Комунікація – інтеракція – маніпуляція: механізм реалізації сучасної політичної влади

У роботі запропоновано схему для аналізу сучасних відносин у системі реалізації політичної влади. Розглянуті основні теоретичні та методологічні передумови дослідження процесів комунікації, інтеракції та маніпуляції в їх тісному зв’язку в межах владних відносин. На основі аналізу змісту та умов...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Ковалевський, В.О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України 2010
Назва видання:	Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї
Теми:	Сучасні політичні технології
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26705
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Комунікація – інтеракція – маніпуляція: механізм реалізації сучасної політичної влади / В.О. Ковалевський // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2010. — Вип. 19. — С. 244-255. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-26705
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-267052013-02-13T03:22:10Z Комунікація – інтеракція – маніпуляція: механізм реалізації сучасної політичної влади Ковалевський, В.О. Сучасні політичні технології У роботі запропоновано схему для аналізу сучасних відносин у системі реалізації політичної влади. Розглянуті основні теоретичні та методологічні передумови дослідження процесів комунікації, інтеракції та маніпуляції в їх тісному зв’язку в межах владних відносин. На основі аналізу змісту та умов реалізації цієї схеми робиться висновок про об’єктивність такого процесу в умовах інформаційної революції. Також розглядаються методи маніпуляцій і технології протистояння їм. The paper offers the scheme for the analysis of modern relations in the realization of the system of political power. The main theoretical and methodological presuppositions of communication processes’ studying, interactions and manipulations are reviewed in their close link within the framework of powerful relations. On the base of analysis made is drawn a conclusion about objectivity and necessity of given process and conditions of its realization. The methods of manipulation and technologies of opposition by it are also considered. 2010 Article Комунікація – інтеракція – маніпуляція: механізм реалізації сучасної політичної влади / В.О. Ковалевський // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2010. — Вип. 19. — С. 244-255. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 1810-5270 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26705 321:316.77 uk Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Сучасні політичні технології Сучасні політичні технології
spellingShingle	Сучасні політичні технології Сучасні політичні технології Ковалевський, В.О. Комунікація – інтеракція – маніпуляція: механізм реалізації сучасної політичної влади Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї
description	У роботі запропоновано схему для аналізу сучасних відносин у системі реалізації політичної влади. Розглянуті основні теоретичні та методологічні передумови дослідження процесів комунікації, інтеракції та маніпуляції в їх тісному зв’язку в межах владних відносин. На основі аналізу змісту та умов реалізації цієї схеми робиться висновок про об’єктивність такого процесу в умовах інформаційної революції. Також розглядаються методи маніпуляцій і технології протистояння їм.
format	Article
author	Ковалевський, В.О.
author_facet	Ковалевський, В.О.
author_sort	Ковалевський, В.О.
title	Комунікація – інтеракція – маніпуляція: механізм реалізації сучасної політичної влади
title_short	Комунікація – інтеракція – маніпуляція: механізм реалізації сучасної політичної влади
title_full	Комунікація – інтеракція – маніпуляція: механізм реалізації сучасної політичної влади
title_fullStr	Комунікація – інтеракція – маніпуляція: механізм реалізації сучасної політичної влади
title_full_unstemmed	Комунікація – інтеракція – маніпуляція: механізм реалізації сучасної політичної влади
title_sort	комунікація – інтеракція – маніпуляція: механізм реалізації сучасної політичної влади
publisher	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Сучасні політичні технології
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26705
citation_txt	Комунікація – інтеракція – маніпуляція: механізм реалізації сучасної політичної влади / В.О. Ковалевський // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2010. — Вип. 19. — С. 244-255. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.
