Агрономічні здобутки в контексті обміну наукових думок між Україною і Францією
Рецензія на книгу: Вергунов В.А. Агрономія і становлення науки про тваринництво на теренах України та Франції (друга половина ХVІІІ ст. – 1920 рік). – К., 2009. – 280 с.
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2009
|
| Schriftenreihe: | Вісник НАН України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/25988 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Агрономічні здобутки в контексті обміну наукових думок між Україною і Францією / С. Рудик // Вісн. НАН України. — 2009. — N 5. — С. 49-53. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-25988 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-259882011-08-20T12:49:59Z Агрономічні здобутки в контексті обміну наукових думок між Україною і Францією Рудик, С. Рецензії Рецензія на книгу: Вергунов В.А. Агрономія і становлення науки про тваринництво на теренах України та Франції (друга половина ХVІІІ ст. – 1920 рік). – К., 2009. – 280 с. 2009 Article Агрономічні здобутки в контексті обміну наукових думок між Україною і Францією / С. Рудик // Вісн. НАН України. — 2009. — N 5. — С. 49-53. — укр. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/25988 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії Рецензії |
| spellingShingle |
Рецензії Рецензії Рудик, С. Агрономічні здобутки в контексті обміну наукових думок між Україною і Францією Вісник НАН України |
| description |
Рецензія на книгу: Вергунов В.А. Агрономія і становлення науки про тваринництво на теренах України та Франції (друга половина ХVІІІ ст. – 1920 рік). – К., 2009. – 280 с. |
| format |
Article |
| author |
Рудик, С. |
| author_facet |
Рудик, С. |
| author_sort |
Рудик, С. |
| title |
Агрономічні здобутки в контексті обміну наукових думок між Україною і Францією |
| title_short |
Агрономічні здобутки в контексті обміну наукових думок між Україною і Францією |
| title_full |
Агрономічні здобутки в контексті обміну наукових думок між Україною і Францією |
| title_fullStr |
Агрономічні здобутки в контексті обміну наукових думок між Україною і Францією |
| title_full_unstemmed |
Агрономічні здобутки в контексті обміну наукових думок між Україною і Францією |
| title_sort |
агрономічні здобутки в контексті обміну наукових думок між україною і францією |
| publisher |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Рецензії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/25988 |
| citation_txt |
Агрономічні здобутки в контексті обміну наукових думок між Україною і Францією / С. Рудик // Вісн. НАН України. — 2009. — N 5. — С. 49-53. — укр. |
| series |
Вісник НАН України |
| work_keys_str_mv |
AT rudiks agronomíčnízdobutkivkontekstíobmínunaukovihdumokmížukraínoûífrancíêû |
| first_indexed |
2025-07-03T05:37:32Z |
| last_indexed |
2025-07-03T05:37:32Z |
| _version_ |
1836602938902970368 |
| fulltext |
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 5 49
АГРОНОМІЧНІ ЗДОБУТКИ В КОНТЕКСТІ
ОБМІНУ НАУКОВИХ ДУМОК МІЖ УКРАЇНОЮ І ФРАНЦІЄЮ
Вергунов В.А. Агрономія і становлення науки про тваринництво на
теренах України та Франції (друга половина ХVІІІ ст. – 1920 рік). – К.,
2009. – 280 с.
П обачило світ чергове видання іс то-
рико-бібліографічної серії «Аграрна
нау ка України в особах, документах, бібліо-
графії» професора В.А. Вергунова, у якому
проаналізовано становлення української до-
слідної справи у тваринництві і вплив на неї
французької наукової думки кін. ХVІІІ —
поч. ХХ ст.
Традиції обміну наукових думок між
Україною і Францією сягають ХІ ст., відко-
ли королевою Франції стала княгиня Анна,
яку за освіченість дуже поважало тутешнє
духовенство. Упродовж 10 століть на при-
везеній нею Біблії присягають усі місцеві
президенти. У важкі часи французи вдава-
лися до допомоги козаків. Французьким
генералом був Григір Орлик, який 1733 р.
