Роль громадянського суспільства у процесі легітимації політичної влади

Досліджуються особливості легітимаційних процесів у політичних системах за різних політичних режимів і роль у них громадянського суспільства.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Цокур, Є.Г.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України 2010
Назва видання:	Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї
Теми:	Розбудова політичних інститутів: український досвід
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26689
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Роль громадянського суспільства у процесі легітимації політичної влади / Є.Г. Цокур // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2010. — Вип. 19. — С. 137-144. — Бібліогр.: 3 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-26689
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-266892013-02-13T03:20:14Z Роль громадянського суспільства у процесі легітимації політичної влади Цокур, Є.Г. Розбудова політичних інститутів: український досвід Досліджуються особливості легітимаційних процесів у політичних системах за різних політичних режимів і роль у них громадянського суспільства. The features of legitimation processes and civil society’s role at them are explored in the political systems at the different political modes. 2010 Article Роль громадянського суспільства у процесі легітимації політичної влади / Є.Г. Цокур // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2010. — Вип. 19. — С. 137-144. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. 1810-5270 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26689 321.1 uk Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Розбудова політичних інститутів: український досвід Розбудова політичних інститутів: український досвід
spellingShingle	Розбудова політичних інститутів: український досвід Розбудова політичних інститутів: український досвід Цокур, Є.Г. Роль громадянського суспільства у процесі легітимації політичної влади Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї
description	Досліджуються особливості легітимаційних процесів у політичних системах за різних політичних режимів і роль у них громадянського суспільства.
format	Article
author	Цокур, Є.Г.
author_facet	Цокур, Є.Г.
author_sort	Цокур, Є.Г.
title	Роль громадянського суспільства у процесі легітимації політичної влади
title_short	Роль громадянського суспільства у процесі легітимації політичної влади
title_full	Роль громадянського суспільства у процесі легітимації політичної влади
title_fullStr	Роль громадянського суспільства у процесі легітимації політичної влади
title_full_unstemmed	Роль громадянського суспільства у процесі легітимації політичної влади
title_sort	роль громадянського суспільства у процесі легітимації політичної влади
publisher	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Розбудова політичних інститутів: український досвід
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26689
citation_txt	Роль громадянського суспільства у процесі легітимації політичної влади / Є.Г. Цокур // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2010. — Вип. 19. — С. 137-144. — Бібліогр.: 3 назв. — укр.
series	Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї
work_keys_str_mv	AT cokurêg rolʹgromadânsʹkogosuspílʹstvauprocesílegítimacíípolítičnoívladi
first_indexed	2025-07-03T06:23:46Z
last_indexed	2025-07-03T06:23:46Z
_version_	1836605848665718784
fulltext	137 УДК 321.1 РОЛь ГРОМАДЯнСьКОГО СУСПІЛьСТВА У ПРОЦеСІ ЛеГІТиМАЦІї ПОЛІТиЧнОї ВЛАДи Цокур Є. Г. Досліджуються особливості легітимаційних процесів у політичних системах за різних політичних режимів і роль у них громадянського суспільства. Ключові слова: громадянське суспільство, процес легітимації, легітимаційний потенціал. The features of legitimation processes and civil society’s role at them are explored in the political systems at the different political modes. Keywords: civil society, process of legitimation, legitimation potential. Легітимність політичної влади несе в собі певний відбиток специфіки її набуття. Владно-легітимаційні процеси відбуваються в конкретних політичних, соціальних, економічних та інших умовах, які обумовлюють індивідуальність та неповторність реалізованої в певній державі моделі легітимності політичної влади. Зазвичай доволі складно визначити найбільш значимі фактори, що впливають на легітимаційний процес. Загалом прийнято вважати такі: тип політичної культури, ментальність, соціально-економічні умови, специфіку політичної системи, діяльність інституцій громадянського суспільства. В сучасній політичній науці, особливо вітчизняній, дедалі більше уваги приділяється саме