Полонський М. Спогади священика
Рецензія на книгу: Полонський М. Спогади священика / Упорядники Є. Марховська, О. Тарасенко. – К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України; Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т. Г. Шевченка, 2010. – 360 с.: іл....
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
2010
|
| Назва видання: | Сiверянський лiтопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/24788 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Полонський М. Спогади священика / Т. Демченко // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 6. — С. 169-171. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-24788 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-247882013-02-13T02:54:11Z Полонський М. Спогади священика Демченко, Т. Рецензії. Огляди. Анотації Рецензія на книгу: Полонський М. Спогади священика / Упорядники Є. Марховська, О. Тарасенко. – К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України; Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т. Г. Шевченка, 2010. – 360 с.: іл. 2010 Article Полонський М. Спогади священика / Т. Демченко // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 6. — С. 169-171. — укр. XXXX-0055 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/24788 uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії. Огляди. Анотації Рецензії. Огляди. Анотації |
| spellingShingle |
Рецензії. Огляди. Анотації Рецензії. Огляди. Анотації Демченко, Т. Полонський М. Спогади священика Сiверянський лiтопис |
| description |
Рецензія на книгу: Полонський М. Спогади священика / Упорядники Є. Марховська, О. Тарасенко. – К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України; Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т. Г. Шевченка, 2010. – 360 с.: іл. |
| format |
Article |
| author |
Демченко, Т. |
| author_facet |
Демченко, Т. |
| author_sort |
Демченко, Т. |
| title |
Полонський М. Спогади священика |
| title_short |
Полонський М. Спогади священика |
| title_full |
Полонський М. Спогади священика |
| title_fullStr |
Полонський М. Спогади священика |
| title_full_unstemmed |
Полонський М. Спогади священика |
| title_sort |
полонський м. спогади священика |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Рецензії. Огляди. Анотації |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/24788 |
| citation_txt |
Полонський М. Спогади священика / Т. Демченко // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 6. — С. 169-171. — укр. |
| series |
Сiверянський лiтопис |
| work_keys_str_mv |
AT demčenkot polonsʹkijmspogadisvâŝenika |
| first_indexed |
2025-07-03T04:14:15Z |
| last_indexed |
2025-07-03T04:14:15Z |
| _version_ |
1836597700182671360 |
| fulltext |
Сіверянський літопис 169
РЕЦЕНЗІЇ,
ОГЛЯДИ, АНОТАЦІЇ
ПОЛОНСЬКИЙ М. СПОГАДИ СВЯЩЕНИКА / УПОРЯДНИКИ
Є. МАРХОВСЬКА, О. ТАРАСЕНКО. – К.: ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ
АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА ІМ. М. С. ГРУШЕВСЬКОГО
НАН УКРАЇНИ; ЧЕРНІГІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ ІМ. Т. Г. ШЕВЧЕНКА, 2010. – 360 С.: ІЛ.
Спогади являють собою згусток людської пам’яті, помножений на щире ба�
жання бути почутим наступними поколіннями, залишити по собі слід у духовно�
му житті свого народу. Саме цим вони і приваблюють читачів. Існує багато спо�
собів критичного аналізу змісту мемуарів, шляхів виявлення помилок, визна�
чень, настільки останні допускалися свідомо, але, як завжди, у будь�якому друко�
ваному тексті нас хвилює насамперед одне: чи цікавий він. Книга споминів о. Матвія
Полонського не відпускає від себе, доти не перегорнеш останню сторінку. З одного
боку, це розказана дохідливо, просто, без претензій на оригінальність історія жит�
тя сільського українського священика, який народився 1860, а помер у 1946 р. 54
роки його життя були проведені у містечку Нова Басань. З іншого, якось важко
відразу й сказати однозначно, про що ж він писав. Життя – річ багатогранна, не�
сподівана, невичерпна, яка не піддається вимірюванню якимось одним, єдино пра�
вильним критерієм. І хто про це міг краще знати, ніж старий священик! Численні
конотації роблять сповідь на схилі довгого життя (спогади о. Матвій розпочав
писати у 1940 р.) унікальним творінням, до якого не хотілося б підходити з ба�
нальними фразами, тривіальними оцінками, однолінійними висновками. Отож
спробуємо вказати – чим не є мемуари о. М. Полонського.
Це не посібник прикладного богослів’я, педагогіки, дидактики чи збірник мо�
ральних приписів, котрі годяться на всі випадки життя і вже тому практично не
діють. У мемуариста завжди вистачало мудрості й гумору уникати сакраменталь�
них сентенцій, не йти слідами Івана Вишенського, нещадно тавруючи зло, одначе
його думки не залишають читача байдужим і сьогодні, їхня світоглядна цінність
незаперечна.
