Поляки в російській імперії (кін. ХVІІІ – поч. ХХ ст.). Огляд сучасної польської історіографії
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
2008
|
| Назва видання: | Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26390 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Поляки в російській імперії (кін. ХVІІІ – поч. ХХ ст.). Огляд сучасної польської історіографії / М. Паньків // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 16. — К., 2008. — С. 159-179. — Бібліогр.: 74 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-26390 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-263902011-09-01T12:15:48Z Поляки в російській імперії (кін. ХVІІІ – поч. ХХ ст.). Огляд сучасної польської історіографії Паньків, М. 2008 Article Поляки в російській імперії (кін. ХVІІІ – поч. ХХ ст.). Огляд сучасної польської історіографії / М. Паньків // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 16. — К., 2008. — С. 159-179. — Бібліогр.: 74 назв. — укр. XXXX-0076 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26390 uk Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| format |
Article |
| author |
Паньків, М. |
| spellingShingle |
Паньків, М. Поляки в російській імперії (кін. ХVІІІ – поч. ХХ ст.). Огляд сучасної польської історіографії Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| author_facet |
Паньків, М. |
| author_sort |
Паньків, М. |
| title |
Поляки в російській імперії (кін. ХVІІІ – поч. ХХ ст.). Огляд сучасної польської історіографії |
| title_short |
Поляки в російській імперії (кін. ХVІІІ – поч. ХХ ст.). Огляд сучасної польської історіографії |
| title_full |
Поляки в російській імперії (кін. ХVІІІ – поч. ХХ ст.). Огляд сучасної польської історіографії |
| title_fullStr |
Поляки в російській імперії (кін. ХVІІІ – поч. ХХ ст.). Огляд сучасної польської історіографії |
| title_full_unstemmed |
Поляки в російській імперії (кін. ХVІІІ – поч. ХХ ст.). Огляд сучасної польської історіографії |
| title_sort |
поляки в російській імперії (кін. хvііі – поч. хх ст.). огляд сучасної польської історіографії |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2008 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26390 |
| citation_txt |
Поляки в російській імперії (кін. ХVІІІ – поч. ХХ ст.). Огляд сучасної польської історіографії / М. Паньків // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 16. — К., 2008. — С. 159-179. — Бібліогр.: 74 назв. — укр. |
| series |
Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| work_keys_str_mv |
AT panʹkívm polâkivrosíjsʹkíjímperííkínhvííípočhhstoglâdsučasnoípolʹsʹkoíístoríografíí |
| first_indexed |
2025-07-03T06:05:17Z |
| last_indexed |
2025-07-03T06:05:17Z |
| _version_ |
1836604685234995200 |
| fulltext |
159
Проблематика польсько-російських стосунків кінця XVIII –
початку XX ст. посідає вагоме місце в сучасній польській історіо-
графії1. Вона знайшла розкриття у різноплановій за тематикою і
підходами літературі. Таке зацікавлення цілком зрозуміле,
враховуючи, що після третього поділу Речі Посполитої у 1795 р.,
до Російської імперії відійшла найбільша частина території цієї
держави, яка включала землі, населені литовцями, білорусами,
українцями і поляками. У найближче сторіччя польська історія
виявилася тісно переплетеною з російською. Поляки стали не
лише свідками, а й безпосередніми учасниками процесів, які від-
бувались в Імперії. Тому, для польського історика, вивчення проб-
лем історії імперської Росії значною мірою пов’язане з дослі-
дженням польського перебування в державі Романових, почи-
наючи з кінця XVIII ст.
Окремі аспекти аналізу підходів польської історіографії XIX –
XX ст. до означеної проблематики можна знайти в працях Мірослава
Філіпович2, Анджея Вежбіцького3, а також численних монографіях
Анджея Ф. Грабського4 і Єжи Матерніцького5. Виходячи з цих до-
сліджень, можна виокремити основні етапи вивчення історії поляків
у Російській імперії, а також тенденції, що домінували в польському
історичному дискурсі до 1989 р.
Перший етап (1918–1944) охоплює період існування Другої
Польської Республіки і роки Другої Світової війни до встанов-
лення радянського контролю над Польщею. Дослідження стано-
Поляки в Російській імперії
(кін. XVIII – поч. XX ст.).
огляд сучасної польської історіографії
Марія ПАНЬКІВ (Харків)
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
160 161
Імперія у Королівстві Польському та на «кресах»; 2) публікації,
присвячені питанням польсько-російських наукових контактів;
3) праці, в яких висвітлюється історія польських засланців на
Сибіру.
Зупинимося спочатку на дослідженнях, сконцентрованих
довкола політики Російської імперії у Королівстві Польському.
У синтетичних працях історія Польщі тих часів часто подається,
як негероїчний, відмічений імперським утиском і травматичною
покорою період. Цей образ властивий працям авторів, які дослі-
джують долю поляків в Імперії крізь призму переслідувань, ре-
пресій і поневолення. Яскравим прикладом такого підходу може
слугувати праця Елжбети Качинської, присвячена історії карної
практики і системи ув’язнення в Королівстві Польському від 1815
до 1914 р.10. Дослідниця продовжує тенденції, характерні для
польської історіографії міжвоєнного періоду (Ш. Аскеназі,
Х. Мосцицького і Я. Кухаржевського) і акцентує увагу на муче-
ницькому аспекті долі поляків у Королівстві.
У 1990-х роках почали з’являтися праці дослідників, які
розглядають історію поляків в Королівстві Польському, зосере-
джуючись в першу чергу на вивченні співпраці і колаборації кра-
йової еліти з імперською адміністрацією. Ці дослідження мають
полемічний характер щодо польської історіографічної традиції
міжвоєнного періоду та доби ПНР.
Однією з перших таких праць, стало дослідження Анджея
Шварца11, присвячене прибічникам угоди з Росією серед мешкан-
ців Королівства Польського після січневого повстання 1863–
1864 рр., доведене до 1905 р. Дослідник полемізує з тезою, прий-
нятою у польській історіографії доби ПНР, згідно з якою угодов-
цями були виключно представники таких суспільних груп, як
поміщики і буржуазія. Шварц акцентує увагу на поступовій зміні
в соціальному складі прибічників угоди. Він вказує, що з часом,
серед угодовців ставало все більше представників інтелігенції12.
Праця іншого дослідника, Анджея Хвальби, який розглянув
проблему «Поляки на службі Московії» 1864–1915 рр., також
має полемічний характер щодо героїчного візерунку історії Поль-
щі ХІХ ст., який репрезентують навіть такі дослідники, як Стефан
вища поляків в Імперії концентрувалися в основному довкола
національних повстань, конспірації і російських репресій6.
