Інституціональні аспекти політичної регіоналізації в сучасній Україні

Досліджено зв’язок процесу інституціоналізації відносин “центр – регіони” з процесом державної інтеграції територій. Розглянуто деякі проблемні питання становлення й функціонування політичних інститутів у системі відносин державного центру з субнаціональними територіями регіонального рівня в Україні...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Кукарцев, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут народознавства НАН України 2010
Назва видання:	Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку
Теми:	Політичні інститути та процеси
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/25757
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Інституціональні аспекти політичної регіоналізації в сучасній Україні / О. Кукарцев // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Зб. наук. пр. — Львів, 2008. — Вип. 22 — С. 60-65. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-25757
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-257572013-02-13T02:27:34Z Інституціональні аспекти політичної регіоналізації в сучасній Україні Кукарцев, О. Політичні інститути та процеси Досліджено зв’язок процесу інституціоналізації відносин “центр – регіони” з процесом державної інтеграції територій. Розглянуто деякі проблемні питання становлення й функціонування політичних інститутів у системі відносин державного центру з субнаціональними територіями регіонального рівня в Україні. Проаналізовано політико-правовий статус регіональних органів влади та труднощі забезпечення політичного представництва регіонів на загальнонаціональному рівні. The connection of institutionalization’s process of “centre – regions” relations with process of state territorial integration is analyzed. Some problems of formation and functioning of political institutes in system of state center relations with subnational territories of regional level in Ukraine are researched. The politico-legal status of regional authorities and difficulties of political representation of regions on national level ensuring are viewed. 2010 Article Інституціональні аспекти політичної регіоналізації в сучасній Україні / О. Кукарцев // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Зб. наук. пр. — Львів, 2008. — Вип. 22 — С. 60-65. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. XXXX-0075 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/25757 321.01+342.2 uk Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку Інститут народознавства НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Політичні інститути та процеси Політичні інститути та процеси
spellingShingle	Політичні інститути та процеси Політичні інститути та процеси Кукарцев, О. Інституціональні аспекти політичної регіоналізації в сучасній Україні Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку
description	Досліджено зв’язок процесу інституціоналізації відносин “центр – регіони” з процесом державної інтеграції територій. Розглянуто деякі проблемні питання становлення й функціонування політичних інститутів у системі відносин державного центру з субнаціональними територіями регіонального рівня в Україні. Проаналізовано політико-правовий статус регіональних органів влади та труднощі забезпечення політичного представництва регіонів на загальнонаціональному рівні.
format	Article
author	Кукарцев, О.
author_facet	Кукарцев, О.
author_sort	Кукарцев, О.
title	Інституціональні аспекти політичної регіоналізації в сучасній Україні
title_short	Інституціональні аспекти політичної регіоналізації в сучасній Україні
title_full	Інституціональні аспекти політичної регіоналізації в сучасній Україні
title_fullStr	Інституціональні аспекти політичної регіоналізації в сучасній Україні
title_full_unstemmed	Інституціональні аспекти політичної регіоналізації в сучасній Україні
title_sort	інституціональні аспекти політичної регіоналізації в сучасній україні
publisher	Інститут народознавства НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Політичні інститути та процеси
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/25757
citation_txt	Інституціональні аспекти політичної регіоналізації в сучасній Україні / О. Кукарцев // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Зб. наук. пр. — Львів, 2008. — Вип. 22 — С. 60-65. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.
