Формування центрів дослідження російської історії на теренах США у ХХ ст.

Стаття висвітлює питання формування мережі осередків вивчення російської історії на території США у ХХ ст. – як суто дослідницьких центрів, так і навчальних закладів та їх підрозділів. На основі аналізу розвідок англо- й російсько-мовних авторів, що містять, зокрема, статистичні дані, коротко розгля...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Житніков, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України 2010
Schriftenreihe:	Сiверянський лiтопис
Schlagworte:	Розвідки
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/24785
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Формування центрів дослідження російської історії на теренах США у ХХ ст. / О. Житніков // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 6. — С. 141-145. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-24785
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-247852013-02-13T02:53:23Z Формування центрів дослідження російської історії на теренах США у ХХ ст. Житніков, О. Розвідки Стаття висвітлює питання формування мережі осередків вивчення російської історії на території США у ХХ ст. – як суто дослідницьких центрів, так і навчальних закладів та їх підрозділів. На основі аналізу розвідок англо- й російсько-мовних авторів, що містять, зокрема, статистичні дані, коротко розглядаються ознаки зародження у США значного інтересу до російської історії, процес появи й розширення мережі центрів з її дослідження у ХХ ст., характер, основні риси, кількісні та якісні показники цього процесу, а також суспільно-політичні й економічні фактори, які впливали на нього протягом окресленого періоду. Статья освещает вопрос формирования сети центров изучения российской истории на территории США в ХХ в. – как исключительно исследовательских центров, так и учебных заведений и их подразделений. На основе анализа разведок англо- и русскоязычных авторов, содержащих, в частности, статистические данные, коротко рассматриваются признаки зарождения в США значительного интереса к российской истории, процесс появления и расширения сети центров по ее изучению в ХХ в., характер, основные черты, количественные и качественные показатели этого процесса, а также общественно-политические и экономические факторы, влиявшие на него на протяжении очерченного периода. The article highlights the problem of forming the network of Russian history research centers in the USA in the XX^th century – both pure research centers and educational institutions and their departments. The origin of significant interest in Russian history in the USA, the process of emergence and expansion Russian history research centers network in the XX^th century, the character, main traits, quantitative and quality indices of this process, as well as social and political and economic factors that influenced the one during the period delineated are viewed based on the analysis of English– and Russian-speaking authors’ studies, containing, particularly, statistical data. 2010 Article Формування центрів дослідження російської історії на теренах США у ХХ ст. / О. Житніков // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 6. — С. 141-145. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. XXXX-0055 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/24785 399.9 uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Розвідки Розвідки
spellingShingle	Розвідки Розвідки Житніков, О. Формування центрів дослідження російської історії на теренах США у ХХ ст. Сiверянський лiтопис
description	Стаття висвітлює питання формування мережі осередків вивчення російської історії на території США у ХХ ст. – як суто дослідницьких центрів, так і навчальних закладів та їх підрозділів. На основі аналізу розвідок англо- й російсько-мовних авторів, що містять, зокрема, статистичні дані, коротко розглядаються ознаки зародження у США значного інтересу до російської історії, процес появи й розширення мережі центрів з її дослідження у ХХ ст., характер, основні риси, кількісні та якісні показники цього процесу, а також суспільно-політичні й економічні фактори, які впливали на нього протягом окресленого періоду.
format	Article
author	Житніков, О.
author_facet	Житніков, О.
author_sort	Житніков, О.
title	Формування центрів дослідження російської історії на теренах США у ХХ ст.
title_short	Формування центрів дослідження російської історії на теренах США у ХХ ст.
title_full	Формування центрів дослідження російської історії на теренах США у ХХ ст.
title_fullStr	Формування центрів дослідження російської історії на теренах США у ХХ ст.
title_full_unstemmed	Формування центрів дослідження російської історії на теренах США у ХХ ст.
title_sort	формування центрів дослідження російської історії на теренах сша у хх ст.
