Критерії оцінки суспільного прогресу в історичній науці в Україні (друга половина ХІХ – поч. ХХ ст.)

Критерії оцінки суспільного прогресу в історичній науці в Україні (друга половина ХІХ – поч. ХХ ст.)

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2008
Автор: Богдашина, О.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України 2008
Назва видання:Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26409
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Критерії оцінки суспільного прогресу в історичній науці в Україні (друга половина ХІХ – поч. ХХ ст.) / О. Богдашина // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 16. — К., 2008. — С. 220-233. — Бібліогр.: 70 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-26409
record_format dspace
spelling irk-123456789-264092011-09-01T12:40:36Z Критерії оцінки суспільного прогресу в історичній науці в Україні (друга половина ХІХ – поч. ХХ ст.) Богдашина, О. 2008 Article Критерії оцінки суспільного прогресу в історичній науці в Україні (друга половина ХІХ – поч. ХХ ст.) / О. Богдашина // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 16. — К., 2008. — С. 220-233. — Бібліогр.: 70 назв. — укр. XXXX-0076 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26409 uk Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
format Article
author Богдашина, О.
spellingShingle Богдашина, О.
Критерії оцінки суспільного прогресу в історичній науці в Україні (друга половина ХІХ – поч. ХХ ст.)
Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
author_facet Богдашина, О.
author_sort Богдашина, О.
title Критерії оцінки суспільного прогресу в історичній науці в Україні (друга половина ХІХ – поч. ХХ ст.)
title_short Критерії оцінки суспільного прогресу в історичній науці в Україні (друга половина ХІХ – поч. ХХ ст.)
title_full Критерії оцінки суспільного прогресу в історичній науці в Україні (друга половина ХІХ – поч. ХХ ст.)
title_fullStr Критерії оцінки суспільного прогресу в історичній науці в Україні (друга половина ХІХ – поч. ХХ ст.)
title_full_unstemmed Критерії оцінки суспільного прогресу в історичній науці в Україні (друга половина ХІХ – поч. ХХ ст.)
title_sort критерії оцінки суспільного прогресу в історичній науці в україні (друга половина хіх – поч. хх ст.)
publisher Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
publishDate 2008
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26409
citation_txt Критерії оцінки суспільного прогресу в історичній науці в Україні (друга половина ХІХ – поч. ХХ ст.) / О. Богдашина // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 16. — К., 2008. — С. 220-233. — Бібліогр.: 70 назв. — укр.
series Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
work_keys_str_mv AT bogdašinao kriterííocínkisuspílʹnogoprogresuvístoričníjnaucívukraínídrugapolovinahíhpočhhst
first_indexed 2025-07-03T06:06:31Z
last_indexed 2025-07-03T06:06:31Z
_version_ 1836604762765656064
fulltext 220 221 прогресу: „властивість людства до удосконалення” (Ж. А. Кон- дорсе)3; „усвідомлення свободи” (Г. В. Гегель)4; дію „природних законів людства” (І. Г. Гердер) 5 . Однієї з особливостей світогляду ліберальної та революцій- ної інтелігенції другої половини XIX – початку XX ст., зокрема істориків-позитивістів, було визнання ідеї суспільного прогресу. Проте спостерігалася суттєва різниця у розумінні суспільного прогресу між істориками-позитивістами та попередніми поколін- нями науковців. Лідер державницької школи у російській істо- ріографії професор Московського університету С. М. Соловйов цілком в гегелівському дусі характеризував суть історичного розвитку як зміну одних „історичних” народів іншими та висту- пив проти позитивістського принципу безумовності суспільного прогресу6. Між тим українські історики-позитивісти (серед них М. П. Драгоманов7, М. М. Ковалевський8, М. С. Грушевський9, І. Я. Франко10, М. М. Бережков11) полемізували з гегелівською трактовкою суспільного прогресу, при цьому формулюючи влас- не розуміння суспільного прогресу. Таким чином погляди біль- шості представників історичної