Віктор Романовський – видатна постать української архівістики

Віктор Романовський – видатна постать української архівістики

The article contains the description of life and creative development of V. Romanovskyi, a well-known historian and archivist, his essential contribution to the development of the national archival thought, formation of the centralized archival institutions system of Ukraine.

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2008
Автор: Мага, І.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2008
Назва видання:Архіви України
Теми:
Матеріали до словника архівних діячів
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26053
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Віктор Романовський – видатна постать української архівістики / І. Мага // Архіви України. — 2008. — № 1-2. — С. 125-138. — Бібліогр.: 66 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-26053
record_format dspace
spelling irk-123456789-260532011-08-29T12:13:25Z Віктор Романовський – видатна постать української архівістики Мага, І. Матеріали до словника архівних діячів The article contains the description of life and creative development of V. Romanovskyi, a well-known historian and archivist, his essential contribution to the development of the national archival thought, formation of the centralized archival institutions system of Ukraine. 2008 Article Віктор Романовський – видатна постать української архівістики / І. Мага // Архіви України. — 2008. — № 1-2. — С. 125-138. — Бібліогр.: 66 назв. — укр. 0320-9466 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26053 uk Архіви України Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Матеріали до словника архівних діячів
Матеріали до словника архівних діячів
spellingShingle Матеріали до словника архівних діячів
Матеріали до словника архівних діячів
Мага, І.
Віктор Романовський – видатна постать української архівістики
Архіви України
description The article contains the description of life and creative development of V. Romanovskyi, a well-known historian and archivist, his essential contribution to the development of the national archival thought, formation of the centralized archival institutions system of Ukraine.
format Article
author Мага, І.
author_facet Мага, І.
author_sort Мага, І.
title Віктор Романовський – видатна постать української архівістики
title_short Віктор Романовський – видатна постать української архівістики
title_full Віктор Романовський – видатна постать української архівістики
title_fullStr Віктор Романовський – видатна постать української архівістики
title_full_unstemmed Віктор Романовський – видатна постать української архівістики
title_sort віктор романовський – видатна постать української архівістики
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2008
topic_facet Матеріали до словника архівних діячів
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26053
citation_txt Віктор Романовський – видатна постать української архівістики / І. Мага // Архіви України. — 2008. — № 1-2. — С. 125-138. — Бібліогр.: 66 назв. — укр.
series Архіви України
work_keys_str_mv AT magaí víktorromanovsʹkijvidatnapostatʹukraínsʹkoíarhívístiki
first_indexed 2025-07-03T05:39:25Z
last_indexed 2025-07-03T05:39:25Z
_version_ 1836603057523130368
fulltext 125МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ Ірина Мага ВІктор роМаноВський – Видатна постать української архІВІстики Чільне місце в сучасній національній історіографії посідають персоно- логічні дослідження, біоісторіографічні розвідки, біобібліографічні студії. Персоніфікація українського архівознавчого процесу дозволяє повернути з небуття імена багатьох будівничих архівної справи, глибше осмислити їхнє місце в національній науці на тлі загальних закономірностей істо- ріографічного процесу. Дослідження наукової біографії та творчої спад- щини вчених-архівістів мають особливе значення з огляду на соціальні, пізнавальні та світоглядні функції системи архівних установ у державно- політичному, науково-культурному та духовному житті країни. Персоно- логічні дослідження сприяють всебічному розкриттю суперечливого про- цесу розвитку української архівістики на початку ХХ ст. – формування централізованої мережі архівних установ, розроблення теоретичних засад архівознавства, його термінологічного інструментарію тощо. Дослідження щодо життя й діяльності вчених-архівістів, зокрема тих, наукові здобутки яких відверто ігнорувалися за доби радянського тота- літаризму, у контексті дисциплінарного оформлення національного архі- вознавства та становлення системи архівних установ репрезентують осо- бливості тогочасного інтелектуального дискурсу та збагачують українську історіографію новими ресурсами фактичного та аналітичного характеру. До плеяди діячів і науковців, які доклали чимало зусиль до становлення централізованої системи архівних установ України та оформлення архі- вознавства в самостійну галузь знань, належить видатний історик-архівіст Віктор Олександрович Романовський. В. О. Романовський народився у м. Глухові. У виписці з метричної книги за 1890 р. Різдво-Богородицької церкви Чернігівської духовної кон- систорії м. Глухова зафіксовано: “…родился Генваря четвёртого дня, а крещёнъ четырнадцатого дня Викторъ, родители его запасный старшій писарь унтеръ офицерскаго званія Александръ Іосифовъ Романовскій, римско-католическаго исповеданія и законная жена его Анна Петрова дочь православного исповеданія…”1. Батько вченого, Олександр Йосипо- вич Романовський (1853 р. н.), був родом із селян Віленської губернії. У 1883 р., після звільнення з армійської служби в запас, оселився в м. Глу- хові та працював у канцелярії місцевої земської управи помічником бух- галтера. Про матір ученого, Ганну Петрівну (1863 р. н.), відомо тільки те, що походила