Політична корупція в Україні: традиції і сучасність

На основі теоретико-емпіричного аналізу досліджено корупцію як соціально-політичне явище; висвітлено соціальну базу її виникнення та поширення; обґрунтовано вплив корупції на економічну та соціальну сфери, політичне життя і конкретну людину; вирізнено її особливості в Україні; досліджено причини...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Радько, П.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України 2010
Schriftenreihe:	Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї
Schlagworte:	Політичні інститути, процеси, події
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26753
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Політична корупція в Україні: традиції і сучасність / П. Радько // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2010. — Вип. 20. — С. 251-264. — Бібліогр.: 28 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-26753
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-267532011-09-07T12:34:04Z Політична корупція в Україні: традиції і сучасність Радько, П. Політичні інститути, процеси, події На основі теоретико-емпіричного аналізу досліджено корупцію як соціально-політичне явище; висвітлено соціальну базу її виникнення та поширення; обґрунтовано вплив корупції на економічну та соціальну сфери, політичне життя і конкретну людину; вирізнено її особливості в Україні; досліджено причини виникнення загроз для функціонування правової системи України та її національної безпеки в контексті нашої політичної традиції, зокрема конституції Пилипа Орлика. In the paper the corruption as a socio-political phenomenon is researched on the basis of theoretical empirical analysis. Social base of the genesis and widening of this phenomenon is also elucidated. The author substantiates the influence of corruption upon economic and social sphere, political life and personality, shows its peculiarities in Ukraine. The reasons of emergence of threats to legal system functioning and national security of Ukraine are studied in the context of our political tradition, in particular – the constitution of Pylyp Orlyk. 2010 Article Політична корупція в Україні: традиції і сучасність / П. Радько // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2010. — Вип. 20. — С. 251-264. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. 1810-5270 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26753 324(477):324.4«16» uk Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Політичні інститути, процеси, події Політичні інститути, процеси, події
spellingShingle	Політичні інститути, процеси, події Політичні інститути, процеси, події Радько, П. Політична корупція в Україні: традиції і сучасність Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї
description	На основі теоретико-емпіричного аналізу досліджено корупцію як соціально-політичне явище; висвітлено соціальну базу її виникнення та поширення; обґрунтовано вплив корупції на економічну та соціальну сфери, політичне життя і конкретну людину; вирізнено її особливості в Україні; досліджено причини виникнення загроз для функціонування правової системи України та її національної безпеки в контексті нашої політичної традиції, зокрема конституції Пилипа Орлика.
format	Article
author	Радько, П.
author_facet	Радько, П.
author_sort	Радько, П.
title	Політична корупція в Україні: традиції і сучасність
title_short	Політична корупція в Україні: традиції і сучасність
title_full	Політична корупція в Україні: традиції і сучасність
title_fullStr	Політична корупція в Україні: традиції і сучасність
title_full_unstemmed	Політична корупція в Україні: традиції і сучасність
title_sort	політична корупція в україні: традиції і сучасність
publisher	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Політичні інститути, процеси, події
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26753
citation_txt	Політична корупція в Україні: традиції і сучасність / П. Радько // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2010. — Вип. 20. — С. 251-264. — Бібліогр.: 28 назв. — укр.
series	Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї
work_keys_str_mv	AT radʹkop polítičnakorupcíâvukraínítradicííísučasnístʹ
first_indexed	2025-07-03T06:27:48Z
last_indexed	2025-07-03T06:27:48Z
_version_	1836606102154772480
