Архівознавство у науковій спадщині Володимира Іконникова

Архівознавство у науковій спадщині Володимира Іконникова

The article deals with the some issues of archival studies, in particular, the issue of history of archival affairs as the subject of the fundamental “Experience of Russian Historiography” written by V. Ikonnykov, a prominent Ukrainian historian. On the basis of this work the author conducts the ana...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2008
1. Verfasser: Войцехівська, І.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2008
Schriftenreihe:Архіви України
Schlagworte:
Матеріали до словника архівних діячів
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26037
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Архівознавство у науковій спадщині Володимира Іконникова / І. Войцехівська // Архіви України. — 2008. — № 1-2. — С. 139-149. — Бібліогр.: 32 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-26037
record_format dspace
spelling irk-123456789-260372011-08-29T12:06:43Z Архівознавство у науковій спадщині Володимира Іконникова Войцехівська, І. Матеріали до словника архівних діячів The article deals with the some issues of archival studies, in particular, the issue of history of archival affairs as the subject of the fundamental “Experience of Russian Historiography” written by V. Ikonnykov, a prominent Ukrainian historian. On the basis of this work the author conducts the analysis of the documents of numerous Russian archives, such as central, state, hubernskyie (provincial), municipal, monastery, private and personal. 2008 Article Архівознавство у науковій спадщині Володимира Іконникова / І. Войцехівська // Архіви України. — 2008. — № 1-2. — С. 139-149. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. 0320-9466 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26037 uk Архіви України Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Матеріали до словника архівних діячів
Матеріали до словника архівних діячів
spellingShingle Матеріали до словника архівних діячів
Матеріали до словника архівних діячів
Войцехівська, І.
Архівознавство у науковій спадщині Володимира Іконникова
Архіви України
description The article deals with the some issues of archival studies, in particular, the issue of history of archival affairs as the subject of the fundamental “Experience of Russian Historiography” written by V. Ikonnykov, a prominent Ukrainian historian. On the basis of this work the author conducts the analysis of the documents of numerous Russian archives, such as central, state, hubernskyie (provincial), municipal, monastery, private and personal.
format Article
author Войцехівська, І.
author_facet Войцехівська, І.
author_sort Войцехівська, І.
title Архівознавство у науковій спадщині Володимира Іконникова
title_short Архівознавство у науковій спадщині Володимира Іконникова
title_full Архівознавство у науковій спадщині Володимира Іконникова
title_fullStr Архівознавство у науковій спадщині Володимира Іконникова
title_full_unstemmed Архівознавство у науковій спадщині Володимира Іконникова
title_sort архівознавство у науковій спадщині володимира іконникова
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2008
topic_facet Матеріали до словника архівних діячів
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26037
citation_txt Архівознавство у науковій спадщині Володимира Іконникова / І. Войцехівська // Архіви України. — 2008. — № 1-2. — С. 139-149. — Бібліогр.: 32 назв. — укр.
series Архіви України
work_keys_str_mv AT vojcehívsʹkaí arhívoznavstvounaukovíjspadŝinívolodimiraíkonnikova
first_indexed 2025-07-03T05:38:22Z
last_indexed 2025-07-03T05:38:22Z
_version_ 1836602992175874048
fulltext 139МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ Ірина ВойцехІВська аРхІВоЗНаВсТВо У НаУкоВІй сПаДЩИНІ ВоЛоДИМИРа ІкоННИкоВа Цього року минають 85-ті роковини з дня смерті видатного українсько- го історика, джерелознавця, архівіста, археографа, професора Київського університету св. Володимира, одного з перших академіків ВУАН, який за- лишив величезну наукову спадщину з проблем історії Росії та України, культури, науки, освіти, історіографії, джерелознавства та інших галузей знань історичної науки, Володимира Іконникова (1841–1923). Науковий доробок ученого складають понад 700 публікацій, які й до- нині не втратили свого значення. Вони привертають увагу дослідників ве- личезним інформаційним потенціалом, насиченістю фактичними даними, багатством ідей, цінним довідково-бібліографічним матеріалом. Чільне місце серед наукових