Другий етап (1944–1989) – доба ПНР, коли історична наука
в Польщі була обмежена цензурою, нав’язаною їй східним сусі-
дом. Центральними темами цього часу були історія поляків у
Королівстві Польському, спільна боротьба поляків і росіян з ца-
ратом, заслання до Сибіру7. Слід зазначити, що в цей період опуб-
ліковано було низку праць, які мають фундаментальне значення
і до сьогодні не втратили своєї наукової цінності. Яскраво про-
ілюструвати тогочасні студії може збірка «Долі поляків у XIX –
XX ст.»8, видана на честь 80-річчя професора Стефана Кєнєвича,
доробок якого має надзвичайну вартість для польської історіогра-
фії. Необхідно згадати також працю Людвіга Базильова «Поляки
в Петербурзі»9, в якій автор підкреслив велику роль поляків у
житті столиці Російської імперії.
Починаючи з 1989 р., розпочався сучасний етап вивчення
історії Російської імперії в Польщі. Політичні зміни у Східній
Європі на межі 80-90-х років ХХ ст., трансформація державного
устрою Польщі, відміна цензури, можливість вільного доступу
до архівних документів, створили нові умови для розвитку цих
досліджень. В даній статті ми зупинимось на спробах сучасних
польських істориків показати Російську імперію крізь призму
польської присутності в ній.
З 1989 р. з’явилась значна кількість наукової літератури, при-
свяченої різним аспектам польсько-російських стосунків у кінці
XVIII – на початку XX ст. Вони істотно збагатили попередній
доробок з цієї проблематики, впровадивши додаткові елементи
до історичного дискурсу і поставивши нові акценти. Дослідники
почали більше уваги присвячувати спробам зрозуміти політику
царської адміністрації в польському питанні. Крім опору польсь-
кого суспільства деполонізаційній політиці царату, вони намага-
ються показати спроби адаптації поляків до нових, продиктова-
них Російською імперією, умов життя.
З комплексу праць, присвячених історії поляків у Російській
імперії, доцільно виділити наступні тематичні групи: 1) дослі-
дження цілей, практики та результатів політики, яку проводила
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
162 163
з цим виникає проблема компаративного аналізу практики адмі-
ністрацій щодо поляків в українських і литовських губерніях21.
Тематику поляків на службі Імперії продовжують публікації,
присвячені полякам з Королівства Польського, які носили війсь-
ковий мундир22. На сьогодні єдиним ґрунтовним дослідженням
цієї проблематики залишається праця Вацлава Цабана23. Польсь-
кий історик відокремив призов до війська, який мав карний ха-
рактер, від звичайного призову до армії, що проводився щорічно.
Тут погляди Цабана збігаються з твердженням Л. Горізонтова,
що призов до царської армії носив репресивний характер лише
в окремих випадках (якими були польські повстання 1831 та 1863
років)24.
Цабан відкидає тезу, прийняту в працях польських істориків
до 1989 р., згідно з якою Сибір і Кавказ були головними місцями
призначення польських рекрутів25. Він спирається на урядові
джерела, з яких видно, що в означений період поляків посилали
до гарнізонів, розсіяних по всій Російській імперії, не виключа-
ючи Королівства Польського26. У дослідженні Цабана чітко про-
стежується тенденція до зображення царської армії ефективним
інструментом імперської уніфікації. Автор відзначає, що багато-
річне перебування польського рекрута на військовій службі Імпе-
рії призводило до зближення з царською Росією і навіть до втрати
польської самоідентифікації.
Разом з проблемою служби на користь імперії, в польській
історіографії повстає питання про межі між співпрацею і зрадою.
Останнім часом з’явилось кілька збірок, присвячених цій пробле-
матиці27, а також монографічне дослідження образу зради і зрад-
ника нації в свідомості поляків у 1861–1914 рр., проведене Маг-
даленою Мічинською28. Польські дослідники сходяться в тому,
що поняття зради було еластичним і не мало чітких кордонів. В
умовах, коли польська нація опинилася в складі трьох загарб-
ницьких держав, предметом зради стала польська національна
спільнота в межах колишніх земель Речі Посполитої, а об’єктом
була людина, свідома тієї спільноти. Відступництво вбачалось
майже в усіх сферах життя і приписувалось тим групам, які не
ідентифікували себе з цією нацією.
Кєнєвич13. Тези А. Хвальби викликають дискусії серед істориків
і вказують на необхідність глибшого вивчення цієї проблематики.
До таких тез належить, зокрема, твердження Хвальби, що руси-
фікація апарату управління у Королівстві Польському була дале-
ко не повною, а межі між народом і загарбником не завжди були
виразні14.
Не погоджується з цим висновком Станіслав Вєх. Він вказує,
що для другої половини ХІХ ст. характерне було систематичне
зменшення кількості польських чиновників в адміністрації
Королівства15. Інший дослідник, Анджей Новак, вбачає причину
такого критичного підходу в тому, що Хвальба не використав
практично жодного архіву, а зробив висновки, спираючись на
аналізі окремих статей з декількох журналів, виключно польсь-
ких збірок джерел, обраних мемуарів і праць16. Натомість, росій-
ський історик Леонід Горізонтов, як і Хвальба, вважає, що руси-
фікація не була цілковитою. Як аргумент, він наводить факт, що
у 1897 р. російські чиновники Королівства Польського складали
лише 36% особистого складу адміністративних органів17. Однак,
дослідники погоджуються, що польські службовці залишались
в основному на низьких посадах і ефективно були усунуті від
участі у прийнятті істотних адміністративних рішень.
А. Хвальба робить спробу вписати проблему деполонізацій-
ної політики, яку проводила Російська імперія у Королівстві
Польському, в загальноєвропейський контекст. При цьому він
стверджує, що ця політика вписувалась в дух епохи і скрізь в
Європі центральна імперська влада намагалась обмежити доступ
корінного населення периферії до адміністративного управління,
але засоби досягнення цієї мети, можливості і результати були
різні18. Таке твердження суперечить тенденції підкреслення
винятковості російської системи переслідувань, скерованих про-
ти польського народу, які виразно можна простежити в праці
Е. Качинської19.
А. Хвальба також стверджує, що у литовських губерніях
Імперії, на відміну від українських, дійшло до часткової реполо-
нізації у середовищі чиновників20 . На сьогодні ще не існує дослі-
джень, які б могли підтвердити або заперечити цю тезу. У зв’язку
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
164 165
1865–1905 років33. Авторка вбачає елементи русифікації не лише
в адміністративних змінах, а й в змінах зовнішнього вигляду міс-
та, у перенесенні елементів російської архітектури, зміні стилю
і вигляду старих будівель. На цей аспект раніше вже звертав особ-
ливу увагу Пьотр Пашкевич34.
Дослідниця торкається проблеми хабарів, які були своєрід-
ним інструментом «гуманізації» окупаційних стосунків, засобом
суспільного самозахисту. А. Хвальба також зупинявся на цьому
аспекті у монографії, присвяченій корупції в Королівстві Поль-
ському і в Російській імперії35.
Цінним є зауваження Тушинської, що польсько-російське
співіснування у Варшаві було винятковим парадоксом і нелегко
провести чітку межу між тим, що було польське, і що – російське.