fulltext	251 УДК 324(477):324.4«16» ПОЛІТИЧНА КОРУПЦІЯ В УКРАЇНІ: ТРАДИЦІЇ І СУЧАСНІСТЬ Петро Радько, кандидат історичних наук, доцент кафедри політології Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка На основі теоретико-емпіричного аналізу досліджено корупцію як соціально-політичне явище; висвітлено соціальну базу її виникнення та поширення; обґрунтовано вплив корупції на економічну та соціальну сфери, політичне життя і конкретну людину; вирізнено її особливості в Україні; досліджено причини виникнення загроз для функціонування правової системи України та її національної безпеки в контексті нашої політичної традиції, зокрема конституції Пилипа Орлика. Ключові слова: політична корупція, хабар, декларація, конвенція, зловживання, здирництво In the paper the corruption as a socio-political phenomenon is researched on the basis of theoretical empirical analysis. Social base of the genesis and widening of this phenomenon is also elucidated. The author substantiates the influence of corruption upon economic and social sphere, political life and personality, shows its peculiarities in Ukraine. The reasons of emergence of threats to legal system functioning and national security of Ukraine are studied in the context of our political tradition, in particular – the constitution of Pylyp Orlyk. Keywords: political corruption, bribe, declaration, convention, abuse, extortion. У сучасному суспільно-політичному житті України проблема корупції фігурує вже як одна з традиційних тем у передвиборчих виступах і дискусіях політиків. Унаслідок цього утрадиційнився й інший висновок: хто про неї найбільше говорить, той і є найбільш корумпованим: державні чиновники – 28 %, народні обранці – 25 %, юстиція (охоронці закону) – 21 % тощо. У зв’язку з цим нагадаємо, що ще в Конституції Пилипа Орлика зазначалося: «...серед таких (людей) виявляється багато нечесних хапуг, а особливо серед слуг, які не мають жодної законної підстави на ту велику кількість (законних пільг – П. Р.), яку, коли міські або сільські урядники відмовляються їм надати, вони вимагають лайливими словами і 252 нагаями та ще й виставляють вимогу, щоб згадані урядники для полегшення повинності умилостивляли їх піднесеними грішми ...» [18, с. 34]. Нині корупція висвітлюється політиками здебільшого як негативне явище – гальмо економічного й політичного розвитку українського суспільства. Подібні погляди виголошують і представники бізнесу. Під цим кутом зору, подибуємо в Конституції Пилипа Орлика, її трактували і триста років тому, як-от: «З-поміж інших різного роду тягарів, якими обтяжуються і рядові козаки на нашій Українській землі, не можна не визнати найбільш прикрими ті, котрі пов’язані з пересуванням приїжджаючих, від’їжджаючих і подорожуючих відповідно до офіційної, санкціонованої законом <...> повинності (службового відрядження – П. Р.) на користь почесних осіб та їх супроводу, якій підлягають нещасний простолюд і рядові козаки» [18, с. 34]. Не викликає сумніву й те, що негативне ставлення до корупції домінує в масовій свідомості. Таким чином, окреслюється актуальність дослідження проблеми корупції на сучасному етапі розвитку українського суспільства та державності. «Декларація про боротьбу з корупцією», ухвалена на VІІІ Міжнародній конференції проти корупції, що відбулася 1997 року в Лімі (Перу) наголошує: корупція розмиває моральне підґрунтя будь-якого суспільства; порушує соціальні й економічні права бідних і незахищених верств населення; підриває демократію; ігнорує законність, котра є основою будь-якого цивілізованого суспільства; стримує розвиток; позбавляє суспільство, передусім незаможне, переваг вільної та відкритої конкуренції [4, с. 51]. Однією з найвагоміших подій в історії сучасних міжнародно- правових відносин у сфері запобігання та протидії корупції є підписання міжнародною спільнотою 9 грудня 2003 року в м. Меріда (Мексика) Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції – найбільш змістовного міжнародного акта, спрямованого на попередження та боротьбу з корупцією як у світовому, так і в національному масштабі. Після цієї події 9 грудня за ініціативою ООН відзначається як Міжнародний день боротьби з корупцією. Отже, на сьогодні цей документ є базисом для приведення національного законодавства кожної держави-учасниці у відповідність до загальновизнаних методів і заходів щодо попередження та протидії корупції [24, с. 59]. Стосовно України маємо зазначити, що з моменту підписання нашою країною Конвенції ООН проти корупції було ратифіковано цей міжнародний акт Законом України «Про ратифікацію Конвенції ООН проти корупції» від 18 жовтня 2006 р. та втілено її положення в національне законодавство як один із пріоритетів сьогодення. Не 253 менш важливим є те, що ратифікація, відповідно до зазначеного Закону, вступила в дію з набуттям чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення у зв’язку з ратифікацією Конвенції ООН проти корупції». Видатний зарубіжний дослідник С. Хантінтон зауважував: «Уряди, які створені в результаті виборів, можуть бути неефективними, корумпованими, непередбачливими, безвідповідальними, вони можуть керуватися особистими інтересами і бути нездатними проводити політику, якої вимагає загальна справа» [26, с. 20]. На думку секретаря Ради національної безпеки і оборони Р. Богатирьової, «політична корупція» є однією з головних загроз суверенітету України [8, с. 57]. У Конвенції ООН проти корупції (с. 20) наголошено на тому, що за умови дотримання своєї Конституції та основоположних принципів правової системи кожна держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочином умисного незаконного збагачення, тобто значного збільшення активів державної посадової особи, яке