Олександр Грушевський і становлення української архівістики у 1917–1920-ті роки

The article highlights O. Hrushevskyi’s many-sided heritage, in particular, his contribution to the development of Ukrainian studies and research, national history, historiography, source studies, historical geography, archival studies, ethnography, literature studies. Special emphasis is made on O....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2008
Автор:	Приходько, Л.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2008
Назва видання:	Архіви України
Теми:	Матеріали до словника архівних діячів
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26051
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Олександр Грушевський і становлення української архівістики у 1917–1920-ті роки / Л. Приходько // Архіви України. — 2008. — № 1-2. — С. 95-106. — Бібліогр.: 32 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-26051
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-260512011-08-29T12:12:21Z Олександр Грушевський і становлення української архівістики у 1917–1920-ті роки Приходько, Л. Матеріали до словника архівних діячів The article highlights O. Hrushevskyi’s many-sided heritage, in particular, his contribution to the development of Ukrainian studies and research, national history, historiography, source studies, historical geography, archival studies, ethnography, literature studies. Special emphasis is made on O. Hrushevskyi’s role with regard to the issues of Ukrainian archival studies, establishing the network of archival institutions, organizational activities on concentration, preservation, arrangement and use of archival documents. 2008 Article Олександр Грушевський і становлення української архівістики у 1917–1920-ті роки / Л. Приходько // Архіви України. — 2008. — № 1-2. — С. 95-106. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. 0320-9466 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26051 uk Архіви України Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Матеріали до словника архівних діячів Матеріали до словника архівних діячів
spellingShingle	Матеріали до словника архівних діячів Матеріали до словника архівних діячів Приходько, Л. Олександр Грушевський і становлення української архівістики у 1917–1920-ті роки Архіви України
description	The article highlights O. Hrushevskyi’s many-sided heritage, in particular, his contribution to the development of Ukrainian studies and research, national history, historiography, source studies, historical geography, archival studies, ethnography, literature studies. Special emphasis is made on O. Hrushevskyi’s role with regard to the issues of Ukrainian archival studies, establishing the network of archival institutions, organizational activities on concentration, preservation, arrangement and use of archival documents.
format	Article
author	Приходько, Л.
author_facet	Приходько, Л.
author_sort	Приходько, Л.
title	Олександр Грушевський і становлення української архівістики у 1917–1920-ті роки
title_short	Олександр Грушевський і становлення української архівістики у 1917–1920-ті роки
title_full	Олександр Грушевський і становлення української архівістики у 1917–1920-ті роки
title_fullStr	Олександр Грушевський і становлення української архівістики у 1917–1920-ті роки
title_full_unstemmed	Олександр Грушевський і становлення української архівістики у 1917–1920-ті роки
title_sort	олександр грушевський і становлення української архівістики у 1917–1920-ті роки
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Матеріали до словника архівних діячів
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26051
citation_txt	Олександр Грушевський і становлення української архівістики у 1917–1920-ті роки / Л. Приходько // Архіви України. — 2008. — № 1-2. — С. 95-106. — Бібліогр.: 32 назв. — укр.
series	Архіви України
work_keys_str_mv	AT prihodʹkol oleksandrgruševsʹkijístanovlennâukraínsʹkoíarhívístikiu19171920tíroki
first_indexed	2025-07-03T05:39:17Z
last_indexed	2025-07-03T05:39:17Z
_version_	1836603049927245824
fulltext	95МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ Людмила Приходько оЛександр Грушевський і становЛення української архівістики у 1917–1920-ті роки У 2007 р. минуло 130 років від дня народження Олександра Сергійови- ча Грушевського (1877–[1942]) – історика, літературознавця, педагога і гро- мадського діяча, унікальність творчого доробку якого полягає в багатогран- ності та глибокому національному спрямуванні. Вчений збагатив наукове українознавство низкою праць з історії, історіографії, джерелознавства, іс- торичної географії, архівознавства, етнографії, літературознавства. Він був причетний до ідейного й організаційного творення української гуманітарної науки перших трьох десятиліть ХХ ст., розбудови національної освіти, роз- роблення концептуальних засад розвитку бібліотечної справи в Україні. У творчій спадщині О. Грушевського вагоме місце відведено широко- му колу проблем української архівістики, які він опрацьовував починаю- чи з 1917 р. і впродовж 1920-х