Державотворчі ідеї українських національно-демократичних об’єднань
У статті розглядається розвиток української політичної думки 1960 – 1980 років. Особлива увага звертається на державотворчі ідеї українських національно-демократичних об’єднань другої половини ХХ ст....
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26749 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Державотворчі ідеї українських національно-демократичних об’єднань / Т. Лутчин // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2010. — Вип. 20. — С. 214-220. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-26749 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-267492011-09-07T12:39:45Z Державотворчі ідеї українських національно-демократичних об’єднань Лутчин, Т. Політичні інститути, процеси, події У статті розглядається розвиток української політичної думки 1960 – 1980 років. Особлива увага звертається на державотворчі ідеї українських національно-демократичних об’єднань другої половини ХХ ст. The development of Ukrainian political thought in 1960 – 1980 is examined in the article. Special attention is given to the state formation ideas of Ukrainian national democratic associations in the second part of ХХ century. 2010 Article Державотворчі ідеї українських національно-демократичних об’єднань / Т. Лутчин // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2010. — Вип. 20. — С. 214-220. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 1810-5270 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26749 323.1(477) uk Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Політичні інститути, процеси, події Політичні інститути, процеси, події |
| spellingShingle |
Політичні інститути, процеси, події Політичні інститути, процеси, події Лутчин, Т. Державотворчі ідеї українських національно-демократичних об’єднань Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
| description |
У статті розглядається розвиток української політичної думки
1960 – 1980 років. Особлива увага звертається на державотворчі
ідеї українських національно-демократичних об’єднань другої
половини ХХ ст. |
| format |
Article |
| author |
Лутчин, Т. |
| author_facet |
Лутчин, Т. |
| author_sort |
Лутчин, Т. |
| title |
Державотворчі ідеї українських національно-демократичних об’єднань |
| title_short |
Державотворчі ідеї українських національно-демократичних об’єднань |
| title_full |
Державотворчі ідеї українських національно-демократичних об’єднань |
| title_fullStr |
Державотворчі ідеї українських національно-демократичних об’єднань |
| title_full_unstemmed |
Державотворчі ідеї українських національно-демократичних об’єднань |
| title_sort |
державотворчі ідеї українських національно-демократичних об’єднань |
| publisher |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Політичні інститути, процеси, події |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26749 |
| citation_txt |
Державотворчі ідеї українських національно-демократичних об’єднань / Т. Лутчин // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2010. — Вип. 20. — С. 214-220. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| series |
Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
| work_keys_str_mv |
AT lutčint deržavotvorčíídeíukraínsʹkihnacíonalʹnodemokratičnihobêdnanʹ |
| first_indexed |
2025-07-03T06:27:34Z |
| last_indexed |
2025-07-03T06:27:34Z |
| _version_ |
1836606087367753728 |
| fulltext |
214
УДК 323.1(477)
ДЕРЖАВОТВОРЧІ ІДЕЇ
УКРАЇНСЬКИх НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНИх
ОБ’ЄДНАНЬ
Тарас Лутчин,
аспірант кафедри політології
Прикарпатського національного університету
імені Василя Стефаника
У статті розглядається розвиток української політичної думки
1960 – 1980 років. Особлива увага звертається на державотворчі
ідеї українських національно-демократичних об’єднань другої
половини ХХ ст.
Ключові слова: українська політична думка, суспільно-
економічний лад, демократична республіка, форма державного
правління.
The development of Ukrainian political thought in 1960 – 1980 is
examined in the article. Special attention is given to the state formation
ideas of Ukrainian national democratic associations in the second part
of ХХ century.
Keywords: the Ukrainian political thought, socio-economic order,
democratic republic, form of government.
Програма Організації українських націоналістів (бандерівців),
прийнята на ІІІ Надзвичайному Великому Зборі, стала початком
ідеологічної трансформації національно-визвольного руху, утворила
нову форму політичного режиму, який спочатку одержав назву
«новий лад», а згодом – «демократичний лад». Зазнало змін також
бачення ролі партій у житті суспільства.