перевищує її законні доходи і які вона не може раціонально обґрунтувати [24, с. 59]. Розкриваючи проблеми корупції в аспекті політичної кримінології, український правознавець О. Костенко зазначає, що корупція – це зловживання, яке полягає у використанні законодавства чи публічної влади в приватних інтересах одних людей на шкоду приватним інтересам інших. Законодавство і публічна влада – це інструменти, призначені для забезпечення порядку в суспільному житті, заснованого на природних законах. Цей порядок є основою справедливості в розподілі соціальних благ. Зловживання законодавством і публічною владою є свавіллям, яке полягає в порушенні порядку, заснованого на природних законах суспільного життя людей, а отже, і в порушенні соціальної справедливості. Тому корупція – це не лише порушення політичного, економічного, правового порядку в суспільстві, а й аморальний вчинок, гріх [9, с. 49]. У Конституції Пилипа Орлика цей аспект проблеми також акцентовано, «адже дуже багато, та навіть незчисленні чужоземці та місцеві (люди) будь-якого стану й становища, поспішаючи чи то в громадських, чи то у своїх приватних справах, простують по дорогах на обох берегах Дніпра через українські міста і села, дуже часто виконуючи різноманітні доручення і забезпечуючи охорону не лише Гетьмана, а й Генеральних Старшин, сотників і значних козаків, а також і духовних осіб <...>, під приводом своєї ретельності, а також посилаючись на потреби в дорозі, вимагають 254 від урядників міст, містечок і сіл подавати їм незвичні подарунки, харчі, напої, підводи, супровід і охорону» [18, с. 34]. Навіть за безапеляційного визнання корупції «злочинним феноменом», який уразив суспільне життя всіх країн (не залежно від рівня їх розвитку), проблема її вивчення є надзвичайно складною. Це зумовлено, на думку М. Кармазіної, щонайменше трьома обставинами: по-перше, змістовим різночитанням самого поняття «корупція» (в англійській та інших мовах це слово історично має різні значення й підтексти, цілу низку дефініцій) і різною правовою освітою та культурою громадян (на процес ідентифікації корупційних дій та витлумачення їх сутності впливає багато чинників, насамперед уявлення громадян про закони та їх порушення. Відтак те, що в одній країні сприймається як вияв «корупції» (наприклад, «здирництво» в західних спільнотах), в іншій буде трактоване як норма (наприклад, «дарунок» у незахідних країнах) [6, с. 43]. У цьому контексті варто навести слова з відомого повчання дітям київського князя Володимира Мономаха, який радив: «...більше всього шануйте гостя, відкіля до вас не прийшов, простолюдин чи знатний, або посол; якщо не можете шанувати його подарунком, – то харчами або напоями; бо вони, проходячи, прославлять людину по всіх землях або доброю або злою» [19, с. 71]. Автор «Історії Русів» також говорить про те, що українські гетьмани часто особисто вручали або передавали «подарунки» турецьким султанам, кримським ханам, польським королям, російським царям з метою задоволення різноманітних інтересів [5]. По-друге, до сьогодні, попри численні спроби, дослідникам не вдалося повністю розробити аналітичного інструментарію, використання якого забезпечило б об’єктивний аналіз стану суспільства щодо поширення в ньому корупції, форм її існування, умов появи і зростання. По-третє, ускладнює вивчення корупції й та обставина, що впродовж ХХ ст. дослідники досить довго зволікали із визнанням того факту, що корупція – безумовне суспільне зло, яке різною мірою присутнє в житті кожної країни [6, с. 43]. Проте відсутність єдиного погляду на сутність корупції, невиробленість оптимальних методів її аналізу, «розбалансованість» в оцінюванні феномена у підсумку не стали на заваді появі категоричного висновку, з яким на початку ХХІ ст. погоджується переважна більшість західних дослідників: корупція є незаперечним і однозначним «громадським злом» [6, с. 43], що має різні форми вияву: хабарі, дарунки, розкрадання бюджету, шантаж на сексуальній основі, зловживання особистим впливом і службовим становищем тощо. У політиці це купівля голосів, незаконні надходження 255 до виборчих фондів, лобіювання інтересів у парламенті через «пожертвування» фракціям певних сум та ін. [12, с. 62]. Корупція як суспільно-політичне явище нині стає об’єктом наукових досліджень правознавців, політологів, соціологів, економістів, істориків. Так, безпосередньому осмисленню її як політичного, соціального та правового явища присвятили свої роботи: А. Закалюк , Я. Кашуба, В. Коваленко, М. Мельник, С. Роуз-Екерман та ін. У науковій періодиці привернули увагу своїми публікаціями: О. Грабович, М. Кармазіна, І. Корж, О. Костенко, О. Крук, О. Куриленко, Є. Немержицький, О. Одінцова, І. Попова, О. Сінчук, Ткаченко, О. Томкіна, Р. Чапка, А. Шайо та ін. В останні роки проводяться поглиблені студіювання феномена політичної корупції. Серед відомих дослідників, які присвятили свої праці цій проблемі, слід назвати американців М. Дженксона і Дж. Ная, німецького кримінолога Г. Шнайдера, російських науковців