Ольгерд Ґурка і дискусії довкола історії Хмельниччини в польській міжвоєнній історіографії

В статті аналізуються погляди польського історика міжвоєнного періоду ольгерда Ґурки на події козацько-польських воєн середини XVII ст. досліджується перебіг дискусії між польськими істориками щодо нового погляду на проблеми польської історії....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Гриневич, Т.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2009
Schriftenreihe:	Архіви України
Schlagworte:	Статті та повідомлення
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26083
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Ольгерд Ґурка і дискусії довкола історії Хмельниччини в польській міжвоєнній історіографії / Т. Гриневич // Архіви України. — 2009. — № 3-4. — С. 5-20. — Бібліогр.: 57 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-26083
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-260832011-08-29T12:04:34Z Ольгерд Ґурка і дискусії довкола історії Хмельниччини в польській міжвоєнній історіографії Гриневич, Т. Статті та повідомлення В статті аналізуються погляди польського історика міжвоєнного періоду ольгерда Ґурки на події козацько-польських воєн середини XVII ст. досліджується перебіг дискусії між польськими істориками щодо нового погляду на проблеми польської історії. В статье анализируются взгляды польского историка межвоенного периода Oльгерда Гурки на события казацко-польских воен середины XVII века. Исследуется ход дискуссии между польскими историками вокруг нового взгляда на проблемы польской истории. In article sights of the Polish historian interwar period Olgerd Gurka on event cossacks-polish wars of the middle of XVII item are analyzed. The course of discussion between the Polish historians concerning anew sight at problems of the Polish history is investigated. 2009 Article Ольгерд Ґурка і дискусії довкола історії Хмельниччини в польській міжвоєнній історіографії / Т. Гриневич // Архіви України. — 2009. — № 3-4. — С. 5-20. — Бібліогр.: 57 назв. — укр. 0320-9466 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26083 929Гурка:930.1(438)"1918/1919" uk Архіви України Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті та повідомлення Статті та повідомлення
spellingShingle	Статті та повідомлення Статті та повідомлення Гриневич, Т. Ольгерд Ґурка і дискусії довкола історії Хмельниччини в польській міжвоєнній історіографії Архіви України
description	В статті аналізуються погляди польського історика міжвоєнного періоду ольгерда Ґурки на події козацько-польських воєн середини XVII ст. досліджується перебіг дискусії між польськими істориками щодо нового погляду на проблеми польської історії.
format	Article
author	Гриневич, Т.
author_facet	Гриневич, Т.
author_sort	Гриневич, Т.
title	Ольгерд Ґурка і дискусії довкола історії Хмельниччини в польській міжвоєнній історіографії
title_short	Ольгерд Ґурка і дискусії довкола історії Хмельниччини в польській міжвоєнній історіографії
title_full	Ольгерд Ґурка і дискусії довкола історії Хмельниччини в польській міжвоєнній історіографії
title_fullStr	Ольгерд Ґурка і дискусії довкола історії Хмельниччини в польській міжвоєнній історіографії
title_full_unstemmed	Ольгерд Ґурка і дискусії довкола історії Хмельниччини в польській міжвоєнній історіографії
title_sort	ольгерд ґурка і дискусії довкола історії хмельниччини в польській міжвоєнній історіографії
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Статті та повідомлення
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26083
citation_txt	Ольгерд Ґурка і дискусії довкола історії Хмельниччини в польській міжвоєнній історіографії / Т. Гриневич // Архіви України. — 2009. — № 3-4. — С. 5-20. — Бібліогр.: 57 назв. — укр.
series	Архіви України
work_keys_str_mv	AT grinevičt olʹgerdgurkaídiskusíídovkolaístorííhmelʹniččinivpolʹsʹkíjmížvoênníjístoríografíí
first_indexed	2025-07-03T05:41:18Z
last_indexed	2025-07-03T05:41:18Z
_version_	1836603176146436096
fulltext	5статті та повідомлення Тарас Гриневич ОЛЬГерД ҐУрКА І ДиСКУСІЇ ДОвКОЛА ІСТОрІЇ ХМеЛЬниччини в ПОЛЬСЬКІЙ МІЖвОЄннІЙ ІСТОрІОГрАФІЇ після закінчення першої світової війни польський народ, що по- над століття був поневоленим, відновив власну державність. в умовах незалежної польської держави постали нові реалії політичного існуван- ня польського суспільства, що потребували перегляду політичних та історіографічних концепцій. на зміну ідеям піднесення національної боротьби за незалежність постала необхідність переосмислення свого минулого задля прогнозування майбутнього. особливо відчутною була потреба відмови від ідеалізованих історичних образів, що протягом бездержавного періоду слугували вихованню патріотизму. Їх місце по- винен був зайняти прагматичний образ минулого, що з усіма своїми перевагами та недоліками мав стати відправним пунктом для форму- вання історичного світогляду майбутніх поколінь поляків у перегля- ді реалій свого існування. особливо актуальною така переоцінка була щодо проб лем історії стосунків поляків з сусідніми народами, зокрема тими, що входили до складу першої Речі посполитої і перебували в орбіті геополітичних амбіцій нової другої Речі посполитої. найбільш гостро це питання постало щодо спільної історії поляків та українців, яких поєднували як факти вдалої співпраці, так і трагічні сторінки кри- вавих воєн на взаємознищення. потребу вироблення нового погляду підсилювала й необхідність пошуку міжнаціонального консенсусу обох народів вже в умовах другої Речі посполитої. Центральною пробле- мою, актуалізованою історичною пам’яттю суспільства, стала історія Хмельниччини, що мала емоційні та контроверсійні оцінки в історіо- графії обох народів і була складною темою як для фахових істориків, так і для широких кіл інтелігенції також у ХХ ст. історіографічний вектор української проблематики мав виразне політологічне спрямування. в міжвоєнній польській історичній науці склались дві протилежні