праць ученого займає фундаментальна розвідка “Опыт русской историографии”, що за життя автора була видана у двох томах (4-х книгах)1. Величезна за обсягом (4 422 с.), вона публі- кувалася протягом 1891–1908 рр. І хоча ця праця являє собою передусім ґрунтовний огляд різнопланових джерел та літератури з проблем розвитку історичної науки в цілому, джерелознавчих галузей знань, теоретичного та загального джерелознавства, вона має непересічне значення і в галузі ви- вчення історії архівної справи, створення та комплектування архівів, роз- витку архівістики як науки. Під “архівом” Іконников розумів “місце зберігання державних доку- ментів та справ різних відомств або родових паперів”2. Знавець вітчизняних та зарубіжних архівів, історії архівного будів- ництва, шляхів та засобів комплектування архівних установ, Іконников здійснив ґрунтовний огляд комплексу архівів Росії – від центральних дер- жавних до губернських, міських, монастирських, приватних та особових. Учений висвітлив структуру тогочасної архівної системи Росії і торкнувся найбільш відомих архівів зарубіжжя. Водночас учений не сконцентрував матеріал щодо архівістики в окре- мий підрозділ, а подав його у 2-х книгах першого тому “Опыта”, проводя- чи, як правило, огляд архівів та аналіз їхньої документальної бази разом з оглядом бібліотек та музеїв. Таким чином, проблеми архівознавства і, зокрема, історія архівної справи висвітлюються вченим у трьох перших розділах другого відділу І кни ги 1-го тому та у розділах 6, 7 і 9 продовження другого відділу II кни- ги 1-го тому “Опыта”. Разом із тим, матеріали з архівістики зустрічаються і в інших розділах, у контексті аналізу проблем бібліотекознавства, музеє- знавства, літописознавства. Як основні, щодо значимості, Іконников вирізняв московські архіви – найбільш давні та багаті на документальний матеріал. Першим серед них він називає Московський архів Міністерства закордонних справ, який “за- © Ірина Войцехівська, 2008 МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ140 відує найважливішою частиною в держав- ному управлінні – зносинами з іноземни- ми державами”3. Іконников усебічно висвітлив істо- рію створення цього архіву, показав, що з призначенням перших архіваріусів та директора архіву, історіографа Г. Ф. Міл- лера (1776), розпочалась активна робота цієї установи: розбиралися та описувалися справи, провадилося комплектування доку- ментами та створювалися реєстри. З праці В. Іконникова дізнаємося, що Міллеру до- помагали Стриттер, Бантиш-Каменський і Соколовський. Особливу увагу приділено у цій справі М. М. Бантишу-Каменському (1783–1814), який систематизував та впо- рядкував описи архіву. В архіві, зазначив Іконников, було два відділи: дипломатич- ний і недипломатичний. Матеріали дипломатичного відділу складали статейні списки, грамоти, трактати, договори з іноземними державами, дипломатичне листування, консульські справи та багато інших, недипло- матичного – державні російські родовідні та історичні книги, що висвіт- лювали події, пов’язані з обранням на царство, коронацією, шлюбами, по- хованнями тощо4. Іконников досить ґрунтовно описав численні матеріали, що зберігались у відділі: державні печатки, описи гербів російських на- місництв, справи про російські ордени (1699–1777), церковні справи, різ- номанітні документи внутрішнього діловодства. Загальна кількість справ архіву сягала 1 млн. Окремо в архіві зберігався матеріал (архів у архіві) Царства Польського і Великого князівства Литовського. Було в архіві і давньосховище, що утворилось у 1850 р. і зберігало пам’ятки державного значення, які, у свою чергу, також знаходились у двох відділах: писемному і матеріальних пам’яток. Писемних налічувалося 920 назв, у т. ч. грамот і актів – 811, рукописних – 77, слов’янських стародрукованих книг – 325. Другим за значенням Іконников назвав московський архів Міністер- ства юстиції, де зберігалися матеріали про службу, поземельну власність та судове провадження в Росії з XIV до XVIII ст. Його було утворено на базі матеріалів державних архівів: розрядного, архіву давніх справ і архіву вотчинного департаменту6. Фонди архіву Міністерства юстиції складали три великі відділи: I від- діл – це колишній державний розрядний архів. Документи архіву складали справи дев’яти розрядних столів: московського, владимирського, новго- родського, білгородського, севського, київського, грошового, помісного та приказного. Це, насамперед, списки робочого люду та низка інших мате- ріалів, що реєструвались у записних книгах. Серед них – стовпці москов- ського столу, вотчинні грамоти