отримав звання офіцера королівської гвар-
дії. На чолі кінного полку він брав участь у
війні з Австрією (1744–1747) та Семиліт-
ній війні (1756–1763), у ході якої отримав
генеральське звання. Нині про нього нага-
дує паризьке летовище Орлі, розташоване
на землях сина українського гетьмана Пи-
липа Орлика.
Місцем здобуття наукового ступеня докто-
ра медицини для випускників Києво-Мо-
гилянської академії був медичний факультет
Страсбурзького університету. Н.М. Ам бодик-
Максимович, І.В. Руцький, М.М. Те ре хов-
ський, брати Шумлянські, Д.С. Са мой лович
захистили там свої дисертації. Це вони
були вісниками нової цивілізації в Росії,
засновували там медичні заклади, писали
не лише перші підручники з медицини та
ветеринарії, але й закладали основи філо-
софії, поезії, вивчення іноземних мов.
Традиції наукової співпраці в галузі ве-
теринарії розбудовували найкращі навчаль-
ні установи України і Франції — Харків-
ський ветеринарний інститут імператора
Миколи І і найстаріші в Європі французькі
ветеринарні заклади. Почесними професо-
рами Харківського ветеринарного інститу-
ту впродовж 1873–1917 рр. були Бар’є,
Валле, Дешамбр, Кадіо, Муссю (професори
Вищої ветеринарної школи в Альфорті —
Парижі), Лезбр, Кадеак, Фор (професори
Вищої ветеринарної школи в Ліоні), Лаба
(професор Вищої ветеринарної школи в
Тулузі), Лекленш (професор Вищої ветери-
нарної школи в Тулузі та шеф санітарної
служби при Міністерстві землеробства), Ру
(професор і директор Пастерівського ін-
ституту в Парижі), Шово (професор та ін-
спектор Вищих ветеринарних шкіл Фран-
ції). З-поміж 36 почесних членів інституту
12 були французами.
Українські та французькі вчені проводи-
ли ґрунтовні наукові дослідження. Приклад
такої співпраці — виготовлення сибіркової
вакцини, пов’язане з іменами Л.С. Ценков-
ського і Л. Пастера.
Нагадаємо, що французам належала
низка відкриттів, які мали вплив на роз-
виток як агрономії, так і зоотехнії Євро-
пи, а сам термін «агрономія» протягом
ХІХ ст. на природничо-історичному від-
діленні фізико-математичного факульте-
ту французьких університетів об’єднував
курси із землеробства, тваринництва,
сільгоспекономії та лісівництва. Це піз-
ніше вони диференціювалися в окремі
науки.
50 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 5
Автор монографії чітко сформулював за-
вдання, які допомогли розкрити суть теми:
– що розуміти під терміном «тваринниц т-
во» наприкінці ХІХ ст.;
– чому важливо розглядати період др.
пол. ХVІІІ — поч. ХХ ст.;
– чи можна порівняти успіхи України
(Росії) і Франції в агрономії для потреб
тваринництва;
– чи принципові відмінності в розвитку
дослідної справи у тваринництві обох
країн.
У першому розділі «Франція і французи
в історії становлення і розвитку вітчизня-
ної науково-освітньої агрономії і її складо-
вих» висвітлено успіхи французів у різних
галузях знань (кінематографії, літературі,
астрології) та запозичення українцями на-
укових досягнень французьких учених і
застосування їх у сільському господарстві:
А.Ф. Маріона (розробив метод знищення
філоксери винограду), Л. Вільморена (пра-
цював над новими сортами винограду). Та-
кож згадано про видатних українських
французів, здобутками яких можуть пиша-
тися обидві держави: атласи і альбоми Чер-
нігівщини А. Домініка П’єра, перша мапа
України Г. де Боплана, дослідження в галу-
зі математики, генетики, селекції братів Де-
лоне, рослинництва та селекції Д.Ф. Лих-
вара.
Чимало українських науковців — І.С. Ан-
дрієвський, Н.В. Бобрецький, Н.Ф. Гама-
лей, В.І. Ліпський, І.В. Лучицький, Л.П. Си-
миренко, А.О. Ковалевський — мало тісні
наукові зв’язки з французькими вченими.
