Політика та мораль у письмовій спадщині Давньої Русі (на матеріалі «Повчання» Володимира Мономаха)

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2007
Main Authors:	Киричок, О., Ківшик, О.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України 2007
Series:	Філософські обрії
Subjects:	Панорама історико-філософської думки
Online Access:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/25625
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Політика та мораль у письмовій спадщині Давньої Русі (на матеріалі «Повчання» Володимира Мономаха) / О. Киричок, О. Ківшик // Філософські обрії. — 2007. — № 18. — С. 51-60. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-25625
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-256252011-08-18T18:32:24Z Політика та мораль у письмовій спадщині Давньої Русі (на матеріалі «Повчання» Володимира Мономаха) Киричок, О. Ківшик, О. Панорама історико-філософської думки 2007 Article Політика та мораль у письмовій спадщині Давньої Русі (на матеріалі «Повчання» Володимира Мономаха) / О. Киричок, О. Ківшик // Філософські обрії. — 2007. — № 18. — С. 51-60. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 2075–1443 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/25625 uk Філософські обрії Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Панорама історико-філософської думки Панорама історико-філософської думки
spellingShingle	Панорама історико-філософської думки Панорама історико-філософської думки Киричок, О. Ківшик, О. Політика та мораль у письмовій спадщині Давньої Русі (на матеріалі «Повчання» Володимира Мономаха) Філософські обрії
format	Article
author	Киричок, О. Ківшик, О.
author_facet	Киричок, О. Ківшик, О.
author_sort	Киричок, О.
title	Політика та мораль у письмовій спадщині Давньої Русі (на матеріалі «Повчання» Володимира Мономаха)
title_short	Політика та мораль у письмовій спадщині Давньої Русі (на матеріалі «Повчання» Володимира Мономаха)
title_full	Політика та мораль у письмовій спадщині Давньої Русі (на матеріалі «Повчання» Володимира Мономаха)
title_fullStr	Політика та мораль у письмовій спадщині Давньої Русі (на матеріалі «Повчання» Володимира Мономаха)
title_full_unstemmed	Політика та мораль у письмовій спадщині Давньої Русі (на матеріалі «Повчання» Володимира Мономаха)
title_sort	політика та мораль у письмовій спадщині давньої русі (на матеріалі «повчання» володимира мономаха)
publisher	Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Панорама історико-філософської думки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/25625
citation_txt	Політика та мораль у письмовій спадщині Давньої Русі (на матеріалі «Повчання» Володимира Мономаха) / О. Киричок, О. Ківшик // Філософські обрії. — 2007. — № 18. — С. 51-60. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.
series	Філософські обрії
work_keys_str_mv	AT kiričoko polítikatamoralʹupisʹmovíjspadŝinídavnʹoírusínamateríalípovčannâvolodimiramonomaha AT kívšiko polítikatamoralʹupisʹmovíjspadŝinídavnʹoírusínamateríalípovčannâvolodimiramonomaha
first_indexed	2025-07-03T05:09:04Z
last_indexed	2025-07-03T05:09:04Z
_version_	1836601148323135488