вона з родини священнослужителя. Все життя вона про- вела у Глухові. Окрім Віктора, в сім’ї Романовських зростало ще двоє до- ньок – Юлія (1887 р. н.) і Зінаїда (1899 р. н.) та молодший син, Володи- мир (1894 р. н.). Найбільш тісні стосунки В. Романовський підтримував з молодшою сестрою, Зінаїдою, яка вчителювала в рідному Глухові. Росій- © Ірина Мага, 2008 МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ126 ський дослідник В. Захаров у своїх працях репрезентує думку про шля- хетне походження батьківської гілки роду В. Романовського2. Усі життєві перипетії вченого та обмеженість документально зафіксованих відомостей про родовід науковця дійсно наштовхують на думку про непролетарське походження роду Романовських. У 1900 р. Віктор Романовський вступив до восьмирічної Глухівської гімназії. Джерельна база для ретроспективи років його навчання у гімназії – досить скупа. Втім, достеменно відомо, що з дитинства він захоплювався музикою та серйозно займався хоровим співом3. Інформація, почерпнута з уривчастих споминів вченого, дає підстави стверджувати, що лише за до- помоги земства він зміг здобути початкову освіту, а згодом – навчатися в університеті4. Глухівське земство, субсидуючи місцеву гімназію, звільняло від сплати за навчання дітей своїх працівників та надавало фінансову до- помогу студентам-землякам. Відомо, що під час навчання в гімназії В. Ро- мановський тісно спілкувався та підтримував дружні стосунки з майбутнім визнаним поетом-неокласиком і літературознавцем М. Зеровим5. У 1909 р. В. Романовський вступив на медичний факультет Київського університету св. Володомира, але того ж року під впливом прослуханих лек- цій М. Довнар-Запольського перевівся на історико-філологічний6. Успішне навчання в університеті, сумлінна праця в історико-етнографічному гурт- ку під керівництвом М. Довнар-Запольського посприяли обранню В. Ро- мановського (1913) секретарем цього наукового осередку. Опрацьовуючи за методикою професора переписні книги, гуртківці ґрунтовно вивчали джерела з соціально-економічної історії. Але не всі студенти витримували таке навантаження. Зокрема, М. Зеров у власноруч складеній автобіографії писав: “...Довнар саджав всіх студентів за переписні та писцові книжки – бр... і досі гидко згадувати цього Довнара”7. На відміну від свого товариша, В. Романовський з честю витримав “муштру” М. Довнар-Запольського, а пізніше навіть використовував його методологічні засади у своїй творчій роботі. Саме під його впливом та поширених на початку XX ст. ідей пози- тивізму сформувався світоглядний підхід В. Романовського до розуміння історії, розкрився його дослідницький потенціал як архівіста, визначився спектр наукових пріоритетів. У 1913 р., в результаті опрацювання Румян- цевського опису 1767 р., майбутній дослідник написав свою першу науко- ву працю – “Економічний устрій чернігівського полку в XVII–XVIII ст.”, за яку, згідно з рішенням Ради історико-філологічного факультету, був удостоєний золотої медалі8. З часів студентства В. Романовський продо- вжував цікавитися музикою та хоровим співом. Протягом 1910–1911 рр. відвідував усі концертні виступи університетського студентського хору. В. Романовському пощастило долучитися до реалізації творчих задумів великих подвижників української культури, фундаторів національних тра- дицій у музиці М. Лисенка та О. Кошиця9. В університеті проявилися й організаторські здібності вченого. Так, він брав участь у діяльності Черні- гівського земляцтва, був старостою курсу10. 1914 р. В. Романовський успішно склав державні іспити й отримав диплом І ступеня11. Того ж року М. Довнар-Запольський звернувся до Ради історико-філологічного факультету Університету св. Володимира з такими 127МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ словами: “Честь имею обратить внимание факультета на окончившего курс В. А. Ро- мановского. Г[осподин] Романовский на продолжении 4 лет упорно занимался рус- ской историей, принимал деятельное учас- тие в практических занятиях у меня и у пр[иват-] доц[ента] Данилевича, им напе- чатана статья “Хозяйства Любечс кой сотни на монастырских землях в 1767 г.”12, на- писано сочинение на тему “Черниговский полк” по Румян цевской опи си, удостоен- ное золотой меда ли…”13. З урахуванням зазначених поваж ним про фесором заслуг В. Романовського рішен ням попечителя Київського учбо вого ок ру гу його було за- лишено при універ си теті для підготовки до професорської ді яль ності при кафедрі російської історії термі ном на 2 роки, але без стипендії14. Це змусило молодого науковця шукати роботу. 23 листопа- да 1914 р. В. Романовський отримав посаду поміч ника вченого-архівіста в Київському центральному архіві для давніх актових книг при Університеті св. Володимира15. Під безпосереднім керівництвом І. Каманіна він працю- вав в архівній установі до середини червня 1918 р., отримуючи за свою роботу скромну платню (а на той час він уже мав сім’ю) – 1200 рублів на рік16. Отож, паралельно з науково-дослідницькою роботою як історика, розпочалася діяльність В. О. Романовського і на терені архівістики. Молодий дослідник віддавав багато часу науково-пошуковій та викла- дацькій роботі, громадсько-політичній діяльності. Він відвідував засідан- ня гуртка “Молодої Академії”, що діяв при Київському університеті. У 1915 р., за власними свідченнями, вступив до партії кадетів та перебував у її лавах до 1917 р.17 Документи, що відклалися в судово-слідчих справах В. Романовського, містять інформацію про те, що з 1916 по 1930-ті [? – І. М.] рр. він, як і багато інших викладачів університету, був причетний до масонської ложі. Разом з Ю. Вагнером, П. Смирновим, П. Лапинським, В. Яворським входив до ложі “Пробудження”18. За доби Української Дер- жави В. Романовський кілька місяців працював у інформаційному відді- лі Міністерства