проблематиці взаємозалежності процесів набуття легітимності та становлення громадянського суспільства. Незважаючи на суто теоретичний характер досліджень зазначеної проблематики і на той факт, що, на думку автора, про дієвість інституцій громадянського суспільства в сучасній Україні говорити поки зарано, інтерес до даного наукового напрямку не згасає, а навпаки з року в рік лише посилюється. Ідея громадянського суспільства зазвичай розглядається як ідеальний варіант політичної структуризації, самоорганізації суспільства, згуртування та актуалізація його на досягнення певних успіхів у державотворенні, суспільно-політичному й економічному розвитку та подолання проблем, які щороку ускладнюються, а їх кількість збільшується. Роботи вітчизняних дослідників: Ф. Рудича, А. Карася, М. Михальченка, І. Кресіної, А. Колодій, В. Андрущенка та інших розкривають різні аспекти існування та трансформації 138 теорії громадянського суспільства, надаючи зазначеній проблематиці неабиякої актуальності та різноплановості. Месіанська роль ідеї громадянського суспільства обумовлена саме складністю та безвихідністю сучасної суспільно-політичної ситуації та відсутністю адекватних теорій і чітких практичних рекомендацій щодо подальшої долі державності та суспільства. Ідея громадянського суспільства, як основа ідеальної владної моделі та суспільно-політичної організації, виступає для суспільства та науковців символом віри в краще майбутнє, віри, без якої не мають сенсу ані державність, ані легітимність політичної влади. Ідея громадянського суспільства є концептуально близькою до теорії легітимності, оскільки в основі вони мають нематеріальне і дуже крихке підґрунтя довіри, суспільної підтримки, самозречення та самопожертви заради майбутнього. Разом з тим громадянське суспільство, виконуючи в тому числі і функцію контролю стосовно державної влади, одночасно є фактором її легітимації. Отже, мета дослідження – обґрунтувати роль громадянського суспільства у процесі легітимації державної влади. Термін «громадянське суспільство» (сivil society) традиційно використовувався в політичній науці для розмежування компетенції суспільства та держави. На сучасному етапі він слугує для виокремлення організацій та інститутів соціального порядку, які є відносно незалежними від держави. Якщо держава ототожнюється із правовим та адміністративним апаратом, то громадянське суспільство являє собою модель різноманітних, незалежних від держави об’єднань, структур, інституцій. В основі становлення громадянського суспільства лежать важливі та першочергові потреби та інтереси особистості та суспільства. Громадянське суспільство виступає як сукупність структур, за допомогою яких будь-яка людина розпочинає суспільно значимі дії без участі держави. Ідея громадянського суспільства побудована на поєднанні головних складових еволюції людської цивілізації – економічної та політико-правової. У ролі першої виступає право на приватну власність, у ролі другої – правова система, яка зорієнтована на вирішення політико-правових, соціальних, економічних та інших питань шляхом налагодження обопільно вигідного та необхідного діалогу між владою та суспільством (особистістю) за допомогою різноманітних недержавних об’єднань і структур (політичних партій, профспілок, професійних та соціально-демографічних груп населення тощо). Визначаючи поняття «громадянське суспільство», на перший план можуть виступати такі його характерні риси: можливість реалізації особистістю власних прав та свобод, вільне об’єднання 139 індивідів, позбавлені державного впливу суспільні відносини тощо. Громадянське суспільство можна уявити як сукупність громадських інститутів, які діють на добровільній основі та на самоврядних засадах відповідно до чинних правових документів, конституції та законів. За їх посередництва особистість має змогу вільно реалізувати власні природні права і свободи. Окрім того, громадянське суспільство можна представити у вигляді системи відносин між громадянами, що має різні виміри: соціально- демографічний, політичний, економічний, конфесійний тощо. Громадянське суспільство має в основі та відображає у власній діяльності історичні, соціальні, ментальні, культурі характеристики суспільства, набуті ним на шляху його формування, становлення та розвитку. Прогресивно-поступальний розвиток суспільства та особистості неминуче призводить до диференціації владно- управлінської складової та виокремлення сфери управління, як окремої галузі суспільно-політичної і самоорганізаційної діяльності. Стратегічною метою реалізації ідеї громадянського суспільства є те, що держава поступово має передати його інституціям необхідні повноваження у галузі забезпечення