Листування Лазаря Барановича та Інокентія Гізеля

Листування Лазаря Барановича та Інокентія Гізеля

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2008
1. Verfasser: Семко, Д.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України 2008
Schriftenreihe:Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26416
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Листування Лазаря Барановича та Інокентія Гізеля / Д. Семко // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 16. — К., 2008. — С. 58-66. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-26416
record_format dspace
spelling irk-123456789-264162011-09-01T12:21:26Z Листування Лазаря Барановича та Інокентія Гізеля Семко, Д. 2008 Article Листування Лазаря Барановича та Інокентія Гізеля / Д. Семко // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 16. — К., 2008. — С. 58-66. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. XXXX-0076 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26416 uk Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
format Article
author Семко, Д.
spellingShingle Семко, Д.
Листування Лазаря Барановича та Інокентія Гізеля
Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
author_facet Семко, Д.
author_sort Семко, Д.
title Листування Лазаря Барановича та Інокентія Гізеля
title_short Листування Лазаря Барановича та Інокентія Гізеля
title_full Листування Лазаря Барановича та Інокентія Гізеля
title_fullStr Листування Лазаря Барановича та Інокентія Гізеля
title_full_unstemmed Листування Лазаря Барановича та Інокентія Гізеля
title_sort листування лазаря барановича та інокентія гізеля
publisher Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
publishDate 2008
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26416
citation_txt Листування Лазаря Барановича та Інокентія Гізеля / Д. Семко // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 16. — К., 2008. — С. 58-66. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.
series Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
work_keys_str_mv AT semkod listuvannâlazarâbaranovičataínokentíâgízelâ
first_indexed 2025-07-03T06:06:57Z
last_indexed 2025-07-03T06:06:57Z
_version_ 1836604790591717376
fulltext 58 59 явленського монастиря (ці дві посади, за традицією, суміщалися, оскільки Колегіум розташовувався на території монастиря). Майже так само склалася біографія і Лазаря Барановича. Він був вихідцем з Білорусії (народився бл. 1620 р., світське ім’я Лука), навчався у Київському колегіумі, та був посланий Петром Могилою для завершення освіти у вищих школах (навчався у Калуській та Віленській академіях). З 1642 р. Баранович почав викладати в Київському колегіумі, а 1650 р. став ректором Колегі- уму та ігуменом Братського монастиря, замінивши на цій посаді Інокентія Гізеля. 1650 р. Інокентія Гізеля обрали ігуменом Кирилівського мо- настиря – ймовірно, братія вбачала в ньому особу, котора через свої зв’язки з політичною елітою зможе забезпечити права і влас- ність монастиря та піднесе його духовне життя. При цьому Гізель ще деякий час залишався ректором Колегіуму та настоятелем Братського монастиря. Утім, управління Кирилівською обителлю було недовгим, оскільки в 1652 р. Гізель уже став ігуменом Ми- коло-Пустинського монастиря. Причини цих переміщень зали- шаються нез’ясованими. Проте на посаді ігумена Кирилівського монастиря Гізеля в 1652 р. замінив саме Баранович. З кирилів- ських ігуменів 8 березня 1657р. Баранович був хіротонований у єпископи Чернігівські та Новгород-Сіверські. В 1666 р. Лазар отримав титул Архієпископа. У 1654 р. як уповноважений Київського митрополита Сіль- вестра Косова Гізель провадив переговори з російською деле- гацією щодо збереження прав і привілеїв Київської митрополії, її архієрейських домів, монастирів та церков, які були надані ще руськими та литовськими князями та польськими королями. Особливо обстоювалося канонічне право довічного перебування на духовних посадах і виборне право на них, невтручання в ду- ховні суди митрополії, підпорядкування православної людності, яка залишилася на території Польщі, Київському митрополиту і, нарешті, найголовніше – залишення підпорядкування Київської митрополії Константинопольському Патріархату. Гізелю