series	Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку
work_keys_str_mv	AT kukarcevo ínstitucíonalʹníaspektipolítičnoíregíonalízacíívsučasníjukraíní
first_indexed	2025-07-03T05:20:13Z
last_indexed	2025-07-03T05:20:13Z
_version_	1836601849996640256
fulltext	Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку, випуск 22, 2010 60 12. Социальная политика и социальная работа в изменяющейся России / [Под ред. Е. Ярской- Смирновой, П. Романова]. – М.: ИНИОН РАН, 2002. – 456 с. 13. Экономика и социальная политика: гендерное измерение: Курс лекций / [Под общ. ред. д-ра экон. наук М. М. Малышевой]. – М.: Academia, 2002. – 288 с. 14. Якібчук М. “Соціальний пофігізм кандидатів у президенти” [Електронний ресурс] / М. Якібчук // Інформаційне агентство “УНІАН”: Новини. – Реж. дост. до рес.: http://www.unian.net/ukr/news/news-351180.html. 15. Kingdon J. W. Agendas, Alternatives, and Public Policies / J. W. Kingdon. – N. Y.: HarperCollins, 1984. – 280 p. УДК 321.01+342.2 О. Кукарцев Національний університет “Львівська політехніка” ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ ПОЛІТИЧНОЇ РЕГІОНАЛІЗАЦІЇ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ © Кукарцев О., 2010 Досліджено зв’язок процесу інституціоналізації відносин “центр – регіони” з процесом державної інтеграції територій. Розглянуто деякі проблемні питання становлення й функціонування політичних інститутів у системі відносин державного центру з субнаціональними територіями регіонального рівня в Україні. Проаналізовано політико-правовий статус регіональних органів влади та труднощі забезпечення політичного представництва регіонів на загальнонаціональному рівні. Ключові слова: центр, регіон, політичний інститут, інституціоналізація, регіональна політика, державно-територіальна цілісність. Kukarcev Oleg INSTITUTIONAL ASPECTS OF POLITICAL REGIONALIZATION IN CONTEMPORARY UKRAINE The connection of institutionalization’s process of “centre – regions” relations with process of state territorial integration is analyzed. Some problems of formation and functioning of political institutes in system of state center relations with subnational territories of regional level in Ukraine are researched. The politico-legal status of regional authorities and difficulties of political representation of regions on national level ensuring are viewed. Keywords: center, region, political institute, institutionalization, regional policy, state’s territorial integrity. Сучасний стан системи відносин державного центру з регіонами в Україні свідчить, що одним з найпроблемніших питань стала інституціоналізація – укорінення таких політичних структур, які б забезпечували самовідновлюваний, міцний, чітко налагоджений характер процесу взаємодії держави з субнаціональними територіями й задоволення найважливіших потреб людей. Відсутність в Україні інституціональних каналів зв’язку між територіальними спільнотами і державою на тлі перебільшеного впливу у суспільно-політичному житті неформальних тіньових Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку, випуск 22, 2010 61 способів взаємодії регіонів з центром актуалізує необхідність вивчення й розроблення механізмів оптимізації політичних відносин між центром і регіонами. Існує також невідкладна потреба у розробленні та реалізації нової регіональної політики, яка б передбачила нову ефективну та демократичну систему управління регіонами, могла б забезпечити баланс загальнодержавних інтересів з регіональними та місцевими інтересами і ґрунтувалась на засадах єдності й цілісності державної території, поєднанні централізації і децентралізації публічної влади. Проблемі інституціоналізації відносин “центр-регіони” в Україні приділяється значна увага у науковому середовищі. Широко розповсюджені правові дослідження відносин держави з територіями у межах теорії державного устрою, державного управління, місцевого самоврядування. Серед авторів, які застосовують формально-юридичний підхід, – О. Сушинський [10], В. Кампо [5], Б. Андресюк [1], Р. Колишко [7], С. Телешун [12], В. Керецман [6] та ін. У працях зазначених вчених вирішення питань політико-територіальної організації влади зводиться до пошуку конституційно-правових механізмів врегулювання відносин держави з територіями (наприклад, дискусія щодо доцільності зміни державно-територіального устрою України), реформування системи державного управління і місцевого самоврядування. Зважаючи на те, що зміст реальних політичних відносин центральної влади з територіями не зводиться лише до функціонування формальних інститутів влади, у вітчизняній політичній науці став активно застосовуватись