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Розвідки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/24785
citation_txt	Формування центрів дослідження російської історії на теренах США у ХХ ст. / О. Житніков // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 6. — С. 141-145. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
series	Сiверянський лiтопис
work_keys_str_mv	AT žitníkovo formuvannâcentrívdoslídžennârosíjsʹkoíístoríínaterenahsšauhhst
first_indexed	2025-07-03T04:14:03Z
last_indexed	2025-07-03T04:14:03Z
_version_	1836597687582982144
fulltext	Сіверянський літопис 141 УДК 399.9 Олександр Житніков � ФОРМУВАННЯ ЦЕНТРІВ ДОСЛІДЖЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ ІСТОРІЇ НА ТЕРЕНАХ США У ХХ ст. © Житніков Олександр Володимирович – аспірант кафедри все� світньої історії Інституту історії, етнології та правознавства імені О.М. Лазаревського Чернігівського національного педагогічного універ� ситету імені Т.Г.Шевченка. Стаття висвітлює питання формування мережі осередків вивчення російської історії на території США у ХХ ст. – як суто дослідницьких центрів, так і на� вчальних закладів та їх підрозділів. На основі аналізу розвідок англо� й російсько� мовних авторів, що містять, зокрема, статистичні дані, коротко розглядаються ознаки зародження у США значного інтересу до російської історії, процес появи й розширення мережі центрів з її дослідження у ХХ ст., характер, основні риси, кількісні та якісні показники цього процесу, а також суспільно�політичні й еко� номічні фактори, які впливали на нього протягом окресленого періоду. Ключові слова: центр досліджень, росієзнавчий центр, американська русисти� ка, американський історик�русист, російська історія. Наприкінці минулого століття на пострадянському просторі розпочався й досі діє процес переосмислення ключових категорій історіографії російської історії. У зв’язку з цим врахування досвіду західних русистів, знайомство з іншою традицією наукового мислення набуває особливої ваги. Серед них помітне місце займають американські дослідники, котрі протягом ХХ ст. спромоглися сформувати потужну мережу росієзнавчих центрів у США. Під терміном «центр» маємо на увазі не лише суто дослідницькі центри, а й навчальні заклади та їх підрозділи (коледжі, інститу� ти, університети). Висвітлення загальної картини цього процесу, на наш погляд, є необхідним компонентом студій з вивчення історіографії російської історії. Пред� ставлений нарис має на меті коротко охарактеризувати саме такий процес. Зазначимо при цьому, що на теренах Росії досі не існує ні монографії, ні бодай цілісної статті з окресленого нами питання, а праці вчених з інших країн є нечис� ленними й важкодоступними для пересічного пострадянського дослідника. Тому потрібні нам відомості знаходимо у розвідках з американської русистики в ціло� му. Такими є, наприклад, монографії Б.І.Марушкіна [3] та Є.В.Петрова [6], а також стаття В.І.Меньковського [4], які перераховують росієзнавчі центри у США та містять статистичні дані, що дозволяють судити про їхню кількісну та якісну ево� люцію. Ретроспективні огляди становлення й розвитку американського росіє� знавства, які також стали нам у пригоді, більшою чи меншою мірою подають статті Дж.Бурбанк [1], М.Девід�Фокса [2], Є.В.Петрова [5], А.Рібера [7]. Отже, ознаки пробудження у США значного інтересу до Росії сягають ще 1891 р., коли заможний прихильник американського прогресивного руху (форми демок� ратичного популізму) Ч.Р.Крейн, перебуваючи після декількох поїздок до Росії під враженням від тамтешнього стилю життя, спробував заснувати перший центр з вивчення цієї країни для боротьби з тим, що він називав невиправданим уперед� женням. Він створив лекторій у Чиказькому університеті, «цитаделі» прогресистів, щоб запрошувати відомих лекторів із�за кордону, таких як Т.Масарик (1901 р.) та П.Мілюков (1903 р.) [7]. 