В. Б. Антонович у листах, спогадах та працях Д. І. Багалія

В. Б. Антонович у листах, спогадах та працях Д. І. Багалія

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2008
1. Verfasser: Стариков, Г.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України 2008
Schriftenreihe:Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26413
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:В. Б. Антонович у листах, спогадах та працях Д. І. Багалія / Г. Стариков // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 16. — К., 2008. — С. 289-301. — Бібліогр.: 46 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-26413
record_format dspace
spelling irk-123456789-264132011-09-01T12:17:52Z В. Б. Антонович у листах, спогадах та працях Д. І. Багалія Стариков, Г. 2008 Article В. Б. Антонович у листах, спогадах та працях Д. І. Багалія / Г. Стариков // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 16. — К., 2008. — С. 289-301. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. XXXX-0076 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26413 uk Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
format Article
author Стариков, Г.
spellingShingle Стариков, Г.
В. Б. Антонович у листах, спогадах та працях Д. І. Багалія
Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
author_facet Стариков, Г.
author_sort Стариков, Г.
title В. Б. Антонович у листах, спогадах та працях Д. І. Багалія
title_short В. Б. Антонович у листах, спогадах та працях Д. І. Багалія
title_full В. Б. Антонович у листах, спогадах та працях Д. І. Багалія
title_fullStr В. Б. Антонович у листах, спогадах та працях Д. І. Багалія
title_full_unstemmed В. Б. Антонович у листах, спогадах та працях Д. І. Багалія
title_sort в. б. антонович у листах, спогадах та працях д. і. багалія
publisher Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
publishDate 2008
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26413
citation_txt В. Б. Антонович у листах, спогадах та працях Д. І. Багалія / Г. Стариков // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 16. — К., 2008. — С. 289-301. — Бібліогр.: 46 назв. — укр.
series Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
work_keys_str_mv AT starikovg vbantonovičulistahspogadahtapracâhdíbagalíâ
first_indexed 2025-07-03T06:06:45Z
last_indexed 2025-07-03T06:06:45Z
_version_ 1836604778657873920
fulltext 289 Історіографія, присвячена патріарху української історичної науки Володимиру Боніфатійовичу Антоновичу, на сьогоднішній день налічує значну кількість праць. Але взаємини, що склались між В.Б. Антоновичем та одним з найталановитіших його вихо- ванців Дмитром Івановичем Багалієм, ще залишаються недостат- ньо дослідженими. Останній у своїх наукових працях відвів сво- єму вчителю значне місце. На окрему увагу заслуговує і листу- вання двох істориків, у якому містяться важливі дані про наукове та особисте життя В. Б. Антоновича. Листування Д. І. Багалія з В. Б. Антоновичем починається з 1880 року і завершується зі смертю останнього у 1908 р. Свого часу цей епістолярій був опуб- лікований самим Д. І. Багалієм1 та М. З. Левченком2. Зараз ці лис- ти зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (далі ІР НБУВ) та у відділі руко- писних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шев- ченка Національної Академії Наук України (далі ІЛ НАНУ). 