series	Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї
work_keys_str_mv	AT kovalevsʹkijvo komuníkacíâínterakcíâmanípulâcíâmehanízmrealízacíísučasnoípolítičnoívladi
first_indexed	2025-07-03T06:24:43Z
last_indexed	2025-07-03T06:24:43Z
_version_	1836605908117880832
fulltext	244 УДК 321:316.77 КОМУнІКАЦІЯ – ІнТеРАКЦІЯ – МАнІПУЛЯЦІЯ: МехАнІЗМ РеАЛІЗАЦІї СУЧАСнОї ПОЛІТиЧнОї ВЛАДи Ковалевський В. О. У роботі запропоновано схему для аналізу сучасних відносин у системі реалізації політичної влади. Розглянуті основні теоретичні та методологічні передумови дослідження процесів комунікації, інтеракції та маніпуляції в їх тісному зв’язку в межах владних відносин. На основі аналізу змісту та умов реалізації цієї схеми робиться висновок про об’єктивність такого процесу в умовах інформаційної революції. Також розглядаються методи маніпуляцій і технології протистояння їм. Ключові слова: комунікація, інтеракція, взаємодія, маніпуляція, політична влада, політичний простір The paper offers the scheme for the analysis of modern relations in the realization of the system of political power. The main theoretical and methodological presuppositions of communication processes’ studying, interactions and manipulations are reviewed in their close link within the framework of powerful relations. On the base of analysis made is drawn a conclusion about objectivity and necessity of given process and conditions of its realization. The methods of manipulation and technologies of opposition by it are also considered. Keywords: communication, interaction, manipulation, political power, political field Швидкий розвиток індустрії інформаційно-комунікаційних послуг останнім часом, що об’єктивно зумовлений динамікою постіндустріального суспільства, а також бурхливе зростання обсягу інформації, яка функціонує в сфері людської діяльності, активізували інтерес громадськості та представників наукових кіл до проблеми регулювання інформаційних потоків і контролю над каналами передання інформації. Соціальна, а в її рамках і політична, наука тільки нещодавно звернулася до осмислення цього процесу, наділяючи інформаційно-комунікаційні технології відповідним соціальним статусом. Народження інформаційної парадигми, яка іноді називається «інформаціональною» (в термінології М. Кастельса), що має підкреслювати її принципову відмінність від попередніх епох та парадигм, зумовило розвиток нового погляду на всю історію людства, 245 функціонування соціальних цінностей, реалізацію індивідуальних та суспільних інтересів, процеси соціальної ідентифікації тощо, що дозволило висунути на перший план дослідницької уваги феномен соціально-політичної інтеракції (взаємодії, взаємовпливу в найширшому плані). Пильна увага до цих процесів дозволила дійти висновку, що нові інформаційні технології можуть скласти основу суспільного прогресу, всебічного розвитку особистості та соціуму в упорядкованому інформаційному світі. Водночас вони поставили під сумнів наявні відповіді на одвічні філософські проблеми існування індивіда – його свободи, можливості вибору, рівності умов тощо. Саме цей аспект став відправною точкою для постановки проблеми характеру процесу взаємодії людей в умовах суспільно наданих каналів для її реалізації. Цей процес став предметом досліджень багатьох наук, як точних (кібернетика, прикладна інформатика), так і гуманітарних (вивчення соціальної та політичної комунікації, розділи психології тощо). З розвитком окремих елементів інформаційного суспільства, а також відповідних досліджень, з’являється дедалі більше розвідок, які мають наукову новизну та прикладну цінність. У межах згадки окремих публікацій з цієї проблематики слід відзначити роботи, які багато в чому лежать в основі запропонованої постановки проблеми. Найбільш значними серед них є теорія соціальних систем Н. Лумана та теорія комунікативної дії Ю. Ґабермаса. У роботах першого зачіпаються питання функціонування влади, яка визначається як символічний посередник людської комунікації, що детермінує всі інші людські стосунки. У свою чергу, дослідження Ю. Ґабермаса присвячені т. зв. «демократії участі», зумовленої функціонуванням дискурсів, де також висвітлюються проблеми соціально-політичної комунікації, формування громадянського суспільства тощо. Роботи цих дослідників на сьогодні є знаковими для розуміння тих процесів, які відбуваються з розвитком інформаційно-комунікаційних технологій у