історіографічні орієнтації – “західна” та “схід- на”, представники яких схилялися відповідно до ідеологій політичних таборів “національних демократів” та прихильників Юзефа пілсуд- ського. представники “західної” історіографічної орієнтації вважали © тарас Гриневич, 2009 Статті та повідомлення статті та повідомлення6 пріоритетним для розвитку польщі її західний вектор зовнішньої полі- тики та інтеграцію в середовище західноєвропейських країн. натомість історики “східної” орієнтації бачили доцільність східного вектора роз- витку польщі, акцентуючи її цивілізаційну місію в регіоні Центральної та східної Європи. ідеали такої політики польщі вони бачили в пері- оді монархії ягеллонів, коли була створена держава міжнаціональної співпраці та верховенства права. саме зв’язки істориків “східної” істо- ріографічної орієнтації з політичним табором Ю. пілсудського, що роз- робив низку проектів “санації” різних сторін суспільного життя другої Речі посполитої та налагодження польсько-українського порозуміння, інтенсифікували процес переоцінки усталених історичних візій, що призвело до оновлення історичної науки. найяскравіше вказані прояви “ревізіонізму” в польській історичній науці міжвоєнного періоду відо- бразились у творчості ольгерда Ґурки. Зацікавлення сучасних істориків проблемами переоцінки історич- них візій та формуванню нових концептуальних і методологічних засад історіописання посприяли зростанню інтересу до діяльності о. Ґурки. особливо багато уваги його ідеями зміни концептуальних понять основ- них польських історичних шкіл приділили такі сучасні польські дослід- ники, як Єжи матерніцкі1, анджей Ґрабскі2, Збігнев Ромек3 та марія вєжбіцка4. але попри значну увагу сучасної науки до ідей о. Ґурки спеціального дослідження його бачення періоду Хмельниччини досі немає. натомість дослідження висвітлення проблем Хмельниччини в працях о. Ґурки дозволить реконструювати контекст історії України в науковому доробку вченого. також акцент на проблемах козацько- польських воєн середини XVII ст. допоможе визначити вагомість цієї проблематики для всієї польської історичної свідомості. Розгортання ж дискусії між польськими істориками міжвоєнного періоду дозволить краще зрозуміти особливості трансформації самої польської історичної науки в даний період. ольгерд Ґурка (1887–1955) розпочав свій науковий шлях під час навчання в університетах львова та відня. справжню наукову школу пройшов у свого вчителя – видатного польського історика-медієвіста першої третини ХХ ст. станіслава Закшевського, під керівництвом кот рого захистив докторську працю у львівському університеті (1909). під час першої світової війни служив у польських легіонах. після за- кінчення військової кар’єри 1925 року став учителем історії у львів- ських гімназіях. як прихильник політичного табору Ю. пілсудського, він протягом 1927–1930 рр. був головним редактором газети “Dziennik Lwowski”, що виступала з позицій підтримки правління уряду санації. З 1934 р. працював професором львівського університету, а в 1931–1938 рр. – генеральним секретарем східного інституту в варшаві. в роки другої світової війни керував відділом справ національностей при емі- 7статті та повідомлення граційному уряді в лондоні, де, зокрема, обстоював ідею порозуміння з українцями. після війни о. Ґурка повернувся до польщі і з 1954 р. продовжив викладацьку працю у варшавському університеті5. свої перші дослідження о. Ґурка присвятив періоду польського середньовіччя, де у зв’язку з дослідженнями історії сілезії заперечив тезу німецьких істориків про цивілізаційну роль німецьких колоністів на цих землях в Хіі ст. але найяскравіше його історіографічні ідеї по- чали проявлятися вже в працях 30-х рр. “Чорноморська проблема в по- літиці польського середньовіччя. Частина і: 1359–1450”6 та “історична реальність та потреби польщі на південному сході”7. Зокрема, в першій з них він вступив у полеміку з поглядами медієвіста, дослідника історії міста львова, олександра Чоловського на події польсько-молдавської війни 1359 р., що перейшли з його досліджень у всі наступні праці поль- ських істориків, заперечивши саме існування в цей час молдавської дер- жавності. в наступних дослідженнях полеміка між обома дослідниками продовжилася вже щодо проблем історії Хмельниччини і часто набира- ла гострого, подекуди особистого, характеру. наприклад, у відповідь на низку “найвищою мірою непристойних зауважень” у праці Чоловського щодо поглядів Ґурки, останній звинуватив його у використанні “неавтен- тичних джерел та фальшивих цитат”. У згаданих працях о. Ґурки відо- бразились його візії причин занепаду польщі через шляхетську сваволю та слабкість королівської влади, що кореспондувалось з поглядами істо- риків, прихильних табору Ю. пілсудського, на потребу сильної влади та провідну роль керівної особи в політичному житті. також проглядаєть- ся близькість його поглядів до постулатів Краківської історичної школи, представники якої основну причину падіння першої Речі посполитої бачили у внутрішньому занепаді польського суспільства, виродженню “шляхетської демократії” та політичного устрою держави. перші праці о. Ґурки виразно позиціонують дослідника як при- хильника “східної” історіографічної орієнтації8. велика увага автора до проблем відносин польщі з наддунайськими князівствами, Кримським ханством та османською імперією вказує на його прихильність до ідеї пріоритетності східного вектора зовнішньої політики Речі посполитої. також він поставив під сумнів ряд центральних для польської полі- тичної думки та історіографії концепцій. Зокрема, о. Ґурка підважив основи ідеї “польщі, як передмур'я християнства”, визначивши маргі- нальність мілітарних конфліктів польщі та османської імперії і охарак- теризувавши Річ посполиту не як “мур” Європи від татарської загрози, а як терени експлуатації з боку Кримського ханства її економічних та людських ресурсів9. У своїх працях він указував на часту недооцінку владою