належного рівня соціальної життєдіяльності, контролю за діяльністю державних та політичних, управлінських та соціальних інститутів, здійснення оперативного управління державою. В результаті, завдяки розвитку інститутів громадянського суспільства, населення позбавляється державного втручання у різні сфери суспільно-політичного, економічного, духовного життя. Ідейним підґрунтям формування та діяльності громадянського суспільства є принцип непорушності права приватної власності, концепція індивідуалізму, згідно з якою людина, її інтереси та прагнення розглядаються як першоджерело суспільного і політичного ладу, найвища соціальна цінність, першооснова теорії самоврядування, яка передбачає диференціацію та відносну автономію організації щодо здійснення нею різних форм публічної влади. Саме на цих засадах можна відокремити державу від суспільства, розглядати її як специфічне соціальне явище або особливий політичний інститут, який виконує функції інструменту життєзабезпечення громади. І це дозволяє визначити реальні можливості державно-владного впливу на суспільні відносини та ступінь його ефективності і легітимності, забезпечити підконтрольність державних інститутів суспільству, підвищити рівень довіри, легітимності владних структур. Однозначності поглядів дослідників на місце та роль громадянського суспільства в суспільно-політичних процесах 140 загалом та забезпеченні легітимності політичної влади зокрема сьогодні немає. Складність процесу формування інституцій громадянського суспільства та відсутність чіткого визначення і характеристики спонукає до появи різноманітних теорій, які мають значні розбіжності у трактуванні як самого терміна «громадянське суспільство», так і особливостей його взаємодії з державними інституціями. Як зазначає вітчизняний дослідник П. К. Ситник, із легкої руки ідеологів західного лібералізму громадянське суспільство видається сьогодні за панацею, основний засіб вирішення всіх соціальних проблем. У формуванні розвиненого громадянського суспільства багато політологів і політиків убачають основну мету історичного розвитку, а то й ідеал, яким слід керуватися в конкретних трансформаційних процесах, оскільки громадянське суспільство трактується ними як найбільш дієвий, повний та ефективний виразник інтересів особи, кожного індивіда в протистоянні зазіханням держави на індивідуальну свободу й приватні інтереси. Однак практика суспільного життя вносить суттєві корективи в такі уявлення й твердження. Насторожує те, що в останні десятиріччя західна суспільна думка, і особливо політична практика, здійснили різкий поворот у бік консерватизму, відмовившись від бездумного апофеозу громадянського суспільства, надмірної ідеалізації приватної ініціативи та особистої свободи [3]. Частина дослідників проблем громадянського суспільства намагається перевести досліджувану проблематику із суто описової моделі викладення матеріалу в модель типологізації, побудованої за певними критеріями. Так Н. Л. Розенблюм пропонує власну типологізацію, виокремлюючи три головні моделі громадянського суспільства: демократичну, посередницьку та виборчу. У демократичному громадянському суспільстві головним завданням є формування у громадян почуття політичної дієздатності, спроможність вести відкриті дискусії та схильність обговорювати проблеми з точки зору загального блага. Для цього вони внутрішньо повинні бути ліберально-демократичними, зорієнтованими на відкрите вироблення політичного курсу. Ліберальна демократія є не стільки дзеркалом плюралістичного суспільства, скільки вчителем і творцем демократичного громадянського суспільства, хоча й, справді, в деяких концепціях вторинні групи й асоціації зображені як результати діяльності уряду, що завдячують державній політиці своїми установчими намірами. У посередницького громадянського суспільства суть протилежна: зорієнтувати людей у напрямку соціальних мереж, які тримають будь- яке суспільство, а особливо плюралістичну ліберальну демократію. 141 Церкви, сусідські об’єднання, культурні та етнічні асоціації беруть на себе відповідальність за артикулювання та адресування потреб і інтересів, що невпинно зростають. Громадянське суспільство є посередником між тими функціями, які зарезервовані за урядом, і тими, які індивіди виконують самостійно або в приватному житті. Посередницьке громадянське суспільство передусім прищеплює звички відповідальності й співробітництва. З іншого боку, посередницьке громадянське суспільство безумовно не підтримує невідповідність і не сприймає плюралізму заради плюралізму. Проблема з «демократичним громадянським суспільством» полягає у тому, що ця теорія надає надмірної пріоритетності політичній участі, знецінюючи інші