суспільстві, та є підґрунтям становлення інформаційної парадигми. Функціонуванню інформації та процесам, які з цим пов’язані, присвячені численні ґрунтовні роботи Г. Почепцова, в котрих розкриваються основні інформаційно-комунікаційні технології політичної сфери, феномени формування та зміни статусів інформації та дезінформації тощо. Безпосередньо питання соціально-політичної комунікації висвітлюються у роботах російських дослідників О. Соколова, котрий розглядає основні теоретичні положення та умови реалізації комунікацій у суспільстві; М. Грачова, який ретельно аналізує наявні теорії та підходи до політичної комунікації; О. Соловйова, аналіз теорій суспільної комунікації якого приводить 246 до розуміння ролі комунікативних процесів у сучасних умовах конкретного суспільного устрою. Теоретичні питання становлення інформаційного суспільства та реалізації в ньому політичної комунікації досліджуються в роботах В. Іноземцева, М. Вершиніна, О. Чернова та багатьох інших, у яких аналізуються нові можливості для суспільства та окремих індивідів, що постають із розвитком інформаційно-комунікаційної сфери. Викликають інтерес також роботи І. Панаріна та Л. Панаріної, в яких акцентовано увагу на питаннях інформаційних війн та умовах їх запобігання. Проблеми, пов’язані із загрозами, які несе з собою прогрес у технологіях управління інформаційними потоками, на досить високому рівні розглядаються в роботах Дж. Лала, Е. Аронсона, Е. Пратканіса, в яких виводиться безпосередній зв’язок між культурою та інформацією, діалектикою їх впливу на свідомість та підсвідомість людини. Процеси глобалізації інформаційного простору, становлення глобального інформаційного суспільства, а також небезпеки, що пов’язані з цим процесом, розглядаються у працях О. Панаріна, В. Пугачова, О. Бузгаліна та інших російських вчених, у яких підкреслюється реальність монополізації інформаційних ресурсів і можливості відповідних маніпуляцій зі свідомістю тих, хто цих ресурсів позбавлений. Слід підкреслити, що цей список дослідників можна ще довго продовжувати, однак ми згадали саме тих, роботи яких можуть розглядатися як підвалини цієї статті і які справляють значний вплив на розвиток сучасних наук про комунікацію та інформацію, актуалізують питання їх ролі у суспільних процесах, у формуванні сучасного простору функціонування інформації тощо. Виходячи з предметного поля статті, яке полягає в дослідженні теоретичних підстав функціонування інформаційних потоків у межах наявних комунікацій, що створює умови для реалізації маніпулятивних технологій в управлінні суспільством, можемо сформулювати основну тезу (гіпотезу) роботи таким чином: визначальні інтеракції в полі реалізації політичної влади в рамках існуючих комунікативних каналів, по суті, мають маніпулятивний характер. В аналізі, розшифруванні та обґрунтуванні цієї тези і полягає основне завдання цієї статті. Інтерпретація запропонованого формулювання можлива за багатьма напрямками, однак ми зупинимося на загальнотеоретичному і загальнометодологічному, суть яких можна звести до аналізу процесуальних особливостей функціонування інформації в межах заданого комунікаційного простору, яким у нашому випадку виступає поле влади. Розуміння влади як комунікації було закладено в роботах німецького дослідника Н. Лумана, в дослідженнях якого вона 247 виступає повноправним засобом обміну поряд з грошима і символами, і більше того – сама є окремою символічною конструкцією, детермінує людські стосунки. Головною умовою реалізації влади як ефективної комунікації є свобода вибору, яка забезпечується плюралізмом і різноманітністю інформаційних потоків, що дозволяє збільшувати кількість варіантів політичної поведінки. Влада за визначенням володіє найбільшою варіативністю (в категоріях кібернетики) і, відповідно, в умовах можливості контролю за вхідною інформацією з’являється потенціал для контролю або створення моделей необхідної поведінки. Через призму цього розуміння феномену влади розвиваються сьогодні різні теорії владних відносин, у яких вона виступає як умова отримання та обробки інформації та використання комунікативних каналів для її поширення. Цей підхід пов’язує в єдине ціле категорії інформації, комунікації та влади, дозволяючи таким чином інтерпретувати досить складні сучасні політичні відносини. Відповідно до поставленої мети і використовуючи вищезазначене трактування категорії «влада», ми більш ретельно