Тому дуже складним завданням для дослідників залишається
з’ясування фактичної ефективності русифікації, а також опір
поляків відповідним впливам з боку російської адміністрації.
Дослідження цілей, практики та результатів російських акцій
щодо польського населення на «кресах» становлять ще один ком-
плекс праць сучасних польських істориків. Слід відзначити, що
до кінця 1980-х років ця проблематика перебувала на маргінесі
історичних студій. Сама дефініція «кресів» вже має за собою
багату наукову літературу36. Під «кресами» слід розуміти колиш-
ні східні землі Речі Посполитої, які після поділів цієї держави
відійшли до Російської імперії під назвою Західного краю (Литва,
Західна Білорусь та Правобережна Україна). Безперечно, цей тер-
мін відповідає польській культурній та історичній традиції, проте
не є прийнятним для українських, литовських і білоруських істо-
риків.
Останнім часом з’являються спроби створити модель «уні-
версальних» «кресів» шляхом віднесення їх до явищ, які висту-
пають у різних місцях і різних історичних епохах, у стосунках
як національних держав, так імперій з їх периферією37. Доречно
тут згадати дослідження Генріха Гленбоцького, присвячене кре-
сам Російської імперії, під якими автор розуміє не лише анексо-
вані Східні землі Речі Посполитої, але всю периферію, окраїни
імперії38. Праця Гленбоцького відповідає тенденціям світової
Сучасна польська історіографія репрезентована також дослі-
дженнями, в яких робиться спроба представити поведінку і
позиції поляків під час національної неволі з російської перспек-
тиви. Такий підхід дозволяє зрозуміти, як влада держави Романо-
вих сама оцінювала потенційні загрози та можливості колабора-
ції поляків з Імперією. Йдеться про монографію Станіслава Вєха,
де автор реконструює образ суспільства Королівства Польського,
спираючись на рапорти царської політичної поліції 1866–
1896 років29. Вєх акцентує увагу на тому, що зареєстровані росій-
ською жандармерією позиції і форми суспільно-політичної
активності мешканців Королівства Польського відповідають
прийнятим в польській історіографії, традиції і національній сві-
домості30. До табору ворогів Російської імперії належали костьол
і католицьке духовенство, а також польські поміщики, патріотич-
но налаштована молодь, інтелігенція, міщанство, дрібна шляхта
і різного роду вільнодумці. Дослідник відмічає, що жандармерія
перебільшувала значення антиімперських позицій польського
духовенства і поміщиків, натомість недооцінювала роль політич-
них космополітів (німців і євреїв)31. У праці Вєха відтворена
шаблонність в оцінках жандармами союзників російського пану-
вання – селян і міської бідноти, яких не розглядали в ролі потен-
ційних союзників російської політики в Королівстві.
Автор вказує на межі русифікаційних впливів у Королівстві
Польському, які відзначали самі жандарми в своїх рапортах. Та-
кою межею був «польський дім». Значення родинного дому для
збереження польських національних традицій, культури і мови,
яскраво ілюструють дослідження, присвячені історії освіти в
Королівстві Польському32. Їх автори підкреслюють, що русифіка-
торська політика мимоволі призводила до прискорення розвитку
польського шкільництва, яке знаходило лазівку в приватній
освіті.
Нещодавно з’явились спроби представити русифікаційну
політику Імперії в Королівстві Польському і поведінку суспіль-
ства щодо тих акцій з перспективи повсякденного життя. До та-
ких спроб належить стаття Агати Тушинської, в якій дослідниця
звертає увагу на «звичайний день» мешканців Варшави в період
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
166 167
бував варшавський історик Тадеуш Епштейн45. Він відмічає, що
катастрофічне зменшення ареалу великої польської власності на
«кресах» не можна цілком списувати на антипольську політику
імперської адміністрації. Негативна політична ситуація накла-
далася на економічні труднощі, які особливо виразно виявились
після реформ 1860-х років. Це робить неможливим відрізнити
господарства, які розпалися з економічних причин, від тих, які
відійшли до росіян з причин політичних.
Слід згадати і про зауваження Т. Епштейна відносно тези
Д. Бовуа, згідно з якою до 1905 р. католицькі священики нічого
не зробили для нижчих верств польського населення Правобе-
режної України. Натомість польський дослідник нагадує, що рі-
вень національної свідомості на цих територіях у ХІХ – на почат-
ку ХХ ст. визначався не стільки мовою чи приналежністю до
етнічно-соціальної групи, скільки зв’язком з культурно-релігій-
ною традицією і парафіяльними спільнотами46. На роль като-
лицької церкви у збереженні культурно-національної ідентич-
ності дрібної шляхти і селян польського походження на Правобе-
режжі вказує і український дослідник Іван Лісевич47.
Упродовж останнього десятиліття польська історична наука
збагатилась кількома цінними монографіями, які присвячені деяким
аспектам суспільно-культурного життя поляків на «кресах»48.
У монографії Лешка Заштовта зміни в сфері освіти на литов-
сько-руських землях представлені на тлі загальних перетворень,
спрямованих на уніфікацію тих територій з Російською імперією
у 1832–1864 роках49. У хронологічному плані це дослідження
становить логічне продовження праці Даніеля Бовуа50. Окрім
питань, безпосередньо пов’язаних з освітньою проблематикою,
Заштовт також торкається інших проблем: конфлікту між старим
порядком Речі Посполитої і новими імперськими правилами;
цивілізаційних змін на тих територіях; методів, які застосовувала
російська адміністрація для послаблення польських впливів на
«кресах».
Висновки дослідника знаходять підтримку серед інших істо-
риків. Так, наприклад, на той факт, що русифікацію форсував
Микола І, який мав особисті антипольські упередження, звертає
імперіології, яка вже стала повноправним міждисциплінарним
дослідницьким напрямком. Дослідники Імперії вважають, що
основою політично-суспільно-національної ситуації на Західних
окраїнах держави Романових було зіткнення російської держави
і молодого російського націоналізму з більш розвиненою польсь-
кою національною свідомістю39. Проте польський історик Лешек
Яскевич дискутує з цими поглядами і нагадує про нерівність
такої суперечки – «за російським націоналізмом стояла сила ім-
перської держави з її обмежуючим законодавством і засобами
примусу»40. Натомість, А. Новак зауважує, що прагнення імпер-
ської держави не завжди збігалися з прагненнями російського
націоналізму41.
На розвиток історичних досліджень з «кресової» проблема-
тики у Польщі мала вплив деконструкція польського романтич-
ного міфу «кресів», яку здійснив французький історик Даніель
Бовуа у працях, присвячених вивченню взаємовідносин у три-
кутнику «польська шляхта – українські селяни – російська імпер-
ська адміністрація»42. Бовуа зосереджується на дослідженні
суспільно-етнічної ситуації на Правобережній Україні у 1793–
1914 роках крізь призму суперництва нової імперської влади з
колишньою польською гегемонією на цих землях, уособленням
якої була польська шляхта.