впливи громадянського суспільства – приватні відносини й особисті задоволення, економічні амбіції, культурну ідентичність, ідеологію та індивідуальний самовираз. Небезпека полягає в колонізації соціального життя політичною культурою. Проблема «посередницького громадянського суспільства» полягає у тому, що ентузіазм щодо асоціативного життя затуляє собою політичні й правові інститути, необхідні для його підтримки. Кожен, по-своєму демократичний і посередницький, плюралізм обмежує егоїзм. Але це не вичерпує можливостей використання громадянського суспільства для моральних цілей. У виборчому громадянському суспільстві невідповідність є умовою для створення ліберальних диспозицій, а ключем до ліберального громадянського суспільства є використання моральних впливів плюралізму особисто та індивідуально. Виборче громадянське суспільство передбачає, що наша позиція як громадян не залежить від нашої приналежності чи неприналежності. Таким чином, суть заперечення проти групових прав і групового представництва полягає не в тому, що вони несправедливі, а в тому, що розподіл громадянських прав і благ на підставі групового членства має тенденцію заморожувати асоціації та утруднювати індивідам зміну чи поновлення членства [2]. Громадянське суспільство – це передусім складний феномен, що потребує пояснення еволюції та взаємозв’язку його ідейних і практичних компонентів. З цією метою спробуємо розглянути основні концептуальні схеми витлумачення громадянського суспільства в історичному розрізі, аби надати слово їхнім найвідомішим речникам та репрезентувати філософський дух і соціальну проблематику конкретних історико-культурних епох, виражених у класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях. Прийнято вважати, що громадянське суспільство як соціально- культурне явище виникло в контексті історичного поступу Західної цивілізації, яка усвідомила власні свободи й права і домагалася їх належного соціально-політичного здійснення. Витоки ідеї 142 громадянського суспільства сягають античної давнини і справді можуть ідентифікуватися з контекстом поширення Західної цивілізації, хоча громадянський стан суспільних стосунків складався навколо виокремлення значення та ролі індивідуальної свободи людини і витіснення інститутів станової підлеглості та підданства. В даному разі поняття цивілізації вживається як практика нагромадження певної структури ідей, поглядів, цінностей та інституцій, які існують у контексті відповідної дискурсивної дійсності й поступово поширюються і розбудовуються завдяки розумовій (чи інтелектуальній) активності та намаганням і зусиллям численних осіб працювати спільно. Очевидно, цивілізація і громадянське суспільство не є тим, що просто успадковується людиною через її народження в західних географічних координатах. Якщо з різних причин людина була неспроможна сприйняти і зрозуміти головні ідеї та цінності цієї практичної активності, вона може «випадати» поза розуміння і самого способу, і сенсу життя та залишиться позаду «стандартів досконалості», набутих вже стосовно форм та норм людських стосунків, або взаємин. Чи не найважливішим стандартом досконалості в контексті саме західної практики стають поняття свободи й гідності людини та традиція їх тлумачення [1]. Отже, існує очевидна залежність між станом розвитку громадянського суспільства і рівнем легітимності державної влади. Громадянське суспільство, взаємодіючи із системою влади, здійснюючи прямий чи опосередкований контроль, визнаючи результати виборів, бере участь у процесі легітимації, виступає його фактором. Проте за авторитарних та тоталітарних політичних режимів високі показники рівня легітимності забезпечуються шляхом використання примусу та сили. При цьому інституції громадянського суспільства або взагалі не діють, або опосередковано сприяють діям владних інстанцій з укріплення їх панування та формування системи умовної легітимності (псевдолегітимності). Тобто за умов відсутності реального вибору та дієвого впливу суспільства, легітимність політичних, державних інституцій, лідерів носить умовний (вдаваний) характер. У практиці політичної діяльності владні структури авторитарних та тоталітарних політичних режимів для забезпечення власної легітимності все частіше використовують не тільки методи, засновані на силовому примусі, а й поступово змінюють їх на більш досконалі технології ідеологічного та пропагандистського впливу, психологічного зомбування та навіювання, кодуючи свідомість як окремих людей, так і формуючи певні, вигідні провладним структурам, цінності, важливі для суспільства. Тому 143 це одна з головних причин складності визначення авторитарних та тоталітарних політичних режимів, в практиці їх