праці19. Згодом приналежність В. Романовського до цих організацій та установ була використана каральними органами радянської влади в надуманих проти нього звинуваченнях. У червні 1918 р. В. Романовський дістав можливість продовжити на- вчання в магістратурі з призначеною від міністерства освіти стипендією20. Він звільнився з архіву, але поточної роботи не стало менше. Окрім осно- вної роботи – написання дисертації, професорський стипендіат викладав в університеті, Київському археологічному інституті та Українській академії мистецтв. Разом із М. Довнар-Запольським, І. Каманіним, Н. Полонською, В. Базилевичем, Г. Білоцерківським В. Романовський ініціював створен- ня на історико-філологічному факультеті Київського університету “Спіл- Віктор Романовський МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ128 ки істориків, археологів і архівістів”21. У цей час він активно співпрацю- вав з ВУАН. З 1919 р. брав участь у роботі двох Комісій – по складанню історико-біографічного словника видатних діячів України та Історико- географічній22, а згодом – і Комісії західноєвропейського права23. 1 березня 1920 р. В. Романовський у присутності виконуючого обов’язки декана фа- культету А. Лободи, секретаря факультету Є. Рихліка та членів історико- філологічного факультету В. Іконникова, О. Покровського, П. Смирнова, В. Кордта, О. Грушевського, Н. Полонської, М. Птухи та В. Ляскоронсько- го витримав іспит на ступінь магістра російської історії24. Багато сил і часу учений віддавав у цей період науково-дослідницькій і педагогічній роботі. За власними свідченнями, саме через фінансову незабезпеченість він не зміг навіть своєчасно “нормально закінчити дисертацію”25. Після смерті І. Каманіна, 25 січня 1921 р., рішенням Архівної на- ради при Українській академії наук, В. Романовського було призначено тимчасовим заступником завідуючого Центральним архівом давніх актів у Києві (КЦАДА), а з лютого того ж року, після остаточного перепідпо- рядкування архіву УАН (ВУАН), – його завідуючим. Відтак, на початку 1920-х рр. В. Ро мановський безпосередньо долучився до створення на- ціональної централізованої системи архівних установ (послідовно дома- гався підпорядкування очолюваної ним установи Центральному архівному управлінню), спрямовував наукову роботу архіву, забезпечував збережен- ня архівних до ку ментів, розробляв правила їх описування та підготовки до публікації тощо. “Перехід” КЦАДА з-під відома Київського університету (на той час – уже Вищий інститут народної освіти – ВІНО) до УАН був тривалим та доволі болісним. Університетське керівництво вважало архів своєю струк- турною одиницею і допоміжною установою, а основне завдання співробіт- ників архіву вбачало в обслуговуванні студентів та професури історико- філологічного факультету. На думку правління ВІНО, “...втручання в життя Архіву вищих установ виявилося в затрудненні спеціалістам працювати в Архіві і вони мусили перервати свою працю, залишаючи вільне місце службовцям архіву у їх праці складання описів”26. Зрозуміло, що одночас- но проводити наукове описування актових книг, займатися впорядкуван- ням фондів архіву та виконувати запити дослідників було складно. Між тим, В. Романовський, керівництво Академії наук і Головного архівного управління до пріоритетних завдань архівної установи відносили впоряд- кування архівних фондів та наукове описування архівних документів. Працювати на новій посаді В. Романовському було непросто. Давалася взнаки складна психологічна атмосфера в колективі. Проте, попри штат- ну неукомплектованість та фінансову скруту (заробітна плата не випла- чувалась місяцями), ціною власного ентузіазму, постійних компромісів, а подеколи – й конформізму молодому завідувачу вдалося досить швидко налагодити роботу очолюваної ним установи. Разом з АК ВУАН В. Рома- новський розробив план організаційної та наукової роботи архіву. Серед його нагальних завдань були такі: укладання топографічного покажчика розміщення архівних справ, алфавітного каталога до бібліотеки архіву; упорядкування й облік архівних фондів; впровадження нової форми опису 129МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ актових книг; складання довідкового апарату до документів фондів архіву, насамперед актових книг. Виконання технічних робіт та впровадження в життя наукових розро- бок відбувались у КЦАДА з певними ускладненнями, оскільки залежали від різних інституцій (з огляду на наукове співробітництво та фінансове забезпечення). Так, у вересні 1922 р. В. Романовський у листі до Д. Ба- галія писав: “…Користуюся нагодою, щоб… просити Вас і надалі взя- ти наш Архів у свою оборону й протекцію. Діло в тому, що наш Архів давніх актів лічиться під керуванням ВУАН в науковому відношенню, а в адміністративному підлягає Главарху... Не дивлячись на це, Академія Наук вважає можливим ламати наш окремий бюджет, і гроші, які надсилає Главпрофобр, тільки частково попадають Архіву давніх актів. Я гадаю, що Науковий комітет, затверджуючи окремий бюджет Архіву, не мав на ува- зі такого становища. Тому … ми всі, співробітники Архіву, просимо Вас з’ясувати цю справу і добитися щоб: 1. Архів давніх актів мав окремий бюджет. 2. Щоб гроші надсилалися на адресу Архіву (Київ. Архів давніх актів при ВУАН, Керівничому). 