років. Здобутки даного напрямку діяльності гуманітарія становлять значний інтерес і в багатьох аспектах не втратили своєї цінності. Це пояснюється кількома причинами. По-перше, надзвичай- но важливим є зазначений період у розвитку української історичної науки, що переживала процеси піднесення і справжнього самовизначення, утвер- джуючись як національна історична наука, з власними історіософськими концепціями, методологією та організаційними настановами. Важливою умовою її подальшого розвитку мало стати неухильне та суттєве розши- рення документальної бази, відповідно до тогочасних вимог наукової дум- ки, тобто пошук, опрацювання й видання численних джерел, документів і матеріалів, забезпечення належних умов для користування ними. Без цього рухатись уперед було неможливо. По-друге, заслуговує на увагу власний, зацікавлений погляд О. Грушевського-історика, його розуміння шляхів ви- рішення комплексу проблем, які він репрезентував у власноруч розробленій програмі модернізації архівної справи в Україні. По-третє, висвітлення осо- бистого внеску вченого у розвиток архівної науки і практики необхідне для неупередженого осмислення й об’єктивного відтворення історії вітчизняної архівної галузі, визначення ролі особистості в її поступі. Надзвичайно плідного і багатогранного характеру діяльність О. Гру- шевського у галузі української архівістики набула під час національно- визвольних змагань, особливо у 1917–1919 рр. У вересні 1917 р. при департаменті мистецтв Генерального секретар- ства справ освітніх Української Центральної Ради (з 9 січня 1918 р. – На- родного міністерства освіти УНР) був створений Бібліотечно-архівний від- діл. Це засвідчило, що провідники та ідеологи визвольних змагань, попри © Людмила Приходько, 2008 МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ96 брак досвіду державного будівництва, до- бре усвідомлювали роль культури, діяль- ності архівних і бібліотечних установ у формуванні національної свідомості, від- родженні та зміцненні української держав- ності. Очо лив Бібліотечно-архівний відділ О. Гру шевський. Для вченого після повернення навесні 1917 р. з Росії, де він пробув майже вісім років, викладаючи у Московському і Пе- тербурзькому університетах, розпочався найбільш продуктивний період його життя, який продовжувався до кінця 1920-х рр. Це був час творчого злету, пік наукової ка р’єри історика. О. Грушевський глибоко усві- домлював, що Українська революція на- дала народові унікальний шанс – виборо- ти для себе краще майбутнє, і тому всі свої знання, досвід, організаторський хист історик віддавав справі його культурно-духовного відродження. Він став фундатором і учасником важливих проектів, програм в українській іс- торичній науці, освіті, брав участь у заснуванні навчальних закладів, науко- вих товариств та інституцій, зокрема Українського народного університе- ту, Академії наук та її установ, Української національної бібліотеки, багато друкувався. О. Грушевський працював над формуванням багаторівневої системи підготовки кадрів, впровадженням у навчальний процес широкого кола українознавчих дисциплін для підготовки національно свідомих на- уковців і фахівців. В умовах становлення архівної освіти в Україні особливу увагу вчений приділяв розробленню різних форм підготовки і перепідготов- ки архі вістів із диференційованими навчальними планами й програмами. У своїх статтях, зокрема “Бібліотечні справи”1, “Київське наукове то- вариство”2, “Стежки й шляхи української науки”3, “Український народний університет”4 тощо, О. Грушевський обґрунтував концептуальні засади роз- будови української науки, послідовно обстоював необхідність її незалежно- го і самодостатнього розвитку, входження духовної культури України у сві- товий культурний простір. Перехід до нового етапу культурно-наукового життя народу він пов’язував з творенням Української держави та її повно- цінним функціонуванням. На цей час О. Грушевський був уже авторитетною постаттю в науково- му середовищі та громадському житті українства: відомий історик і педагог, активний діяч Наукового товариства імені Шевченка у Львові (далі – НТШ), Українського наукового товариства у Києві (далі – УНТ). За його плечима були: навчання на історико-філологічному факультеті Університету св. Во- лодимира, Київська документальна школа істориків, подвижницька праця в наукових товариствах, комісіях, гуртках, часописах, архівах і бібліотеках, що становила важливу складову наукової діяльності вченого. Вибір історії як сфери докладання власних творчих і духовних сил став для Олександра Грушевського результатом глибокого усвідомлення влас- Олександр Грушевский 97МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ ного головного покликання – прислужитися Україні та українському наро- дові – і був визначений під впливом родинного виховання, раннього форму- вання розвиненої національної свідомості, цілеспрямованої самоосвіти та прикладу старшого брата, Михайла Грушевського. Свій життєвий і творчий шлях гуманітарій органічно пов’язав з національним відродженням, потре- би якого суттєво