В. Лунєєва, П. Кабанова, С. Сатарова, В. Шабаліна та ін. У їхніх роботах особлива увага приділяється ознакам політичної корупції, її відмінності від проявів в інших сферах життєдіяльності суспільства, зв’язку бізнесу та влади тощо. Із цього приводу лорд Актон зауважував: влада корумпує, а абсолютна влада корумпує абсолютно [19, с. 66], адже їх зв’язок не тільки матеріально- корисливий, – політичний компонент забезпечує корупції прикриття і дозволяє її учасникам уникати кримінальної відповідальності. Ця проблема постійно перебуває в полі зору законодавчої, виконавчої та судової влади України [22]. Метою нашої роботи є осмислення корупції на основі політологічного теоретико-емпіричного аналізу як соціально- політичного явища; висвітлення соціальної бази її виникнення та поширення; обґрунтування впливу корупції на економічну та соціальну сфери, політичне життя й конкретно людину; вирізнення її особливостей в Україні; дослідження причин виникнення загроз для функціонування правової системи України та її національної безпеки в контексті нашої політичної традиції, зокрема Конституції Пилипа Орлика. Політологічні словники визначають «корупцію» (лат. corruption – псування, підкуп) як використання державними посадовими особами, політичними та громадськими діячами свого службового становища з метою збагачення на шкоду суспільству і державі. Корупція існує тоді, коли певний урядовець надає якусь вигоду індивідові (що може мати, а може й не мати права на цю вигоду) в обмін за нелегальну плату (хабар) [7, с. 347]. Корупція – це протизаконна діяльність державних чиновників чи інших посадових осіб, яка полягає у використанні довірених їм прав і владних можливостей з метою власного збагачення [14, с. 239]. Можна 256 припустити, що корупція – це ані особливість певної соціальної системи, ані власність певної інституції, ані риса характеру індивіда, а радше незаконний обмін [7, с. 347]. Якраз «Пакти і Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» акцентують увагу на тому, що «...серед Старшин, Полковників та інших духовних і світських осіб вищого рангу нерідко трапляється чимало й таких, які примушують міських урядників ремонтувати свої вози, справляти для своїх слуг різноманітний одяг; вони навіть не соромляться силою збирати по дворах через посередництво підставних осіб та навчених для цього своїх слуг різні прянощі й тому подібне на потребу своєї кухні... Тим часом і самі урядники, прагнучи здобути собі прихильність і повагу й надати розголосу своєму імені, подають всіляку допомогу подорожуючим Старшинам та їх слугам, хоча б ті (й їхали) у своїх приватних, а не в публічних справах» [18, с. 34-35]. «Корупція» у вужчому витлумаченні – це отримання хабара, спонукання до отримання хабара, здійснення іншого посадового злочину або проступку. Коли мати на увазі широкий змістовий план поняття, то йдеться про занепад, розлад будь-якого суспільного організму або його складової. «Корупція» в широкому сенсі пов’язана з недосконалістю людини (як і кожного створіння) [3, с. 78]. Дослідники вважають за необхідне розглядати цей феномен в контексті проблем: корупція влади і влада корупції; заходи щодо боротьби з корупцією; типові прояви корупції – підкуп чиновників, видатних громадських, політичних, воєнних і т. ін. діячів; хабарництво; протекціонізм [1, с. 132]. Корупція в будь-якому її прояві небезпечна, але особливу загрозу національній безпеці будь-якого суспільства становить її політичний прояв. Тут основний зміст – це корумповані форми політичної боротьби (кланів, політичних еліт, партій, груп і окремих осіб) за владу. Прояви такої корупції багатоликі: кримінальний лобізм, протекціонізм, торгівля державними посадами, використання посадового становища для надання родичам, друзям, прибічникам пільг і переваг у підприємницькій та комерційній діяльності, делегування криміналітету в органи влади й правління, купівля голосів виборців і політичного впливу, фінансові зловживання у виборчих кампаніях, купівля прохідних місць у виборчих списках, прийняття незаконних економічних і політичних рішень на користь окремих кланів, груп, «кришування» під час проведення незаконної приватизації тощо [16, с. 123]. Серед головних причин низької ефективності протидії корупції в Україні, безперечно, слід назвати невизначеність системи органів, на які держава покладає обов’язки боротьби з цим явищем. Закон України «Про боротьбу з корупцією» до кола таких інститутів 257 відносить лише органи внутрішніх справ, Служби безпеки України, податкової міліції, прокуратури та військової служби правопорядку. Про поширення корупції у сфері політики доволі гучно заявив екс-президент України Л. Кравчук: «Влада зараз живе за законами торгівлі – це найстрашніше! Виторгували посаду голови Верховної Ради <...