fulltext	Панорама історико-філософської думки Філософські обрї, 2007, № 18 51 Киричок Олександр, Ківшик Ольга КИРИЧОК Олександр — кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії, соціології та психології Полтавської державної аграрної академії. Сфера наукових інтересів — історія української філософії періоду Київської Русі. КІВШИК Ольга — студентка ІІ курсу Київського національного університету культури та мистецтв. Досліджує історію філософії та культури доби Київської Русі. ПОЛІТИКА ТА МОРАЛЬ У ПИСЬМОВІЙ СПАДЩИНІ ДАВНЬОЇ РУСІ (НА МАТЕРІАЛІ «ПОВЧАННЯ» ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА) Тема співвідношення політики та моралі є однією з найскладніших в історії філософської і політичної думки, адже залежно від історичних умов взаємодія норм моралі і політичних принципів осмислювалась по-різному. У світовій філософії розмаїття поглядів на взаємодію цих двох царин коливалось у діапазоні від позиції Арістотеля, який фактично визнавав етику частиною і основою політики («етика, очевидно входить у політику як його частина і начало» [1, с. 296], до Мак’явеллі, який тлумачив ці дві сфери буття як діаметрально протилежні [9]. Події, які відбуваються в найвищих органах влади нашої держави, переконують у тому, що політика у нас зовсім не є моральною, а тому чергове звернення до даної теми, нехай навіть на матеріалі давньоруських текстів, вельми актуальне. Проблема кореляції політичних поглядів та моральних норм, як взагалі, так і стосовно творчості Володимира © О.Киричок, О.Ківшик, 2007 Панорама історико-філософської думки Філософські обрї, 2007, № 1852 Мономаха, досі не розкрита достатньою мірою ні в українській, ні, тим більше, у світовій філософії. Лише деякі вчені (І.У.Будовніц [2], О.Ф.Замалєєв [4], Д.С.Ліхачов [6,7,8], В.В.Мільков [11]) висвітлювали незначною мірою близьку до нашої проблематику, розглядаючи окремо моральні й окремо політичні аспекти у світогляді Мономаха. Однак їх співвідношенню було приділено недостатньо уваги, про що може свідчити, наприклад, характерний вислів Д.С.Ліхачова, де авторитетний учений, характеризуючи «Повчання» Мономаха, вказує, що той дає «практичні поради морального чи політичного характеру» (виділено нами) [6, с.86]. А тому саме на співвідношенні політики та моралі у творчості давньоруського князя ми й зосередимо увагу. Давньоруська та, власне й, більш пізня історіографія створила нам ідеалізований образ Володимира Мономаха, як своєрідного взірця моральної політики як «блёгоровћрныи и великъии», «оукрашеныи добрыми нравы» і «прослувыи в побћда§^» князя, який «не взношашес& ни величашес&... заповћдь Бьёю хран&... млтњ^въ же б&ше паче мћры …не щад&ше имћнь¦ сво$го раздава¦ требующиt^ и цркёви зижа». Саме так змальовує Мономаха «Повість врем’яних літ» [14, с. 293], причому прикметно, що ця посмертна характеристика вже ніяк не була необхідною ні для формування «іміджу» самого Мономаха, ні для сприяння політичній діяльності покійного князя. Вона мала стати взірцем для нащадків, адже для давньоруської думки моральність політичного лідера — беззаперечна вимога. Це вже в наш час між політикою і мораллю постійно осмислюють колізії, однак так була звісно ж не завжди. Якщо вірити свідченням Ксенофонта, викладеним у «Меморабіліях» уперше вимогу бути моральним до політика поставив Сократ, котрий наголосив, що правитель «не зможе перевищити інших.... не будучи справедливою людиною» [17] і потім аж до Мак’явеллі питання про узгодження політики і моралі Панорама історико-філософської думки Філософські обрї, 2007, № 18 53 фактично не ставилося: до політики висувалась однозначна вимога — бути моральною. Саме так мислили і в Давній Русі, адже становлення її політичної думки припадає на Х — ХIV ст., тобто добу, що передувала європейському Ренесансу і, звісно ж, виходу у світ знаменитого трактату Мак’явеллі «Цар». Власне, можна стверджувати, що в даному питанні думка Київської Русі рухалась у річищі всієї тогочасної європейської політичної філософії, однак, з’ясовуючи контексти, слід вказати на декілька специфічних особливостей. Норми моралі, що висувалися тоді до правителів та інших політиків, були звісно ж християнськими нормами і це давало підстави християнській