Партійна система Європейського Парламенту

Розширення повноважень Європейського парламенту внаслідок численних реформ установчих договорів значно пожвавило дискусії щодо особливостей його функціонування. Основними структурними одиницями Європарламенту є транснаціональні партійні групи, котрі являють собою коаліції ідеологічно близьких н...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Байковський, П.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України 2010
Назва видання:	Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї
Теми:	Україна і світ: глобальний та регіональний вимір
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26741
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Партійна система Європейського Парламенту / П. Байковський // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2010. — Вип. 20. — С. 344-356. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-26741
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-267412011-09-07T12:37:40Z Партійна система Європейського Парламенту Байковський, П. Україна і світ: глобальний та регіональний вимір Розширення повноважень Європейського парламенту внаслідок численних реформ установчих договорів значно пожвавило дискусії щодо особливостей його функціонування. Основними структурними одиницями Європарламенту є транснаціональні партійні групи, котрі являють собою коаліції ідеологічно близьких національних партій. У статті на базі численних емпіричних даних аналізуються закономірності діяльності партійних груп, рівень їхньої внутрішньої єдності та особливості формування коаліцій у Європейському парламенті. Expansion of European Parliament’s (EP) power reinforced discussion about its operation’s features. The main structure components of the European Parliament are transnational party groups, which are coalitions of ideologically close national parties. In this article on basis of many empirical dates are analyzed features of party group’s activity, level of group’s cohesion and patterns of coalition formation in EP. 2010 Article Партійна система Європейського Парламенту / П. Байковський // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2010. — Вип. 20. — С. 344-356. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 1810-5270 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26741 329:061.1 ЄС uk Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Україна і світ: глобальний та регіональний вимір Україна і світ: глобальний та регіональний вимір
spellingShingle	Україна і світ: глобальний та регіональний вимір Україна і світ: глобальний та регіональний вимір Байковський, П. Партійна система Європейського Парламенту Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї
description	Розширення повноважень Європейського парламенту внаслідок численних реформ установчих договорів значно пожвавило дискусії щодо особливостей його функціонування. Основними структурними одиницями Європарламенту є транснаціональні партійні групи, котрі являють собою коаліції ідеологічно близьких національних партій. У статті на базі численних емпіричних даних аналізуються закономірності діяльності партійних груп, рівень їхньої внутрішньої єдності та особливості формування коаліцій у Європейському парламенті.
format	Article
author	Байковський, П.
author_facet	Байковський, П.
author_sort	Байковський, П.
title	Партійна система Європейського Парламенту
title_short	Партійна система Європейського Парламенту
title_full	Партійна система Європейського Парламенту
title_fullStr	Партійна система Європейського Парламенту
title_full_unstemmed	Партійна система Європейського Парламенту
title_sort	партійна система європейського парламенту
publisher	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Україна і світ: глобальний та регіональний вимір
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26741
citation_txt	Партійна система Європейського Парламенту / П. Байковський // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2010. — Вип. 20. — С. 344-356. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
series	Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї
work_keys_str_mv	AT bajkovsʹkijp partíjnasistemaêvropejsʹkogoparlamentu
first_indexed	2025-07-03T06:27:00Z
last_indexed	2025-07-03T06:27:00Z
_version_	1836606051656400896
fulltext	344 УДК 329:061.1 ЄС ПАРТІЙНА СИСТЕМА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ Петро Байковський, аспірант кафедри країнознавства та міжнародного туризму Львівського національного університету імені Івана Франка Розширення повноважень Європейського парламенту внаслідок численних реформ установчих договорів значно пожвавило дискусії щодо особливостей його функціонування. Основними структурними одиницями Європарламенту є транснаціональні партійні групи, котрі являють собою коаліції ідеологічно близьких національних партій. У статті на базі численних емпіричних даних аналізуються закономірності діяльності партійних груп, рівень їхньої внутрішньої єдності та особливості формування коаліцій у Європейському парламенті. Ключові слова: Європейський парламент, партійна група, рівень згуртованості, партійна конкуренція, широка коаліція, демократія. Expansion of European Parliament’s (EP) power reinforced discussion about its operation’s features. The main structure components of the European Parliament are transnational party groups, which are coalitions of ideologically close national parties. In this article on basis of many empirical dates are analyzed features of party group’s activity, level of group’s cohesion and patterns of coalition formation in EP. Keywords: European Parliament, party group, level of cohesion, party group’s competition, grand coalition, democracy. Протягом останніх 20 років Європейський парламент (ЄП) перетворився з консультативного органу на повноцінного учасника законодавчого процесу ЄС, який згідно зі ст.14 Лісабонського договору ділить законодавчі повноваження з Радою ЄС. Він – єдина інституція ЄС, яка, будучи обрана на прямих виборах у державах- членах Спільноти, забезпечує безпосередній зв’язок громадян та процесу прийняття рішень на рівні Союзу, а також є єдиним органом, де діяльність та конкуренція політичних партій має безпосередній характер. На основі партійних груп ЄП утворилася стабільна партійна система, яка є предметом численних теоретичних та емпіричних досліджень. 345 У західній літературі чимало місця приділено вивченню партійної політики в рамках ЄП (П. Фрідманн, Г. Фрідманн, О. Нідермаєр, Л. Барді, С. Хікс, К. Лорд, Т. Рауніо, А. Креппел, К. Магнуссен, А. Нурі, Г. Гаррет, Г. Тсебеліс), а також проблемам загальноєвропейських виборів (С. ван дер Ейк, К. Райф, Г. Шмітт, М. Франклін, Ж. Томассен). Особливу цінність мають праці Ф. Аттінни, М. Волтерсаа, К. Лорда, А. Креппела, М. Куанеля, А. Нурі, Т. Рауніо, Ж. Роланда, Г. Тсебеліса та С. Хікса, котрі, використавши підходи та методи досліджень національних парламентів, започаткували системні дослідження партійної структури та міжпартійної конкуренції в ЄП. В українській науці даній проблематиці приділено відносно мало уваги, а окремі джерела можна знайти в працях, які присвячені різноманітним аспектам європейської інтеграції (Н. Антонюк, В. Копійка, В. Посельський, В. П’ятницький, Т. Шинкаренко), зокрема дослідженням Європейського парламенту (В. Довгань, І. Грицяк, Н. Грицяк), а також у працях, присвячених політичним партіям та партійним системам (А. Колодій, А. Романюк, Ю. Шведа). Мета статті – осмислити основні закономірності функціонування партійної системи в рамках Європейського парламенту. Для досягнення поставленої мети нами сформовано два основні завдання: з’ясувати особливості функціонування партійних організацій у ЄП та рівень їхньої єдності, а також дослідити характер, принципи та чинники формування коаліцій. Основою ЄП, як і будь-якого парламенту, є організовані на основі ідеологічної спільності партійні групи. Однак порівняно з діяльністю партій у національних парламентах, партійні групи ЄП функціонують в умовах зовсім іншого політичного та інституційного оточення, що надає їм особливих характеристик. По-перше, відсутність прямого контролю Європарламенту за діяльністю виконавчої влади знімає необхідність формування стабільної коаліції, а відтак і дотримання жорсткої внутрішньопартійної дисципліни. По-друге, обрання