неоінституціональний підхід, який передбачає відхід від орієнтації виключно на аналіз формально-інституціональної сторони політичних відносин й перехід до їхнього пояснення на основі дослідження неформалізованих практик, діяльності політичних акторів, які діють на певному соціальному та політико-культурному ґрунті [8, с. 7–10; 15, c. 3–22, 743–758]. До найбільш розвинених спеціалізованих напрямів зазначеного підходу належать вивчення суб’єктів політичного процесу в українських регіонах, насамперед регіональних політичних еліт, груп інтересів, політичних партій на регіональному і загальнодержавному рівні. Вони ґрунтуються як на розвинених емпіричних case studies (осмислення випадків окремих регіонів), так й на застосуванні базових концепцій політичної науки – елітології, партології, теорії політичних процесів тощо. Незважаючи на усе розмаїття підходів до вивчення проблем функціонування політичних інститутів, які задіяні у системі відносин “центр – регіони”, винесена у заголовок статті тема розглядається лише опосередковано і розроблена недостатньою мірою. Переважна більшість авторів розглядає відносини “центр-регіони” не зокрема, а в певному контексті – залежно від фахового спрямування праці та завдань, які ставить перед собою дослідник. Відтак існує потреба спеціального дослідження проблеми, яке б розглядало її комплексно та на міждисциплінарній основі. Мета дослідження полягає у комплексному розгляді труднощів процесу інституціоналізації відносин “центр-регіони” в Україні. Поставлена мета визначає формулювання низки дослід- ницьких завдань: 1) проаналізувати проблемні питання організації регіональних органів влади (співвідношення обсягів повноважень (компетенції), процедури формування); 2) дослідити співвідношення централізованого контролю держави на регіональному рівні та можливості й обмеження регіонального самоврядування; 3) визначити стан інституціонального забезпечення представництва регіонів на загальнонаціональному рівні державної влади в Україні. Звертаючись до досвіду державно-територіального облаштування у різних країнах, можна побачити, що ефективність інтеграції територій і регулювання регіональних ситуацій і проблем в державі прямо залежить від можливостей та обмежень централізованого контролю на регіональ- ному рівні, з іншого, – від того, наскільки ефективно для регіональних спільнот сформовані канали доступу до центрів прийняття політичних рішень. А це, своєю чергою, виявляється в інститу- ціональному факторі організації органів публічної влади. Йдеться про позиції регіональних інтересів і ролі регіонів у співвідношенні з іншими елементами політичної системи. Ознаками Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку, випуск 22, 2010 62 сильних чи слабких позицій є їхній сумарний вплив на публічну політику, доступ до центрів прийняття політичних рішень [2, c. 126]. Чимало дослідників проблеми влади наголошують на тому, що наявність інституціоналізо- ваної системи відносин між центром і регіонами є обов’язковою умовою створення та запро- вадження в країні ефективної регіональної політики на демократичних засадах [9, с. 20]. У цьому випадку створення політичних інститутів є свідченням демократизації суспільства, впорядкування та раціоналізації владних відносин, відходу від авторитаризму та централізованої системи управління, для якої характерним є існування політичної та суспільної структури, представленої мінімумом формалізованих та офіційних політичних інститутів. Оскільки на регіональному рівні перетинаються функціонально різні владні горизонталі та вертикалі, його інституціональна будова, як правило, доволі складна. Саме на регіональному рівні механізм загальнодержавного управління структурно змикається з механізмом (або механізмами) громадського самоврядування. Можна погодитись з думкою А. Дахіна та Н. Распопова, що конкретний склад політичних інститутів регіону різниться залежно від типу та традицій держави, від регіональної ментальності та інших чинників, але у будь-якому разі він включає: − органи, які представляють центральну державну владу; − органи місцевого самоврядування; − організовані суб’єкти суспільно-політичної активності, або актори (регіональні відділення загальнонаціональних партій, суспільно-політичних рухів та об’єднань плюс аналогічні утворення регіонального масштабу); − неформалізовані центри влади, політико-економічні групи, групи тиску [3, c. 132–145]. Усі вищеназвані інститути в Україні існують. Але їхня вага та впливовість у політичному житті істотно різняться. Насамперед слід відзначити, що організація публічної влади на регіональному (обласному) рівні у сучасній Україні