Соціально-економічний розвиток слобожанських монастирів середини XVII – XVIIIст. Монастирське землеволодіння

Стаття присвячена історії розвитку монастирського замлеволодіння на території Сумського та Охтирського полків у середині XVII – XVIII ст.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Кравченко, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України 2010
Назва видання:	Сiверянський лiтопис
Теми:	Церковна старовина
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/24707
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Соціально-економічний розвиток слобожанських монастирів середини XVII – XVIIIст. Монастирське землеволодіння / О. Кравченко // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 4-5. — С. 92-101. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-24707
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-247072013-02-13T03:06:15Z Соціально-економічний розвиток слобожанських монастирів середини XVII – XVIIIст. Монастирське землеволодіння Кравченко, О. Церковна старовина Стаття присвячена історії розвитку монастирського замлеволодіння на території Сумського та Охтирського полків у середині XVII – XVIII ст. Статья посвящена истории развития монастырского земелевладения на территории Сумского и Ахтырского полков в середине XVII – XVIII вв. Основой экономического развития монастырей становится землевладение. Приобретение и жертвование монастырям земельных участков стало толчком к обогащению и развитию монастырских хозяйств. В середине XVIII в. монастыри превращаются из небольших хозяйств в крупных землевладельцев. The article is devoted history of development of the monasterial's landed domain on territory of Sumskуi and the Ahtyrskyi regiments in the middle of XVIIth. – XVIIIth. c. To become the basis of economic development of monasteries landed domains. The acquisition and the donation monasteries of lot lands became a shove to enrichment and development of monasterial's economy. In the middle of XVIIIth. cent. monasteries transform from the small economies in large landed domains. 2010 Article Соціально-економічний розвиток слобожанських монастирів середини XVII – XVIIIст. Монастирське землеволодіння / О. Кравченко // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 4-5. — С. 92-101. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. XXXX-0055 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/24707 94(477.54/62):271 uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Церковна старовина Церковна старовина
spellingShingle	Церковна старовина Церковна старовина Кравченко, О. Соціально-економічний розвиток слобожанських монастирів середини XVII – XVIIIст. Монастирське землеволодіння Сiверянський лiтопис
description	Стаття присвячена історії розвитку монастирського замлеволодіння на території Сумського та Охтирського полків у середині XVII – XVIII ст.
format	Article
author	Кравченко, О.
author_facet	Кравченко, О.
author_sort	Кравченко, О.
title	Соціально-економічний розвиток слобожанських монастирів середини XVII – XVIIIст. Монастирське землеволодіння
title_short	Соціально-економічний розвиток слобожанських монастирів середини XVII – XVIIIст. Монастирське землеволодіння
title_full	Соціально-економічний розвиток слобожанських монастирів середини XVII – XVIIIст. Монастирське землеволодіння
title_fullStr	Соціально-економічний розвиток слобожанських монастирів середини XVII – XVIIIст. Монастирське землеволодіння
title_full_unstemmed	Соціально-економічний розвиток слобожанських монастирів середини XVII – XVIIIст. Монастирське землеволодіння
title_sort	соціально-економічний розвиток слобожанських монастирів середини xvii – xviiiст. монастирське землеволодіння
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Церковна старовина
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/24707
citation_txt	Соціально-економічний розвиток слобожанських монастирів середини XVII – XVIIIст. Монастирське землеволодіння / О. Кравченко // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 4-5. — С. 92-101. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.
series	Сiверянський лiтопис
work_keys_str_mv	AT kravčenkoo socíalʹnoekonomíčnijrozvitokslobožansʹkihmonastirívseredinixviixviiistmonastirsʹkezemlevolodínnâ
first_indexed	2025-07-03T04:02:24Z
last_indexed	2025-07-03T04:02:24Z
_version_	1836596954882113536
fulltext	92 Сіверянський літопис Стаття присвячена історії розвитку монастирського замлеволодіння на те� риторії Сумського та Охтирського полків у середині XVII – XVIII ст. Вивчення аспектів економічного розвитку монастирів Слобожанщини пока� зало, що у даному випадку їхня модель господарювання має свої особливості. Це пов'язано з тим, що обитель – закрита установа з певним уставом та засобами відносин із навколишнім світом. З початку існування монастиря господарство не було орієнтоване на ринкове виробництво. Ченці власноруч обробляли невеликі земельні ділянки, що розташовувалися поряд з монастирем. Незначна кількість ченців на першому етапі існування обителі робила недоцільним придбання великих земельних наділів. Грошові пожертви козаків за кілька десятків років привели до збагачення монастирів. Вони починають активно скуповувати землю в окремих козаків та наймати селян з навколишніх слобід і хуторів. Основою економічного розвитку монастирів у перші роки існування було утримання їх з боку козаків