маємо розглянути поняття «комунікація», яке в нашому випадку виступає не тільки як «основний механізм здійснення зв’язку із середовищем проживання» [1, с. 48], але й як самий цей зв’язок. Це також ґрунтується на визнанні того факту, що соціокультурна комунікація пронизує всі рівні міжсуб’єктних інтеракцій і може бути інтерпретована і як феномен, і як процес, і як діяльність, що зачіпає всі сфери функціонування держави і суспільства. Більш того, всі соціальні системи утворюються і функціонують виключно завдяки комунікації, яка «артикулює соціальний смисловий характер» [2, с. 13]. Водночас треба відзначити, що сформована в тому чи іншому суспільстві комунікаційна інфраструктура не є інваріантною, раз і назавжди усталеною та жорстко ієрархічною структурою (причому навіть у гранично регламентованих суспільствах). Вона може проявлятися у різних формах та системах управління, серед яких останнім часом посіла визначне місце інформаційна модель. У ході суспільно-політичної еволюції, системи управління для своєї реалізації вимагали чимраз більших комунікацій і більш інтенсивного обміну інформацією, проте дозволяли керувати значною кількістю людей. Це означає, що, за інших рівних умов, технології передання та обміну інформацією продовжували вдосконалюватися, зумовлюючи розвиток нових форм організації, найсучаснішою з яких є мережева структура, яку можна протиставити структурі ієрархічній і яка характеризується поліваріантністю джерел і каналів інформації, їх різноманіттям та ускладненням форм безпосередньої взаємодії. 248 Також стало ясно, що політична сфера в сучасному суспільстві багато в чому завдяки своєму масовому характеру приречена на символізацію, оскільки вже стали неможливими класичні форми безпосередніх інтеракцій (внаслідок того, що навіть найпростіші з них опосередковані функціонуванням політичної мови окремих ідеологій). Таким чином, влада (сама як медіум) у сучасному суспільстві реалізується за допомогою різних інших медіаторів, які в процесі комунікації та інтеракції можуть змінювати свій статус – від простих передавачів повідомлень до їх підсилювачів і навіть творців. Нагадаємо, що інтерес широкої громадськості до цієї проблематики був акцентований у другій половині минулого століття, коли він був сформульований у знаменитій «формулі Лассуелла», в якій дослідник запропонував аналізувати будь-який комунікативний акт у питаннях: «Хто говорить? Що говорить? По якому каналу? Кому? З яким результатом?». Подальші дослідження, які склалися у такий науковий напрям як вивчення політичної комунікації, вже були присвячені уточненню та вдосконаленню саме цієї формули, до якої, наприклад, була додана петля зворотного зв’язку, обґрунтовані проміжні ланки, в які включався вже весь спектр політичних структур, організацій громадянського суспільства, ЗМІ тощо. Разом з цим з’явилися і нові питання – наскільки комунікація усвідомлена, мотивована і має сенс. Дослідження в цьому напрямі [3] дозволили констатувати, що при достатньому ступені усвідомленості комунікації, кореспондуючі сторони прагнуть досягти трьох основних цілей: - пізнавальну – розповсюдження (комунікатор) або придбання (реципієнт) нових знань чи умінь; - спонукальну – стимулювання інших людей до будь-яких дій або отримання потрібних стимулів; - експресивну – вираження чи набуття певних переживань, емоцій. У процесі досягнення цілей комунікації актуалізуються і відповідні умови для її реалізації, до яких належать інформативність (що характеризує систему переданих/отриманих знань), мотиваційні передумови (що стимулюють створення та підтримку комунікації) та емоційні навантаження (що встановлюють необхідний настрій на відправку/отримання інформації), які в політичній сфері означають функціонування різних смислів та дискурсів, що їх створюють. Однак слід зауважити, що пильна увага до цих аспектів, а також результати численних практик у різних країнах, що в окремих випадках демонстрували неефективність тієї чи іншої політики, при виконанні всіх інших умов комунікації, дає можливість зробити висновок про набагато складніші, часто далекі 249 від ідеальних, процеси і феномени, які лежать в основі людської комунікації. Розуміння цього факту склало основу концепції т.