18 травня 1895 р. В. Б. Антонович отримав від Д. І. Багалія привітання з 35-літтям наукової діяльності3. За цей період, що «проходит часто бесследно в индивидуальной человеческой жиз- ни»4, він, працюючи професором Київського університету, зміг створити першу українську історичну школу і стояв біля витоків першого українського історичного журналу «Київська Старо- вина». У дожовтневий період Д. І. Багалій називав В. Б. Антоно- вича «родоначальником современной южнорусской историчес- кой школы»5, а потім «київської документальної школи істориків Григорій СТАРИКОВ (Київ) В. Б. Антонович у листах, спогадах та працях Д. І. Багалія http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 290 291 імперія. Цю ідею пізніше учень В. Б. Антоновича М. С. Грушев- ський відкрито висловив в «Історії України-Руси». До київської документальної школи, окрім названих вище, Д. І. Багалій відносить ще О. І. Левицького, І. А. Лінниченка (який згодом перейшов на позиції «единой, неделимой России»), І. М. Каманіна, І. П. Новицького, М. І. Петрова, а також дослід- ників західно-руського та українського права М. Ф. Володимир- ського-Буданова, Ф. І. Леонтовича та їх учнів (М. О. Максимей- ко, Й. О. Малиновського, М. М. Ясинського)10. Як бачимо, у розумінні Д. І. Багалія, київська документальна школа – це не школа учнів В. Б. Антоновича, а певний напрям, започаткований В. Б. Антоновичем, по збиранню, опрацюванню та публікації джерел з української історії. У цій справі він мав попередників у постатях М. О. Максимовича та М. Д. Іванишева. Останній сво- їми працями про копні суди в контексті общинно-вічевої теорії справив великий вплив на В. Б. Антоновича, який застосував цю теорію до проблеми первісної організації козацтва11. Але ні М. О. Максимович, ні М. Д. Іванишев, на відміну від В. Б. Анто- новича, не утворили власної школи та ідеології. Питанню з’ясу- вання останньої Д. І. Багалієм було прикладено чимало зусиль. В. Б. Антонович залишив лише автобіографічні уривки, пер- ший з яких почав писати у Римі 1897 року. Продовжив він свої спомини тільки у 1900 р. і знов в Італії. Третій уривок є незакін- ченим і не відомо де писався. Словом «пам’ятаю...» уривається автограф В. Б. Антоновича і подальшу частину споминів він дик- тував перед своєю смертю12. Закінчуються ці уривки початком 60-х рр., тобто коли він тільки став на науковий шлях13. В. Б. Ан- тонович у 1864 р. був призначений редактором наукових видань Археографічної комісії, а 1870 року його обрали штатним доцен- том (оминувши приват-доцента) Київського університету св. Во- лодимира14. Ці дві події зв’язали його з роботою по опрацюванню і видавництву історичних джерел та з молодими науковими сила- ми, що і дозволило йому створити свою наукову школу. В. Б. Ан- тонович не виступав з теоретичним освітленням історичного про- цесу України. Причиною цього Д. І. Багалій вважає те, що його вчителя вважали за сепаратиста, він постійно перебував під полі- України»6, (остання назва і закріпилась в історіографії). Цією школою була розроблена одна з перших парадигм української історії, що методологічно базувалась на обласній концепції («фе- деративно-областной», за висловом Д. І. Багалія7). Провідною ідеєю виступало твердження про неможливість дослідження історії Руської землі як єдиного цілого. Кожне слов’янське плем’я являло собою етнографічну одиницю і поява Рюриковичів не змогла змінити цієї ситуації. Таким чином, Русь розглядалась як ряд областей, що складались з великої кількості дрібних кня- зівств тісно між собою пов’язаних. Кількість і розміри князівств могли бути якими завгодно, але в межах своєї етнографічної тери- торії – землі. З часом відбулось об’єднання дрібних етногра- фічних груп, що призвело до створення народностей, кожна з яких мала свою землю і центр – стольний град. Але спільність походження, побуту, мови, княжого дому та християнської віри об’єднувало всі ці землі у своєрідну федерацію – Руську землю8. Вперше подібні думки у свій час висловлювались кн. Щербато- вим та М. І. Костомаровим, але найповнішого виразу набули у працях В.