та старшини. Є чимало писемних свідчень про те, що саме старшина ставала ініціато� ром заснування монастиря. Нею виділялася земля і кошти на його будівництво та утримання. Так, Сумський Успенський чоловічий та Сумський Іоанно�Предтечів дівочий монастирі були засновані за ініціативою сумського полковника Герасима Кондратьєва, а Михайлівський Іоанно�Предтечів монастир заснований і перебував на утриманні гадяцького полковника Михайла Васильєва, а після поразки Карла ХІІ та гетьмана Івана Мазепи – родини Полуботків. Ініціаторами заснування Воль� ненського Троїцького монастиря були воєвода та стрільці міста Вольного. Миколаїв� ський Білогірський монастир заснували ченці�втікачі, але у перші роки існування монастиря всіляко підтримувалися спершу Герасимом, а пізніше Андрієм Конд� ратьєвими. Суджанський Іоанно�Предтечів монастир був заснований за ініціати� вою Бєлгородського ротмістра Семена Кнови. У другій половині XVII ст. у містах та містечках, поблизу яких розташовували� ся монастирі, проходили сезонні торги та ярмарки. Ченці часто самі були ініціато� рами та упорядниками торгів, що приносило суттєвий прибуток, який не обкладав� ся податками. Зберігся документ, у якому полковник міста Вольного скаржився на ченців Троїцького монастиря, які присвоїли собі право торгувати міддю [1]. Московський уряд був зацікавлений у службі козаків�переселенців з Право� бережжя. Козаки отримували жалування вже високопробними срібними моне� тами московського карбування, але деякий час на Слобожанщині в обігу існували монети з низькопробного білону з Речі Посполитої та шведських володінь у Північній Європі та високопробні чеські та німецькі талери. Про обсяг монет, які були в обігу на території Сумського та Охтирського полків, свідчать скарби, знай� дені у ХХ ст. у Сумах та Охтирці. Вони містили від 300 до 8000 срібних монет [2]. Приховування скарбів датується серединою XVII – початком XVIII ст., тобто ча� сом, коли на цій території відбувалися найчастіші та нищівні татарські набіги. УДК 94(477.54/62):271 Олександр Кравченко � СОЦІАЛЬНО�ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК СЛОБОЖАНСЬКИХ МОНАСТИРІВ СЕРЕДИНИ XVII – XVIII СТ. МОНАСТИРСЬКЕ ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ © Кравченко Олександр Миколайович – аспірант кафедри всесвітньої історії Інституту історії, етнології та правознавства імені О.М. Лазаревського. Сіверянський літопис 93 Зі стабілізацією на початку XVIII ст. соціально�економічного та політичного становища на Слобожанщині монастирі вже виступають на економічний простір як заможні землевласники. До цього приводить кілька чинників. Перші козаки�переселенці досягають досить поважного віку і, за традицією, починають відписувати маєтності, отримані від влади, та власноруч засновані сло� боди монастирям, до виникнення яких були безпосередньо причетні. Сторожова служба, яку несла переважна більшість козаків, була небезпечна, а часті напади татар приводили до значних втрат серед козаків. Козаки, які не мали сімей та родичів, часто у заповітах своїми правонаступниками вказували монастирі. Такі процеси відображені у грамотах, де досить точно, з переліком усіх топографічних прив'язок, описуються земельні ділянки, слободи та хутори, які переходять до володінь монастиря. Православні монастирі активно підтримувалися московсь� ким патріархатом, який вважав їх осередком духовного життя на нових землях та основою свого впливу на новоприбулих козаків. Відомо, що частина козаків спо� відувала греко�католицьку віру, і тому було вкрай необхідно утвердження дер� жавної православної релігії на західних рубежах Московського царства. З початку свого існування монастирі отримували земельні ділянки. Часто вони були невеликі за площею і розташовувалися поблизу новозбудованого монасти� ря. Стрільці російських прикордонних фортець та козаки, що переселилися на нові землі, були зацікавлені у будівництві на території фортець церков та непо� далік монастирів. Для цього часто вони ставали ініціаторами запрошення свяще� ників, які отримували приходи та ставали настоятелями монастирів. У перші роки існування козаки та старшина фактично брали на утримання монастир та виділя� ли поруч земельні ділянки. У 1675 р. Вольненський Троїцький монастир отримує у власність від старшин та стрільців містечка Вольного 40 десятин землі, ще 50 було надано у 1683 р. Право власності на володіння земельними ділянками було підтверджене царською гра� мотою у 1688 р. У 1693 р. стрільцями Вольного Троїцькому монастирю було нада� но у власність земельну ділянку загальною площею 20 чвертей за рахунок земель загальної власності містечка Вольний, що не перебувають у користуванні. Таким чином, за 30 років стрільцями та старшинами Вольного було безкоштовно переда� но у власність Вольненському Троїцькому монастирю земельні ділянки, які у май� бутньому склали основу монастирського землеволодіння. Аналізуючи докумен� ти, опубліковані Філаретом, та залучаючи дані археологічних розвідок у цьому регіоні, можна відтворити межі ресурсної зони монастиря. Земельні ділянки, відведені монастирю, розташовані в основному на південь від нього. Збереглися окремі орієнтири, за якими вимежовувалися кордони для монастирських земельних ділянок. Західна межа землевідведення починається від р. Ворсклиця, від якої кордон прямує на Гутнєв пруд, який можна локалізува� ти у південно�західній частині