Студентська робота Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік

Публікується студентська робота Івана Франка, яку він написав у 1877 році, навчаючись у Львівському університеті.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Кислий, В.М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2011
Schriftenreihe:	Архіви України
Schlagworte:	Унікальний документ
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26432
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Студентська робота Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік / В.М. Кислий // Архіви України. — 2011. — № 1. — С. 140-173. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-26432
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-264322011-09-01T12:49:22Z Студентська робота Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік Кислий, В.М. Унікальний документ Публікується студентська робота Івана Франка, яку він написав у 1877 році, навчаючись у Львівському університеті. Публикуется студенческая работа ивана Франко, которую он написал в 1877 году, будучи студентом Львовского университета. There is published the student work of Ivan Franko цкшееук in 1877 while studying at Lviv University. 2011 Article Студентська робота Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік / В.М. Кислий // Архіви України. — 2011. — № 1. — С. 140-173. — укр. 0320-9466 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26432 [930.253:82.0](477.83)"1877" uk Архіви України Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Унікальний документ Унікальний документ
spellingShingle	Унікальний документ Унікальний документ Кислий, В.М. Студентська робота Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік Архіви України
description	Публікується студентська робота Івана Франка, яку він написав у 1877 році, навчаючись у Львівському університеті.
format	Article
author	Кислий, В.М.
author_facet	Кислий, В.М.
author_sort	Кислий, В.М.
title	Студентська робота Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік
title_short	Студентська робота Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік
title_full	Студентська робота Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік
title_fullStr	Студентська робота Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік
title_full_unstemmed	Студентська робота Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік
title_sort	студентська робота івана франка “про лукіана і його епоху”, 1877 рік
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Унікальний документ
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26432
citation_txt	Студентська робота Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік / В.М. Кислий // Архіви України. — 2011. — № 1. — С. 140-173. — укр.
series	Архіви України
work_keys_str_mv	AT kislijvm studentsʹkarobotaívanafrankaprolukíanaíjogoepohu1877rík
first_indexed	2025-07-03T06:08:01Z
last_indexed	2025-07-03T06:08:01Z
_version_	1836604857501351936
fulltext	Contents140УНІКАЛЬНИЙ ДОКУМЕНТ УДК [930.253:82.0](477.83)"1877" В. М. Кислий* стУДентсьКа робота ІВана ФранКа “Про лУКІана І його еПохУ”, 1877 рІК Публікується студентська робота Івана Франка, яку він написав у 1877 році, навчаючись у Львівському університеті. Ключові слова: Іван Франко; майбутній письменник; Лукіан. У Державному архіві Львівської області у фонді Львівського уні- верситету імені Яна Казимира (фонд 26, опис 11, справа 1339) збері- гається звичайний учнівський зошит у лінійку із синьою обкладинкою із дещо пожовклими від часу аркушами, написаний на латинській мові чорним чорнилом зі студентською роботою Івана Франка. У цій праці майбутній видатний український письменник крізь призму творів дав- ньогрецького сатирика аналізує історію суспільної думки і побуту, які панували у східних провінціях Римської імперії у ІІ столітті нашої ери, показує кризу рабовласницького ладу у всіх його проявах. Перша сторінка рукопису містить повну назву реферату «Лукіан і його епоха, як він її описав у своїх творах, зокрема в “Розмовах богів”, “Розмовах у царстві мертвих” і у “Морських розмовах” з використан- ням також інших творів. Написав Іван Франко». Реферат було написано під керівництвом професора класичної фі- лології Людвіка Цвіклінського, у якого студент Іван Франко слухав курси “Старожитності грецькі”, «Пояснення “Одіссеї” Гомера» та брав участь у грецькому семінарі. Іван Франко недарма вибрав таку близьку його серцю і духу тему. Адже давньогрецький сатирик Лукіан (близько 120 – після 180 рр. н. е.) у своїх творах висміював тодішню дійсність, жадобу до багатства, з атеїстичних позицій критикував християнство і релігію в цілому, оспі- вував поміркованість і аскетизм, співпереживав бідноті. Ця студентська робота ніби стала лейтмотивом усього подальшого творчого шляху Івана Франка. * Кислий Василь Миколайович – кандидат історичних наук, начальник відділу забезпечення зберігання документів № 1 Державного архіву Львівської області. © В. М. Кислий, 2011 УНІКАЛьНий ДОКУМеНт 141 титульна сторінка реферату Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік. Державний архів Львівської області, ф. 26, оп. 11, спр. 1339. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт142 Перша сторінка реферату Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік. Державний архів Львівської області, ф. 26, оп. 11, спр. 1339. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт 143 Реферат Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік. Державний архів Львівської області, ф. 26, оп. 11, спр. 1339. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт144 Реферат Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік. Державний архів Львівської області, ф. 26, оп. 11, спр. 1339. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт 145 Реферат Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік. Державний архів Львівської області, ф. 26, оп. 11, спр. 1339. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт146 Реферат Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік. Державний архів Львівської області, ф. 26, оп. 11, спр. 1339. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт 147 Реферат Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік. Державний архів Львівської області, ф. 26, оп. 11, спр. 1339. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт148 Реферат Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік. Державний архів Львівської області, ф. 26, оп. 11, спр. 1339. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт 149 Реферат Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік. Державний архів Львівської області, ф. 26, оп. 11, спр. 1339. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт150 Реферат Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік. Державний архів Львівської області, ф. 26, оп. 11, спр. 1339. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт 151 Реферат Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік. Державний архів Львівської області, ф. 26, оп. 11, спр. 1339. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт152 Реферат Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік. Державний архів Львівської області, ф. 26, оп. 11, спр. 1339. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт 153 Реферат Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік. Державний архів Львівської області, ф. 26, оп. 11, спр. 1339. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт154 Реферат Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік. Державний архів Львівської області, ф. 26, оп. 11, спр. 1339. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт 155 Реферат Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік. Державний архів Львівської області, ф. 26, оп. 11, спр. 1339. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт156 Реферат Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік. Державний архів Львівської області, ф. 26, оп. 11, спр. 1339. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт 157 Реферат Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік. Державний архів Львівської області, ф. 26, оп. 11, спр. 1339. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт158 Реферат Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік. Державний архів Львівської області, ф. 26, оп. 11, спр. 1339. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт 159 Реферат Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік. Державний архів Львівської області, ф. 26, оп. 11, спр. 1339. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт160 Реферат Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік. Державний архів Львівської області, ф. 26, оп. 11, спр. 1339. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт 161 Реферат Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік. Державний архів Львівської області, ф. 26, оп. 11, спр. 1339. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт162 Реферат Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік. Державний архів Львівської області, ф. 26, оп. 11, спр. 1339. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт 163 Реферат Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік. Державний архів Львівської області, ф. 26, оп. 11, спр. 1339. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт164 Реферат Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік. Державний архів Львівської області, ф. 26, оп. 11, спр. 1339. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт 165 лУКІан І його еПоха* Це Лукіан написав, недоречності знаючи давні. За недоречність не раз числять і мудрість саму. Але знайди у людей бездоганно окреслену думку – те, що вподобаєш ти, інші піднімуть на глум. Лукіан Кожний видатний письменник, торкаючись будь-яких, навіть найвіддале- ніших, тем, відображає у своїй творчості сучасну йому епоху, своїх сучасни- ків, їх уста нови, звичаї, спосіб життя, і тим докладніше, чим більше він обда- рований. тому, хоч афінські трагіки брали масу тем з далеких міфічних часів, проте вони згадували про такі справи, які мають немале значення для піз- нання сучасної їм епохи. Але найточніше змалювали своїх сучасників грецькі і римські історики, філософи і оратори, в творах яких бачимо немов живих тогочасних людей. Пізнати з творів видатних представників античності умови і соціально-політичний лад, в яких вони жили і творили, – це, на нашу думку, не менш важлива справа, ніж пізнати з творів само го письменника як людину з людськими прикметами і по роками, почуттями і пристрастями. Багатий і вдячний матеріал для такого завдання дає Лукіан, безперечно, найславетніший грецький письменник II століття нашої ери. У його творах відобразились яскра во й виразно не лише сучасна Лукіанові епоха, зокрема установи, погляди людей, соціальне становище, пороки і чесноти, але і сам ав- тор, його характер і життя. Отже, після прочитання його творів уся епоха по- стає перед очи ма неначе жива, перед нами вимальовується рельєфний портрет Лукіана, незважаючи на те, що про його життя і характер дуже мало даних збереглося в творах наших письменників. Як езоп*, який, за переказом, був рабом, використав жанр байки для того, щоб мати змогу зручніше говорити своєму панові гірку і прикру істину, правда, завуальовану в поетичній формі, та поставити її перед ним, неначе дзеркало, так і жартівливі “Розмови” Лукі- ана являють собою легкий одяг, що прикриває таку ж гірку прав ду. Вони є немов дзеркалом, яке відбиває всі пороки, всі прагнення і зриви сучасності, вказуючи сучасникам на їх розбещеність у витонченій і гарній формі. Автор ніби кра дькома і мимохідь оперує легкими штрихами, так що читач не усві- домлює собі, як із тих штрихів, накиданих легко і дотепно, вимальовується жорстока й жахлива кар тина сучасності, хоч сам автор ні словом ніде не зга- дав про спрямованість своїх “Розмов”. Про життя Лукіана збереглися до наших часів незнач ні і неповні відо- мості, але дуже багато про нього можемо дізнатися з його творів. так, відомо, що він народився в Самосаті, місті, розташованому на Євфраті в провінції Комагене. Рік його народження непевний, і вчені, які займалися біографією нашого автора, висловили з цього питання різні погляди. Безперечно, рік цей Франко І. Зібрання творів у 50-ти томах. том 45. Філософські праці. – К.: Вид- во “Наукова думка”, 1986. ** Езоп (VI–V до н. е.) – напівлегендарний давньогрецький байкар. Згідно з переказами – фрігійський раб. йому приписують авторство байок із сати рич ним та морально-повчальним спрямуванням. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт166 треба ставити між 116 і 120 р. н. е., і дуже багато вчених останнім часом схва- лили погляд, що Лукіан появився на світ у 118 році. його батько, виходець з низів, коротаючи вік у великій біді, гаряче прагнув, щоб син став скульп- тором, і віддав його на науку до брата своєї дружини, відомого в Само саті скульптора. Але незабаром юнак, якому набридла професія дядька, втік від нього і повністю присвятив себе літературі й риториці, про що сам розповідає в своєму “Сновидінні”. Між двадцятим і тридцятим роком життя він так до- сконало оволодів правознавством, що міг виступати в процесах і захищати обвинувачених. Але йому, що над усе любив правду і щирість, не припали до вподоби крутій ство і клятвопорушення, до яких звичайно вдавалися в су дах. тому він вирішив змінити цю професію і подався до Галлії, де, особливо в Массілії, процвітали в той час грецька освіта і література. там, як учитель риторики, або, як тоді говорили, софіст, здобув собі велику славу завдя ки своїм здібностям і деяким творам. Навчаючи, як і інші софісти, за плату , він настільки поліпшив своє матеріальне становище, що міг жити без турбот, за- можно і в достатку. Залишивши Массілію, він недовго проживав у Римі, потім виїхав до Афін, де тривалий час дружив з Демонаксом. У цей час він написав цілий ряд прекрасних творів, у яких сміливо висміює і картає пороки свого часу, забо- бони народу, обман ворожбитів та жерців і взагалі всю брехню і облуду, яка служила для обдурювання мас і при ховання правди. Немає сумніву, що твори Лукіана залюбки читали в усіх провінціях Римської імперії сучасники і піз- ніші покоління та вище цінили їх, ніж твори інших письменників. Лукіанові властива надзвичайна культура, витонченість стилю, легкість і ясність думок. його твори, можливо, на перший погляд роблять враження певного недбаль- ства щодо форми і композиції, але коли їх прочитати вдруге і втретє, вони здаються значно кращими й доскона лішими, ніж при першому читанні, що, власне, і є ознакою досконалого твору. Вони пронизані ще не зів’ялим, свіжим і отим вічно юним еллінським генієм, тією самою мораль ною силою й гар- монією, яка надихнула творіння Гомера*, есхіла**, Софокла***** і багатьох інших геніальних письмен ників античності. На