південно-східного напрямку розвитку і оцінював польську по- літику в цьому напрямку як історію втрачених можливостей та зана- пащених проектів. статті та повідомлення8 У своїх дослідженнях історії польщі ХVI–ХVII ст. Гурка висунув гасло “ревізіонізму” всієї польської історичної науки, під яким розу- мів “висвітлення в історичній науці і використання для шкільних цілей безоглядної правди про історію, здобуту через застосування найнові- ших наукових методів, опертих на незаперечні факти, статистичні дані і об’єктивні результати досліджень [...], що мають ціллю перегляд ряду оцінок”10. на противагу його “ревізіонізму”, професор оскар Халєцкий висунув термін “традиціоналізму” як збереження усталених в історіо- графії концептуальних висновків і оцінок. Центральне місце в дослідженнях о. Ґурки займала проблема пере- оцінки історичних уявлень на період польсько-козацьких війн середини ХVII ст., що склалися в польській історіографії і в свідомості широкого суспільного загалу у міжвоєнний період. Розв’язуючи її, дослідник, як першочерговий чинник у формуванні сучасної йому історичної свідо- мості, визначив впливи образів минулого, навіяних романом Генріка сінкевича “вогнем і мечем”. історик зазначав, що “образ, накинутий цілому польському народові 50 років тому, з так геніально і постійно діючою силою, є вирішальним для нашого відчуття минулого більше, аніж всі університетські кафедри разом взяті”11. сінкевичівські картини минулого через процес шкільного виховання безпосередньо впливали на формування історичних уявлень поколінь поляків і, вкоренившись у свідомості, транслювалися на саму історичну науку. однією з безпо- середніх причин такого стану речей Ґурка бачив у формуванні польської історіографії всього попереднього бездержавного періоду з оглядом на практичні цілі виховання патріотизму. З таких позицій у польському суспільстві, шкільництві та історичній науці був сприйнятий роман Г. сінкевича “вогнем і мечем”, що розглядався як засіб для “зміцнен- ня сердець”. З відновленням польської державності постала проблема зміни попередніх уявлень та цілей, що за нових реалій існування уже не мали застосування12. саме такий недоцільний, а навіть шкідливий вплив чинить “суцільно фальшивий образ Хмельниччини”, зображений у “вогнем і мечем” на “виховання наших [польських] сучасних і май- бутніх поколінь щодо українців і руської проблеми в минулому, як і в сучасності [...], загострюючи яскравість націоналізму, як по-польській, так і по-українській стороні”13. попри негативний вплив художніх образів Г. сінкевича таку ж роль, на його думку, відігравали і праці польського історика людвіка Кубалі, що носили емоційно забарвлений характер суб’єктивних ідей автора. подібний шкідливий вплив на укра- їнську історіографію, з свого боку вчинили, на думку ученого, праці м. Грушевського, що розглядав події XVII ст. крізь призму сучасної йому політичної доцільності. такі погляди о. Ґурки викликали бурхливу реакцію як з боку ши- роких кіл громадськості, так і з боку професійних істориків. останні 9статті та повідомлення поставили під сумнів висновки дослідника і звинуватили його у вибір- ковому використанні історичних фактів та викривленому їх висвітлен- ні. полеміка між опонентами поступово переходила межі наукової дис- кусії і нерідко набувала різкого особистісного характеру. найзапекліші опоненти історика, бажаючи поставити під сумнів науковий характер його висновків, з сарказмом називали їх “одкровеннями”14. Ґурка ж зна- ходив причини такого ставлення до своїх ідей в “непідготовленості чи- тацького загалу”. самі ж опоненти Ґурки наголошували на “ударах по пам’яті славних героїв історичної повісті сінкевича” і називали його праці “шкідливою боротьбою”15. такі оцінки ідей дослідника та спроби відстоювати правдивість образів минулого у “вогнем та мечем” вказу- вали на саму суть полеміки – захист історичних уявлень та стереотипів, що побутували в свідомості польського народу та були тісно пов’язані з польською національною ідеєю. спроби підважити історичні міфи розглядались і серед широкого громадського загалу, і польськими іс- ториками як удари по підвалинах самої польської національної свідо- мості. як представник політичного табору Ю. пілсудського, о. Ґурка об- стоював погляди “східної” історіографічної орієнтації в польській іс- торичній науці, що приділяла значну увагу “ягеллонській ідеї”. саме її прихильники розглядали період XV – першої половини XVII ст. в іс- торії Речі посполитої як час існування багатонаціональної держави з ідео логією міжнаціональної співпраці та демократії. З даних позицій період польсько-козацьких воєн середини XVII ст. оцінював і о. Ґур- ка, вбачаючи в них громадянську війну, по суті “братовбивчу бороть- бу” двох народів. З цієї позиції він звинувачує сінкевича, котрий “не наводить жодного моменту, що це є боротьба побратимчих таборів, а лише протиставляє нібито козацьку дикість апофеозові шляхетства та олігархії”16. такі погляди дослідника суперечили усталеній в польській історіографії і популяризованими в працях людвіка Кубалі і Франціш- ка Равіти-Гавронського поглядам на Хмельниччину як стихійний бунт суспільних маргіналів, метою якого було задоволення нижчих інстинк- тів мас до нищення всіх цивілізаційних здобутків. причини повстання на чолі з Хмельницьким о. Ґурка бачив у за- силлі в тогочасному суспільному житті магнатської та шляхетської олігархії. автор підтримував думку видатного історика Юзефа Шуй- ського, котрий вважав, що козаки були “поляками, котрі збунтувались не проти польщі, але проти форми управління, котра чинила їм утис- ки, проти безправ’я, котрому вони піддавались”17. Зі свого боку, Ґурка висловлював навіть думку про збіжність політичних позицій козацтва та центральної королівської влади щодо панування коронного гетьма- на та “королев’ят” в Україні, а також усунення посередництва у сто- сунках обох сторін18. саме політика місцевої влади та магнатів мали статті та повідомлення10 