3. Щоб залишити нас, як ми зараз єсть, під Главархом, а наукове керування залишити за Академією”27. Постановою Раднаркому УСРР від 3 січня 1923 р. про “Центральне Архівне Управління” завідування всією архівною справою було передано з відома ГАУ при Народному комісаріаті освіти до Центрального архівного управління (далі – ЦАУ або Укрцентрархів) при Всеукраїнському Цен- тральному Виконавчому Комітеті (ВУЦВК), а з 1 жовтня 1924 р. рішенням ВУЦВК до системи центральних архівних установ УСРР було включено і КЦАДА28. ВУАН негативно відреагувала на таку зміну. Тож В. Романов- ському довелося віддати чимало часу та сил обґрунтуванню необхідності збереження архіву взагалі, потім – “вибиванню” коштів на його утриман- ня, а згодом – боротьбі за виконання прямих обов’язків архівістів – науко- ве опрацювання документів. Одним із каменів спотикання між Академією наук і Центрального ар- хівного управління було право на видання архівних документів, яке піс- ля підпорядкування КЦАДА ЦАУ надавалося тепер і останньому. ВУАН продовжувала відстоювати свої інтереси щодо КЦАДА і наполягала на поверненні архіву до відома Наркомосу. У березні 1924 р. В. О. Романов- ський у листі до Д. І. Багалія писав: “...Зараз Архів передано до повного розпорядження Археографічної Комісії, яка, здається, буде претендувати не тільки на наукове керування нами (проти цього ми не висловлювалися ніколи), але і на адміністративно-господарчий контроль. Це, мені здається, вже порушує той статус, на який згодився Центральний архів, бо загрожує небезпека, що архівні службовці будуть перевернуті в підручних Архе- ографічної Комісії, будуть з вимог Комісії вибирати акти до видання, а свою чисто архівну роботу – розбирання, опис, систематизацію архівного матеріалу – занехають...”29. Д. Багалій, архівіст із майже піввіковим ста- жем, відкрито підтримав керманича архіву. На думку Д. Багалія, підпоряд- кування архіву ВУАН порушувало основний принцип централізації всіх архівних фондів та управління архівною справою, а претензії АК ВУАН на чолі з М. Грушевським на безпосереднє управління діяльністю КЦАДА МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ130 були безпідставними, оскільки обидві установи мали різні завдання (ар- хівні установи збирають, розбирають, описують архівний матеріал, а ар- хеографічні комісії їх видають), а право на видання не повинне бути пред- метом конфлікту, бо “актів вистачить на ціле покоління”30. Не вдаючись у деталі особистісних непорозумінь між М. Грушевським і О. Грушевським, з одного боку, та Д. Багалієм і В. Романовським, з іншого, об’єктивних відмінностей позицій між ВУАН та Укрцентрархівом щодо принципу централізації в архівній галузі та відповідного підпорядкування КЦАДА, зазначимо тільки, що В. Романовському довелося вкотре зайняти посеред- ницьку позицію між ВУАН та Укрцентрархівом. У грудні 1924 р. у Харкові відбулася I Всеукраїнська нарада архів- них працівників. В. Романовський узяв участь в обговоренні низки допо- відей: В. Барвінського – “Концентрація архівних матеріалів”, Д. Багалія – “Науково-видавнича діяльність архівів”, О. Водолажченко – “Підготовка архівних працівників”. Учений був категорично проти перевезення доку- ментів з Київського архіву давніх актів до Харкова. Він вважав, що кон- центрацію архівних документів необхідно здійснювати з позицій доціль- ності, а відтак, архівні фонди, що стосуються Правобережної України, у тогочасній столиці “будут не на месте”31. У дискусії, що виникла після доповідей Д. Багалія та О. Водолажченко, В. Романовський розкрив про- блеми, які виникають при підготовці документів для подальшої публіка- ції. Він пов’язував їх з низьким рівнем підготовки працівників архівних установ та запропонував заснувати при архіві Школу архівістів32. У травні 1926 р. В. Романовський став делегатом з правом дорадчого голосу І Все- українського з’їзду архівістів, де також активно дискутував з актуальних питань тогочасної архівістики, зокрема архівного описування33. Багато уваги вчений приділяв розробленню проблем камеральної та едиційної археографії, оскільки вважав, що наукова публікація документів є одним із головних завдань архівістів34. В. Романовський брав участь у роботі нарад завідуючих центральними архівами та Всеукраїнської наради завідуючих центральними та крайовими історичними архівами, що відбу- лись, відповідно, у жовтні 1926 р. та у травні 1928 р.35 З великою відпо- відальністю він поставився до пропозиції Центрального архівного управ- ління взяти участь у роботі Всеукраїнських курсів з архівознавства (1926), самостійно розробив програму курсу “Історія архівної справи в Росії та на Україні”. Високий професіоналізм, практичний досвід роботи в архівній галузі та певний статус серед тогочасних архівістів дозволили В. Романовському взяти участь у розробленні положення про Київський центральний архів давніх актів. В одному з пунктів проекту він визначив його місце в сис- темі тогочасних архівних установ, насамперед як наукового осередку, для праці в якому “вчені-архівісти та архівні регістратори повинні знати ар- хеографію, архівознавство та інші історичні дисципліни, володіти старо- українською, латинською та польською мовами, а також знати слов’яно- руську та латино-польську палеографію”36. 1928 р., у результаті тривалих перипетій, В. Романовському вдалося домогтись остаточного підпорядку- вання Архіву давніх актів Укрцентрархіву, збереження його самостійного 131МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ статусу та затвердження нової назви – “Центральний архів стародавніх актів в м. Києві”37. Однойменна збірка стала своєрідним підсумком бага- торічної наукової та практично-організаційної роботи В. Романовського у КЦАДА38. Під час перебування на керівній посаді В. Романовський вдумливо і послідовно проводив архівно-технічну роботу, впроваджував нові мето- дики зберігання, описування та публікації архівних документів тощо. За період з 1921 по 1931 рр. учений опублікував близько 20 наукових розві- док з архівознавства, у тому числі підписані криптонімами – “В.”, “В. Р.”, “В. Р-ський” та псевдонімами – “Пан Малиновський” і “Vigilaus”. Вони репрезентовані у вигляді підручника “Нариси з архівознавства. Історія та практика архівної справи на Україні”39 (далі – “Нариси”), правил публіка- ції історичних пам’яток, а також архівознавчих статей та інформаційних повідомлень, опублікованих