Виступ Івана Мазепи очима сучасників

У статті йдеться про інтерпретацію подій доби гетьмана І. Мазепи в історичних нотатках бунчукового товариша Івана Забіли.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Ситий, І.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України 2011
Schriftenreihe:	Сiверянський лiтопис
Schlagworte:	У глиб віків
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/25434
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Виступ Івана Мазепи очима сучасників / І. Ситий // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 1. — С. 18-25. — Бібліогр.: 41 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-25434
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-254342013-02-13T03:30:10Z Виступ Івана Мазепи очима сучасників Ситий, І. У глиб віків У статті йдеться про інтерпретацію подій доби гетьмана І. Мазепи в історичних нотатках бунчукового товариша Івана Забіли. Статья посвящена интерпретации событий эпохи гетьмана И. Мазепы в исторических заметках бунчукового товарища Ивана Забилы. 2011 Article Виступ Івана Мазепи очима сучасників / І. Ситий // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 1. — С. 18-25. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. XXXX-0055 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/25434 94(477) uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	У глиб віків У глиб віків
spellingShingle	У глиб віків У глиб віків Ситий, І. Виступ Івана Мазепи очима сучасників Сiверянський лiтопис
description	У статті йдеться про інтерпретацію подій доби гетьмана І. Мазепи в історичних нотатках бунчукового товариша Івана Забіли.
format	Article
author	Ситий, І.
author_facet	Ситий, І.
author_sort	Ситий, І.
title	Виступ Івана Мазепи очима сучасників
title_short	Виступ Івана Мазепи очима сучасників
title_full	Виступ Івана Мазепи очима сучасників
title_fullStr	Виступ Івана Мазепи очима сучасників
title_full_unstemmed	Виступ Івана Мазепи очима сучасників
title_sort	виступ івана мазепи очима сучасників
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2011
topic_facet	У глиб віків
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/25434
citation_txt	Виступ Івана Мазепи очима сучасників / І. Ситий // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 1. — С. 18-25. — Бібліогр.: 41 назв. — укр.
series	Сiверянський лiтопис
work_keys_str_mv	AT sitijí vistupívanamazepiočimasučasnikív
first_indexed	2025-07-03T04:53:34Z
last_indexed	2025-07-03T04:53:34Z
_version_	1836600173898235904
fulltext	18 Сіверянський літопис У статті йдеться про інтерпретацію подій доби гетьмана І.Мазепи в істо� ричних нотатках бунчукового товариша Івана Забіли. Ключові слова: нотатки, Мазепа, руїна, погибель. ХVІІІ ст. ознаменувалося кількома знаменними подіями в історії України. І серед них, безсумнівно, визначальними були події початку століття, які, власне, і вирішили долю української державності. Йдеться про спробу гетьмана Івана Ма� зепи створити Українську державу без московської протекції: „Удалисмося за со� гласием и общим з панами генеральними особами, полковниками и всею Войска Запорожского старшиною постановленьем в (...) шведскую протекцію (...) надеж� ду же отчизну нашу Малороссийскую и Войско Запорожское его королевское величество (...) оружием от того московского тиранского ига оборонит, уволнит и отнятие нам права и волности, не тилко привернет, леч з общою ползою (...) и з (...) славою умножит и розширит”1 . З огляду на це виступ Івана Мазепи має багату бібліографію. До важливого сюжету постійно звертаються як українські істори� ки, так і закордонні. Проте, на нашу думку, часто�густо у розвідках істориків сти� каємося з екстраполяцією сучасних оцінок на події минулого, що призводить до його викривлення. Ось чому треба подивитись очима сучасників, для яких це була не якась абстрактна історія, а власне життя, з усіма гараздами і негараздами. Похід шведського короля Карла ХІІ в Україну став для гетьмана цілковитою несподіванкою і зруйнував його плани. Мазепа, як ніхто, добре розумів потугу Московщини і знав, що пряме зіткнення з нею буде не на користь справі. Розпачем і безсилим гнівом просякнуті його слова: „И сам згинет