>, голосування не було, був продаж бюлетенів... Представники влади почали жити за законами меркантилізму, торгівлі: «Ти – мені, я – тобі. Ти віддаси мені голоси і бюлетені, я віддам тобі... За гроші продається все: перехід із фракції до фракції, посади...» [10]. Відомо, що більшість у парламенті створюється із людей, які не мають чіткої позиції і філософії: частина з них голосує в обмін на певні преференції. Один хоче острів на Дніпрі, другий – щоб йому завод дозволили приватизувати, а островів на всіх не вистачає [8, с. 57]. Як приклад можна навести факти, коли самі депутати Верховної Ради України оперуть цифрами щодо корупційної вартості місця в списку тієї чи тієї політичної сили – від 2 до 10 млн дол., вартості просування того чи того законопроекту – 200-300 тис. дол. тощо. Йдеться про існування злочинного кола «влада – гроші – влада», але про подолання цього зла в Україні лише …розмовляють [8, с. 57]. На думку політолога А. Шайо, в попередніх суспільствах, де важливу роль відігравали державні структури, вірогіднішим було те, що, взявши державу в полон через політику, впливові урядові сили (партійні еліти) створюватимуть сприятливі можливості для своїх «клієнтів», віддячуватимуть їм чи, принаймні, захищатимуть через відповідно прийняті (вироблені) закони [28, с. 15]. Таке важливе значення державних структур мусило стимулювати й великий капітал для підтримки партійних лідерів – «не-претендів» на керівництво державними структурами. В Україні ж сьогодні важко відрізнити, де «політики», а де «бізнесмени»: хоч як парадоксально, це – й не дуже важливо, адже вони створюють єдину систему. Цементуючим елементом такої «системи» є зв’язок між політикою та економікою з метою підтримки та взаємного обміну послугами [13, с. 3]. Із дотичного приводу кількасот літ тому італійський політичний і державний діяч Н. Макіавеллі зазначав: «Якщо керівна партія, або народ, або армія, або дворянство, які ви вважаєте найбільш корисними і найбільш важливими для себе з точки зору своєї гідності, – корумповані, ви повинні наслідувати їх настрої і бути толерантними до них, і в цьому випадку чесність і доброзичливість – шкідливі» [2, с. 232]. Після розпаду Радянського Союзу процес приватизації зачепив не тільки державні підприємства, а й державні посади, які також стали об’єктом купівлі-продажу. В Україні, на думку В. Кременя та В. Ткаченка, відбувся перехід від номенклатурного меркантилізму 258 до бюрократичного корпоративізму. Виконуючи стабілізаційну функцію, частина партійно-господарської номенклатури держав комуністичного блоку водночас використовувала своє становище в апараті державної адміністрації для досягнення власної мети, інакше кажучи, – застосовувала «ренту влади» для прискорення формування власного «тіньового» капіталу [11, с. 366]. Українські політологи, ніяк не применшуючи негативного впливу політичної корупції на суспільство, водночас віднаходять і «позитивний момент» цього явища: вагу для забезпечення суспільного спокою в Україні. Хоч це твердження, на їх погляд, суперечить класичному розумінню корупції, яка спрямовує соціальне невдоволення мас умовами їх життя в напрямку розпалювання соціальних, міжнародних та інших конфліктів, тобто є гальмом соціально-економічного, політичного розвитку [20, с. 177]. Натомість, насправді, ніякого «соціального невдоволення мас» корупція не викликає, бо самі маси в ній беруть участь і тим самим інтегрують себе в наявний, хай і викривлений, варіант соціальних відносин. Ось чому серед чинників, які визначають невмирущість корупції, не слід ігнорувати й особливості національного менталітету: відомо, «не підмастиш – не поїдеш», а отже, коли «підмастиш, тоді й поїдеш». У цьому, власне, і полягає сутність проблеми, позаяк в основі будь-якої проблеми міститься певна суперечність [21, с. 40]. З цього приводу Конституція Пилипа Орлика зазначає: «...Часто й самі урядники, особливо в містечках і селах, охоче шукають і використовують нагоду виказати поспішність приїжджим, збираючи під виглядом шанобливості нібито на їх потреби в особливій їжі та питві різноманітні напої, котрі випивають самі, а харчі ділять між собою, записуючи це в рахунковій книзі поміж видатками і з цієї причини обтяжують простолюд не тільки боргами і <...> податками, але й призводять їх до найостаннішого зубожіння...» [18., с. 35]. Корупція в сучасній Україні виробила свої особливості, які й вирізняють нас тепер з-поміж інших країнах. Передовсім, це корупція кризового типу, яка: а) породжується кризою сучасного українського суспільства (а не лише недосконалістю кримінальної юстиції); б) здатна поглиблювати кризу суспільства, маючи властивість зводити нанівець будь-які політичні, економічні, правові, моральні реформи: в цьому полягає її загроза для національної безпеки України. Особливістю корупції кризового стану є те, що суспільство – через кризу соціального порядку – не виробляє альтернативних до корумпованих засобів правомірного використання влади в приватних інтересах. Громадянам, для того щоб скористатися послугами влади, не залишається практично нічого іншого, як вдаватися до ...