Проблемні аспекти геополітичного дискурсу в українській політичній думці ХХ – початку ХХІ століття

У статті висвітлюються питання щодо виокремлення геополітичного дискурсу у проблематиці вітчизняної політичної думки ХХ – початку ХХІ століття. Зазначено позиції провідних вітчизняних вчених щодо розробки геополітичних аспектів дослідження української політичної науки....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Федоренко, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України 2010
Назва видання:	Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї
Теми:	Теорія та історія політики
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26795
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Проблемні аспекти геополітичного дискурсу в українській політичній думці ХХ – початку ХХІ століття / О. Федоренко // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2010. — Вип. 21. — С. 99-111. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-26795
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-267952011-09-07T12:10:51Z Проблемні аспекти геополітичного дискурсу в українській політичній думці ХХ – початку ХХІ століття Федоренко, О. Теорія та історія політики У статті висвітлюються питання щодо виокремлення геополітичного дискурсу у проблематиці вітчизняної політичної думки ХХ – початку ХХІ століття. Зазначено позиції провідних вітчизняних вчених щодо розробки геополітичних аспектів дослідження української політичної науки. The article is dedicated to the questions of geopolitical discourse distinguishing in the topic of a native political thought of the 20-th – the beginning of the 21-st century. The positions of leading home scientists about the development of geopolitical aspects of the treatment of the Ukrainian political science are pointed out. 2010 Article Проблемні аспекти геополітичного дискурсу в українській політичній думці ХХ – початку ХХІ століття / О. Федоренко // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2010. — Вип. 21. — С. 99-111. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 1810-5270 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26795 321.01(477) uk Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Теорія та історія політики Теорія та історія політики
spellingShingle	Теорія та історія політики Теорія та історія політики Федоренко, О. Проблемні аспекти геополітичного дискурсу в українській політичній думці ХХ – початку ХХІ століття Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї
description	У статті висвітлюються питання щодо виокремлення геополітичного дискурсу у проблематиці вітчизняної політичної думки ХХ – початку ХХІ століття. Зазначено позиції провідних вітчизняних вчених щодо розробки геополітичних аспектів дослідження української політичної науки.
format	Article
author	Федоренко, О.
author_facet	Федоренко, О.
author_sort	Федоренко, О.
title	Проблемні аспекти геополітичного дискурсу в українській політичній думці ХХ – початку ХХІ століття
title_short	Проблемні аспекти геополітичного дискурсу в українській політичній думці ХХ – початку ХХІ століття
title_full	Проблемні аспекти геополітичного дискурсу в українській політичній думці ХХ – початку ХХІ століття
title_fullStr	Проблемні аспекти геополітичного дискурсу в українській політичній думці ХХ – початку ХХІ століття
title_full_unstemmed	Проблемні аспекти геополітичного дискурсу в українській політичній думці ХХ – початку ХХІ століття
title_sort	проблемні аспекти геополітичного дискурсу в українській політичній думці хх – початку ххі століття
publisher	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Теорія та історія політики
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26795
citation_txt	Проблемні аспекти геополітичного дискурсу в українській політичній думці ХХ – початку ХХІ століття / О. Федоренко // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2010. — Вип. 21. — С. 99-111. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.