Б. Антоновича та його учнів. Так, в період з 1881 р. по 1903 р. під керівництвом В. Б. Антоновича були написані дослі- дження з історії окремих земель-областей: М. П. Дашкевича (Болохівська та Галицька землі), П. А. Іванова й О. М. Андрія- шева (Волинська земля), Н. В. Молчановського (Подільська зем- ля), П. В. Голубовського і самого Д. І. Багалія (Сіверська земля), В. Г. Ляскоронського (Переяславська земля), М. С. Грушевського (Київська земля), І. А. Лінниченка (Галицька земля). До цих робіт також слід віднести і праці О. С. Грушевського (Турово-Пінське полісся), М. В. Довнар-Запольського (Кривичська та Дрегович- ська землі) та В. Ю. Данилевича (Полоцька земля)9. У своїй су- купності ці дослідження утворювали завершений цикл відтво- рення обласної картини Руської землі, де у завуальованій формі була продемонстрована окремішність українського народу від російського з його централістичною концепцією, створеною істо- риками зі школи С. М. Соловйова. В. Б. Антоновичем та його учнями було доведено, що Руська держава була, власне, україн- ською, спадкоємницею якої є Україна, а не Московія-Російська http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 292 293 закінчити, бо перехід на інший факультет тоді був заборонений. Лише після цього він зміг навчатись на історико-філологічному факультеті, який закінчив у 1860 р.21. Крім цього, В. Б. Антоно- вич у квітні 1888 р. повідомляв Д. І. Багалію, що він поглибив свої знання з антропології, навчанням в Антропологічному ін- ституті в Парижі у Топінара22. Топінар був учнем засновника паризької антропологічної школи Брока. Антропологія ними ста- вилась у зв’язок з етнографією та етнологією і поєднувала понят- тя природознавства, народознавства, соціології та історії. Правда, згодом Топінар перейшов на більш сувору природничо-наукову точку зору: розглядати людину як особливий зоологічний вид зі своїми фізичними та «психічними» ознаками, а народознавство, соціологія та історія має вивчати більш складні прояви культур- ного життя людей23. Здобуті ним знання у галузі природничих та гуманітарних наук В. Б. Антонович з великим успіхом реалізував в археології. Так, влітку 1887 р. він писав Д. І. Багалію, що розкопав більш, ніж 200 курганів24. Підсумком занять археологією стало складан- ня для Московського археологічного з’їзду археологічної карти Київської губернії, що на той час складалась з 12 повітів25. У повідомленні Д. І. Багалію про завершення цієї величезної ро- боти Володимир Боніфатійович писав, що ним зведені відомості про 12000 курганів, більш, ніж 400 городищ, про кам’яні, брон- зові та залізні знахідки, печери, кам’яних баб, монетні скарби, вали і близько 400 проведених розкопок26. Свої археологічні роз- копки В. Б. Антонович проводив базуючись на принципі систем- ності, досліджуючи кургани групами, що давало змогу визначити типи як похоронного обряду, так і самих речей, а не розкопуючи окремі могили, що обіцяли дати багато золота (як це часто робила Археологічна комісія). Такий підхід дозволив йому дати загальні характеристики передісторичних епох (кам’яної та бронзової) і слов’янської доби на території України. Завдяки своїй праці Володимир Боніфатійович посів одне з найпочесніших місць се- ред археологів Російської імперії. Як і в історії України В. Б. Ан- тонович і в її археології створив власну школу, видатними пред- ставниками якої стали Д. І. Багалій (який теж створив детальну цейським наглядом і декілька разів притягався до слідства15. Єдиним винятком стали неофіційні лекції «Бесіди про часи ко- зацькі» та стаття «Три національні типи народні». У них В. Б. Ан- тонович дав визначення провідним ідеям в історичному процесі для Росії, Польщі та України. Для росіян такою він називає ета- тизм (держава, на користь якої вони зреклись своїх прав), для поляків – демократичний аристократизм (рівність шляхти між собою), для українців – повний демократизм (визнання прав кож- ної особи). Ідею державності для українців В. Б. Антонович вва- жав неприродною і багато надій покладав на відродження в етно- графічній формі. Д. І. Багалій вважає, що таке твердження було як наслідком «його настрою сутніх часів реакції», так і того, що В. Б. Антонович мав «якусь органічну ненависть до державної ідеї»16. Д. І. Багалій згадує, як скептично його вчитель ставився до спроб дати визначення поняття «держава», а самого Дмитра Івановича за нахил до історико-юридичних розвідок (зокрема про магдебурзьке право у містах Лівобережної України) жартома називав «юристом». Причини такого ставлення Д. І. Багалій вба- чав у тому, що В. Б. Антонович «з одного боку не любив юридич- них теорій, бо стояв на природничо-позітивному ґрунті, а з дру- гого, тому що держава, утворена великорусами, уявлялася йому в дуже одіозній формі»17. Сам В. Б. Антонович обґрунтовував провідні ідеї для трьох народів базуючись на даних антропології, анатомії, етнографії та фізіології, які він виклав у статті «Три національні типи народні»18. На його думку, під словом «народ» як правило розуміються зовнішні прикмети: мова, віра, звичаї і т. ін. Але насправді ці прикмети залежать від внутрішніх причин, тих, якими сама природа наділила людей і тих, що з’явились на основі перших і зумовлені історією нації, її культурою та історич- ним вихованням19. В. Б. Антонович виокремлює три основні сте- реотипи в автобіографії кожної людини: спадщина від предків, власні надбання та виховання, з яких на перше припадає 75%, на друге – 15% і на третє – 5–10%20. Формуванню такого «при- родничо-позитивістського» світогляду сприяло те, що за наполя- ганням матері Володимир Боніфатійович вступив на медичний факультет Київського університету св. Володимира і мусив його http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 294 295 мыслей, я из паписта сделался честным, трудолюбивым слугой общенародного дела»31. У Київському університеті св. Володимира В. Б. Антонович читав курси по «древнему периоду Русской истории», з історії «Литовской Руси» та історіографії, що у своїй сукупності фак- тично утворювали курс історії України. Д. І. Багалій згадує, що особливу увагу Володимир Боніфатійович звертав на історію козаччини, історії Гетьманщини майже не торкався, а курс істо- ріографії зводив до джерелознавства. Читав свої офіційні лекції В. Б. Антонович російською, але приватні курси з історії козач- чини, історичної географії України та ін. обов’язково українсь- кою мовою. Важливим додатком до лекційних курсів були семі- нари, на яких головним чином розбирались іноземні джерела з історії Русі: хроніки Дітмара Мерзебурзького, Мартина Галла, Вінцентія Кадлубка, Льва Диякона та ін. Власне, і перша наукова розвідка Д. І. Багалія (1876 р.) присвячена хроніці Льва Дия- кона32. Дослідження з історії козаччини використовувались В. Б. Антоновичем (як і обласна концепція) для доведення прі- оритету общинно-демократичних засад перед родовими, хоч це іноді і шкодило науковості його праць33. В. Б. Антонович величезного культурно-національного зна- чення надавав справі складання та видання біографічного слов- ника українських діячів (політичних, громадських, літературних та артистів). Найближчими його помічниками у цій справі ви- ступили К. М. Мельник-Антонович, В. М. Доманицький, О. І. Левицький, І. М. Каманін та ін. У листі від 19 грудня 1893 р. Володимир Боніфатійович повідомляв Д. І. Багалію, що на літеру А готово більше 100 біографій і вже почали роботу над літерою Б. При цьому під українськими діячами В. Б. Антонович розумів тих, що народились і працювали на Україні, тих, що народились на