и нас погубит (...) Діявол его сюда несет! Вс± мои интересса превратит и войска великоросійские за собою внутр Украины впровадит на посл±днюю оной руіну и на нашу погибель”2 . Ключові слова „погибель”, „руіна” ми зустрічаємо в історичних нотатках бун� чукового товариша Івана Забіли, який пережив Мазепинщину у підлітковому віці. Маємо сказати декілька слів про цю непересічну особистість та взагалі про рід Забіл. Іван Забіла походив із старовинної козацько�старшинської родини, відо� мої ще з ХVІ ст. Її представники обіймали посади генерального обозного, гене� рального судді, генерального хорунжого, були ніжинськими полковниками, ніжинськими, коропськими і борзенськими сотниками, бунчуковими і військо� вими товаришами, канцеляристами, писарями, були серед них у пізніші часи і генерали, і поети, згадаймо хоча б друга Т.Шевченка і М.Глінки Віктора Забілу, автора вірша „Не щебечи, соловейку”. Дід І.Забіли, Петро Михайлович, свого часу змагався за гетьманську булаву з Самойловичем, був двічі одружений (вдруге у 80 літ), прожив 109 років. Від другого шлюбу народилися син Іван (бл. 1665 р.), донька Федора (у майбутньому дружина генерального осавула Василя Жураковського). Іван був улюбленцем ста� рого Забіли і тому успадкував основну частину його маєтностей (села Обтів, Клиш� ки, Погорілівка, Млини). Помер Іван Петрович у 1702 р. Від його шлюбу з Ганною Василівною Дуніною�Борковською (померла 1713 р.) і народився єдиний син Іван Іванович. Він був одружений з Параскою Василівною Скоропадською, донь� © Ситий Ігор Миколайович – кандидат історичних наук, науковий співробітник Чернігівського музею ім. В.Тарновського. УДК 94(477) Ігор Ситий � ВИСТУП ІВАНА МАЗЕПИ ОЧИМА СУЧАСНИКІВ Сіверянський літопис 19 кою чернігівського полкового обозного. До речі, одна з трьох сестер Івана – Явдо� ха була дружиною відомого літописця Григорія Грабянки, гадяцького полковни� ка, який поділяв погляди П.Полуботка на майбутнє України. Іван Іванович, як і його батько, не займав високих посад. Відомо, що у 1713 р. він згадується як знатний військовий товариш, у 1727–1730, 1736, 1738 рр. – бунчуковий товариш, у 1730–1733 рр. – хорунжий генеральної артилерії. Іван Забіла здобув кращу на той час освіту (Києво�Могилянська академія), знав ла� тинську і польську мови. Мав власну бібліотеку, цікавився історією, літературою світською і богословською, морально�етичними проблемами, особливо стосунка� ми між батьками і дітьми. За політичними поглядами І.І.Забіла був поміркова� ним полуботківцем. Але попри все Іван Іванович твердо стояв на землі і госпо� дарські турботи були для нього на першому місці. Можна також сказати, що це була дуже обережна, далекоглядна, виважена людина. Іван Забіла вмів добре при� ховувати свої істинні погляди, йти в разі потреби на компроміси, підібрати ключі до будь�якого можновладця, проявити наполегливість у досягненні поставленої мети. Все це допомогло йому пройти крізь бурхливі події ХVIII ст. (Мазепинщи� на, її наслідки для України, виступ П.Полуботка, горезвісні канальні роботи, південні війни, економічна криза 1740�х рр. тощо) і прожити порівняно довге життя (ймовірно, близько 60�и років, враховуючи, що його батьки одружилися після 1687 р., себто він народився наприкінці 80�х – на початку 90�х рр. XVІІ ст., а помер швидше за все у 50�і рр. ХVIII ст.) та упорядкувати на схилі літ родинний архів – безцінне джерело для реконструкції історії України, в т.ч. і Чернігівщини ХVII–ХVІІІ ст.3 В інтерпретації Івана Забіли гетьмани Брюховецький, Самойлович, Дорошенко, Виговський та Мазепа потрактовані як „разорителі” України. Зокрема про останніх він писав таке: „Виговский и Мазепа змнили, погубили Укра±ну и сами память потеряли, людей и старшину разорили”4 . А далі промовисті слова латиною: „Homo proponit deus disponit” („Человек предполагает, а Господь располагает”). Проте го� ловним ворогом українців усе ж був князь, батуринський кат О.