series	Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї
work_keys_str_mv	AT fedorenkoo problemníaspektigeopolítičnogodiskursuvukraínsʹkíjpolítičníjdumcíhhpočatkuhhístolíttâ
first_indexed	2025-07-03T06:28:27Z
last_indexed	2025-07-03T06:28:27Z
_version_	1836606142644486144
fulltext	УДК 321.01(477) ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ГЕОПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЛІТИЧНІЙ ДУМЦІ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ Олександр Федоренко, науковий співробітник відділу геополітики та геостратегії Національного науково-дослідного інституту українознавства У статті висвітлюються питання щодо виокремлення геополітичного дискурсу у проблематиці вітчизняної політичної думки ХХ – початку ХХІ століття. Зазначено позиції провідних вітчизняних вчених щодо розробки геополітичних аспектів дослідження української політичної науки. Ключові слова: геополітика, глобалізація, держава, парадигма, суспільство. The article is dedicated to the questions of geopolitical discourse distinguishing in the topic of a native political thought of the 20-th – the beginning of the 21-st century. The positions of leading home scientists about the development of geopolitical aspects of the treatment of the Ukrainian political science are pointed out. Keywords: geopolitics, globalization, state, paradigm, society. З давніх часів фрагментарні знання про взаємозв’язок між географічним і політичним життям суспільств та держав вкладалися в певні системи поглядів. На початку ХХ століття внаслідок якісного стрибку в розвитку природничих і гуманітарних наук у політичній думці виокремлюється напрям дослідження аспектів впливу факторів географічного середовища на творення форм та структур політичного життя суспільства. Наприкінці ХІХ – початку ХХ століть у результаті еволюційних трансформаційних змін у європейському та світовому просторах суспільно-політичного буття формувалися та утверджувалися системи ідейно-політичних цінностей, носіями яких були різні політичні сили (політичні партії) і їхні електоральні групи (політичні класи). При цьому прискорюються процеси становлення різних ідейно-політичних напрямів, зокрема консерватизму, лібералізму, націоналізму, марксизму. Функціонування цих течій і напрямів обумовлювало формування суспільно-політичної парадигми розвитку політичної науки, тобто визначення політичних моделей розвитку суспільства та його консолідації. Ці базові концептуальні моделі були спрямовані на розв’язання проблем, які пов’язані з діяльністю суб’єктів політики щодо отримання та збереження контролю або влади в суспільстві. Наявність такої парадигми була принципово важлива для диференціації та структуризації політичної науки на різні напрями теоретичних та прикладних досліджень ролі і місця політичних суб’єктів у системі суспільних відносин, взаємин суб’єктів політики і владних структур, досягнення соціальними групами суспільного консенсусу в політичних системах. Результати цих досліджень виявлялися в формуванні парадигмальних підходів до інтерпретації діяльності суб’єктів політики у територіальному і соціальному вимірах. Вітчизняні вчені розглядають політичні процеси у ХХ столітті крізь призму трьох головних парадигм політології: традиційну, біхейвіористську, постбіхейвіористську[1, с. 97]. У першій половині ХХ століття домінувала традиційна парадигма, що орієнтувалася у дослідженнях на описовість політичних суб’єктів та державних структур у контексті територіально-географічних форм їхньої організації. Таким чином, на початку ХХ століття у політичній науці виокремлюється напрям вивчення закономірностей взаємодії політики з системою неполітичних факторів, які формують географічне середовище (ландшафт місцевості, природні межі території, корисні копалини, особливості клімату). Історико-філософською основою геополітичних теорій була концепція географічного детермінізму, поява якої пов’язана з виникненням колоніальних імперій і розвитком товарного виробництва у країнах Європи у ХVІІІ – ХІХ століттях[2, с. 15]. Прихильники цієї концепції вважали, що стан суспільства і створюваної ним держави детермінується (визначається) комплексним впливом конкретного географічного середовища або впливом окремих його природно-територіальних факторів. «Географічне середовище» – це основоположне поняття цієї концепції, під яким розглядалася сукупність різноманітних факторів, таких як клімат, ландшафт, водні артерії, корисні копалини, фауна, флора [3, с. 18-19]. Географічний