помісного столу, приходні книги грошо- вого прохання і т. д. Окрім цього, у “розрядних столах” зберігалися боярські книги, куди заносились чини та посади осіб, що перебували на державній службі: бо- Володимир Іконніков 141МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ ярські описи, жалецькі списки (імена міських дворян, які призначались на службу у Москву), родословні списки, іменні списки тощо7. Зупинився Іконников і на справах Малоросійського приказу, що ви- світлюють відносини України та Московської держави з другої полови- ни ХVІІ та у ХVІІІ ст. Це передусім корпус документів щодо приєднання України до Росії, листування гетьманів з московськими царями тощо8. У ІІ відділі зберігалися документи приказів: кам’яного (що був засно- ванай у 1584 р. і припинив свою діяльність у 1782 р.), судового, пошу- кового, преображенського (політичні та карні справи), патріаршого, мо- настирського та ін. Окрім документації приказів, тут зберігалися також справи “Правительствующего Сената”, які надійшли до архіву із сенат- ських департаментів Москви і Петербурга. Іконников зазначив, що протя- гом 1711–1797 рр. зібралося 7 425 книг та 1 186 в’язок документів (журна- ли, протоколи, укази), що стосувалися діяльності різних приказів, колегій, комісій та ін.9 III відділ архіву складали матеріали Помісного приказу – чолобитні, довідки, матеріали судових допитів, описи земель, писцеві книги, казки генерального двору та ін. Окрім справ Помісного приказу, в цьому відділі знаходилися матеріали установ, які заміняли прикази на місцях, передусім вотчинних установ – контор, колегій, департаментів. Вони систематизу- вались за географічним принципом. З точки зору джерелознавства – це матеріал величезної ваги, оскільки зберігає відомості про описування та межування земель у Росії з ХV до кінця ХVІІ ст. Іконников зазначав, що у третьому відділі налічувалося загалом 17 918 книг, 15 016 стовпців, 779 в’язок10. Наступними щодо важливості Іконников уважав московські т. зв. двір- цеві архіви: “Оружейной Палаты” та “Дворцовой конторы”. Архів “Оружейной Палаты”, на думку автора, становить унікальну збірку матеріалів та пам’яток, найцінніший скарб, зібраний протягом ві- ків російськими державотворцями. Це свого роду музей старожитностей, перлинами якого є друковані та рукописні книги та стовпці. Друковані книги – переважно церковного змісту. Рукописні книги (їх усього 1 374, за іншими джерелами – 1 318) – церковного та світського спрямувань. Зна- чна кількість книг – це описи церков, патріаршої ризниці, царського май- на станом на ХVІ ст., стану московських дворів, списки служилих людей тощо11. Окрім паперів, що стосуються питань двірцевого управління, там збе- рігалися численні відомості про роботу мануфактур, фабрик, що перебу- вали у двірцевому відомстві. В архіві “Дворцовой конторы”, поряд з документами двірцевого ді- ловодства ХVІІІ ст. (більш рання документація загинула під час пожежі), зберігалися також книги та стовпці ХVІІ ст. Серед уцілілих документів – стовпці Приказу таємних справ царя Олексія Михайловича. Першу оцінку та аналіз цього матеріалу дав П. М. Строєв, який у 1840 р. запропонував Археографічній комісії видати “Выходы царей” (вони з’явилися друком у 1844 р.)12. Окрім цього, зазначив Іконников, до- кументи архіву неодноразово використовувались І. Забєліним, М. Калачо- вим, О. Барсуковим. МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ142 Окремий підрозділ учений присвятив Архіву Межової канцелярії (дер- жавному Межовому архіву), заснованому в січні 1768 р. До 1782 р. тривав процес комплектування та описування справ архіву, після чого він, за сло- вами Іконникова, “був приведений у порядок”. Але у 1812 р. при переве- зенні архіву до Нижнього Новгорода та під час пожежі багато документів було пошкоджено. І тільки у 1830–1840 рр., коли питання про збереження документальної спадщини набуло особливої актуальності, архів було оста- точно впорядковано. Установа підпорядковувалася Міністерству юстиції і мала два відділи: писцевий та креслярський. У першому станом на 1869 р. налічувалося 482 871 справа, щорічно надходило до 7 тис. справ13. Найбільшу джерелознавчу цінність ці матеріали, на думку Іконнико- ва, становили для дослідників економічних та статистичних питань історії Росії. Так, у креслярському відділенні цього архіву зберігалися результати генерального межування – т. зв. “Экономического примечания” – з пере- ліком усіх населених пунктів як у повітах, так і окремих містах та із зазна- ченням кількості дворів, душ населення, територіальних меж. Учений зупинився на