142 Сіверянський літопис Перший курс виключно з російської історії став викладатися у Гарварді 1894 р. професором А.К.Куліджем. Але, незважаючи на цей факт, на заснування у по� дальші роки перших професур у галузі російської мови й літератури у Гарвард� ському, Колумбійському та Каліфорнійському університетах, на появу групи ак� тивних дослідників�русистів та їх зв’язків з німецькими й британськими (та мен� шою мірою французькими) колегами, дисципліна «російська історія» як наукова спеціальність до 1914 р. фактично не існувала. У 1920�1930�і рр. вона стала посту� пово розвиватися, але досить повільними темпами – частково у результаті появи у США істориків�емігрантів із самої Росії, таких як М.М.Карпович (1888 – 1959), що працював у Гарварді, та Г.В.Вернадський (1887 – 1973), ім’я якого пов’язане з Йєльським університетом [2, 7]. Як результат, у 1936 р. вже налічувалося 33 уні� верситети, де вивчали російську історію [6]. Участь Сполучених Штатів у Другій світовій війні серйозно позначилася на організаційному, соціальному і культурному характері американських універси� тетів. У більшості з них були створені нові центри інтелектуального спілкування на міждисциплінарній основі; з’явилися джерела підтримки цих програм – як приватні (Рокфеллера, Форда, Карнегі), так і федеральні фонди. Значно зріс дво� сторонній обмін співробітниками, інформацією між університетами та урядови� ми установами. Перш за все, це підняло престиж й посилило вплив представників старшого покоління російських істориків�емігрантів, а також створило нові умо� ви для деяких учених, які пережили гітлерівську окупацію в Європі та, боячись відродження комуністичних режимів у післявоєнний період, емігрували до Північної Америки. Нарешті, це сприяло появі нового покоління студентів як з другої, повоєнної, хвилі емігрантів, так і з американців за народженням, котрі за своїм походженням були пов’язані з російською культурою та мовою [7]. У перші повоєнні десятиліття зростання інтересу до історії Росії було значною мірою результатом ініціативи американських учених, чий досвід участі в урядо� вих установах воєнного періоду переконав їх у нагальній потребі запровадити систематичне вивчення Радянського Союзу. Їхня думка ґрунтувалася на трьох основних міркуваннях: двох висловлених відкрито та одному завуальованому. Відкрито вони наголошували, по�перше, на полідисциплінарному характері про� грам при концентрації уваги на якому�небудь одному предметі, а по�друге, на не� обхідності підготовки не тільки майбутніх викладачів, науковців, а й урядових чиновників. Завуальована пропозиція, за твердженням А.Рібера, «… була унікаль� ною в історії американської освіти: фінансові ресурси у величезних масштабах з приватних філантропічних організацій повинні були бути закачані у великі уні� верситети для задоволення суто прагматичної необхідності, що відповідала націо� нальним інтересам Сполучених Штатів як світової держави» [7]. На нашу думку, тут іде мова про існування на той час необхідності вивчення історії СРСР для його різнобічної оцінки як ідеологічного ворога на міжнародній арені. Слід окремо зазначити й про співпрацю американських істориків�русистів з урядовими органами, що є для них давньою традицією. Вона зародилася ще на межі ХІХ – ХХ ст. завдяки історику й дипломату Ю.Скюйлеру та професору Чиказького університету, багаторічному раднику Держдепартаменту з російських справ С.Хар� перу. «Майже завжди, коли уряд США відчував нестачу у фахівцях з Росії, він знаходив потрібних людей в академічному середовищі. Так, засновник академічно� го слов’янознавства у Сполучених Штатах А.К.Кулідж і Р.Лорд були запрошені на Паризьку мирну конференцію 1919 р.; А.К.Кулідж, Ф.Голдер і Г.Фішер – для робо� ти з місією АРА в Росії», – зазначає Є.В.Петров [6]. У роки ж Другої світової війни ці зв’язки розрослися й зміцніли – стала необхідною історична оцінка стратегічного супротивника в особі СРСР. Так, Дж.