церкві значною мірою впливати на політичне життя суспільства. Порада Мономаха «еппњ^ы и попы и игумены∙ с любовью взимайте Y ни§^ блвњ^ниє∙ и не оустран&итес& Y них и по силћ любите и набдите» [13, с.245] була абстрактним вираженням ідеї впливу церкви на владу, однак і у Європі, і у Візантії та, власне, й у Київській Русі не обійшлося без конфліктів між владою і церквою. «Теолого-політична проблема», як назвав ці колізії сучасний французький політичний філософ П’єр Манан [10, с.13], що полягала великою мірою в успішному намаганні католицької церкви підпорядкувати собі всю сферу політики й одночасних спробах «визволення політичної природи людини» [10, с.25] від гніту церкви, супроводжувала політичне життя всього європейського Середньовіччя. І хоча ця проблема вирішилася шляхом переможного повстання проти впливу церкви, яке розпочали Данте і Марсилій Падуанський. Однак, на думку філософа, вивільнена світська політика не знайшла собі якогось іншого морального опертя ніж таж таки християнська мораль. Між церковною і світською політичною філософією по суті не було особливих відмінностей. Світська політична філософія «дозволяла Данте або Марсилію витонченим чином описувати структуру мирського буття, показувати його блага Панорама історико-філософської думки Філософські обрї, 2007, № 1854 та переваги. Але, водночас, .... це вчення було вразливим... до вимог християнських обітниць» [10, с. 27]. І саме тому в західній політичній думці в добу Середньовіччя поступово назрівала невирішувана проблема відшукання нового морального опертя для політики, поза межами християнської моралі. У Візантії ж, де церковний і світський елементи суспільного життя, незважаючи на аналогічні в цілому щодо Заходу перипетії, все ж таки досягли більш-менш стійкої «симфонії», визріла інша проблема — «морально-політична» (якщо перефразувати Манана, а не пропаганду радянських часів), суть якої полягала не стільки у вирішенні питання, на які моральні норми має спиратися політика, у відшуканні способів, як дотриматися вже існуючих моральних норм. Саме ця проблема є центральною і для «Повчання» Володимира Мономаха. Князь не скільки відшукує моральні вимоги для політики, стільки показує способи, як дотриматися вже існуючих християнських моральних норм. Конфлікти між церквою і світською владою, як у Візантії, так і у Русі були переважно не на основі узурпації влади, як на Заході, а на ґрунті недотримання владою християнських норм. Згадаймо хоча б різку позицію Йоана Златоуста щодо моральності правителів і його відомий конфлікт на цьому ґрунті з царівною Євдоксією. Які б політичні інтриги не знаходили історики довкола цього конфлікту, причиною знаменитого публічного виступу Златоуста, де він порівняв Євдоксію із дружиною Ірода, а себе з Йоаном Хрестителем, стали ігрища, влаштовані в Константинополі, імператрицею, та й взагалі її поведінка, яку Златоуст вважав неморальною. У своєму листі Євдоксії Златоуст написав максимально відверто: «Бог, будучи творцем всієї природи, по суті стоїть вище будь-якої влади і панування, а всі люді рівні, хоча один здається таким, що має переваги над іншим. І дав він тобі царський скіпетр не для того, щоб ти вважала себе вищою за інших, а Панорама історико-філософської думки Філософські обрї, 2007, № 18 55 щоб виявляла всім рівність перед законом і справедливість. Не слава, багатство і мирська пихатість допоможе нам в страшний день суду, а тільки виконання заповідей, поєднане зі збереженням правильних догматів» [5]. Для Русі, яка попри безумовні впливи Заходу все ж таки була ближчою до Візантійської концепції «симфонії» між владою і церквою, «морально-політична» проблема, тобто проблема дотримання