питаннях історії створення та діяльності архіву Міністерства закордонних справ, архіву Сенату та Синоду, архіву Держав- ної Ради, ряду архівів воєнного міністерства тощо, а також історії архівів Міністерства внутрішніх справ, Міністерства народної освіти, Міністер- ства фінансів та ін. Важливе місце у творчій спадщині Іконникова посідають досліджен- ня з історії архівної справи в Україні. Окремий розділ “Опыта русской историографии” він присвятив Київському центральному архіву, історія створення якого тісно пов’язана з діяльністю низки наукових установ і товариств України, які сприяли заснуванню архіву як головного сховища національної документальної спадщини. Після заснування Київського університету св. Володимира (1834) гру- пі вчених, викладачів університету, – Максимовичу, Зеновичу, Орнацько- му – вдалося заснувати Тимчасовий комітет для розшуку старожитностей (1836), який своєю діяльністю заклав підґрунтя для утворення майбутніх, більш професійно організованих наукових історичних інституцій. На цьому фундаменті й виникла пізніше (1843) Тимчасова комісія для розгляду дав- ніх актів при канцелярії київського, подільського й волинського генерал- губернатора. У науковій літературі вона відома як Київська археографічна комісія. У ній працювали В. Антонович, М. Грушевський, О. Левицький, І. Каманін, М. Іванишев, В. Іконников та ін. Перелік цього сузір’я імен не потребує коментарів, адже кожен член комісії був видатною особистістю, вченим з ім’ям в історичному світі. Київська археографічна комісія проіснувала до 1921 р. і залишила по собі величезну наукову спадщину: десятки томів надрукованих архівних джерел і монографій з різних питань історії України, видання козацьких літописів, збірники наукових статей, археографічні студії тощо. Зібрані комісією численні матеріали стали основою створення в Укра- їні державного історичного архіву – Київського центрального архіву дав- ніх актів. Величезна заслуга у його організації та становленні як наукової інституції належить відомому історику-правнику, архівісту та археографу М. Д. Іванишеву. 143МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ Київський архів давніх актів розмістився у великій залі приміщення Київського університету, де й діяв аж до Великої Вітчизняної війни. Штат архіву спочатку був невеликим: завідувач, два помічники, служник. Пізні- ше кількість працівників архіву досягла 9–12 чоловік, і тільки на початку XX ст. архів дочекався нарешті збільшення штатів. Що ж до завідувачів архіву – В. О. Корд, І. М. Каманін, В. О. Романовський – то їх наукова кваліфікація була добре відома серед істориків. Активна робота архіву розпочалася 1855 року. До архіву було заве- зено 5 838 актових книг та 453 381 окремих документів. Спочатку архів призначався виключно для зберігання актових книг, тому всі інші матері- али залишалися розпорошеними по різних архівосховищах України. Однак згодом учені дійшли висновку про необхідність передати до Київського центрального архіву й інші матеріали, що становили історичну цінність. Так, 1882 р. із судових установ надійшли 8 512 цивільних та 85 000 кар- них справ, 1883 р. – справи з Київської казенної палати (300 в’язок кінця ХVIII ст.). Архів отримав документи Генеральної військової канцелярії, Генерального суду, полкових канцелярій Гетьманщини, Малоросійської колегії та ін. Уже на початок 1890 р. архів був представлений чисельною та бага- тою колекцією документів польською, латинською та вірменською мова- ми. Загалом це були матеріали ХVІ–ХVIII ст. Найдавніші книги датуються 1520 р., але записи в них відносяться подеколи і до ХІV ст.14 Київський архів поступово став провідним центром з пошуку, збиран- ня, вивчення і видання важливих писемних пам’яток української історії. Окремий підрозділ своєї праці Іконников присвятив Архіву колишньої Малоросійської колегії, яка була створена 2 квітня 1722 р. за наказом Пе- тра І з метою нагляду та контролю за діяльністю українського гетьман- ського уряду та козацької старшини й обмеження автономії України. Ма- лоросійська колегія стала вищою судовою, скарбничою та законодавчою інстанцією в управлінні України. Перебувала колегія у Глухові і складала- ся з президента, бригадира, шести штаб-офіцерів російських полків і гар- нізонів на Гетьманщині і одного прокурора колегії, який призначався на рік. Одночасно в Гетьманщині існувала й Генеральна військова канцелярія як розпорядчий орган у складі Генеральної старшини. До обов’язків Колегії входили нагляд за станом справ в усіх урядових інституціях, збирання податків та контроль за всіма заходами й