Меншиков: „Мен� щиков княз, з нищих родом принят в двор государю, разоритель Украин± главний бил. Мало ни пропали”5 . Останні рядки свідчать, що царський уряд, використовую� чи політику батога і пряника, досяг певних успіхів у підкоренні українців, їхньому залякуванні. У „листі”, виданому в квітні 1709 р., головний „разоритель” звертався до останніх з такими словами: „Сим обявляем вс±м Его црского величества войск малоросийских сотником, атамани и прочей старшине и казакам и всякого чина людем (...) понеж ув±домилис мы (…) что многие им±ют свое желание в в±рности к црскому величеству оказать ежели б публично повелено было там над неприятелем искать всякаго войска и мы сие за благо приймаем и вс±м обявляем (…) кто возмет и неприятелских радовых драгуна или салдата и тому дано будет пять рублев за всякого одного члвка, а за афицера особливою пожалован будет млстию”6 . 5 рублів були непогані гроші. За них у ті часи можна було придбати робочого коня. У грамоті Петра І від 28.10.1708 р. виступ Івана Мазепи, звісно, названий зрадою: „Обявляем (...) жителем малоросійского народа (…), что гетман Мазепа забыв страх бжій и свое крестное к нам великому гсдрю целование изм±нил и пере±хал к неприятелю нше� му королю швецкому”7 . Як бачимо, цар, кваліфікуючи дії Мазепи, одразу б’є по вразливих точках – віровідступництво, порушення клятви. Далі – більше. Вияв� ляється, Мазепа з ляхами та іновірцями�шведами задумав „малоросійскую землю поработить попрежнему под влад±ніе полское і церкви бжіи и свтыя мнстри отдать во унію”. Коли таку грамоту читали на майданах, враження від почутого для просто� людина було неабияке – це ж царське слово! Та й читали такі об’яви, як правило, священики. А це тільки підсилювало ефект. Проте цар добре усвідомлював, що людина живе не тільки духовною їжею, але й фізичною. Тому в кінці грамоти допи� сали відверту брехню: „Ізв±стно нам великому гсдрю учинилос, что бывшей гетман хитростію своею без нашого указу аренды і многіе іные поборы наложил на малоро� сійской народ будто на плату войску, а на самом д±ле ради обогащенія своего і т± 20 Сіверянський літопис тягости наложенные повел±ваем мы нн± с малоросійського народу отставить”. Ук� раїнців, усю старшину грамота закликала на збори до Глухова, щоби обрати нового гетьмана „по правам і волностям своім волными голосами (...) в чем крайняя нужда і спасеніе всея Малыя Росіи состоит”. Наведений документ є яскравим зразком державної демагогії та перекручення фактів. Він став одним з тих оперативних і, визнаємо, ефективних заходів, які вжила царська влада для розколу української громади і які, врешті, призвели до поразки мазепинців8 . Відомий факт, коли козаки с. Попівка Конотопської сотні за винагороду видали москалям одного з керманичів оборони Батурина – Чечеля: „В томже сел± козаки сотеннии якие подчас зм±ни Мазепиной поймали зм±нника Чечеля, за тое им±ючии от св±тлейшаго князя Алек� сандра Даниловича оборонний ун±версалъ: Иванъ Яценко Думна Игнатиха Катра Петриха Пилипъ Яценки Мартинъ Яценко”9 . Певною мірою такі факти, з огляду на те, що сталося в Україні, на жорстокість царських військ при батуринському погромі, дивують. Хоча й відоме українське прислів’я: „Моя хата скраю”. А от для батуринців наслідки погрому були відчутні й 1726 р., коли проводилася ревізія маєтностей Івана Мазепи. Ревізори відмічали зубожіння мешканців міста: „С оного города Батурина до состоянiя коллiегии с козаковъ и с посполитих н±каких зборовъ не бивало за скудостiю обивателей”10 . Власне, місто лежало в руїнах: „Нн± по разоренію городъ Батуринъ ввес пуст и около ево болварки и ст±ни вс± порозвалялис и ввес заросъ, и в обоихъ замкахъ никакого строенія старого и нового н±тъ, толко дв± церкви каменніе пустіе Живо� началнія Тройци да Николая Чудотворца недостроено в половину и в ніхъ н±ка� кого церковного вбору, дверей и окончинъ н±тъ и в м±стахъ своди обвалилис, да бившіхъ гетмановъ и изм±нника Мазепи бивалъ войсковой каменной малой домъ [у] три полати ввес порозвалялся да изм±нника Мазепи бившого господара Са� мойла Целюріка каменніе дв± полатки кладовіе пустіе, вс± разбити, да при Бату� рин± на предм±ст± посля разоренія на погор±лихъ и на пустих м±стахъ поселилис вновъ по указу покойного господина гетмана Скоропадского, которий указъ по� койним атаманомъ батуринским Данилом Харевским публ±кован, а ініе живут и в старих домахъ, которіе от разоренія уц±л±ли”11 . Незважаючи на таке становище населення, відмічається