села Попівка Великописарівського р�ну в урочищі Гутинове. Наступний орієнтир – курган Розкопана могила, який згадується у до� кументі, далі йдуть назви курганів Сурковий та Плоский. Не виключено, що ними можуть бути кургани, розташовані на південь від сучасного с. Попівка. Тут кордон повертає на схід, і далі межа проходить до Хотмизького кордону, тобто до межі землеволодінь Хотмизької фортеці, який можна локалізувати на північний схід від містечка Вольний, на витоках р. Ворсклиця. Потім у грамоті зазначено, що межею землевідведення є знову р. Ворсклиця. Отже, північний кордон земельної ділянки проходить течією р. Ворсклиця, західний – від Гутнєва пруда до кургану Розкопана могила, південний – від Розкопаної могили до Суркового та Плоского курганів, східний – від Суркового та Плоского курганів до витоків р. Ворсклиця [3]. Таким чином, для ведення селянського господарства монастир отримав землі, розташовані навколо нього. На них згодом було побудовано новий монастир та виникло село Монастирське (сучасне с. Попівка). Загальна площа земельної ділян� ки, яка була відведена у власність монастирю, становить близько 200 га. Сюди 94 Сіверянський літопис входили орні землі (чорнозем, лесові, сірі супіщані та піщані ґрунти), заплавні луки та сіножаті. У XVIII ст. ченці власним коштом налагодили виробництво цегли з місцевої глини для будівництва церкви. Наявність земельних володінь виводила монастир зі стану економічної залежності від нерегулярних майнових пожертвувань. Неврегульованість процедури землевідведення на території північного заходу Слобожанщини, яка у XVI – першій половині XVII ст. входила до Путивльського уділу, пізніше, у другій половині XVII ст., призвела до того, що часто у власність та постійне користування козакам відводилася земля, яка вже мала власника. Це породжувало часті суперечки. Очільники козацьких ватаг, котрі згодом ставали сотниками та полковниками новозбудованих містечок, часто роздавали земельні ділянки без узгодження з путивльським воєводою та московським урядом. За указом царя Олексія Михайловича полковники та сотники слобожанських містечок мали право вільно, на свій розсуд роздавати земельні ділянки козакам для ведення особистого селянського господарства, не уточнюючи межі та наявність власників цих земельних ділянок. Земельні ділянки надавалися як у власність, так і в постійне користування з правом подальшого викупу наділу. Таким чином, у одного земельного наділу могло бути два та навіть три власники або користувачі. Юридично земля, на якій розташовувалися нові містечка, слободи та хутори, на� лежала Путивльському уділу, і саме там були власники земельних ділянок. Неза� селені землі використовувалися як пасовища, лісові вирубки, борті. З появою на Слобожанщині нових населених пунктів постало питання про виділення новим містечкам землі. Отримавши землю у власність або користування, козаки часто без відома пол� ковників та сотників продавали її, а новий власник починав господарювання, час� то вступаючи в конфлікт з її юридичним власником. У 1647 р. серед пасік та бортей, які описувалися за наказом бєлгородського воєводи, значна кількість була розташована на Середньому Пслі, поряд з Суми� ним городищем. Відомий випадок зрубування бортних знаків козаками�пересе� ленцями в лісах на Пслі в районі Сум, що належали путивлянину, та заміна їх власними, що стало причиною конфлікту. Така практика призвела до того, що скарги з боку путивлян на самовільне за� хоплення землі стали причиною проведеної у 80�х роках XVII ст. кампанії по впорядкуванню відведених у власність та користування земель новим поселен� цям. Грамоти, складені представниками московського уряду для Сум, Ворожби, Миропілля, Недригайлова та інших містечок, стали у подальшому основою для регулювання питань землеволодіння. Але землевпорядні роботи окремо для мо� настирів не проводилися. Землі, які настоятелі отримували у власність, виділя� лися із земель запасу навколишніх населених пунктів. Така практика застосовува� лася для Сумського Успенського, Миколаївського Білогірського, Охтирського Бла� говіщенського (Свято�Троїцького) монастирів. На початок XVIIІ ст. процес зем� левідведення та юридичного закріплення права власності на землю завершився. Дяками Монастирського приказу було укладено кадастрові списки, в яких окре� мо було виділено монастирські землі. Встановлення меж земельних ділянок про� ходило за участю землевпорядника з Курська або Бєлгорода та представника мо� настиря, найчастіше казначея. Часто настоятелі монастирів самовільно захоплю� вали земельні ділянки. Особливо це стосується земель загального користування – лісів, луків та пасовищ. Для легалізації права користуватися земльними ділянка� ми ігумени і настоятелі писали грамоти царю, де зазначали, що монастир бідний та обділений землею. Часто цього вистачало для того, щоб володіння земельною ділянкою було офіційно закріплено за монастирем. Так, у 1761 р. Охтирський Благовіщенський (Свято�Троїцький) монастир самовільно захопив понад 100 дес. лісу. Економічний розвиток Сумського Успенського монастиря починається з до� сить щедрих пожертв з боку сім'ї сумського полковника Герасима Кондратьєва. У Сіверянський літопис 95 1658 р. Г. Кондратьєвим було виділено монастирю 225 дес. землі та лісу поряд з монастирем. Не виключено, що і козацька старшина за традицією жертвувала гроші та землі монастирю. На