Україні, але працювали поза її межами і тих, що народились не на Україні, але працювали тут34. Але втілити цей проект В. Б. Антонович не зміг. Частина готових матеріалів (серед яких були біографії Івана Гонти, Максима Залізняка, Петра Доро- шенка) була ним надіслана для друку у Галичину, але світу так і не побачила. Основна частина матеріалів залишилась в архіві археологічну карту Харківської губернії), М. Ф. Біляшівський, В. Ю. Данилевич, І. А. Лінниченко, К. М. Мельник-Антонович, Д. І. Яворницький та ін.27 Д. І. Багалій також відводить значне місце народницькій складовій в ідеології В. Б. Антоновича. Її формуванню сприяли біологічний батько Володимира Боніфатійовича – угорський повстанець Джидай Матіяш, під впливом якого він засвоїв раціо- налістичні погляди Вольтера, Монтеск’є, Руссо та його бабці (позашлюбної доньки князя Любомирського), яка співала йому народних пісень, розповідала про гайдамаччину тощо. Велике враження справило на В. Б. Антоновича і поводження шляхти з кріпаками-українцями. Так, Володимир Боніфатійович згадував, що поміщик Абрамович практикував чотири ступені кари різками: перший – до 200 різок, другий – від 200 до 500, третій – од 500 до 1000, четвертий – бити, поки не втратить свідомості. Свої літні канікули він почав присвячувати безпосередньому зна- йомству з українським народом. В. Б. Антонович з товаришами (зокрема, Тадеєм Рильським) обійшов Київщину, Волинь, По- ділля, Холмщину, частину Катеринославщини та Херсонщини28. Корінний перелом відбувся під час польського повстання 1863 р., коли В. Б. Антонович змінює католицтво на православ’я. Д. І. Ба- галій оцінює цей акт як розірвання зв’язків, що пов’язували його з польським народом і шляхетським класом, бо до обрядового питання Володимир Боніфатійович виявляв байдужість. Але цим вчинком він «не переходить до табору московського, а навпаки закладає табір український»29. Також, Д. І. Багалій доводить, що звинувачення польської історіографії у зраді повстання 1863 р. В. Б. Антоновичем є цілком безпідставними. Той, хоч і був добре обізнаним у цій справі, тримався осторонь і використав ці події із суто тактичних міркувань для розриву з польською стороною30. Сам В. Б. Антонович відповів на ці звинувачення у своїй «Спо- віді»: «…надеюсь, что трудом и любовью заслужу когда-нибудь, что украинцы признают меня сыном своего народа, так как я все готов разделить с ними. Я перевертень, и я горжусь этим, так точно, как я гордился бы в Америке, если б стал аболицио- нистом из плантатора, или в Италии, если б, просветив свой образ http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 296 297 течением, которое вот уже целый тиждень продолжается…»41, а ще через п’ять років – «…я все более и более хвораю, у меня сильно развивается какой-то беспорядок в сердце, вследствие этого постоянные бессонницы, потеря аппетита и т. п. Но, впро- чем, может быть, и пора собираться в далекий и безотложный путь»42. Листом від 27 грудня 1896 р. В. Б. Антонович повідом- ляв, що через три дні від’їздить на лікування до Італії43, але хво- роби його не відпустили і до самої смерті (1908 р.) він тихо згасав і вже нікуди не виходив з дому. В. Б. Антонович керував науковою підготовкою Д. І. Багалія протягом всього курсу його навчання у Київському університеті св. Володимира, прищепив зацікавлення археологією України, дозволяв користуватись своєю бібліотекою, ввів до складу Київсь- кої Громади. Д. І. Багалій згадує, що саме під впливом Володимира Боніфатійовича він зайнявся історією України44. Характеризуючи свого вчителя він пише: «…головною рисою видатного розуму Антоновича, який і склав його величезний авторитет як у наукових, так і в громадських колах, був його позитивізм і реалізм...»45. При- близно те саме