на шпальтах часописів і в збірках наукових праць. У працях В. Романовського розглянуто найрізноманітніші пробле- ми архівістики: історії архівних установ, питань історії формування фон- дів, їхнього впорядкування, збереження, класифікації, комплектування та описування (архівних фондів та колекцій), організації роботи із джерелами (від камерального описування до актуалізації документа). До першої групи належать статті вченого, присвячені історії КЦАДА, де їх автор висвітлив 75-річну історію архіву (від моменту його заснуван- ня – 1852 р.). Він торкнувся передусім питань діяльності архіву в період визвольних змагань в Україні, за радянських часів, перепідпорядкування архіву, його входження до новоствореної системи центральних установ Укрцентрархіву. Окрім того, розкрито склад фондів його трьох основних структурних одиниць – відділів (стародавніх актових книг, різнорідних грамот і колекцій, архівних матеріалів установ Київщини XVIII ст.), ідеть- ся про впорядкування колекцій документів, історію описування актових книг. На думку В. О. Романовського, актовий матеріал архіву з огляду на наявну в ньому інформацію представляв собою невичерпну базу вивчення соціально-економічної історії України. Загалом, учений висвітлив діяль- ність КЦАДА не тільки як центру зберігання документів, а передусім як провідного осередку вивчення, архівного описування та видання важли- вих писемних пам’яток української історії. Низку розвідок В.О. Романов- ський присвятив огляду та аналізу окремих архівних фондів та колекцій. Цими працями він спростував усталену в історичній науці думку про те, що пожежі 1748 та 1784 рр. спричинили загибель усіх архівів урядових установ Лівобережжя XVIII ст. Уцілілі та віднайдені вченим докумен- ти дають можливість ретроспективно відтворити особливості соціально- економічних відносин в Україні періоду Гетьманщини, зокрема у сфері фінансів, торгівлі та податків40. Таким чином, науковий доробок В. О. Ро- мановського в галузі дослідження історії архівної справи та архівних уста- нов, комплектування останніх документами, стану їхнього зберігання були предметом дослідження вченого як з історичного боку, так і з точки зору архівознавства та джерелознавства. Він вивчав історію архівних докумен- тів крізь призму історії діяльності установ, з яких вони вийшли, аналізував МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ132 історію формування окремих фондів, колекцій тощо. Все це передувало практичній роботі з документами. Серед дописів В. О. Романовського важливе місце посідають рецензії та огляди. Вони вдало репрезентують критично-аналітичний стиль його мислення. Добре знання польської мови прислужилося йому при напи- санні кількох статей-рецензій археографічного спрямування на польський фаховий часопис “Archejon”41 та розвідку одного з його дописувачів – Ю. Семенського42. Не залишилися поза увагою вченого і видання Архео- графічної комісії УАН “Український археографічний збірник”43 та відома праця М. Бєльчикова “Теория археографии”44. До іншого напряму наукових студій В. О. Романовського належать праці, в яких порушено питання, що стосуються, на його думку, основного завдання архівістів – підготовки документів до друку, їх наукового ви- користання і тривалого зберігання. У них подано методику опрацювання архівних документів (описування, систематизація, складання покажчиків), ідеться про засоби їхнього фізичного збереження (консервація, умови збе- рігання). Розвиток історичної науки та її архівної галузі вимагав карди- нальної реорганізації описувальної системи, застосовуваної в тогочасній архівній практиці. Позитивним змінам у цьому напрямі сприяв саме В. Ро- мановський. Насамперед, ідеться про розроблення вченим “спрощеного” (полегшеного) способу описування, який дозволяв за короткий проміжок часу докладно описувати значну кількість архівних документів. Водночас він вказав на види архівних актових матеріалів, які потребували детально- го описування, а саме: акти верховної влади та державного управління (ко- ролівські грамоти, універсали, декрети, укази, дипломи, жалувані грамоти та ін.); сеймові ухвали, конституції, інструкції послам; акти, які торкалися історії відомих шляхетських родів, описувались із зазначенням всіх імен, назв місцевостей, маєткових справ. Оскільки розподілити документи за фондами й описати кожен фонд окремо було неможливо через відсутність у справах обкладинок, подеколи – початку або кінця тексту, через пере- плутаність або непронумерованість сторінок, В. О. Романовський запро- понував робити розширений опис кожної справи на окремих картках. Уче- ний розробив детальну інструкцію щодо описування архівного матеріалу такого роду45. Окрім швидких темпів описування, новий метод дозволив віднайти чималу кількість раніше не описаних справ з архівів Малоросій- ської Колегії, Генеральної Військової Канцелярії, Генерального Суду тощо. Учений долучився також до вивчення таких тогочасних актуальних питань, як збереження архівних документів, консервація і реставрація по- шкоджених грамот, “стовпців”, боротьба зі шкідниками документів. Як архівіст-практик, він запровадив у роботу розроблені ним і його колегами профілактичні методи збереження архівних документів, а також механіч- ної та хімічної очистки паперової основи документів, технології консер- вації ушкоджених грамот тощо. Цим питанням учений присвятив низку статей46. Докладні рекомендації щодо реставрації та консервації архівних документів В. Романовський подав у статті “Консервація пошкоджених грамот”, наголошуючи, що спосіб консервації залежить від носія інформа- ції, на якому написано грамоту чи акт (пергамент або папір). Окрему роз- 133МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ відку вчений присвятив збереженню “стовпців”, методам їхньої консерва- ції. У рецензії на статтю