В.А. Вергунов слушно відзначає успіхи
В.В. Докучаєва, першого українського фа-
хівця з морфолого-генетичного ґрунтознав-
ства, який на Паризькій виставці проде-
монстрував свої успіхи та отримав найвищі
нагороди. Його вчення значною мірою
ґрунтується на працях французьких до-
слідників Є. Марріотта, Ф. Кене, А. Тюрбо,
Ю. Шлезінга та ін.
Досвід створення французами зразко-
вих ферм широко впроваджували в Украї-
ні, особливо на Харківщині та Полтавщині.
Не можна повністю погодитися з авто-
ром, що «…французька модель побудови
освіти була використана для організації ві-
тчизняної взагалі й аграрної зокрема»,
оскільки загальна система освіти на укра-
їнських землях сягає сивої давнини. Коли в
Х–ХІ ст. французькі королі не вміли ще
читати й писати, то в Києві вже функціону-
вали «Школа боярських отроків», «Школа
ковальського мистецтва». В останній,
зокре ма, було зроблено світове відкриття
(ІХ ст.) — виготовлено металеву підкову,
форма якої за тисячу років не змінилася і
яку сьогодні використовують у всіх краї-
нах. Отже, якщо Франція лише започатко-
вувала свої наукові студії, то в Україні нау-
ка вже розвивалася1.
Другий розділ «Еволюція вітчизняної
науково-освітянської агрономії ХVІІІ–
ХІХ ст. і становлення державного дослід-
ництва у тваринництві» присвячено ана-
лізу фахової літератури з агрономії й тва-
ринництва (М.Е. Лобашев, О.Ю. Єліна,
А.А. Ніконов, Ю.Д. Рубан, Н.І. Пшенич-
ний), виокремлено п’ять етапів періодиза-
ції історії відповідних досліджень. На нашу
думку, не варто абсолютизувати дані В.В. Ві-
нера (1911) про те, що науково-дослідні
студії з агрономії в Росії зосереджувались
у 130 спеціальних закладах (лабораторії,
станції, поля, розсадники), а досліджень із
тваринництва майже не проводили.
Це не так. Дослідження в галузі зоотех-
нії варто датувати періодом Київської Русі,
коли тут почали створювати перші кінні
заводи.
До речі, в Україні, на відміну від євро-
пейських країн, особливо Франції, держав-
ницьку функцію виконували сільськогос-
подарські товариства (з 1865 року) та еко-
1 Рудик С. Моя alma mater. – К., 2007. – 338 с.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 5 51
номії землевласників, дослідження прово-
дили в багатьох економіях і громадських
організаціях. Свої успіхи вчені демонстру-
вали на губернських виставках та ярмар-
ках. Так, князь В. Кочубей у своїй еконо-
мії (Полтавська губернія) вперше в Росії
(1850) схрещував арденських коней із міс-
цевими породами, досліджував отриманих
метисів. Подібні експерименти він прово-
див також із сименталами, створивши зго-
дом єдиний їхній розплідник на Полтав-
щині. У маєтку Є.І. Милорадовича (побли-
зу Полтави) виводили нові породи птахів і
бджіл. Землевласник Є.А. Рейнбок (Кобе-
ляцький повіт) у степовій зоні на площі 16
десятин заклав ліс (1861), використавши
власні саджанці.
Щодо дослідних ферм, то ще 1807 р.
перший професор кафедри лікування ху-
доби Ф. Пільгер (відділення лікарських (ве-
теринарних) і медичних наук Харківсько-
го університету) запропонував проект
створення дослідної ферми на хуторі (ви-
сівання кормових трав, раціональне ско-
тарство і конярство). Його ідею реалізува-
ли лише в 1847 р., коли було створено
Харківську навчальну ферму (с. Мала Да-
нилівка).