науки в Україні другої половини XIX – початку XX ст., яку не випадково називають народниць- кою, відрізнялися від ідей пануючої у російській історичній науці державницької школи. Панування позитивістських ідей безумовно справило вели- чезний вплив на розвиток історичної науки в Україні зазначеного періоду. Так, наприклад, позитивістська соціологія (або, як тоді її називали: „позитивна філософія”) орієнтувала науковців на дослідження насамперед духовної культури. Відомо, що О. Конт та Дж. С. Мілль вважали ріст знань головним критерієм суспіль- ного прогресу12. Тому найбільш яскраво, на їх думку, суспільний прогрес проявлявся у зміні світогляду: від теологічного до пози- тивного13. Не випадково М. П. Драгоманов підкреслював, що закон трьох стадій О. Конта стосується лише релігійно-наукової сторони суспільного життя14. Переважна частина українських науковців-позитивістів роз- глядала рівень знань та суспільної свідомості головним критерієм прогресу: рівень „розвитку розумової діяльності” та її характер Найбільший вплив на історичну науку другої половини XIX – початку XX ст. мало позитивістське розуміння суспільного про- гресу. Дана тема дістала певне висвітлення у науковій літературі1, але не всі її аспекти, особливо ті, що стосуються трактування про- гресу у працях українських істориків-позитивістів2 дістали належне висвітлення у науковій літературі, особливо щодо критеріїв його оцінки. Між тим ця проблема є актуальною і має широку джерельну базу. Важливо наголосити, що хоч українські історики-позити- вісти не завжди присвячували проблемі прогресу спеціальні розвідки, проте вона практично прямо чи опосередковано при- сутня у кожному дослідженні. Ця проблема часто визначала спо- сіб, а також хронологічний і тематичний порядок узагальнення фактичного матеріалу. Досить яскраво трактування прогресу простежується у працях тих істориків та соціологів, які відкрито погоджувалися, або не погоджувалися з позитивістською мето- дологією. Наша розвідка є спробою дослідити головні положення позитивістських засад теорії суспільного прогресу, дати оцінку їх значення для розвитку історичної науки в Україні другої половини XIX – початку XX ст. Ще до появи праць фундаторів позитивізму О. Конта та Г. Спенсера характеристика суспільного прогресу як головної риси історичного процесу фактично отримала визнання у сус- пільній думці епохи Просвітництва, потім XIX ст. Європейська наукова думка XVIII–XIX ст. визнавала критеріями суспільного Критерії оцінки суспільного прогресу в історичній науці в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) Олена БОГДАШИНА (Київ) http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 222 223 У зв’язку з тим, що історики-позитивісти вбачали головну умову та критерій прогресу саме у розвитку свідомості, вони надзвичайно високо оцінювали освіту та виховання. Так, профе- сор Київського університету П.В.Павлов, який справив глибокий вплив на формування прогресивного світогляду багатьох студен- тів кінця 1850–1860-х років, писав: „З освітою пов“язано все благо у житті, все справжнє благородне, християнське”25. За свід- ченням Л. Ф. Пантелеєва П. В. Павлов скеровував студентство на культурно-просвітницьку роботу серед простого народу, вва- жаючи, що „поширення знань неминуче трансформує наше напівазіатське суспільство”26. Отже віра у суспільний прогрес, величезну роль освіти та виховання була важливою ціннісною складовою інтелектуальної поведінки вчених того періоду. Слід відзначити, що серед громадськості та вчених були популярні „Історичні листи” П. Л. Лаврова, в яких прогрес в осві- ті народу, науці, мистецтві пов“язувався з діяльністю інтеліген- ції27. При цьому сам прогрес трактувався, насамперед, як „роз- виток особи в фізичному, розумовому та моральному відношен- ні; втілення в суспільних формах істини та справедливості”28. Лише київський дослідник О. О. Козлов критикував лавров- ську формулу прогресу: „в силу суб“єктивності поняття про про- грес будь-який під термінами: розумовий, моральний, фізичний розвиток, істина та справедливість – [кожний] розуміє