Увагу привертає полеміка, піднята Іреною Рихліковою
довкола тези Д. Бовуа про те, що процес ревізії шляхетських ти-
тулів і декласації дрібної шляхти на Правобережній Україні у
1830-х–1840-х роках був наслідком репресивної політики царату
щодо поляків після повстання 1831–1832 років. Дослідниця нага-
дує, що цей процес значно більше відповідав прагненням замож-
ної шляхти і його витоки слід шукати ще у XVIII ст.43. У своїй
пізнішій праці Бовуа визнав доцільність зауважень польської
дослідниці і підкреслив, що на декласацію дрібної шляхти на
Правобережній Україні вплинула не лише репресивна політика
царату, а й підтримка цих акцій заможною шляхтою44.
В контексті цієї дискусії цілком закономірно виникає питан-
ня: чи за всі негативні явища в середовищі польської шляхти на
«кресах» був відповідальний царат? Відповісти на нього спро-
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
168 169
реченням тез, прийнятих польською історіографією міжвоєнного
періоду та доби ПНР. Дослідники концентруються на аналізі та
спробах зрозуміння політики царської адміністрації щодо поля-
ків, намагаються показати спроби адаптації до нових, нав’язаних
Російською імперією, умов життя.
Ще однією темою сучасної польської історіографії проблеми
стало питання наукових польсько-російських контактів і дослі-
дження історії польських студентів і професорів в університетах
Російської імперії. З праць, які присвячені тим аспектам, слід
виділити дві збірки статей: «Польські професори і студенти в
університетах Росії (XIX – початку XX в.)»60 та «Російсько-поль-
ські наукові зв’язки у ХІХ–ХХ ст.»61, оскільки вони містять статті
польських і російських дослідників і є своєрідними показниками
найважливіших моментів і мотивів цієї тематики.
Тут доречно відмітити, що останнім часом все більше наго-
лошується на цивілізаційній місії поляків у Російської імперії62.
Так, Ян Цеханович відмічає, що «поляки зробили фантастичний
внесок до розвитку російської культури і науки, а може навіть
варто вжити поняття – російської цивілізації»63. Поляки були
правдивими «співтворцями чужого світла».
Тенденція створення образу «поляка-цивілізатора» останнім
часом особливо сильно виявляється в працях, присвячених за-
сланням поляків до Сибіру, Кавказу та інших місць Російської
імперії. Поляки в історії Сибіру – проблема, яка має багато кон-
текстів. Одним із них є мученицький аспект польської присут-
ності на Сибіру в різних варіантах і формах. «Чорна» легенда
Сибіру стала популярною в польському суспільному житті вже
у ХІХ ст. Їй відповідали такі епітети, як «льодове пекло», «країна
заслання і страждань», «земля каторжників» і т.д., на що звернула
увагу Зофья Трояновичова в книжці «Сибір романтиків»64. До-
слідниця виокремила три основні міфи – міф національної спіль-
ноти засуджених, міф польського засланця-героя, міф просторів
Сибіру як місця мучеництва. Ці міфи завжди були підпорядковані
ідеї месіанства. Нічого дивного немає в тому, що така популяри-
зація образу Сибіру була глибоко закорінена в реаліях польського
історичного мислення.
увагу також Анджей Новак51. Слід зауважити, що сучасна росій-
ська історіографія уникає, як правило, підкреслення цієї риси
імператора52.
На увагу заслуговує виділення Л. Заштовтом такого методу
антипольської політики царату, як підтримка нових національних
рухів на територіях литовсько-білоруських і українських земель.
На цей аспект деполонізаційної політики Російської імперії на
«кресах» вказує Лешек Яскевич53, а також Анджей Новак54. Слід
зазначити, що і в сучасній литовській історіографії наголошу-
ється на планах імперської адміністрації прихилити на російсь-
кий бік литовських селян через «розвиток в них ідеї відокремлен-
ня жмудського племені від польської нації»55.
Політику центрального управління західними губерніями
Л. Заштовт характеризує як таку, що вела до цивілізаційної дегра-
дації Західного краю. Централізація адміністрації потягнула за
собою занепад провінційних міст і зростання ролі міст губерн-
ських, які ставали центрами русифікації. Русифікаційна лінія
виявилася також у зовнішньому вигляді міст: «щоразу менше
залишалось слідів давньої Речи Посполитої, щоразу більше ста-
вало будинків, які наслідували архітектуру Москви чи Петербур-
гу»56. Отже, Л. Заштовт розглядає не лише освітню політику Ім-
перії на литовсько-руських землях, а й широкий спектр проблем,
пов’язаних з «першим етапом перетворення всіх давніх земель
Великого Князівства Литовського і Правобережної України з кре-
сів Речі Посполитої на європейські креси Російської імперії»57.
Дослідження Т. Епштейна58 і С. Васалека59 присвячені проб-
лемам освіти на «кресах» в період після повстань. На відміну
від новаторської монографії Л. Заштовта, ці праці написані з точ-
ки зору старої польської культурної традиції і національного пат-
ріотизму. Головним мотивом в них є опір поляків русифікаційним
впливам у сфері освіти.
Таким чином, після 1989 р. дослідження польськими істори-
ками політики Російської імперії в Королівстві Польському та
на «кресах» набирають багатомірності. Особлива увага приділя-
ється суспільній історії, культурі, проблемам національної зради,
щоденному життю. Зміна акцентів відбувається одночасно з запе-
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
170 171
Саме з такої позиції підійшов до вивчення історії поляків у
Східному Сибіру в період між повстаннями Францішек Новін-
ський70. Проаналізувавши масові заслання поляків у ХІХ ст. в
загальноімперському контексті, він дійшов висновку, що жодних
спеціальних змін існуючої в Росії карної системи на той період
не відбулося. Політика заслань була щільно пов’язана з загаль-
ною політикою Росії щодо Сибіру. Заслання, окрім карного ха-
рактеру, становили чинник прискорення колонізації цих земель.
Автор підкреслює, що така політика забезпечувала ізоляцію від
суспільства небезпечних людей, але її метою не було фізичне
знищення засланих71. Тут Новінській виступає проти спроб пред-
ставити систему заслань в Радянському Союзі продовженням
попередньої традиції Російської імперії.
Новінський, як і Качинська, підкреслює, що не можна одно-
значно виступати за «чорну» версію історії Сибіру, оскільки дійс-
ність була набагато складнішою. Засланці могли маневрувати
між офіційними приписами і певною толерантністю з боку місце-
вої адміністрації. Така ситуація дозволяла полякам, незважаючи
на заборони і обмеження, займатися різними видами економічної,
освітньої, культурної діяльності.
До цього часу історики мало цікавилися внеском польських
засланців до культурного розвитку Сибіру. Ця проблематика роз-
глядалась побіжно і була маргінальною. В останні роки дослід-
ники намагаються заповнити існуючу нішу. В цьому контексті
слід згадати працю Барбари Єндриховської, де представлені
широкі сфери активності польських засланців за Уралом у 1830–
1883 рр.72. Намагаючись змінити стереотипний образ поляка-
засланця ХІХ ст., дослідниця показує його не як пригнобленого
каторжника без надії, а як людину, поєднану з групою інших
засланців, свідомою необхідності «використання того часу і років
з користю»73.