зростання податків: „1726 го году генваря въ 7 де. села Обмачева жытели войтъ Игнатъ Кизимъ і посполитые Семен Брагинецъ да Сте� панъ Купрей сказали. В±домостъ какову подалъ обмачевской дозорца Яковъ Ива� новъ и в ней написалъ принадл±жащие к Обмачевскому хутору селы и деревни, покосы, рыбные ловли, мелницы и всякие угодъи и то де онъ Яков все обявил сущую правду о которых и они Игнатъ, Семенъ и Степанъ св±домы, что т± села и деревни и всякие угодъя были изменника Мазепы до его батуринскаго двора, а посл± измены владелъ упокойной господинъ гетманъ Скоропацкой и при ізмен� ник± Мазепе съ селъ Обмачева, Краснаго, з деревни Митяевки окладу никакова не бывало, а служыли на его изменничей дворъ всякую работу, а перед смертъю своею упокойной гетман Скоропацкой года за два вел±л обложытъ окладом и с того времени и до нн± платитца с пахотных посполитых с пары воловъ по двадцати коп±ек да по осмин± овса московской м±ры, да с одной лошади потомуж, с непа� шенных денгами потомуж, а овса не беретца, да с лезных которые не им±ютъ во� ловъ и лошадей беретца по десяти коп±ек, да вм±сто курицы по одной копейк± в годъ з двора, а съ села Великаго Устъя при ізменнике Мазеп± и при упокойном гетман± Скоропадскомъ толко с того села збираетца нн± с посполитых мужыков с пахатных и непахотных с пары рабочих волов по тритцати коп±екъ да по осмин± овса с непахотных которые им±ют лошадей и воловъ потомуже, с лезных, бобы� лей, з заможных по двадцати, а с маломожных по десяти коп±ек з двора въ год”12 . А тепер згадаємо наведений вище царський указ від 28.10.1708 р., де серед іншого скасовувалися „побори” Івана Мазепи. Проста людина на це сказала би по�просто� му: „Брехати треба менше”. Податковий тягар після Мазепи значно зріс. Це факт. Сіверянський літопис 21 А для того, щоби фіскальна політика мала ефект, царським урядом проводилися жорсткі заходи, що передбачали втрату майна, галери або смерть в разі фальси� фікації даних щодо сплачених податків: „Села Перелюб войтъ Сидор Романов да старожилые люди тогож села Перелюб (...) ежели они скозали ложно или что ведая, а в той ведомости і в оной своей сказке не обявили и за то укозалаб Ея Императорское Величество учинит им смертную казнъ (...) а в±даютъ и скажутъ обо всемъ подлинно того села Перелюба и тогожъ владения других дрвнъ войты и старожилыя люди подлинно, а буде он скозал ложно или что утаил, Ея Импера� торское Величество учинит ему жестокой штраф чему будетъ достоинъ или зсыл� кою вечно на галери со отнятием движимого и недвижимого ево им±ния”13 . Щоби вплинути на громадську думку в Україні та за її межами в позитивному для Росії плані, для очорніння Карла XII та Мазепи, прославлення могутності царату був задіяний такий потужний аргумент, як сила мистецтва та друкованого слова. Один з кращих на той час українських граверів Д.Галяховський створив гравюру з приводу перемоги Петра І під Полтавою. На ній цар зображений у ри� царських обладунках, на розкішному троні, в руках він тримає царські регалії, над його головою зображений Дух Святий, а ногами Петро топче шведського лева, який лежить лапами догори. Дуже красномовна і прозора композиція. Під левом І.І.Забіла зробив напис латиною: „Sic fata tulerunt ex unguibus cognoscitur Leo” („Так защитила судьба от когтей и постигла льва”)14 . Гравюра вражає своєю уро� чистістю та величчю. Була видрукувана латиномовна листівка під назвою „Epinicium sive carmen triumphale de eadem victoria nobilissima” („Победная песнь или триумфальная поэма точно такой же славной победы”), яка, вочевидь, була спрямована на європейського споживача15 . Нечувана річ, був надрукований на 9 сторінках (!) універсал І.Скоропадського з приводу переходу І.Мазепи на бік шведського короля16 . Найкращі письменники України були залучені до написан� ня творів, у яких прославлявся цар, його військова потуга, ганьбилися шведи та мазепинці. Вже 1709 р. у Києві та Москві була надрукована книга Ф.