них позначилась * Галлія – давня назва країни, що охоплювала територію сучасних Франції, Швейцарії, Бельгії, Люксембургу та Північної Італії. Массілія – місто на південно-східному узбережжі Галлії (нині Марсель – Франція). * Софісти – давньогрецькі філософи, вчителі мудрості і красномовства. Серед них були ідеологи рабовласницької демократії (Алкідам, Протагор) і аристократії (Горгій, Крітій, Каллікл). Для демократичного табору характерне в цілому матеріа- лістичне розуміння природи. Представники аристократичного табору розробляли принципи скептицизму (Горгій), що становили одне з джерел давньогрецького ідеа- лізму. Для софістів характерне переміщення центру ваги філософських інтересів від натурфілософії до проблем логічного і мовного аналізу понять, теорії пізнання, етики, політики. ** Демонакс (нар. бл. 90 н. е.) – давньогрецький філософ, послідовник учення стоїків, друг Лукіана Самосатського. * Гомер (кінець IX–VIII ст. до н. е.) – легендарний давньогрецький поет, автор епічних поем “Іліада” та “Одіссея”. Зображувався у вигляді сліпого співця. ** Есхіл (525–456 до н. е.) – давньогрецький драматург. ***** Софокл (496—406 до н. е.) – давньогрецький драматург. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт 167 властива грекам дотепність і чарівність, пластичність і отой вогонь, що видав стільки безсмертних творінь. Як ясним і погідним буває захід сонця, так ясним і спо кійним був кінець життя Лукіана. Повернувшись із Греції до свого родинного міста Самосати, він жив там недовго, хоч громадськість міста ставилась до нього з якнайбіль- шою повагою, а потім із своїм батьком знову подався до Греції. Призначе- ний імператором Коммодом* правителем Єгипту, Лукіан жив там до смерті в достатку, в пошані і помер в Александрії, очевидно, незабаром після смерті імпера тора Коммода. твори Лукіана здебільшого дійшли до нас. Розподі ляються вони на по- етичні й історичні. До першої категорії належать “Розмови”, “епіграми” і тра- гікомедія “трагоподагра”, друга категорія охоплює “Правдиву історію свого часу”, “Про кончину Перегріна”, “Олександр, або Лже пророк” і інші подіб- ні твори. Серед “Розмов”, у яких автор відновив стару форму “Сократових розмов”, є неперевершені “Розмови богів”, “Розмови в царстві померлих”, “Морські розмови”, а також “Нігрін”, “тімон, або Людино ненависник” і “Сно- видіння Лукіана”. Свою роботу, крім вступу, я поділив на дві частини. У першій мова йде про те, як Лукіан виступає проти богів і їх культу, проти оракулів, жертво- приношень і потойбіч ного життя, друга змальовує нам звичаї і спосіб життя сучасників Лукіана, їх світогляд вчених і філософів від повідно до того, як їх описав автор. ІІ Як у всіх народів, які вступили в початкову ста дію культури, так і у греків первісно мала місце релігія природи. Предметом релігії були уособлені явища природи. Але греки блиснули надзвичайним молодечим спритом, який зумів різні і складні форми уособлення природи упо рядкувати і звести до певної норми, у зв’язку з чим ви ник довгий і різноманітний ряд богів і напівбогів, а грубі спочатку релігійні форми піднялись на високий ступінь абстракції. тому грецька міфологія стоїть вище від міфо логії усіх інших народів своєю доско- налістю, тісним і ло гічним поєднанням міфів і ясним поглядом на природу. Отже, не дивно, що вона надихнула таких митців, як Гомер, есхіл, Софокл, Фідій* та інших, на безсмертні творіння. Грецька міфологія була найбільш поетичним, прекрасним і досконалим співом молодого людського духу. Погля- ди і міфи, які під виглядом богів описували людей, з тією різницею, що боги наділені були безсмертям, більшою фі зичною силою та іншими особливими якостями, але не по збавлені людських хиб і недоліків, здатні були не стільки підняти людей до рівня богів, скільки бога знизити до рівня людини. такі ре- * Коммод Антоній Август (161–192) – римський імператор (180–192), син Марка Аврелія. “Сократові розмови” – даньогрецький філософ Сократ (469–399 до н. е.) вважав, що шляхом до осягнення істини є бесіда, під час якої завдяки зіткненню протилежних думок співбесідники поступово здобувають істинне знання про сутність предмета. Мистецтво ведення такої бесіди Сократ називав діалектикою. Широке використання «сокрагівських розмов» як жанру філософського твору знаходимо у діалогах Платона. * Фідій (пом. 431 до н. е.) – давньогрецький скульптор, живописець і архітектор. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт168 лігійні уявлення відповідали молодій, наївній, опанованій страхом перед бога- ми людині; вона любила богів, наближених до людей, і жила, задоволена з тієї поетичної фікції. Що саме так і було, немає потреби сумніватись. Історія та- кож учить, що народи, в яких куль турно-соціальні умови витворили іншу, а не природну форму релігії, йшли по іншому шляху культурного розвит ку. Адже релігія відігравала в культурі народів велику роль. Якими були звичаї і націо- нальний характер народів, які виробили собі вище або страшніше уявлення про бога, показує приклад євреїв, фінікійців та інших. А греків природа і віль- нодумна релігія зробила поетичними, щи рими людьми. Як кожний народ, так і греки не могли зали шитись на тому самому ступені поглядів і уявлень про бо га. Настирливий і допитливий розум греків протягом дов гого часу множив науковий досвід, раніше ніж насміли тись підняти руку на богів і релігійні обряди. Нарешті софісти і філософи взялися за цю справу. також зіткнення греків з римлянами – народом дуже активним і вольо вим – відіграло велику роль у цьому процесі. тепер тонкий і гострий розум греків винайшов науку і застосував її всюди й до всього. Усі явища греки покласифікували, оці нили, у всьому вбачали певний порядок і смисл. Між ін шим, греки взялися також за критику старих богів і ге роїв. Спосіб життя і соціально-державний лад людей того часу також сприяв цій нищівній і підривній критиці. Не впорядкованість суспільних відносин викликала вже раніше велику майнову нерівність. Се- ляни цілком розорились, надмірно зросла кількість рабів і бідноти, у руках знаті нагромадились великі гроші. Наслідком цього були мораль ний занепад, розпуста, зневажливе ставлення до всього бо жественного і людського; все це було бажаним матеріалом в руках поверхової, розгнузданої, нігілістичної кри- тики. таким чином, старі поетичні вигадки, міфи, вчення роз сипались як по- рох, розбиті холодною філософською спе куляцією, яка, не знаходячи з самого початку жодного опору, надмірно розвинулась і без розбору трощила все, що зустрічала по дорозі, але замість зруйнованого не могла побудувати нічого нового. Проте людська природа не задо вольняється самим лиш запереченням і вимагає завжди певних принципів. тому, отже, й філософський нігілізм не за- радив лихові, а навпаки, знищивши старі погляди, від няв у людей дотеперіш- ні, хоч слабенькі, підпори і повернув їх на бездоріжжя сумнівів і розчарувань. творчість Лукіана дає ясну і правдиву картину того, як його сучасники скерували вістря критики проти того, що колись було священне, божественне, гідне поваги для їх ніх предків. Боги, так би мовити, зійшли з Олімпу і в тво- рах Лукіана стали людьми, у яких не залишилось ні кри хітки святості і боже- ственності. так, чим є у Лукіана Зевс, бог неба, творець богів і людей, добро- зичливий і бла годійний батько, могутня і справедливо керуюча світом думка? У “Розмовах” цього автора він виступає лише як наділений ім’ям Зевса, а по суті він всемогутній римський імператор, який не знає жодного закону, крім власного ба жання, жодного права, крім власних пристрастей і насолод, який не вагається знищити майно і щастя п’ятисот чоловік, аби тільки заспокоїти свої похоті. Подібно як римські Імпе ратори дома були слабкі, бездарні, без будь-якого автори тету у очах найближчих осіб, преторіанців і фаворитів, та- кий слабкий, безсильний, позбавлений поваги є Зевс у присутності Гери й ін- ших богів. Яким тоном і з якою зневагою промовляє до нього Гера в “Розмові Гери з Зевсом” (“Розмови богів”, V). так, між іншим, вона говорить: “Звичай- но, і це безтактно і непристойно, що ти, владика всіх богів, залишаєш мене, УНІКАЛьНий ДОКУМеНт 169 твою законну дружину, і схо диш на землю для любовних пригод, перетворю- ючись то в золото, то в бика”. Сміється з нього також його брат Неп тун (“Роз- мова богів”, ІX), а Геліос різкими, хоч несміли вими словами картає не гідну бога поведінку батька людей і богів. Послухаймо, який арсенал у Геліоса під час роз мови з Меркурієм про любов Зевса до Семели, дочки Кадма: “Лише в часи Крона цього не було, Гермесе (нас тут ніхто не слухає): той ніколи не покидав ліжка Реї, не йшов собі з неба, щоб проводити ніч у Фівах. Ні, тоді день був днем, ніч за кількістю годин йому відповідала”. Всемо гутність Зев- са висміює уїдливо Арес (“Розмови богів”, XXI) таким чином: “Гермесе, ти чув, чим нам пригрозив Зевс? Які зарозумілі й безглузді погрози!” Але далеко зухваліше і різкіше промовляє до Зевса смертний афінянин тімон: “Зевсе, – каже він, – покровителю гостинності, дружби й родинного щастя, опікуне і карателю клятвопо рушень, громометальнику, хмарозбирачу і якими іншими поетичними епітетами наділяють тебе поети... Де твоя далеколунна блискавка, де вогненосний і жахливий грім? Очевидно, все це дурниці і просто-таки пое- тичний димок! твоя, звеличена поетами, далекобійна й завжди готова зброя якимсь чином вигасла і охолола, неспроможна ви кресати ні однієї іскри проти грішників”. Зевс слухає лайку. Але не думайте, що він закличе до порядку смертну людину суворими й гідними Зевса словами й пошле її під три чорти! Де там! Замість того він згадує численні жертво приношення й дари, які він одержав раніше від тімона, посилає Гермеса з Плутосом і Скарбом до тімо- на й людині, яка розтратила свої багатства, живучи розкішно і розки даючи гроші на всі боки, знову дарує велике майно, нена че для того, щоб виставити на