чи може розуміти своє дещо особливе від того, що розуміють інші”29. Водночас деякі українські науковці-позитивісти головним критерієм суспільного прогресу називали етичний: мораль (М. М. Бережков30), повну зміну духовної природи людини (М. Ф. Владимирський-Буданов31). Отже вони визнавали більш правильним підхід Г. Спенсера. Останній, на відміну від О. Конта та Дж. С. Мілля вважав, що „світ керується та змінюється через почуття, для яких ідеї служать лише керівниками”32, а головним критерієм суспільного прогресу називав не ріст знань, а рівень моралі33. Англійський вчений визначив чотири групи критеріїв суспільного прогресу: 1) техніка та матеріальна культура; 2) мова та знання; 3) звичаї та закони; 4) вірування34. (В. В. Лесевич15); „стан розумових здібностей людей” (І. В. Лу- чицький16); „розвиток високих сторін та високих ідей даної епо- хи” (М. І. Хлебников17). Полтавський науковець О. І. Стронін підкреслював, що одним з великих досягнень автора культової серед молоді другої половини 1860–1870-х років „Истории цивилизации в Англии” Г. Т. Бокля (як, до речі, і О. Конта, Дж. Ст. Мілля – авт.) стало визнання знань головним фактором суспільного прогресу18 . Київський історик П. М. Ардашев також суспільний прогрес пов’язував з розвитком науки19. Вчений виділяв три сторони про- гресу у науці: наукового надбання, наукового методу, наукової самосвідомості20 . М. П. Драгоманов суспільній прогрес обумовлював розвит- ком ідей лібералізму, демократизму, соціалізму21. Зокрема вчений у листі до І. Я. Франка від 20.03.1885 писав таке: „Принципи сучасної всесвітньої цивілізації найбільш одповідні такому по- ступу: лібералізм в його найконсеквентній формі, федералізму – в справах державних, демократизм в справах соціальних з його найтвердішою гарантією – асоціацією у справах економічних, раціоналізм в справах письменницьких, наукових і умілостях”22. Водночас М. П. Драгоманов поглибив теорію прогресу О. Кон- та: „Хоч знання і є основою для раціонального політичного і мораль- ного облаштування суспільства, одначе повне, безпомилкове знання у багатьох відношеннях є справою майбутнього. У минулому ж головний стимул прогресу полягав не стільки в безпомилковому знанні, скільки в напрузі розуму над відомими питаннями, – у свідомості. Так, напр., хибна в науковому відношенні ідея про золо- тий вік все-таки рухала моральний розвиток, вказувала людям пев- ний ідеал (мир, рівність, моральна чистота). Так, у XVIII ст. не менш хибна ідея про походження суспільства із договору і про представ- ницьке правління в лісах Німеччини рухала все-таки політичний розвиток європейських держав і т. ін.”23. Вчений полемізував з молодим М. С. Грушевським, бо ос- танній у статті „Громадський рух на Вкраїні-Руси в XIII віці” не виділив рівень свідомості в якості головного критерію оцінки прогресивності історичних явищ24. http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 224 225 тя. У кожного народу в окремості відбуваються коливання при вступі в прогрес. При цьому, якщо відомий порядок держиться, то тільки тому, що відповідає певним потребам суспільства, хоча б з деяких сторін він був і гірше минулого і був однобічним, по зрівнянню з нормальним порядком”44. Для вченого прогрес – „природний незупинний поступ громадський наперед – про- грес, – поступ у господарстві, в громадських порядках, у науках і знаннях”45. М. П. Драгоманов високо оцінював такі положення теорії прогресу: 1) „прогрес життя людського здійснюється законовід- повідно за епохами…органічно та логічно витікаючи один з одної”; 2) „прогрес цей залежить від безперервного ходу розумо- вого розвитку”; 3) „прогрес цивілізації проявляється і в свою чергу обумовлюється головним чином силою свідомості науко- вої, політичної й моральної”46. Для переважної більшості істориків-позитивістів була прита- манна глибока віра в незворотність суспільного прогресу. Видат- ний український історик М. С. Грушевський (з посиланням на Тюрго та Вольтера) був переконаний, що „людство безперервно прогресує”47. Водночас ідея суспільного прогресу поєднувалася