Прокоповича „Панегирикос или слово похвальное о преславной над войсками свейскими побе� де”. Феофілакт Лопатинський у Чернігові 1710 р. видав „Службу благодарствен� ную” про перемогу царя під Полтавою, яка ще 1709 р. вийшла у Москві. Того ж 1710 р. у Чернігові побачила світ книга „Синаксар” про ту ж подію. Велике вра� ження на сучасників справила церемонія анафеми гетьмана Івана Мазепи, що відбу� лася в Глухові за наказом Петра І 12 листопада 1708 р. Анафема була проголошена у присутності найвищих ієрархів української церкви – митрополита Іоасафа Кро� ковського, чернігівського єпископа Іоанна Максимовича, переяславського єпис� копа Захарії Корниловича та ін. Особливо зухвало поводився під час цього фарсу новгород�сіверський протопоп Опанас Заруцький. Він проголосив викривальну проповідь проти колишнього гетьмана та проштрикнув його опудало жезлом17 . Старання т. зв. „духовної” особи були оцінені належним чином. Він отримав царські грамоти від 13.11.1708 р., 21.02.1710 р., 21.03.1718 р., два універсали І.Скоро� падського від 3.01.1709 р. та від 18.02.1718 р. на села Білокопитове, Зноб, слобідки Протопопівку, Ковпинку, Комарівку та угіддя „за труды ево в составлении печат� ной конклюзии на прославление имяни Нашего Црского величества”18 . Бачимо, як вдало царська влада використовувала таланти українців проти них же самих. Для дискредитації Івана Мазепи використовувалися різноманітні засоби, вклю� чаючи й містичні. Під час ритуалу позбавлення гетьмана його клейнодів 6 листо� пада 1708 р. „герб ево от ката изодран и изтоптан”19 . У такий спосіб намагалися піддати прокляттю не тільки Мазепу, але й увесь його рід, адже слово „герб” пере� кладається як „спадщина”. Повертаючись до інтерпретації подій 1708 р. І. Забілою, треба брати до уваги непрості стосунки між гетьманом І.Мазепою та предками автора нотаток. Напру� женість їх була пов’язана з тим, що ясновельможний у 1689 р. відібрав деякі маєт� ності І.П.Забіли та передав ніжинському полковнику Степану Забілі20 . У листі, 1692 р. Іван Забіла писав гетьману, що звертається вже утретє, аби йому поверну� 22 Сіверянський літопис ли с. Клишки та інші угіддя, які незаконно перебувають у власності його брата Степана Забіли21 . Проте справа просувалася дуже повільно. У 1693 р. дописувач наголошує, що він цілих 4 роки очікує вирішення його справи, бо „внуки отца моего, братанич± мо±” володіють „не тилко маетностю отцовскою”, але й ґрунта� ми, двором, нивами, сіножатями й лісами, придбаними вже І.Забілою22 . Намага� ючись прискорити повернення маєтностей, І.Забіла підключив до справи най� ближче оточення гетьмана – господаря Батуринського замку Никифора Лук’яно� вича та генерального суддю Василя Кочубея. У листі від 9.12.1699 р. Никифор Лук’янович сповіщав Забілу, що гетьман відклав розгляд його клопотання23 . Мало що зміг зробити й генеральний суддя. З листа Василя Кочубея до І. Забіли від 30.08.1701 р. останній дізнався, що його справу гетьман буде розглядати після повернення з військового походу за наявності всіх осіб, зацікавлених у ній24 . Так і не дочекався Іван Петрович справедливості. Але справу продовжила його дру� жина. У листі від 10.03.1705 р. Василь Кочубей поздоровив Ганну Забілу з Вели� ким постом та обіцяв допомогти у розв’язанні справи щодо клишківського мли� на25 . Справу батьків наполегливо продовжував І.І.Забіла. Його чолобитні до царя цікаві з огляду на той факт, що події 1708 р. стали своєрідним історичним репером для українців доби Гетьманщини. Вони чітко розмежовувалися по лінії – До і Після. З цих, на перший погляд, суто майнових документів ми дізнаємося і про наслідки військових дій в околицях Батурина для населення. Наприклад, у чоло� битній від 2.03.1724 р. І.І.Забіла викладає історію відібрання с. Клишки у його батька і передачі ніжинському полковнику С.Забілі, акцентує на негативній по� зиції у розв’язанні цього питання І.