негативний вплив як на загальнодержавну справу, так і на становище краю та його населення. “тогочасна колонізація України, будучи на- справді перетасуванням схизматиків між собою, була національно без- цільною, а державно – шкідливим баластом із сумнівною економічною користю”19. також дослідник підкреслює вірність козацтва особі коро- ля – “для них його особа була чимось божественним і вони відійшли [з-під Замостя – Т. Г.] з наказу Хмельницького, у відповідь на листи і по сольства новообраного короля яна Казимира, не лише спокійно, але і винятково дисципліновано”20. Розглядаючи Хмельниччину з позицій громадянської війни, о. Ґурка підкреслював значну роль участі української шляхти у боротьбі по сто- роні козаків. такі свої висновки історик зробив на основі проведеного в. липинським дослідження козацького реєстру 1649 р. Ґурка відзначив приналежність до козацького табору “тисяч шляхтичів з першорядних польських фамілій, не лише грецької віри чи дисидентів, але і римської, нерідко навіть членів сенаторських родів”21. такими особами він зо- крема вважає “винятково талановитого вождя”, “учня Жолкєвського” – Богдана Хмельницького та “шляхтича, що писав дипломатичні листи до лянцкоронського” – івана Богуна. підкреслюючи братовбивчий харак- тер війни, Ґурка відзначає участь представників одного шляхетського роду Хмєлєцких у військах обох сторін конфлікту. в своєму досліджен- ні походження видатних постатей періоду Хмельниччини історик обсто- ював думку про шотландське походження максима Кривоноса. Запеклий опонент Ґурки – Зиґмунд лясоцкі – знаходив в його пра- цях пряме запозичення ідей із досліджень в. липинського. саме з його праць, на думку критика, історик почерпнув “недокладні дані про чи- сельність шляхти, що приєдналась до Хмельницького, відомості про Кривоноса як шотландця”. саме його “тенденційне ставлення до по- ляків та глорифікації Хмельницького та козаків отримало особливу підтримку в доктора Ґурки”22. позиції о. Ґурки опонував також його вчитель с. Закшевський, котрий, посилаючись на дослідження м. Гру- шевського, заперечив його шотландські корені та виводив козацького ватажка з місцевої збіднілої шляхти23. о. Ґурка також пише про присутність козаків на службі в корон- ному війську. він відзначає участь у війні 1648–1649 рр. вождя селян- ських загонів Ганжі та козацького ватажка Забузького, котрий, зокрема, займався налагодженням зв’язку між обложеним Збаражем та королів- ським військом. З даного питання в польській науці розгорнулася ши- рока дискусія щодо особи посланця із Збаража до військ короля яна Казимира скжетуського, що став прототипом для однойменного героя “вогнем і мечем” Г. сінкевича. о. Ґурка, спираючись на звичаї вико- ристання коронним військом у ролі посланців та шпигунів, головно, русинів, євреїв, німців, рідше – вірмен, але ніколи не поляків, зробив 11статті та повідомлення висновок про його українське походження. Ще вагомішим доказом до- слідника були свідчення папського нунція при війську яна Казимира джованні де торреса, який прямо називає скжетуського русином та схизматиком24. такі погляди на особу загальнонаціонального героя, прикладу для наслідування молодим поколінням поляків, сколихнули польську пуб- лічну думку і викликали гостру критику як зі сторони преси, так і на- укових кіл, що намагались вберегти від посягань образ борця-патріота. найзапеклішим опонентом Ґурки в цьому питанні став Зиґмунд лясоц- кі, який виступив проти “карикатурної постаті козака, вимальованої в фантазії титулованого професора університету, доктора Ґурки”. він провів дослідження згадок про особу скжетуського в джерелах. на цій основі дослідник висунув ідею про походження прототипу сінкевичів- ського героя з католицького шляхетського роду з теренів великополь- щі. Ці висновки лясоцького підтримав і с. Закшевський25. Запеклий спротив висновкам Ґурки з боку деяких дослідників вка- зував на гостроту проблеми польсько-українських стосунків у баченні польського суспільного загалу. непримиренний спротив викликали спро- би “очищення” повстанців від ярликів кривавих грабіжників, підступних зрадників, примітивного та ворожого всякій цивілізації натовпу. такі ідеї дослідника викликали спротив передусім через укоріненість у свідомості широких кіл польського суспільства міжвоєнного періоду ідей сарматиз- му, з його культом національної та соціальної вищості, а також ідеології націонал-демократичного політичного табору з постулатами асиміляції непольських народів Речі посполитої. З іншого боку, ідеї о. Ґурки та ін- ших представників “східної” історіографічної орієнтації та політичного табору Ю. пілсудського вказують на початки перегляду подій минулого та проектів врегулювання польсько-українських стосунків у майбутньо- му в середовищі нової польської інтелектуальної еліти. Центральне місце в наукових дебатах щодо ролі яскравих постатей у подіях середини XVII ст. посіла дискусія довкола діяльності “князя яреми”, що тривалий час розглядався в польському суспільстві як вті- лення рис ідеального вождя “шляхетського народу” доби Хмельниччи- ни і став символом непримиренності польсько-українського конфлікту. погляди Ґурки прямо суперечили укоріненому в польській історичній науці погляду на особу князя яреми як непересічного вождя та пол- ководця, самовідданого патріота батьківщини. Зростаюча глорифікація вишневецького в історіографії розпочалась “історичними нарисами” людвіка Кубалі, що, на думку Ґурки, були переповнені вигадками ав- тора, створивши повністю протилежний до реальності образ. пізніше ці ідеї були узагальнені у художньому образі князя ієремії у “вогнем і мечем” Г. сінкевича, а також у популярних нарисах історії козаччини Ф. Равіти-Гавронського. в 30-х рр. вони безпосередньо вплинули на статті та повідомлення12 відображення діяльності князя яреми у працях в. томкєвича “ієремія вишневецький” та л. Фронся “оборона Збаража”. в своїх досліджен- нях о. Ґурка змалював цілком протилежний