останню чверть XVII ст. Сумський Успенський монастир уже мав достатньо коштів для придбання землі у козаків Сумського полку. У 1677 р. ігуменом монастиря було придбано два хутори у верхів'ях р. Бездрик у сумських козаків. Відомі грамоти 1677, 1685 та 1686 років, які регулюють земельні відноси� ни монастиря та козаків Сумського полку [4]. Аналізуючи тексти грамот та досить напружені відносини між Сумами та Сумсь� ким Успенським монастирем у питаннях розмежування земельних наділів, можна прийти до висновку, що більша частина угод про продаж або передачу земельних ділянок на схід від Сум відбувалася без попереднього погодження із сумською владою. Сумські міські володіння у другій половині XVII ст. мали спільний кор� дон, і продаж будь�якої із земельних ділянок приводив до порушення їх цілісності. Тому для підтвердження права монастиря володіти та користуватися землею в кінці XVII ст. було складено кілька грамот. Грамоти практично повторюють за змістом одна одну і досить чітко, з перера� хуванням усіх топографічних прив'язок та орієнтирів вимежовують земельні угід� дя. На жаль, на даний час з відносною вірогідностю можна локалізувати лише кілька топонімів. Урочище Красна Гірка – на північ від колишнього села Мала Чернеччина, р. Комишанка – нині перетворена на каскад ставків, р. Бездрик, р. Битиця, р. Гнилиця. Інші топоніми, Вишневський та Федоровий стани, на жаль, не локалізовані. Судячи з тексту грамот, земельні відносини між монастирем та Сумським полком були напруженими. Земля, куплена в кількох козаків цього полку, межувала безпосередньо з монастирем і була розташована на схід від Сум. У процесі заселення земель, що у XVI – першій половині XVII ст. належали Путивльському уділу, виділення наділів відбувалося стихійно, без втручання московської влади. Землями наділялися козаки та старшина, і часто ця земля мала двох господарів, що стало причиною зіткнень та взаємних скарг путивльсь� ких служилих людей, які мали тут бортні угіддя та сумських козаків. Для вирі� шення земельної проблеми у 1682 р. до Сум бєлгородським воєводою направлено піхотного капітана Мирона Золотарьова, який склав опис земельних угідь [5]. Однак у цьому опису не виділяються монастирські землі. Скоріш за все, монас� тирська земля розглядалася як частина сумського землеволодіння і не була об'єк� том земельної власності для бєлгородського землевпорядника. За документом 1682 р. було реконструйовано межі землеволодінь Сумського полку. Використовуючи текст грамот 1685 та 1686 рр., можна графічно відновити межі ресурсної зони Сумського Успенського монастиря. Північний кордон мона� стирських володінь проходить течією Псла від Федорова та Вишневського станів, які, найімовірніше, локалізуються на північ від Сум. Далі кордон іде берегом Псла до впадіння р. Битиці. Потім межа повертає на південь на р. Гнилиця та йде течією річки до її витоків. Наступним орієнтиром є р. Бездрик та козацький хутір Степа� на Мазана у її верхів'ях. Хутір локалізується за 1 км на північ від сучасного села Бездрик Сумського р�ну (поселення Бездрик 1) [6]. Далі кордон іде вниз за течією р. Бездрик до її впадіння у р. Сироватка. З півночі монастирські володіння межують із землями Путивльського уділу. Південний та східний кордони проходили, найімовірніше, в межах земель, що належали Сумам. Західний кордон – по вільних землях і межував з володіннями Миропілля. Найбільше проблем у землевпорядників викликав східний кордон, який відмежовував сумські володіння від власне монастирських. Не виключено, що за кілька десятків років існування монастиря було придбано окремі земельні ділянки у козаків Сумського полку, які не мали спільних кордонів. Тому при ви� діленні землі часто орієнтири проходять за течією річок. Монастирські володіння займали територію, 80 відсотків якої становив вели� кий лісовий масив (Чорний Гнилецький ліс), в середині якого протікає кілька невеликих річок, приток Псла, Рибиці та Сироватки. Землі, придатні для орного 96 Сіверянський літопис землеробства, розташовані у заплавах річок. Переважно це миси та похилі підви� щення їх правих берегів. Більша частина угідь використовувалася як луки та пасо� вища. Аналізуючи склад ґрунтів, можна зробити висновок, що домінуючими у зе� мельних наділах монастирів були передусім легкі сірі лесові, супіщані та піщані ґрунти. Чорноземи практично відсутні. Тут слід відмітити, що межа монастир� ських землеволодінь часто збігається з межею поширення чорноземних ґрунтів. Для обробки чорнозему у XVII ст. стали використовувати важкий плуг, однак на Слобожанщині, особливо на території Охтирського та Сумського козацьких полків, він у середині XVII ст. не отримав поширення. Аналіз розташування сіл та хуторів, заснованих у другій половині XVII ст. у басейні середнього Псла та Ворскли, свідчить про тяжіння їх до заплавних лук та долин невеликих річок з легкими алювіальними грунтами. Так, територія вододілу Псла та Сейму, розташована на північ від Сум, була заселена переважно у ХІХ ст. Лесові та супіщані ґрунти були більше пристосовані для обробітку легким плугом, який міг бути виготовлений місцевим ковалем без застосування складних технологій. Зважаючи на залежність монастирів від економіки навколишніх містечок, логічною є відмова від обробіт� ку важких лісостепових чорноземів. Однією з найпоширеніших форм господарювання ченців стало заснування во� дяних млинів. Долини середньої