характеризується надмірною централізацією влади та неефективністю. Як відомо, в Україні сьогодні немає повноцінного самоврядування в областях, більшість владних повноважень щодо соціально-економічного та культурного розвитку територій сконцентрована в урядових органах, що суперечить і принципові субсидіарності, який закріплений в Європейській хартії місцевого самоврядування, і Конституції України, в якій закріп- лене положення про те, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та ціліс- ності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економіч- них, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Не розмежовані чітко повноваження головних регіональних органів публічної влади – обласної державної адміністрації (орган державної влади) та обласної ради (орган самоврядування). Такий стан зумовлює виникнення конкуренції цих органів і, як наслідок, спричиняє появу конфліктних ситуацій в ухваленні управлінських рішень з питань розвитку територій. Наявність правових підстав для втручання органів виконавчої влади у сферу компетенції місцевого само- врядування, а також велика кількість державних контролюючих структур на практиці викорис- товується, щоб тиснути на органи та посадових осіб місцевого самоврядування. Закон “Про місцеве самоврядування в Україні” забезпечує повноцінне самоврядування лише на рівні населених пунктів. На обласному рівні, де більшість повноважень делегують ради відповідним адміністраціям, глави адміністрацій виконують функції не тільки представників центральної влади, а й, фактично, керівників виконавчих органів рад. Це посилює адміністративну вертикаль і послаблює самоврядні органи, що за умов відсутності продуманої регіональної політики уряду унеможливлює вільний розвиток регіонів. Обласні ради мають здебільшого декоративний характер і їхня роль переважно зводиться до надання видимості легітимності діяльності облдержадміністрацій, оскільки ради фактично не вирішують самостійно жодних питань соціально-економічного та культурного розвитку територій, вони не мають матеріальних та фінансових ресурсів для виконання завдань та повноважень місце- вого самоврядування. Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку, випуск 22, 2010 63 Утім, надмірна централізація влади в Україні не гарантує ефективності управління територіями та контроль над ними. Ситуація ускладнюється недосконалістю нормативної бази, а також постійним протиборством різних політичних сил, представлених у вищих органах державної влади та органах влади різного територіального рівня. Низький рівень політичної культури правлячого класу й брак раціональної схеми влади, яка відображала б сьогоднішні потреби України, призводить до конфліктів і політичних негараздів. Вони поширені на центральному, регіональному та місцевому рівнях і носять переважно характер боротьби за владу між легальними та прихованими суб’єктами політики. У цій ситуації усі намагання реформувати державний устрій малоефективні, а так звані “програми розвитку” регіонів часто мають фіктивно-демонстративний характер і, по суті, спрямовані на отримання безконтрольного доступу до бюджетних коштів, кредитних та інвестиційних потоків. Проблема інституціоналізації політичних відносин між центром і регіонами потребує також уваги до особливостей формування регіональних органів влади. У політико-адміністративній владі баланс між інтересами центру та регіонів на субнаціональному рівні повинен забезпечуватись насамперед через співвідношення виборності та призначуваності зверху органів влади, які діють безпосередньо на території [13, с. 99]. Слід відзначити, що в Україні організувати ефективну (з точки зору врівноваження інтересів держави та регіональних спільнот) процедуру формування регіональних органів влади наразі не вдається. Практика призначення глав обласних державних адміністрацій і вибори обласних рад має численні недоліки. Так, наприклад, передбачений законодавством механізм призначення-звільнення голів місцевих державних адміністрацій (МДА) та їхній статус зумовив гострі конфлікти між Президентом та Прем’єр-міністром України, які змагаються один з одним за підпорядкування собі місцевих державних адміністрацій. Переважно “губернатори”, як інколи називають голів обласних державних адміністрацій, ротуються і змінюються передусім із передвиборчих і політичних кон’юнктурних моментів. Норма Конституції, згідно з якою губернатори призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом за поданням Уряду, а при здійсненні своїх повноважень вони відповідальні перед Президентом й водночас підзвітні та підконтрольні Кабміну, не забезпечує ефективного державного управління