політиками моральних норм була визначальною. Давньоруські літописці були переважно зайняті витворенням образів «справедливих і добрих князів», поміж яких образ Володимира Мономаха: син «благородного» Великого київського князя Всеволода Ярославовича і «благородної» візантійської царівни Анни, доньки імператора Костянтина Мономаха, об’єднувач давньоруських земель, непримиренний борець із половцями, дипломат, що мав розгалужені зв’язки із правителями європейських країн, був «найдосконалішим із найдосконаліших», як про нього скаже сучасник і приятель Мономаха митрополит Никифор [12, с. 73]. Однак це не його реальний образ, це — певна «програма дій», «ідеальна модель моральної поведінки», на яку мають орієнтуватись всі. Саме таким поставав Мономах у свідомості нащадків, і власне таким він, до речі, й сам себе намагається змалювати у своєму «Повчанні» [16], адже Мономах, чи не єдиний давньоруський автор, який, певною мірою знехтувавши преславною напускною і показовою скромністю «худых» і «недостойних» середньовічних авторів, апелює до власного прикладу: «А се вы повћдаю∙ дћти мо¦ трудъ свои∙ wже с& єсмь тружалъ∙ пути дћ¦ и ловы с ›гі лћ}»̂ [13, с. 247]. На сторінках цього світського твору взаємодія норм моралі із політичними принципами, яка узгоджується із засадами християнської віри є чи не найпомітнішою в усій давньоруській спадщині, адже Володимир Мономах першочергову роль приділяє моральним нормам, якими треба керуватись при здійсненні князівських обов’язків та на які повинна спиратись державницька діяльність. Панорама історико-філософської думки Філософські обрї, 2007, № 1856 За своїм характером основа морального кодексу Мономаха безумовно християнська. Ні про яке «повстання проти впливу церкви», за термінологією П’єра Манана, тут не йдеться, як би не хотів щось подібне відшукати у «Повчанні» відомий ленінградський дослідник О.Ф. Замалєєв, цілком необґрунтовано стверджуючи, що Мономах нібито «ні словом не обмовився про спасіння душі» [4, с.65], а також, що «Повчання»... — твір антицерковний» (!?) [4, с.87]. Саме Бог та християнська мораль є відправною точкою для Мономаха: «похвалю Баё∙ и сћдше думати с дружиною∙ или люди Yправливати∙ или на ловъ ћхати» [13, с. 247]. Згадані в цій цитаті аспекти політичної діяльності князя (війна, суд, полювання) розгортаються для нього в незримій присутності Бога. Очевидно подібні вислови аж ніяк не можуть бути притаманними «антицерковному» тексту. Саме на основі відношення до Бога — супутника удач і перемог князя, формулюються моральні норми і переконання, які обов’язково повинні бути присутні у свідомості правителя. Моральні постулати Мономаха, передусім, значною мірою перегукуються із заповідями Божими: «не грћшите» [13, с. 245], «не лћнитес&» [13, с. 245], «Гињ^ помилуи зовћте бес престани» [13, с. 245], бо «Гьњ^ нашь владћ¦∙ и животомъ и смрётью∙ согрћшень¦ наша∙ выше главы наше¦ терпить» [13, с. 245], «ни права ни крива не оубиваите∙ ни повелћваите оубити $го» [13, с. 245]. Додержання моральних норм у політичній діяльності і є основою політичних переконань Мономаха, а також головною його рекомендацією майбутнім правителям. Безумовно і модель християнської поведінки сформована Володимиром Мономахом і його бездоганно благочесний образ, створений давньоруськими авторами, як вже зазначалося, є ідеалізованими. Його життя, як і життя будь-якого політика було наповнене інтригами і підступністю, поразками і перемогами, однак, все ж таки, цікаво було б спробувати дати Панорама історико-філософської думки Філософські обрї, 2007, № 18 57 відповідь на питання, наскільки слова Мономаха, висловлені у «Повчанні», були близькі до його справ, настільки він сам