детермінізм був актуальною системою поглядів наприкінці ХІХ – початку ХХ століття в умовах загострення суперечностей між колоніальними імперськими державами за контроль територій зі значним потенціалом природних і людських ресурсів, особливостей клімату і транспортних комунікацій. Виходячи з особливостей географічного середовища власної країни, представники наукової та політичної думки провідних західноєвропейських держав легітимізували власні цілі та інтереси у поділі ресурсів і територій планетарного простору [4, с. 77]. Перші напрями геополітичних досліджень кристалізувалися на початку ХХ століття у таких європейських державах, як Велика Британія, Франція, Німеччина, що було обумовлено визначенням концептуальних підходів до використання географічних факторів для досягнення державою провідного становища у європейському регіоні та світовому просторі. Уявлення, сформовані з давніх часів про вплив географічного середовища на політику, оформилися у ХІХ – на початку ХХ століть у самостійний науковий напрям у політичній науці – політичну географію, а згодом у геополітику – теорію, яка вивчає, вплив географічних факторів, насамперед просторового розташування території і природних ресурсів на життя суспільства, а також залежність конкретних політичних дій держав від географічних чинників. На початку ХХ століття геополітика виникає як сфера наукового знання, що будувалася на принципі географічного детермінізму та методології політичної географії. Виокремлення такої сфери було пов’язано з теоретичною системою політичного дискурсу, що склався у Європі після Вестфальського мирного договору 1648 року і ґрунтувався на інтересах держав як основних політичних акторів. На початку ХХ століття інтереси таких європейських держав, як Німеччина, Велика Британія, Франція щодо домінування у локальному та регіональному просторах обумовлювали генерування в їхніх суспільних колах дискурсу стосовно ролі географічного положення, чисельності населення, природних ресурсів та інших географічних і соціальних факторів у внутрішній та зовнішній політиці держав. Дискурсний набір інтерпретацій можливостей власного соціоприродного потенціалу обумовлював виокремлення різних дослідницьких підходів, зокрема і геополітики, як напряму продукування знань, необхідних для обґрунтування колонізації та поділу світового простору між імперськими державами, домінування ними над територіями зі значним потенціалом корисних копалин, розвитку промисловості та сільського господарства. Політична географія (галузь наукових знань про розміщення політичних сил у територіальному вимірі) та історія політичної думки (напрям дослідження еволюції політичних знань, що охоплює різноманітні форми пізнання природи, суспільства, держави та її суб’єктів політичної системи) були фундаментальними основами виокремлення у ХХ столітті геополітичних досліджень як специфічного напряму вивчення аспектів взаємозв’язку політичних процесів і природно-територіальних явищ. Звертаючись до історії вітчизняної геополітичної думки, слід підкреслити, що аспекти сполучення геополітичних ідей з політичними процесами та інститутами простежуються у працях українських дослідників першої половини ХХ ст. – М. Грушевського, В. Липинського, С. Рудницького, Д. Донцова, М. Міхновського, В. Винниченка, Ю. Липи, І. Лисяка-Рудницького та ін. Вони узагальнили і проаналізували величезний історико- документальний матеріал, який у логіко-методичному плані трактується в контексті подій на європейському і світовому просторах, а також обстоювали ідею про географічно- політичний простір як цілісність, що існує у співвідношенні з конкретною національною спільнотою. У вітчизняній українській історіографії актуальними для наукового, об’єктивного та неупередженого вивчення поглядів представників геополітичного напряму політичної науки першої половини ХХ століття є праці Ю. Левенця (Теоретико-методологічні засади української суспільно-політичної думки: проблеми становлення та розвитку (друга половина ХІХ – початок ХХ століття), М. Кармазіної (Ідея державності в українській політичній думці (кінець ХІХ – початок ХХ століття), які характеризують рівень і характер політичних і наукових поглядів теоретиків державотворення українського народу і вітчизняної суспільно-політичної думки. Конкретна історико-політична картина суспільства сприймається вченими як процес реалізації його політичних інтересів, який знаходить відображення у різних за політичними позиціями, але ідейно взаємопов’язаних і взаємозалежних