та контролю над регіонами через МДА. До того ж подвійна підпорядкованість облдержадміністрацій унеможливлює чітко визначити та зрозуміти, за яке рішення той чи інший державний орган несе політичну відповідальність. Процедура формування обласних рад також має істотні недоліки. По-перше, пропорційна система виборів за закритими списками нівелює вплив місцевого населення на склад регіональних представницьких органів. По-друге, українське виборче законодавство не ставить до кандидатів на виборах вимоги постійного проживання в межах адміністративно-територіальної одиниці, до виборного органу якої кандидат балотується, як і не обмежує кількості місцевих рад, до яких депутат може висувати свою кандидатуру. Як результат – до ради області “А” обираються депутати з області “Б”, при цьому новообрані депутати часто не мають жодного уявлення про місцеві проблеми. Чинне законодавство взагалі уможливлює ситуацію, за якої, наприклад, Київська облрада може бути повністю сформована з представників інших регіонів, які не матимуть жодного уявлення про місцеві проблеми [14, с. 24–26]. Інший важливий аспект інституціоналізації відносин “центр-регіони” пов’язаний з питанням забезпечення регіонального представництва на загальнонаціональному рівні. Адже досвід державного будівництва у регіонально сегментованих державах свідчить про те, що сепаратизм та іредентизм швидше з’являються там, де у регіонів немає інституціоналізованих каналів доступу до загальнонаціональних центрів влади. Потреба у доступі регіональних спільнот до центрів прийняття державних рішень, які стосуються життя регіонів, ставить перед суспільством і державою завдання вироблення такої внутрішньої політики і легальних формалізованих механізмів політичної участі територій на загальнонаціональному рівні, які б узгоджувались як з інтересами держави, так і з інтересами самих регіонів і сприяли їхньому розвитку. Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку, випуск 22, 2010 64 Вітчизняна політична система характеризується відсутністю інституціональних способів впливу регіонів на вищі органи державної влади, від яких залежить вирішення більшості актуальних проблем регіональних спільнот. Існуюча система розподілу депутатських місць під час формування закритих списків політичних партій (блоків партій) позбавляє значну частину територій шансів бути представленими у Верховній Раді. Парламентські вибори 2006 та 2007 років сприяли монополізації влади представниками кількох регіональних еліт. Причина цього криється як у самій виборчій системі, так і у природі сучасних українських політичних партій, які не стали сполучною ланкою між виборцем, територією та виборним інститутом. Політичні партії України, які мали б, з одного боку, пропонувати комплексні стратегії розвитку для усієї держави та дбати про інтеграцію різних сегментів суспільства в межах єдиного цілого, а з іншого, – агрегувати та відстоювати інтереси різних соціальних груп (зокрема територіальних спільнот), із зазначеними функціями не справляються. Сучасним вітчизняним партіям бракує внутрішньопартійної демократії, вони є або виразниками вузьких корпоративних, групових або фінансових інтересів, або створюються для обслуговування лідера. Окрім того, формальний характер місцевих осередків партій, які мають статус всеукраїнських, несе у собі небезпеку згасання регіональних громадянських ініціатив, здатних перетворюватись у політичні організації, а через них – у політичні рішення. Враховуючи цю обставину, що не усі політичні партії зацікавлені у захисті та вираженні подібних громадян- ських ініціатив, можна припустити, що дискримінація регіональних інтересів у перспективі призведе до кризових явищ. Криза може бути породжена ситуацією, коли потреби та ініціативи громадянського суспільства не отримають достатньої уваги з боку політичних партій та органів державної влади і не стануть предметом публічної політичної дискусії. Отже, аналіз ролі політичних інститутів у системі відносин центру (держави загалом) з регіонами є дуже актуальним і цікавим напрямом досліджень політичної науки. Інституційний підхід має важливе значення як для аналізу регіональної політики та відносин між регіонами і центральною владою, так й для розроблення конкретних механізмів консолідації суспільства й збереження територіальної цілісності держави. Міжнародний досвід свідчить, що збереження єдності держави прямо залежить від такого інституціонального оформлення відносин “центр- регіони”, яке б забезпечувало баланс загальнодержавних інтересів з інтересами територій. Це питання було і залишається однією з найслабших ланок у територіальній організації влади в Україні й потребує подальшого дослідження. ЛІТЕРАТУРА 1. Андресюк Б. П. Місцеве самоврядування в сучасній Україні (політологічний аналіз): Авто- реф. дис. …д-ра політ. наук: спец. 23.00.02 “Політичні інститути та процеси” / Б. П. Андресюк. – К., 1998. – 30 с. 2. Боренько Я. Що може регіон? Співвідношення територіальної організації держави і можливостей реалізації регіональних інтересів / Ярина Боренько // Незалежний часопис “Ї”. – 2002. – № 23. – С. 121–133. 