течії Псла та Ворскли, багаті струмками та неве� ликими річками, були найбільш пристосованими для будівництва греблі та мли� на. Млини не потребували значної кількості робочої сили, але приносили значний прибуток. Вони ставилися практично по всіх річках, згаданих у грамотах. Млини приносили чистий грошовий прибуток монастирям, при цьому настоятелі нама� галися отримати податкові пільги, які потім були закріплені царськими грамота� ми. Козаки та селяни з навколишніх сіл були зобов'язані молоти зерно саме на монастирських млинах. У 1725 р. Успенський монастир придбав земельну ділян� ку та млин по р. Сироватка. Часто це було спеціально закріплено текстом грамоти, що робило монастир монополістом у цій галузі. В кінці XVII ст. настоятель Ус� пенського монастиря отримав місце для будівництва монастирського двору в Сумах. Він розташовувався на території сучасного провулку Терезова (колишній Монастирський), практично в центрі Сумської фортеці. На території Сум у 20 – 30�х роках XVIIІ ст. відбувається значне піднесення торгівлі, особливо ярмарків. Бєлгородський архієпископ Досіфей писав до св. Синоду, що: "в слободском полку, в г. Сумах установлено ярмарковать всякими товарами на первой неделе Великого поста и бывает съезд всяких торговых лю� дей, где торгуют богомерзкие жиды, в которые дни надлежало иметь пост и благо� говейное богомолье приходить в церкви Божий и совершать исповедь и святых тайн сообщаться, а в таковое время как жители, так и торговые люди имеют вся� кую праздность, пьют безвременно и чинят забавы, играют музыки и всякие игры, к тому же с православными сообщаются премерзкие жиды в яствах и питии и тем оскверняют христиан, а церковное служение и святого поста содержание оставля� ется" [7]. У 20 – 30�х роках XVIIІ ст. настоятелями Сумського Успенського монастиря було придбано та отримано в дар низку земельних ділянок та млинів на території Краснопільської сотні. З кінця XVII – на початку XVIIІ ст. Сумський Успенський монастир починає засновувати села та хутори на землях, які придбав у кінці XVIIІ ст. У межах ресурсної зони монастиря відомі чотири села з назвою Чернеч� чина (Чернецьке), заснування яких можна пов'язати з Сумським Успенським монастирем. Крім заснованих власних слобод та хуторів, монастир разом із зе� мельними ділянками купує і хутори. Один з них, хутір Степана Мазана, відомий за грамотою 80�х років XVII ст., локалізований у верхів'ї р. Бездрик, був купле� ний у одного з сумських козаків. Села з назвою Чернеччина (Чернецьке) відомі також поблизу Скельського Преображенського, Охтирського Благовіщенського (Свято�Троїцького) та Михайлівського Іоанно�Предтечевого монастирів. У XVII ст. Сіверянський літопис 97 економічне зростання регіону та збільшення прибутків монастиря стали поштов� хом до їх реконструкції. Монастир перетворився на великого і досить успішного землевласника у північно�східній Слобожанщині. Дерев'яна стіна замінюється на цегляну, яка з точки зору оборони менш ефективна, але на цей період монастир перестав бути прикордонною фортецею і не потребував міцних оборонних спо� руд. У цей час зводяться дзвіниця та, імовірно, підземні галереї. Одним з економічно розвинутих монастирів Слобожанщини був Охтирський Благовіщенський (Свято�Троїцький). З початку існування він отримує від жи� телів Охтирки землі, розташовані навколо гори Ахтир, та Доброславівку. Переда� ча землі затверджена царською грамотою. За архівними даними кінця XVIII ст., за� гальна площа землі, яка була виділена у власність монастирю, становила 1079 десятин, згодом на цих землях було засновано село Чернеччина. У XVIIІ ст. мона� стирю в с. Чернеччина належало 200 десятин землі із загальної площі 1079 деся� тин, решта належала парафіяльній церкві та селянам. На відміну від Сумського Успенського та Вольненського Троїцького монас� тирів, землі Охтирського Благовіщенського (Свято�Троїцького) не були виділені окремою ділянкою. Більшість земельних наділів розташовувалася на відстані 8 – 9 верст. Це переважно незаселені землі, які оброблялися залежними селянами з навколишніх сіл та хуторів. На окремих ділянках згодом виникають невеликі поселення. У кінці XVII ст. монастир отримує в дар млин на р. Ворскла поблизу с. Лутище та земельну ділянку площею 8 десятин [8]. Земельні ділянки Охтирсько� го Благовіщенського (Свято�Троїцького) монастиря розташовувалася на р. Ворсклі та її притоках, що дозволяє окреслити ресурсну зону монастиря. У 1720 р. завдя� ки Т.В. Надаржинському, який був духівником Петра І, Охтирський Благо� віщенський (Свято�Троїцький) монастир отримує у володіння містечко Тростя� нець. Поряд з Тростянцем монастир отримує два хутори та землі загальною пло� щею 312 десятин. У самому Тростянці розташовано понад 10 водяних млинів, частина з яких стала належати монастирю. Ще один млин був розташований на хуторі Чернеччиному, який було засновано на землях, що належали монастирю. Селяни, котрі належали монастирю, працювали у млині, окрім цього, обробляли землю, а частину врожаю віддавали монастирю. Подібна практика обробки землі селянами з навколишніх сіл, найімовірніше, використовувалася й іншими насто� ятелями слобожанських монастирів. Ігумен Іоанн у грамоті від 28 липня 1762 р. зазначав: "За Ахтырским монасты� рем крестьян прежде сего не имелось и ныне ни одной души не имеется, кроме близ того монастыря устроенного за монастырским двором и при