вдалося добитися підтвердження всіх означених прав, невтручання в цер- ковні справи російської світської влади і тимчасового залишення Листування Лазаря Барановича з Інокентієм Гізелем розкри- ває різні аспекти життя українського суспільства другої половини ХVІІ століття. Непересічні особистості – Баранович і Гізель за- лишили свій відчутний слід в різних сферах життя українського суспільства – в церковній сфері, в українському літературному барокко, в політиці, як зовнішній, так і внутрішній, в освіті. Вихо- ванці Київського колегіуму, вони обидва продовжили свою освіту за кордоном, обидва викладали в Колегіумі і були його ректора- ми, обидва згодом обійняли високі церковні посади. Баранович і Гізель протягом майже півстоліття підтримували тісні дружні стосунки, вели жваве листування з різних приводів, інформуючи один одного про справи політичі, обмінюючись думками філо- софського характеру, спонукаючи один одного до літературної творчості. Схожість біографій, схожі політичні погляди, нарешті, схожі смаки та уподобання в літературі та мистецтві – все це стало фундаментом міцної дружби, яка тривала все життя. Інокентій Гізель в Києві прийняв чернецтво і наприкінці 1630-х років вступив на навчання до Братської школи-колегіуму. Його обдарування помітив Петро Могила, тому в 1642 р., коли Могила відправив групу найталановитіших випускників школи для продовження навчання за кордоном, серед юнаків був і Гі- зель. Він потрапив до Замойської академії, навчався в Прусії, в Ростоку. Після повернення до Києва Гізель почав викладати в Колегіумі, а в 1646 р. став ректором та ігуменом Братського Бого- Дмитро СЕМКО (Київ) Листування Лазаря Барановича та Інокентія Гізеля http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 60 61 хоч і всупереч позиції російського воєводи Бутурліна, який нама- гався змусити українських ієрархів збиратися на собор лише піс- ля дозволу царя і благословення Московського Патріарха. Врешті Баранович провів собор всупереч волі російських властей, і по- сприяв обранню на Київського митрополита Діонісія Балабана. Літературна творчість стала ще одним підгрунтям довготри- валих контактів між Барановичем та Гізелем, що знайшло своє відображення в їхній епістолярній спадщині. Інокентій Гізель найбільш прославився своїм повчальним твором „Мир с Богом человеку”, виданим у печерській монастирській друкарні 1669 р. (перевидання 1671 р.), у якому богослов розглядав поняття гріха та систему покути. Ця праця на Московському соборі 1690 р. під головуванням Патріарха Іосифа (Савьолова), постриженика й колишнього настоятеля Межигірського монастиря, була ви- знана найбільш шкідливою „з новотворних київських книг”3. Деякі дослідники перу Гізеля приписують також перший підруч- ник з історії – „Синопсис, или краткое собрание от различных летописцев о начале словяно-руского народа”, видрукований 1674р. в печерській друкарні та багато разів передрукований. Баранович також був чудовим проповідником та автором чис- ленних духовних творів, найвідомішими з яких є „Меч духовний” (К., 1666, 1679),”Трубы словес проповедных” (К.,1674, 1686), „Нова міра старої віри” (К., 1676, 1679 – польською мовою, від- повідь на полемічний твір єзуїта П.Бойми). Він видав також кіль- ка збірок віршів польською мовою („Лютня Аполонова” – 1671, „Книга смерті” – 1676, „У вінок Богоматері” – 1680,”П’ять нот” – 1680).4 Інокентій Гізель помер 18 листопада 1683 р. і був похований в Успенському соборі Печерського монастиря. На десять років пережив Баранович свого друга (помер 3 вересня 1693 р.). Лисування Барановича і Гізеля нараховує 27 листів, 25 з яких належать Барановичу і лише два – Гізелю. Тематика листування надзвичайно широка – в листах обговорювалися справи політич- ні, церковні, господарські. Найраніший з збережених листів Лаза- ря Барановича до Інокентія Гізеля датовано 1663 роком. В листі, сповненому алегорій та метафор, Баранович намагається під- статусу Київської митрополії як підлеглої Константинополь- ському Патріархату1. Баранович, як і Гізель, підтримував стосун- ки з царською адміністрацією і самим російським царем, неодно- разово їздив до Москви, був учасником Собору 1666–1667 рр., постійно звертався задля вирішення церковних проблем та схвальних