витратами, а також за діловодством у Генеральній канцелярії тощо. Козацька старшина чинила опір контролюючим заходам царського уряду, які в особі Малоросійської колегії узурпували всі права українсько- го уряду, що суперечило автономному устрою Гетьманщини. У 1727 р. Малоросійська колегія була скасована. Її поновлення припадає на час правління Катерини II, яка 10 листопада 1764 р. видала указ “Об учрежде- нии в Малороссии вместо гетманского правления Малороссийской колле- гии”. Зміст цього указу полягав у тому, що, по-перше, в Україні назавжди ліквідовувалась гетьманська влада, по-друге, вводився інший орган управ- ління – Малоросійська колегія на чолі з президентом, графом П. О. Румян- цевим, який водночас був генерал-губернатором України і головнокоман- дувачем усіх військ на її території. МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ144 До складу колегії входили вісім членів: 4 росіянина і 4 українці (ге- неральний обозний Кочубей, генеральний писар Туманський, генеральний осавул Журавка, генеральний хорунжий Апостол). Її мета – остаточне зни- щення залишків самоуправління в Україні. У 1786 р., коли на Україну було поширено систему адміністратив - ного управління Російської держави, Малоросійська колегія перестала існу вати. Іконников докладно зупинився на огляді справ архіву, історії його комплектування, питаннях систематизації, упорядкування та подальшого використання документів. Він констатував, що до складу архіву входи- ли справи Генеральної військової канцелярії починаючи з 1656 р., тобто з часу приєднання України до Росії. Складова архіву – справи Чернігівської полкової канцелярії та грод- ського суду. Після ліквідації Малоросійської колегії її архів разом з усіма справами Генеральної військової канцелярії було перевезено до Черніго- ва, у заснований тоді ж губернський архів (згодом – архів губернського правління). Того ж 1786 р. до Чернігівського губернського архіву були передані справи полкової канцелярії та гродського суду. У 1879 р. члени історико-філологічного товариства, що діяло при Харківському універ- ситеті, визнали за необхідне придбати матеріали архіву, що знаходився у Чернігові при губернському правлінні. Таким чином, у 1880 р. згадані документи поповнили архівне зібрання Харківського університету. Серед них були документи архіву Малоросійської колегії (30 000 справ), справи архіву губернського правління (18 000) та ін. Архів складався з кількох відділів: адміністративного, грошового, поштового, військового та ін.15 При цьому, значну його частину складали документи про повинності ко- заків, їхнє переселення на нові місця, про надання чинів тощо. На думку Іконникова, Архів Малоросійської колегії може вважатися “найбільш важливим і цікавим провінційним архівом”16. Висвітлюючи стан архівної справи на місцях, Іконников зазначав, що вперше посада архіваріуса з’явилась у 1763 р. і передбачала оклад у 200 руб. Але поява такої штатної одиниці не поліпшила загального стану архівної справи. Пізніше згідно з указом за 1768 р. посаду архіваріуса мо- гла обіймати лише людина чесна, твереза, без недоліків17. Організація обласних архівів датується вже 1775 р. Умови зберіган- ня документів в них бажали кращого. Їхні будівлі були, як правило, де- рев’яними, а тому – пожежонебезпечними. Окрім того, документи архівів були, як правило, не систематизовані й не описані. Зрозуміло, що корис- туватися ними було неможливо. Досить докладно В. Іконников зупинився на архіві правління Харків- ської губернії, де з 1765 р. була заснована губернська канцелярія. В архіві Харківського губернського правління зберігалися справи колишньої Хар- ківської полкової канцелярії, слобідських полків з 1762 р., харківського слобідського батальйону з 1770 р., української губернської канцелярії з 1765 р. До них слід додати збірки документів канцелярії харківського гу- бернатора з 1765 р., губернського прокурора з 1765 р., губернських комі- сій: будівничої, шляхів та народну продовольчу з 1833 р., харківського генерал-губернатора з 1839 р. тощо18. 145МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ У відомстві Харківського окружного суду було зібрано матеріали ска- сованих судових інстанцій губернії, а саме: повітових судів, міського ма- гістрату, харківської цивільної та карної палати. Архів казенної палати по- чинався з XIX ст., але там зберігались і ревізькі книги за 1722 та 1733 рр. (найдавніші)19. Не менш цікавими були матеріали архіву Київського губернського правління. Вони, як правило, торкалися ХVІІІ і XIX ст. та висвітлювали соціальні проблеми, питання торгівлі, промислів, історії козаків, гайда- маків, внутрішнього життя міста тощо. В архівах губернського правління знаходився також багатий актовий матеріал про ставлення малоросійської старшини до козацтва, про земельні справи заможної верхівки, маєтності Кирила Розумовського та ін.20 Учений висвітлив також склад документів чернігівських та полтав- ських архівів, частина матеріалів яких увійшла до “Актов Южной и Запад- ной России”. Як правило, це матеріали юридичного характеру, опрацьовані О. М. Лазаревським при підготовці праці “О малороссийских посполитых крестьянах”. В архівах Новоросійського краю та Бессарабської області працював відомий історик і краєзнавець А. О. Скальковський, який активно долу- чився до розбору справ створюваного тоді Одеського історичного архіву. Однак, із заснуванням Одеського товариства історії і старожитностей було прийнято рішення про передання зазначених справ до його архіву. Чима- ло документальних матеріалів було видрукувано в “Записках” Одеського товариства історії і старожитностей. Так, вийшли друком відомості про Таврійський архів21, Бессарабський обласний архів та ін.22 В. Іконников подав інформацію і про архіви Царства Польського: Каліш ський воєводський архів, Люблінській, Седлецький, Ломжинський та ін. В окремому розділі його праці йдеться про єпархіальні, монастирські та церковні архіви. Вчений зазначає, що велике значення для вивчення церковної історії мають архіви духовних консисторій та єпархіальні ар- хіви, а систематичний розгляд справ в архівах консисторій розпочався з часу описування архіву Синоду, над яким працювала спеціально призна- чена комісія. Разом з тим, активніше почали діяти і єпархіальні історико- статистичні комітети, обов’язком яких було описування єпархій, монастирів та церков. Так, на основі дослідження архівів були укладені “Историко- статистические сведения о Санкт-Петербургской епархии”23. Іконников зазначив також, що на основі архівних джерел можна про- стежити історію Московського єпархіального управління з 1721 р. до XIX ст. і навів численний опублікований джерелознавчий матеріал24. Досліджував Іконников і документальну спадщину Архіву Київської духовної консисторії, матеріалами якої користувалися численні дослід- ники. Так, ряд джерел використав М. Закревський при підготовці праці з історії Києва, П. Лебединцев – під час роботи над історією Київської митрополії та ін. Висвітлив Іконников і склад збірок Харківської духо- вної консисторії, Катеринославської єпархії, Полтавської та Подільської духовних консисторій тощо. Згадується також архів Подільської духовної консисторії, матеріали якого з історії православ’я у краї значною мірою МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ146 опубліковані на сторінках “Подольских епархиальных ведомостей”, “Тру- дов для историко-статистического описания Подольской епархии” та ін- ших видань. Учений докладно висвітлив склад архівів монастирів та вказав на на- явність у них багатого джерельного матеріалу. Він, до того ж, навів ґрун- товну бібліографію вже опублікованих джерел зазначеної тематики. Поряд з державними архівами В. Іконников надавав вагомого значен- ня родовим та приватним архівам, де зберігалися “зібрання родових актів, що належали відомим особам або служилим людям”25. Серед найзначні- ших з них він називає родинний архів гр. Шереметьєвих, чимало матеріа- лів якого було опубліковано на сторінках спеціальних видань та тогочас- ної періодики, архів гр. Строганових – родини, відомої своєю любов’ю до книжкової справи та участю у справі збереження пам’яток вітчизняної історії та культури, архів гр. К. Г. Розумовського (з часом за шлюбними зв’язками він перейшов до гр. О. С. Уварова)26. Зупинив свою увагу В. Іконников і на родових архівах відомих діячів науки та культури України. Так, він наводить відомості про долю колекції М. А. Маркевича, яку складали понад 6 тис. автографів, серед яких зустрі- чаються імена майже всіх гетьманів, представників генеральної старшини, малоросійських полковників, молдавських господарів, російських фельд- маршалів, канцлерів, послів тощо27. Суттєвого значення надавав учений і зібранню паперів О. Ханенка, що охоплюють період від періоду правління Петра І до часів Петра III, матері- алам сімейних архівів Марковичів та Сулимів, відомому архіву гр. Г. Ми- лорадовича (м. Любеч Городнянського повіту Чернігівської губернії), де зберігалося близько 7 тис. документів з історії ряду місцевостей Мало- росії28. Увагу дослідника привертали також особові архіви гр. Ф. Плате- ра, кн. Любомирських, кн. Острозьких, кн. Яблоновських, гр. Ходкевичів, гр. Чацьких