Автор спогадів не належить до числа мемуаристів, котрі, перш за все, прагнуть
показати себе у вигідному світлі, зобразити ледь не пупом землі. Священик
М. Полонський – людина смиренна, як і належить бути пастирю, він прагне до
об’єктивності, не приховує ні своїх власних недоліків, ні проблем своєї родини.
Складається враження, що автор менш за все вболіває, щоб у читача склалося
позитивне враження про його персону. У цьому контексті не може не вразити один
момент: відтворюючи свої роздуми, пов’язані з прийняттям священницького сану,
М. Полонський пише, що він використав “багаж знаний, случайно мной приобре�
тенный еще на школьной скамье, когда я был еще в 3�м классе семинарии”, і далі
називаються імена понад 20 філософів світової слави, мудрість яких допомогла
визначитися із покликанням [С. 134–135]* . Зрозуміло, що випадковістю тут і не
пахне: замолоду Матвій Полонський вирізнявся працьовитістю й інтелектуаль�
ними здібностями. Але зі зрозумілою повагою він згадує і суто практичні знання
та навички, здобуті у шкільного сторожа в селі Мостище, сільського садівника
Папила: “Он сделался моим другом и учителем по садоводству и огородничеству
и вообще по хозяйству впоследствии; я многим был ему обязан” [С. 114].
Дана книга не забарвлена жодною політикою чи ідеологією. Вона написана
*Тут і далі посилання на рецензовану книгу.
170 Сіверянський літопис
людиною, котра довго вагалася, перш ніж стати на життєвий шлях, призначений
долею для неї, але, обравши життєву дорогу, не зійшла з неї до самого кінця. Ней�
мовірно цікаво читати цю книгу вже хоча б тому, що у ній відсутні як похвали
діючому в той чи інший час режиму, так і його критиці. Автор сприймав будь�яку
владу не те, щоб покірно, але без ремствування, він швидше прагнув використати
найменші можливості, які існували за тієї чи іншої доби, щоб досягти своїх цілей,
які були далеко від владних амбіцій.
У мемуарах не ведеться підрахунку здобуткам, але автор із законною гордістю
пише про успіхи, досягнуті при підтримці місцевої громади, поступових земців
Козелецького повіту. Власне, як на нас, це і є сенсом його служіння пастві. На схилі
літ священик зізнавався: “По моему разумению, я считаю, свой долг относительно
плотских детей выполненным, но у меня есть еще дети духовные, несколько тысяч,
что же я им должен дать за их траты за воспитание (прокормление) меня и моей
семьи? Всего себя, все свои лучшие почувания, с единственным желанием внести
в их трудовую, темную жизнь, хоть малость облегчения – света” [С. 298]. До речі,
таких місць у книзі дуже мало: цей нетиповий священик не любив зловживати
“високими” словами, можливо, саме тому, що добре знав їм ціну. Те, чому він
віддавав свій час, можна назвати “малими справами”. Свого часу їх затаврували
як щось нікчемне, негідне, відбивали охоту до таких негероїчних, а навпаки, про�
заїчних речей, як будівництво “бруклінського” колодязя, спорудження лікарні чи
відкриття ткацької майстерні в межах одного села. Хоча, мабуть, це й був єдино
надійний шлях до поліпшення добробуту населення.
Книга спогадів о. М. Полонського не може трактуватися як підручник з історії
громадського, земського, кооперативного рухів. Бо, по�перше, часи, коли на селі
панували земство і сільська громада, відійшли в небуття, по�друге, успіх залежав
від того, чи буде у громади неформальний лідер, який зможе об’єднати селян
довкола якоїсь вигідної і корисної справи. Проте, варто відзначити, що система
представницьких органів у царській Росії давала шанс для реалізації заходів, спря�
мованих на поліпшення життя. Якщо у священика М. Полонського були недобро�
зичливці й у виборних земських органах, і серед поміщиків, то існували й такі,
хто йому надавав допомогу в реалізації задумів. Цікаво, що громади сусідніх сіл
не залишалися глухими до починань мешканців Нової Басані, ревно стежили за
їхніми досягненнями. І священик із задоволенням констатує, що й школи брали на
утримання, змагаючись із сусідами або ж переконавшись на їхньому досвіді, що це
вигідно. Іншими словами, мемуарист не ідеалізує своїх парафіян, але віддає їм
належне: з притаманним сільському люду здоровим глуздом вони розуміли, що
для них краще.