сміх свою справедливість. Розуміє це й Гермес, коли під кінець “Розмови” говорить: “Як-то добре кричати на все горло, бути грубим і безсо ромним! Це виходить на користь не тільки адвокатам, а й людям, які просять щось у богів. Диви, тімон миттю із злидаря стане багатієм тільки тому, що здорово кричав і грубіянив Зевсові: якби він, згорбившись, спокійно ко пав, то копав би собі далі, і ніхто не звертав би на нього уваги”. Розпусний нероба, якого не турбує управління світом, цілком відданий тілесним насолодам, надмірно жорстокий і грубий до нижчепоставлених, осо- бливо до бідних і слабих людей, безпорадний в оточенні близьких осіб – такий Зевс – жалюгідне створіння. Заволодівши незаконно сві том і свідомий цього, Зевс завжди і всюди відчуває докори сумління, боїться, щоб його не спіткала така доля, як Крона (“Розмови богів”, І). Сам підлий, він не може бути спра- ведливим до інших, тому до одних ставиться ласкаво, до інших – надто грубо. Аналогічно змальована Гера, в одній особі дружина і сестра Зевса, в якій ми бачимо не богиню, а звичайну сварливу жінку (“Розмови богів”, XVI), дуже недовірливу по відношенню до чоловіка (“Розмови богів”, V), зарозумілу че- рез свою вроду (“Розмови богів”, XV та “Рада богів”). Крон (щоб навести інший приклад), батько Зевса, заявляє, що він віддав Зевсу владу над сві том, бо він, уже старий і хворий ревматизмом, сам прийшов до переконання, що не може керувати світом (“Кронії”, І) Афродіту автор показує як звичайну красиву перелюбницю (“Розмови богів”, XV, XVII), обізнану, як кожна жінка такої породи, з усіма прийомами спокушення й заманюван ня недосвідчених чоловіків (“Рада богів”). Не менш жалюгідну постать являє собою посланець богів Гермес. Уже в хлоп’ячому віці він злодій (“Розмови богів”, V), несхвальної поведінки (“Роз- УНІКАЛьНий ДОКУМеНт170 мови богів”, XV), боягуз і покірний слуга всіх пристрастей Зевса, але над усе хитрий, митець обману, мастак обдурювати інших і ко ристуватися нагодою (“Розмови богів”). Незрівнянне місце знаходимо в “Розмові богів”, X XIV, де він у присутності своєї матері Майї бідкається над своєю незавидною долею і нещасним життям: “Якби було можна, – каже він, – то я з задоволенням при- мусив би його продати мене комусь іншому, як це роблять на землі ті, яким служити не під силу”. Велику роль серед богів відіграє ерос, уособлення по хоті й насолоди. ерос править Зевсом, перетворює його на вогонь, бика, золото, править сво- єю матір’ю Афродітою, взагалі всіма богами, за винятком Муз і Мінерви. Про Діоніса, або Вакха, Гера так висловлюється (“Розмови богів”, XVIII): “Мені було б соромно, Зевсе, якби у мене був син такий женоподібний, відданий пияцтву франт з жіночою пов’язкою на голові, любитель товариства безумних жінок, більш розніжений, ніж вони, танцюючий з ними під звуки тимпанів, флейт і кимвалів, взагалі він схожий на будь-кого, тільки не на тебе, свого батька”. Коротко кажучи: все життя небесних богів таке карикатурне і злиден- не, розв’язне і пусте, як життя людей під римським ярмом, показує правдиву картину цього суспільства в історії людства. Нічого дивного, що Лукіан, зма- льовуючи нам та ких богів, так само зневажливо ставиться до їх культу, міфів і різних священних обрядів. Приклади того, як грецькі софісти і філософи критику вали міфи й ораку- ли, яким вірили античні люди, можна знайти в розмовах Меніппа з танталом (“Розмови в царстві мертвих”, XVII), Діогена з Гераклом (“Розмови в царстві мертвих”, XVI). Обидва діалоги наочно показують злиден ність стародавніх міфів і арсенал аргументів, за допомогою яких у той час критикували міфо- логію. Не менш важли вою є розмова Менелая з Протеєм (“Розмови в царстві мертвих”, IV), в якій висміюється міф про перетворення Протея. Щодо ора- кулів, то автор прекрасно висловився ус тами Гери (“Розмови богів”, XVI): “Аполлон прикидається всезнаючим: він і стрілець, і кіфаред, і лікар, і віщун: відкрив собі віщувальні заклади – один у Дельфах, дру гий у Кларі, третій у Дідимах – і обманює тих, хто до нього звертається, відповідаючи на запитан- ня темно й двознач но, щоб таким чином застрахувати себе від помилок. При цьому він здорово наживається: на світі багато дурнів, які дають себе обма- нювати”. Яка гірка іронія, яке непри ємне видовище! Отже, мета написання “Розмов” ясна – висміяти ста родавні міфи й ре- лігійні погляди та показати їх у такому світлі, щоб кожному стало ясно, що вони є нічим іншим, як міфами, поетичними вигадками, які не можуть додати людині сил для перенесення життєвих труднощів, вселити надію і підбадьо- рити згадкою про одвічну істину і спра ведливість. У своїх “Розмовах” Лукіан показує сучасну собі епоху позбавленою будь-якої моральної бази, неспроможною заспокоїти духовні запити, сповне- ною суперечностей і че рез те нічим не вдоволеною. А втім, взагалі знищення ре лігії і культу богів не стільки є лихом само по собі, скіль ки тому, – і то більшим, – що приносить занепад