дотримувався принципів, які сповідував. Ключ до відповіді на це питання, ми вважаємо, слід шукати в контексті вприсутнених у тексті «Повчання» лицарських ідей, адже досить часто не християнська мораль сама по собі, а саме лицарський компонент християнської моралі змушував правителя чи полководця поступатись політичною доцільністю перед моральними нормами. Ядром лицарського кодексу є такі поняття як честь, слава і доблесть, які приносять людині визнання, шанування успіх, а тому саме вони є особливо привабливими і спонукають до відповідної моральної поведінки. Такі чесноти, як набожність, достойна поведінка, здатність чинити справедливий суд, захист своєї землі, шанування церкви та допомога знедоленим, захист сиріт удовиць, повага до гостей, зрештою, куртуазний ідеал з’явилися значно пізніше як своєрідне доповнення до честі, слави і доблесті, однак і вони мали в Середньовіччі особливо потужній вплив на політику. Відомий нідерландський історик і культуролог Йоган Ґайзінга, який вивчав значення лицарських ідей у політиці та військовій діяльності, у своєму знаменитому виступі «Політичне і військове значення лицарських ідей в пізньому Середньовіччі», прочитаного 16 червня 1921 року на Генеральній асамблеї Товариства історії дипломатії, а згодом опубліко ваній в «Revue d'Histoire Diplomatique» (35 Anne, 1921, № 2) стверджував: «...лицарські ідеї були здатні чинити реальну і найчастіше пагубну дію на долю цілих країн. Можна навіть сказати, що політику і війну, які б реальності стратегії і дипломатії не мали місце, усвідомлювали з лицарської точки зору. Лицарство ніколи не стало б життєвим ідеалом на період декількох століть, якби воно не містило в собі високі соціальні цінності» [15, с. 79]. Панорама історико-філософської думки Філософські обрї, 2007, № 1858 У «Повчанні» Мономаха відображено фактично всі норми (вірність Богу, милосердя, захист нужденних, куртуазний ідеал), які повинні були бути притаманними середньовічному лицарю, а саме: Віра у Бога і благочестя1. , яка виразно спостерігається у наступних висловлюваннях: «оупова на Баё» [11, с. 241], «первоє Баё дћл&∙ и дшёа сво$¦∙ стра§^ имћите Биёи в срёдци своємь» [11, с. 241], Бжёиє блюденьє лћплћћ єсть члвчњ^каго» [ 11, с. 252], «оузрћвше слёнце∙ и прославити Баё» [13, с. 247] тощо. Справедливість.2. Ця моральна норма в уявленні князя спочатку набуває рис справедливості Бога по відношенню до праведників і грішників, тобто має суто християнське тлумачення: «да иже не хвалить тебе Гињ^∙ и не вћру$ть ...∙ да будеть прокл&тъ» [13, с. 244-245], — стверджує Володимир Мономах і в цьому він убачає найвищу справедливість. Далі зі справедливістю ми зустрічаємось вже у суто політичному контексті: «[съ]жаливъси хьњ^¦ны§^∙ дшёь ... вдахъ брату wцёа сво$го мћсто» [13, с. 249] чи то «судите сиротћ∙ wправдаите вдовицю» [13, с. 243]. Дотримання клятви і почуття обов’язку.3. Київський князь повчає дітей своїх так: «не кленитес& Бмёь» [13, с. 245], аще ли вы буд}^ крњ^тъ цћловати ... тоже цћлуите∙ и цћловавше блюдћте» [13, с. 245]. Честь і гідність.4. Мова у Мономаха йде не тільки про військову честь, але й про християнську гідність. Володимир Мономах гідно поставився до свого брата, пробачивши йому убивство власного сина («како стати преЋ^ страшныt^ Судьєю... не приимшиt^ межю собою» [13, с. 252]). Захист своєї землі5. : «смрёти бо с&, дћти не бо¦чи∙ ни рати∙ни Y звћри∙ но мужьскоє дћло творите∙ как вы Бьё подамть» [13, с. 252]. Шанування церкви та допомога знедоленим6. : «оубогы§^ не забываите∙ но єлико могуще по силћ кормите», «млтњ^ню Панорама історико-філософської думки Філософські обрї, 2007, № 18 59 твор& неwскудну∙ то бо $сть начатокъ вс&кому