Священик дуже далекий від національних проблем, більше того, він декларує
своє неприйняття поділу на “філів” та “фобів”, який був поширений серед стар�
ших семінаристів. Позиція М. Полонського проста: “Что же касается лично меня,
то окончания “фил” и “фоб” мало меня трогали. По моему, ... нужно быть прежде
всего человеком в лучшем смысле этого слова, а “фил” и “фоб” вносят в дело
только разделение и вражду, тормозящие всякое доброе начинание. Мне ужасно
понравилась прибавка, приставляемая не сзади, а спереди слова: “интер”, напри�
мер интернационалист. В беседах с товарищами выступал и я со своим “интер”, и
многие из товарищей поддерживали меня” [С. 90]. Подальша розповідь мемуарис�
та підтвердила його істинний інтернаціоналізм: серед його друзів були представ�
ники різних націй і релігій. Так, місцевий підрядчик єврей М. Ханін, який після
революції емігрував до США, допомагав священику матеріально у важкі роки
[C. 297]. Проте українство автора неспростовно підтверджує сам текст: практично
на кожній сторінці знаходимо українізми, котрі не псують враження, але засвідчу�
ють національну приналежність автора і його оточення краще, ніж будь�які пиш�
номовні фрази. Сказати, що М. Полонський любив народ, було б надто примітив�
но, він був складовою частиною свого народу – і в горі, і в радості, не відділяючи
себе від нього.
Сіверянський літопис 171
Мемуари не є збірником анекдотів про старовину, однак соковиті замальовки
побуту, галерея яскравих персонажів із сільського та міського життя другої поло�
вини ХІХ – початку ХХ ст. не можуть залишати байдужими. Чого варті тільки
розлогі оповіді про побут семінаристів або київських “босяків”, інформація про
диліжанс, який на початку 80�х рр. ХІХ ст. курсував між Києвом і Черніговом.
Хоча автор і не зловживає художніми засобами, але знаходить точні слова для
характеристики як людей, так і явищ, описів тогочасного побуту, звичаїв.
Одне слово, спогади о. М. Полонського зможуть задовольнити будь�який смак,
бо писалися людиною освіченою, допитливою, яка поважала й інтелектуальні здо�
бутки, і фізичну працю, мудрим пастирем, ідейним народником у кращому ро�
зумінні цього слова, дотепним і веселим чоловіком, котрий, як то кажуть, не ліз за
словом у кишеню.
Окремо хотілося б наголосити на краєзнавчому аспекті оприлюднених мему�
арів. Цей бік взагалі заслуговує на найвищу оцінку. Адже все життя автора пов’я�
зане із Чернігівщиною, за винятком терміну служби в армії та невдалої спроби
вступити в Київський університет. Здається, ще не виявлено, а може, й не існує
таких розлогих текстів про життя у краї упродовж тривалого часу, сфокусованих
на селянсько�містечковому побуті. У географічному покажчику зазначено понад
60 населених пунктів теперішніх Бобровицького, Борзнянського, Ічнянського,
Козелецького, Куликівського, Ніжинського, Носівського районів. Чимало без�
цінної інформації про повсякденне життя їхнього населення зафіксувала чіпка
пам’ять мемуариста. На першому місці cеред його пріоритетів – Нова Басань та її
мешканці. Їм належить його любов. Ось як старий священик згадував про засно�
вану не без його участі “чайну”, де й сам любив бувати: “Приходилось наблюдать
и даже вслушиваться в беседы посетителей на злобу дня, беседы велись мирно без
криков, приходилось и самому встревать в сии беседы. Если было время, то при�
ходилось прочитать им газетку или книжечку и самому отдохнуть в семье сей
братней душой. Хорошее было время” [C. 236]. А які цікаві образи сучасників він
відтворив на сторінках своїх зошитів. За широтою охоплення побуту й основних
занять місцевого люду, багатством деталей їхнього духовного життя, переконлив�
істю численних портретних замальовок спомини о. Матвія не мають собі рівних.
Вони цілком заслуговують на те, щоб увійти до скарбниці питомо чернігівських
мемуарів.
Сподіваємося, що їхній зміст гідно оцінять і мешканці села Нова Басань, й
інтелектуальна еліта Чернігівщини та України, і всі, хто цікавиться історією рідного
краю.
Упорядники мемуарів подбали про змістовну передмову, примітки, покажчи�
ки, фотодокументи. Видання, на нашу думку, повністю відповідає статусові “нау�
кове видання” і посяде гідне місце серед інших непересічних зразків української
мемуаристики. Єдине побажання упорядникам: у разі, якщо дійде до перевидан�
ня книги, спробувати підготувати нарис про нащадків отця Матвія та його дружи�
ни. Було б також доречно подумати про розширення кола фотодокументів: вклю�
чити світлини сучасної Нової Басані із зображенням будівель, що хай і в перероб�
леному вигляді залишилися від часів автора мемуарів, пам’ятних місць та старо�
житностей містечка.
Тамара Демченко
|