Мазепи і просить повернути село, посилаю� чись на царську грамоту та руйнацію Мазепою с. Обтове під час „шведской руи� ни”: „Падши до ног прошу млсрдія ведлуг незносной кривди д±ючойся через мно� го л±т в одебранню моего села Клишок от зм±нника Мазепи под час битности в (...) Москв± першого разу року 1698 го в чом подавал отец мой челом битную того времени и велено зм±ннику вернуть, що хитростию своею, призвавши отца моего сказал же нужда мн± чинитця не з умислу взял і отдал полковнику н±жинскому Степану Заб±л±, що мушу і еще дать болш и злишне тилко аби не на прикрался и в д±лах препятія н±якого не чинил, а до того предложил, же я тут неволник на сто� лиц±, а на Украин± моя воля буде (...) отец мой помер року 1701, а по зм±н± Мазепи просили матка моя пна гетмана Скоропадского и господина мин±стра Змайлова подлуг села Клишок о отданне (...) а тепер оставшись по матц± своей в молодих лтах сиротою прошу млсрдія (...) отчину Клишки пожаловать (...) грамо� тою во влад±ние утвердить (...) при сем доношу иж под час шведской руини, когда Десну переправил он зм±нник Мазепа, найшовши з войском в отчину мою Обтов зруйновал и випалил, а дотого и дом мой зграбоват вел±л зо вс±м що било нажит� ку, где кон± стадо неученое на пакость с пистолет позабивать приказал, же не дава� лис ловит”26 . У чолобитній від 20.03.1727 р. І.Забіла знову просить повернути с. Клишки, відібране І.Мазепою у його батька, яке потім було незаконно, на його думку, віддане князю Григорію Федоровичу Долгорукому. У кінці – дописка І.За� біли про те, як І.Мазепа разом зі шведами зруйнував його „отчину” – с. Обтове: „Вотчину мою Обтев зруйновал и випалил”27 . Чи справді гетьман мстився невга� мовним нащадкам Петра Забіли, чи це проста спекуляція – достеменно не відомо. Ймовірніше друге. Практика звинувачення в усіх гріхах І.Мазепи та його союз� ників шведів була у ті часи досить розповсюджена, адже це подобалося Санкт� Петербургу. Наприклад, господар Гадяцького замку та гадяцький полковник у 1700� 1715 рр. Іван Чарниш скористався моментом й округлив свої маєтності за раху� нок колишніх побратимів. З цього приводу батуринська старшина повідомляла у 1726 р.: „Хутор зм±нніка Довгополого з мелницею у одно коло и ко оному хутору пахатніе поля его ж зм±нніка Довгополого, которим хуторомъ и мелницею влад±ет судя генералний Іванъ Чарнишъ, а что до того футора пахатніхъ зменника Довгополого полювъ и Сіверянський літопис 23 инніхъ пожитков о томъ покажет митченский староста Хведор Корецкий (...). К сему реестру въм±сто отца своего сотника батуринского Феодора Данилова сина Стожка по его велению синъ его Климъ Стожокъ руку приложилъ. К сему реестру вм±сто атамана батуринского Федора Прійми по его прошенію я, Стефан Петров синъ писаръ ратушній руку пріложилъ”28 . Докладнішу інформацію з цього приводу подав син Івана Чарниша: „1726 г. генваря въ 11 де. бывшего генералного суди Черныша сын ево Іванъ Івановъ сын Чернышъ сказал: село Митченки за бывшего гетмана изменника Мазепы до рату� ши батуринской принадлежалолъ и какой збор с каждого двора порознъ был ли он не в±даетъ и наперед сего в том сел± Митченках было сто девят дворовъ и нне в том сел± толикоежъ число им±етца, також и во владенне бывшего гетмана Скоро� пацкого на булаву и на кухню збиранолъ и нне в казну Ея Императорского Вели� чества со оных дворовъ какие денежные и хлебныя и протчия даходы збираетцалъ онъ не в±дает, а збиралосъ в дом отца ево с подданных с каждого вола рабочего по десяти копеякъ, да с лошади по дватцати копеякъ, а владелъ отецъ ево и онъ влад±� ет помянутым селом Митченками по данному гетмана Скоропацкого уневерсалу, которой данъ отцу ево на оное село въ 1709 м году марта 2 го дня, на которой уневерсалъ в подтвержение им±ет от блженныя і вечнодостойныя памяти Его Императорского Величества жалованную грамоту, токмо нне он той грамоты при себ± не им±ет, а им±етца та грамота в дом± ево в Глухове, а почему хуторомъ ізменника Довгополого и мелницею і всякими к тому хутору угоди также и ізмен� никовъ Орлика и канцеляриста Григорыя лесами і всякими угодями о которомъ хуторе и о всяких угодях по ведомости оного села Митченок войта и посполитых показано влад±ет. Крепост±й при себ± не им±ет, токмо какъ о показанном хутор± такъ и о протчих к тому хутору угодях каким образом у отца ево во владении было о том в той грамот± показано, а ежели от Іван сказал ложно или что утаил и за то указала б Ея Императорское Величество учинит ему штраф чему будет достоин. К сей сказки Іванъ Чарнишъ руку приложил”29 . Важливі подробиці щодо спустошення Батурина царськими військами знахо� димо в універсалі від 2.03.1709 р. І.Скоропадського І.