нем поселенных вольных черкас 180 душ; да в гор. Ахтырке приезжих четыре двора, в коих живут вольные черкасы 17 душ, с поселения означеннаго монастыря в 1654 г. на отведен� ной под оной монастырь впусте стоящей и ни кем не владеемой пахатной земле, небольшое число сенных покосов, на 1000 копен; лесной дачи небольшое число и рыбных ловлей с протчими угодьями; к томуж на данных на поминовение от доб� рохотных дателей в вечное владение мельниц и хуторов. Мельница, состоящая в селе владельческом Лутищах, расстоянием от монастыря 18 верст, при коей мель� нице ни едной души, також ни земли, ни леса не имеется, кроме едных мерошни� ков. Хутор, прозываемый Гнилосыровский, при котором мельничное пустое мес� то, луга и земли пахатной малая часть, да сенных покосов на 500 копен. При оном хуторе вольных черкасов 8 душ разстоянием от монастыря 25 верст на речке Ко� ломаке" [9]. Це стало основою значного економічного піднесення монастиря, яке припадає саме на цей момент. До володінь Охтирського Благовіщенського (Свято�Троїць� кого) монастиря відходять також навколишні села. На кінець XVIII ст. у Охтирсь� кого Благовіщенського (Свято�Троїцького) монастиря було у власності дев'ять земельних ділянок загальною площею 11337 десятин, на яких розташовувались одне містечко, три села, два хутори [9] . За даними "Экономических примеча� ний..", переважна більшість земельних ділянок використовувалася під посіви та 98 Сіверянський літопис сіножаті. Цьому сприяють ґрунти – переважно сірі супіщані та заплавні алюві� альні. Відомо також про володіння ченцями значною кількістю водяних млинів, які ставилися по Ворсклі та її притоках. Найбільша кількість водяних млинів відома в місці впадіння кількох річок в р. Боромля. Серед інших занять значну частину займає рибальство. Риба – основний продукт отримання тваринного білка ченця� ми під час посту. На відміну від Сумського Успенського монастиря, який заснував кілька сіл на власних землях, Охтирський Благовіщенський (Свято�Троїцький) монастир на момент закриття не мав залежних селян. Усі земельні ділянки, які належали монастирю, оброблялися селянами з навколишніх сіл. Про економічну діяльність інших монастирів дані практично відсутні. Філарет повідомляє, що на момент закриття Сумський Іоанно�Предтечів дівочий монастир був бідним та повністю залежав від внесків та пожертвувань. Для його утримання було переда� но млин у с. Сироватка, доходи від якого ішли до монастирської скарбниці. У 1671 р. Миколаївський Білогірський чоловічий монастир отримав від сумсь� кого полковника А. Кондратьєва із земель запасу, які розташовані навколо містеч� ка Миропілля, 30 десятин орної землі та 60 десятин сіножатей [10]. Грамотою 1672 р. "...великий государь пожаловал бы их, велел им к тому монастырю дать землю и сенных покосов, и в церковь Николая Чудотворца книги, ризы, сосуды и всякую церковную утварь" [11]. Крім того, ченці Михайлівського Білогірського монастиря займалися виготовленням вапна. Виходи мергелю відомі на правому березі середньої течії Псла. Урочище Фагор, де розташований монастир, являє собою природну гору з мергелю. Видобування цієї природної копалини було де� шевим і не трудомістким. Для того, щоб добути значну кількість сировини, верти� кальний схил підкопували, а породу вивозили підводами. Вапно використовува� лося у виробництві будівельного розчину. Під час археологічних спостережень при реконструкції вул. Воскресенської у м. Сумах було виявлено кілька ям з буді� вельним вапном поряд із Воскресенською церквою. З початку XVIІI ст. почи� нається цегельне будівництво на Слобожанщині, і виробництво вапна було досить прибутковою справою. Монастир мав власне цегельне виробництво. Більша час� тина виготовленої продукції використовувалася при будівництві нового монас� тиря. У другій половині XVIІI ст. Михайлівському Білогірському монастирю на� лежало кілька хуторів (Прикольський та Івашковський) та частина дворів у с. Горналь [12]. У 1668 году бєлгородський ротмистр С. Кнова бив чолом царю Олексію Ми� хайловичу "о порозжих землях в Суджанском уезде промеж больших лесов, по� ляна вокруг устья реки Мокрицкого Колодезя по речке по Пслу". Ходатайство ротмистра увенчалось успехом: вся указанная земля была отдана в вечное владе� ние Кнове за его службу "вместо Государева денежного жалованья". У кінці XVIІ ст. Семен Кнова передав у власність Суджанському Іоанно�Предтечевому монасти� рю земельні ділянки навколо монастиря. Серед них орна земля, сінокоси та лісові угіддя. За картою генерального межування 1787 р., Суджанському Іоанно�Предте� чевому монастирю належало кілька земельних ділянок навколо. Вони поділяють� ся за місцем розташування. Східна ділянка, на якій розташовано монастир, має вигляд витягнутого прямокутника. Південна межа землеволодіння проходить правим берегом Псла, а на окремих ділянках переходить на лівий. Потім між села� ми Уланок та Конопелька повертає на північ і проходить вододілом до р. Коно� пелька. Далі повертає на схід і йде правим берегом р. Конопелька до невеликого хутора. Потім повертає на захід і паралельно дорозі, що з'єднує Суджу з Обоянню, прямує на схід до Псла. Загальна площа земельної ділянки становить близько 6 км2. Західна ділянка підтрикутної форми розташована за 4 км на захід від монас� тиря. Південна межа йде від хутора Герасимова до яру Криничного. Далі повертає на північ до хутора Терентьєвського, а