Естетичні аспекти світогляду Георгія Кониського в контексті ідей українського бароко

Естетичні аспекти світогляду Георгія Кониського в контексті ідей українського бароко

Автор звертається до історико-естетичних реконструювань на основі аналізу творчої спадщини Г. Кониського, враховуючи її співвіднесеність із традиціями естетичної думки доби українського бароко....

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2011
Автор: Царенок, А.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України 2011
Назва видання:Сiверянський лiтопис
Теми:
Розвідки
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/25890
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Естетичні аспекти світогляду Георгія Кониського в контексті ідей українського бароко / А. Царенок // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 2. — С. 59-69. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-25890
record_format dspace
spelling irk-123456789-258902013-02-13T03:22:08Z Естетичні аспекти світогляду Георгія Кониського в контексті ідей українського бароко Царенок, А. Розвідки Автор звертається до історико-естетичних реконструювань на основі аналізу творчої спадщини Г. Кониського, враховуючи її співвіднесеність із традиціями естетичної думки доби українського бароко. Автор обращается к историко-эстетическим реконструкциям на основе изучения творческого наследия Г. Конисского, учитывая его соотнесенность с традициями эстетической мысли эпохи украинского барокко. The author makes an attempt of historical-aesthetic reconstructions, based upon the analysis of G. Konisskiy's works, taking into consideration their connection with the aesthetical thought of Ukrainian Baroque. 2011 Article Естетичні аспекти світогляду Георгія Кониського в контексті ідей українського бароко / А. Царенок // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 2. — С. 59-69. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. XXXX-0055 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/25890 111.852:236.1 uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Розвідки
Розвідки
spellingShingle Розвідки
Розвідки
Царенок, А.
Естетичні аспекти світогляду Георгія Кониського в контексті ідей українського бароко
Сiверянський лiтопис
description Автор звертається до історико-естетичних реконструювань на основі аналізу творчої спадщини Г. Кониського, враховуючи її співвіднесеність із традиціями естетичної думки доби українського бароко.
format Article
author Царенок, А.
author_facet Царенок, А.
author_sort Царенок, А.
title Естетичні аспекти світогляду Георгія Кониського в контексті ідей українського бароко
title_short Естетичні аспекти світогляду Георгія Кониського в контексті ідей українського бароко
title_full Естетичні аспекти світогляду Георгія Кониського в контексті ідей українського бароко
title_fullStr Естетичні аспекти світогляду Георгія Кониського в контексті ідей українського бароко
title_full_unstemmed Естетичні аспекти світогляду Георгія Кониського в контексті ідей українського бароко
title_sort естетичні аспекти світогляду георгія кониського в контексті ідей українського бароко
publisher Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
publishDate 2011
topic_facet Розвідки
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/25890
citation_txt Естетичні аспекти світогляду Георгія Кониського в контексті ідей українського бароко / А. Царенок // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 2. — С. 59-69. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.
series Сiверянський лiтопис
work_keys_str_mv AT carenoka estetičníaspektisvítoglâdugeorgíâkonisʹkogovkontekstíídejukraínsʹkogobaroko
first_indexed 2025-07-03T05:27:45Z
last_indexed 2025-07-03T05:27:45Z
_version_ 1836602323725451264
fulltext Сіверянський літопис 59 УДК 111.852:236.1 Андрій Царенок � ЕСТЕТИЧНІ АСПЕКТИ СВІТОГЛЯДУ ГЕОРГІЯ КОНИСЬКОГО В КОНТЕКСТІ ІДЕЙ УКРАЇНСЬКОГО БАРОКО Автор звертається до історико�естетичних реконструювань на основі аналі� зу творчої спадщини Г. Кониського, враховуючи її співвіднесеність із традиціями естетичної думки доби українського бароко. Ключові слова: естетична думка, бароко, риторика, поетика, драматургія, ес� тетосфера проповіді. Проблема розвитку естетичної думки у творчій спадщині професорів Києво� Могилянської академії й досі залишається цікавим об'єктом для вивчення з боку істориків становлення вітчизняної естетики як науки. Не є у цьому відношенні винятком і творча спадщина видатного громадського та церковного діяча, нині канонізованого, Георгія Кониського (1717 – 1795), який був одним із найзначні� ших представників києво�могилянської традиції філософування. Погляди Ко� ниського певним чином відображали результати студій інших професорів ака� демії; в них ми знаходимо чимало особливостей, пов'язаних із впливами епохи бароко і навіть, до певної міри, елементів класицизму. Все це визначає необхідність ретельного вивчення естетичних ідей Кониського та визначає актуальність і доцільність даного дослідження. Cпецифіка процесу розвитку естетичної думки в Україні у XVII�XVIII ст. по� значена відсутністю естетики як самостійної науки та естетичних трактатів як таких. Для пошуку естетичних ідей чи їхніх ремінесценцій дослідники традицій� но вдаються до грунтовного ознайомлення з творчістю тих чи тих діячів з метою реконструкції їхнього естетичного світогляду на основі аналізу знайденого мате� ріалу. Серед вітчизняних студій, присвячених висвітленню естетичних уявлень Г. Кониського, виділяємо працю М. В. Кашуби, яка розглядає участь києво�моги� лянського професора у розробці проблем риторики, поетики та ін. У межах до� слідження "Очерки развития эстетической мысли Украины" (Москва, 1981), що і досі залишається чи не єдиним "найбільш докладним висвітленням історії україн� ської естетичної думки" [див. 12, 77], звертається до естетичних пошуків Конись� кого й І.