депутатів ЄП на основі національних виборчих кампаній з числа національних політичних партій призводить до того, що до ЄП потрапляють близько 170 партій (2004). Все це разом із соціальною та культурною різноманітністю Союзу є причиною значної внутрішньої гетерогенності партійних груп [10, c.252]. Крім того, суттєвий вплив на функціонування партійної системи Європарламенту має складність та багатогранність політичного процесу в ЄС, для якого характерним є поєднання інтересів національного та наднаціонального походження. З одного боку, партійні групи формально представляють інтереси відповідних загальноєвропейських політичних партій – Європейська народна партія (ЄНП), Партія європейських соціалістів (ПЄС), Європейська 346 ліберально-демократична партія реформ (ЄЛДПР) та ін. Однак, з іншого боку, вони зазнають безпосереднього тиску з боку національних партій та урядів. Основними елементами, які визначають функціональні можливості партійної системи в рамках будь-якого парламенту, є організація політичних партій (наявність ієрархічної структури, механізму прийняття рішень, рівня політичної єдності) та характер міжпартійної конкуренції (особливості формування виграшних коаліцій) [4, c. 309]. Партійна організація ЄП та рівень єдності партійних груп Рівень організаційного розвитку парламентських партій та їхньої згуртованості під час голосування є наслідком впливу двох чинників: зовнішніх, що характеризуються відносинами між парламентом та виконавчою гілкою влади, та внутрішніх – наявності внутрішньопарламентських стимулів. Якщо брати до уваги зовнішні чинники, то партії в парламентських системах мають вищий рівень організаційного розвитку та є більш єдиними під час голосування. Натомість у системах з чітким розподілом влади (президентських) партійна дисципліна має слабший характер. На наш погляд, інституційна структура ЄС більше нагадує саме систему з чітким розподілом влади, де виконавча влада (Європейська комісія) не потребує підтримки стабільної коаліції в Європейському парламенті, а також не може поставити йому питання про вотум довіри, що призвело б до розпуску ЄП та нових парламентських виборів. Внутрішньопарламентські імпульси також можуть сприяти формуванню доволі міцної та ієрархічної організації партійних груп навіть у президентських системах. Законодавці зі схожими політичними позиціями можуть піти на компроміси задля утворення дієвої партійної організації, метою якої є своєрідний поділ праці: рядові депутати здійснюють парламентську діяльність за конкретними напрямками, а лідерство забезпечує координацію та розподіл повноважень у рамках партійної групи. Створюється своєрідний корпоративний дух – так, голосуючи всупереч позиції своєї групи, депутат ризикує в майбутньому залишитися без підтримки вже своїх законодавчих ініціатив. Це є загальні теоретичні концепції, які детально описані Е. Гаррі, Дж. Губером, В. Коксом, Г. Тсебелісом та ін., які можна успішно застосувати для пояснення особливостей функціонування партійних груп ЄП [6, c.211-213]. Таблиця 1 демонструє композицію ЄП протягом 1979 – 2009 рр. та рівень впливовості партійних груп [6]. Як бачимо, ЄП контролюють дві найбільші партійні групи: лівоцентристська група Партії європейських соціалістів (ПЄС) та правоцентристська група Європейської народної партії (ЄНП). Обидві мають стабільно 347 значне представництво в усіх скликаннях Європарламенту і в сумі контролюють від 50 до 70 % місць у ньому [9, c. 341]. Таблиця 1 Чисельність та рівень впливовості партійних груп ЄП (1979 – 2009) Центристське положення в ЄП займає партійна група Європейської ліберально-демократичної партії реформ, котра з 2004 р. має назву Альянс лібералів та демократів за Європу (АЛДЄ). Частка лібералів у ЄП коливається від 7 до 13 % і протягом останнього часу має тенденцію до зростання. На лівому фланзі ЄП розташована група комуністичних та крайніх лівих партій – Конфедеративна група європейських об’єднаних лівих/північних зелених лівих (GUE-NGL) і союз зелених та регіоналістів – група Зелені/ЄВА. Часка їхньої присутності в ЄП коливається між 4 і 7 % для кожної групи. Правий фланг ЄП є доволі фрагментованим і