можна сказати і про самого Д. І. Багалія. Взагалі у постатей В. Б. Антоновича та Д. І. Багалія є дуже багато спільного: у науковій сфері обидва створили власні школи, зробили значний внесок в археологію, для написання своїх досліджень викорис- товували переважно першоджерела, послуговувались методологією позитивізму (умовно кажучи «природничого» та «соціально-еконо- мічного»); громадська позиція вчителя та учня характеризувалась вимушеною аполітичністю (щоб не йти на конфлікт із владою), активною культурно-просвітницькою діяльністю та українським патріотизмом; характерам обох істориків були притаманні такі риси, як обережність, гнучкість, виваженість. Окрім становлення Д. І. Багалія як науковця В. Б. Антонович зіграв у його долі значно більшу роль. Володимир Боніфатійович рекомендував свого учня О. О. Потебні для обрання на посаду приват-доцента по кафедрі російської історії у Харківський уні- верситет. Для цього, В. Б. Антонович пішов на порушення пра- вил щодо написання магістерських робіт. Наслідком цього стала розгромна стаття іншого учня Володимира Боніфатійовича – Іва- Володимира Боніфатійовича. Д. І. Багалій згодився допомогти у роботі над словником складанням біографій діячів Слобідської України, багато з яких містила його фундаментальна робота «Опыт истории Харьковского Университета». Видання цієї праці затяглось і І том вийшов у 1898 р., а другий побачив світ 1904 р., коли робота над словником вже припинилась. Але ідея В. Б. Ан- тоновича не була забута. У 1918 р. зі створенням Академії Наук за ініціативи Д. І. Багалія при Історико-Філологічному Відділі утворили «Комісію для складання біографічного словника діячів України», першим головою якої був він сам35. Д. І. Багалій згадує, що за довгі роки наукової праці В. Б. Ан- тонович зібрав велику бібліотеку, до якої увійшло «все, що було цінного і рідкого по усіх галузях українознавства, а не лише по українській і російській історії»36. Крім бібліотеки Володимир Боніфатійович зібрав археологічну та нумізматичну колекції, значну кількість стародруків та рукописів. Через свою «домашню лабораторію» В. Б. Антонович зміцнював громадський зв’язок зі своїми слухачами, його дім відвідували усі, хто так чи інакше був причетний до українського руху та Київської Громади зокре- ма37. Так, Д. І. Багалій писав В. Б. Антоновичу, що «Ваша биб- лиотека была как бы моею собственною, Вы сделали из меня библиомана»38. Потім, будучи вже головою І-го Відділу УАН (1919 р.) він наполіг на тому, щоб Академія викупила цю біб- ліотеку39. В. Б. Антонович органічно поєднував наукову і громадську діяльність. Будучи з кінця 50-х рр. лідером українського руху, в очах російської влади він виглядав як «хохломан», «мазепинець», «сепаратист», (а польських поміщиків взагалі «комуніст»). Хоч жандармерія і знала про Київську Громаду і не припиняла її ді- яльності, В. Б. Антонович перебував під наглядом поліції, при- тягався до слідства та суду, міг бути навіть висланий. Все це значно обмежувало його наукову діяльність (наприклад, його праці не виходили більш ніж у 200–300 примірниках, а лекції взагалі не були надруковані), підривало здоров’я40. Ще у 1884 р. Володимир Боніфатійович писав Д. І. Багалію, що «кашель, кото- рый я схватил в Одессе, разразился у меня горловым крово- http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 298 299 знавство та історіографія історії України / Упорядкув., вступ. ст., комент. В. В. Кравченка. – Х.: Золоті сторінки, 2001. – С. 240, 243. 11 Багалій Д. І. Проф[есор] М. Д. Іванішев / Історіографічний вступ [до «Нарису історії України на соціально-економічному ґрунті»] / Багалій Д. І. Вибрані праці: У 6 т. – Т. 2: Джерелознавство та історіографія історії України / Упорядкув., вступ. ст., комент. В. В. Кравченка. – Х.: Золоті сто- рінки, 2001. – С. 232. 