діяльності. За таких, модернізованих авторитарних та тоталітарних політичних режимів можуть існувати та навіть діяти інституції громадянського суспільства. Причому громадянське суспільство за таких політичних режимів несвідомо виступає не контролером діяльності державних інституцій, а їх доповненням та помічником. Фактично – це квазігромадянське суспільство. Це одна з головних відмінностей модернізованих авторитарних та тоталітарних політичних режимів від класичних. Завдяки використанню цих та багатьох інших методів та технологій, досягається високий рівень легітимності авторитарних та тоталітарних політичних режимів. Однак сутність легітимності демократичних та авторитарно-тоталітарних політичних режимів буде зовсім різною. Прийнято вважати, що лише демократичний лад (та сформована на його основі республіканська форма правління) може бути дійсно легітимним, а всі інші симулюють та зневажають легітимаційні процеси, замінюючи їх чи то примусом, чи то ідеологічно- міфологічними моделями. Між тим, як демонструє історична практика, легітимаційні процеси жваво протікають і мають результативне завершення і за монархічної форми державного правління. Просто для кожної з форм правління існують свої принципи, типи, моделі, технології та процедури легітимації. Зародившись в давнину, обидві форми правління сформували придатні лише для себе моделі легітимації та типи легітимності. Так, демократична республіканська форма правління може бути нелегітимною, якщо принципи, на яких вона заснована, та методи діяльності владних інституцій будуть суперечити волі народу. Яскравим прикладом цього можна назвати процес вестернізації та нав’язування певних, начебто демократичних цінностей та норм суспільствам та державам, які їх не можуть чи не хочуть сприйняти з різних причин (релігійні, національно-культурні, історичні традиції, світоглядні відмінності тощо). І, навпаки, монархічна форма правління може бути цілком легітимною, знову ж таки, за умови її прийняття та підтримки з боку суспільства. Існування значної кількості успішних у політичному, економічному сенсі держав Європи з відповідною формою правління – тому є зайвий доказ. Тож, можна зазначити, що форма правління не є перепоною для легітимності, а лише виступає фактором урізноманітнення та оптимізації її моделей, технологій, методів до реальних вимог суспільства. А вже відповідні вимоги залежать від активності, політичної свідомості суспільства, розвиненості інститутів 144 громадянського суспільства. До того ж форма правління пов’язана з політичним режимом, який формується внаслідок ефективності та вміння використовувати легітимаційні моделі та технології. На практиці може існувати нелегітимна тоталітарна республіка або ж легітимна демократична монархія. Отже, не можна говорити про чіткий поділ на легітимні та нелегітимні форми правління, тому що будь-яка з них може бути і легітимною, і нелегітимною. Все залежить від умов легітимації та самого суспільства (народу), як основного суб’єкта легітимності. Таким чином, рівень розвитку та активність діяльності громадянського суспільства виступає визначальним фактором процесу легітимації державної влади і джерелом її легітимаційного потенціалу. Політичні системи, в яких громадянське суспільство є нерозвиненим або штучно сформованим та несамостійним, таким чином, виявляються позбавленими можливості підтримувати свою легітимність природним шляхом, змушені постійно звертатися до способів прямого чи непрямого насилля, що, врешті, завершується повною делегітимацією системи державної влади в них. Перспективи подальших досліджень вбачаються в обґрунтуванні інших факторів легітимності політичної влади. 1. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях / А. Карась. – К., Львів: Видавничий центр Львівського національного університету ім. І. Франка, 2003. – 520 с. 2. Розенблюм Ненсі Л. Громадські суспільства: лібералізм і моральні впливи плюралізму / Ненсі Л. Розенблюм // «Ї». – 2001. – № 3. – C. 6-29. 3. Ситник П. К. Громадянське суспільство і держава: особливості їх взаємодії / П. К. Ситник // Стратегічна панорама. – 2002. – № 4. – С. 57-65. УДК 323.1 (477) РОЗВиТОК нАЦІОнАЛьнОї СВІДОМОСТІ УКРАїнЦІВ В УМОВАх ДеРЖАВнОї неЗАЛеЖнОСТІ Редькіна Г. М. У статті проаналізовано умови та чинники, які впливають на формування національної свідомості населення України в умовах державної незалежності. На основі аналізу соціологічних даних простежено еволюцію основних складових української національної свідомості в умовах державної незалежності. Визначено психологічний стан населення України на сучасному етапі розвитку

Роль громадянського суспільства у процесі легітимації політичної влади

Репозитарії

Схожі ресурси