санкцій до московської світської й духовної влади. Однак дослідники підкреслюють, що все це було спровоковане намаганням митрополита Гедеона Святополка-Четвертинського цілком підпорядкувати Барановича своїй владі і численними утисками проти нього. Тим часом протилежна сторона доносила в Москву, що Баранович стверджує: „Надобно нам того, чтобы у нас в Малой России и нога московская не была”. Упродовж 1656–1683 рр. Інокентій Гізель був архімандритом Києво-Печерського монастиря – ставропігії Константинополь- ського Патріархату. В політичному сенсі Гізель підтримував ро- сійський протекторат, а тому не визнав Гадяцького договору 1658 р. та не схвалював діяльності гетьмана Петра Дорошенка. Водночас Інокентій Гізель твердо відстоював традиційні права Київської митрополії. 1666 р. він попередив представника царсь- кої влади І. Леонтьєва, що в разі призначення в митрополити єпископа з Росії він з монахами зачиниться в обителі й не визнає його влади2. Гізель активно виступав проти проекту Андрусівсь- кого перемир’я Московської держави з Польщею, за яким Київ мав перейти до Польщі. В цьому політичні погляди Гізеля і Бара- новича збігалися. Баранович так само наполегливо виступав проти умов Андрусівського договору, так само послідовно від- стоював традиційні права і вольності українського духовенства. Багато років Баранович управляв Київською митрополією (1657 р. – по смерті Сільвестра Косова і до обрання 6 грудня Діонісія Балабана, 1659–1661 рр. – у період тимчасового зали- шення Києва Діонісієм Балабаном, 1670–1685 рр. – під час пере- бування митрополита Іосифа Тукальського та його наступників Антонія Винницького та Іосифа Шумлянського на території Польщі). Саме послідовна та незалежна позиція Барановича на посаді місцеблюстителя Київської митрополії дозволила обрати митрополита згідно з давніми правами українського духовенства, http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 62 63 Бойму, хотя бы из Киева без кия; побьют его порядочно и кии порфирианского дерева, вдоволь испортится у него крови; пусть только благополучно дело кончится”, – писав він І. Гізелю 31 серпня 1666 року7 . Баранович і особисто виступив проти Бой- ми, і до того ж спонукав своїх друзів, І. Гізеля та І. Галятовського. На початку 1670 року готова в нього була перша частина „Нової віри” про зверхність папи. Відправляючи першу частину до Гізеля, Баранович писав: „ Убедительно прошу вашу пречест- ность, благоволите принять в свое разсмотрение ответ мой на первую часть Боймы, который послал я к его милости отцу игу- мену Михайловскому, и поправить в нем то, что требует поправ- ки. – Спорный вопрос его не так пустой, чтобы нам, без вреда для себя, не отвечать на него, потому что он явно упрекает нас, будто у нас не много таких, которые умели бы разсуждать пра- вильно; я ему по чести отплатил, не желая быть в долгу, а если в чем не соблюдено вежливости, то чтобы он не считал нас невеж- дами, я не прочь что либо и отрезать, так как и теперь праздник обрезания. – Пишу и другую часть, но не имею авторов […]”8. У серпні 1671 року була готова і друга частина, про сходження св. Духа. Баранович пропрацював над своїм запереченням Боймі півтора роки. 13 серпня 1671 року Баранович писав: „От моей меры чуть не было мне мары. – Крепко памятно мен, что я корпел под нею полтора года, не имея у себя авторов, а пользовался только теми, которые у меня были”9. Гізель видгукнувся на заклик Барановича. Його праця „Про істинну віру” була готова у 1671 році. Баранович ознайомився з нею в рукописі. В листі до Гізеля від 13 травня 1671 року Барано- вич писав: „Сочинение предостойное! Не стыдно пречестности твоей и подписаться своим именем под произведением своим. Надобно только слог смягчить, тем более, что самый предмет настоятельно этого требует; пусть себе они сердятся на авторов, откуда это заимствовано, а колкостей не примешивать; самый предмет доведет до безсилия противника; несколько резкий слог может повредить нашим православным в тамошних краях”10. Повернувшись з Московського собору 1666–1667 рр., наслід- ками якого Баранович був незадоволений головним чином через тримати Гізеля, який сумував з приводу смерті одного зі своїх наближених ченців. 