корупції. Виправити ситуацію можна буде тоді, коли шляхом розвитку політичної культури буде викорінено мотивацію громадян 259 до корупції, а натомість сформовано мотивацію до некорупційних засобів використання влади в приватних інтересах [9, с. 49-50]. Відомо, що Україна посіла перше місце в списку найбільш корумпованих країн світу. Про це йшлось у звіті «Барометр глобальної корупції – 2009», оприлюдненому правозахисною організацією «Трансперенсі Інтернешнл». Дослідження громадської думки з питань корумпованості суспільства проводились у 69 країнах світу із жовтня 2008-го по лютий 2009 року. В його рамках було опитано понад 73 тис. осіб. Оцінки виставлялися за 5-бальною шкалою, де 1 бал – «найнижчий», а 5 – «найвищий» рівень корупції. Рівень корупції в Україні експерти оцінили на 4,3 бали, що стало найгіршим показником. Близько до України за рівнем корупції «розташувалися» Боснія і Герцеговина (4,2 бали), Хорватія (4,1), Камерун, Болгарія, Румунія (по 4 бали). Найменш корумпованими виявилися Сінгапур – 2,2 бали, Данія (2,4), Фінляндія (2,5), Кувейт (2,5) і Голландія (2,6). У США рівень корупції становить 3,7 бали, Канаді – 3,2, Австрії – 2,8, Великій Британії – 3,3, Японії та Росії – по 3,9. В Україні найбільш ураженими корупцією були названі державні установи (28 %), парламент (25 %), юстиція (21 %). Рівень корумпованості в бізнесі оцінили 11 %, а в медіа – 2 %. Неефективною боротьбу влади з корупцією вважають 73 % опитаних, марною – 19 % і тільки 7 % – ефективною [15, с.3]. Проте незмінним є той факт, що вимагають хабарі вдвічі частіше, ніж їх пропонують. Простеживши вплив корупції на політичний та економічний розвиток України, деякі дослідники вважають за необхідне проаналізувати корупцію на індивідуальному рівні. Адже корупція в сучасній Україні, на їх переконання, є викривленою формою контролю індивідом власного соціального середовища, що дозволяє особі більш-менш впевнено почувати себе. Разом із тим, корупція пом’якшує невдоволення окремого індивіда власним становищем і в такий спосіб убезпечує суспільство та державу від соціально-політичних потрясінь, що сприяє консервації корупції в соціально-економічній системі. Системна корупція дає пересічному українцеві гарантію та відносну впевненість щодо майбутнього (і не має значення – чи це право власності на засоби виробництва, чи можливість обіймати певну посаду), а також впевненість у майбутньому для себе і своїх дітей (від вступу до вишу до просто біологічного виживання) [13, с. 5]. Теоретично вважається, що корупція може зашкодити всім цим планам на майбутнє. Проте шкодить не корупція, а рівень звичайного міжіндивідуального протистояння, здебільшого – за посаду. Переважно в таких випадках вибухають гучні корупційні скандали, що одразу сконцентровують 260 на собі інформаційний інтерес пересічного українського обивателя [12, с.5]. Останнім часом теоретики і практики державного будівництва в Україні та світі особливо активно обговорюють проблеми щодо обмеження політичної корупції. У розвинутих демократичних країнах реальним антикорупційним важелем вважається класичний розподіл влади на виконавчу, законодавчу та судову. Кожна з гілок влади врівноважує іншу й контролює її діяльність, протистоїть зловживанням. Особливі в цьому контексті незалежна судова влада і прокуратура. Незалежні судові та прокурорсько-слідчі органи найбільш надійні в боротьбі з корупцією, але за однієї умови: вони повністю непідкупні і не пов’язані з системою роздачі посад за політичним розрахунком. Однак формальний принцип розподілу влади, як це поки що відбувається, не може сам-один забезпечити ефективний результат. Привілей повноважень влади хоч би в одній з гілок призводить до владного дисбалансу і в кінцевому результаті – до зловживання владою. Конституційна реформа в Україні якраз і спрямована на усунення такого дисбалансу й реалізацію принципу стримувань і противаг, дотримання якого взаємообмежує кожну гілку влади, ставить їх під контроль, не допускає монополії. З метою кардинального поліпшення ситуації у сфері боротьби з корупцією в Україні, забезпечення у зв’язку з цим узгодженості дій правоохоронних органів, здійснення реальних кроків щодо повернення довіри громадян до влади, суттєвого поліпшення інвестиційного клімату, зміцнення партнерських відносин із міжнародним співтовариством, неухильного дотримання конституційних прав і свобод людини в інтересах утвердження законності і правопорядку, керуючись Законом України «Про основи національної безпеки», яким поширення корупції, хабарництва в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики, організованої злочинної діяльності визначено основними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві, видано Указ Президента України від 26 лютого 2010 року. Указ передбачає утворення Національного антикорупційного комітету як консультативно-дорадчого органу при Президентові України. Комітет покликаний здійснювати таку діяльність: виконувати системний аналіз стану корупції в Україні та заходів, уживаних для запобігання і протидії їй; розробляти антикорупційні заходи, зокрема і з метою гармонізації законодавства й усунення наявних у ньому розходжень; готувати пропозиції про спрощення дозвільних