Зростання зацікавлення польських вчених сибірською тема-
тикою яскраво ілюструє збірка «Сибір в історії та культурі поль-
ської нації»74. Праці, які заповнюють сторінки тому, охоплюють
своєю тематикою період в кількасот років, починаючи від заслань
XVII та XVIII ст., через студії над проблематикою ХІХ і ХХ ст.,
До кінця 90-х років ХХ ст. не було опубліковано жодної син-
тетичної праці, присвяченої історії польських засланців на Сибі-
ру. Слова «Сибір», «каторга», «заслання» з’являлися в книгах і
статтях, але ніколи не ставали назвою значної монографії. 1944–
1988 роки не сприяли розвитку досліджень над сибірською проб-
лематикою. В той період з’явилися цінні, але присвячені лише
окремим аспектам проблеми, праці65.
Після 1989 р. дослідження з сибірської проблематики акти-
візувалися. Значною мірою цьому сприяло відкриття кордонів і
вільний доступ польських істориків до російських архівів. На
сучасному етапі дослідники звертають особливу увагу на те,
що польська присутність на Сибіру – це не тільки мученицька
доля засланців, але й культурний і економічний внесок до її
розвитку.
Окрему групу становлять історичні праці, для авторів яких
предметом зацікавлення є індивідуальні долі поляків на Сибіру.
Серед них слід виокремити доробок Вікторії Слівовської, яка є
авторкою двох монументальних біографічних словників польсь-
ких засланців на Сибіру66. В останньому опрацюванні дослідни-
ці, «Втечі з Сибіру», також переважає зацікавлення конкретними
людськими долями. Система репресій показується через їх люд-
ський аспект: кари, ламання життєвих кар’єр, родинні трагедії,
особисті драми67.
Інтерпретаційну лінію, згідно з якою Російська імперія і міс-
це поляків в ній розглядається крізь призму вироків, слідств і
покарань, продовжують дослідження сибірських заслань як
карної системи в загальному суспільному і політичному контек-
сті. Першою польською спробою цілісної характеристики за-
слань до Сибіру в ХІХ ст. стала монографія Елжбети Качин-
ської68. У цій праці, а також у ґрунтовному вступі до збірки «За-
слання і каторга на Сибіру в історії поляків 1815–1914 років»69,
дослідниця зображує Сибір «в’язницею без даху», підкреслюючи
відсталість карної системи царської держави у порівнянні з євро-
пейськими країнами ХІХ ст. Важливим є зауваження Качинської,
що Сибір слід розглядати на тлі умов, пануючих в Росії, врахову-
ючи еволюцію системи заслань в Імперії.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
172 173
1 Glęboski H. „Co zrobić z Rosją?”: kwestia polska w koncepcjach kon-
serwatywnego nacjonalizmu Michaiła Katkowa. – Kraków, 1998; Głębocki H.
Fatalna sprawa. Kwestia polska w rosyjskiej myśli politycznej (1856–1866). –
Kraków, 2000; Nowak A. Miedzy carem a rewolucją. Studium politycznej
wyobraźni i postaw Wielkiej Emigracji wobec Rosji 1831–1849. – Warszawa,
1994; Nowak A. Jak rozbić rosyjskie imperium? Idee polskiej polityki wschod-
niej (1773–1921) – Warszawa, 1995; Nowak A. Polacy, Rosjanie i biesy. Studia
i szkice historyczne z XIX i XX wieku. – Kraków, 1998; Bardach J. Polska a
Rosja – spojrzenie wstecz a współczesność – Warszawa, 1997; Giza A. Polacz-
kowie i Moskale – wzajemny ogląd w krzywym zwierciadle (1800–1917). –
Szczecin, 1993; Zielińska Z. Studia z dziejów stosunków polsko-rosyjskich w
XVIII wieku. – Warszawa, 2001; Dążenie do niepodległości Polski a ocena
rządów zaborczych w XIX w. Zbiór studiów / red. Sławomir Kolebka. – Toruń,
1992; Polacy a Rosjanie. Materiały z konferencji „Polska – Rosja. Rola polskich
powstań narodowych w kształtowaniu wzajemnych wyobrażeń”, Warszawa-
Płock 14–17 maja 1998 / pod red. T. Epszteina – Warszawa, 2000; Polacy i
Rosjanie. Na przestrzeni wieków (XVII–XX). / pod red. J. Rzońcy. – Opole,
2000; Unifikacja za wszelką cenę. Sprawy polskie w polityce rosyjskiej na
przełomie XIX i XX wieku. Studia i materiały / red. A. Szwarc i P. Wieczorkie-
wicz. – Warszawa, 2002.
2 Filipowicz M. Wobec Rosji. Studia z dziejów historiografii polskiej od
konca XIX wieku po II wojnę światową. – Lublin, 2000.
3 Wierzbicki A. Groźni i wielcy. Polska myśl historyczna XIX i XX wieku
wobec rosyjskiej despotii. – Warszawa, 2001.
4 Grabski A. F. Orientacje polskiej myśli historycznej. Studia i rozważa-
nia. – Warszawa, 1972; tenże, Perspektywy przeszłości. Studia i szkice historio-
zoficzne. – Lublin, 1983; tenże, Kształty historii. – Łódź, 1985 та інші.
5 Maternicki J. Idee i postawy. Historia i historycy polscy 1914–1918.
Studium historiograficzne. – Warszawa, 1975; tenże, Kultura historyczna dawna
i współczesna. Studia ł szkice. – Warszawa, 1979; tenże, Historiografia i kultura
historyczna. Studia i szkice, t. 1–2, Warszawa 1990 та інші.
6 Topolski J. Główne tendencje rozwojowe historiografii XIX – XX wieku //
Kwartalnik Historyczny. – 1983. – ą 4. – S. 839–858.
7 Для ознайомлення з польською історіографією доби ПНР див.: Sto-
biecki R. Historiografia PRL. Ani dobra, ani mądra, ani piękna…ale skompliko-
wana. Studia i szkice. – Warszawa, 2007.
8 Losy Polaków w XIX–XX w. Studia ofiarowanie Stefanowi Kieniewi-
czowi / pod red. B. Grochulskiej, J. Skowronka. – Warszawa, 1987.
9 Bazylow L. Polacy w Petersburgu. – Wrocław Warszawa Kraków Gdańsk
Łódź, 1984.
до драматичних доль поляків у Радянському Союзі, репрезен-
товані в широкому спектрі істориками, політологами, соціолога-
ми, психологами. Таким чином, у сучасній польській історіогра-
фії сибірська проблематика з’являється в різних контекстах, не
тільки в мученицькому, але також і в суспільно-політичному і
культурному аспектах.