образ я. вишневецького, охарактеризувавши князя як “вигнанця, підступного грабіжника, мучи- теля, направо і наліво плануючого змови, що раз за разом втікав від ворога [...], що міг пориватися вбити самого короля і вирізати сенаторів з помсти за демаскування його як судового шахрая”26. така позиція ви- кликала шквал критики і з університетських кафедр, і зі сторінок періо- дики. особливо активно з позиціями о. Ґурки полемізували владислав томкєвич (щодо політичної та суспільної ролі князя) та мар’ян Кукєль (про військову сторону його діяльності). аргументуючи свої погляди, о. Ґурка навів факти пограбування вишневецьким маєтків удів і сиріт по його родичах, а також підступ- ного захоплення володінь інших шляхтичів. але найвагомішим зви- нуваченням проти князя яреми було наведення даних про його змову з Б. Хмельницьким. доводячи свою позицію, Ґурка вступив у дискусію з вій ськовим істориком генералом м. Кукєлєм, зокрема, з ідеєю остан- нього щодо неможливості надання військової допомоги відступаючим силам коронного гетьмана миколи потоцького з боку князя. спираючись на методику подібних обрахунків у “нарисі військової історії” самого м. Кукєля щодо маршрутів походів яна собеського в 1672–1681 рр.27, він вирахував відстань і час, потрібні на дорогу для військ вишневець- кого. така необхідність часу для походу військ яреми складала 3−5 днів, тоді як князь не пройшов дану відстань і за 3–4 тижні, чим цілеспрямо- вано допустив до розгрому коронних військ під Корсунем. Цю позицію історика заперечив в. томкєвич у своєму дослідженні битви під Кумей- ками 1637 р. він висунув версію про те, що відмова допомоги з боку вишневецького не зумовила зміну планів м. потоцького після звістки про жовтоводську поразку. на думку дослідника, дії коронного гетьмана були заздалегідь сплановані згідно з досвідом тактики боротьби проти козацьких повстань, здобутим ще в кампанії проти павлюка в 1637 р.28 іншими свідченнями о. Ґурки на користь змови я. вишневецького та Б. Хмельницького було їх листування, де князь та козацький гетьман підкреслюють свої дружні стосунки. про це також свідчили факти кар- ної експедиції військ Хмельницького проти повстанських загонів неба- би, що пограбували маєтки князя, та відправлення гетьманом винуватців цього інциденту на покарання до вишневецького29. Компрометувало князя ярему також звинувачення його у втечі з Задніпров’я та похід на правобережжя з метою захисту власних маєт- ків. тут о. Ґурка вступив у дискусію з протилежною позицією дослід- ника діяльності ієремії вишневецького в. томкєвіча30. найбільше заки- дів о. Ґурка висловив щодо пограбування князем зібраних львів’янами коштів на оборону міста та полишення напризволяще безборонного 13статті та повідомлення львова. доводячи свою позицію, історик заперечив думку м. Кукєля про неможливість оборони міста і довів, що князь ярема не планував захищати львів, наймаючи не піхоту, а виключно кавалерію, яку хотів використати як засіб тиску на елекційному сеймі31. також о. Ґурка заперечив військові заслуги я. вишневецького, що підносились у польській історіографії. Зокрема, опонуючи відомому історикові владиславові Конопчинському, він обґрунтовував тезу про втечу князя одним із перших у битві при пилявцях. дослідник підва- жив погляди про героїчну оборону Збаража коронними військами під керівництвом вишневецького, висвітлені у дослідженнях м. Кукєля32 та в. томкєвіча33, і вказав, що всією обороною командував насправді анджей Фірлєй. також о. Ґурка прямо заперечив твердження автора “оборони Збаража в 1649” л. Фронся про головну роль військ князя у обороні фортеці34. сам же історик вважав, що дії я. вишневецького не мали вагомого значення, а його популярність серед значного чис- ла оборонців Збаража мотивував схильністю князя до бунтів, що було характерно рисою тогочасної шляхти35. о. Ґурка заперечив тезу про командування князем яремою наступом коронного війська на третій день битви під Берестечком, у чому спирався на проведені м. Корду- бою дослідження щоденників осьвєнціма. він вважав, що популярні в польській літературі оповіді про цю особисту атаку князя на чолі польського війська є суцільною вигадкою людвіка Кубалі36. о. Ґурка виводив початки глорифікації я. вишневецького з прославленням його особи євреями, з якими князь мав тісні економічні стосунки37. Зі свого боку, Ґурка підносив військові заслуги анджея Фірлєя, миколи остророга, адама Кісіля, організаторські та полководські та- ланти Єжи оссолінського та короля яна Казимира38. Зауважимо, що такі оцінки діяльності окремих осіб відображають його погляди на ви- значальну роль особи правителя-лідера в житті суспільства, співзвучні концепціям представників політичного табору Ю. пілсудського щодо значення міцної влади для спрямування суспільного прогресу. також схвальні оцінки, висловлені істориком щодо дій Є. оссолінського та а. Кісіля з мирного врегулювання конфлікту з козаками, позиціонують о. Ґурку як прихильника концепцій міжнаціонального порозуміння та співпраці в межах другої Речі посполитої, що розроблялися табором санації. сама ж критика піднесення особи князя яреми на п’єдестал національного героя була спробою заперечення виховання молодого покоління поляків на прикладах одіозних постатей “героїв” польсько- українського протистояння. “Ревізія” історіографії центральної для польської візії минулого доби Хмельниччини не могли оминути і методологічної сторони її до- сліджень. о. Ґурка, вдаючись до критики численних досліджень, взявся шукати причини їх слабкої наукової цінності в недоліках самої дослід- статті та повідомлення14 ницької методики, що використовувалась у польській історичній науці. Його зауваження перш за все стосувались значного суб’єктивізму, од- нобічного розгляду досліджуваної проблеми та невикористання поль- ськими істориками нових напрацювань європейської методології. неза- довільне становище історіописання він виявляв у його підпорядкуванні прагматичним потребам