та інших процедур щодо ведення малого і середнього бізнесу та ліквідації причин, які зумовлюють порушення у цій сфері; розробляти з урахуванням вітчизняного та міжнародного досвіду, рекомендацій провідних світових організацій проекти 261 актів законодавства з питань посилення боротьби з корупцією; брати участь у підготовці проектів послань Президента України до народу, щорічних і позачергових послань до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України в частині, що стосується питань запобігання та протидії корупції. Проте, як усякчас буває в нашій українській політиці, – не встиг новий уряд узятися до роботи, як знаходяться ті, хто «заважає» йому працювати, – очевидно, критикувати і заперечувати зручніше, ніж продуктивно мислити і діяти практично, узявши на себе повну відповідальність. Як свідчення наведемо інформацію ЗМІ («Зеркало недели». – 2010. ― № 10. – 13 березня): «...Перший тиждень роботи урядової коаліції на чолі з Партією регіонів показав: ці люди та їх методи нічим не відрізняються від попередніх. Вони готові очолити боротьбу з корупцією тільки для того, щоб цю боротьбу похоронити <...>, суспільство отримає черговий сеанс самонавіювання в стилі Ющенко і Тимошенко». Узагальнюючи та підсумовуючи викладене, наголосимо, що протидію політичній корупції в сучасних умовах в Україні необхідно здійснювати за такими напрямками: • реформування системи державних фінансів і створення мережі ефективних наглядових установ, чиї співробітники володіли б навичками бухгалтерського обліку та проведення ревізій; • реформування діяльності правоохоронних органів з метою викорінення внутрішньої корупції і підвищення поваги до людської гідності; • подальше вдосконалення виборчого законодавства, адже досвід показує, що саме на стадії формування представницьких органів влади можливе утворення корупційних зв’язків. Це може відбуватися як шляхом «делегування» до влади представників криміналітету, так і через підкуп окремих кандидатів і навіть керівників партій, що балотуються на виборах; • формування політичних сил європейського зразка, адже сьогодні партій класичного типу в Україні дуже мало: абсолютна більшість із них не побудована на ідеологічній основі та політичних принципах, а насправді є конгломератом людей із певними бізнесовими та іншими особистими інтересами; • парламентські вибори, що проводяться на основі закритих партійних списків, потребують перегляду як такі, що віджили себе, оскільки мають два негативні нюанси: 1) виборець голосує всліпу, крім лідера та, в кращому випадку, першої п’ятірки-десятки, нікого не знаючи. Таке «сліпе» обрання депутатського корпусу небезпечне й тому, що до захисту народних інтересів дедалі частіше допускаються люди сумнівної доброчесності, зокрема з кримінальним минулим і судимостями; 2) закриті списки стали 262 головним джерелом корупції, оскільки здебільшого формуються за принципом «хто більше заплатить за прохідне місце». На таких самих корупційно-кумівських відносинах до вищого законодавчого органу потрапляють діти, брати, батьки, свати, друзі лідерів, які за інших обставин (і в інших країнах!) нізащо б не пройшли до парламенту; • практика функціонування демократичних інститутів у багатьох країнах засвідчує, що в діяльності представницьких органів влади завжди присутнє таке явище, як лобізм: він є невід’ємною складовою політико-правового процесу суспільного життя, формою впливу громадян та їх об’єднань на рішення органів держави, критерієм цивілізованості суспільства; • здійснення реформи в етичній сфері – розробки кодексів поведінки для державних службовців і правил їх доступу до фінансових даних. Це дозволить комплексно імплементувати положення Конвенції ООН проти корупції в національне законодавство, а саме – встановити нові правила у сфері запобігання та протидії корупції. Адже розширюється перелік суб’єктів корупції, встановлюється перевірка при вступі на державну службу, заборона отримувати подарунки, пов’язані із службою, передбачається декларування майнового стану державних службовців та їх близьких родичів, врегулювання питання виникнення конфлікту інтересів, посилюється відповідальність осіб, винних у вчиненні корупційних правопорушень, запроваджується проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, залучення громадськості до заходів щодо запобігання та протидії корупції тощо. Таким чином, 1) подолання корупції є справою кожної людини в кожному регіоні України, місті і селищі, установі й організації; 2) боротьба з корупцією пов’язана із захистом національних інтересів українського суспільства; 3) для результативної боротьби з корупцією принциповим є формування реальної коаліції між державною, політичною владою і громадянським суспільством; 4) громадянське суспільство відіграє особливу роль у подоланні спротиву тих, хто зацікавлений у збереженні наявного стану речей, та в мобілізації народу на підтримку реальних демократичних реформ із метою побудови правової, соціальної української держави; 5) повинна невтомно проводитися кампанія проти корупції в приватному секторі – в міру того як із розширенням приватизації та дерегуляції він набуває дедалі більшого значення у сферах, що традиційно перебували у віданні держави; 6) керівна верхівка, політична еліта України має встановити стандарти поведінки для всіх верств громадянства, адже принципи «рука руку миє» та 263 «риба гниє з голови», «який князь, такий і тіун», «який гетьман, такий і суддя» не повинні надалі визначати політичні стандарти українського суспільства. 