нестабільним. Традиційно існувало дві групи консервативних партій. Одна базувалася на основі британських консерваторів, а інша – на основі французьких голістів. Перша припинила своє існування після того, як у 1992 р. Консервативна партія Великої Британії приєдналася до групи ЄНП, а друга, навіть після того як її покинули голісти, продовжувала існувати до 2009 р. під назвою «Союз за Європу націй». Після виборів 2009 р. залишки цієї групи разом з британськими та чеськими консерваторами утворили нову консервативну групу Європейських консерваторів та реформаторів (ЄКР) чисельністю 54 депутати (7,3 %). Ще одним сегментом політичного спектру ЄП є антиєвропейці, котрі у складі різних груп 348 присутні в ЄП починаючи з четвертого скликання і на сьогодні формують групу «Європа свободи та демократії» (4,3 %). Найкращий спосіб визначення рівня єдності партійних груп – обчислення частоти, з якою група голосує як одне ціле. Для цього використовується так званий «індекс згуртованості» (agreement index). Його обчислюють на основі поіменного голосування депутатів певної групи за спеціальною формулою: де AIі – індекс згуртованості, Yі – кількість колосів «за» в партійній групі і, Nі – кількість колосів «проти», Aі – кількість депутатів, що утрималися. Індекс 1 означає, що група повністю єдина під час голосування, якщо ж індекс дорівнює 0 – група демонструє повну відсутність єдності [6, c. 215]. Таблиця 2 Показники індексу згуртованості для партійних груп ЄП (1979 – 2010) Примітки: ПЄС (Партія європейських соціалістів): Група соціалістів, Група ПЄС, Прогресивний альянс соціалістів та демократів (СД); ЄНП (Європейська народна партія): Група християнських демократів, Група ЄНП, Група ЄНП-ЄД; ЄЛДПР (Європейська ліберально-демократична партія реформ: групи ЄЛДПР та АЛДЄ, Крайні ліві: Комуністична група, Ліва єдність, Європейські об’єднані ліві, Конфедеративна група GUE-NGL; Голлісти та ін.: Європейський демократичний альянс, Об’єднання для Європи, Союз за Європу націй; Зелені та ін.: Група «Веселка» (1984-89), Група зелених, Зелені/ЄВА; Консерватори (Британські консерватори та ін.): Група європейських демократів, Група європейських консерваторів та реформістів; Країні праві: Група європейських правих; Регіоналісти та ін.: Група «Веселка» (1989-94), Європейський радикальний альянс; Антиєвропейці: «Європа націй», Група незалежних за Європу націй, «Демократія та різноманіття», «Незалежність та демократія», Європа свободи та демократії; Незалежні: Група технічної координації та захисту незалежних груп і членів, Технічна група незалежних. 349 У таблиці 2 бачимо, що рівень єдності партійних груп ЄП є досить високим і має тенденцію до зростання [6]. Середній показник згуртованості для шести основних груп сягнув 0,823 в ЄП першого скликання (1979) і 0,902 – на початку роботи ЄП сьомого скликання (2009). Показники згуртованості партійних груп ЄП є дещо нижчими, аніж відповідні показники в національних парламентах у системах з парламентською моделлю управління. Однак, порівняно з Конгресом США, вони є більш згуртованими. В 16-му скликанні Конгресу коефіцієнт згуртованості для демократів і республіканців сягнув 0,78 та 0,82 відповідно, тоді як у ЄП шостого скликання коефіцієнт згуртованості трьох найбільших груп коливався від 0,88 до 0,91 [3, c.54]. Таблиця 3 Показники індексу згуртованості національних партійних делегацій у ЄП Центрами лояльності для депутатів ЄП є не тільки їхні партійні групи, а також і національні делегації. Таблиця 3 демонструє рівень згуртованості національних делегацій ЄП [12]. Як ми бачимо, ідеологічна орієнтація та приналежність до транснаціональних партійних груп для депутатів ЄП має більшу вагу під час голосування, аніж їхня національна приналежність. У середньому коефіцієнт згуртованості національних делегацій коливається між 0,6 і 0,8 і має тенденцію до зменшення [6, c. 219]. Розширення ЄС у 2004 р. майже не вплинуло на рівень згуртованості партійних груп ЄП. Політичні партії з країн Центрально-Східної Європи загалом добре вписалися у вже 350 наявну структуру партійних груп, посиливши більшою мірою правоцентристський блок та блок євроскептиків. Характерно, що