з визнан- ням українськими істориками-позитивістами її складного та суперечливого характеру. Вони критикували спрощене розуміння прогресу як історичного кругообігу чи безупинного розвитку по прямій, лише висхідній, лінії. На численному фактичному матеріалі історики показували, що суспільний розвиток може прискорюватися, або уповільнюватися, а в деякі періоди історії регресувати. Водночас деякі з них підкреслювали суперечли- вість, періодами непослідовність суспільного прогресу. Так, М. П. Драгоманов був переконаний, що „прогрес однієї сторони може супроводжуватися затримкою чи занепадом другої”48. Професор Ніженського історико-філологічного інституту М. М. Бе- режков підкреслював, що „прогрес не по прямій лінії здійснюється, а по кривій, дуже складній лінії – з вигинами, заворотами, від- ступами, тощо”49. Подібні думки висловлювали харків’янин І. П. Сокальський50, львів’янин І. Я. Франко51 та інші науковці. Деякі історики намагалися поєднати моральний та освітній критерії суспільного прогресу. Так, професор Київського універ- ситету В. Б. Антонович висунув такі критерії: вільний розвиток знань, зокрема звільнення науки від релігії, свободу критики, а також поліпшення звичаїв, задоволення інших людських по- треб35. Він писав, що „апогеєм величі народів в історії є боротьба за життєві ідеали, закладені в них самою природою”36. На переко- нання професора Новоросійського університету, а пізніше Ні- жинського історико-філологічного інституту М. Я. Грота: „Про- грес в житті всесвіту є збільшення моральної цінності цього жит- тя, яке відбувається від зростання у ній самосвідомості та яке залежить від перетворення світових енергій з нижніх форм у вищі завдяки їх економізації та накопиченню”37. В. В. Лесевич охарактеризував суспільного прогрес як прагнення до ідеалу (лю- дяності), а головною рушійною силою прогресу розумову діяль- ність38. М. П. Драгоманов другим головним критерієм прогресу називав людську самореалізацію – досягнення „можливого щастя життя для кожної особи” 39. Водночас українські історики-позитивісти крім двох вище- названих головних критеріїв історичного прогресу виділяли інші (економічні та соціально-правові) критерії. Так, М. Н. Петров називав головним благом суспільного життя „добробут і сво- боду”40. Молодий М. С. Грушевський у невеличкій розвідці „Гро- мадський рух на Вкраїні-Руси в XIII віці” визнав головним кри- терієм оцінки прогресу того чи іншого суспільного руху „інте- реси громади”. Держава прогресивна „коли вона дає запомогу духовно-моральному, економічному й політичному розвитку громади”41. Тому він характеризує рух болоховців не як істо- ричний регрес, а історично виправданий та корисний рух42. М. П. Драгоманов закликав: „звернути увагу на зріст чи упадок людності, господарства, порядків і думок громадських і держав- них, освіту, пряму чи побічну українців усяких класів чи культур в історії і культурі європейській”43. Науковець в оцінці суспіль- ного прогресу визнавав необхідним враховувати й матеріальні чинники: „Те чи інше поняття про потреби, ті чи інші обставини, заповідані минулим, дають той чи інший склад суспільного жит- http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 226 227 зрости і розуміння індивідуалізму і акомодації індивідуума од роду до людності, і єсть поступ громадський”59. М. М. Ковалев- ський проголошуючи суспільний прогрес головним соціологіч- ним законом, його загальною формулою (суттю) називав зрос- тання людської солідарності60. При цьому він намагався показати графічне зображення „прогресу, як ряду концентричних кіл, що виражають собою все більше і більше поширення людської солі- дарності”61. Сама соціологія трактувалася насамперед як наука про поря- док та прогрес, тобто про організацію та розвиток людського суспільства. Тому такий важливий термін „прогрес” для суспіль- ної думки другої половини XIX століття (особливо для тієї її частини, яку прихильники позитивної філософії називали соці- альною динамікою). Пошук історичних законів мали б підтвер- дити прогресивний характер історичного процесу. М. М. Кова- левський