12 Багалій Д. І. Переднє слово. – ІР НБУВ. – Ф. І. – Од. зб. 45056. – Арк. 1–4. 13 Багалій Д. І. «Уривки автобіографічні Володимира Боніфаті- йовича…». – ІР НБУВ. – Ф. І. – Од. зб. 45058. – Арк. 2. 14 Ульяновський В. І. Син України. (Володимир Антонович: громадя- нин, учений, людина) / Антонович В. Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори / Упор. О. Тодійчук, В. Ульяновський. Вст. ст. та коментарі В. Ульяновського. – К.: Либідь, 1995. – С. 25–26. 15 Багалій Д. І. «Уривки автобіографічні Володимира Боніфаті- йовича…». – ІР НБУВ. – Ф. І. – Од. зб. 45058. – Арк. 2. 16 Багалій Д. І. Історія України і Русі. Схема Грушевського. – ІР НБУВ. – Ф. І. – Од. зб. 45070. – Арк. 16. 17 Там само. – Арк. 16–18. 18 Антонович В. Б. Три національні типи народні / Антонович В. Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори / Упор. О. Тодійчук, В. Ульяновський. Вст. ст. та коментарі В. Ульяновського. – К.: Либідь, 1995. – С. 90–101. 19 Там само. – С. 91–92. 20 Багалій Д. І. «Уривки автобіографічні Володимира Боніфатійови- ча…». – ІР НБУВ. – Ф. І. – Од. зб. 45058. – Арк. 2. 21 Ульяновський В. І. Вказ. праця. С. 24–25. 22 Лист Антоновича В. Б. до Багалія Д. І. від 1 квітня 1888 р. – ІЛ НАНУ. – Ф. 37. – Спр. 123. – Арк. 1–2. 23 Лаппо-Данилевский А. С. Методология истории. Выпуск первый (посмертное издание). – Петроград, 1923. – С. 173. 24 Лист Антоновича В. Б. до Багалія Д. І. від 2 листопада 1887 р. – ІР НБУВ. – Ф. 80. – Од. зб. 70. – Арк. 7. 25 Лист Антоновича В. Б. до Багалія Д. І. від 30 серпня 1889 р. – ІР НБУВ. – Ф. 80. – Од. зб. 71. – Арк. 8–9. 26 Лист Антоновича В. Б. до Багалія Д. І. від 23 жовтня 1889 р. – ІР НБУВ. – Ф. 80. – Од. зб. 73. – Арк. 12–13. 27 Багалій Д. І. В. Б. Антонович / Багалій Д. І. Нариси української історіографії за доби февдалізму й доби капіталістичної / Багалій Д.І. на Андрійовича Лінниченка, який стверджував, що магістерська робота Д. І. Багалія (рецензував яку В. Б. Антонович) є плагіатом. Але Д. І. Багалій все ж посів вакантну посаду у Харківському університеті46. Йдучи на такий крок, В. Б. Антонович бажав, щоб Д. І. Багалій зробив для українського руху у Харкові не менше, ніж він сам у Києві та забезпечити подальшу наукову кар’єру для свого учня. Дмитро Іванович Багалій зазнав через цей крок багато неприємностей, але у повній мірі справдив усі сподівання свого вчителя і багато зробив для збереження пам’яті про нього. 1 Багалій Д. І. Листи до мене проф. В. Б. Антоновича як матеріал до його біографії // Наукові Записки Харківської науково-дослідної катедри історії української культури, 1925. – Т. 2–3. – С. 125–139; Багалій Д. І. Листування В. Б. Антоновича з Д. І. Багалієм // ЗІФВ ВУАН. – 1928. – Кн. ХVІ. – С. 267–269. 2 Левченко М. З. З листування В. Б. Антоновича // ЗІФВ ВУАН. – 1928. – Кн. ХVІ. – С. 270–272. 3 Лист Багалія Д. І. до Антоновича В. Б. від 16 травня 1895 р. – ІР НБУВ. – Ф. ІІІ. – Од. зб. 46837. – Арк. 1–3. 4 Там само. 5 Телеграма Багалія Д. І. до Антонович К. М. від 9 березня 1908 р. – ІР НБУВ. – Ф. ІІІ. – Од. зб. 47317 – Арк. 1. 6 Багалій Д. І. Київська документальна школа істориків України / Історіографічний вступ [до «Нарису історії України на соціально-еконо- мічному ґрунті»] / Багалій Д. І. Вибрані праці: У 6 т. – Т. 2: Джерелознав- ство та історіографія історії України / Упорядкув., вступ. ст., комент. В. В. Кравченка. – Х.: Золоті сторінки, 2001. – С. 239–243. 7 Багалей Д. И. Удельный период и его изучение (пробная лекция, читанная в Харьковском университете 17 декабря 1882 г.) // Киевская ста- рина. – 1883. – № 2. – С. 315. 8 Там само. – С. 315–316. 