Робінсон, голова і наставник фахівців з історії Росії у Колумбійському університеті, у 1941 – 1945 рр. керував відділом стратегіч� ної розвідки США. Декілька інших істориків працювали в управлінні стратегічних служб – попереднику ЦРУ [7]. Від фахівців з російських справ уряд досі отримує постійну і певним чином систематизовану інформацію про Росію. Сіверянський літопис 143 Нерідко експерти, а також журналісти, які пишуть про Росію, ставали викла� дачами й науковими працівниками у галузі русистики. Так, Дж.Ф.Кеннан та Е.Карр прийшли в науку з дипломатичної сфери. Але є й зворотні приклади – кар’єри Г.Кіссинджера та З.Бжезинського. Отже, спочатку новий підхід до вивчення російської історії був поширений на Гарвардський (1948 р. фонд Карнегі спонсорував відкриття Російського дослід� ницького центру), Колумбійський (1946 р. за допомогою фонду Рокфеллера за� сновано Російський інститут, тепер Гаррімановський інститут), Каліфорнійсь� кий університет у м. Берклі (Центр слов’янських та східноєвропейських дослід� жень) та Університет Дж.Вашингтона (Російський та східноєвропейський інсти� тут). Протягом десятиліття вони залишалися найбільшими центрами історичної русистики й отримували значні грошові кошти для наймання нових викладачів, розширення приміщень для бібліотек і для прийому студентів. У перші десять років завдяки програмам цих університетів було підготовлено більше 400 канди� датів у магістри гуманітарних наук (з них 98 з історії), а 83 особи отримали ступінь докторів філософії (PhD), у тому числі 23 історики, переважно з Гарвардського та Колумбійського університетів [7]. Ці два заклади до середини 1970�х рр. вида� ли близько третини дисертацій на теренах США, присвячених питанням російсь� кої історії. При цьому історики тут явно переважали над представниками інших гуманітарних дисциплін [3, 16]. Окрім зазначених вище чотирьох, хвиля інтересу до російської історії посту� пово охоплювала все більшу кількість інших навчальних закладів, про що побічно свідчать наведені далі цифри. За даними Є.В.Петрова, у 1850 – 1950 рр. в амери� канських університетах було захищено близько 250 дисертацій з Росії та Радянсь� кого Союзу; з 1950 по 1963 рр. – приблизно 1000 дисертацій з тієї ж проблемати� ки. Більшість робіт носила історичний та політичний характер, причому в бага� тьох випадках історична й політична наука перемежовувалися. У 1960 – 1964 рр. в американських університетах було присуджено 400 ступенів доктора філософії (PhD) з російських і радянських досліджень (взагалі присуджуються не лише філософам, але також історикам та політологам), а у 1964 – 1973 рр. – вже 2522. Щорічний приріст числа фахівців збільшився втричі, склавши на початку 1970�х рр. більше 250 чоловік [6]. Є.В.Петров також наголошує, що якщо наприкінці 1950�х рр. курси з історії Росії були в планах 50% історичних факультетів, то у 1980 р. – 77%. 228 факуль� тетів, станом на середину 1980�х рр., мали спеціалізацію з історії Росії до 1917 р. і 230 факультетів – з історії СРСР після 1917 р. Зазначає дослідник і той факт, що лише у 1952 р. Гарвардський центр отримав від різноманітних фондів 11,8 млн. дол. США, Йельскому університету було виділено 13,6, Колумбійському – 6,7, Корнельському – 6,4 [6]. На той час це були значні грошові вливання як для сфери освіти. Станом на 1975 р., центри дослідження дореволюційної Росії та СРСР (а в їхній роботі важливе місце займали студії з історії цих двох держав) існували у Гарвардському, Колумбійському, Каліфорнійському (в м. Берклі), Йєльському, Індіанському, Вашингтонському, Ніагарському, Луїзіанському університетах. Різноманітні програми з російської історії складалися у Стенфордському, Прінстонському, Сіракузькому, Нью�Йоркському, Мічиганському, Пенсильван� ському, Корнельському, Чиказькому, Іллінойському, Піттсбурзькому та ще дек� ількох вузах [3, 16�17]. Дані щодо конкретної кількості наукових установ, які пропонували курси ро� сійської та радянської історії, є, за нашим висновком, важкодоступними для пере� січного дослідника. Відзначимо лише, що, за свідченням секретаря Американ� ської асоціації з розвитку слов’янознавства Р.