Гарячі дискусії між прихильниками централізму і плюралізму
тривали декілька років і врешті-решт завершилися розколом ОУН
(Б) на еміграції [1].
Зокрема, Л. Ребет та його прихильники зводили демократію до
певного непорушного ідеалу, гарантій розвитку окремих громадян, а
вже через них – усієї нації. Вони заперечували класичний постулат
націоналізму про перевагу спільних інтересів над інтересами
людини. Д. Мирон виступив зі своїм проектом державного устрою,
в якому помітні не лише риси авторитарного політичного режиму,
а й ознаки республіканської президентської форми правління з
поділом влади на три гілки та місцевим самоврядуванням, щоправда,
215
підконтрольним виконавчій гілці влади. П. Полтава пропонував
проект парламентської демократичної республіки.
М. Сціборський у праці «Нарис проекту основних законів
(конституції) Української Держави» запропонував форму державного
правління, яка наближалася до конституційної монархії. Причому
конституція не накладала суттєвих обмежень на повноваження глави
держави, відкидала партійно-парламентську організацію, місце
партій у державних органах мали займати синдикатні організації. Не
передбачалося також незалежних органів місцевого самоврядування.
О. Бойдуник у праці «Національний Солідаризм» поєднував
авторитарні та демократичні елементи. Він був зорієнтований на
поступове перенесення центру влади від одноособової інституції
– глави держави – до колективного органу (парламенту).
Важливе місце серед публікацій, присвячених українському
державотворенню, займають статті П. Полтави, а саме – «Наше
вчення про національну державу» та «Концепція Самостійної
України і основна тенденція політичного розвитку сучасного
світу». На його думку, система вільних національних держав усіх
народів визначить найбільш справедливу розв’язку міжнародних
проблем. Для того щоб держава не стала знаряддям експлуатації
та поневолення робочого люду в руках багатих, потрібно
перебудувати суспільний механізм у безкласове суспільство. Тільки
тоді держава буде організацією економічного й культурного жаття
нації і знаряддям оборони перед зовнішньою агресією. У статті
«Концепція Самостійної України і основна тенденція політичного
розвитку сучасного світу» П. Полтава заявляє, що вироблені
людством цінності народної демократії є не менш важливими,
ніж ідея національна. Силою, що діє паралельно з ідеєю нації,
є ідея конституційної, парламентарної держави, ідея демократії.
«Щоб забезпечити найбільш повний і гармонійний розвиток нації,
держави, необхідно мати демократичний режим і соціоекономічну
систему» [2].
Формулюючи свою концепцію, автор зазначав: «Концепція
Самостійної України – це також концепція такого суспільного
економічного ладу в Україні, при якому не існуватиме
експлуатація людини людиною... Суспільно-економічні переміни,
які доконувалися в період між двома світовими війнами і які
продовжують доконуватися в останні роки чи то по большевицькому,
чи то по протилежному боці бар’єру, виразно показують, що
суспільно-економічний розвиток світу йде саме в напрямі
усуспільнення основних галузей народного господарства» [3].
Таким чином, П. Полтава доходить висновку, що основним
завданням українського національного руху є створення
соціалістичного суспільства в Незалежній Соборній Українській
216
державі. Він був переконаний, що «саме постулати соціалізму
повинні стати основним змістом побудови української самостійної
держави».
У працях тогочасного українського політикуму підкреслювалася
важливість ролі держави в економічній сфері; декларувалося
особливе ставлення до праці; пропонувалося специфічне розуміння
власності; вважалася неприпустимою експлуатація людини.
Особлива увага зверталася на потребу державного втручання в
економічну сферу у формі: керівництва державними підприємствами,
нормування випуску продукції, розподілу сировини, цінової політики
та регулювання відносин між працедавцями і працівниками.