Підводячи підсумки і характеризуючи позиції сучасної поль-
ської історіографії щодо вивчення питань долі поляків в Росій-
ській імперії, слід відмітити основні тенденції в цих досліджен-
нях. Видані в останні роки праці польських дослідників на різних
прикладах, з різних точок зору показують історію польського
суспільства в царській Росії. Щодо історіографічної традиції між-
воєнного періоду і доби ПНР, ці дослідження ставлять нові акцен-
ти і вносять нові інтерпретаційні пропозиції. В сучасній польсь-
кій історіографії відносно мало уваги присвячено повстанням і
конспірації, набагато більше місця приділяється спробам
розуміння політики царської адміністрації по відношенню до
Королівства Польського і «кресів», її щоденному функціонуван-
ню і впливам на польське населення. Одночасно з’являються пра-
ці, присвячені не тільки опору русифікаційним акціям російсь-
кої адміністрації, але і спробам співпраці з Імперією. Особливо
гостро постає питання про те, де проходила межа між лояльністю
і колаборацією.
Однак, досі недослідженою залишається історія поляків у
глибині царської Росії, які їхали на Схід добровільно, сподіваю-
чись на поліпшення умов життя. Вивчається в основному поль-
ська еліта, натомість ставлення нижчих суспільних верств до
чужої влади, яка була владою держави, в якій вони мусили жити
на протязі кількох поколінь, не отримало належного розкриття
в історичній літературі. Залишається також необхідність прове-
дення порівняльних досліджень ситуації поляків в окремих час-
тинах імперії (Королівстві Польському, Литві, Україні, Білорусі).
На даному етапі, особливо важливим виглядає необхідність роз-
винути спільні дослідження польських, російських, українських,
білоруських і литовських істориків, які б дозволили більш де-
тально і об’єктивно вивчити цю проблему.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
174 175
23 Caban W. Służba rekrutów z Królestwa Polskiego w armii carskiej w
latach 1831–1873. – Warszawa, 2001. Див. також: Caban W. Pobór rekruta z
Królestwa Polskiego do armii carskiej po upadku powstania styczniowego.
Sposób na unifikację czy system represji? // Unifikacja za wszelką cenę. Sprawy
polskie w polityce rosyjskiej na przełomie XIX i XX wieku. Studia i materiały. /
pod red. A. Szwarc i P. Wieczorkiewicz. – Warszawa, 2002. – S. 33–40.
24 Горизонтов Л. Е. Парадоксы имперской политики: поляки в России
и русские в Польше. –Москва, 1999. – С. 38.
25 E. Kozłowski. Służba rekrutów w armii rosyjskiej (1812 – 1862) / Społe-
czeństwo polskie XVIII – XIX wieku / pod red. W. Kuli, J. Leskiewiczowa. –
T. 6. – Warszawa, 1974. – S. 100–125.
26 Див. також: Piwnicki G. Polscy wojskowi i zesіaсcy w carskiej armii
na Kaukazie w XIX i na pocz№tku XX wieku. – Toruс 2001.
27 Między irredentą i kolaboracją. Postawy społeczeństwa polskiego
wobec zaborców. / pod red. S. Kalembki i N. Kasparka. – Olsztyn, 1999; Między
irredentą, lojalnością i kolaboracją. O suwerenność państwową i niezależność
narodową (1795 – 1989) / red. M. Rupińska. – Wrocław – Toruń, 2001.
28 Micińska M. Zdrada, córka nocy. Pojęcie zdrady narodowej w świado-
mości Polaków w latach 1861–1914. – Warszawa, 1998.
29 Wiech S. Społeczeństwo Królestwa Polskiego w oczach carskiej policji
politycznej (1866–1896). – Kielce, 2002. Див. також: Wiech S. Żandarmeria
rosyjska i jej raporty // Sytuacja polityczna Królestwa Polskiego w świetle
tajnych raportów naczelników Warszawskiego Okręgu Żandarmerii z lat 1867–
1872 i 1878 / Oprac. S. Wiech i W. Caban. – Kielce, 1999. – S. 10–44.
30 Kulak T. Naród i narodowość polska lat 1795–1945 w badaniach histo-
rycznych // Polska myśl polityczna XIX i XX wieku / pod red. W. Wrzesiń-
skiego. – T. VIII: Polska – Polacy – mniejszości narodowe. – Wrocław, 1992. –
S. 7–29; Chamot M. Entuzjazm i zwątpienie. Obraz Polaków w wybranej
publicystyce prasowej trzech zaborów w latach 1864–1914. – Toruń, 2003.
Див. також зб. ст. присвячені формуванню польської національної свідо-
мості та впливам політики держав-загарбниць на польське суспільство:
Przemiany formuły polskości w drugiej połowie XIX wieku / pod red. J. Macie-
jewskiego. – Łódź, 1999; Na przełomie stuleci. Naród-Kosciół-Państwo w XIX
i XX wieku / pod red. M. Piotrowskiego. – Lublin, 1997; Wybory wartości.
Inteligencja polska u schyłku XIX i na początku XX wieku / pod red. E Rekłaj-
tis. – Lublin, 1996.
31 Wiech S. Społeczeństwo Królestwa Polskiego w oczach carskiej policji
politycznej (1866–1896). – Kielce, 2002. – S. 393.
32 Kucha R. Szkolnictwo Lublina u latach 1864–1915. Zarys dziejów. –
Lublin, 1995; Poznański K. Oświata i szkolnictwo w Królestwie Polskim 1831–
10 Kaczyńska E. Ludzie ukarani. Więzienia i system kar w Królestwie
Polskim 1815–1914. – Warszawa, 1989.
11 Szwarc A. Od Wielopolskiego do Stronnictwa Polityki Realniej. Zwo-
lennicy ugody z Rosją, ich poglądy i próby działalności politycznej (1864–
1905). – Warszawa, 1990. Див. також: Szwarc A. Pod obcą władzą 1795–
1864. – Warszawa, 1997.
12 Szwarc A. Od Wielopolskiego do Stronnictwa Polityki Realniej. Zwo-
lennicy ugody z Rosją, ich poglądy i próby działalności politycznej (1864–
1905). – Warszawa, 1990. – С. 303.
13 Chwalba А. Polacy w służbie Moskali. – Warszawa–Kraków, 1999.
14 Chwalba А. Polacy w służbie Moskali. – Warszawa–Kraków, 1999. –
С. 223–224.
15 Wiech S. Społeczeństwo Królestwa Polskiego w oczach carskiej policji
politycznej (1866–1896). – Kielce, 2002. – S. 238–240.
16 Nowak А. Walka o kresy, walka o przetrwanie: XIX-wieczne Imperium
Rosyjskie wobec Polaków, Polacy wobec Imperium (przegląd historiograficzny) //
Od imperium do imperium: spojrzenia na historię Europy wschodniej. – Kraków–
Warszawa, 2004. – S. 114.
17 Горизонтов Л. Е. Парадоксы имперской политики: поляки в России
и русские в Польше. – Москва, 1999. – С. 183.