19 лютого 1666 р. Баранович звертається до Гізеля з прохан- ням потурбуватися про мгарського ігумена Віктора Загоровсь- кого, який був несправедливо звинувачений у причетності до змови наказного гетьмана Якима Сомка, за що був заарештований та доставлений до Москви. Баранович клопотався про звільнення отця Віктора перед царем і спонукає Гізеля потурбуватися про несправедливо засудженого перед єпископом Мефодієм, який був на той час місцеблюстителем Київської митрополії. Барано- вич пише: „Извольте, ваша пречестность, прикрыть странствую- щего и страждущаго брата нашего, отца игумена Виктора, силь- ным вашим заступничеством у его милости, отца епископа, а как лучше (это сделать), внушит вам природная ваша сострада- тельность к людям обиженным, в число которых примите и страдальца о. Виктора”5. Проте Баранович, очевидно, не дуже розраховував на заступництво єпископа Мефодія, знаючи, що Віктор Загоровський стояв на чолі опозиції духовенства до Мефодія, і саме він разом з ігуменом Видубицького монастиря Климентом Старушичем був посланий до гетьмана Сомка з проханням відсторонити Мефодія від керування справами митро- полії і з проханням доручити місцеблюстительство митрополії Лазарю Барановичу. Тому в листі Баранович натякає, що Гізель може потурбуватися про звільнення Віктора Загоровського навіть і всупереч волі Мефодія. У 1668 р. у Вільно вийшла „Stara wiara” Павла Бойми, наці- лена проти православ’я. Як зазначає М. Ф. Сумцов, це був силь- ний полемічний твір, вщент набитий різними схоластичними аргументами, посиланнями на св. письмо і отців церкви. Головна сила доводів звернена була на католицький догмат про сходження св. Духа і від Сина. Бойма рішуче стверджував, що православні тому дотримуються вчення про сходження св. Духа тільки від Отця, рівно як і в збереженні інших особливостей свого віровчен- ня, що погано розуміють святе письмо, що між ними немає до- статньо освічених людей. Всі ці думки Бойми дуже обурили Бара- новича6. „Дерзайте, благодетель мой, советую вам оттиснуть http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 64 65 пречестность ваша, по отеческой и братской любви вашей ко мне, как не отказали мне в русской, так и теперь не изволите отказать в польской типографии, на что охотно, с уступкою сво- его права, соглашается и его милость отец Голятовский. – Ни- когда не стыдился я отдавать сочинения свои на суд умов высших, и теперь тем же путем следую и, начиная с главы, от вашей пре- честности, покорнейше прошу всех киевских отцев игуменов соблаговолить на досуге пересмотреть тетрадки с моими вир- шами; больше глаз, больше и увидят, а мои с некоторого времени, как песком засыпаны, могли чего и не досмотреть. Там я коснулся разных современных предметов, впрочем не резко. – Если же по усмотрению вашему, угодно будет что либо выбросить, то я охот- но готов повиноваться и очень благодарен буду за ваше предосте- режение”16. Проте, швидко надрукувати власні твори в лаврській друкарні Барановичу вдавалося далеко не завжди. Частково труднощі у виданні були пов’язані з браком паперу, про що часто згадують у листуванні і Баранович і Гізель, частково – з великою платнею, яку вимагала лаврська друкарня, частково, з відсутністю потрібних шрифтів. 17 серпня 1669 року Баранович нагадує Гізелю про свою книгу: „Особенное удовольствие доставили мне ваша пречестность своим уведомлением, что вы, по отеческой своей милости, за благо разсудили содействовать мне в издании плохеньких стихов моих; вменяя себе в долг быть признательным, вместе с сим вторично покорнейше прошу вас о том, чтобы пегас мой спутанный ретивее вез фаетонову колесницу в печерской типографии, – я со своей, а ваша пречестность с вашей стороны благоволите побудить его милость, отца ректора, чтобы он то, что вышпорил, прислал ко мне, а я всячески буду ему благодарен”17. Проте, справа, очевидно, не зрушила з місця, тому в 1670 році Баранович зазначав: „За старание вашей пречестности и его милости, отца ректора о моем Аполлоне, постараюсь всемерно отблагодарить вам моими услугами. – Весьма желаю себе того, чтобы на этих столпах церкви написано было еще больше, и покорно прошу охотно и впредь для Аполлона потру- диться, а насчет признательности моей – я готов и до оков. По край- ней мере, порадуйте