напрямах розвитку української суспільно-політичної думки. Зазначимо, що системно процеси розвитку політичних ідей розглядаються в історико- політичній еволюції українського суспільства на початку ХХ століття у праці М. Кармазіної «Ідея державності в українській політичній думці (кінець ХІХ – початок ХХ століття)». Автор у цій роботі стверджує, що сформовані на тлі своєрідних геополітичних реалій життя українського народу інтелектуальні традиції політичної думки ХІХ століття впливали на формування проблематики досліджень М. Грушевського, С. Рудницького, В. Липинського, М. Міхновського, Д. Донцова та інших українських науковців ХХ століття [5, с. 176-177]. Погоджуючись з позицією автора, зазначимо, що визначальною рисою розвитку української суспільно-політичної думки та вітчизняної історичної науки на початку ХХ століття була ідея державності українського народу як універсального соціального і культурно-історичного феномена світової цивілізації. Тобто розвиток геополітичних досліджень як напряму української суспільно-політичної думки відбувався у формі історико-політологічних студій, у центрі яких виявлялися процеси тяглості національної та державницької традицій українського народу, відновлення та утвердження української держави в європейському цивілізаційному просторі. Праці Ю. Левенця, М. Кармазіної та інших провідних політологічних дослідників є основою теоретико-методологічної системи історико-політологічного пізнання в галузі історії й теорії української політичної думки. Методологія історико-політологічних досліджень, розроблена науковцями, може бути застосована для розкриття ідейно- теоретичного змісту геополітичної проблематики в процесах українського державотворення ХХ – початку ХХІ ст., як предмета дослідження, а також описування та інтерпретації фактів, пов’язаних з геополітичними аспектами у контексті історії української політичної думки. Враховуючи національно-культурну специфіку української політичної історії, потрібно наголосити, що структура зазначених предмета і об’єкта дослідження у сфері історико- політологічного дискурсу може розглядатися у контексті української суспільно- політичної думки ХХ століття як єдиного процесу, обумовленого наявністю об’єктивних конкретно-національних і загально цивілізаційних чинників. Такий підхід до концептуалізації історії політичної думки дозволяє розглядати процес становлення та розвитку геополітичних досліджень як в історії вітчизняної політичної думки, так і в історико-політичному контексті українського державотворення. Концептуальні узагальнення, що спираються на систему положень і тверджень, апробованих в історії політичної думки, є необхідною умовою конституювання української геополітичної думки ХХ – початку ХХІ століття як напряму, який має певну специфіку політологічного аналізу пріоритетів розвитку та інтересів суб’єктів політики, а також визначається національною своєрідністю та історичною конкретністю щодо оцінок подій та явищ історичної дійсності. Виокремлення геополітичного напряму у процесі становлення і розвитку української політичної думки початку ХХ століття було можливим унаслідок розвитку державницького напряму політології як на політико-прагматичному, так і теоретичному рівнях. У контексті державницької ідейно-теоретичної течії геополітичні дослідження стали складовою частиною національно-політичного дискурсу щодо вияву історичних закономірностей виразу у конкретних політичних ситуаціях певних тенденцій впливу географічних факторів на життєдіяльність українського суспільства. Стосовно конкретно-історичного підходу до аналізу процесу становлення української геополітичної думки на початку ХХ століття та її розвитку у хронологічному проміжку історичного часу до Другої світової війни та у післявоєнний час, необхідно зазначити, що її формування пов’язане з виникненням та функціонуванням явищ, які є об’єктами вивчення класичної політології, а саме: форми правління, органи влади, політичні інститути державотворення. Цей процес формування детермінувався різними важливими чинниками географічного, культурно-психологічного і конфесійного поділу території України та її населення між колоніальними імперіями. Процес розвитку геополітичних досліджень відбувався згідно з загальними принципами політології та світоглядних підходів й інтерпретаційних моделей, що характеризують тодішню парадигму політичного світогляду, під впливом якої відбувалося осягнення в суспільстві вітчизняної суспільно-політичної думки. Таку парадигму, відповідно