18 Там же. – С. 235.
19 Kaczyńska E. Ludzie ukarani. Więzienia i system kar w Królestwie
Polskim 1815–1914. – Warszawa, 1989. – Ń. 469–479.
20 Chwalba Ŕ. Polacy w służbie Moskali. – Warszawa–Kraków, 1999. –
S. 228.
21 Див. дотичні праці українських, російських, литовських дослідни-
ків: Шандра В. С. Формування бюрократії в Правобережній Україні (ХІХ –
поч. ХХ ст.) // УІЖ – 2007. – № 2. – С. 143–158; Шандра В. С. Генерал-
губернаторства в Україні: ХІХ – поч. ХХ ст. – К.: Ін-т історії України НАНУ,
2005; Горизонтов Л. Е. Парадоксы имперской политики: поляки в России
и русские в Польше. – Москва, 1999; Ремнев А. В., Савельев П. И. Актуаль-
ные проблемы изучения региональных процессов в имперской России /
Имперский строй России в региональном измерении. Новая перспектива.
Сб. статей. – М., 1997. – С. 5–18; Aleksandravicius E., Kulakauskas A. Pod
władzą carów. Litwa w XIX w. / przekł. z lit. B. Kalemba – Kraków, 2003.
22 Demidowicz T. Obowiązek służby wojskowej w Królestwie Polskim i
jego realizacja (1832–1862) // Studia Historyczne. – 1997. – Z. 2. – S. 167–
190; Latawiec K. Pobór rekruta z Królestwa Polskiego do Samodzielnego Kor-
pusu Straźy Granicznej Imperium Rosyjskiego na przełomie XIX i XX w //
Wrocławskie studia wschodnie. – 2006. – ą 10. – S. 9–28.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
176 177
1994. – S. 93–105; Beauvois D. Polacy na Ukrainie 1831–1863. Szlachta polska
na Wołyniu, Podolu i Kijowszczyźnie. – Paryż, 1988; tenże, Walka o ziemię
szlachta polska na Ukrainie prawobrzeżnej pomiędzy caratem a ludem ukraiń-
skim 1863–1914. – Sejny, 1996; tenże, Trójkąt ukraiński: szlachta, carat i lud
na Wołyniu, Podolu i Kijowszczyźnie 1793–1914. – Lublin, 2005.
43 Rychlikowa I. Deklasacja drobnej szlachty w Cesarstwie Rosyjskim,
spór o „Pułapkę na szlachtę” Daniela Beauvois // Przegląd Historyczny. –
1988. – T. 29. – z.1. – S. 121–147; taż, Carat wobec polskiej szlachty na
ziemiach zabranych w latach 1772–1831 // Kwartalnik Historyczny. – 1993. –
№ 3. – S. 54.
44 Beauvois D. Trójkąt ukraiński: szlachta, carat i lud na Wołyniu, Podolu
i Kijowszczyźnie 1793–1914. – Lublin, 2005. – S. 585–587.
45 Epsztein T. Przywiązanie szlachty polskiej na Ukrainie do ziemi w XIX i
na początku XX wieku: mit czy rzeczywistość? / Rosja i Europa Wschodnia:
„imperiologia” stosowana / pod red. A. Nowaka – Kraków, 2006. – S. 400–412.
46 Epsztein T. Ziemianie polscy na Wołyniu, Podolu i Kijowszczyźnie
(1863–1914) w walce o ziemię Daniela Beauvois // Kwartalnik Historyczny. –
1997. – № 1. – S. 67–71.
47 Лісевич І. Т. Духовно спраглі (духовне життя польської національ-
ної меншини на Наддніпрянській Україні у другій пол. ХІХ – на поч.
ХХ ст.) – К., 1995.
48 Zasztowt L. Kresy 1832–1864. Szkolnictwo na ziemiach litewskich i
ruskich dawnej Rzeczypospolitej. – Warszawa, 1997; Epsztein Т. Edukacja
dzieci i młodzieży w polskich rodzinach ziemiańskich na Wołyniu, Podolu i
Ukrainie w II połowie XIX w. – Warszawa: DiG, 1998; Wasalek S. Polska
oświata w gubernie wileńskiej w latach 1864–1915. – Kraków, 2002;
Romanowski A. Pozytywizm na Litwie. Polskie życie kulturalne na ziemiach
litewsko-białorusko-inflackich w latach 1864–1904. – Kraków, 2003.
49 Zasztowt L. Kresy 1832–1864. Szkolnictwo na ziemiach litewskich i
ruskich dawnej Rzeczypospolitej. – Warszawa, 1997. – S. 365.
50 Beauvois D. Szkolnictwo polskie na ziemiach litewsko-ruskich: 1803–
1832. – T. I.: Uniwersytet Wileński; T. II.: Szkoły podstawowe i średnie. –
Rzym – Lublin, 1991.
51 Nowak А. Polacy, Rosjanie i Biesy. Studia i szkice historyczne z XIX
i XX wieku. – Kraków, 1998 – S. 37.
52 Киняпина Н. С. Николай I: личность и политика // Вестник Москов-
ского ун-та. Сер. 8. История. – 2000. – № 6. – С. 8–40; Мироненко С. В.
Николай I // Российские самодержцы: 1801–1917 / ред. А. Н. Боханов,
Л. Г. Захарова, С. В. Мироненко. – М., 1994. – С. 91–158; Рахматул-
лин М. А. Император Николай I и его царствование // Наука и жизнь. –
1869. Lata zmagań i nadziei. – Warszawa, 2001; Winiarz A. Szkolnictwo
Księstwa Warszawskiego i Królestwa Polskiego (1807–1831). – Lublin, 2002.
33 Tuszyńska A. W oczach Polaków. Polacy i Rosjanie. Zycie codzienne
w Warszawie w latach 1865–1905. // Przemiany formuły polskości w drugiej
połowie XIX w. / pod red. J. Maciejewskiego. – Łódź, 1999. – S. 119–133.
34 Paszkiewicz Р. Pod berłem Romanowów. Sztuka rosyjska w Warszawie
1815–1915. – Warszawa, 1991.
35 Chwalba A., Imperium korupcji w Rosji i w Królestwie Polskim w
latach 1861–1917, Kraków 1995. – S. 286–288.
36 Dylągowa H. Koniec Rzeczypospolitej. Granica wschodnia w świadomości
Polaków XIX i XX w. Kilka refleksji historycznych // Przegląd Wschodni. – 1992/
1993. – T. II. – z. 4 (8). – S. 915–919.; Kieniewicz S. Kresy. Przemiany termino-
logiczne w perspektywie dziejowej // Przegląd Wschodni. – 1991. – T. I. – z. 1. –
S. 3–13; тій проблемі присвячено окремий том серії: Polska myśl polityczna XIX
i XX wieku. – T. 6. Między Polską etniczną a historyczną / pod red. W. Wrzesiń-
skiego – Wrocław–Warszawa–Kraków, 1988; Bakuła B. Kolonialne i postkolonialne
aspekty polskiego dyskursu kresoznawczego (zarys problematyki) //Teksty drugie:
teoria, krytyka, interpretacja. – 2006. – 6. – S. 11 – 33; Kresy – dekonstrukcja / pod
red. Trybusia K, Kałążny J. – Poznań: Poznańskie Towarzystwo Przyjaciół Nauk,
2007, Granice i pogranicza: historia codzienności i doświadczeń / pod red. Liedke
M., Sadowska J., Trynkowski J. – Białystok: Instytut Historii UB, 1999.