В. Іваньо. Цікавим є твердження цього науковця про те, що об'єктом до� слідження у XVII�XVIII ст. для історика естетики мають бути філософські праці, риторики і поетики, а також художні твори, адже філософські праці містять у собі загальні висловлювання щодо мистецтва, риторики і поетики – характерис� тики художньої творчості, мистецької діяльності та їх впливу на почуття і, зреш� тою, художні твори дають можливість з'ясувати реальні закономірності, які діють у мистецькій практиці. Власне до художньої творчості Г. Кониського (головним чином, драматичної) зверталися С. О. Єфремов, Л. О. Софронова та інші дослідники. Аналіз естетичних уявлень Г. Кониського як яскравого представника києво� © Царенок Андрій Вікторович – старший викладач кафедри філо� софії та культурології Чернігівського національного педагогічного уні� верситету імені Т. Г. Шевченка. 60 Сіверянський літопис могилянської традиції у контексті сучасних йому ідей епохи бароко передбачає вирішення таких завдань: 1) дослідження особливостей розвитку естетичних ідей у працях професорів Києво�Могилянської академії; 2) висвітлення естетичних аспектів світогляду Г. Кониського на основі його філософського курсу, студій з риторики та поетики й художніх праць. Оскільки Георгій Кониський, подібно до інших київських професорів того часу, не займався безпосередньо питаннями естетики, то висвітлення його есте� тичних уявлень буде здійснене головним чином на загальному тлі розвитку баро� кової естетичної думки. Означений аспект аналізу естетичної думки у Києво�Могилянській академії доцільно розпочати із традиційної загальної характеристики даного осередку на� уково�культурного та релігійного життя. Академія являла собою навчальний заклад європейського типу, водночас виступаючи провідним центром філософської думки України другої полови� ни XVII�XVIII ст. Як відзначається дослідниками, філософія академії відрізнялася синтезуванням ідей, що складали підгрунтя духовності України попередніх епох, із філософськими надбаннями латинського Заходу [див. 7, 154]. Вказується, що для її професорів було характерним прагнення до вироб� лення самостійного мислення, свого власного типу філософування, який би створювався з використанням на�дбань традицій давньоруської доби, візант� ійського богослов'я, латинської схола�стики та західноєвропейських рефор� маторських теорій [15, 213]. М. Кашуба зауважує, що таким чином у філософській системі Києво�Моги� лянської академії виразно втілився духовно�змістовний компонент якісної своє� рідності філософії доби бароко "з її здатністю до поєднання непоєднуваного, з прагненням до всеохоплення й примирення протилежностей" [8, 21]. Звісно, це не могло не позначитися і на розвитку естетичних уявлень у києво�могилянській традиції. Утім, слід одразу ж звернути увагу на важливу особливість: роль діячів ака� демії у розвитку естетичної думки України визначається не стільки їхніми влас� ними філософськими розробками (в яких питанням естетики майже не відво� диться місця), скільки розробкою проблем риторики, поетики і практичною їх ілюстрацією, тобто створенням шкільної віршової поезії та драми [5, 63]. Так, наприклад, фактично не робиться екскурс у сферу естетичних проблем у власне філософському вченні самого Г. Кониського, яке, до речі, на думку дослідників, "як своєрідний синтез ідей всієї попередньої вітчизняної філософії відображає рівень її розвитку у першій половині XVIII ст., розкриває традиції й тенденції вітчизняної філософської школи, що склалася на базі Києво�Могилянської ака� демії у XVII – на початку XVIII ст." [9, 5]. Часом мислитель звертається до, ска� жімо, питань, пов'язаних із мистецтвом [11, 73�79] (при цьому було типовим сво� го часу, що вживане ним слово "мистецтво" мало значно ширше значення, ніж тепер [10, 207�208; 11, 21�22]); однак окремого розділу з проблем мистецтва у відомому філософському курсі Кониського ми не знаходимо. Не являють у цьо� му відношенні винятку і курси інших професорів академії. І взагалі, як вказує І. Іваньо, до кінця XVIIІ ст. в Україні не з'явилося жодного твору, автор якого ставив би перед собою проблеми естетики як науки [5, 66]. Естетичні проблеми виникали і вирішувалися, по�перше, у посібниках з риторики і поетики, по�друге, частково у сфері самої мистецької практики, художньої творчості та сприйняття. Професори мали пропонувати увазі "спудеїв" і зразки художніх творів, теоретичні принципи створення яких вони обгрунтовували. На думку І. Іваньо, філософські проблеми розвитку ораторської прози, драматичної і ліричної поезії знаходять відоб� раження у латинських посібниках з риторики та етики, прочитаних як курс в ака� демії у XVII�XVIII сторіччях [там само, 63]. Цікавим є і той факт, що відносно української культури, як вважає І. Бондаревська, можна говорити про єдиний комплекс риторики�поетики, оскільки обидві дисципліни як словесні "мистецтва" Сіверянський літопис 61 мають у відповідний період часу тенденцію до злиття. "Формувалося якесь єдине уявлення про техніку, особливості та суспільне призначення словесної творчості загалом" [2, 108]. Водночас не можна не згадати й ще одну позицію цієї ж дослідниці: на основі здійсненого аналізу курсів поетики та риторики тощо І. Бондаревська робить ви� сновок про неможливість існування власне естетичного досвіду, естетичного суд� ження та естетичної теорії в українській культурі XVII�XVIII ст. [там само, 254]. Оскільки метою даного дослідження не є спроба доведення чи повного спросту� вання