Політика держави у сфері промислового виробництва мала
базуватися на поступовій заміні наявних форм господарювання
та «усуспільненні» промисловості. Наступний етап – розподіл
підприємств між різними формами власності: державною,
муніципальною, кооперативною, приватною, яка також підпадала
під низку обмежень з боку держави.
Основною суспільною верствою, яка є консерватором
національної ідеї та фактором безпеки держави, вони вважали
хліборобство та пропонували широкомасштабну аграрну реформу,
що повинна була враховувати передусім соціальну структуру
суспільства.
У руслі соціальної політики розглядалися проблеми пенсійного
та соціального забезпечення, питання права на засоби виробництва
як умови соціальної справедливості, соціальне страхування,
принципи політики щодо оплати праці, зайнятості громадян і
охорони праці.
У концепціях майбутньої української держави значна увага
відводилася проблемі окремої людини, її ролі в житті суспільства
та держави. У цьому питанні лідери національно-демократичних
об’єднань у другій половині ХХ століття відштовхувалися від
переосмислення ліберальних засад суспільного устрою. Вони
заперечували обидві крайності взаємин між особою і суспільством
і вивели свою формулу таких відносин: права кожної людини є
прямо пропорційними до обов’язків перед державою.
У повоєнні роки український рух опору намагався позбутися
специфічних рис інтегрального націоналізму. Його платформою
стало демократичне самостійництво. На початку 50-х рр. О.
Горновий писав: повний розвиток української нації в незалежній,
об’єднаній українській державі, створення справді національного
правління і безкласового суспільства, знищення імперіалізму і
встановлення згоди поміж вільними й цілком рівними державами
всіх народів є фундаментальними віхами українського суспільства
[4].
217
О. Дяків, попри звинувачення у полівішанні націоналістичної
ідеології, послідовно обстоював принцип усуспільнення засобів
виробництва та ідею безкласового суспільства. В Українській
державі всі засоби і знаряддя виробництва (земля, водойми і
ліси, фабрики, заводи, транспорт тощо) перейдуть до народу,
стануть народною власністю і народ буде керувати ними через
вільно обраних своїх представників. Парламентський контроль
унеможливить появу експлуататорських класів, що стане основою
утворення безкласового суспільства, тобто суспільства без соціальної
нерівності, суспільства, яке не роздиратимуть класові суперечності,
в якому повністю здійсниться єдність нації [5].
П. Полтава вважав, що суспільно-економічний розвиток
світу прямує саме до усуспільнення основних галузей народного
господарства і що економічну програму організації необхідно
будувати відповідно до загальносвітових тенденцій. Публіцист
наголошував, що майбутній суспільно-економічний лад в Україні
«буде спиратися на національно-державну й кооперативну власність
у промисловості, банковості, торгівлі, на національно-державну
власність на землю при індивідуальному або колективному, залежно
від волі населення, землекористуванні» [6].
Д. Шахай (Й. Позиченюк) характеризує радянське суспільство
як державний капіталізм із модерним кріпацтвом, з тоталітарним
апаратом визиску, де панує клас експлуататорів (партія) над
безкласовим народом. Він ставить знак рівності наведеного
означення цієї влади з державним соціалізмом [7].
І. Мітринга пропонував приділити максимум уваги політичній
роботі на промислових підприємствах Східної України, оскільки
лише робітничий клас може стати справжньою базою української
революції: «Без повного опанування і революційного зорганізування
робітництва Донбасу, Керчі та Запоріжжя ми не можемо навіть
мріяти про побіду» [8].
Поки діяльність ОУН обмежувалася західноукраїнськими
територіями, її програма майже не викликала заперечень.
Інакше сприймали її ідеологію мешканці східноукраїнських
територій. Зазнавши жахливих утисків і терору у так званій
незалежній Радянській Україні, вони значно уважніше ставилися
до внутрішнього устрою держави, відкидаючи будь-які форми
насильства. Заклики творити Самостійну Україну під керівництвом
збудованої за тоталітарним принципом організації не лише
не приваблювали східняків, а й викликали в них асоціації зі
зненависним більшовизмом і нацизмом.