до якої історична реальність характеризувалася за ознаками бінарності («чорне – біле», «добро – зло»), сучасні провідні українські вчені визначають як дихотомічну (певний спосіб класифікації явищ на поняття, терміни, процеси) [6, с. 50]. Принцип бінарності (визначає відносини двох протилежностей) був характерний для методології історико-політологічного аналізу першої половини ХХ століття, оскільки екзистанційна сутність ідеологеми державотворення в цей період полягала у протиставленні в теоретичному і практичному вимірах ідеї української державності як історичній ретроспективі, так і в тодішній час колоніальним імперським структурам. Однією з основних і визначальних рис вітчизняного політичного дискурсу був також комбінований характер політичного аналізу суспільних процесів, який базувався значною мірою на історичному та соціологічному фактологічному матеріалі, що простежується у працях геополітичного напряму вітчизняної суспільно-політичної думки. Досліджувати й аналізувати праці представників цього напряму історії політичної думки правомірно з позиції розуміння обставин конкретно-історичної ситуації та особливостей генези й еволюційних трансформацій соціально-політичних процесів в українському суспільстві. На наш погляд, у формуванні знань про зміст та характер розвитку вітчизняної політологічної інтелектуальної традиції першої половини ХХ століття важливо враховувати парадигмальні зміни в методології історико-політологічного аналізу. Насамперед є підстави вважати, що в сучасній вітчизняній політичній науці актуальною є думка відомого вченого Ю. Левенця щодо втрати актуальності дихотомічного підходу до поділу суспільно-політичних явищ на бінарні протилежності [7, с. 51]. Очевидно, що в рамках аналізу структури вітчизняної політичної культури ідеї представників геополітичного напряму можна оцінювати у контексті процесів пошуку сутності політичного архетипу українського народу в періоди бездержавницькі, так і процесів політичного життя українського народу в державницькі періоди національної історії. Потрібно враховувати, що вітчизняні дослідники геополітичної проблематики керувалися в реконструкції історичної дійсності загальнотеоретичними настановами ідейно-світоглядної бази вітчизняної політичної історії, зокрема щодо історичного пізнання політичного минулого українського суспільства і соціального пізнання дійсності з метою формування політичного проекту його майбутнього. У другій половині ХХ століття геополітичні дослідження як один з ключових елементів політичної науки трансформуються із напряму формування знань про аспекти впливу географічних факторів на формування політичних інституцій окремих націй та політику окремих держав як локальних утворень, у напрям політико-філософського й історіософського осмислення процесів впливу географічних факторів на функціонування суспільства в усіх державах у контексті розвитку світової цивілізації. Поряд з державами політичними акторами у планетарному масштабі виступають регіональні та міжнародні організації, державні і приватні фінансово-промислові корпорації. Після проголошення незалежності України та визнання її державності у структурі політичних цінностей новітнього українського суспільства ключову роль починають відігравати норми демократичної і правової держави, які виявляли аспекти реалізації прав громадян колективними суб’єктами суспільного життя. Таким чином, в українському соціумі відбулися кардинальні зрушення в парадигмі суспільного розвитку у всіх вимірах політичних процесів, зокрема у формуванні національної ідентичності громадян у суспільстві та реалізації його національної ідеї. Новітня політична практика суспільного буття України зумовлювала появу нових напрямів політичних досліджень, у тому числі й тих, що стосуються теоретичної і практичної діяльності суб’єктів політики як на просторі України в попередні історичні періоди, так і на просторі колишнього Радянського Союзу в нинішній час. На думку академіка І. Кураса, утворення нових суверенних держав на території колишнього СРСР, а також їхні орієнтири і пріоритети розвитку стали предметом світової політики, оскільки від України та інших держав у багатьох аспектах залежить стабільність і географічно-політична рівновага у світовому просторі [8, с. 3]. Виходячи з реалій сьогодення, є підстави стверджувати, що в Україні на початку ХХІ століття громадянське суспільство і правова держава діями інституцій політичного процесу, значною мірою також і наукових політологічних