Чарнишу на с. Митченки: „Пресв±тл±йшаго и Державн±йшаго Великаго Гсдря Нашего Его Црского Ве� личества Войска Запороскаго Обоихъ Сторонъ Днепра Гетманъ Иоаннъ Скоро� падский Всей старшын± и черни Войска Его Црскаго Пресв±тлаго Величества Запо� рожскаго особливе пану полковникови н±жынскому, пп. старшын± полковой, сот� никови митченскому, урядови батуринскому, также и господареви нашему обма� чевскому и кому бы о томъ в±дати нал±жало ознаймуемъ ижъ панъ Иванъ Чар� нышъ знатны войсковый товарыщъ понесшы под часъ руины батуринской в доб� рах и хуторах своих около Батурина будучих разорение и спустошение просил насъ для подпоможения тых своих шкод и убытков о наданъе села Митченокъ. Мы теды Гетманъ тому его прошению давшы у себе месце до того респектуючи на в±рные его Войску Запорожскому ронение услуги и вперед до оных заохочаючи яко тое село Митченки ему пану Чернишеви в подданское влад±ние надаемъ, такъ абы въ владенъе и зажыванъю оного и в отбиранъе з людей тамошних посполи� тыхъ подданскаго послушенства нихто старшыны и черни тоей сотни Митченской господаръ нашъ обмачевской и нихто инши не см±ли и не важылися ему пану Чернышеви найменшой чинити перешкоды и препятия. Войтъ засъ тамошни мит� ченскиі зо всеми посполитыми людми (опрочъ казаковъ которых волностъ зохо� вана повинна быти ненарушне) маетъ и повинен будет емужъ пану Чорнышеви во всяких случаях отдавати без жадной спреки и вымовки нал±жытое подданское послушенство и повинностъ, пилно м±ти хочемъ варуемъ и рейментарско грозно приказуемъ. Данъ в Прилуц±, марта втораго року 1709 г. Подлинной уневерсал подписанъ тако: звышъменованны гетман рукою влас� ною. На том уневерсал± печатъ войсковая. На оборот± того уневерсало подписано тако: уневерсалъ рейментарскии на маетностъ Митченки марта 2 1709. К сей ко� 24 Сіверянський літопис п±и Іванъ Чарнышъ руку приложилъ, а подлинной ун±версалъ к себ± взялъ”30 . У цьому документі звертають на себе увагу такі вражаючі характеристики, як „руина батуринская”, „разорение”, „спустошение”. Вчинок І.Чарниша викликає обурення. Але якщо подивитися на подальші дії цієї людини, то зрозумілою стає сентенція про те, що особистість не можна фарбу� вати лише одним кольором. Відомо про його арешт у справі П.Полуботка, утри� мання у сумнозвісній Петропавлівській фортеці та примусове поселення у Москві, де він і помер 1728 р.31 Ось чому російська влада з підозрою дивилася у бік ук� раїнців. Спрацьовувала стара приказка: „Скільки вовка не годуй, а він все одно у ліс дивиться”, тобто скільки українця не підгодовувати, все одно, якщо пошкре� беш, то побачиш там мазепинця. Для явних своїх ворогів Москва застосовувала й батога, про що ми вже писали. Наприклад, Семен Степанович Забіла, син ніжинсь� кого полковника, за зв’язок з І.Мазепою царським указом від 25.09.1709 р. був позбавлений сіл Клишки та Чапліївка. Цікавий момент. Його дружина Ганна Мирович, донька переяславського полковника, разом з мазепинцями пішла у Ту� реччину, жила у Бендерах. Там вийшла заміж за шведського королівського мар� шала Лимонта та виїхала до Стокгольма32 . В інквізиції від 10.08.1724 р., що зберігається в згаданому архіві Забіл, у якій ідеться про розмежування земель парафіївських та іваницьких жителів, натрап� ляємо на характеристику як подій 1708–1709 рр., так і дій Мазепи: „По росказаню господина Сави Рагозинского, когда дани маетности, gрунтами влад±я як Лам±� ковского границя перед шведшиною положена знов (...) іваницкие люди подавать хот±ли зм±ннику Мазеп± супл±ку у Батурин± на Лом±ковского за gрунта, що через границю давную его поддани± нам кривди чинили”33 . Об’єктивнішу картину висвітлення подій 1708–1709 рр. знаходимо у „Крат� кому описании Малороссии”, що було скопійоване й доповнене І.І.Забілою. У 1708 р. фіксується розгром шведського генерала Левенгаупта під Лісною, страта І.Мазепою Кочубея та Іскри, „якобы их на него присяжку (…)”. Далі: „Мазепа зм±нивши гсдрю своему пристал к шведскому королю в Малую Россію пришед� шому”34 . Звертає на себе увагу зміщення акценту у діях гетьмана. Мовляв, той всього�на�всього поміняв монархів. Питання міждержавних відносин Росії та України свідомо залишається у тіні. Зафіксована зимівля шведів у Ромнах та Гадячі. І цікавий момент: виявляється, що населення потерпало як від шведів, так і від російських вояків: „Тогда ж перед Рождеством донци и великоросияне Ромен зграбовали”35 . Хоча здирства шведів та обіцянки винагороди теж робили свою справу: „Того ж року малоросіяне везд± на квартерах шведов тайно и явно были, а іных жывих к гсдрю отвозили”36 . Обрання нового гетьмана у листопаді описано так: „Тогда ж в ноемріи Іван Скоропадскій в присудствіи гсдря в Глу� хов± обран в гетьмани и утвержден”, – з цікавою допискою І.