3. Дахин А. В. Проблема региональной стратификации в современной России / А. В. Дахин, Н. П. Распопов // ПОЛИС (Политические исследования). – 1998. – № 4. – С. 132–145. 4. Исаев И. А. Солидарность как воображаемое политико-правовое состояние: монография / И. А. Исаев. – М.: Проспект, 2009. – 176 с. 5. Кампо В. М. Місцеве самоврядування в Україні / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького / В. М. Кампо. – К.: Ін Юре, 1997. – 36 с. 6. Керецман В. Ю. Державне регулювання регіонального розвитку: теоретичні аспекти / Українська академія держ. управління при Президентові України / В. Ю. Керецман. – К.: Видавництво УАДУ, 2002. – 188 с. 7. Колишко Р. А. Децентралізація публічної влади в унітарній державі: Автореф. дис. …канд. юр. наук: спец. 12.00.01 “Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень” [Електронний ресурс] / Р. А. Колишко. – К., 2003. – 16 с. – Режим доступу до джерела: http://www.nbuv.gov.ua/ard/ 2003/03kravud.zip. 8. Патрушев С.В. Институциональная политология: четверть века спустя / С. В. Патрушев // Политическая наука. – 2009. – № 3: Современные институциональные исследования: состояние, проблемы, перспективы. – Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку, випуск 22, 2010 65 С. 5–19. 9. Политические институты на рубеже тысячелетий / В. И. Борисюк, Г. И. Вайнштейн, И. Е. Городецкая [и др.]. – 2-е изд., стереотип. – Дубна: ООО “Феникс+”, 2005. – 480 с. 10. По- літика регіональних органів влади: теорія та практика / В. П. Єлагін, В. В. Лісничий, О. Д. Куценко [та ін.] : За ред. В. П. Єлагіна. – Х.: Видавництво ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2004. – 178 с. 11. Су- шинський О. І. Місцеві державні адміністрації в Україні: концептуальний політологічно-правовий аспект: монографія / О. І. Сушинський. – Львів: Державне спеціалізоване видавництво “Світ”, 2002. – 96 с. 12. Телешун С. О. Державний устрій України: проблеми політики, теорії і практики / С. О. Телешун. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000. – 318 с. 13. Туровский Р. Ф. Центр и регионы: проблемы политических отношений [Текст]: монографія / Р. Ф. Туровский. – 2-е изд. – М.: Изд. дом ГУ ВШЭ, 2007. – 399 с. 14. Чебаненко О. Ефективність політичних партій: проблеми та перспективи / О. Чебаненко, Д. Ковриженко // Часопис “Парламент”. – 2007. – № 1. – С. 4–44. 15. The Oxford Handbook of Political Institutions / Ed. by R. A. W. Rhodes, S. A. Binder and B.A. Rockman. – Oxford: Oxford University Press, 2006. – 816 p. УДК 324: 342.8 О. Кулеба Національний університет “Львівська політехніка” ПОЛІТИЧНА УЧАСТЬ: СУТЬ, РІЗНОВИДИ ТА ОСОБЛИВОСТІ © Кулеба О., 2010 Здійснено спробу типологізувати політичну участь. Досліджено сутність та особливості політичної участі як фактора демократизації суспільства. Розглянуто суть та способи активізації політичної участі громадян. Проаналізовано різні форми політичної участі та їхній вплив на суспільно-політичні процеси. Також наведено причини пасивності громадян у політичному житті держави. Ключові слова: політична участь, демократія, вибори, референдум, політичні процеси. Kuleba Oksana POLITICAL PARTICIPATION: ESSENCE, VARIETIES AND FEATURES Tуpologya of political participation is carried out in the article. Explored essence and features of political participation as factor of democratization of society. Essence and methods of activation of political participation of citizens is considered. The different forms of political participation and influence are analysed on a public policy. Reasons of passivity of citizens are also resulted in political life of the state. Keywords: political participation, democracy, elections, referendum, political processes. Проголосивши незалежність, Україна задекларувала намір побудувати демократичний полі- тичний режим. Однією з важливих складових демократії є активна позиція індивідів щодо політичних процесів, яка проявляється, зокрема, в політичній участі громадян. Участь особи в політичному житті суспільства показує насамперед рівень демократизації соціуму, свідомості

Інституціональні аспекти політичної регіоналізації в сучасній Україні

Репозитарії

Схожі ресурси