зв. «неймовірності комунікації» [4], ключові моменти якої зводяться до таких аспектів: - неймовірність розуміння (неймовірно те, що один індивід взагалі розуміє те, що має на увазі інший, тому що спостерігається автономія та індивідуалізація їхньої свідомості); - неймовірність досягнення (неймовірно, що комунікація досягне більшого числа людей, ніж тих що стосуються конкретної ситуації); - неймовірність успіху (навіть якщо комунікація буде зрозуміла, то це ще не означає, що вона буде сприйнята). Це означає, що, по-перше, для учасників комунікації в ідеалі має існувати порозуміння – система узгодження тезаурусів (словників), тобто тих ментальних моделей, на основі яких вони сприймають сам акт інтеракції, його сенс. Якщо люди об’єднані в соціальний чи політичний інститут, то цей процес регулюється певними правилами, імперативами, порушення яких призводить до виключення з даної комунікації, що супроводжується втратою того специфічного статусу, яким було наділено її учасників, і відповідно мотивів продовження комунікації. В інших випадках люди сприймають тільки те, що пройшло селекцію задовго до їхньої усвідомленої участі, в рамках сформованих групових стереотипів, системи освіти тощо. По-друге, індивід не братиме участі у комунікації, в якій не реалізує власний певний інтерес, що характеризується правилами втрати сенсу даної комунікації. Це означає також, що за рамками системи конкретної інтеракції правила, що діють у ній, можуть не виконуватися. І, нарешті, критерії успіху безпосередньо залежать від реалізації петлі зворотного зв’язку, тобто в основному від ступеня відповідності очікувань комунікатора щодо певної поведінки реципієнта і навпаки. Розглядаючи цей підхід, виникає резонне питання щодо міри адекватності і відповідності теорії соціально-політичної комунікації реальній дійсності. Але, як ми вже згадували, будь- яка соціальна система виникає тільки завдяки комунікації, і тому представлені неймовірності процесу комунікації насправді досить ефективно управляють цим процесом, стимулюють розвиток способів їх подолання і трансформації в імовірності. А з ускладненням соціально-політичних систем удосконалюються і методи вирішення неймовірності комунікації в них – неадекватні (неефективні) відмирають, змінюючись або трансформуючись у більш прогресивні та актуальні. У вирішенні цих питань головна 250 роль відводиться посередникам, серед яких одне з перших місць посідає саме влада. Включивши у процес дослідження комунікації когнітивні аспекти у вигляді сприйняття, розуміння та реагування, ми об’єктивно підходимо до більш чіткого визначення інтеракції, яка, виходячи з поняття комунікативного процесу як безперервної взаємодії учасників, є дискретною одиницею комунікації, конкретним комунікативним актом. Зупинимося на інформаційних інтеракціях, оскільки вони передують усім наступним системам взаємодії, а в сфері публічної політики є домінантними, в силу вищеназваних причин. Інформаційна інтеракція означає комунікативний процес передання/ обміну інформацією між двома і більше суб’єктами, головною метою і сенсом якого є зміна наявної інформації хоча б в одного з них. Цей процес має як симетричний, так і асиметричний характер, в умовах обов’язкової наявності петлі зворотного зв’язку (у вигляді виборів, очікуваної поведінки, потреб тощо). За аналогією з економічним середовищем можна відзначити, що найпростіша схема інтеракцій містить п’ять типів об’єктів: ідеологія, інформаційний простір, інституційні структури, колективні інформаційні моделі середовища, і нарешті, людина (її ментальна модель), що в цілому ми розглянули вище. Згаданий процес передбачає певну дуплексність у комунікації, яскравим прикладом чого може виступати проведення опитувань, що «звичайно виправдовується тим, що вони забезпечують ефективний двосторонній потік інформації між тими, хто приймає рішення (урядові чи ділові кола), та громадськістю [5, с. 133]. З цього стає зрозумілим, що інтеракція в політичній сфері є основним комунікативним актом, однак проблема в тому, що дослідник далеко не завжди здатен визначити реалізацію тих чи інших умов інтеракції, тобто не завжди зможе взагалі констатувати факт її існування. Наприклад, досить поширені «уніполярні» інформаційні інтеракції, «коли влада просто інформує масу пасивних і зайнятих своїми приватними справами індивідів або політично продавлює рішення, реалізація яких не асоціюється у свідомості людей з їхніми власними інтересами» [6, с. 7]. І хоча можливі інтерпретації цих інформаційних потоків чи повідомлень з боку громадськості здаються функціонально безрезультатними, насправді