of the 16th century, the family took active part in the religious life of Grand Duchy of Lithuania and Polish Commonwealth.

Родовід Київського митрополита Гавриїла Коленди

Репозитарії

Схожі ресурси