не випадково визнавав, що „ідея прогресу – лише один з проявів більш загального вчення про закономірності суспільних явищ”62. Подібну думку висловив М. С. Грушевський63. Більш того – О. І. Стронін у розробленій ним системі історичних законів визнав в якості головного та загального саме закон суспільного прогресу64. М. П. Драгоманов писав так про взаємопов’язаність теорії прогресу та необхідності формулювання законів суспільства: „Ідея про прогрес не тільки розбила ідеалізацію минулого і дала можливість спокійніше відноситись до дійсності, але й приму- сила дослідників історії розвитку народу і людства вникнути у внутрішні причини історичних явищ і змін – культурних, еко- номічних, соціальних, політичних, і послабила таким чином по- няття про випадковість в історії чи приписування особам біль- шого значення, ніж вони мали в дійсності. Лише з визнанням ідеї прогресу визнання певної правильності і законовідповідності в історичних явищах знайшло собі тверду основу”65. І. Я. Франко як одне з досягнень позитивістської історіо- графії називав визнання закономірності історичного прогресу: „замість визнавати рушіями історичного поступу людства окре- мих завойовників і монархів, показали, що той поступ і монархи, В історичних працях українських вчених, прихильників позитивістських ідей, наводилися численні приклади того, як особливості географічного середовища або воля законодавця впливали на розвиток суспільства. Так, зокрема, науковець з Новоросійського університету О. С. Трачевський вважав, що най- кращі (географічні, демографічні, виробничі) умови для прогресу створені у США52. Одеський дослідник М. Я. Грот взагалі розглядав поняття „прогрес” та „регрес” як відносні53. При цьому науковець нама- гався довести, що поряд з прогресивним та регресним видами суспільного розвитку можливий третій шлях: „відомі суспільства у відомі моменти безумовно прогресують, бо зміни їх ладу ведуть до піднесення їх сил або енергій, інші – регресують, бо зміни їх ладу ведуть до пониження їх сил, що закінчується повним їх розкладом, треті – інгресують, тобто протягом віків не виявля- ються не зростання, не зниження своїх сил та здатності до дій”54. Серед інгресуючих держав вчений називає Китай та Швецію55. Для досліджуваного періоду характерна соціологізація істо- рії та інших наук. Так, наприклад, М. Я. Грот вважав саме основ- ним завданням соціології, а не інших суспільних наук „визначити точно, що таке прогрес, регрес та інгрес з зовнішньої матеріаль- ної та внутрішньої психологічної сторін”56. Вчений вирізняв суто соціологічний та антропологічний підходи у теорії прогресу: „Завдання соціології зводяться до визначення того, що таке про- грес, регрес, інгрес у розвитку людства, як вищого у природі цілого чи індивідууму”. Соціологія „повинна знайти такі форму- ли для вказаних типів розвитку людського суспільства, які б не суперечили б аналогічним фактам розвитку природи”57. О. І. Стронін виділяв різні види (а фактично різні фази – авт.) прогресу: 1) прирощення однієї протилежності до іншої; 2) нова протилежність поглинає стару; 3) „попередні метаморфози не зни- кають перед новою, а тільки заслоняються нею… відбувається не прирощення і не перетворення, а лише нарощення”58. Іншою характерною рисою теорії прогресу було ототожнен- ня історичного прогресу з зростанням суспільної солідарності. М. П. Драгоманов писав з цього питання: „Власне в варіяціях http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 228 229 ській інтерпретації історичного процесу – трактувалося здебіль- шого в онтологічному плані. Проте інколи воно виступало в гно- сеологічному ракурсі – як реально існуючий та науково об’єктив- ний критерій пізнання історичного процесу. 1 Асланян Г. Г. Идея прогресса в буржуазной философии истории. – Ереван: изд-во АН Армянской ССР, 1965. – 395 с.; Богомолов А. С. Идея развития в буржуазной философии веков XIX и XX веков. – М.: изд-во ун-та, 1962. – 376 с.; Березинець В. В. Історіософія М. Грушевського: Автореф. дис…канд. філос. наук: 09.00.05. – К.: Ін-т філософії НАНУ, 1996. – 20 с.; Будз В. П. Філософія історії Михайла Грушевського: Автореф. дис…канд філос. наук: 09.00.03. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2001. – 20 с.; Булгаков С. Н. Основные проблемы теории прогресса//Проблемы идеа- лизма. – М.: Москов. психологич. об-во, 1902. – С.1–47; Виппер Р. Общест- венные учения и исторические теории XVIII и XIX вв. (Теория прогрес- са). – Иваново-Вознесенск: Основа, 1925. – 196 с.; Казаков А. П. Теория прогресса в русской социологии конца XIX века (П. Л. Лавров, Н. К. Ми- хайловский, М. М. Ковалевский). – Л.: Изд-во ун-та, 1969. – 131 с.; Кареев Н. И. Идея прогресса в её историческом развитии // Кареев Н. И. Историко-философские и социологические этюды. – СПб., 1895. – С.305– 254; Лейкин Э. Г. Идея исторического прогресса в современной буржуаз- ной философской и общественной мысли (идея прогресса науки в сопо- ставлении с идеей общественного прогресса) // Концепции науки в буржу- азной философии и социологии. Вторая половина XIX–XX в. – М.: Наука, 1979. – С. 169–174; Лисенко О. Михайло Драгоманов про історичний про- грес // Укр. іст. журн. – 1968. – № 11. – С.73–79; Михайловский Н. К. Что такое прогресс? // Отеч. зап. – 1869. – № 2. – С. 225–279; № 11. – С.1–38; Могильницкий Б. Г. Политические и методологические идеи русской либе- ральной медиевистики середины 70-х годов XIX – начала 900-х годов. – Томск: изд-во ун-та, 1969. – 409 с.; Потульницький В. Ідея прогресу в політичній спадщині М.Драгоманова // Михайло Драгоманов і українське національне відродження. Тези доп. і повідомлень респ. наук. конф. моло- дих вчених. – К., 1991. – С.120–122; Сорокин П. А. Обзор теорий и основ- ных проблем прогресса // Новые идеи в социологии. Сб.3: Что такое про- гресс. – СПб.: Образование, 1914. – С.115–155; Тельвак В. В. Теоретико- методологічні підстави історичних поглядів Михайла Грушевського (кінець XIX – початок XX століття). – Нью-Йорк, Дрогобич: Вимір, 2002. – 235 с. та ін. 2 У нашому дослідженні саме поняття «українські історики-позитивісти» використовується у широкому значенні цього слова: не лише історики, які і завойовники разом з ним залежать від попередніх і сучасних економічно-політичних відносин, що також усе людство в своєму історичному розвитку підлягає певним природним сталим зако- нам, а не капризам і забаганкам окремих людей” 66. Позитивістська трактовка теорії прогресу дістала найбільш широке поширення у ліберальних істориків, які уявляли її як поступальний розвиток всіх сторін суспільства. М. М. Ковалев- ський був переконаний, що „при повільності суспільних змін процес більш надійний, ніж при їх бистроті, що еволюції потріб- но надавати перевагу над революцією, або, висловлюючись мовою Конта, що прогрес бажаний лише за умови збереження ладу”67. Вчений характеризував прогрес як „непреривний та довільний розвиток плодотворних початків, здавна закладених нашими предками. Думка разом переробити щоб то не було, в одну мить створити новий порядок речей, нову релігію або нову мораль не має нічого спільного з нашими поглядами”68. М. С. Грушевський визнавав кращим не руйнування держав- них структур, а поступове реформування громадського устрою: „не найлучча, не найспряміша стежка громадсько-політичного прогресу. Далеко більш корисним було б поступове реформу- ваннє кроком за кроком тогочасного устрою, що помалу поліп- шало б громадсько-політичні відносини і навертало їх до нор- мального становища”69. Один з засновників державницького напряму в українській історіографії В. К. Липинський оцінював суспільний прогрес з принципово нових світоглядних та методологічних позицій – з точки зору корисності для державності, а потім для народу та особи70. Таким чином ідея історичного прогресу – один з найваго- міших здобутків суспільної думки XIX ст. Категорія „прогрес” широко використовувалася насамперед в оцінці історичного про- цесу. При цьому, як правило, головними критеріями суспільного прогресу виступали інтелектуальні та моральні, а потім еконо- мічні та соціально-правові чинники. Досить широко використо- вувалися контівські категорії соціальної статики та динаміки. Поняття про суспільний прогрес – одне з головних в позитивіст- http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 230 231 19 ІР НБУВ. – Ф.1. – Спр. 8971. – Арк. 59. 