Фішера, станом на 1964 р., таких налічувалося 400 [6]. У свою чергу, В.І.Меньковський у своїй статті називає циф� ру «більш ніж 250», станом на 1990 р. [4, 244]. У 2000 р., зазначає він, на теренах США діяло близько 30 центрів російських і слов’янських досліджень й того ж 144 Сіверянський літопис року програми, що виникли на базі VI статті Міжнародної освітньої програми (складової частини законодавства США), фінансували роботу 19 центрів ро� сійських, євразійських і слов’янських досліджень, у тому числі й досліджень на історичну тематику. Ці центри працюють у таких відомих навчальних закладах, як Колумбійський (Інститут Гаррімана), Корнельський (Інститут європейських до� сліджень, Слов’янський та Східноєвропейський центри), Джорджтаунський (Центр євразійських, російських та східноєвропейських досліджень), Стенфор� дський (Центр російських та східноєвропейських досліджень), Піттсбурзький (Центр російських та східноєвропейських досліджень), Гарвардський (Центр на� ціональних ресурсів для російських, східноєвропейських і центральноазіатських досліджень) університети, Університет Дж.Вашингтона (Інститут європейських, російських та євразійських досліджень), а також університети штатів Індіана (Ро� сійський і східноєвропейський інститут), Огайо (Центр слов’янських та східно� європейських досліджень), Каліфорнія (Центр слов’янських та східноєвропейсь� ких досліджень в університеті м. Берклі), Іллінойс (Російський та східноєвро� пейський центр), Айова (Центр російських, східноєвропейських та євразійських досліджень), Канзас (Центр російських та східноєвропейських досліджень), Мічи� ган (Центр російських та східноєвропейських досліджень), Північна Кароліна (Об’єднаний центр слов’янських, євразійських і східноєвропейських досліджень в університетах Північної Кароліни у м. Чапел Хілл та м. Дюк), Техас (Центр російських, східноєвропейських та євразійських досліджень), Вірджинія (Центр російських і східноєвропейських досліджень), Вашингтон (Програма російських, східноєвропейських і центральноазіатських досліджень), Вісконсин (Центр Росії, Східної Європи та Центральної Азії) [4, 249]. Крім центрів, що входять до програми Міністерства освіти, 2000 року в Спо� лучених Штатах діяло не менше 14 центрів та інститутів, що вивчають російську і радянську проблематику, не оминаючи питання історичного плану. Вони одер� жували підтримку від різних державних та приватних організацій і грали серйоз� ну роль в академічному середовищі США. Серед них слід відзначити Інститут вивчення конфліктів, ідеології та політики Бостонського університету, Центр по� літичних і стратегічних досліджень у м. Чеві Чейз, штат Меріленд, Інститут по� рівняльних і міжнародних досліджень Університету Еморі (російські та східно� європейські дослідження), Центр російських та євразійських досліджень інсти� туту міжнародних досліджень Монтре, Російський та євразійський центр підроз� ділу досліджень національної безпеки корпорації RAND, Центр російських, цент� ральноєвропейських та східноєвропейських досліджень Університету штату Нью� Джерсі, Центр європейських та російських досліджень Каліфорнійського універ� ситету в м. Лос�Анджелес, Центр вивчення Росії і Радянського Союзу Каліфор� нійського університету в м. Ріверсайд, Центр східноєвропейських, російських та євразійських досліджень Чиказького університету, Центр російських та східно� європейських досліджень Орегонського університету, Центральноєвропейський і східноєвропейський центр Теннесійського університету, Інститут Кеннана при Центрі В.