визначили спрямованість і зміст його багатогранної науко- вої діяльності. Науково-дослідна рефлексія вченого була завжди пов’язана з істо рією України, її різними ділянками та епохами, починаючи від часів Княжої доби, через литовсько-польський період, Козацько-Гетьманську державу XVII–XVIII ст. до національно-культурного відродження ХІХ ст. Основна увага дослідника була зосереджена на вивченні українського середньовіч- чя, зокрема його економічних підвалин та соціальної структури, накопи- чен ня значного масиву фактичних матеріалів, що характеризують особли- вості адміністративно-правових інституцій, систему землеволодіння, роз- виток ремісничого виробництва, торгівлі, промислів, українських міст. Досліджуючи історію України XVII–XVIII ст., О. Грушевський приділяв значну увагу історії козацтва, державотворчим процесам, особливостям економічного життя, суттєвим змінам в ієрархії еліти, боротьбі народу за свою незалежність і державність. Працюючи над проблемами української історіографії ХІХ ст., він прагнув відтворити її еволюційний шлях, пока- зати внесок вітчизняних істориків у розроблення концепції української іс- торії, ввести до наукового обігу цінний історіографічний матеріал. Науково- історичний процес учений вивчав у тісному зв’язку з суспільно-політичною думкою і громадсько-політичними рухами, зокрема з діяльністю Кирило- Мефодіївського братства, а також працею наукових інституцій, особливо НТШ і УНТ – українських протоакадемій, які відіграли видатну роль у новітній історії національної науки й культури. Йому також належить ряд студій, присвячених проблемам етнографії, фольклористики та літературо- знавства, в яких він прагнув відобразити духовні чинники розвитку україн- ського народу, що визначили неповторність його національного образу. О. Грушевський був прекрасним знавцем архівів, йому довелося пра- цювати як в архівах Києва, Москви, Петербурга, так і за кордоном, в Австрії та Німеччині, де він не лише виявляв цінні документи з української історії, а й аналізував систему організації та методику роботи архівних установ. Як історик-документаліст, аналізуючи події певної доби, він прагнув спиратися на якомога більшу кількість архівних документів і шляхом їхнього аналізу, докладної джерельної аргументації довести вірогідність своєї дослідниць- кої гіпотези. Історичні джерела були для нього фундаментальною основою для описування певних подій минулого в усій його багатогранності. Архів- ні джерела гуманітарій розглядав як невід’ємну складову духовної культури українського народу і був глибоко переконаний, що “в цілях широкого роз- витку історичних українських студій треба звернути велику увагу на підго- товчу працю в архівах. Архіви – се основа для розвитку студій про минуле українського народу, бо мало хто з дослідників минулого українського життя може обійтись без архівних матеріалів у своїх наукових студіях”5. У процесі багатолітніх наукових досліджень О. Грушевський дослідив і залучив до на- МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ98 укового обігу джерела з історії Великого князівства Литовського, соціально- економічного життя українського народу в XVI–XVIII ст., суспільно-по лі- тичної думки і суспільних рухів в українському суспільстві ХІХ ст., рекон- струюючи на їхній основі історію України. Переважна кількість праць уче- ного ґрунтується на використанні широкого спектру історичних джерел, зокрема літописів (Іпатіївський, Галицько-Волинський, Густинський, “Си- нопсис”, Биховця, козацькі літописи XVII–XVIII ст.), літературних, істо- ричних пам’яток, з істо рії церкви, актових документів (Литовські Статути, Литовська Метрика, актові книги адміністративно-судових установ, універ- сали українських гетьманів) та ін. Працюючи з історичними джерелами, він застосовував методи текстологічного й по рівняльного аналізу, інтерпрета- ції, праг нув показати їх як своєрідні історико-куль турні феномени певної доби, оцінити внесок попередників у їхнє вивчення. Основну увагу приді- лено ним науковому опрацюванню документів Гетьманщини. Ще на почат- ку своєї наукової діяльності, у 1908 р., на засіданні Археографічної комісії НТШ О. Грушевський ініціював “План видання актів внутрішньої історії Гетьманщини”, які вважав цінною джерельною базою дослідження юри- дичних, економічних умов формування старшинського та монастирського землеволодіння, адміністративного устрою, розвитку фінансової системи. Ґрунтовно вивчаючи ці питання, він накопичив значний масив копій доку- ментів з колекцій О. Лазаревського та М. Судієнка і розділив їх на групи, що стосувалися певних проблем: старшинське землеволодіння (юридичні умови); старшинське землеволодіння (економічні умови); монастирське господарство (спеціальні умови юридичні та економічні); козаки та шляхта (юридичні умови, взаємні відносини двох верств); адміністративний устрій часів Гетьманщини; фінансова система; суд. О. Грушевський пропонував продовжити розпочату ним працю і приступити до видання цих документів на зразок Жерел до історії України-Руси6. Значний інтерес гуманітарій вияв- ляв