Оцінюючи вищу ветеринарну освіту в
Росії, В.А. Вергунов виділяє початок ХІХ ст.,
коли на теренах України було відкрито уні-
верситети й академії, випускники цих за-
кладів, згідно з табелем про ранги, могли
отримати статус дворянина. Однак не вар-
то забувати, що перші вищі навчальні за-
клади в Україні засновували ще за часів
Київської Русі. Згадаймо хоча б школу ко-
вальського мистецтва (пізніше цех), де
було двоступеневе 6-річне навчання — ба-
калавр (підмайстер), магістр (майстер), —
після якого випускник отримував кваліфі-
кацію майстра і статус міщанина.
У третьому розділі «Регіональний аспект
еволюції науково-організаційних форм у
вітчизняній агрономії у ХІХ — поч. ХХ ст.
з французьким наповненням: сільськогос-
подарська дослідна справа на Кримському
півострові» висвітлено тему сільськогос-
подарської науки на Кримському півостро-
ві. Цю проблему треба вивчати, починаю-
чи з періоду життя на півострові кіммерій-
ців (VIII–VII ст. до н.е.), скіфів (VII ст. до
н.е.), херсонесців (ІІ ст. до н.е.), коли було
досягнуто значних успіхів у розвитку сіль-
ського господарства, особливо у тваринни-
цтві. Сама назва столиці Кримського хан-
ства Бахчисарай (палац, оточений садами)
свідчить, що вже тоді на півострові куль-
тивували різноманітні сорти винограду та
різні плодові дерева.
Думку І.І. Палімпсестова (1868) про те,
що «… коні і робочі тварини в загальній
масі скоріше можуть називатися пародіями
на цих тварин» не варто абсолютизувати.
На території Криму розводили найкращих
коней, які дарували королям Франції та
Польщі. Сірі українські воли користували-
ся попитом у Європі2. Крім цього, з утво-
ренням Таврійської губернії необхідно було
освоювати степову зону Криму, яка потре-
бувала особливого наукового підходу до
тваринництва й землеробства.
Безперечно, значне місце в акліматизації
рослин відіграв Нікітський ботанічний сад
(П.С. Паллас, герцог де Рішельє, Х.Х. Сте-
вен) та Алешівський виноградний розсад-
ник (1897–1917), але це був період ХІХ ст.
Найкращі сорти винограду, тютюну, мас-
лин, як і мериносові породи овець (Гаспе-
рен, Раньє, Руайє, Міллер), було привезе-
но в Крим саме з Франції. Кінець ХІХ —
початок ХХ ст. для Криму характеризу-
ється значним переселенням на ці землі
європейців, які принесли сюди найкращі
здобутки французької сільськогосподар-
ської науки.
2 Вербицький П.І., Достоєвський П.П., Рудик С.К. Істо-
рія ветеринарної медицини України. — К., 2003. —
384 с.
52 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 5
У четвертому розділі «Історія тваринни-
цтва Франції ХVІІІ–ХІХ ст. у подіях, фак-
тах і особистостях, як головна складова роз-
витку світової галузевої науково-освіт ньої
думки для потреб вітчизняної агрономії»
описано природно-кліматичні умови Фран-
ції, розвиток тваринництва та виникнен-
ня перших науково-дослідних сільськогос-
подарських закладів, висвітлено історію їх
становлення (станції, лабораторії, поля, ді-
лянки), акцентовано увагу на діяльності
вчених, які детально досліджували питан-
ня агрономії (А.-Е.-П. Гасперен, Г. де Тюрі,
Л.-Е. Франсуа, А.-П. Одар).
В.А. Вергунов слушно відзначає імена
тих землевласників, які будували своє гос-
подарство на науковій основі (Діковіль, Де-
кромбек, Ліанкур, Малезерб, Креспель та
ін.), наголошує на відкриттях французьких
учених (лялечковідбірник Пернолле, апа-
рат Ноббе для пророщення насіння, інку-
батор для бджіл, вулик, сепаратор). Проте
не треба забувати й вітчизняних досягнень,
які тоді лише патентували, але не популя-
ризували. Це, наприклад, металева підко-
ва, акушерський фантом Н.М. Амбодик-
Мак симовича. М.М. Тереховський відкрив
явище розвитку мікроорганізмів раніше за
Л. Спаланцані, Т. Нідхема і Ж. Буффрано
(на цих наукових результатах ґрунтуються
дослідження Л. Пастера), а О.М. Шумлян-
ський став основоположником гістології в
Європі. Ці вчені захищали свої дисертації в
Страсбурзі, їхні праці багато разів переви-
давали французькою та німецькою мовами
у ХVІІІ ст.