та багатьох інших29. Завершуючи дослідження родових та приватних архівів, які Іконников вважав найменш захищеними від усіляких випадковостей та природних катаклізмів, учений наголосив, що необхідною умовою збереження цього корпусу документів є матеріальна підтримка та піклування про них з боку державних структур. Висвітлюючи питання україніки в зарубіжних архівах, В. Іконников сконцентрував матеріал по розділах своєї праці за окремими країнами, а всередині кожного з них класифікував його за місцем зберігання, а саме: в архівах, бібліотеках, музеях. Автор зосередив увагу передусім на архівосховищах Італії, Австрії, Саксонії, Прусії, Швеції, Данії, Англії. Окремо він зупинився на архівах слов’янських країн. Висвітлено склад документів Львівського архіву, за- снованого наприкінці ХVІІІ ст., архівів Магістрату та Міської ратуші Льво ва, Ставропігійського інституту (Львівського братства), бібліотеки Львів ського університету, Бібліотеки та Музею Оссолінських у Львові. Йдеть ся також про матеріали Перемишльського міського архіву та при- ватні бібліотеки, передусім книгозбірні гр. Тарновських, гр. Потоцьких, кн. Сангушків та ін. 147МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ Відомою своїми унікальними колекціями була й Краківська Акаде- мія наук, при якій існували Археологічний та Нумізматичний музеї. Там зберігались численні збірки документів з історії Польщі та її взаємин з іншими державами. Особливо цінним для дослідників був архів кн. Чарто- рийських. Загалом у цій науковій установі (музей, бібліотека, архів) збері- галося 5 тис. рукописів, 900 пергаментних грамот та кілька тисяч окремих документів30. Окрім “Опыта русской историографии”, у спадщині вченого є низка праць, предметом дослідження яких обрано окремі питання архівістики. Одна з них – це стаття “Губернские ученые архивные комиссии (1884– 1890)”, що вийшла друком в “Университетских известиях”31. Добре ро- зуміючи, що проблема вивчення та збереження національної історико- культурної спадщини є однією з нагальних потреб історичної науки, вчений докладно проаналізував передумови створення та початкові кроки перших губернських учених архівних комісій Росії. Ідеться про діяльність восьми губернських учених архівних комісій: Орловської, Тамбовської, Рязанської, Тверської, Костромської, Саратівської, Нижегородської та Тав- рійської. Таким чином, на початку 90-х років ХІХ ст. архівні комісії вже існували в багатьох губерніях Російської імперії. Перша ж комісія на укра- їнських теренах була створена лише в 1896 р. (Чернігівська). Особливого значення В. Іконников надавав Київській вченій архівній комісії, створеній 28 березня 1914 р., ініціаторами та активними діячами якої були сам В. Іконников, М. Владимирський-Буданов, М. Довнар-За- польський, І. Каманін, О. Левицький та ін. Розпочавши свою діяльність, комісія відразу звернулась до ректора Університету св. Володимира з проханням виділити в Центральному ар- хіві стародавніх актів приміщення для її архіву і невдовзі отримала його. До архіву почали надходити матеріали. Ними були, зокрема, кілька грамот ХVІІ–ХVІІІ ст. з історії м. Києва, знайдені одним з організаторів комісії, А. Мердером, історичні матеріали з історії Київського губернського прав- ління (передав О. Андріївський). І. Каманін, переглянувши більше десятка в’язок справ кінця XVIII ст., без описів, виявив дві книги Румянцевського опису Малоросії, Київсько- го та Переяславського полків, ряд інших важливих документів. Він почав складати систематичний опис (на картках) справ Київської казенної пала- ти за XVIII ст. Рада архівної комісії направила до зазначеної Казенної палати клопо- тання про передання в її архів справ кінця XVIII ст., які не мають описів, а також інших справ за 1767 та 1782 рр. Наприкінці січня 1915 р. 14 в’язок надійшли до архіву комісії. Київська архівна комісія змогла домогтися певних позитивних змін у стані зберігання архівних матеріалів на Правобережній Україні. Але за умов Першої світової війни їй так і не вдалося повною мірою розгорнути ді яльність: через два роки після створення вона припинила своє існування. Загалом губернським ученим архівним комісіям належить важлива роль у формуванні джерельної бази вітчизняної історичної науки та роз- виткові архівної справи. МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ148 Іконников із сумом зазначав, що його сучасники не звикли з пова- гою ставитися до історичних пам’яток. Так, посилаючись на листування митрополита Євгенія з гр. Румянцевим, він зауважував, що в Київській казенній палаті