Багатонаціональний Схід не сприймав політичних програм
щодо національного питання, націлених на винищення, асиміляцію
або ж насильну депортацію чужонаціонального елементу.
218
Чимало застережень викликали методи запровадження
державності на українських землях, котрі ґрунтувалися на засаді
«з більшовиками – по-більшовицьки». Насамперед насторожували
документи, в яких рішуче відкидався демократичний принцип
організації владних структур, а пропагувалася сильна влада з
необмеженими повноваженнями [9]. А також прагнення створити
т. зв. «Народні суди», які будуть «безоглядно карати національних
й суспільних шкідників» [10].
Переорієнтація на соціальні і демократичні засади, зазначає Є.
Стахів, мала великий успіх: «…до нас приставало дедалі більше
людей, а головне – молодого покоління і робітництва... Ми пішли
з народом, почали говорити з ними мовою, яку він розумів, – і
він почав з нами співпрацювати. І це був найбільший успіх всієї
нашої роботи… ми стали на демократичну базу, і це був наш крок
вперед» [11].
Під впливом нових державотворчих ідей відбулася еволюція
політичної свідомості значної частини учасників тодішнього
українського руху, що послідовно обстоювала принцип
усуспільнення засобів виробництва, безкласового суспільства,
що сприяє розвиткові продуктивних сил та ліквідовує класові
антагонізми. Майбутній суспільно-економічний лад має спиратися
на національно-державну й кооперативну власність у промисловості,
торгівлі, на національно-державну власність на землю при
індивідуальному чи колективному господарюванні. Проголошення
соціалістичних ідей було необхідною умовою політичної програми,
оскільки вони найкраще відповідали народним інтересам.
В кінці 50-х – на початку 60-х років поступово спостерігається
перехід переважної більшості створених у цей час підпільних
організацій до поміркованої тактики, яка включала в себе
комплекс організаційно-пропагандистської роботи, спрямованої
на піднесення національної свідомості українського народу,
згуртування національно-патріотичних сил.
Так, у програмі Української робітничо-селянської спілки
головним завданням організації була ненасильницька боротьба
за громадські права в Україні, за національні та культурні права,
за економічні права тощо. Другим етапом мала бути боротьба за
самостійність України. Тогочасне становище країни розцінювалося
як колоніальне, але програма все ж базувалась на засадах марксизму-
ленінізму [12]. УРСС можна вважати першою саме дисидентською
організацією і за засобами боротьби, і за метою.
Основною ідеєю тогочасних об’єднань була зміна або корекція
курсу партії відповідно до марксистських принципів, іноді навіть
метою була зміна влади для встановлення істинно марксистського
219
режиму, тому що тодішня влада, на думку багатьох дисидентів-
марксистів, неспроможна була йти правильним шляхом.
В. Рубан, автор програми «Української національної
комуністичної партії», написаної в 1971 р., стверджував у ній,
що кінцевою метою партії є створення самостійної Українського
соціалістичної держави, влада в якій належатиме робітникам
і селянам. Він вважав, що для цього необхідно створити власні
незалежні органи друку, провести велику організаційну роботу
з формування низових ланок партії, провести акції непокори у
вигляді демонстрацій, мітингів, голодувань тощо [13].
Метою «Спілки української молоді Галичини», що діяла в м.
Коломиї Івано-Франківської області, була «Боротьба за Україну,
щоб Україна була вільною і суверенною державою, яка б не знала
ніяких утисків з боку інших країн, щоб була самостійною як
Польща, Австрія, Чехословаччина». Вони обґрунтовували активну
політичну діяльність в тому, що проводиться велика політика
русифікації та наголошували на відсутності в країні демократії
та свободи слова. Україна – економічно сильно розвинута і тому
повинна бути самостійною державою [14].
Діяльність нелегальних груп практично у всіх областях України
свідчила про те, що це явище було всеукраїнським і незважаючи
на свої світоглядні, ідеологічні, регіональні, тактичні особливості і
відмінності, закладала новий теоретичний фундамент в український
національно-визвольний рух у другій половині ХХ століття.