20 Ардашев П .Н. О прогрессе в исторической науке. Вступительная лекция, читанная в университете св. Владимира 14 окт. 1903г. // Универ- ситетские известия. – 1904. – № 1. – С. 2. 21 Драгоманов М. Шевченко, українофіли і соціалізм // Драгоманов М. П. Вибране («…мій задум зложити очерк історії цивілізації на Укра- їні»). – К.: Либідь, 1991. – С 381. 22 Драгоманов М. Листи до Ів. Франка і інших. 1881–1886. – Львів: накл. українсько-руської видавничої спілки, 1906. – C.83–84. 23 Драгоманов М. Вопрос об историческом значении Римской импе- рии и Тацит. – С. 389 прим. 24 Драгоманов М. Держава і громада: прогрес і регресс // Павлик М. М. Драгоманов і єго роля в розвою України. – Львів: друк. Уділова, 1907. – C. 88, 91. 25 Павлов П. В. Письма из-за границы. Мысль о всеобщем музее // Эк. указ. – СПб., 1858. – Вып. 2. – С. 36. 26 Пантелеев Л. Ф. Воспоминания. – М.: Худ. лит., 1958. – C. 229. 27 Миртов П. Л. Исторические письма. – 4-е изд. – СПб.: тип. Н. Н. Клобукова, 1905. – C. 95, 108–138. 28 Миртов П. Л. Исторические письма. – C. 51. 29 Козлов А. [К. А.] Исторические письма П. Л. Миртова // Знание. – 1871. – №2. – C. 175. 30 ІР НБУВ. – Ф. XXIII. – Спр. 309. – Арк. 3. 31 ІР НБУВ. – Ф. 60. – Спр. 11. – Арк. 1зв. –2. 32 Спенсер Г. О причинах моего несогласия с Огюстом Контом // Огюст Конт и позитивизм. – М.: тип. Н. Н. Кушнерева, 1897. – С.2 34. 33 Спенсер Г. Основания социологии. – СПб.: тип. Демакова, 1876. – Т. 1. – С. 78. 34 Там само. – С. 276. 35 ІР НБУВ. – Ф. 1. – Спр. 7901. – Арк. 17зв.; Спр. 7903. – Арк. 5, 8зв.; Спр. 8089. – Арк. 2. 36 ІР НБУВ. – Ф. 1. – Спр. 8089. – Арк. 2. 37 Грот Н. Я. Критика понятия прогресса. – М.: тип. Кушнерёва, 1889. – С. 3. 38 Лесевич В .В. Философия истории на научной почве… – C. 168. 39 Драгоманов М. Император Тиберий. – К.: тип. ун-та, 1864. – С. 36. 40 Петров М. Н. Историческая подготовка. Pro domo sua. – Харьков: тип. М. Зильберберга, 1881. – С. 13. 41 Сергієнко М. [Грушевський М.] Громадський рух на Вкраїні-Руси в XIII віці // Зап. наук. т-ва ім. Шевченка. – 1892. – Т. I. – C. 27. 42 Там само. – C. 27–28. працювали в Україні (друга половина XIX – початок XXст.) та у спеціальних теоретичних працях давали позитивістське трактування історичного процесу. Досить часто цінні теоретичні ідеї містилися не у спеціалізованих працях, а в різноманітних фактографічних розвідках, вступних увагах, рецензіях, но- татках до лекцій, тощо. Крім того вчені споріднених наукових дисциплін та публіцисти, не маючи часто фахової історичної освіти, трактували суспільний процес на позитивістських методологічних засадах. 3 Кондорсе Ж. А. Эскиз исторической картины прогресса человечес- кого разума. – СПб.: изд. кн. маг. Н. К. Мартынова, 1909. – С. 2. 4 Гегель Г. В. Ф. Философия истории // Гегель Г. В. Ф. Соч.: В 13 т. – М.-Л.: Госиздат, 1935. – Т. VIII. – C. 54. 5 Гердер И. Г. Идеи к философии истории человечества. – М.: Наука, 1977. – С. 435. 6 Соловьев С. М. Наблюдения над исторической жизнью народов // Вестник Европы. – 1871. –№ 12. – С. 743–744. 7 Драгоманов М. Вопрос об историческом значении Римской империи и Тацит. – К.: тип. ун-та, 1869. – С. 325. 8 Ковалевский М. М. Социология. – Т.1: Социология и конкретные науки об обществе. Исторический очерк социологии. – СПб.: тип. Ста- сюлевича, 1910. – С. 10. 9 ЦДІА України. – Ф.1235. – Оп.1. – Спр. 104. – Арк. 3. 10 Франко І. Я. Мислі об еволюції в історії людськості // Франко І. Я. Зібр. творів: У 50-ти томах. – К.: Наук. думка, 1986. – Т. 45: Філософські праці. – С. 76–139. 11 ІР НБУВ. – Ф. XXIII. – Спр. 296. – Арк. 5–6. 12 Милль Д. С. Система логики силлогистической и индуктивной. Изложение принципов доказательства в связи с методами научного изсле- дования. – 2-е изд. – М.: Изд. Г. А. Лемана, 1914. – С. 844; Конт О. Основ- ные законы социальной динамики или общая теория прогресса челове- чества // Философия истории: Антология. – М., 1995. – С. 109–135. 