такого категоричного та сміливого твердження, ми обмежимось лише кон� статацією наявності останнього у сучасній історії вітчизняної естетичної думки. Втім, зауважимо, що та ж І. Бондаревська вказує на значення змін у суспільній свідомості та культурі, пов'язаних із запровадженням в обіг риторики і поетики (а також новими формами розвитку живопису). Вони "виводили мислителів і митців у переддень народження естетики як теорії, дисципліни і регулятивної ідеї культури, звужуючи значення слова "художество" до цілком певних видів твор� чої діяльності" [там само, 157]. Що стосується власне риторики, то викладання її починається ще у деяких братських школах, а у Києво�Могилянській академії вона з відомих причин стає обов'язковою дисципліною. Студенти класу риторики вчилися правил красно� мовства, ораторського мистецтва, ознайомлюючись головним чином з антични� ми зразками, а також писали промови на різні випадки, часто заробляючи цим мистецтвом собі на життя. Цікаво, що професори та учні академії майстерно віта� ли прибулих до Києва можновладців, що служило приводом запрошення риторів до столиці з наданням, як правило, високої посади. Такі факти свідчили про май� стерність київських ораторів [див. 8, 37�38], а отже, й ефективність згаданих вище курсів з риторики. Риторики академії спиралися на традиції античної та новочасної науки крас� номовства (ідеї Аристотеля, Цицерона, Р. Луллія, Я. Понтана, Е. Роттердамського та ін.). В цілому в історії закладу XVII�XVIII ст. було складено кілька десятків таких курсів, які розвивали (як і риторика Аристотеля) ті проблеми, котрі пізніше і на іншому рівні будуть вирішуватись естетикою [5, 67]. Дана обставина робить риторики цікавим джерелом для історії естетичної науки. "Оратор Могилянський" – саме таку назву мав один з найбільш ранніх курсів з риторики, прочитаний в академії у 30�х рр. XVII ст. Кононовичем�Горбацьким. У курсі визначалися завдання та цілі риторики, була розроблена система понять та категорій останньої. Кінцева мета риторики і красномовства вбачалася у служінні суспільному благу. Кононович�Горбацький вважав, що дар красномов� ства залежить не лише від здібностей, але й від навчання та практики. Перерахо� вуючи предмети, гідні похвали з боку оратора, автор курсу, зокрема, говорить і про красу споруд, природних та штучних прикрас. Краса ж живого виявляється як гра природи або як її обробка і краса ця пізнається через порівняння з іншими живими істотами [там само, 68]. Оскільки ораторське мистецтво було перш за все мистецтвом "красного" сло� ва, наука красномовства розробляла принципи і шляхи розкриття достовірності, доцільності та краси слова як основного елемента публічної промови. Краса ж, на думку того ж Кононовича�Горбацького, являла собою те, що справляло враження простоти та зрозумілості [там само, 69], що досягалося єдністю форми та змісту. На цій підставі розробляється поняття про красу слова та стилю, про художні засоби прикрашення мовлення. Взагалі емоційно�естетична "складова" промови повинна була справляти певну морально�етичну дію на слухача: риторика мала спрямувати увагу оратора на діяльність людського розуму, водночас сприяючи розвитку вміння задовольняти естетичні потреби слухача за допомогою красно� мовства. І в цьому відношенні, вважає І. Іваньо, риторика справді може бути ви� знана спорідненою з естетикою [там само, 71]. Принаймні, вона цілком вписується в естетичний дискурс означеного періоду, а твори ораторського мистецтва відтак 62 Сіверянський літопис характеризуються наявністю власної сфери реалізації естетичних цінностей – ес� тетосферою. Значну увагу риториці приділяв і Феофан Прокопович, з ім'ям якого, можли� во, пов'язаний найбільший внесок у розвиток естетичної думки України в цей період [там само, 96] (слід згадати, що, як вказує Кашуба, прихильником думок Прокоповича був і сам Г. Кониський [8, 39]). Ф. Прокопович відкидає традиції тодішньої української схоластичної проповіді та надає останній суспільно�прак� тичного, публіцистичного напряму, який, з одного боку, він теоретично обгрунту� вав у своїх творах ("Духовному регламенті", "Богословських уроках" та ін.), а з іншого, практично реалізовував у власних проповідях [22, 99�100]. Риторику у власному курсі з відповідного предмета автор проголошував царицею мистецтв. Красномовство завдяки майстерності вираження думок та почуттів приносить користь та, що є важливим для істориків естетики, задоволення. На думку Ф. Прокоповича, сама філософія має бути вдячною красномовству, оскільки без нього вона "не змогла б вийти на денне світло та ховалася б у закутках самої думки" [5, 98]. Основну ж функцію красномовства Прокопович визначає як отри� мання певного знання, збудження душевних почуттів, спрямованої дії на думки слухачів (чи читачів). Тому в риториці особливе місце займає як характеристика окремих почуттів, так і розробка ораторських засобів для збудження певного по� чуття. У цьому відношенні риторика Прокоповича, як й інших тогочасних ав� торів, сприяла майбутньому ствердженню погляду на естетику як на теорію чуттє� вого пізнання. Вітчизняним православним діячам доби бароко (Іоаникію Галятовському, Лазару Барановичу, свт. Димитрію Тупталу та ін.) взагалі судилося зробити знач� ний внесок у розвиток теорії та практики проповідництва. Так, привертає до себе увагу творчий доробок українських красномовців доби бароко, які прагнули дба� ти про збудження емоцій у слухачів задля досягнення дієвості ідей, що проповіду� валися [17, 34�35], адже проповідь мала справляти комплексний вплив як на ро� зум, так і на почуття людини. Досягненню такого впливу слугували відповідні засоби "окрилення" почуттів, наприклад, ті