виховання, що “в бездержавний період могло мати агітаційну цінність”. Це стало причиною того, що сучасна Ґурці польська історична наука перестала відповідати самому визначенню іс- торії як “осягненню правди про минуле”. досягти цього можна лише через логічну критику фактів, висвітлених в історичних джерелах. на- томість, у польській історіографії події XVI–XVII ст. “описуються зши- ванням поруч себе легко доступних джерел, без попередньої критики, а не працею через логіку та методологію”39. найяскравіше, як вважав о. Ґурка, слабкість дослідницької мето- дології проявлялась у працях, присвячених військовій історії, де до- слідники не звертались до спеціальної методології, випрацюваної євро- пейськими істориками. Це, наприклад, стало причиною його критики найбільш капітальної серед польських досліджень військової історії праці “історія війн і вояччини в польщі” тадеуша Корзона, що показала “нерозуміння суті операційних дій і не провела двостороннього дослі- дження кожної військової дії”40. саме в працях т. Корзона та л. Кубалі дослідник бачив початки сучасного йому дослідницького суб’єктивізму та перекручень, що сформували домінуючий в польській історичній на- уці “кубалівсько-корзонівський метод, котрий не дозволяє осягнути іс- торичну реальність”. вагомий внесок в історичну науку о. Ґурка зробив ревізією чи- сельності армій у війнах XVII ст. свої, значною мірою революційні стосовно всієї попередньої польської історіографії дані, йому вдалося здобути, вдаючись до спеціальної методики, виробленої західноєвро- пейською наукою, котра ще не застосовувалась у дослідженнях поль- ських істориків. використовуючи специфічну методику досліджень спеціальної історичної дисципліни – військової історії, Ґурка став фактичним зачинателем таких досліджень у польській історичній на- уці. спираючись на досвід подібних обчислень у німецькій історіогра- фії, проведений Гансом дельбрюком, та на військові спостереження, він повністю заперечив астрономічні цифри воюючих армій, зокрема, козацькі – 200–500 тис. та татарські – 100–300 тис. Беручи за основу своїх обчислень офіційні переписи населення Криму, проведені росій- ською окупаційною владою в 1783 р., і визначену ними чисельність населення в 155 тис.41 та можливі зміни в його чисельності протягом XVII–XVIII ст., він висуває цифру 180–200 тис. татарського населення Кримського ханства в XVII ст.42. максимальну мобілізаційну можли- вість ханства він визначає на 40–60 тис., зазначаючи, що найчастіше в походах брало участь до 20–30 тис. воїнів. 15статті та повідомлення такі дані о. Ґурки заперечував З. лясоцкі на основі свідчень дже- рел XVI–XVII ст., хоча в своїй праці він переважно спирався на до- волі суб’єктивні дані немусульманських джерел43. Частково узгодити позиції обох дослідників спробував в. Конопчиньскі, котрий, погоджу- ючись на “обрізання традиційних чисел до половини”, відзначив потре- бу враховувати чисельність армій, наведену в джерелах. можливими учасниками походів він вважає “грабіжників, що жили поза Кримом”, які могли значно збільшити чисельність війська44. о. Ґурка в своїх дослідженнях військових сил визначив, що дані козацьких реєстрів 1649 та 1654 рр. насправді відображали реальний чисельний стан армії Хмельницького. також історик визначив чисель- ність козацького війська під Замостям в 25–30 тис., під Збаражем – на 30–40 тис. (загальне число козацько-татарського війська складало 50–60 тис.), а під Берестечком – 40–50 тис. (а разом з татарами – 70– 80 тис.). саме невеликою чисельністю козацько-татарського війська в битві під Берестечком він мотивує невдалий для союзників перебіг кампанії45. Укоріненість у польській історіографії астрономічних цифр чи- сельності ворожих щодо польського війська армій, котра до того часу не зазнавала верифікації, мала також ідеологічну основу. Зображення в романтизованій візії минулого гігантських армій ворога, яким про- тистояла жменька шляхетних борців-патріотів, героїзувало їх “подви- ги”. З іншої сторони, зображення багатотисячних мас саме козацько- селянського війська відображало ідеологію шляхетського сарматизму, що глорифікувала тріумф цивілізаційно вищої аристократії над темним примітивним натовпом людей нижчого стану. Головним інструментом здобуття об’єктивного історичного знання о. Ґурка вважав історичне джерело. саме тому центральною методо- логічною проблемою в його дослідженнях була робота над критикою джерел і відбору найбільш достовірних з них. із цих позицій Ґурка ви- ступив за перегляд комплексу джерел, що використовувався в поль- ських дослідженнях історії Хмельниччини. Здійснюючи ревізію фактів, якими оперувала польська історична наука міжвоєнного періоду, о. Ґурка зробив висновок про велику кіль- кість видуманих подій, що не мали підтвердження в джерелах і посту- пово переходили з давніших праць у сучасну літературу. Зокрема, він відзначає написання історичних праць на основі “гарних і бурхливих фантазій” л. Кубалі, як це, наприклад, стосувалося “оборони Збаража” л. Фронся46. також Ґурка критикує алєксандра Чоловського за вико- ристання ним, як основних джерел у дослідженнях та полеміці, компі- лятивних щоденників маскєвича та “апокрифічного” літопису велич- ка47. подібні закиди він робив і щодо використання цих джерел у праці в.