депутати з нових країн-членів проявляють вищий рівень згуртованості в рамках національних делегацій, аніж це притаманно для депутатів зі старих країн-членів [7, c.162-163]. Партійна конкуренція та формування коаліцій Конкуренція політичних партій є однією з основних особливостей ефективного функціонування демократії. Натомість ухилення партій від взаємної конкуренції і утворення «партійних картелів» веде до зростання апатії серед виборців та появи великої кількості протестних голосів [8]. Зростання повноважень ЄП поставило питання про те, чи відповідає даний законодавчий орган ЄС принципам демократичності в контексті наявності в ньому конкуренції між політичними партіями. На думку українських вчених А. Романюка та Ю. Шведи, від самого початку побудова Європейської Спільноти базувалася на принципі «нейтралізації ідеології», а відтак і виключення партійної конкуренції. Рішення приймалися на основі максимально можливого консенсусу та через процес порозуміння різних, часом протилежних і конфліктних національних інтересів [2, c. 179- 180]. Однак Маастрихтський договір значною мірою зруйнував технократичний характер функціонування ЄС, надавши йому імпульсів політизації та демократизації. Саме після Маастрихту розпочався активний розвиток транснаціональної та наднаціональної активності європейських політичних партій [1, c. 226]. Рівень конкурентності партійних груп ЄП та особливості формування коаліцій визначаються чинниками, які мають переважно позапарламентське походження. По-перше, як і у випадку зі згуртованістю партійних груп, у зв’язку з відсутність в ЄС залежного від парламентської більшості уряду відпадає потреба в існуванні стабільної парламентської коаліції, яка б на постійній основі підтримувала діяльність уряду. Тому існування більшості в ЄП має ситуативний та багатоваріантний характер. По-друге, тривалий час, коли ЄП у законодавчому процесі Євросоюзу відігравав другорядну роль, створилася практика, яка спонукала депутатів навіть протилежних поглядів знаходити компромісні рішення, для того щоб демонструвати спроможність ЄП бути ефективним та результативним гравцем у політичній системі ЄС. Наслідком цього стало формування широких коаліцій у складі груп ЄНП та ПЄС, до яких досить часто долучалися представники інших партійних груп. По-третє, формуванню широких коаліцій сприяє і процедура прийняття рішень у ЄП абсолютною більшістю. А оскільки явка на засіданнях є вкрай низькою і становить приблизно 65-75 %, то 351 для прийняття рішень потрібна навіть підтримка ¾ присутніх на засіданні депутатів [9, c. 341]. З іншого боку, як показують емпіричні дані, в міру зростання повноважень ЄП зростає і конкуренція між політичними партіями. Починаючи з середини 90-х рр. показник згуртованості Європарламенту як єдиного цілого має тенденцію до зменшення, як видно в рисунку 1 [11, p. 137], внаслідок зменшення одностайного голосування та голосування переважною більшістю. Це свідчення руху в напрямку до більш демократичного парламенту з мінімальною виграшною більшістю та мінімально програшною меншістю. Рисунок 1 Показник індексу згуртованості для ЄП як єдиного цілого (1979-2004) У ЄП політичний процес відбувається в рамках двовимірної шкали. Першим виміром є традиційна для європейських країн шкала ліво-правої орієнтації, де конкуренція відбувається навколо соціоекономічних питань. Другий вимір полягає в протистоянні прихильників та противників подальшої інтеграції [5, c.495]. Таблиця 4 демонструє відсоток разів, коли більшість однієї партійної групи голосувала таким же чином як і більшість іншої партійної групи в кожному з шести скликань ЄП [6]. Результати показують, що в основному формування коаліцій відбувалося в межах виміру ліво-правої орієнтації, де партійні групи голосують разом з ідеологічно ближчими групами. Наприклад, у першому скликанні ЄП група ЄНП частіше голосувала разом з лібералами, ніж з соціалістами, і частіше з соціалістами, аніж з крайніми лівими. Схожим чином у п’ятому скликанні соціалісти більш охоче голосували з зеленими, ніж з крайніми лівими, і з лібералами – ніж з групою ЄНП. 352 Таблиця 4 Особливості спільного голосування партійних груп ЄП (1979 – 2006) Відповідно до чисельності та рівня впливовості партійних груп (таблиця 1) можна визначити варіанти коаліцій, які можуть утворюватися в ЄП. На рисунку 2 зображено вісім конфігурацій коаліцій у ЄП шостого скликання (2004-2009). 