9 Багалій Д. І. Проф[есор] В. Б. Антонович / Історіографічний вступ [до «Нарису історії України на соціально-економічному ґрунті»] / Багалій Д. І. Вибрані праці: У 6 т. – Т. 2: Джерелознавство та історіографія історії України / Упорядкув., вступ. ст., комент. В. В. Кравченка. – Х.: Золоті сторінки, 2001. – С. 238. 10 Багалій Д. І. Київська документальна школа істориків України / Історіографічний вступ [до «Нарису історії України на соціально- економічному ґрунті»] / Багалій Д. І. Вибрані праці: У 6 т. – Т. 2: Джерело- http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 300 301 45 Багалій Д. І. Історія України і Русі. Схема Грушевського. – ІР НБУВ. – Ф. І. – Од. зб. 45070. – Арк. 18. 46 Докладніше див.: Линниченко И. А. Сочинения П. Голубовского и Д. Багалея. Критическая оценка Ивана Линниченка. – С.-Петербург: Типо- графия В. С. Балашева, 1883. – С. 9–43; Михальченко С. И. Киевская школа в российской историографии (В. Б. Антонович, М. В. Довнар-Запольский и их ученики). – М.: Прометей – Брянск: Издательство БГПУ, 1997. – С. 41– 44; Толочко О. П. Дві не зовсім академічні дискусії (І. А. Лінниченко, Д. І. Багалій, М. С. Грушевський) // Український археографічний щоріч- ник. Нова серія. Випуск 2. – Том 5. – К.: Наукова думка, 1993. – С. 92–97. Багалій Д. І. Вибрані праці: У 6 т. – Т. 1: Автобіографія. Ювілейні мате- ріали. Бібліографія. / Упорядкув., вступ. ст., комент. В. В. Кравченка. – Х.: ХГІ «НУА», 1999. – С. 95–102. Вибрані праці: У 6 т. – Т. 2: Джерелознавство та історіографія історії України / Упорядкув., вступ. ст., комент. В. В. Кравченка. – Х.: Золоті сто- рінки, 2001. – С. 507–508. 28 Там само. – С. 485–487. 29 Багалій Д. І. «Уривки автобіографічні Володимира Боніфаті- йовича…». – ІР НБУВ. – Ф. І. – Од. зб. 45058. – Арк. 8. 30 Багалій Д. І. В. Б. Антонович / Багалій Д. І. Нариси української історіографії за доби февдалізму й доби капіталістичної / Багалій Д. І. Вибрані праці: У 6 т. – Т. 2: Джерелознавство та історіографія історії Укра- їни / Упорядкув., вступ. ст., комент. В. В. Кравченка. – Х.: Золоті сторінки, 2001. – С. 490–495. 31 Антонович В. Б. Моя исповедь. Ответ пану Падалице (по поводу статьи в VII книжке «Основы»: «Что об этом думать?» и письма в Х книж- ке) / Антонович В. Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори / Упор. О. Тодійчук, В. Ульяновський. Вст. ст. та коментарі В. Улья- новського. – К.: Либідь, 1995. – С. 88–89. 32 Багалій Д. І. «Улаштована громада і у Київі…». – ІР НБУВ. – Ф. І. – Од. зб. 45060. – Арк. 3. 33 Багалій Д. І. Історія України і Русі. Схема Грушевського. – ІР НБУВ. – Ф. І. – Од. зб. 45070. – Арк. 18. 34 Лист Антоновича В. Б. до Багалія Д. І. від 19 грудня 1893 р. – ІР НБУВ. – Ф. І. – Од. зб. 22566. – Арк. 1–2. 35 Левченко М. З. З листування В. Б. Антоновича // ЗІФВ ВУАН. –1928. – Кн. ХVІ. – С. 270–272. 36 Багалій Д. І. «Улаштована громада і у Київі…». – ІР НБУВ. – Ф. І. – Од. зб. 45060. – Арк. 4. 37 Там само. – Арк. 4–5. 38 Лист Багалія Д. І. до Антоновича В. Б. від 16 травня 1895 р. – ІР НБУВ. – Ф. ІІІ. – Од. зб. 46837. – Арк. 1–3. 39 Багалій Д. І. Листи до мене проф. В. Б. Антоновича, як матеріали до його біографії. – ІР НБУВ. – Ф. І. – Од. зб. 45057. – Арк. 2. 40 Там само. – Арк. 1–4. 41 Лист Антоновича В. Б. до Багалія Д. І. від 12 жовтня 1884 р. – ІР НБУВ. – Ф. 80. – Од. зб. 69. – Арк. 5–6. 42 Лист Антоновича В. Б. до Багалія Д. І. від 30 серпня 1889 р. – ІР НБУВ. – Ф. 80. – Од. зб. 71. – Арк. 8–9. 43 Лист Антоновича В. Б. до Багалія Д. І. від 27 грудня 1896 р. – ІР НБУВ. – Ф. 80. – Од. зб. 80. – Арк. 24. 44 Багалій Д. І. Вибрані праці: У 6 т. – Т. 1: Автобіографія. Ювілейні матеріали. Бібліографія / Упорядкув., вступ. ст., комент. В. В. Кравченка. – Х.: ХГІ «НУА», 1999. – С. 76–77. http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com

Ähnliche Einträge