Дискусійним вважаю такий висновок
В.А. Вергунова: «…потреби вівчарства ста-
ли головним механізмом зародження не
лише у Франції, але і у світі спеціальної
ветеринарної освіти», оскільки хвороби
овець і великої рогатої худоби мало турбу-
вали власників. Основним стимулом для
відкриття спеціальних ветеринарних за-
кладів була нагальна потреба лікування
коней через їхнє військове і господарське
значення3.
У п’ятому розділі «Культурно-про світ ни-
цька еліта Росії ХVІІІ–ХІХ ст., як двигун
прогресу агрономії взагалі і дослідництва у
тваринництві» схарактеризовано внесок ро-
сійських учених у розвиток агрономії
(О.М. Бажанов, П.В. Будрін, В.В. Докучаєв,
В.Л. Наришкін, А.Е. Зайкевич, М.Е. Лясков-
ський, Д.І. Менделєєв, М.Г. Пав лов, І.О. Сте-
бут, М.І. Железнов та інші) та зоотехнії
(С.М. Богданов, П.М. Кулешов, О.Ф. Мід-
дендорф, О.П. Перепєлкін, О.В. Совєтов,
М.П. Чирвінський, П.І. Прокопович).
Усі російські вчені постійно проходили
стажування в європейських країнах. У по-
пуляризації наукових досліджень брали
участь і державні діячі: граф О.О. Бобрин-
ський, князі Д.В. Голицин, Г. Потьомкін, се-
натор В.І. Вешняков, міністр А.С. Єрмо-
лов.
До цього списку слід додати й магістрів
ветеринарних наук О.К. Логінова, першо-
відкривача остеопорозу, та О.М. Максуто-
ва, який змоделював вагон-холодильник.
Це його відкриття на міжнародному з’їзді
(Париж), присвяченому досягненням у
холодильній справі, спеціальна комісія в
складі професора Лавердо й інженера Бро-
ка визнала найбільш удалим світовим ви-
находом4.
У шостому розділі «Етапи еволюції на-
укової думки у тваринництві у контексті
розвитку природознавства у світі» проана-
лізовано етапи становлення зоотехнічної
науки. Автор відзначає: «У всьому світі по-
рівняно з іншими природничими науками
зоотехнія у ХІХ ст. продовжує оставатися
у «молодих науках». Це справді «молодий»
3 Рудик С., Рудик К. Історія всесвітньої ветеринарної
освіти. – К., 2002. – 200 с.
4 Рудик С. Гордість «Харьковскаго ветеринарнаго
института императора Николая І» (1805–1905). –
К., 2009. – 376 с.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 5 53
термін, але наука про сільськогосподар-
ських тварин найдавніша, оскільки почина-
ється з часу приручення їхніх диких роди-
чів. Так, відомості про способи лікування
тварин і людей, ліки рослинного і тварин-
ного походження знаходимо вже в Рігведі,
Яджурведі, Самаведі, Атхарваведі.
Сьомий розділ «Французькі видання у
фондах ДНСГБ УААН» подає відомості
про французьку фахову літературу з дослі-
джуваної проблематики з поч. ХІХ ст. (пе-
релік наведено в кінці монографії), а також
інформацію про спеціальні дослідження
українських і російських учених ХІХ ст. У
додатках запропоновано опис 8 французь-
ких порід великої рогатої худоби.
* * *
Незважаючи на висловлені зауваження
й доповнення, мусимо визнати: моногра-
фія професора В.А. Вергунова є першим
цінним виданням з історії становлення аг-
рономії і зоотехнії на теренах України та
Франції. Вона стане в пригоді майбутнім
дослідникам.
Станіслав РУДИК,
доктор ветеринарних наук,
професор, заслужений працівник
народної освіти України
|