1. Бакеркина В. В Краткий словарь политического языка: Более 2 тыс. терминов и терминолог. сочетаний / В. В. Бакеркина, Л. Л. Шестакова. – М.: ООО «Издательство Астрель»: ООО «Русские словари», 2002. – 288 с. 2. Борохов Э. Энциклопедия афоризмов: Мысль в слове / Э. Борохов. – М.: ООО «Издательство АТС», 2003. – 714 с. 3. Грабович О. Корупційні фактори в науці: спроба аналізу / О. Грабович, В. Кузнецов // Економіст. – 2006. – № 11. – С. 78–81. 4. «Декларація про боротьбу з корупцією», ухвалена на VІІІ Міжнародній Конференції проти корупції, проведеній з 7 по 11 вересня 1997 року у Лімі (Перу) // Економічні перспективи: корупція та розвиток: Видання відділу громадських відносин посольства США в Україні. – 2000. – С. 51–55. 5. Історія Русів / Пер. І. Драча; вступ. ст. В. Шевчука. – К.: Рад. письменник, 1991. – 318 с. 6. Кармазіна М. С. «Первісний гріх» президентів (грані політичної корупції в Україні. 1991–2004 рр.) / М. Кармазіна // Наукові записки. Політичні науки. – К.: Видавничий дім «Києво- Могилянська Академія», 2006. – Т. 45. – С. 43–50. 7. Короткий оксфордський політичний словник / [пер. з англ.; за ред. І. Макліна, А. Макмілана]. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2006. – 789 с. 8. Корж І. Політична корупція та правова безпека України / І. Корж // Право України. – 2009. – № 6. – С. 55–60. 9. Костенко О. Корупція в Україні у світлі політичної кримінології / О. Костенко // Політичний менеджмент. – 2009. – № 1. – С. 49–54. 10. Кравчук Л. «Найстрашніше, що влада живе за законами торгівлі» / Л. Кравчук // День. – 1999. – 3 лютого. 11. Кремень В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації / В. Кремень, В. Ткаченко. – К., 1999. – 446 с. 12. Крук О. Країна, що поборола корупцію / О. Крук // Персонал. – 2009. – № 3. – С. 62–66. 13. Куриленко О. Корупція в сучасній Україні: аналіз феномену / О. Куриленко // Історія в школі. – 2007. – № 10. – С. 1–5. 14. Махнач В. Л. Политика. Основные понятия: справочник, словар / В. Л. Махнач, С. О. Елишев. – М.: ОЛМА Медиа Групп, 2008. – 288 с. 15. Мы – самая коррумпированная страна?// «МК» в Украине. – 2009. – 10–16 июня. – С. 3. 16. Невмержицький Є. Політична корупція: сутність, зміст, механізми протидії / Є. Невмержицький // Право України. – 2008. – № 7. – С. 123–129. 17. Одінцова О. Цивілізований лобізм як форма боротьби з корупцією / О. Одінцова // Право України. – 2006. – № 6. – С. 110–113. 18. «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» // Слюсаренко А. Г. Історія української конституції / А. Г. Слюсаренко, М. В. Томенко – К.: Т-во «Знання» 264 України, 1993. – 192 с. 19. «Повчання» Володимира Мономаха // Благодійність як християнська цінність та національна традиція / [за ред П. Г. Радька; упоряд. А. В. Нарадьмо]. – Полтава: ПОІВМ Центр «Освіта», 1998. – 125 с. 20. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів. – К.: Генеза, 1997 – 400 с. 21. Попова І. Ще один універсальний закон бюрократії? (Хабарництво як побічний продукт взаємодії влади і громадян) / І. Попова // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2007. – № 2. – С. 36–52. 22. «Про ратифікацію Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією», Закон України від 18 жовтня 2006 року № 252-У // Офіційний вісник України. – 2006. – № 44. – С. 41–50; Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2008 року «Про стан протидії корупції в Україні»: Указ Президента України від 27 листопада 2008 року № 1101/ 2008 // Офіційний вісник України. – 2008. – № 92. – С. 24; «Про засади запобігання та протидії корупції» : Закон України № 1506-VІ від 11 червня 2009 року // Голос України. – 2009. – № 132. – С. 12–14. 23. Роуз-Екерман С. Корупція та урядування: причини, наслідки та зміни / С. Роуз-Екерман. – К., 2004. – 296 с. 24. Сінчук О. Конвенція ООН проти корупції: Правовий базис запобігання корупції в Україні / О. Сінчук // Юридичний журнал. – 2009. – № 11 (89). – С. 59–60. 25. Тимофеев Л. Институциональная корупция. Очерк теории / Л. Тимофеев. – М., 2000. – 367 с. 26. Хантингтон С. Третья волна. Демократизация в конце ХХ века / Пер. с англ. – М.: «Российская полическая энциклопедия» ( РОССПЭН), 2003. – 368 с. 27. Чапка Р. Ринок газу в Україні – поле для активності злодіїв, хабарників та інших нечесних людей / Р. Чапка // Свобода. – 2000. – 3 квіт. 28. Шайо А. Клієнтизм та здирство: корупція в перехідному період / А. Шайо // Політична корупція перехідної доби. – К., 2004. – 440 с.

Політична корупція в Україні: традиції і сучасність

Institution

Ähnliche Einträge