К. Ушакової він піддав сумніву запропонова ний авторкою метод консервації “стовпців”, а саме: оправляти “стовпці” в об- кладинки і робити з них книги. На його думку, краще було б складати аркуші у стопи по сторінках, а стопи – у спеціальні теки. Впорядковані таким способом “стовпці” дослідник міг би опрацьовувати, перегортаючи сторінки як у альбомі. Праці, в яких В. О. Романовський обґрунтував різні способи консервації та реставрації документів, на той час були надзвичай- но актуальними, своєчасними і корисними для широкого загалу архівістів. Зрештою, вони не втратили свого значення й донині. Низку праць В. Романовський присвятив безпосередньо практичній роботі дослідників з документами, їхній атрибуції, аналізу, описуванню та підготовці до друку. Так, у статті “Наукова праця архівіста” вчений твердив, що жодну серйозну наукову розвідку не можна підготувати без виявлення й використання вагомої джерельної бази. Це можливо зробити тільки за умови, коли архівісти допоможуть дослідникові віднайти весь комплекс необхідних джерел. При цьому останні повинні вміти відрізняти “першорядне від другорядного, справжнє від підробленого”47. Попереднє ознайомлення з документами, їхнє опрацювання (складання описів, по- кажчиків тощо) й тлумачення дають можливість правильно системати- зувати та “розмістити” документи. В. О. Романовський був переконаний, що лише за умови попереднього проведення архівістами наукової роботи можна публікувати грамотно археографічно опрацьовані документи та те- матичні збірники документів. У процесі камеральної та едиційної роботи археографи повинні визначати оригінальність документа, його зовнішній вигляд, характеристику паперу тощо. Вчений вважав, що, опрацьовуючи документи перед виданням, архівісти та археографи повинні “вивчити весь архівний матеріал, вибрати найбільш важливі для друку, а про решту документів повідомити коротко, виклавши їх зміст і давши наукову оцін- ку”48. Головне завдання наукового археографічного видання, на його дум- ку, – це подання всіх відомостей за темою, до яких мають бути складені покажчики (іменний, географічний, предметний), а також словник юри- дичних термінів при студіюванні дипломатичних актів49. Учений детально зупинився на таких питаннях, як система цитування документів та техніка приміток. Зокрема, В. О. Романовський вважав, що зазначити назву архіву, номер фонду, справи та аркуша – недостатньо. З такої “глухої” легенди дослідник не знатиме, з якого саме фонду (назва) та з якої справи (назва) взято документ. В. О. Романовський застерігав архівістів та археографів від висновків, які базуються на поодиноких фактах, що часто мають епізо- дичний характер і не є типовими. Отже, проблеми, пов’язані з вивченням історії архівних установ та їхніх фондів, класифікацією, консервацією та іншими методиками збере- ження документів для подальшого їх опрацювання та публікації складали пріоритетний напрям наукових студій В. О. Романовського в київський період творчості. Водночас, питання архівістики залишались у колі за- цікавлень ученого і надалі. Власний теоретичний та практичний досвід опрацювання джерел вчений втілював у своїх наукових дослідженнях, у МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ134 публікаціях у вигляді збірників документів та при розробленні настанов для молодих дослідників. Нині найбільшим здобутком науково-дослідної роботи В. Романов- ського в галузі архівознавства прийнято вважати “Нариси”. Їх вирізняють сучасний підхід до визначення дефініції архівознавства, принцип викладен- ня фактичної й аналітичної інформації та запропонованих методів роботи з архівними документами. Не втратила своєї ваги й авторська концепція подання навчального матеріалу. Підручник В. О. Романовського суттєво вплинув на подальший розвиток архівознавчої науки та архівної справи, став основою для видання в незалежній Україні першого національного підручника з архівознавства50. І до сьогодні “Нариси” не втратили свого наукового і дидактичного значення, а традиції національної архівознавчої думки, започатковані вченим на початку ХХ ст., продовжують втілювати- ся в працях сучасних авторів51. Наприкінці січня 1931 р. у результаті сфабрикованої справи “Київ- ський обласний центр дій” В. Романовського було вдруге заарештовано, але через 10 місяців за відсутністю доказів – звільнено52. Того ж року на ІІ Всеукраїнському з’їзді архівістів ученого було звинувачено в обстою- ванні “теорії техніцизму”, “об’єктивного документалізму” та “формально- го аналізу”, що стало підставою для звільнення науковця з усіх керівних посад. До 1934 р. В. Романовский продовжував працювати у соціально- економічному відділі ВУАН. Багато часу він приділяв вивченню джерел з історії господарського устрою Гетьманщини в ХVІІ–ХVІІІ ст., опрацював та підготував до друку в 1929 р.53 “Переписні книги 1666 р.”. Затримка з публікацією цього видання пов’язувалась зі змістом передмови, оскіль- ки, на думку видавців, була написана “формальним методом з ухилом до об’єктивізму”54, і тільки після “необхідного” доопрацювання вона вийшла друком у 1933 р.55 Згодом на основі цих документів були написані канди- датська та докторська дисертації вченого. У квітні 1935 р. В. Романовського на підставі ст. 54–10 Карного ко- дексу УСРР знову заарештували, звинувачуючи у співробітництві з уря- дом П. Скоропадського, членстві в контрреволюційних організаціях “Аз- бука”, “Національне об’єднання”, організації друкованого органу “Союзу відродження Росії” – “Відродження”, зв’язках з керівниками “Спілки ви- зволення України”. Вирок – 5 років ув’язнення. З 1940 по 1947 рр. учений працював у Карагандинському вчительсько- му інституті. У надзвичайно несприятливій та складній психологічній ат- мосфері, не маючи під руками необхідної літератури, він зумів налаштува- тися на педагогічну та наукову роботу. У листі до Н. Полонської-Василенко (1940 р.) він писав: “…В 50 лет приходится начинать жизнь сначала…”56. У ці роки, які співпали з драматичними подіями Другої світової війни, історик продовжував працювати над дисертацію, виступав з лекціями в госпіталях, написав ґрунтовну статтю про Київський університет, його бі- бліотеку, музеї та Архів давніх актів, яка, на жаль, вийшла в дуже скороче- ному вигляді57. В особовому фонді вченого зберігається рукописний варі- ант розвідки58, який дозволив нам зробити такі висновки. У липні 1942 р. у листі до М. Гудзія вчений зазначив: “...