353 Надширока коаліція, котра об’єднує понад 70 % голосів, та широка коаліція з більш як 60% голосів є найефективнішими в процесі прийняття рішень. Однак вони не є ідеологічними. Окрім цих двох існують ще дві виграшні коаліції з чітко вираженим ідеологічним характером: лівоцентристська (51,1 %) та широка права коаліція (54,9 %). Для лівоцентристів здобути перемогу в голосуванні можна лише за умови майже стовідсоткової участі депутатів у голосуванні та їхньої одностайності, чого вкрай важко досягти. Широка права коаліція може існувати лише щодо економічних питань, адже в соціальних та інтеграційних питаннях існують суттєві розбіжності між лібералами та правими консерваторами. Ліберали щодо економічних питань схильні більше голосувати разом з правими групами, а щодо соціальних питань – з лівими. Також у ЄП шостого скликання можна виділити існування ще однієї коаліції, яка виступала за подальше поглиблення інтеграції і контролювала близько 80 % голосів. Сюди належали групи ЄНП- ЄД (окрім частини євроскептиків), ПЄС, АЛДЄ та Зелені/ЄВА. На противагу їм існувала малочисельна (бл.20%) коаліція євроскептиків у складі груп «Союз за Європу націй», Незалежність / Демократія, GUE-NGL, та неприєднаних депутатів, які в переважній більшості були представниками крайніх правих політичних партій. Рисунок 2 Варіанти коаліцій у ЄП шостого скликання (2004 – 2009) Примітки: Надширока коаліція – Група ЄНП-ЄД, Група ПЄС, Альянс лібералів та демократів за Європу (АЛДЄ); Широка коаліція – Група ЄНП-ЄД, Група ПЄС; Ліва коаліція – Група ПЄС, Зелені/ЄВА, GUE-NGL; Лівоцентристська коаліція – Група ПЄС, Зелені/ЄВА, GUE-NGL, АЛДЄ; Правоцентристська коаліція – Група ЄНП-ЄД,АЛДЄ; Широка права коаліція – Група ЄНП-ЄД, АЛДЄ, Союз за Європу націй; Права коаліція – Група ЄНП-ЄД, Союз за Європу націй; Коаліція євроскептиків – Союз за Європу націй, Група Незалежність/Демократія, GUE-NGL. 354 Як бачимо, сьогодні існування широкої коаліції між групою ЄНП та соціалістами, а також залучення до неї лібералів є практично єдиною можливістю для ЄП працювати ефективно та стабільно. Відсутність прямого впливу на діяльність виконавчої влади, принцип прийняття рішень абсолютною більшістю та гетерогенність партійного складу фактично унеможливлюють стабільну конкуренцію в ЄП правих і лівих політичних сил, як це відбувається в національних парламентах багатьох європейських країн. Рисунок 3 Частота спільних голосувань груп ЄНП та ПЄС, (%) Хоча дослідження показують, що спільне голосування груп ЄНП та ПЄС нині відбувається дещо рідше, аніж це було раніше (рисунок 3, [11, p. 212]), потреба в союзі цих двох сил, на наш погляд, залишатиметься й надалі. За словами А. Креппела, співпраця двох найбільших груп ЄП є необхідною передумовою збереження впливу Європарламенту на законодавчий процес ЄС, і, якщо б широка коаліція перестала існувати, з великою ймовірністю відбулася б його маргіналізація та навіть зупинка інтеграційного процесу [9, c. 360]. Отже, Європейський парламент за багатьма показниками нагадує національні парламенти, де основною формою організації є поділ на партійні групи, котрі функціонують на основі не національної приналежності, а ідеологічної спорідненості. Організація політичних партій у ЄП є наслідком інституційної конфігурації ЄС та внутрішньо-парламентських імпульсів. Починаючи з першого скликання 1979 р., основні партійні групи показують 355 доволі високий рівень єдності, яка має тенденцію до зростання. Особливо це стосується груп ЄНП, ПЄС та АЛДЄ. Зростання індексу згуртованості відбувалося поступово внаслідок зростання повноважень Європарламенту. Водночас показник згуртованості Європарламенту як єдиного цілого має тенденцію до зменшення, що є свідченням руху в напрямі більш демократичного парламенту з мінімальною виграшною більшістю та мінімальною програшною меншістю. Важливе значення для партійних груп у процесі конкуренції та утворення коаліцій мають ідеологічні та програмні засади. Кожна партійна група більш охоче голосує разом з тією групою, яка перебуває ближче до неї на шкалі ідеологічної орієнтації. Зростання ідеологічної відстані між партійними групами має негативний ефект на можливість коаліційної співпраці між ними. Формування коаліцій у ЄП має ситуативний та мінливий характер. Існує можливість утворення різноманітних коаліційних конфігурацій як правої так і лівої орієнтації, однак найефективнішою з точки зору стабільності ухвалення рішень залишається широка коаліція християнських демократів/консерваторів (ЄНП) та соціалістів (ПЄС). 