ж ампліфікації, "як один із головних прийомів емоційної і цілеспрямованої аргументації промови" [5, 68]. І, слід заува� жити, майстерним промовцям�"казнодіям" вдавалося досягати бажаного ефекту (згадаймо, наприклад, що, за спогадами сучасників, проповідницьке слово Стефа� на Яворського було здатним змусити слухачів чи сміятися, чи плакати). Водночас, за зауваженням І. Іваньо, у своїх літературних студіях тогочасні митці могли виявляти "більше турботи про зовнішній стиль, ніж про зміст творів, їм властиве захоплення зовнішньою стороною мистецтва, майстерністю, віртуоз� ністю форми" [6, 8]. Відповідно, з огляду на сказане, цілком зрозумілою стає кри� тика таких проповідницьких традицій з боку істориків гомілетичної думки: праг� нучи привернути увагу слухачів, "казнодії" "часто піклувалися не стільки про роз� криття істини Христової про наше спасіння, скільки про розвиток самої форми проповіді, про пристосування її до смаків, потреб та рівня розвитку свого слуха� ча" [22, 66]. Зазначимо, що в цілому зміни у співвідношенні сакрально�дидактич� ного та художнього начал проповіді у багатовіковій історії православного пропо� відництва можна порівняти із метаморфозами співвідношення тексту співів та мелодії у процесі розвитку церковного хорового співу. Процес впливу ідей і практики мистецтва риторики і, зокрема, проповідницт� ва на подальше становлення української естетичної думки позначився і на розвит� ку поетичного мистецтва: посібники з риторики виробили загальні положення і правила, які лягли до основи теорії поезії (як і мистецтва слова у цілому). Систематичні курси шкільних поетик читалися в академії з 30�х рр. XVII до середини XVIII ст. Збереглося близько двох десятків латинських рукописних конспектів цих поетик (авторами багатьох із них були відомі викладачі академії – Л. Горка, М. Довгалевський, Ф. Прокопович, сам Г. Кониський та ін.). Відповідні лекційні курси складалися на основі творів Аристотеля, Овідія, Горація, а також Сіверянський літопис 63 західноєвропейських фахівців – Я. Понтана, Ц. Скалігера та інших. Значний вплив на українські праці, створені у Києво�Могилянській академії та інших навчальних закладах в Україні, мало й вчення про барокові художні засоби М. Сарбевського – відомого польського поета та теоретика польського бароко [16, 63], до естетичних ідей якого прилучився, зокрема, Лазар Баранович. Складалися курси поетики переважно з двох частин: теорії поетики і приклад� ної частини, де висвітлювалися окремі роди та види поезії. У відомому курсі М. Довгалевського "Сад поетичний" таке протиставлення теорії й практики було синтезоване в один розділ, а як антитеза подавалися основи риторики для потреб поетики. Таким чином Довгалевський збагачував поетичне мистецтво риторич� ними правилами [8, 24]. У теорії поетики розглядається те коло питань, яке пов'я� зане власне з філософією мистецтва і є цікавим з точки зору теоретичної естетики – природа та походження поезії, її ставлення до світу, роль вигадки і правди, пред� мет і мета поезії тощо [там само, 24]. При цьому окремі теоретичні питання есте� тики розглядалися і в практичній поетиці: принципи поділу поезії на роди і види, характеристика трагічного, комічного та ін. Взагалі "Сад поетичний" вважається класичним зразком барокової поетики, де риси стилю бароко були викладені найбільш досконало [23, 89]. Для барокового стилю, як відзначають деякі дослідники, характерним було надання особливого статусу авторові, головною метою якого мало бути "створен� ня такої системи засобів сприйняття реальності, чинної в певному вимірі ціннісно� комунікативних відносин, де сприймач текстів має знаходитись у тій самій кому� нікативній площині, що і їхній автор" [16, 63]. Звідси кмітливість розуму ("кон� септизм") виступає як провідна риса барокового мистецтва. Цій якості приділяв увагу і вже згадуваний М. Довгалевський, трактуючи кмітливість як основу по� етичного вимислу і творчості взагалі [14, 65�66]. Відповідно і мета поетик поляга� ла в тому, щоб надати поетові посібник для навчання мистецтва складання віршів. Знання правил мало б сприяти розвитку таланту, яким володіє учень – потенцій� ний поет. Авторами поетик визначалися й цілі поезії як такої – повчальна, розва� жальна та спонукальна, а також і її предмет ("матерія") – зображення людей (пред� метів), вчинків та наслідування творів майстрів поетичного мистецтва. Говорячи про барокову специфіку києво�могилянських поетик, слід звернути увагу і на яскраво виражену тенденцію використання алегорій, емблематики та символіки, яким відводилося чимало сторінок або й окремі розділи, де теоре� тичні твердження ілюструвалися прикладами. Найбільша ж увага в поетиках при� ділялася емблематиці: ця традиція виявилася в Україні стійкою і давала себе зна� ти і в Г. Сковороди. М. Довгалевський давав емблемам таке визначення: "Ембле� ма – це фігурне зображення, яке одним своїм виглядом ясно передає характер і життя речі, яка мислить, ґрунтуючись на природних властивостях інших речей, які мислять. ...