це просто асиметрична інтеракція, в якій інформаційні зміни відбуваються тільки в однієї зі сторін, а зворотний зв’язок реалізується у вигляді неофіційних комунікацій, а за певних умов і громадської думки. Саме тому в поняття інформаційної взаємодії включають і сам процес інформування реципієнта про факти. А оскільки існують зазначені труднощі з ідентифікацією інформаційних інтеракцій, то під час їх опису важливо вивчити 251 особливості самого процесу інформування, тобто форми подання інформації, а не зміст комунікації. Ці особливості зумовлюють принципи інформаційних інтеракцій, серед яких: тезаурусу (відповідності ментальних моделей, мови комунікації), фасцинації (привабливості повідомлення) тощо. Слід зазначити, що, як справедливо стверджував Ж. Еллюль, сама по собі інформаційна інтеракція може і не стати інтеракцією політичною, тобто факт як такий може залишитися простою констатацією і не торкнутися громадської думки. Для того щоб це все ж таки відбулося, необхідна певна обробка символами (де і проявляється теза про об’єктивну символізацію політики), тобто потрібна відповідна PR-робота, пропаганда, оскільки «жодної громадської думки навколо неї (цієї події) не сформується до тих пір, доки пропаганда не змусить людину відчути значущість і важливість того, що відбувається, а потім вже – скласти про нього думку» [7, с. 193]. Зауважимо, що феномен пропаганди, так чи інакше, досліджували всі теоретики політичної комунікації (як приклад – досить поширена «теорія кулі Лассуелла»), і яка в щонайширшому плані означає діяльність, спрямовану на поширення інформації з метою формування певної системи сприйняття. Зменшення або контроль за варіантами поведінки людей є основними завданнями пропаганди і, відповідно, основним підсумком інтеракції. Але ці ж завдання входять і в сферу впливу ідеології, яка має виконувати роль фільтра в процесах самоідентифікації. Прагнення до зазначеного контролю лежить в основі процесу маніпуляції, який виступає набором способів впливу на людей за допомогою інформаційно-комунікативних інструментів з метою нав’язування певних смислів. Звідси зрозумілий зв’язок та діалектика категорій «маніпуляція» та «ідеологія», які є дуже тісними поняттями, оскільки обидві спрямовані на встановлення панування шляхом духовного впливу на людей через програмування їхньої поведінки. Генеза маніпуляції бере свої початки в зародженні громадянського суспільства, як зазначає відомий фахівець у цій сфері С. Кара-Мурза. Посилаючись на багатьох західних вчених, дослідник доходить висновку, що за тоталітарного режиму маніпуляція функціонально не затребувана, оскільки має інші технологічні замінники, які не потребують приховування. А ось демократичне суспільство якраз і використовує цей ефективний інструмент соціального контролю на повну силу. І «як тільки маніпуляція свідомістю перетворилася на технологію панування, саме поняття демократії стало умовним і вживається лише як ідеологічний штамп» [8, с. 23]. У цьому плані грань між демократією і тоталітаризмом майже непомітна, і ці поняття – по-суті одне і те ж, хоча й зі своєю специфікою. Успіх 252 маніпуляції гарантований саме тоді, коли той, ким маніпулюють, вірить у природність усього, що з ним відбувається. Ця подібність двох протилежних режимів доповнюється ще й схожими способами досягнення кінцевого результату: активне викривлення інформаційного простору в тоталітарних суспільствах та величезна кількість зайвої інформації, інформаційного шуму в демократичних суспільствах за підтримки впевненості у присутності різноманітності та створення міфів свідомого вибору. І саме цей аспект зумовлює те, що сьогодні значна увага приділяється питанням моделювання свідомості і розумової діяльності, способам масового навіювання і семантичного впливу, що може дозволити ефективно управляти в інтересах технологічно озброєної меншини в сучасних умовах, уникаючи серйозних соціальних і політичних конфліктів. На завершення зупинимося трохи докладніше на описаному процесі. Сучасний етап розвитку демократичного суспільства не дарма отримав назву «епохи пропаганди». І. Валлерстайн, посилаючись на Фройда, говорить про руйнування раціональності сьогодні, що проявляється в розбіжності нав’язуваних суспільству переконань і реальної політики останнім часом, коли соціальний реформізм, колективізм і песимізм реальності номінуються відповідно як неолібералізм, індивідуалізм і оптимізм [9, с. 207]. Оскільки будь-яка ситуація може бути представлена трьома рівнями уявлень: символічним, інформаційним та фактичним, сучасні соціальні (політичні) технологи створюють системи формування необхідних преференцій, у ході чого може відбуватися певна трансформація (аж до спотворення) інформаційних потоків, більшою мірою завдяки заміні символами всіх інших рівнів, що особливо яскраво проявляється саме в політиці як публічній сфері. Це пояснює, чому величезне значення в сучасних соціально- політичних процесах займає символічна політика – технологія створення та використання суспільно значимих символів у соціальній комунікації. Останнє підкріплюється тісним зв’язком культури та комунікації, що сьогодні проявляється досить яскраво, щоб вивести їх пряму залежність один від одного. Швидко розвивається сучасна масова культура, символи якої підтримуються і нав’язуються засобами масової інформації та комунікації, які є потужними технічними підсилювачами мовної комунікації, що функціонують незалежно від простору і часу. Таким чином, громадська інтеграція та функціонування соціальних інститутів відбуваються в рамках культурного розвитку (інтерпретованого ЗМІ), яке, у свою чергу, забезпечується наявними каналами комунікації і характером переданої ними інформації. Цей процес має великий вплив на сприйняття фактів індивідуальною свідомістю. В сучасних 253 суспільствах унаслідок стирання кордонів поширення засобів масової інформації та комунікації, а також розширення демократичного права на інтерпретацію, саме ЗМІ є головним інструментом формування громадської думки, на основі чого формується й певне ставлення до минулого та розуміння сучасних процесів. Всі основні системи і відносини (влади, досвіду, виробництва тощо), пронизані відповідним типом і характером інтерпретації. І домінантними суб’єктами цієї інтерпретації є саме засоби масової інформації та комунікації, удосконалення в технологіях яких робить їх єдиними досить мобільними (оперативними) сучасними засобами «автоматичного, рухливого способу обробки людського досвіду» [10, с. 418] і, відповідно, моделі світосприйняття та фільтрації інформації у людини. Цей процес цілком об’єктивний, але постає питання про кінцеві цілі і результати пропонованої суспільству інтерпретації. Одна справа, коли маніпуляційні практики використовуються задля зміцнення суспільно-політичного устрою, що виглядає ззовні справжньою демократією участі, покликаною забезпечити свободу вибору, і зовсім інша – коли ці практики слугують для реалізації інтересів панівної меншості щодо безресурсної більшості. Але так чи інакше, цей процес є всюди, і головне питання полягає у тому, хто ним керує. В провідних країнах світу централізовано створюються спеціальні програми, покликані забезпечити розвиток позитивного іміджу країни, а також відповідну громадську думку щодо того чи іншого питання. В країнах, де нема досвіду функціонування демократичних інститутів, цей процес стає часто некерованим з боку держави чи громадськості, забезпечуючи функціонування олігархії й оперативну замкнутість політичного класу, що є виграшним для них з тактичного погляду, але досить небезпечним за стратегічними пріоритетами, оскільки актуалізує можливість зовнішніх загроз чи впливів. Ці процеси в умовах глобалізації інформаційного простору і узурпації засобів виробництва та поширення інформації стають на заваді розвитку принципів демократії. Звичайно ж, ми повинні відзначити, що навряд чи ЗМІ сьогодні є єдиним засобом маніпуляції свідомістю. Це підкріплюється, як ми вже зазначали, складністю аналізу медіа-опосередкованих інтеракцій, і, найімовірніше, мають рацію ті дослідники, які не заперечують впливу ЗМІ та ЗМК, підкреслюючи однак, що вони служать скоріше для посилення людських стереотипів (створених іншими інформаційними інститутами), ніж для їх зміни. А мас- медіа і популярна культура є тільки одними з багатьох чинників, що впливають на людську поведінку, і тільки у поєднанні з сучасними процесами глобалізації та іншими інструментами інформаційного 254 впливу можуть за певних умов становити дійсну загрозу свідомості індивідів. Наявність фактів таких метаморфоз процесів комунікації, інтеракції і маніпуляції підштовхує до пошуку альтернативних моделей комунікації, зміст яких зводиться до розширення інтерактивності, тобто передбачає перехід від «мовлення» до діалогу, основою якого є доступ до джерел інформації, вільне