томкєвича та оцінки ним особи я. вишневецького згідно з свід- статті та повідомлення16 ченнями “Громадянської війни з козаками” твардовського, автор якої, будучи клієнтом князя, виступав його тенденційним прихильником48. натомість в. Конопчинського вчений звинувачував у слабкій орієнта- ції в джерелах і незнанні історичних фактів49. до категорії ненаукових праць, поряд з “історичними нарисами” л. Кубалі, о. Ґурка зарахо- вував і дослідження періоду Хмельниччини пера Францішка Равіти- Гавронського50. історик також підважував використання в історичних дослідженнях ряду сумнівних джерельних свідчень. Зокрема, він за- перечував укорінені в історіографії погляди про полонення Б. Хмель- ницького іслам-Гіреєм ііі у битві під Берестечком, що базувались на поширеній в джерелах плітці від “шляхтянки з під Константинова, як хан прив’язував Хмельницького до коня”51. в підсумку, о. Ґурка закли- кав більше використовувати іноземні джерела, надавати перевагу в до- слідженнях офіційним урядовим даним та піддавати ґрунтовній критиці описові джерела, зокрема, “призначені для широкого кола читачів”52. Зі свого боку, в дискусію про особливості використання історич- них джерел, зокрема, в дослідженні чисельності татарського війська, вступив станіслав Кучинський, що висловлював свою позицію як на публічних дебатах у варшавському університеті, так і на сторінках “військово-історичного огляду”. в своїй праці він дослідив особливос- ті традицій наведення чисельності військ у різних європейських і схід- них джерелах, виділив критерії оцінки їх достовірності і на основі цьо- го провів їх критику. виокремивши значну групу достовірних джерел щодо наведених у них даних чисельності військ, Кучинський показав їх співзвучність в запереченні “мінімалістичних” даних Ґурки. також він відзначив тенденційність дослідника у відборі джерельних фактів щодо діяльності князя ієремії вишневецького та зробив висновок про занадто критичний і односторонній підхід о. Ґурки до їхніх даних53. інший критик його ідей – З. лясоцкі – звинуватив історика в тому, що Ґурка, наголошуючи на використанні ним невідомих для науки джерел, насправді жодного з них не використав. “всі джерела, до яких відсила- ється доктор, є відомими з праць Кубалі, які о. Ґурці подобається на- зивати “новелками”54. також лясоцкі відзначив наслідування істориком наукових висновків, зроблених в. липинським щодо ряду історичних джерел. такий перегляд історичної візії подій середини XVII ст. як періо- ду, що викликав чи не найбільше зацікавлення істориків та широкого кола громадськості, тягнув за собою і потребу переосмислення концеп- цій розвитку цілої польської історичної науки. о. Ґурка, підкреслюючи укоріненість у польській історіографії розгляду подій XVII–XVIII ст. з оглядом на “кінцевий результат” епохи – поділи Речі посполитої, бачив постійний пошук серед фактів минулого оптимістичних “знаків розради”. вдаючись до аналізу концепцій “песимізму” в польській істо- 17статті та повідомлення ріографії (прихильники якої бачили причини падіння Речі посполитої “у власній вині”, зокрема у політичній анархії, що була спричинена відсутністю сильної одноосібної влади) та “оптимізму” (що визначали їх в агресії сусідів), він помітив у таких позиціях причини проблем розвит ку польської історичної науки. Зокрема, в історіографії після 1918 р. негативні впливи чинила тенденція розглядати “песимістичну” позицію застарілою та неправильною. також, вбачаючи причини втра- ти польщею своєї державності в моральному розкладі “шляхетського народу” та виродженні політичної системи першої Речі посполитої, о. Ґурка виступив із захистом цих “песимістичних” позицій Краків- ської історичної школи. Зі свого боку, він наголосив на перетворен- ні польського народу і його духовному оновленні протягом останніх 150 років, що дозволило полякам власними силами відродити свою державність55. сучасну ж йому науку він називав “історіографією на- ціональної безвідповідальності” на противагу якій стояли погляди, “що робили і будуть робити відповідальними народ і особу”56. З огляду на відновлення державності, вважав о. Ґурка, польська історична наука повинна відмовитися від піднесення за всіляку ціну своїх минулих ді- янь і тому потребує реалістичного та, часом, критичного підходу до минулого. такою реабілітацією позицій Краківської історичної школи о. Ґурка наголошував на актуальності її ідей в сучасній йому політич- ній та суспільній ситуації, що потребувала відповідальної праці кожно- го громадянина по розбудові державності. Ці ідеї повинні були стати підґрунтям концепцій панівного політичного табору Ю. пілсудського, представники якого наголошували на відродженні польської держав- ності власними зусиллями народу та акцентували на ролі в цьому про- цесі особи Керівника держави. Гострота полеміки довкола поглядів о. Ґурки і спротив широких кіл істориків спробам підважити укорінені історичні візії, вказала на перебування польської історичної науки на початковій стадії перегля- ду традицій історіографії бездержавного періоду, що сформувались під впливом романтизації минулого і підпорядкування його політич- ним потребам боротьби за незалежність. як зазначив польський істо- рик м. серейський, реакція істориків засвідчила те, “як важко було відступати від прийнятих поглядів і вирішувати проблеми Речі по- сполитої і її падіння, хоча вони вже давно віджили себе в категоріях науки”57. в цьому аспекті закономірною є розгортання дискусії саме довкола проблем польсько-козацьких воєн середини XVII ст., що вка- зало на живучість у польській історичній свідомості бачення минулого польсько-українських стосунків ще крізь призму ідей сарматизму часів і Речі посполитої. Боротьба довкола старих концепцій привела також до появи нових тенденцій у середовищі польських інтелектуальних та політичних еліт, зокрема, з табору Ю. пілсудського, акцентувала по- статті та повідомлення18 требу вироблення нових форм бачення минулих і сучасних стосунків польського та українського народів. використання о. Ґуркою різно- манітних передових для міжвоєнного періоду дослідницьких методів сприяли отриманню багатьох цінних і для сучасної історичної науки даних. методи ж роботи історика з джерелом дали змогу сформувати більш реалістичний образ минулого. нові концептуальні підходи, по- збавлені багатьох стереотипних оцінок, дозволили побачити історичні події в їх новому ракурсі. натомість, позиції о. Ґурки щодо “ревізіо- нізму” самої міжвоєнної польської історичної науки знаходилися під впливом ідеології політичного табору санації, що головним своїм зав- данням ставив “оздоровлення” всіх сторін суспільного життя польщі і його модернізацію відповідно до світових тенденцій цивілізаційного розвитку. 