13 Конт О. Основные законы социальной динамики или общая теория прогресса человечества. – С. 109–135. 14 Драгоманов М. Вопрос об историческом значении Римской импе- рии и Тацит. – C. 182. 15 Лесевич В. В. Философия истории на научной почве (Очерк из исто- рии культуры XIX века) // Отеч. зап. –1869. – №1. – С. 178. 16 Лучицкий И. В. Адам Фергюсон и его историческая теория: Дис. pro venia legendi // Университетские известия. – 1868. – № 11. – С. 37. 17 Хлебников Н. И. Русское государство и развитие русской личности // Университетские известия. – 1879. – № 4. – С. 166. 18 Там само. – С. 15–16, 70. http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 232 233 63 Грушевський М. Початки громадянства (генетична соціологія). – Відень: Укр. соціол. ін-т, 1921. – С. 39, 43. 64 Стронин А. История и метод. – С. 160. 65 Драгоманов М. Вопрос об историческом значении Римской импе- рии и Тацит. – С. 37. 66 Франко І. Я. Наука і її взаємини з працюючими класами // Франко І. Я. Зібр. творів: У 50-ти томах. – К.: Наук. думка, 1986. – Т. 45: Філософ- ські праці. – C. 25. 67 Ковалевский М. М. Современные социологи. – СПб.: тип. Мерку- шева, 1905. – C. 86. 68 Ковалевский М. М. Очерк происхождения и развития семьи и соб- ственности. – СПб.: тип. Ю. Н. Эрлиха, 1895. – C. 12. 69 Там само. – C. 28. 70Липинський В. Участь шляхти у великому українському повстанні під проводом гетьмана Богдана Хмельницького // Липинський В. Твори. Історична секція. – Філадельфія, 1980. – Т. 2. – С. 235; Липинський В. Укра- їна на переломі (1657–1659). Замітки до історії українського державного будівництва в ХVІІ-ім столітті // Липинський В. Твори. Історична секція. – Т. 3. – Філадельфія, 1991. – Філадельфія, 1991. – С. 468 та ін. 43 Драгоманов М. П. Чудацькі думки про українську національну справу // Драгоманов М. П. Вибране («…мій задум зложити очерк історії цивілізації на Україні»). – К.: Либідь, 1991. –C. 490. 44 Драгоманов М. Император Тиберий. – C. 36. 45 Драгоманов М. Шевченко, українофіли і соціалізм // Драгоманов М. П. Вибране («…мій задум зложити очерк історії цивілізації на Укра- їні»). – К.: Либідь, 1991. – C. 375. 46 Драгоманов М. Вопрос об историческом значении Римской импе- рии и Тацит. – С. 388. 47 ЦДІА України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 104. – Арк. 2зв. 48 Драгоманов М. Вопрос об историческом значении Римской импе- рии и Тацит. – С. 325. 49 ІР НБУВ. – Ф. XXIII. – Спр. 309. – Арк. 9; див. також: Спр. 296. – Арк. 5–6. 50 Сокальський И. П. О значении соседства в исторической жизни народов // Зап. имп. Харьков. ун-та. –1898. – Кн. 4. – С. 119. 51 Франко І. Я. Мислі об еволюції в історії людськості. – С. 81–82 та ін. 52 Трачевский А. С. Очерки исторического развития Америки // Бесе- да. – 1872. – Кн. XI. – С. 131. 53 Грот Н. Я. Ещё несколько соображений о задачах социологии и о научном понятии «прогресс». – Одеса: тип. Зеленского, 1884. – С. 3. 54 Грот Н. Я. О научном значении пессимизма и оптимизма, как миро- воззрений (публичная лекция, читанная в зале университета 11 марта 1884 года в пользу общества народных чтений в Одессе). – Одесса: тип. Зелен- ского, 1884. – С. 2. 55 Там само. – С. 3. 56 Там само. – С. 3. 57 Грот Н. Я. Ещё несколько соображений о задачах социологии и о научном понятии «прогресс». – С. 5. 58 Стронин А. История общественности. – СПб.: тип. Министерства путей сообщения, 1885. –С. 751. 59 Драгоманов М. „Царство божие внутри Вас” Л. Н. Толстого. – 2-ге вид. – К.: Ранок, 1907. – С. 9. 60 Ковалевский М. М. Сравнительно-историческое правоведение и его отношение к социологии. Методы сравнительного изучения права // Сборник по общественно-юридическим наукам. – Вып. 1. – СПб., 1899. – С. 8. 61 Ковалевский М. М. Современные социологи. – СПб.: тип. Мерку- шева, 1905. – С. 82. 62 Ковалевский М. М. Очерк развития социологических учений // История XIX века (Западная Європа и внеевропейские государства). – М.: изд. тов-ва бр. Гранат, 1906. – С. 293. http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com

Схожі ресурси