Емблема складається з трьох частин: перша – це зображення, або малюнок, друга – напис, або заголовок, і третя – підпис, що пояснює весь предмет. У кожній такій емблемі повинні бути: протасис, в якому закладається подібність, і аподосис, що містить у собі предмет, що уподібнюється" [там само, 66]. Такий посилений інтерес мистецтва бароко до емблематики витікав із властивого їй прагнення до наочності – наочності як візуальної, так і тієї, що передбачалася для внутрішнього, духовного зору й полягала в наочному вираженні певних ідей, аб� страктних понять, явищ тощо. На думку українського літературознавця Д. Нали� вайко, характерна для бароко "алегоризуюча свідомість" всюди шукала приховані співвідношення і відповідності, особливо ж між сферою абстрактного і сферою наочно�предметного [там само]. Значення емблематики полягало насамперед у тому, що вона сприяла виробленню нової, "спільної з тогочасною європейською, ... поетики, яка заснувалася на визнанні першості образотворчого мистецтва й праг� нула до словесного закріплення певних понять, уявлень, символічних значень тощо в пластично зримих образах", – зауважує Д. Наливайко [там само]. Зазначимо, що жанр емблеми у XVII�XVIII ст. набуває значної популярності: в 64 Сіверянський літопис Україні були видані два емблематичні збірники, до цього жанру зверталися різні культурні діячі того часу. Зокрема, і Ф. Прокопович, про вплив творчості якого на погляди Г. Кониського вже зазначалося вище. Цікаво, що власна поетика Проко� повича стала найбільш популярною серед інших київських поетик. Оскільки ав� тор добре усвідомлював зв'язок філософії і поезії, в його поетиці увага приділя� лася і власне філософії поезії: Ф. Прокопович намагався філософськи осягнути сутність поетичного мистецтва [5, 99]. Призначення поезії він вбачав у тому, щоб приносити користь і насолоду: "поет візьме для розробки те, що може бути корис� ним у людському житті, і буде старатись у такий спосіб вести виклад, щоб принес� ти читачеві насолоду" [1, 180]. Саму ж поезію Прокопович розглядає насамперед як твір, створений за правилами. У трактаті "Про поетичне мистецтво" він радить слухачам не покладатися на здібності, а практикуватися, строго регламентуючи правила виконання стилістичних вправ. Характерно, що естетична насолода, на його думку, досягається різноманітністю, тобто винахідливістю і несподіваністю в розробці якоїсь теми. Ця теза "Поетики" була побудована на властивому для мистецтва бароко принципі варіативності [там само, 181]. Ф. Прокопович, хоча й сам остаточно не звільнився від характерного для баро� ко декоративного стилю мислення, виступав гострим критиком надмірностей ба� рокового мистецтва та поетів, твори яких він зараховував до зразків "високопар� ного і надутого виду красномовства" [13, 218]. З позицій мистецтва, яке відпові� дає трьом вимогам: повчати, хвилювати і розважати, Прокопович критикує і тих поетів, які обмежують свої завдання лише розважальними функціями [1, 180]. Взагалі існує думка, що естетична теорія цього представника києво�могилянських наукових пошуків є перехідною від бароко до класицизму (втім, тяжіє вона таки до традицій українського бароко) [там само, 179�180]. Водночас, повертаючись до аналізу естетичного контенту церковно�ораторської концепції Феофана Проко� повича, не можна не відзначити, що саме він стає красномовцем, з якого розпочи� нається новий період в історії вітчизняного проповідництва – період звільнення від західноєвропейських неосхоластичних впливів [див. 22, 97�103]. Дана тен� денція була притаманна для всієї площини філософсько�естетичних узагальнень Ф. Прокоповича, зрештою, сприяючи відходу від найхарактер�ніших ознак баро� кових мистецьких практик. Як згадувалося вище, теорія поетичного мистецтва києво�могилянських про� фесорів була тісно пов'язана із відповідними художньо�практичними розробка� ми, особливе місце серед яких займали драматичні твори. Як відомо, культура українського бароко виразно позначилася і на драматичній творчості професорів Києво�Могилянської академії. Характеристиці драматичної літератури у поети� ках відводилося особливе місце. Як зазначає І. Іваньо, для історії естетики ви� словлювання про драматичне мистецтво є цікавим тому, що воно тим або іншим чином пов'язане з естетичними категоріями трагічного, комічного, піднесеного. Зокрема, трагедія як поетичний твір, згідно з поетикою 1687 р., мала характе� ризуватися: 1) наявністю складних перипетій, пов'язаних із втратою цільності; 2) діючі особи мали бути видатними і шляхетними; 3) слова мають бути значними, а мова має створювати атмосферу страху; 4) афекти повинні бути сильнішими, ніж у грецькій трагедії [5, 80]. М. Довгалевський завершенням фабули трагедії вважав катарсис, характеризуючи його як "повернення до щасливого чи нещасли� вого кінця". Комедія ж, на думку цього дослідника, являла собою веселий твір, в якому має місце "наслідування низьких чи звичних дій, але не без дотепу та жартів" [там само, 81]. Супроводжувати сприйняття комедії має сміх. Мета комедійного твору – за допомогою гумору та дотепності виправляти порочні риси. Втім, твори, які професори називали комедіями чи трагедокомедіями, не належали до комічного жанру у сучасному нам його розумінні. І в практиці шкільної драматургії комічне, звичайно, пов'язувалося із зображенням тих персонажів та подій, які стали об'єктами інтермедій. Саме інтермедії мали розважати глядачів в антрактах драм, Сіверянський літопис 65 з сюжетами яких вони могли бути не пов'язані. На думку деяких дослідників, сміливим поєднанням драми й інтермедії підкреслювався барочний характер творів. У М. Довгалевського інтермедії є органічною частиною драми: вони "своє� рідно пов'язані з основною дією п'єси і немовби дають ще один ракурс погляду на неї чи коментар до неї" [8, 24]. У драмі "Комічне дійство" були сміливо пов'язані навіть два тексти: сама драма написана книжною українською мовою, а інтермедія – розмовною. У самій драмі також спостерігаються типові риси україн�ського баро� ко (консептизм, захоплення формою та ін.), що відображало філософсько�есте� тичну культуру епохи. Ініціатива реформаторських традицій в драматургії в означений період нале� жала Ф. Прокоповичу та його послідовникам (Л. Горці та ін.). Так, у той час, як шкільна поетика не рекомендувала драматургам розвивати в п'єсах психологічні