І.Забіли: „по преж� нему на волност”37 . Як же хотілося зберегти українцям свої стародавні права! Зафіксований перехід Д.Апостола до царя, але подано це як повернення блудно� го сина: „Тогда ж полковник миргородский Апостол Мазепою отведенный отки� нувшися от его тайно уйшол в сторону гсдреву”. І, звісно, за це був підгодований: „и милость получил”38 . Проте поряд зафіксований факт скасування царем оренд (згадаймо лицемірний указ Петра І), але одночасно і встановлення нового по� датку: „а покуховній збор установлен”39 . Полтавська битва потрактована як „пре� славная виктория”, яка відбулася й завдяки С.Палію: „Пал±й з Сибіру сискан и на баталіи Полтавской поб±ждал войско неприятеля зламанному не давать обод� ритися”40 . Смерть Мазепи у Бендерах описана відсторонено: „Вскор± Мазепа пропал”41 . Як би там не було, незважаючи на позитивні або негативні оцінки істориків, що належать до різних таборів, місце Мазепи в українській історії визначив сам народ: „Від Богдана до Івана не було гетьмана”. 1. Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упорядник С.Павленко. – К.: Видавничий дім Сіверянський літопис 25 „Києво�Могилянська Академія”, 2007. – С. 249 (лист від 30.10.1708 р. І.Мазепи до стародубського полковника І.Скоропадського). 2. Там само. – С. 358, 360 (лист від 1.06.1721 р. Пилипа Орлика до митрополита Стефана Яворського). 3. Ситий І. Книги Забіл (1671�1745) // Сіверянський літопис. – 1999. – № 1. – С. 116 – 120; Ситий І. Генеалогічні та історичні нотатки бунчукового товариша І.І.Забіли // Сіверянський літопис. – 1999. – № 4. – С. 166 – 169; Ситий І. Книги Забіл (1671�1745). Книга 1 // Дніпропетровський історико�археографічний збірник. – Дніпропетровськ, 2001. – Вип. 2. – С. 521 – 543. 4. Ситий І. Генеалогічні та історичні нотатки бунчукового товариша І.І.Забіли. – С. 168. 5. Там само. 6. Чернігівський обласний історичний музей ім. В.В.Тарновського (далі – ЧІМ). – Інв. № Ал 557. Оригінал, скріплений печаткою князя. 7. ЧІМ. – Інв. № Ал 91. Оригінал, скріплений малою царською печаткою. 8. Грамота була написана у похідній канцелярії Петра І „в обозе при Десне”. 9. Мазепина книга / Упорядник І. Ситий. – Чернігів: ЦНТЕІ, 2005. – С. 201. 10. Там само. – С. 83. 11. Там само. – С. 73 – 74. 12. Там само. – С. 118. 13. Там само. – С. 295 – 296. 14. ЧІМ. – Інв. № Ал 14. – Арк. 41 15. ЧІМ. – Інв. № Ак 945. 16. Гетьман Іван Мазепа. Погляд крізь століття: Каталог історико�мистецької виставки / Упорядник В.Недяк. – К.: Емма, 2003. – С. 57. 17. Павленко С. Загибель Батурина 2 листопада 1708 р. – Чернігів: Редакційно�видавничий відділ обласного управління по пресі, 1994. – С. 110. 18. ЧІМ. – Інв. № Ал 23. 19. Павленко С. Загибель Батурина 2 листопада 1708 р. – С. 108. 20. ЧІМ. – Інв. № Ал 395. – Док. № 3. 21. Там само. – Док. № 8. 22. Там само. – Док. № 7. 23. Там само. – Док. № 5. 24. Там само. – Док. № 10. 25. Там само. – Док. № 9. 26. Там само. – Док. № 6. 27. Там само. – Док. № 4. 28. Мазепина книга. – С. 138 – 139. 29. Там само. – С. 139 – 140. 30. Там само. – С. 140 – 141. 31. Материалы по истории Малороссии. Выпуск І. Письма к Ивану Петровичу Забеле и его вдове (1687 – 1713) / Под редакцией В.Л.Модзалевского. – Чернигов: Типография губернского земства, 1912. – С. 36. 32. Ситий І. Генеалогічні та історичні нотатки бунчукового товариша І.І.Забіли. – С. 168. 33. ЧІМ. – Інв. № Ал 14. – Док. № 90. 34. Там само. – Арк. 42 зв. 35. Там само. 36. Там само. 37. Там само. 38. Там само. 39. Там само. 40. Там само. 41. Там само. Статья посвящена интерпретации событий эпохи гетьмана И.Мазепы в ис� торических заметках бунчукового товарища Ивана Забилы. Ключевые слова: заметки, Мазепа, руина, погибель.

Виступ Івана Мазепи очима сучасників

Institution

Ähnliche Einträge