1. Байковський П. Загальноєвропейські партії в політичній системі Європейського Союзу / П. Байковський // Історико-політичні проблеми сучасного світу. Збірник наукових статей. – 2009. – Том 19-20. – С.224-228. 2. Романюк А. С. Партії та електоральна політика / А. С. Романюк, Ю. Р. Шведа. – Львів: Астролябія, 2005. – 367 с. 3. Hix S. A Supranational Party System and the Legitimacy of the European Union / S. Hix // The International Spectator. – 2003. – № 1. – P. 49-59. 4. Hix S. The Party System in the European Parliament: Collusive or Competitive? / S. Hix, A. Kreppel, A. Noury // Journal of Common Market Studies. – 2003. – № 41(2). – P. 309-331. 5. Hix S. Dimensions of Politics in the European Parliament / S. Hix, A. Noury, G. Roland // American Journal of Political Science. – 2006. – № 50 (2). – P. 494-511. 6. Hix S. Power to the Parties: Cohesion and Competition in the European Parliament, 1979-2001 / S. Hix, A. Noury, G. Roland // British Journal of Political Science. – 2005. – № 35 (2). – P. 209-234. 7. Hix S. After Enlargement: Voting Patterns in the Sixth European Parliament / S. Hix, A. Noury // Legislative Studies Quarterly. – 2009. – Volume 34. – № 2. – P. 159-174. 8. Katz, R.S. Changing Models of Party Organization and Party Democracy: The Emergence of the Cartel Party / R. S. Katz, P. Mair // Party Politics. – 1995. – Volume 1. – №.1. – P. 5-28. 9. Kreppel A. Rules, Ideology and Coalition Formation in the European Parliament: Past Present and Future / A. Kreppel // European Union Politics. – 2000. – Volume 1. – №.3. – P. 340-362. 10. Raunio 356 T. Political Parties in the European Union / T. Raunio; ed. by Knud Erik Jørgensen. Handbook of European Union politics. – London [u.a.]: Sage. – 2006. – P. 247-262. 11. Hix S., Noury A., Roland G. Democracy in the European Parliament. – Cambridge: Cambridge University Press, 2007. 12. Hix S., Noury A.,Roland G. Power to the Parties: Cohesion and Competition in the European Parliament, 1979-2001// British Journal of Political Science. – 2005, № 35(2), pp. 209-234. УДК 329(477):327 РОЛЬ ТА МІСЦЕ ІДЕЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ У ПРОГРАМНИх ДОКУМЕНТАх УКРАЇНСЬКИх ПАРТІЙ Сергій Череватий, здобувач Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка У статті аналізується місце ідеї європейської інтеграції у програмних документах українських політичних партій, досліджується відповідність цілей партійного будівництва сучасної України європейським цінностям суспільного розвитку. Ключові слова: європейська інтеграція, Європейський Союз, політична партія, програмні документи політичних партій, європейська інтеграція України. The article highlights the role of the idea of European integration in program documents of Ukrainian political parties. The author researches correspondence of Ukrainian political parties’ goals to European values of social development. Keywords: European integration, European Union, political party, program documents of political parties, European integration of Ukraine. Універсальність європейської ідеї, її чіткість і зрозумілість, гуманістичне спрямування, практичні результати європейської інтеграції, які виявляються у діяльності Європейського Союзу, розширення меж Євросоюзу до кордонів України сприяє тому, що практично всі основні політичні партії підтримують інтеграцію України до європейського співтовариства. З іншого боку, відповідність нашої країни європейським цінностям суспільного

Партійна система Європейського Парламенту

Репозитарії

Схожі ресурси