володіння та розпорядження нею. Це і є та нормативна модель, яка може бути покладена в основу створення умов ефективної демократичної комунікації. Однак певна гуманітарно орієнтована демократизація можлива і в межах існуючих комунікацій, через удосконалення організаційних форм суспільства, тобто його інституціональної системи – соціального контролю та демократичної макротехнології (ідеології, національного міфу тощо), реалізованої в інформаційних інститутах, що дозволить нейтралізувати накопичений комунікаційний потенціал для маніпуляції. Підбиваючи підсумки, зауважимо, що в історії людства соціально-політична комунікація розвивалася в межах різних суспільних систем управління, з яких ринкова форма виявилася найбільш прогресивною й водночас найнебезпечнішою з точки зору можливостей для маніпуляції. Історія засвідчила, як у процесі еволюції трансформувалася система влади, котру спочатку формували на основі громадської думки, а відтак навпаки – влада і позаполітичні чинники (економічні інтереси) стали основним засобом для управління думкою керованих. Таким чином, поступово основною формулою реалізації сучасної політичної влади стає інформаційна тріада: «комунікація – інтеракція – маніпуляція», яку з ускладненням соціальних систем стає дедалі важче адекватно ідентифікувати та аналізувати. Утім, ми повинні визнати, що ця схема доволі об’єктивні і, залежно від цілей її реалізації, може бути спрямована або на підвищення ефективності комунікації і, відповідно, соціального управління, або на тотальну маніпуляцію. Зрозуміло, що найменш захищеними сьогодні виявилися суспільства і держави, які не так давно перебували в умовах тоталітарного управління інформаційними потоками і характеризуються нерозвиненістю цивілізованих інформаційних відносин. Останні в епоху глобалізації перетворюються на ефективний інструмент встановлення гегемонії технологічно розвиненої меншості над рештою світу. До таких держав належить і Україна. І від того, наскільки адекватним буде реакція сучасних суспільств (передусім – національної еліти) на виклики інформаційної глобалізації паралельно з розвитком інформаційно- комунікативних технологій, буде залежати їхнє майбутнє та місце на інформаційній мапі світу. 255 1. Дридзе Т. М. Социальная коммуникация в управлении с обратной связью / Т. М. Дридзе // Социс. – 1998. – № 10. – С. 44-50. 2. Луман Н. Власть / Никлас Луман [Пер. с нем. А. Ю. Антоновского]. – М.: Праксис, 2001. – 256 с. 3. Соколов А. В. Общая теория социальной коммуникации / А. В. Соколов [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.i-u.ru/biblio/ archive/sokolov_social_communication/2.aspx – Назва з титул. екрану. 4. Луман Н. Невероятность коммуникации / Никлас Луман [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.soc.pu.ru:8101/ publications/pts/luman_c.html – Назва з титул. екрану. 5. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием / Герберт Шиллер [Пер. с англ.; науч. ред. Я. Н. Засурский]. – М.: Мысль, 1980. – 326 с. 6. Соловьев А. И. Политическая коммуникация: к проблеме теоретической идентификации / А. И.Соловьев // Полис. – 2002. – № 3. – С. 5-18. 7. Эллюль Ж. Политическая иллюзия / Жак Эллюль [Пер. В. В. Лазарев]. – М.: NOTA BENE Media trade Co., 2003. – 432 с. 8. Кара-Мурза С. Г. Манипуляция сознанием / С. Г. Кара-Мурза. – К.: Оріони, 2000. – 448 с. 9. Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология ХХІ века / Иммануэль Валлерстайн [Пер. с англ. под ред. В. Л. Иноземцева]. – М.: Логос, 2003. – 355 с. 10. Мак-Люен М. Галактика Гутенберга: Становлення людини друкованої книги / Маршалл Мак-Люен [Пер. з англ.]. – К.: Ніка-Центр, 2001. – 462 с. УДК 324:316.774 ІнФОРМАЦІйнА СКЛАДОВА ПеРеДВиБОРЧОї БОРОТьБи ПОЛІТиЧних ПАРТІй Семенюк Т. Ю. Дослідження інформаційних ресурсів політичних партій вимагає пильної уваги, особливо в контексті виборчих перегонів. У статті проаналізовано роль ЗМІ у сучасних виборчих кампаніях, можливості впливу на електоральну думку, а також висвітлено основні стереотипи та методи інформаційної політики російських мас-медіа в українських виборах. Ключові слова: вибори, виборча кампанія, політичні партії, мас-медіа. Researching the information resources of political parties needs more attention especially in the context of election race. The article

Комунікація – інтеракція – маніпуляція: механізм реалізації сучасної політичної влади

Репозитарії

Схожі ресурси