мотиви, Прокопович теоретично обґрунтував потребу розкриття психології дра� матичного героя та реалізував свої твердження в драмі "Володимир" [3, 306]. На� станови Прокоповича наслідує і Л. Горка (п'єса "Іосиф патріарха") [там само, 306� 307]. Це свідчило про наявність нових тенденцій у розвитку драми на терені ук� раїнських земель у цей час. Риторики і поетики зіграли важливу роль у підготовці естетичної теорії мис� тецтва, адже саме в них ми вперше у вітчизняних писемних пам'ятках знаходимо зразки художньої техніки, уроки опису та аналіз предметів і явищ, що стають елементами художньої образності. Все це являло собою важливий внесок у роз� виток естетичної думки, в т. ч. у формах риторики. Саме за таких умов відбувало� ся й становлення поглядів Георгія Кониського відносно мистецтва красномов� ства, які несли подібну естетичну забарвленість. Г. Кониський навчався у Києво�Могилянській академії у часи її найвищого розквіту [8, 37], коли роль закладу у розробленні й розвитку різних галузей знан� ня і, зокрема, риторики була особливо значною. Майбутній мислитель мав чудо� ву нагоду ознайомитися із різними творами та думками, присвяченими питан� ням ораторства, а згодом і сам стає одним із найвідоміших проповідників своєї епохи [22, 110]. В академії, де було створено чимало курсів риторики, що їх чита� ли багато найвідоміших професорів, викладався і його власний курс [5, 66]. Риторику Г. Кониський відносив до числа "вільних мистецтв", тобто тих, котрі в його інтерпретації, є гідними вільної людини або які не стосуються твору, ви� стражданого тілом,– на відміну від "механічних" або "рабських" мистецтв (земле� робства, ремесел тощо), які знатній людині не личили та відносилися до творів, вистражданих тілом [10, 207�208]. Оцінюючи авторські проповіді Г. Кониського, О.С. Пушкін, який свого часу пише схвальну рецензію у зв'язку з виходом у світ творів мислителя, зазначає, що вони "прості і навіть дещо грубуваті, як повчання первісних старців, але є захоп� люючою їхня відвертість" [18, 85�86]. Простий та зрозумілий виклад мав на меті справити відповідний вплив на слухача, на його розум та почуттєве сприйняття, що, звісно, робило проповідь ефективною. Чимало промов Г. Кониського мали яскраву суспільно�політичну спрямо� ваність (це було характерним і для творчості Ф. Прокоповича). Очевидно, саме в урочистих ("політичних") промовах ієрарха, на літературну гідність яких вказує О. С. Пушкін [Див. 18, 86], ще зберігалися певні впливи постбарокового риторич� ного "дотепу", однак естетосфера його дидактичного слова свідчить про все більший вихід проповідництва за межі канону "зложення казань" XVII ст. Курс поетики, створений Г. Кониським, є найбільш пізнім з�поміж інших курсів з означеної проблематики і належать до 1746 – 1747 рр. Як зазначають дослідники творчого спадку мислителя, цей твір зберігся у кількох записах, один з яких збе� рігається у відділі рукописів Центральної наукової бібліотеки імені В. І. Вернадсь� кого НАН України у Києві. Латинська назва курсу має доволі характерне бароко� ве забарвлення: "Правила поетичного мистецтва, почерпнуті з авторів, що вивча� ють мистецтво поезії, коротко, з найважливішими спостереженнями, зібрані і на 66 Сіверянський літопис користь студентської молоді викладені й витлумачені у рідній академії ... 1746 року" [8, 39]. У цьому курсі Г. Кониський багато в чому наслідує основні положен� ня курсу поетики Ф. Прокоповича. Він дотримується традиційного поділу курсу на три книги: 1) поняття, що стосуються віршування; 2) види поезії; 3) початки риторики. М. Кашуба слушно звертає увагу на факт наявності в першій книзі курсу цікавого розділу про український вірш, про що майже не було згадки у попередніх поетиках київських професорів [там само, 39]. Лише в поетиці М. Довгалевського ми знаходимо роздуми про слов'янські вірші, але там в основ� ному йдеться про вірш польський. Для ілюстрації викладених правил Кониський сам складає вірші українською мовою, хоча в основному використовує в таких випадках поезії Ф. Прокоповича чи М. Ломоносова. Як вказують дослідники, робота Г. Кониського над вдосконаленням теорії та практики віршування мала важливе значення для розвитку теорії поетики в Ук� раїні та в Білорусі [там само, 39]. На той час в Росії вже була розроблена система силабо�тонічного віршування В. Тредьяковським ("Новый и краткий способ к сложению российских стихов", 1735) та М. Ломоносовим ("Письмо о правилах российского стихотворства", 1739). Київські поетики 1740�х рр. виявляли неаби� який інтерес до досвіду російського віршування. І. Іваньо зазначає, що Г. Конись� кий у курсі поетики згадує про російське силабо�тонічне віршування та про по� етичні оди М. Ломоносова [5, 89], зокрема оду, написану 1745 р. на честь вінчання спадкоємця престолу. Під впливом поетики Ломоносова Кониський прагне засто� совувати деякі нововведення в галузі українського віршування. Характерно, що згодом, уже як ректор Київської академії, 1752 року у складеній для викладачів інструкції Кониський офіційно рекомендував читати вірші Ломоносова і Проко� повича. Що ж до впливу поглядів останнього на естетичні аспекти світогляду Кониського, то показовим є такий факт: пізніше як підручник поетики для засно� ваного ним Могильовського училища Георгій Кониський (вже в архієрейському сані) публікує твір Ф. Прокоповича "Про мистецтво поетичне" [8, 58]. Зауважимо, що власні поезії Г. Кониського також являють собою цікавий об'єкт для дослідження з боку історика естетики чи мистецтвознавства. Щоправда, на� приклад, О. Пушкін оцінював вірші мислителя дещо стримано: "В художествен� ном отношении они имеют мало достоинства, хотя в них и виден дух мыслящий" [18, 