меня, удрученного костоедою и скорбями, хотя те, що на соборі повністю ігнорували специфічні проблеми укра- їнської церкви, він ділиться з Гізелем своїми міркуваннями, щодо подій, які відбувалися на Соборі, хоч і зазначає, що „не все то можно доверить перу, что сказать можно”. Лазар був пригнічений падінням реформатора російської церкви і російської освіти Пат- ріарха Никона. Він писав: „Зрелище было изумительное для глаз и ужасное для слуха. Я страдал и издыхал от ударов, нес ужасы и упал духом, когда погасло великое светило”11. Зауважимо, що Лазар Баранович, єдиний серед присутніх на соборі ієрархів, не підписався під суворим вироком Патріарху Никону, хоч і вважав що Никона підвела його зарозумілість і зверхність. Баранович писав: „Бывшего патриарха низложило собственное упорство; он добровольно отказался от престола; всенародно в виду клира и народа, сложил с себя патриаршеския отличия, и что он сам отказался, в том дерзновенно и признание учинил, слагая причи- ну удаления с престола на гнев царский; но смирение все бы победило”12. Бурхливі події 1668 року, коли під час повстання з українських міст були вигнані російські військові гарнізони та ліквідоване воєводське правління, напряму зачепило і Барановича. Залишаючись прихильником політичного союзу з Москвою, Баранович підтриму- вав основну вимогу повстанців – ліквідацію в Україні російського воєводського правління. Проте прихильність до Росії не врятувала Барановича від каральної експедиції, здійсненої російськими війсь- ками. В листі до Гізеля архієпископ описував ці події так: „Щер- батов13 ущербил в новгородском монастыре – троих не досчитались. Пресытившись грабежами, хотели было захватить к себе и Турка (Барановича); но сбылось писание: он хромой (кто бы мог ожидать этого?) скочил как елень в город. Но это было только начало, а кон- чилось войной в Чернигове”14. Наслідки цієї війни були для Черні- гова вкрай важкими – захопивши місто, війська князя Г. Ромаданов- ського, спустошили його і фактично всю Сіверщину, в тому числі і маєтки Чернігівської кафедри. Неодноразово звертався Лазар Баранович до Інокентія Гізеля і з проханням редагувати свої твори. „Посилаю Аполлона15 моего отведать в печерской новой польской типографии. – Думаю, что http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 66 отрывком Аполлонова стихотворения”18. Лише літом наступного року видання поетичної збірки Барановича добігло кінця, про що йдеться в листі від 1 червня 1671 року. Очевидно, що труднощі у виданні власних творів спонукали Лазаря Барановича до організації власної друкарні, яка розпочала свою роботу у 1674 році у Новго- роді-Сіверському, в згодом (1679) була переведена до Чернігова. Наведені приклади, звичайно, не вичерпують всіх аспектів політичного, економічного та культурного життя, які знайшли своє відображення в листуванні Лазаря Барановича та Інокентія Гізеля. Проте грунтовне дослідження епістолярної спадщини українського духовенства другої половини ХVІІ століття дозво- лить заповнити наявні лакуни та створити комплексну картину життя українського суспільства означеного періоду. 1 Марголіна І., Ульяновський В. Київська обитель Святого Кирила. – К., 2005. – С. 169–170. 2 Сумцов Н .Ф. К истории южно-русской литературы семнадцатого столетия. Вып. III. Иннокентий Гизель. К., 1884. – С. 12. 3 Марголіна І., Ульяновський В. Київська обитель Святого Кирила. – К., 2005. – С. 170. 4 Там само. – С. 171–172. 5 Письма преосвященного Лазаря Барановича. Чернигов, 1865. – С. 27. 6 Сумцов Н. Ф. К истории южнорусской литературы ХVІІ века. Вып. І. Лазарь Баранович. – Х., 1885. – С. 129. 7 Письма преосвященного Лазаря Барановича. Чернигов, 1865. – С. 30. 8 Там само. – С. 107. 9 Там само. – С. 151. 10 Там само. – С. 143. 11 Там само. – С. 46. 12 Там само. – С. 45. 13 Князь К. Щербатов був помічником князя Г. Ромадановського, вій- ська якого здійснювали наступ на Україну. 14 Письма преосвященного Лазаря Барановича. Чернигов, 1865. – С. 49. 15 Мова йде про поетичну збірку Л. Барановича „Лютня Аполонова”. 16 Письма преосвященного Лазаря Барановича. Чернигов, 1865. – С. 75. 17 Там само. – С. 95. 18 Там само. – С. 106. http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com

Ähnliche Einträge