до спеціальних історичних дисциплін: історичної географії, дипломати- ки, текстології, палеографії, генеалогії та біографістики. О. Грушевський був добре обізнаним зі станом української архівіс- тики та рівнем збереженості національної архівної спадщини у колишній Російській імперії. Через концентрацію документів в архівах Петербурга і Москви, байдужість уряду, брак коштів, відповідних приміщень, квалі- фікованих фахівців, неспроможність царських чиновників запобігти втраті унікальних колекцій він оцінював стан архівної справи в Україні як критич- ний, підкреслюючи, що діяльність архівних установ і наукові дослідження у цій сфері трималися завдяки подвижницькій роботі національно свідо- мих учених і архівістів7. Таке становище, на його думку, вимагало рішу- чих кроків у напрямі докорінної системної перебудови діяльності архівних установ. У своїх статтях “Сучасне українське архівознавство”8, “Наші нау- кові потреби”9 тощо, написаних у 1917–1918 рр., він виклав основні кон- цептуальні засади реформи архівної справи молодої Української держави, наголошуючи на необхідності централізації й концентрації архівних до- кументів у пристосованих архівосховищах у центрі й на містах, забезпе- чення державної власності на них, створення сприятливих умов для роз- витку науково-дослідної роботи й освіти в архівній галузі. На його глибоке 99МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ переконання, влада повинна обов’язково допомагати у вирішенні цих пи- тань, надзвичайно важливих для відродження національної науки, освіти, духовно-культурного розвитку народу. О. Грушевським було чітко визначено основні завдання Бібліотечно- архівного відділу, які відображали напрями і зміст реформи архівної справи в Україні та передбачали: а) заснування Національного архіву; б) підтримку діючих районних архівів і створення за необхідності нових; в) наукове опра- цювання архівних документів; г) координацію наукових археографічних ро- біт, які здійснювались архівними комісіями; д) створення реєстру україн- ських документів, що зберігалися в російських архівах, для повернення їх в Україну; е) ви дання спеціального археографічного часо пису “Пам’ятки”; є) здійснення комплек сних заходів щодо рятування ушкоджених приватних архівів та архівів установ. З метою розроблення теоретичних і практичних проблем архівознавства й археографії при відділі планувалося заснувати археографічну комісію з 6–8 осіб, а на її базі створити архівний гурток, в якому працівники відділу, штатні й позаштатні, мали б можливість підви- щувати свій фаховий рівень. Ця інституція у перспективі повинна була ста- ти науково-дослідною установою з власною системою підготовки кадрів10. Відділ мав забезпечити організаційне й науково-методичне керівництво, а також координацію діяльності архівних установ України. Наприкінці 1917 – на початку 1918 рр. було завершено комплектування складу співробітників Бібліотечного-архівного відділу. В ньому працювали В. Дем’янчук (канцелярист 1-го розряду), Т. Фаранюк (канцелярист 2-го роз- ряду), О. Баранович (урядовець для роз’їздів), якого О. Грушевський знав ще з часів педагогічної діяльності у Петербурзькому університеті, керуючи сту- діями молодого здібного історика на джерелознавчих семінарах. У березні 1918 р. співробітником бібліотечної секції відділу став Ю. Іванов-Меженко, а з 11 травня цього ж року на посаду фахівця з архівознавства було прийня- то В. Міяковського. До співпраці залучалися відомі вчені, молоді науковці, аматори, серед них – Д. Онацький, В. Щербаківський, С. Глушко11. З огляду на загрозу національній культурній спадщині в умовах рево- люційних подій й воєнного лихоліття у періодичних виданнях оприлюд- нювалися численні підготовлені відділом звернення до громадян України із закликом зберігати історико-культурну спадщину. Попри складнощі по- літичного й економічного життя, брак коштів, співробітники відділу здій- снювали реальні кроки щодо реалізації наміченої програми заходів. Велику увагу було приділено евристичній діяльності – виявленню цінних архівних документів, розпорошених по різних інституціях і приватних збірках, для передавання їх на державне зберігання. У жовтні 1917 р. О. Грушевський у листі до В. Модзалевського просив надати відомості про долю частини документів Румянцевського опису, за який він особливо вболівав12. У квітні 1918 р. з метою вивчення складу приватних колекцій та забезпечення їхньої збереженості О. Баранович здійснив поїздку на Волинь, яка особливо по- страждала від воєнних подій, а також обстежив архів Київського губерн- ського управління13. Запит про стан архівів Чернігівської губернії та їхню наукову розробку було направлено до Чернігівської архівної комісії14. МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ100 Концентрація архівних першоджерел вимагала не тільки їхнього збе- реження і захисту, але й створення відповідних умов для інтелектуально- го доступу. З цією метою укладалися докладні інвентарні описи виявлених архівних документів, при цьому першочергова увага приділялась особли- во цінним