89]. Взаємозв'язок, який існував у києво�могилянській творчій традиції між сфе� рами власне поетичного та драматичного мистецтв, був характерним і для твор� чості Г. Кониського: мова йде про його відому п'єсу, що увійшла в історію україн� ської літератури як зразок драми�мораліте. По закінченні курсу поетики слухачі влаштовували традиційне академічне свято, на якому, зокрема, увазі присутніх пропонувалася театральна вистава (як відомо, такі свята і започаткували український театр). П'єсу для свята писав профе� сор поетики, а його слухачі розігрували ролі. На завершення курсу поетики Г. Кониський також пише повчальну драму (драму�мораліте), яка дістала назву "Воскресеніє мертвых" (1746�1747 рр.). Згідно з традиціями академії, п'єса по� винна була роз'яснювати Святе Письмо або ілюструвати життя святих і правед� ників. Драма Кониського мала за мету довести істинність воскресіння мертвих, та автор "виходить за рамки чисто академічного повчання" [8, 40]: його проповід� ницький заклик до праведного життя йде пліч�о�пліч із викриттям наявного зла у суспільстві. В основу ж твору було покладено відому євангельську притчу про багатія та злидаря Лазаря. Оригінальність "Воскресенія мертвых" полягала в тому, що драматург дав героям не біблійні чи українські імена, а іноземні: чесний прос� тий трудівник має ім'я Гіпомен (з грецької "той, що терпить"), а багатій названий Діоктитом ("гнобителем"). Цей особливий прийом дав змогу Кониському "з більшою мірою узагальнення, правдивіше відтворити несправедливість, яка панує на землі" [20, 156]. Показово, що вже на початку драми автор висловлює свій погляд щодо функцій драматичного мистецтва, комедії (які ототожнювалися із Сіверянський літопис 67 функціями поезії взагалі) [5, 81]: "А коміков свойственна должность сицевая, Єже учить, в обществі нрави представляя" [21, 337]. Викриття та жорстка крити� ка злих навиків та порочних вчинків були в цілому характерними для творчості Кониського (його поезій, промов, проповідей та ін.). Відповідно і у своїй драмі мислитель критикує існуючі порядки, виступає захисником ображених і при� гноблених, підкреслюючи роль мистецтва у пропаганді ідей християнської моралі та суспільної справедливості. У драмі Кониського діють алегоричні персонажі (типове явище для барокової драматичної традиції), в ній введено канти, які коментують те, що відбувається на сцені: такі спеціально написані канти, які входили до музичного репертуару шкільного театру, мали концентрувати смисл п'єси [19, 113�114]. Реалістично� сатиричні способи, які використовує Кониський, ще виразніше виступають у світлі доданих до кожного акту драми інтермедій (їх усього п'ять); на думку С. Єфремо� ва, ці інтермедії "своїм паралелізмом як саму ідею підкреслюють, так і зразкову того часу форму цієї трагедокомедії" [4, 179]. Існує думка, що "дидактична спрямованість п'єси відповідала традиціям баро� кової літератури й водночас не суперечила класицистичним і просвітительським тенденціям, що ставали в українській культурі все помітнішими" [3, 315]. Так, уже імена персонажів драми – Гіпомен і Діоктит – являють собою властиві класицис� тичній поетиці імена�характеристики [там само, 313]. Таким чином, ми знову помічаємо ознаки нових тенденцій XVIII ст. у творчості Г. Кониського, що, мож� ливо, дає нам підставу віднести його, як, наприклад, того ж Ф. Прокоповича, до числа мислителів та митців перехідного періоду від бароко до класицизму у роз� витку вітчизняної культури та естетичних ідей зокрема. Здійснений аналіз особливостей розвитку естетичної думки у Києво�Моги� лянській академії, а також власне естетичних аспектів світогляду Г. Кониського дозволяє нам зробити такі висновки цього дослідження. За доби бароко естетика як самостійна наука в Україні не існувала і не була виділена в якусь окрему галузь філософського знання, незважаючи навіть на характерний для києво�могилян� ської традиції високий рівень розробки різних філософських проблем. Утім, на думку українських дослідників, це не дає підстав стверджувати про повну відсутність естетичних розробок у професорів академії XVII�XVIII ст. (хоча існу� ють й інші погляди на цю проблему). Становлення естетичної думки у теоретич� них студіях діячів академії, до числа яких належав і Г. Кониський, відбувалося за рахунок розробки проблем риторики, поетики, художньої практики тощо. У цьо� му відношенні курси з риторики та поетики, прочитані професорами академії, являють собою цінне джерело для дослідника вітчизняної естетичної думки. Звісно, естетичні ідеї знаходили своє відображення і в практичній реалізації тих теоретичних принципів, які обґрунтовувалися у вказаних курсах (мається на увазі створення шкільної драми, поезії, зразків ораторського мистецтва). Вплив на подібний розвиток естетичної думки справляли традиції епохи бароко, а також певні нові тенденції, що з'являються у XVIII ст. Усе це було властивим і для есте� тичного дискурсу в дослідженнях та творчій спадщині Г. Кониського. Естетичні уявлення в світогляді Кониського формувалися під впливом різних факторів, зокрема тих філософських традицій, які активно розвивалися в ака� демії його попередниками. Це стає доволі відчутним при ознайомленні з курсами риторики й поетики, створених професором, в яких, наприклад, знайшли відоб� раження ідеї Ф. Прокоповича та ін. Як й інші київські теоретики 1740�х рр., Ко� ниський звертається і до російських поетичних розробок, що також визначало спрямованість його естетичних пошуків. Нарешті, не можна обійти увагою тісно пов'язаний з теорією і практикою поетики досвід Кониського як драматурга: його славнозвісна трагікомедія "Воскресеніє мертвых" разом з драматичними творами інших