О докторской диссертации писал в 135МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ Ташкент С. Богоявленскому… Рецензентами будут Пичета В. и Готье Ю. …. он великий знаток книг, а у меня ведь тема по переписным книгам Украины 1666 года, которые составлялись московскими писцами. Дело задерживается отсутствием бумаги и некоторых книг…”59. Одразу після закінчення війни вчений звернувся до органів влади з проханням зняти з нього судимість та дозволити проживання ближче до культурних центрів. Однак у поверненні до України йому відмовили. Навіть переїхати до Став- рополя історику було дозволено не відразу. Це мотивували тим, що його, буцімто, немає ким замінити в Караганді60. Попри все, у 1946 р. історик захистив у Московському педагогічному інституті кандидатську дисерта- цію “Борьба за финансовую автономию Украины в 60-х годах ХVІІ века”. Із 1947–1948 навчального року своє подальше наукове життя він пов’язав зі Ставропольським педагогічним інститутом. У 1948 р. В. Романовський захистив докторську дисертацію “Очерки по истории государственного устройства Украины во второй половине ХVІІ ст.“61, у якій на основі ста- тистичних підрахунків проаналізував рівень економічного розвитку укра- їнських міст і сіл Лівобережної України кінця ХVІІ ст. 24 травня 1949 р. після “беспрецедентной затяжки”62 на засіданні Вченої ради Московського міського педагогічного інституту було прийнято рішення про присвоєння вченому ступеня доктора історичних наук. Вища атестаційна комісія при Міністерстві вищої освіти СРСР 17 червня 1950 р. ухвалила попереднє рішення й одночасно затвердила його у званні професора63. У наступні роки В. О. Романовський продовжував займатися розроб- ленням питань історіографії та декабристознавства, соціально-економічних проблем історії Гетьманщини другої половини XVII – початку XVIII ст., вичав історію окремих регіонів Російської Федерації (Ставропілля, Пів- нічного Кавказу). Окрім багатопланової науково-педагогічної діяльності, він займався організаторською роботою, обіймаючи з 1955 р. і до останніх днів життя посаду завідувача кафедри історії Росії Ставропольського пе- дагогічного інституту64. Взявши за зразок історико-етнографічний гурток М. Довнар-Запольського, вчений організував та керував на факультеті іс- торичним гуртком, що займався вивченням окремих проблем феодалізму, здебільшого аграрних. Він також докладав чимало зусиль до роботи з аспірантами-істориками65. В. О. Романовський неодноразово звертався до вищих органів влади з проханням зняти судимість, однак був реабілітований лише посмертно, в 1989 р., на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 р. “Про додаткові заходи щодо відновлення справедливості у став- ленні до жертв репресій, які мали місце в період 1930–1940-х і на початку 1950-х років”66. Помер видатний історик-архівіст, 16 лютого 1971 р., на 82-му році життя, у Ставрополі, там же й похований. Особовий архівний фонд В. Ро- мановського та його бібліотека не збереглися в цілісному вигляді. Багато книг та рукописних документів утрачено назавжди, деякі з них потрапили до приватних осіб. Архів історика був прийнятий на зберігання Держав- ним архівом Ставропольського краю лише в 1987 р. Таким чином, як доля МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ136 вченого, так і його наукова спадщина однаково драматичні. Праця всього його життя – докторська дисертація – лишається неопублікованою. За часів незалежності України ім’я Віктора Олександровича Романов- ського повернулося на Батьківщину й по праву посіло чільне місце в істо- рії української архівістики. Традиції національної архівознавчої думки, за- початковані вченим на початку ХХ ст., вплинули на формування сучасної централізованої системи архівних установ України та сприяли виокрем- ленню архівознавства в самостійну систему наукових знань. 1 Державний архів Ставропольського краю (далі – ДАСК), ф. Р–6007, оп. 1, спр. 477. 2 Захаров В. Виктор Александрович Романовский (1890–1971). К 110-летию со дня рождения // Сборник русского исторического общества. – № 2 (150). – М.: Русская панорама, 2000. – С. 258; Його ж. Виктор Александрович Романов- ский (1890–1971) // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики [Число 5] / Історіографічні дослідження в Україні [Вип. 10]: Збірка наукових праць на пошану академіка НАН України В. А. Смолія: У 2 ч. / Відп. ред. М. Ф. Дмитрі- єнко, Ю. А. Пінчук. – К.: НАН України. Ін-т історії України, 2000. – Ч. 1. – С. 418; Його ж. Романовский Виктор Александрович (1890–1971) // Российские исследо- ватели Кавказа. История, археология, этнография. – Вып. 21. – Москва – Армавир, 2000. – С. 3. 3 ДАСК, ф. Р-6007, оп. 1, спр. 134. 4 ЦДАГО України, ф. 263, спр. 64454, арк. 2. 5 ЦДАМЛМ України, ф. 28, оп. 1, спр. 1, арк. 24–24 зв. 6 ДАСК, ф. Р-6007, оп. 1, спр. 479. 7 ЦДАМЛМ України, ф. 28, оп. 1, спр. 206, арк. 21. 8 Держархів м. Києва, ф. 16, оп. 469, спр. 225, арк. 31. 9 ДАСК, ф. Р-6007, оп. 1, спр. 134, арк. 1–1 зв. 10 Там само, спр. 105, арк. 9. 11 Там само, спр. 483. 12 Романовский В. Хозяйства крестьян Любечской сотни в 1767 г. // Юбилейный сборник историко-этнографического кружка. – К., 1914. – C. 81–89. 13 Держархів м. Києва, ф. 16, оп. 353, спр. 97, арк. 5. 