моралі і жахливий крах державного ладу. Коли з розпадом релігії ніхто вже не вірить в існування божого провидіння і справедливості, немовби розсипається моральна база сус пільства, знищуєть- ся кістяк його життя. Історія дає багато таких прикладів, і можна висунути твердження, що таке явище неминуче в житті всіх народів аж до того часу, УНІКАЛьНий ДОКУМеНт 171 коли високий розвиток культури навчить людей бути чесними не під впливом кари й нагороди, а заради самого добра. Проте, оскільки людство ще до цього не дійшло, у людей виникає необхідність вірити в існування якоїсь сили, яка карає і нагороджує, в існування щасливішого або гіршого буття, якоїсь руки, яка більш суворо, ніж доброзичливо розцінює всі людські вчинки. І дійсно, де національний характер народу і суспільні умови виробили інший культ бога і окремий стан жерців, то там виникло й уявлення про суворого, страшного і більш караючого, ніж доброзич ливого бога. Прикладом цього знову ж хай будуть євреї й фінікійці. Але, як відомо, у греків, а також і у слов’ян релігія витворилася без окремого стану священиків і жер ців, а виникла з примітивно- го патріархального життя, де кожний батько сім’ї виконував також релігійні обряди, молився, вбивав жертви від імені своєї сім’ї, потім цар мав не тільки верховну владу під час війни, але під час миру був першим жерцем і немовби батьком усього племені. Але як тільки з’явився десь на землі окремий стан священиків, то він , як відомо, намагався створити уявлення про суво рішого і страшнішого бога, щоб тим легше тримати маси в слухняності й покорі. Прикладом такої тенденції може служити славнозвісний міф про жерт- воприношення Іфігенії в Авліді, смерті якої для умилостивления ображеної богині вимагав ворожбит Кальхант. А вже закінчення міфа показує, що по- чуття греків жахалося такого уявлення богів, і Іфігенію, як говориться в міфі, сама богиня звільнила з рук ворожбита. Отже, намагання жерців не увінча- лися успіхом і греки зберегли своє вільнодумство й не дозволили релігії по- топтати його. А сама релігія, до якої ставились без особливої поваги й тракту- вали як джерело поетичних мотивів, мусила прийти до неминучого занепаду. Цьому немало сприяло саме уяв лення про потойбічне життя. Це хитке й бліде уявлення не задовольняло неосвіченої і твердої натури людей: за страждання в житті, за нестатки й боротьбу на цьому світі обіцяли людям забуття всіх земних справ після смерті. Це був найслабший бік грецької релігії. Ахілл у Гомера говорить, що краще бути пастухом на землі, ніж царем ті ней у царстві мертвих. Але таке життя не могло задоволь нити людського духу, який завжди надіється на краще майбутнє. тому пізніше жреці зрозуміли цю хибу й на- магалися змалювати елізій* і тартар*** найпривабливішими барвами. Про ці намагання згадується і в “Розмовах” Лукіана. Отже (“Розмови в царстві мертвих”, XV), Ахілл заявляє Антілохові, що він виробив собі кращий погляд на справи людей і царство мертвих і відмовляється від слів, які сказав колись до Одіссея: “тоді, не обізнаний з царством мертвих і несвідомий, що краще. чи життя на землі, чи у під земному царстві, я вище цінив оцю марну славу, ніж пере бування в царстві мертвих, а тепер, нарешті, розумію, що вона не * Міф про жертвоприношення Іфігенії в Авліді... – Іфігенія – героїня давньо- грецької міфології. Її батько Агамемнон прогнівив богиню Артеміду і, щоб заспокоїти богиню, погодився принести їй у жертву Іфігенію. Коли Жрець заніс ножа над дівчиною, Артеміда зжалилась і замінила Іфігенію козою. Цей сюжет використовували античні драматурги, зокрема евріпід у трагедії “Іфігенія в Авліді”. Елізій (Єлісейські поля) – у грецькій міфології частина підземного царства, рай, куди боги переселяли душі своїх улюбленців, даруючи їм безсмертя. * Тартар – підземне царство, пекло. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт172 має жодної вартості, хоч би як її розхвалювали. Життя в царстві мертвих – це забуття”. З метою висміяти цю сумну думку Лукіан написав чи мало діалогів. Жит- тя – це вічна зміна, оскільки ж в елі зії неможлива будь-яка зміна, тим самим у стародавньому міфі заперечується саме життя після смерті: елізій насе ляють тіні, які нічого не відчувають, нічим не займаються, в елізії немає жодної праці, жодної зміни, нічого, що могло б зацікавити людину. В елізії ні про що не турбуються, не працюють, тому що не потребують ні їжі, ні одягу. Проте люди повинні займатися чим-небудь. Отже, чим вони займаються? Спереча- ються, б’ються між собою, всюди вештаються філософи і псевдофілософи, сміються із запла каних, дискутують, лають себе взаємно грубими й різкими словами, процесуються перед нужденними суддями і самі виступають в ролі таких суддів. Жахлива, надзвичайно сумна картина блаженства після смер- ті – картина такого кінця, до якого людина йде протягом свого життя крізь труднощі, турботи, смуток і біль. Але навіть у цій дуже сумній картині по- тойбічного життя сяє