Підпільні групи і об’єднання, які стояли на позиціях крайнього
радикалізму, сповідували збройні методи боротьби з існуючим
державним і суспільним ладом, створювалися і в наступні роки. Однак
вже в кінці 50-х – на початку 60-х років поступово спостерігається
перехід переважної більшості таких організацій до поміркованої
тактики, яка передбачала організаційно-пропагандистську роботу,
спрямовану на піднесення національної свідомості українського
народу, згуртування національно-патріотичних сил.
Отже, в 1960-80-х рр. у національно-визвольному русі
можна спостерігати три основні течії: націонал-комуністичну,
націоналістичну і загальнодемократичну. Хоча жодна з організацій та
груп не мала викристалізованих програм, які б чітко розмежовували
їх між собою. В їхніх програмах не були добре продумані
перспективи соціально-економічного, а почасти й політичного
розвитку України. З-поміж іншого це пояснюється тим, що зміни
настали швидше, ніж того сподівалися самі учасники руху і його
теоретики.
1. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: У 2 Т. / Іван Павлович
Лисяк-Рудницький. – К.: 1994. – Т.2. – 1994. – С. 255-256. 2.
Потічний П. Політична думка українського підпілля 1943-1951 рр.
220
/ Петро Потічний. // Зустрічі. – 1991. – № 2. – С. 138. 3. Полтава
П. Концепція Самостійної України і основна тенденція політичного
розвитку сучасного світу / Петро Полтава // Збірник підпільних
писань. – Мюнхен, 1959. – С. 25 4. Там само. – С. 56. 5. Українська
державність у ХХ столітті: Історико-політологічний аналіз / [Кер.
авт. кол. О.Дергачов]. – К., 1996. – С. 98. 6. Стасюк О. Ідейно-
політична стратегія ОУН (Б) повоєнного періоду / Олександр
Стасюк // Український визвольний рух. – № 8. – 2006. – С. 267.
7. Полтава П. Концепція Самостійної України і основна тенденція
політичного розвитку сучасного світу / Петро Полтава // Літопис
УПА. – Т. 9. Кн. 2. – Торонто, 1982. – С. 61, 17. 8. Шахай Д. Тактика
щодо російського народу / Дмитро Шахай // Літопис УПА. – Т. 8.
– С. 237-238. 9. Орелюк С. Наш шлях боротьби / Сергій Орелюк.
– 1940. – Ч. 1. – С. 100. 10. Вказівки на перші дні організації
державного життя. – 1941 // ЦДАВО України. – Ф. 3833. – Оп.
1. – Спр. 69. – Арк. 37. 11. Стахів Є. Крізь тюрми, підпілля й
кордони (Повість мого життя) / Євген Стахів – К., 1995. – С. 134.
12. Лук’яненко Л. Не дам загинуть Україні!. / Левко Лук’яненко –
К.: Софія, 1994. 13. Державний архів СБУ. – Т. 1. – Справа 67643-
ФП – Арк. 46052. 14. Воля і Батьківщина. – 1966. – Ч. 13. – С. 2-3;
Воля і Батьківщина. – 1965. – Ч.5. – С. 4-9.
УДК 329.3:28
хРИСТИЯНСЬКО-ДЕМОКРАТИЧНІ ІДЕЇ
ТА ДЕСТРУКТИВНІ ДІЇ ФУНКЦІОНЕРІВ хДПУ
Михайло Гутор,
магістр політології,
аспірант Європейського університету
У статті аналізуються та вивчаються деструктивні дії
політичних функціонерів у діяльності Християнсько-демократичної
партії України.
Ключові слова: християнська демократія, християнські
принципи, протиріччя, парламентські вибори.
The paper contains the analysis and the research of political
functionaries’ destructive actions in activity of the Christian Democratic
Party of Ukraine.
Keywords: Christian democracy, Christian principles, contradictions,
parliamentary election.
|