архівам. Здійснювалися заходи стосовно створення науково- довідкового апарату, зокрема реєстрів архівної україніки. У звітах відділу йшлося про подальшу роботу щодо описування актів для першого тому “Пам’яток”, інвентаризації архівів Києва15. О. Баранович підготував допо- відну записку про реєстрацію документів на території України. Він вказував на необхідність “робити реєстри всіх архівних матеріалів, особливо загро- жених; [...] урятувати те, що гине. Коли відділ матиме докладні відомості про те, що, де переховується, коли все буде переховуватися більш певно, відділ може скласти сей реєстр, може його надрукувати як книжку”16. За умови відсутності сформованої системи обліку, концентрації й роз- поділу всієї друкованої продукції, на глибоке переконання О. Грушевського, передусім необхідно було налагодити реєстрацію творів друку, в яких, “по- чинаючи від великих книжок і кінчаючи маленькими агітаційними листка- ми […] відбивається рух суспільного життя на Вкраїні й розвиток україн- ської свідомості і які становлять великий матеріал для будучого історика”17. З цією метою 28 жовтня 1917 р. Бібліотечно-архівний відділ звернувся до видавництв із закликом “надсилати до відділу по 5 примірників друкованої продукції, зокрема книги, брошури, оголошення, афіші, рекламні й агітацій- ні листки, фотографії, карти для створення бібліотеки-архіву”18. Паралель- но розпочалася робота над розробленням “Законопроекту про обов’язкову надсилку друкарнями всіх видань” для забезпечення на державному рівні бібліографічної реєстрації творів друку. Відділом здійснювалися конкретні кроки, спрямовані на формування мережі архівних установ. О. Грушевський наголошував: “Архіви – держав- ний, головний і районні по містах – повинні бути засновані без жодного проволікання”19. Під його керівництвом співробітники відділу налагоджу- вали співпрацю через листування з губернськими архівними комісіями, зокрема Катеринославською, Полтавською, Таврійською, Чернігівською. Вживалися заходи щодо заснування нових архівів у центрі й на місцях. Так, спільно з керівництвом “Музею-архіву війни й революції 1914–1917 рр.”, створеного при Культурно-освітній комісії Всеукраїнської ради військових депутатів, розпочалася робота з організації архіву “Юго-Западного фронта Союза городов”. Серед першочергових заходів важливе значення мало звер- нення відділу до Генерального секретарства справ освітніх, в якому наголо- шувалося на необхідності негайного припинення передавання матеріалів до Московського архіву Головного штабу, а відповідно впорядковані архівні документи пропонувалося передавати до заснованого у Києві Військово- історичного відділу20. Заслуговує на увагу записка О. Грушевського, в якій він виклав своє бачення засад створення цієї архівної установи. Вона ви- разно ілюструє комплексний підхід ученого до вирішення проблем концен- трації архівних документів, забезпечення їхньої збереженості, вирішення питань фондування, обліку, створення довідкового апарату21. 101МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ З метою одержання фактичних даних про стан і склад архівів на тери- торії України й визначення перспектив їхнього подальшого розвитку спів- робітники відділу розробили анкету, в якій необхідно було подати такі відо- мості: 1) кількість і склад архівів у районі; 2) хронологічні межі фондів; 3) стан архівосховищ; 4) наявність “окремого архіваріуса”; 5) наявність охо- ронних описів; 6) організація науково-дослідної й бібліографічної роботи за документами архіву22. На початку 1918 р. О. Грушевський розпочав розроблення концепції Національного архіву, передусім як державної установи з чітко визначени- ми функціями – зберігати історичні джерела, створювати належні умови для їхньої концентрації й активного використання і через розробку наукового апарату забезпечувати право користувачів на доступ до інформації. Підго- товлений ним проект Статуту Національного архіву мав дев’ять розділів, у яких він ретельно висвітлив засади й зміст його діяльності, а також струк- туру, штати, систему обслуговування, фінансування: І) загальні установи; ІІ) директор Архіву; ІІІ) урядовці Архіву: завідувачі відділів й архіваріуси; IV) укладання описів і наукових видань Архіву; V) реєстратор, доглядач бу- динку, секретар; VI) бібліотекар Архіву; VІI) урядове листування; VIІІ) за- няття в Архіві сторонніх осіб; ІХ) грошові засоби Архіву. Відповідно до змісту документів чітко окреслювалася система їхньої організації на внутрі- архівному рівні, тобто система фондування. Архів мав поділятись на п’ять відділів: 1) сучасний, 2) старих справ до ХІХ ст., 3) Київський архів давніх актів, 4) обласний, в якому зберігалися документи ліквідованих інституцій, 5) церковний, де знаходилися документи з архівів консисторських, церков- них, монастирських, єпископських23. Весною 1918 р. учений розпочав підготовчу роботу, спрямовану на ви- рішення комплексу питань, пов’язаних з поверненням в Україну цінних архівних документів, які зберігалися в наукових інституціях Росії, вико- ристовуючи як державні важелі, так і засоби громадського