37 Koter M. Kresy państwowe – geneza i właściwości w świetle doświad-
czeń geografii politycznej // Kresy – pojęcie i rzeczywistość. Zbiór studiów /
pod red. K. Handke. – Warszawa, 1997. – S. 9–52.
38 Głębocki H. Kresy Imperium. Szkice i materiały do dziejów polityki
Rosji wobec jej peryferii (XVIII – XXI). – Kraków, 2006.
39 Szporluk R. Imperium, komunizm i narody. – Kraków, 2003. – С. 221–
223; Каппелер А. Росія як поліетнічна імперія. Виникнення, історія, роз-
пад. – Львів, 2005. – С. 168–171; Миллер A. Украинский вопрос” в политике
властей и русском общественном мнении (вторая половина XIХ века). –
Санкт–Петербург, 2000. – С. 23–24; Горизонтов Л. Е. Парадоксы импер-
ской политики: поляки в России и русские в Польше. – Москва, 1999. –
С. 215–217; Каспэ Святослав, Империя и модернизация. Общая модель и
Российская специфика, Росспэн Москва 2001. – С. 144–145.
40 Jaśkiewicz L. Carat i sprawy polskie na przełomie XIX i XX wieku. –
Pułtusk, 2001. – S. 67.
41 Nowak Ŕ. Od imperium do imperium: spojrzenia na historię Europy
wschodniej. – Kraków–Warszawa, 2004. – S. 138.
42 Beauvois D. Mit „Kresów wschodnich”, czyli jak mu położyć kres //
Polskie mity polityczne XIX – XX w. – Wrocław: Uniwersytet Wrocławski,
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
178 179
66 Śliwowska W. Zesłańcy polscy w Imperium Rosyjskim w pierwszej
Polowie XIX wieku: słownik biograficzny. – Warszawa, 1998; Śliwowska W.
Syberia w życiu i pamięci Gieysztorów – zesłańców postyczniowych: Wilno,
Sybir, Wiatka. – Warszawa, 2000.
67 Śliwowska W. Ucieczki z Sybiru. – Warszawa, 2005.
68 Kaczyńska E. Syberia: największe więzienie świata (1815–1914). –
Warszawa, 1991.
69 Zesłanie i katorga na Syberii w dziejach polaków 1815-1914 / red.
A. Brus, E. Kaczyńska, W. Śliwowska. – Warszawa, 1992.
70 Nowiński F. Polacy na Syberii Wschodniej. Zesłańcy polityczni w okre-
sie międzypowstaniowym. – Gdańsk, 1995.
71 Там же. – Ń. 71.
72 Jedzychowska B. Polscy zesłańcy na Syberii 1830-1883. Działalność
pedagogiczna, oświatowa i kulturalna. – Wrocław, 2000.
73 Там же. – С. 61.
74 Syberia w historii i kulturze narodu polskiego / pod red. A. Kuczyń-
skiego. – Wrocław, 1998.
2002. – № 1. – С. 96–106; № 2. – С. 64–72; № 3. – С. 90–99; Выскочков Л.
Николай I. – М.: Молодая гвардия, 2003.
53 Jaśkiewicz L. Carat i sprawy polskie na przełomie XIX i XX wieku. –
Pułtusk, 2001. – S. 50.
54 Nowak А. Polacy, Rosjanie i Biesy. Studia i szkice historyczne z XIX
i XX wieku. – Kraków, 1998 – S. 21.
55 Aleksandravicius E., Kulakauskas A. Pod władzą carów. Litwa w
XIX w. / przekł. z lit. B. Kalemba – Kraków, 2003. – S. 87–88.
56 Zasztowt L. Kresy 1832–1864. Szkolnictwo na ziemiach litewskich i
ruskich dawnej Rzeczypospolitej. – Warszawa, 1997. – S. 366. Детальніше
про вплив русифікаційної політики на культуру «кресів» можна довідатись
з праць: Paszkiewicz P. W służbie imperium rosyjskiego 1721–1917. Funkcje
i treści ideowe rosyjskiej architektury sakralnej na zachodnich rubieżach cesar-
stwa i poza jego granicami, Warszawa 1999; Kultura i polityka. Wpływ polityki
rusyfikacyjnej na kulturę zachodnich rubieży imperium rosyjskiego (1772–
1915) / pod red. Dariusz Konstantynow i Piotr Paszkiewicz, Warszawa 1994.
57 Zasztowt L. Kresy 1832–1864. Szkolnictwo na ziemiach litewskich i
ruskich dawnej Rzeczypospolitej. – Warszawa, 1997. – S. 365.
58 Epsztein Т. Edukacja dzieci i młodzieży w polskich rodzinach ziemiań-
skich na Wołyniu, Podolu i Ukrainie w II połowie XIX w. – Warszawa: DiG,
1998.
59 Wasalek S. Polska oświata w gubernie wileńskiej w latach 1864 – 1915.
– Kraków, 2002.
60 Польские профессора и студенты в университетах России ( XIX –
начало XX в.) / под. ред. Ю. Бардаха В. Дьякова, А. Иванова. – Варшава
1995. Див. статтю в цій збірці: Рузевич Е. Поляки в высших учебных заве-
дениях России до 1918 г. Состояние исследований – С.41–50.
61 Российско-польские научные связи в ХХ и ХХ вв. / ред. В. К. Вол-
ков. – М, 2003.
62 Див.: Kijas A. Polacy w Rosji od XVII wieku do 1917 roku: sіownik
biograficzny, Poznaс 2000. Автор акцентує увагу на значному вкладі поляків
до культурно-цивілізаційного розвитку Росії і наводить бібліографію най-
важливіших праць з цієї проблематики.
63 Ciechanowicz J. Twуrcy cudzego њwiatіa. – Toronto–Wilno, 1996. – С. 32.
Див. також інші праці автора: Na styku cywilizacji. – Wilno – Rzeszów, 1997;
W bezkresach Eurazji. Uczeni polscy w imperium rosyjskim. – Rzeszów, 1997.
64 Trojanowiczowa Z. Sybir romantyków. – Kraków, 1992.
65 Kuczyński A. Syberyjskie szlaki. – Wrocław, 1972; Skok H. Polacy nad
Bajkałem – Warszawa, 1974; Bazylow L. Syberia. – Warszawa, 1975; Łukaw-
ski Z. Historia Syberii. – Wrocław–Warszawa–Kraków–Gdańsk–Łódź, 1981.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
|