від нього – на південь до хутора Кубатовсь� кого. Загальна площа земельної ділянки становить 3 км2. Земельні ділянки, які належали Суджанському Іоанно�Предтечевому монастирю, розташовані у запла� Сіверянський літопис 99 вах річок Псел, Конопелька, Смерлиця. Тут переважають піщані грунти та зап� лавні алювіальні. Переважна більшість території – це луки та сіножаті. Земля, придатна для ведення сільського господарства, розташована на північ від р. Коно� пелька. На захід від монастиря тягнуться мокрі яри, порослі лісом. Невелика ділян� ка, де є чорноземні грунти, розташована в районі хуторів Терентьєвського та Хо� мовського. На території, яка належала монастирю, розміщені два села та вісім хуторів. Іоанно�Предтечевому монастирю належав також Михайлівський Іоанно�Пред� течів монастир. Михайлівський Іоанно�Предтечів монастир був на утриманні родини гетьмана Самойловича. На північній околиці села Михайлівка зберігся великий, на кілька гектарів, фруктовий сад, який має назву Монастирський. З передачею володінь гетьмана І. Мазепи П. Полуботку починається активне будівництво в монастирі. Філарет наводить дані про устрій Михайлівського Іоан� но�Предтечевого монастиря: "В хуторе Андреевском заштатный мужеский монас� тырь, называемый Предтечева пустынь; она состоит на содержании бригадира Александра Федоровича Коробовскаго; положение имеет на косогоре и при ко� панном пруде; в той пустыни церковь деревянная во имя Крестителя Господня Иоанна; кельи строительския, монашеския и ограда деревянныя; из живущих там постриженных монахов 6, да не постриженных послушников 5 человек; за пусты� нею крестьян г. Коробовскаго 52 д. м. 52 ж. в 11 дворах" [13]. Археологічні розвідки також дали досить матеріалу, для того, щоб мати уяв� лення про економічний розвиток монастиря. Цегляні храм та будинки можуть свідчити про високий матеріальний статок монастиря. Монастирю належали ділян� ки лісу на лівому березі р. Псел. На монастирських землях у XVIІI ст. було засно� ване с. Чернецьке, розташоване за 2 км на південний схід від м. Лебедин Сумської обл. Монастирські господарства широко використовували промисли. Одним з про� мислів, який не потребував зайнятості значної кількості людей, було бортництво. Пасіки влаштовувалися ченцями на власних землях. Ченці займалися збутом меду на ярмарках, що приносило додатковий прибуток монастирю. Мед та віск були досить дорогими, і більша частина добутого перекуповувалася на ярмарках і ви� возилася до Московської держави та країн Західної Європи. Досить поширеним промислом було винокуріння. У другій половині XVIІI ст. Охтирський Благо� віщенський (Свято�Троїцький) монастир мав винокурню на 4 казани [14]. Не виключено, що горілку та пиво на продаж варили й інші монастирі. На Слобожан� щині монастирське та старшинське винокуріння було досить поширеним. У середині XVIII ст. господарство монастирів було в основному натуральним. Усі продукти, що були вирощені ченцями, ішли для власного харчування. Те саме стосується і предметів побуту. Більша частина нескладного реманенту виготовля� лася самими ченцями. Ресурсні зони монастирів розташовано в місцях, де багато невеликих річок, струмків та проток, де водяться хутряні звірі – бобри та ондат� ри. Бобровий промисел в Україні переживає значне піднесення у XVI – XVIII ст., коли збільшується попит на хутро у країнах Західної Європи. На жаль, писемні джерела не повідомляють, якими промислами займалися ченці. Традиційне по� лювання через обмежену кількість ченців, скоріш за все, не було поширеним. Боб� ровий промисел, котрий не вимагав спеціальних пристроїв та зброї, цілком міг бути освоєний ченцями, які щойно переселилися в місця, де вціліла популяція бобра. Навіть на сьогодні зберігся доволі значний ареал поширення цього звіра у середній течії Псла та Ворскли. Полювання на бобра не носило сезонний характер, до того ж, якщо хутро йшло виключно на продаж, то м'ясо та жир використовувалися для їжі та у медичних цілях. Відомо, що хвіст бобра, який був вкритий шкірою і нагадував риб'ячу лус� ку, інколи вживався ченцями і їжу під час посту. Про наявність бобрових гонів свідчать назви річок басейну Псла і Ворскли та численні назви урочищ з коренем "бобр", розташованих в середині ресурсних зон Сумського Успенського, Охтирсь� 100 Сіверянський літопис кого Благовіщенського (Свято�Троїцького) та Вольненського Троїцького монас� тирів. У грамотах, даних Сумському Успенському монастирю, згадуються Виш� невський та Федорів стани. Скоріш за все, йдеться про сезонні табори, де могли розташовуватися рибалки, мисливці та бортники. За документом, стани розташо� вані поряд з Пслом, що не виключає присутність тут і мисливців на бобра. Прак� тично всі монастирі займалися рибальством для власних потреб. Рибний проми� сел, яким займалися монастирі Середнього Подніпров'я, не отримав поширення на Слобожанщині. За даними "Экономических примечаний...", у річках водилися в основному щуки, лини, карасі, окуні [15]. Невелика частина вилову використо� вувалася для власних потреб, а основна частина риби йшла на продаж. Отже, початок заснування монастирів на території Слобожанщини починаєть� ся в середині XVII ст. одночасно з процесом колонізації. На перших етапах існу� вання також виконують функції фортеці. Поступово монастирі стають власника� ми земельних ділянок, хуторів, сіл та навіть містечок. З початку XVIII ст. монас� тирі