впливу. О. Гру- шевський звернувся до діячів української науки та культури з проханням визначити документи й архівні збірки, що підлягають поверненню росій- ським урядом. Розпорядженням Міністерства народної освіти у травні того ж року під його головуванням було створено архівну секцію при Міжвідом- чій комісії з питань урегулювання в українсько-російському мирному до- говорі проблем повернення в Україну культурних цінностей. Відстоювання невід’ємного права України на повернення примусово вивезених у Росію за наказом царського уряду архівних документів розглядалось як основний принцип роботи секції. Зокрема, передбачалося повернення архівних до- кументів: 1) з архіву Міністерства юстиції – архівів земських повітових судів, магістратів, окружних судів, палат цивільного й кримінального суду, казенних палат, вивезених у Москву після судової реформи 1864 р., Литов- ської Метрики і Коронної Метрики, а також усіх книг “Генеральних слідств о маєтностях”; 2) з Академії наук – усіх матеріалів Румянцевського Гене- рального опису Малоросії; 3) з архіву св. Синоду – архіву уніатських ми- трополитів; 4) з Археографічної комісії у Петрограді – матеріалів, які було вивезено в 1830-х рр. з Архіву Генеральної військової канцелярії, а також архівів київських монастирів, переданих Київською духовною академією; МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ102 5) з Архіву Головного управління у справах друку – усіх затриманих цензу- рою рукописів українських письменників24. Отже, від початку діяльності Бібліотечно-архівного відділу, як слушно відзначила І. Матяш, коло пріоритетних наукових і практичних проблем його компетенції було доволі широким – від виявлення й інвентаризації архівних документів, реставрації й зберігання пошкоджених із них до розбудови сис- теми державних установ і розроблення теоретичних засад архівознавства25. Через складні політичні й економічні умови не всі плани вдалося втілити в життя, проте практична діяльність відділу, його теоретичні напрацювання мали позитивні наслідки для подальшого розвитку архівістики в Україні. З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського відділ у червні 1918 р. було перейменовано в Архівно-бібліотечний і підпорядковано ново- му структурному підрозділу – Головному управлінню у справах мистецтв і національної культури, що перебував у складі Міністерства народної осві- ти. Відбулися також певні зміни у його персональному складі, більше уваги приділялося практичній роботі. Архівно-бібліотечний відділ очолив В. Мо- дзалевський – відомий історик і знавець архівів. О. Грушевський залишився керувати Бібліотечною секцією, зосередивши увагу на вирішенні широкого спектру науково-організаційних проблем реформування діяльності бібліо- течних установ. У контексті теми нашого дослідження заслуговує на увагу діяльність історика в Археографічний комісії Всеукраїнської академії наук (далі – АК ВУАН) упродовж 1918–1930 рр. як одного з ініціаторів її створення та актив- ного співробітника. У 1918–1921 рр. відбувалося організаційне становлення комісії як загальноукраїнської археографічної наукової інституції. Архівні джерела свідчать, що О. Грушевський брав участь в її організаційних засі- даннях 4 квітня, 24 червня і 1 липня 1919 р., важливих з точки зору подаль- шої розбудови комісії, визначення напрямів її діяльності. На його глибоке переконання, АК ВУАН, спираючись на традиції археографічної діяльнос- ті НТШ і УНТ, повинна була здійснювати на державному рівні збирання, вивчення й видання архівних джерел. На засіданнях комісії вчений пропо- нував продовжити наукове опрацювання Румянцевського опису та збірки О. Лазаревського, розпочате на початку 1917 р. Історичною секцією УНТ, ініціював заснування часопису, присвяченого науковому розробленню пи- тань архівознавства й археографії26. З поверненням у березні 1924 р. в Україну М. Грушевського та обранням його головою АК ВУАН в її діяльності розпочався принципово новий період. Перші два роки свого керівництва комісією він присвятив виробленню необ- хідних організаційних умов для реалізації масштабних науково-дослідних і видавничих програм. Велика увага була приділена розгортанню основних напрямів роботи АК, зокрема: евристичній діяльності, розробленню архео- графічної методики, виданню джерел, розробленню методики описування українських стародруків. Робота спрямовувалася передусім на забезпечення суттєвого розширення джерельної бази досліджень історії України. Пріоритетним і важливим для археографії напрямом у діяльності АК ВУАН вважалась її участь у створенні мережі архівних установ та коорди- нації їхньої науково-дослідної роботи, у науково-методичному забезпеченні питань концентрації, збереження, упорядкування й використання архівних 103МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ документів. Не залишав поза увагою ці важливі питання й О. Грушевський. Встановлено, що він брав участь у засіданнях АК ВУАН за участю пред- ставників державних органів і громадськості, присвячених охороні архівів, поверненню в Україну архівних пам’яток з