професорів києво�могилянського науково�культурного осередку мали не� абияке значення і для розвитку естетичної думки України в цей час. На світогляді Г. Кониського (зокрема на естетичних його аспектах) відчутно 68 Сіверянський літопис позначилися й культурні впливи епохи бароко. У той саме час при ознайомленні з його творчістю дослідник помічає й використання певних нововведень, у ціло� му характерних для XVIII сторіччя. Це дає змогу віднести мислителя до числа культурних діячів перехідного періоду від бароко до класицизму, що позначило� ся, зокрема, і на специфіці його естетичних уявлень. Розробки Г. Кониського, як й інших викладачів академії, мали важливе зна� чення для створення певного підґрунтя (фактично плацдарму) для розвитку теорії мистецтва та риторики, і саме тому ми можемо розглядати і його творчий доро� бок як важливий внесок у процес становлення української філософії мистецьких та риторичних практик. Слушним видається відоме твердження деяких дослідників (С. Авєрінцев, І. Іваньо та ін.) про те, що відсутність естетики як науки супроводжується своєрі� дною компенсацією – естетичною забарвленістю усіх інших форм осмислення буття [5, 105]. Ця думка значною мірою характеризує (і навіть пояснює) означену специфіку естетичного дискурсу культурних діячів України XVII�XVIII ст. Існу� вання ж згаданої естетичної забарвленості світоглядних ідей у свою чергу ство� рювало передумови для майбутнього регулярного й послідовного розвитку есте� тики як окремої галузі теоретичних філософських знань. На закінчення слід зазначити, що вивчення особливостей естетичних уявлень українських діячів науки й культури XVII�XVIII ст. є питанням доволі актуаль� ним і вимагає подальших ґрунтовних досліджень з боку істориків естетики, тим більше, що головні проблеми (наприклад, можливість існування у цей час есте� тичного досвіду, естетичного судження та естетичної теорії в українській куль� турі) і в наш час залишаються тією або іншою мірою дискутивними. 1. Автухович Т. Є. Київський період творчості Феофана Прокоповича і барокко / Т. Є. Автухович // Українське літературне барокко. – К.: Наукова думка, 1987. – С. 178�192. 2. Бондаревська І. А. Парадоксальність естетичного в українській культурі XVII�XVIII століть / І. А. Бондаревська. – К. : Парапан, 2005. – 308 с. 3. Грицай М. С. Давня українська література: Підручник / Грицай М. С., Микитась В. Л., Шолом Ф. Я. – К.:Вища школа, 1989. – 414 с. 4. Єфремов С. О. Історія українського письменства / С. О. Єфремов. – К.: Феміна, 1995. – 688 с. 5. Иваньо И. В. Очерк развития эстетической мысли Украины / И. В. Иваньо. – М.: Искусство, 1981. – 423 с. 6. Іваньо І. В. Про українське літературне барокко / І. В. Іваньо // Українське літературне барокко. – К.: Наукова думка, 1987. – С. 3�18. 7. Історія філософії України: Хрестоматія: Навч. посіб. – К.: Либідь, 1993. – 560 с. 8. Кашуба М. В. Георгій Кониський / М. В. Кашуба. – К., 1999. – 228 с. 9. Кашуба М. В. Георгій Кониський і його "Філософський курс" / М. В. Кашуба // Кониський Г. Філософські твори: У 2 т. – К.: Наукова думка, 1990– .– Т. 1. – 1990. – С. 5�42. 10. Кониський Г. Філософські твори: У 2 т. / Г. Кониський. – К.: Наукова думка, 1990– . – Т. 1. – 496 с. 11. Кониський Г. Філософські твори: У 2 т. / Г. Кониський. – К.: Наукова думка, 1990– . – Т. 2. – 576 с. 12. Кучерюк Д. Ю. Віхи і архетипи естетичних вчень в Україні / Д. Ю. Кучерюк // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. Випуск 8. Серія : філософські науки : Збірник. – Чернігів, 2001. – № 8. – С. 77�78. 13. Макаров А. М. Світло українського бароко / А. М. Макаров. – К. : Мистецтво, 1994. – 288 с. 14. Наливайко Д. С. Українське літературне бароко в європейському контексті / Д. С. Наливайко // Українське літературне барокко. – К. : Наукова думка, 1987. – С. 46�75. 15. Огородник І. В. Історія філософської думки в Україні : Курс лекцій : Навч. посіб. / Огородник І. В., Огородник В. В.. – К.: Вища школа, 1999. – 543 с. 16. Ольховик М. В. Бароко як універсальна метамова української культури / М. В. Ольховик // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. Випуск 14. Серія: філософські науки: Збірник. – Чернігів, 2002. – № 14. – С. 62�65. 17. Охріменко П. П. Розвиток і взаємозв'язки східнослов'янського барокко / П. П. Охріменко, О. Г. Охріменко // Українське літературне бароко. – К.: Наукова думка, 1987. – С. 19�45. 18. Пушкин А. С. Собрание сочинений: в 10 т. / А. С. Пушкин. – М.: Художественная Сіверянський літопис 69 литература, 1974 .– Т. 6: Критика и публицистика. – 1976. – 508 с. 19. Софронова Л. О. Київський шкільний театр і проблеми українського барокко / Л. О. Софронова // Українське літературне барокко. – К.: Наукова думка, 1987. – С. 109�130. 20. Суліма М. Кониський Григорій / М. Суліма // Українська література у портретах і довідках: Давня література – література ХІХ ст.: Довідник. – К.: Либідь, 2000. – С.156. 21. Українська література XVIII ст. – К.: Наукова думка, 1983. – 696 с. 22. Учебный курс по истории проповедничества Русской Православной Церкви. – Загорск, 1990. – 215 с. 23. Шевчук М. Довгалевський Митрофан / М. Шевчук // Українська література у портретах і довідках: Давня література – література XIX ст. : Довідник. – К.: Либідь, 2000. – С. 89. Автор обращается к историко�эстетическим реконструкциям на основе изу� чения творческого наследия Г. Конисского, учитывая его соотнесенность с тради� циями эстетической мысли эпохи украинского барокко. The author makes an attempt of historical�aesthetic reconstructions, based upon the analysis of G. Konisskiy's works, taking into consideration their connection with the aesthetical thought of Ukrainian Baroque.

Схожі ресурси