14 Там само, оп. 363, спр. 97, арк. 1; оп. 479, спр. 25, арк. 8 зв.–9. 15 Там само, оп. 479, спр. 25, арк. 8 зв.–9. 16 Там само, оп. 479, спр. 25, арк. 8 зв.–9; ЦДАГО України, ф. 263, оп. 1, спр. 66855, т. 1, арк. 90 зв. 17 ЦДАГО України, ф. 263, спр. 64454, арк. 14. 18 Там само, спр. 64454, арк. 2, 13; спр. 66855, т. 1, арк. 54–55. 19 Там само, спр. 66855, т. 1, арк. 9 зв., 77; т. 2, арк. 20, 102. 20 Держархів м. Києва, ф. 16, оп. 469, спр. 395, арк. 4 зв. 21 Там само, оп. 465, спр. 1298, арк. 175. 22 ІР НБУВ, ф. Х, спр. 6349; Академічна комісія для складання біографічного словника діячів України // БВ. – 1923. – Ч. 4. – Стб. 82; Інституції та товарист- ва Української Академії наук (січень–квітень) 1919 р. // Наше минуле. – 1919. – № 1–2. – С. 167. 23 ІР НБУВ, ф. Х, спр. 11864, 11625, 11614, 11615. 24 ДАСК, ф. Р–6007, оп. 1, спр. 486, арк. 1–3. 25 Держархів м. Києва, ф. 16, оп. 465, спр. 1307, арк. 110. 137МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ 26 Там само, ф. Р–346, оп. 1, спр. 14, арк. 22. 27 ІР НБУВ, ф. 1, спр. 46187, арк. 1. 28 Мітюков  О.  Г. Радянське архівне будівництво на Україні (1917–1973). – К.: Наукова думка, 1975. – С. 50. 29 ЦДАВО України, ф. 14, оп. 1, спр. 162, арк. 17–17 зв., 18. 30 Там само. 31 Там само, спр. 117, арк. 33. 32 Там само, арк. 42 зв. 33 Там само, спр. 254, арк. 100–102, 190. 34 Романовський В. О. Нариси з архівознавства. Історія архівної справи на Укра- їні та принципи порядкування в архівах. – Харків: Видання ЦАУ УСРР, 1927. – С. 4, 5, 135. 35 ЦДАВО України, ф. 14, оп. 1, спр. 257, арк. 20–21 зв., 22, 23; спр. 654, арк. 3, 120–123; спр. 655, арк. 3, 16, 26. 36 Там само, 162, арк. 20 зв.; спр. 261, арк. 4–4 зв. 37 Там само, спр. 638, арк. 19 зв., 20 зв. 38 Центральний архів стародавніх актів у Києві. Зб. статей за ред. В. О. Рома- новського. – К.: видавництво ЦАУ. – 1929. – 223.с. 39 Романовський  В.  О. Нариси з архівознавства. Історія архівної справи на Україні та принципи порядкування в архівах. – Харків: Видання ЦАУ УСРР, 1927. – 170 с. 40 Його ж.  Архів стародавніх актів та його фонди // Центральний архів старо- давніх актів у Київі. – К., 1929. – С. 6. 41 Романовський В. Рец.: “Archejon” – науковий журнал, присвячений архівним справам. Томи І та ІІ. Варшава, 1927 // АС. – Х., 1928. – Кн. 7. – С. 84–86; Його  ж. Рец.: “Archejon” – науковий журнал, присвячений архівним справам. Т. ІІІ. Варшава, 1928 // АС. – Х., 1928. – Кн. 8. – С. 80–82; Його ж. Рец.: “Archejon” – науковий журнал, присвячений архівним справам. Т. ІV. – Варшава, 1928 // АС. – Х., 1931. – Кн. 4 (15). – С. 94–95. 42 Його ж. Рец: Семенський Ю. Видавнича символіка. Проект встановити єд- ність. Варшава, 1928. // АС. – Х. – 1928. – Кн. 7. – С. 86–87. 43 Його  ж. Рец.: Український археографічний збірник. Видала АК УАН // АС. – 1928. – Кн. 5–6. – С. 106–114. 44 Його ж. Рец.: Бельчиков Н. Теория археографии // АС. – 1930. – Кн. 3 (14). – С. 134–138. 45 Його ж. Архів стародавніх актів та його фонди // Центральний архів старо- давніх актів у Київі. – К., 1929. – С. 29–31. 46 Романовський  В. Консервація пошкоджених грамот // АС. – 1930. – Кн. 2 (13). – С. 65–71; Його ж. Боротьба з архівними шкідниками // АС. – 1927. – Кн. 4. – С. 35–38; Його ж. З архівної техніки. Про переховування Московських приказних “стовпців” // АС. – 1931. – Кн. 4 (15). – С. 76–78. 47 Романовський  В. Наукова праця архівіста // Червоний архівіст. Бюлетень Київського губерніального архівного управління. – 1925. – Ч. 1–2 (січень). – С. 11. 48 Його ж. Вміло користуватися історичними джерелами // Науково-інфор ма- ційний бюлетень архівного управління УРСР. – К., 1960. – № 2 (40). – С. 46. 49 Його ж. Наукова праця архівіста // Червоний архівіст. Бюлетень Київського губерніального архівного управління. – 1925. – Ч. 1–2 (січень). – С. 14. 50 Архівознавство: Підручник для студентів вищих навчальних закладів Украї- ни / Редкол.: Я. С. Калакура (гол. ред.) та ін. – К., 1998. – 316 с. МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ138 51 Архівознавство: Підручник для студентів вищих навчальних закладів Украї- ни / За заг. ред. Я. С. Калакури та І. Б. Матяш. – К., 2002. – 356 с.; Нариси історії архівної справи в Україні / За заг. ред. І. Б. Матяш та К. І. Климової. – К.: Видавн. дім “КМ Академія”, 2002. – 612 с.; Хрестоматія з архівознавства: Навч. посіб. для студ. іст. спец. вищ. навч. закл. / Упоряд.: Г. В. Боряк та ін. – К.: Видавн. дім “КМ Академія”, 2003. – 408 с. 52 ЦДАГО України, ф. 263, оп. 1, спр. 64454, арк. 49. 53 ЦДАВО України, ф. 14, оп. 1, спр. 867, арк. 175. 54 ІР НБУВ, ф. Х, спр. 8158, арк. 24. 55 Переписні книги 1666 р. / Відпов. Редактор В. О. Романовський. – К.: Ви- дання ВАУН, 1933. – 448 с. 56 ЦДАМЛМ України, ф. 542, оп. 1, спр. 235, арк. 1 зв. 57 Романовский В. Киевский архив древних актов // Исторический журнал. – 1944. – № 5–6. – С. 92–93. 58 ДАСК, ф. Р-6007, оп. 1, спр. 120, 121. 59 ЦДАМЛМ України, ф. 10, спр. 140, арк. 1. 60 ДАСК, ф. Р-6007, оп. 1, спр. 521. 61 Там само, спр. 497, арк. 5. 62 Там само, спр. 309; спр. 497, арк. 11. 63 Там само, спр. 497, арк. 8–9. 64 Там само, спр. 548; спр. 502, арк. 52. 65 Там само, спр. 160, арк. 1–2; спр. 540, арк. 2; Романовский В. Научная ра- бота исторических кафедр Ставропольского педагогического института в 1949– 1950 учебном году // Вопросы истории. – 1950. – № 12. – С. 44. 66 ЦДАГО України, ф. 263, оп. 1, спр. 66855, т. 1, арк. 145–145 зв. Maha I. Victor Romanovskyi as an Outstanding Figure of Ukrainian Archival Affairs The article contains the description of life and creative development of V. Ro- manovskyi, a well-known historian and archivist, his essential contribution to the de- ve lopment of the national archival thought, formation of the centralized archival insti- tutions system of Ukraine.

Схожі ресурси