стають самостійною, економічно незалежною ланкою у соціально�економіч� ному розвитку північно�східної Слобожанщини. Аналізуючи земельні володіння монастирів та порівнюючи їх з володіннями старшини та козаків, можна зробити висновок про те, що монастирські володіння розташовані переважно вздовж не� великих річок та струмків. Серед земель переважають сіножаті та луки, чорно� земних орних земель набагато менше. На першому етапі існування монастирське господарство зорієнтоване більше не на орне землеробство, а на менш трудомісткі типи господарювання – пасіки, млини, сіножаті, де невелика кількість праців� ників може принести гарантований прибуток. У XVIII ст. значні земельні наділи стали основою для економічного розвитку монастирів. Вони володіли не просто земельними наділами, часто козаки та старшина відписували їх разом із розташо� ваними там хуторами. Слід зазначити, що земельні володіння були у монастирів із великою кількістю ченців та послушників. Найбільшими землевласниками були Сумський Успенський та Охтирський Бла� говіщенський (Свято�Троїцький) монастирі. Натомість Михайлівський Іоанно�Пред� течів монастир, де мешкало у кінці XVIII ст. усього 6 ченців, і не мав земельних во� лодінь. Монастирі стали відігравати провідну роль в окремих галузях сільського гос� подарства. Так, привілей ставити млини на невеликих річках створив усі умови для того, щоб Сумський Успенський монастир зайняв лідируючі позиції на ринку вироб� ництва борошна у Сумах. Монастирські млини не обкладалися податком і працювали ефективніше, ніж козацькі. Податкові привілеї надавалися монастирям і для торгів на ярмарках, де монастирські товари були широко представлені. Монастирі мали свої постійні торгові двори на ярмарках, де вигідно реалізовували продукцію сільського господарства. Козацькі монастирі проіснували до 90�х рр. XVIII ст. Причиною їх ліквідації став не економічний занепад, а низка указів про їх закриття. Процес секуля� ризації, який почався у 1787 р., зайняв близько десяти років. Монастирі ліквідовува� лися, ченці переводилися до інших монастирів. У більшості випадків на місці монас� тирів залишалися кам'яні храми, які ставали сільськими парафіяльними. Укріплення та господарські будівлі розбиралися, земельні ділянки розпродувалися. На початок ХІХ ст. слобожанські козацькі монастирі були повністю ліквідовані. 1. Филарет (Д.Г. Гумилевский). Историко�статистическое описание Харьковской епархии. Краткий обзор епархии и монастыри. – Отд. І. – М.: Типография В. Готье. – С. 213. 2. СОКМ. – Коллекционная опись № 1 в 5 тетрадях на клад польских монет второй половины XVI – первой половины XVII века. – КП�14355, НУМ 188; Коллекционная опись № 1 в 2 тетрадях на клад польских монет второй половины XVI – первой половины XVII века. – КП� 14356, НУМ 189; ОКМ Су. – С. 20; ОКМ Су. – С. 22. 3. Филарет (Д.Г. Гумилевский). Историко�статистическое описание Харьковской епархии. Краткий обзор епархии и монастыри. – Отд. І. – М.: Типография В. Готье. – С. 214 – 215. 4. Там само. – С. 168 – 176. 5. Харламов В.О. Невідомі сторінки виникнення українських міст у XVII ст.// Історія Русі� України (історико�археологічний збірник). – К., 1998. – С. 313 – 316. Сіверянський літопис 101 6. Осадчий Є.М. Реконструкція ресурсної зони Сум кінця XVII ст.// Середньовічні старожитності південної Русі�України. – Чернігів, 2006. – С. 128. 7. Архив Св. Синода – 1732. – Д. 119. Л. 21�22. 8. Филарет (Д.Г. Гумилевский). Историко�статистическое описание Харьковской епархии. Краткий обзор епархии и монастыри. – Отд. І. – М.: Типография В. Готье. – С. 144. 9. Филарет (Д.Г. Гумилевский). Историко�статистическое описание Харьковской епархии. Краткий обзор епархии и монастыри. – Отд. І. – М.: Типография В. Готье. – С. 78. 10. Экономические примечания на Ахтырский уезд 1785 г. – Харьков, 2008. – 215 с. 11. История городов и сёл Украинской ССР. – К., 1980. – С. 314. 12. Белогорская Николаевская пустынь и ее святыни. �Курск, 1912. – С. 13. 13. Филарет (Д.Г. Гумилевский) Историко�статистическое описание Харьковской епархии. Краткий обзор епархии и монастыри. – Отд. І. – М.: Типография В. Готье. – С. 56. 14. Слюсарський А.Г. Социально�экономическое развитие Слобожанщины XVIІ – XVIІI вв. – Харьков, 1964. – С. 295. 15. Экономические примечания на Ахтырский уезд 1785 г. – Харьков, 2008. – С. 128. Статья посвящена истории развития монастырского земелевладения на тер� ритории Сумского и Ахтырского полков в середине XVII – XVIII вв. Основой эконо� мического развития монастырей становится землевладение. Приобретение и жер� твование монастырям земельных участков стало толчком к обогащению и разви� тию монастырских хозяйств. В середине XVIII в. монастыри превращаются из небольших хозяйств в крупных землевладельцев. The article is devoted history of development of the monasterial's landed domain on territory of Sumskуi and the Ahtyrskyi regiments in the middle of XVIIth. – XVIIIth. c. To become the basis of economic development of monasteries landed domains. The acquisition and the donation monasteries of lot lands became a shove to enrichment and development of monasterial's economy. In the middle of XVIIIth. cent. monasteries transform from the small economies in large landed domains.

Соціально-економічний розвиток слобожанських монастирів середини XVII – XVIIIст. Монастирське землеволодіння

Репозитарії

Схожі ресурси