Вільсона в м. Вашингтон, Рада російських та східноєвропейських дос� ліджень у Йєльському університеті [4, 250]. У США зберігаються значні за обсягом бібліотечні колекції й архівні зібрання документів, що відносяться до Росії царської та революційної епох, – зокрема, у Бібліотеці Конгресу (Вашингтон), у Відділі слов’янських мов Нью�Йоркської публічної бібліотеки, у Бахмєтьєвському архіві Колумбійського університету і в Гуверовському інституті війни, революції та миру Стенфордського університету [2, 6]. Підсумовуючи сказане вище, зазначимо, що перші програми й центри дослід� ження російської історії на теренах США почали з’являтися ще наприкінці ХІХ ст., але до Другої світової війни цей процес у кількісному та якісному відношенні прохоив досить поміркованими темпами. Він набрав обертів лише у післявоєн� ний час, коли дослідницькі центри отримали значні урядові й приватні грошові Сіверянський літопис 145 дотації, відчули зростання інтересу до дисципліни «російська історія» з боку дер� жави, академічних кіл та простих студентів. Така тенденція тривала принаймні до кінця ХХ ст. і продовжується донині. 1. Бурбанк Дж. Новые течения в американской историографии о России: власть и культура / / Исторический ежегодник. – Омск, 1997. – С. 61�68. – Режим доступу: http:// www.omsu.omskreg.ru/histbook/articles/y1997/a060/article.shtml 2. Дэвид�Фокс М. Введение: отцы, дети и внуки в американской историографии царской России // Американская русистика: Вехи историографии последних лет. Императорский период: Антология / Сост. М.Дэвид�Фокс. – Самара: Самарский университет, 2000. – С. 5�47. 3. Марушкин Б.И. История и политика. Американская историография советского общества. – М.: Прогресс, 1975. – 352 с. 4. Меньковский В.И. Англо�американская россика и советика на рубеже ХХ – XXI вв. // Працы гістарычнага факультэта: Навук. зб. – Вып. 1. – Мінск: БДУ, 2006. – С. 243�255. 5. Петров Е.В. Основные этапы становления и развития в университетах США типового направления «American Research on Russia» // Проблемы славяноведения: Сб. науч. статей и материалов. – Вып. 2. – Брянск: БГПУ, 2000. – С. 165�175. 6. Петров Е.В. «Русская тема» на Западе: словарь�справочник по американскому россиеведению. – СПб.: РТА им. В.Б.Бобкова, 1997. – 172 с. – Режим доступа: http:// petrov5.tripod.com/Index.htm 7. Рибер А. Изучение истории России в США // Исторические записки. – 2000. – № 3 (21). – С. 65�104. – Режим доступа: http://nature.web.ru/db/msg.html?mid=1185860&s= Статья освещает вопрос формирования сети центров изучения российской истории на территории США в ХХ в. – как исключительно исследовательских центров, так и учебных заведений и их подразделений. На основе анализа разведок англо� и русскоязычных авторов, содержащих, в частности, статистические дан� ные, коротко рассматриваются признаки зарождения в США значительного ин� тереса к российской истории, процесс появления и расширения сети центров по ее изучению в ХХ в., характер, основные черты, количественные и качественные по� казатели этого процесса, а также общественно�политические и экономические факторы, влиявшие на него на протяжении очерченного периода. Ключевые слова: центр исследований, россиеведческий центр, американская русистика, американский историк�русист, российская история. The article highlights the problem of forming the network of Russian history research centers in the USA in the XXth century – both pure research centers and educational institutions and their departments. The origin of significant interest in Russian history in the USA, the process of emergence and expansion Russian history research centers network in the XXth century, the character, main traits, quantitative and quality indices of this process, as well as social and political and economic factors that influenced the one during the period delineated are viewed based on the analysis of English– and Russian�speaking authors’ studies, containing, particularly, statistical data. Keywords: research center, Russian studies center, American rusistics, American historian�rusist, Russian history.

Формування центрів дослідження російської історії на теренах США у ХХ ст.

Institution

Ähnliche Einträge