1 Maternicki J. Historia i historycy. Studia i szkice historiograficzne. – Rzeszów: Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego, 2005.– S. 47. 2 Grabski A.F. Zarys historii historiografii polski. – Poznań: Wydawnictwo Poznańskie, 2003. – S. 172–173. 3 Romek Z. Olgierd Górka. Historyk w służbie myśli propaństwowej (1908– 1955). – Warszawa: Wydawnictwo Literackie Semper, 2007. – S. 142. 4 Wierzbicka M., Romek Z. Olgierd Górka // Słownik historyków polskich. – Warszawa: Wiedza Powszechna, 1994. – S. 156–157. 5 Ibidem. – S. 156–157. 6 Górka O. Zagadnienie czarnomorskie w polityce polskiego średniowiecza. Część I. 1359–1450. – Warszawa, 1933. – S. 68. 7 Górka O. Dziejowa rzeczywistość a racja stanu Polski na południowym Wschodzie. – Warszawa, 1933. – S. 30. 8 Maternicki J. Historia i historycy... – S. 47. 9 Górka O. Dziejowa rzeczywistość a racja stanu Polski ... – S. 21, 14–15. 10 Górka O. Liczebność Tatarów Krymskich i ich wojsk. – Warszawa, 1936. – S. 3. 11 Górka O. “Ogniem i mieczem” a rzeczywistość historyczna. – Warszawa, 1934. – S. 3. 12 Ibidem. – S. 8. 13 Ibidem. – S. 4. 14 див. наприклад: Lasocki Z. “Ogniem i mieczem” w świetle rewelacyj dra Górki. – Kraków, 1934. – S.14. 15 Lasocki Z. “Ogniem i mieczem” w świetle rewelacyj dra Górki. – Kraków, 1934. – S. 3. 16 Górka O. “Ogniem i mieczem”... – S. 43. 17 Ibidem. – S. 6. 18 Ibidem. – S. 46. 19 Ibidem. – S. 24. 20 Ibidem. – S. 15. 21 Ibidem. – S. 5. 22 Lasocki Z. Czy Skrzetuski był kozakiem. – S. 7. 23 Zakrzewski S. Zagadnienia Historyczne. T. 1. – Lwów: Wydawnictwo Zak- ładu Narodowego im. Ossolińskich, 1936. – S. 98–99. 19статті та повідомлення 24 Górka O. “Ogniem i mieczem”... – S. 85. 25 Lasocki Z. Czy Skrzetuski był kozakiem. – Kraków, 1935. – S. 26; La- socki Z. Skrzetuscy. – Warszawa: Polskie Towarzystwo Heraldyczne, 1937. – S. 24. Zakrzew ski S. Zagadnienia Historyczne. T. 1... – S. 95–96. 26 Górka O. “Ogniem i mieczem”... – S. 7. 27 Kukiel M. Zarys historii wojskowości w Polsce. – Poznań: Wydawnictwo KURPISZ S. A., 2007. – S. 119. 28 Tomkiewicz W. Bitwa pod Kumejkami // Przegląd Historyczno-Wojskowy. – 1936. – T. IX – S. 261. 29 Górka O. “Ogniem i mieczem”... – S. 97. 30 Tomkiewicz Wł. Jeremi Wiśniowiecki (1612–1651). – Warszawa: Towarzyst- wo Naukowe Warszawskie, 1933. – S. 196–197. 31 Górka O. “Ogniem i mieczem”... – S. 108. 32 Kukiel M. Zarys historii wojskowości w Polsce. – Poznań: Wydawnictwo KURPISZ S. A., 2007. – S. 99. 33 Tomkiewicz Wł. Jeremi Wiśniowiecki (1612–1651). – Warszawa: Towarzyst- wo Naukowe Warszawskie, 1933. – S. 315. 34 Frąś L. Obrona Zbaraża w 1649. – Kraków, 1932. – S. 27. 35 Górka O. “Ogniem i mieczem”... – S. 113. 36 Ibidem. – S. 111; Kubala L. Szkice Historyczne. Serіa pierwsza. – War- szawa: Nakład Gebethnera i Wolfa, 1901. – S. 287. 37 Górka O. “Ogniem i mieczem”... – S. 29–30. 38 Ibidem. – S. 113, 13, 9, 96, 127. 39 Górka O. Liczebność Tatarów Krymskich i ich wojsk. – Warszawa, 1936. – S. 11. 40 Ibidem. – S. 7. 41 Górka O. Liczebność Tatarów Krymskich ... – Warszawa, 1936. – S. 51. 42 Ibidem. – S. 65. 43 Lasocki Z. O Tatarach dla Górki. – Kraków, 1935. – S. 18. 44 Konopczyński W. Dzieje Polski Nowożytnej. T. II. 1648–1795. – Warszawa; Kraków; Łodź; Poznań; Wilno; Zakopane: Skład główny u Gebethnera i Wolffa, 1936. – S. 412. 45 Górka O. “Ogniem i mieczem”... – S. 117. 46 Ibidem. – S. 36. 47 Ibidem. – S. 72–73. 48 Ibidem. – S. 94. 49 Ibidem. – S. 122–125. 50 Gawroński Fr. Rawita. Hetman kozacki B. Chmielnicki: szkic historyc- zny jego życia i walk. – Lwów: Wydawnictwo Tow. Im. Piotra Skargi, 1914. – S. 108. 51 Górka O. “Ogniem i mieczem”... – S. 117. 52 Górka O. “Ogniem i mieczem”... – S. 130–131, 135. 53 Kuczyński S. M. Tatarzy pod Zbarażem // Przegląd Historyczno-Wojskowy. – 1935. – T. VIII. – S. 143–142. 54 Lasocki Z. Czy Skrzetuski był kozakiem. – Kraków, 1935. – S. 7. 55 Górka O. Optymizm i pesymizm w historiografji polskiej. Odwrócenie pojęć. – Lwów: Drukarnia Zakładu Narodowego imienia Ossolińskich, 1936. – S. 14. 56 Ibidem. – S. 30. 57 Grabski A. F. Zarys historii historiografii polski. – Poznań: Wydawnictwo Poznańskie, 2003. – S. 173. статті та повідомлення20 Тарас Гриневич Ольгерд Ґурка і дискусія довкола історії Хмельниччини в польській міжвоєнній історіографії в статті аналізуються погляди польського історика міжвоєнного пе- ріоду ольгерда Ґурки на події козацько-польських воєн середини XVII ст. досліджується перебіг дискусії між польськими істориками щодо нового погляду на проблеми польської історії. Ключові слова: козацько-польські війни; східна історіографічна орієн та- ція; політичний табір Юзефа пілсудського. УДК 929Гурка:930.1(438)"1918/1919" Тарас Гриневич Ольгерд Гурка и дискуссия вокруг истории Хмельниччины в польской межвоенной историографии в статье анализируются взгляды польского историка межвоенного пе рио- да ольгерда Гурки на события казацко-польских воен середины XVII века. Исследуется ход дискуссии между польскими историками вокруг нового взгля да на проблемы польской истории. Ключевые слова: казацко-польские войны; восточная историографическая ориентация; политический лагерь Юзефа пилсудского. УДК 929Гурка:930.1(438)"1918/1919" Taras Grynevych Olgerd Gurka and discussion around of history of the Chmielnicki’s War in Polish Interwar historiographies In article sights of the Polish historian interwar period Olgerd Gurka on event cossacks-polish wars of the middle of XVII item are analyzed. The course of dis- cussion between the Polish historians concerning a new sight at problems of the Polish history is investigated. Keywords: сossacks-polish wars; eastern historiographies orientacion; politi- cal party of Juzef Pilsudski. UDK 929Гурка:930.1(438)"1918/1919"

Ольгерд Ґурка і дискусії довкола історії Хмельниччини в польській міжвоєнній історіографії

Institution

Ähnliche Einträge