одна ясніша риса, немов промінь кращого, щасливішого майбутнього: летейська вода* не зовсім уражає цілковитим забуттям, не зов- сім позбавляє тіней відчуттів, а навпаки, не може знищити спогаду про вели- кий біль і міцні насолоди. Не менш сум ною є картина правосуддя, яке після смерті розглядає всі людські вчинки. Як у Римській імперії, так і в царстві мертвих смерть і життя залежать від веління володаря. Лукіан твердить, що смерть, яка несподівано й раптово часто забирає молодих людей у розквіті життєвих сил, а залишає в живих старих, – явище сумне і неприємне, яке на- гадує нам про необхідність обрати серйозніший спосіб і серйознішу мету жит- тя, – є логічним наслідком жарту або розбещеної примхи підземних володарів. Як на землі у людей, так і в підземних і олімпійських богів велику роль віді- грає перебування під опікою і захистом сильнішого. тому на просьбу Вакха Нептун обіцяє врятувати Іно, хоч вона через свою злобу цього не заслуговує (“Морські роз мови”, XI). Жреці здавна пробували змінити волелюбну й при- родну релігію греків і виробити суворе і страшне поняття бога, а потім, коли це закінчилось невдачею, вони вдалися до інших засобів і винайшли інше поняття – фа тум, якому підкоряється все те, що колись підкорялось богам. Фатум виступає як якась таємнича, незбагненна сила, що керує всім світом і не лише людям визначає наперед, що їх чекає в житті, а наказує й богам. Яку роль відіграло це поняття в житті людей і які мало наслідки, автор пере- конливо показує нам у численних діалогах. Наслідком заборони елементарної свободи мислення й хотіння було те, що фатум зробив життя людей дуже сум- ним, рабським, без перспективним. тому в Лукіана (“Морські розмови”, XIII) Нефела, мати Гелли і Фрікса, даремно намагається вряту вати свою дочку, яка впала в море, бо фатум хоче смерті Гелли. А чому? тому що “фатум значно сильніший від Нефели”. Якщо сила фатуму сама собою була страшна й грізна, то далеко страшнішою була вона з тієї причини, що ніхто ніколи не міг збаг- нути причин і мотивів, якими він керувався у своїх діях. Немає сумніву, що для вироблення поняття такої жахливої сили, яка своїм кивком, своєю незбаг- * Летейська вода – вода міфічної річки Лети, що протікає в підземному царстві. Напившись її води, душі померлих забували про своє земне життя. УНІКАЛьНий ДОКУМеНт 173 ненною волею всім рухала й керувала, гнітила люд ські душі, змушувала до сліпого послуху, спричинилося панування римських імператорів. Як глибоко Лукіан від чував цей тягар і цю неволю, якими намагалися задушити людський дух і знищити його вільну волю, видно з його останнього діалогу “Розмов у царстві мертвих”, у якому Сострат, відчайдушний розбійник, засуджений на страшні муки в Періфлегетонті, в розмові з Міносом, суддею тіней, не запе- речує, правда, своїх ганебних вчинків, але дово дить, що все це було йому суд- жено з самого початку і він сам був тільки маріонеткою в руках іншої, вищої сили. Свою промову він так закінчує: “Отже, ти бачиш, як ти не справедливо чиниш, караючи нас, які слухняно виконуємо накази Клото, і нагороджуючи тих, які, роблячи добро, слу хаються чужої волі? Бо ніхто не стане твердити, що можна виступати проти наперед визначеного необхідного”. Без перечно, таке уявлення жахливе, бо коли людині відняти вільну волю, то тим самим на цьому втрачає поняття добро го і поганого, провини і заслуги, справедливості і успіху, оскільки все залежить від незбагненної і злобної тиранії. З цим Мі- нос навіть погоджується, відповідаючи Состратові в такий спосіб: “Сострате, якщо захочеш все докладно збагнути, то побачиш, що багато інших явищ від- бувається не за законами розуму, і ти своїми запитаннями добився того, що я тепер уважаю тебе не тільки за розбійника, але й софіста. Гермесе, звільни його, кара з нього знімається. тільки дивись, не вчи інших мертвих задавати подібні запитання”. У цих словах автор показав усю “справедливість” судилища в царстві мертвих. Підлий бандит, майстер у всякого роду злочинах, яким був Сострат, і на тому світі залишається непокараним, а скромну і дурну людину, хоч би й була найчеснішою, чекає найгірша доля. Не випадково автор поставив цей діалог останнім у серії “Розмов у цар стві мертвих” і на його кінці вмістив оці знаменні сло ва. Ці слова глибоко запам’ятовуються, і силою факту самі себе питаємо, як могли люди жити в такій нестерпній неволі і яким нужденним мусило бути їхнє життя в таких умовах? Періфлегетонт (Флегетонт) – вогняна ріка в підземному царстві. (Далі буде) Публикуется студенческая работа ивана Франко, которую он написал в 1877 году, будучи студентом Львовского университета. Ключевые слова: иван Франко; будущий писатель; Лукиан. There is published the student work of Ivan Franko цкшееук in 1877 while studying at Lviv University. Keywords: Ivan Franko; the future writer; Lukian.

Студентська робота Івана Франка “Про Лукіана і його епоху”, 1877 рік

Institution

Ähnliche Einträge