гнили в льохах та ящиках матеріали великої історичної цінності. Він називав цей час періодом занепаду архівної справи, що при- звів до загибелі великої кількості документів. Досліджуючи стан архівної справи у XIX ст., учений наголосив на по- яві у друці описів архівних матеріалів, що зберігалися в окремих архіво- сховищах, та витягів з них. Він вважав, що ця робота ще не була поставле- на на належний рівень, хоча про необхідність дослідження архівів з метою публікації їхніх матеріалів наголошував ще у ХVІІІ ст. В. М. Татищев, а пізніше – М. М. Щербатов. Добре це розуміюче, Іконников поклав собі за мету висвітлити історію пошуку, збирання та публікації документів. Зазна- чимо, що до середини ХІХ ст. історики такого завдання взагалі перед со- бою не ставили. Водночас, археографічні прийоми широко застосовували- ся на практиці. Так, публікувалися не лише самі джерела, а й їх науковий опис та коментарі. Під “археографією” почали розуміти збір, описування та видання історичних джерел. Саме в такому сенсі сприймав археографіч- ну діяльність Іконников. В “Опыте русской историографии” вчений приділив значну увагу ді- яльності археографічних експедицій, результатом роботи яких стало від- найдення численних пам’яток старожитностей, їх опрацювання та видання. Іконников докладно висвітлив історію археографічної експедиції Строєва, що, на його думку, відкрила новий етап у дослідженні російської історії32. Він зазначив, що експедиція Строєва дотримувалася точного копіювання документів – зі збереженням мовних особливостей, стилю та різних мар- гіналістичних поміток. Досить докладно та предметно В. Іконников зупинився на археогра- фічній діяльності наукових товариств кінця ХVІІІ – середини ХІХ ст. Ува- га вченого була сконцентрована на діяльності Наукового товариства при Харківському університеті, Одеського товариства історії і старожитностей та, особливо, Товариства Нестора-Літописця. Прикметним є те, що Іконников назвав і низку видань, які торкалися питань української національної культури. До них учений відніс, зокре- ма, збірники “малоросійських пісень” М. Цертелєва, М. Максимовича, А. Метлинського та ін. Особливо значущим він вважав “Сборник украин- ских песен” М. Максимовича, який видавався тричі: двічі – у Москві, один раз – у Києві. Отже, праця Іконникова засвідчує, що в галузі архівознавства вченому вперше в національній історіографії вдалося систематизувати величезний комплекс архівних документів з вітчизняної історії, що зберігалися в ро- сійських та закордонних архівах, та довести, що едиційна наукова архе- ографія бере свій початок з ХІХ ст. і пов’язана як з діяльністю наукових історичних інституцій, так і з іменами окремих учених – істориків, джере- лознавців, архівістів. 1 Иконников В. С. Опыт русской историографии (далі – Опыт...). – Т. 1. – Кн. 1–2. – К., 1891–1892; Т. II. – Кн. 1–2. – К., 1908. 149МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ 2 Иконников В. С. Опыт... – Т. І. – Кн. 1. – С. 385. 3 Там само. – С. 386. 4 Там само. – С. 389. 5 Там само. – С. 391. 6 Там само. – С. 414. 7 Там само. – С. 414–416. 8 Там само. – С. 417. 9 Там само. – С. 418. 10 Там само. – С. 422. 11 Там само. – С. 431. 12 Там само. – С. 432. 13 Там само. – С. 435. 14 Там само. – С. 494 (1 прим.). 15 Там само. – Т. І. – Кн. 2. – С. 991–992. 16 Там само. – Т. І. – Кн. 1. – С. 502. 17 Там само. – С. 508. 18 Там само. – С. 531. 19 Там само. – С. 532. 20 Там само. – С. 549. 21 Таврические губернские ведомости. – 1843. –№ 31. 22 Бессарабские областные ведомости. – 1862. – № 1–4, 10–12, 15, 17, 19. 23 Иконников В. С. Опыт... – Т. 1. – Кн. 1. – С. 580. 24 Там само. – С. 580–581. 25 Там само. – Т. І. – Кн. 2. – С. 1073. 26 Там само. – С. 1097. 27 Там само. – С. 1219 (1 прим.). 28 Там само. – С. 1224. 29 Там само. – С. 1228–1233. 30 Там само. – С. 1519 31 Иконников В. С. Губернские ученые архивные комиссии (1884–1890) // Университетские известия. – 1891. – № 12. – Неоф. ч. – С. 101–136. 32 Иконников В. С. Опыт... – Т. І. – Кн. 1. – С. 111. Voitsekhivska I. Archival Studies as a Part of Scientific Heritage of Volodymyr Іkonnykov The article deals with the some issues of archival studies, in particular, the issue of history of archival affairs as the subject of the fundamental “Experience of Russian Historiography” written by V. Ikonnykov, a prominent Ukrainian historian. On the basis of this work the author conducts the analysis of the documents of numerous Russian archives, such as central, state, hubernskyie (provincial), municipal, monastery, private and personal.

Ähnliche Einträge