добру» [13, с. 241], «еппњ^ы и попы и игумены∙ с любовью взимайте Y ни§^ блвњ^ниє∙ и не оустран&итес& Y них∙ и по силћ любите и набдите» [13, с. 245]. Захист сиріт удовиць, знедолених та прибульців7. : «избавите wбидима∙ судите сиротћ∙ wправдаите вдовицю» [13, с. 243], «чтите гость» [13, с. 246]. Оскільки саме ці ідеї, як вже зазначалось, володіють могутнім детонативним впливом щодо моральної поведінки, то можна було б припустити, що вони мали певний вплив і на політичну діяльність Мономаха, а не тільки були задекларованими. Власне, так воно і було, у своїй моральній і політичній діяльності Мономах принаймні намагався спиратися на чесність та інші лицарські поняття. Наступна цитата: «молвитъ бо иже Баё люблю а брата сво$го не люблю∙ лож єсть»[13, с. 252]) — стосується звернення до брата Олега, прозваного Гориславичем, з яким він хоче укласти мирні стосунки, зруйновані колись через військові суперечки. Отже, чесність князя відбивається на його миротворчій діяльності та відношенні з рідними. Отже, підсумовуючи все вищесказане, можна зробити висновок, що у «Повчанні» Володимира Мономаха існує зв’язок між етичними нормами та політичними уявленнями, причому політичні ідеї великою мірою спираються на християнські та лицарські моральні норми, такі, як благочестя, побожність, достойна поведінка, справедливий суд, захист своєї землі, шанування церкви, допомога знедоленим, захист сиріт та удовиць, відданість, дотримання клятви, обов’язок, піклування про підлеглих тощо. Дослідження життя та творчості Володимира Мономаха, на нашу думку, може бути корисним і для сучасних політиків, котрі у своїй державницькій діяльності забувають про те, що держава також є, за висловом Гегеля, «універсумом моральності» [3, с. 14]. Панорама історико-філософської думки Філософські обрї, 2007, № 1860 Література 1. Аристотель. Сочинения: В 4-х т. — Т. 4. — М., 1983. 2. Будовниц И.У. Общественно-политическая мысль Древней Руси (ХІ-XIV вв.). — М., 1960. 3. Гегель Г.В.Ф. Основи філософії права, або природне право і державознавство/ Пер. з нім. — Київ, 2000. 4. Замалеев А.Ф. Восточнославянские мыслители: Эпоха Средневековья. — Санкт-Петербург, 1998. 5. Златоуст Иоанн. Сочинения. — Т. 12. — Ч. 3. /http:// www. ispovednik.ru/ zlatoust/ Z12_3/ Z12_3_10.htm. 6. Лихачев Д.С. Библиотека литературы Древней Руси / Ред. Лихачев Д.С. — Санкт-Петербург, 2000. 7. Лихачев Д.С. История русской литературы ХІ-ХVІІ веков/ Под. ред Д.С. Лихачева.-2-е изд. дораб. — М., 1985. 8. Лихачев Д.С. Этическата система на Владимир Мономах // Език и литература. — 1966. 9. Макиавелли Н. Избранные произведения. М., 1992. 10. Манан П. Інтелектуальна історія лібералізму / Пер. з фр. — Київ, 2005. 11. Мильков В.В. Религиозно-философские возрения Владимира Мономаха // Давньоруське любомудріє: тексти і контексти / Нац. Ун-т «Києво-Могилянська акад.»; Упор.: О.Вдовина, Ю.Завгородній. — Київ, 2006. — С. 193-21. 12. Никифор (митрополит). Послания митрополита Никифора/ РАН; Институт философии {Москва} / В.В. Мильков (отв. ред.-сост.), Г.С. Баранкова (подгот. текста и пер. с древнерус.). — М., 2000. 13. Повчання Володимира Мономаха // Полное собрание русских летописей. — М., 1997. 14. Полное собрание русских летописей. — М., 1997. 15. Хейзинга Й. Политическое и военное значение рыцарских идей в позднем средневековье // Человек. — 1997. — № 5. — С. 69- 79. 16. Целік Т.В. Особистісне начало у філософській культурі Київської Русі. — Київ, 2005. 17. Marchant Е.С. Xenophontis opera omnia. — Vol. 2. — Oxford, 1971. Надійшла до редакції 13.08.2007 р.

Політика та мораль у письмовій спадщині Давньої Русі (на матеріалі «Повчання» Володимира Мономаха)

Institution

Similar Items