установ Москви і Ленінграда27, створенню раціональної мережі архівних установ в Україні, питанням еди- ційної археографії, підготовки науковців та фахівців з архівної справи. За дорученням АК ВУАН учений вивчав стан організації та збереження доку- ментів в архівах Чернігівщини, Катеринослава та Вінниці, підготував допо- відь на цю тему, з якою виступив перед членами комісії28. У березні 1926 р. АК ВУАН ухвалила й подала до Укрцентрархіву “За- писку в справі організації мережі архівосховищ в Україні, зокрема в Киє- ві”, в якій висловила свої міркування щодо запропонованої Укрцентрархі- вом структури архівних установ в Україні. У фонді 1235 ЦДІАК України зберігається друкований примірник записки, мовностильові особливості якої підтверджують припущення С. Кіржаєва, що її було підготовлено саме О. Грушевським29. Основну увагу в документі приділено питанням раціо- нальної організації мережі архівосховищ для забезпечення планомірного охоплення “обласним архівом кожної історично відокремленої області”, а також охоплення всієї території України. З цією метою АК ВУАН пропону- вала створити, крім Київського, Харківського і Чернігівського, також Кате- ринославський архів для Степової України. Комісія підтримала пропозиції Укрцентрархіву щодо організації двох центральних архівів – для концен- трації документів із найдавніших часів до кінця XVIII ст. і для зберігання матеріалів центральних установ після 1917 р., а також визнала за необхідне зберігати архівні документи загальноукраїнського значення з найдавніших часів до кінця XVIII ст. у Центральному архіві давніх актів у Києві, де без- посередньо працювали співробітники ВУАН, і передати до нього також від- повідні документи з Харківського центрального історичного архіву. В до- кументі наголошувалося, що “єдність фондів для правильної систематично поставленої роботи Археографічної комісії включає, щоб усі матеріали, які мають виключно наукове значення і центральний характер, було зосередже- но там, де є науковий центр, Всеукраїнська академія наук у Києві. Археогра- фічна комісія вважає, що розв’язання цього питання в такий спосіб є най- доцільнішим та єдино можливим”30. У Харкові пропонувалося зберігати документи з початку ХІХ ст. і до 1917 р, а також новітньої доби. Київський центральний історичний архів ім. В. Антоновича з матеріалами від ХІХ ст. до 1920 р. комісія вважала доцільним реорганізувати в крайовий (обласний) історичний архів. По суті, йшлося про створення мережі архівних установ України, побудованої на принципах централізації та раціонального розподі- лу між ними документів з метою забезпечення рівного для всіх користувачів доступу до інформації та відповідних умов для здійснення масштабних на- укових досліджень загальнонаціонального значення. Проте, як справедливо зазначив С. Кіржаєв, такий підхід АК ВУАН мав і певні хиби. Він не вра- ховував повною мірою наукової цінності архівних джерел нового та новіт- нього часів31. У документі висловлювалися також прохання про нагальну потребу покращання фінансування архівних установ, організації їхньої пра- ці, а також полегшення доступу членів комісії до секретних фондів старих часів для роботи над науковими студіями. МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ104 У 1920-ті рр. О. Грушевський керував роботою щодо розбирання та опи- сування документів Румянцевського опису та колекцій документів О. Лаза- ревського, М. Судієнка. Досвід архівної роботи, розуміння взаємозв’язку таких спеціальних історичних дисциплін, як джерелознавство та археогра- фія, дали йому змогу результативно працювати в редакційному комітеті АК ВУАН за участю М. Грушевського, О. Гермайзе, Є. Tимченко, створеному задля розв’язання проблем методики публікації джерел і передавання дру- ком тексту пам’яток. У 1926 р. комітет розробив правила видання давньо- українських джерел, розглянув та ухвалив конкретні рекомендації стосовно вибору і передавання друком тексту пам’яток, що вийшли в томах 1, 2, 4 “Українського архіву”, а також окремими виданнями32. Отже, фах історика, світоглядні цінності, науково-теоретичні погляди, високий рівень знань з теоретичного і практичного джерелознавства, розу- міння унікальної значущості архівних джерел як фундаментальної основи української історичної науки зумовили результативність діяльності О. Гру- шевського у галузі української архівістики. Очоливши перший державний орган управління архівною справою – Бібліотечно-архівний відділ, учений глибоко усвідомлював особисту відповідальність за справу збереження культурно-історичних цінностей та архівних скарбів України, необхідність проведення комплексної роботи щодо їхньої організації, збереження і ви- користання та докладав максимальних зусиль для вирішення цих питань, використовуючи державні важелі та засоби громадського впливу. Під керівництвом О. Грушевського в Україні вперше розпочалося роз- роблення концепції архівної реформи та виконання науково обґрунтова- ної, національно орієнтованої й перспективної програми розвитку архівної справи з чітко визначеними напрямами: виявлення, збереження й охорона архівних документів; повернення українських архівів з-за кордону; ство- рення зведеного реєстру архівної спадщини; заснування Українського на- ціонального архіву та формування раціональної мережі архівних установ; видання археографічного часопису; започаткування системи підготовки фахівців архівної справи. У процесі здійснення заходів цієї програми ви- рішувався широкий спектр питань теоретичного і практичного характеру, пов’язаних з організацією роботи архівів, фондуванням і обліком архівних документів, створенням довідкового апарату, підвищенням рівня наукової роботи в архівних установах і фахового рівня їхніх співробітників. Заклада- лися підвалини реформування системи архівних установ України, накопи- чувався досвід діяльності державної структури, яка опікувалась розвитком архівної справи. Незаперечними є заслуги вченого у справі розбудови Ар- хеографічної комісії ВУАН, діяльність якої суттєво впливала на архівне бу- дівництво, розвиток архівознавства, джерелознавства, археографії, форму- вання організаційних засад, перспективних напрямів наукових досліджень у цих галузях. О. Грушевський був пасіонарною особистістю. В основі його багато- річної подвижницької праці – глибоке усвідомлення своїх родинних коренів, причетності до духовної культури свого народу, відданість українській спра- ві, що надихали до максимальної віддачі інтелектуального і духовного потен- ціалу. Його діяльність відбувалась здебільшого у несприятливих умовах – не- 105МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ свободи, нескінченних “табу”, адміністративного тиску та жорстких репресій з боку влади. Вчений прожив нелегке життя, залишаючись гуманістом, патрі- отом, людиною високої відповідальності за результати своєї праці. 1 Грушевський О. С. Бібліотечні справи // Шлях. – 1919. – № 1. – С. 78–81. 2 Його ж. Київське Наукове Товариство // Шлях. – 1918. – № 8. – С. 66–71. 3 Його ж. Стежки і шляхи української науки // ЛНВ. – 1918. – Т. 70. – С. 126– 133. 4 Його ж. Український Народний Університет // ЛНВ. – 1917. – Т. 68. – С. 320– 326. 5 Його ж. Сучасне українське архівознавство // Україна. – 1918. – Кн. І. – С. 81–90. 6 Едиційна археографія в Україні у ХІХ–ХХ ст.: Плани, проекти, програми видань. – К., 1993. – Вип. 1. – С. 158–162. 7 Грушевський О. С. Стежки і шляхи української науки // ЛНВ. – 1918. – Т. 70. – С. 129–130. 8 Його ж. Сучасне українське архівознавство // Україна. – 1918. – Кн. І. – С. 81–90. 9 Його ж. Наші наукові потреби // Відродження. – 1918. – Ч. 44. – С. 3. 10 Матяш І. Б. Особа в українській архівістиці. Біографічні нариси. – К., 2001. – С. 22. 11 Її ж. Основні проблеми архівного будівництва доби визвольних змагань // Архівна і бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань (1917–1921). – К., 1998. – С. 14–15. 12 Климова К. Публікація архівних документів // Пам’ятки. – 1998. – Т. І. – С. 40. 13 Там само. – С. 53–55. 14 Там само. – С. 55. 15 Матяш І. Б. Архівна наука і освіта в Україні в 1920–1930-х роках. – К., 2000. – С. 8. 16 ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 1056, арк. 44. 17 Климова К. Публікація архівних ... – С. 39. 18 Там само. 19 Грушевський О. Стежки і шляхи української науки // ЛНВ. – 1918. – Т. 70. – С. 133. 20 Климова К. Публікація архівних ... – С. 45. 21 Там само. – С. 72–73. 22 ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 1056, арк. 15–15 зв. 23 Климова К. Публікація архівних ... – С. 67–70. 24 Там само. – С. 57–58. 25 Матяш І. Б. Основні проблеми архівного будівництва доби визвольних зма гань // Архівна і бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань (1917– 1921). – К., 1998. – С. 15. 26 ІР НБУВ, ф. Х, спр. 10705–10807, арк. 5, 8. 27 Там само, арк. 34. 28 Там само, спр. 8120–8121, арк. 1; Кіржаєв С. М. Археографічна комісія ВУАН (1918–1934): Внесок у розвиток археографії в Україні: Дис. ... канд. іст. наук. – К., 1994. – С. 73. 29 ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 1056, арк. 78–80. 30 ЦДАВО України, ф. 14, оп. 1, спр. 254, арк. 33–34 зв. 31 Кіржаєв С. М. Археографічна комісія ВУАН ... – К., 1994. – С. 74–75. МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ106 32 Його ж. З історії праці Археографічної Комісії ВУАН щодо створення правил видання документів // Укр. археографічний щорічник. – К., 1993. – Вип. 2. – С. 25. Prykhodko L. Oleksandr Hrushevskyi and Development of Ukrainian Archival Affairs in 1917–1920 The article highlights O. Hrushevskyi’s many-sided heritage, in particular, his contribution to the development of Ukrainian studies and research, national history, historiography, source studies, historical geography, archival studies, ethnography, literature studies. Special emphasis is made on O. Hrushevskyi’s role with regard to the issues of Ukrainian archival studies, establishing the network of archival institutions, organizational activities on concentration, preservation, arrangement and use of archival documents.

Олександр Грушевський і становлення української архівістики у 1917–1920-ті роки

Репозитарії

Схожі ресурси