установ, перетворюються з теоретичних конструкцій на дійсність. Як наслідок удосконалення наукових досліджень у політичній сфері провідні українські вчені розглядають відкриття нових сфер пізнання, таких як: геоекономіка, геополітика, економічна і політична соціологія, філософія політики, глобалістика [9, с. 394]. Парадоксальним чином у глобалізованому світі трансформується роль держави як локального та регіонального політичного актора у своїй внутрішньоструктурній цілісності та неподільності. Актуальною виявляється у наукових політологічних дослідженнях проблема дотримання принципу державного суверенітету у внутрішній та зовнішній політиці держави. Дослідження глобальних та геополітичних проблем, закономірностей розвитку і трансформації політичних систем є одним з найголовніших завдань політичної науки. Наприкінці ХХ століття нових діапазон проблем охоплював аналіз нових геополітичних реалій, пов’язаних з тенденціями і наслідками процесів глобалізації, еволюцією політичних інститутів, формуванням сучасного модернізаційного дискурсу політичної культури [10, с. 8]. У ХХІ столітті на розвиток українського суспільства та його незалежної держави активно впливають різні взаємопов’язані процеси, серед яких провідну роль відіграють процеси глобалізації, що характеризують посилення впливу фінансово-промислових корпорацій, іноземних держав або регіональних об’єднань на соціально-економічний і політичний розвиток суспільства та держави. На початку ХХІ століття динаміку тенденцій розвитку людства на глобальному і локальному рівнях значною мірою обумовлює суцільна інформатизація усіх соціокультурних сфер життя: широко застосовуються електронно-обчислювальні машини, комп’ютери і методи кібернетики в усіх сферах економіки та соціальних відносин. Сучасні процеси глобалізації виявляють надзвичайно глибинні і складні цивілізаційні проблеми. Одне з головних питань – протиріччя між інтересами економічного розвитку і захистом довкілля. Також актуальними проблемами людського буття є загроза глобальної ядерної катастрофи, парникового ефекту, втручання в природу людини шляхом генної інженерії. Глобалізація є масштабним явищем, що несе в собі значну кількість негативних наслідків, насамперед – руйнування економічного, політичного і соціокультурного буття національних держав, часткову або ж повну втрату духовних основ їхнього суспільного життя. Поширюючись у світовому просторі, такі процеси набувають спільних рис, зі збільшенням яких підвищується ефективність процесів трансформації та інтеграції суб’єктів загальноцивілізаційних процесів. Процеси глобалізації пов’язуються у вітчизняній політичній науці з домінуванням у світовому просторі трьох центрів військово-політичної та економічної могутності: Сполучені Штати Америки, навколо яких формується наднаціональна мегакоаліція країн, що визнають вплив США; Європейський Союз – геополітичне, геоекономічне і міжнародно-правове утворення, яке еволюціонує з міждержавного об’єднання до федеративної держави; Китай – як потужна за соціально-економічним потенціалом держава, що конкурує зі США і ЄС [11, с. 68]. З розвитком процесів глобалізації та інформаційної революції значну роль стали відігравати нові параметри функціонування суб’єктів політики у певному просторі, які пов’язані з розвитком новітніх наукових технологій і комунікаційних систем, економічним і фінансовим становищем держав, транскордонною злочинністю, міжнародним тероризмом, незаконною міграцією, війнами, спровокованими на замовлення тих чи інших політичних сил. За оцінкою І. Кураса, глобалізація в усіх її формах, виражених у функціонуванні наднаціональних фінансових, економічних, інформаційних та інших структур, суттєво обмежує суверенітет національних держав, а співвідношення глобалізаційних тенденцій і процесів збереження національної самобутності народів є однією з головних проблем сучасної теорії геополітики в науковому і практичному сенсі [12, с. 67-68]. Глобалізація – це процес створення інтегрованого світового ринку капіталів, товарів, інформаційних та інтелектуальних послуг, який прискорює розвиток дослідної роботи передусім у сфері політичної науки щодо накопичення, обробки і поширення наукової інформації, необхідної для цілеспрямованого соціально-прикладного використання інституціями суспільства. Водночас важливим є не лише обсяг інформації, а й її якість, забезпечити яку можна лише внаслідок комплексного вивчення процесів впливу усіх природно-територіальних і соціальних факторів на формування соціального ладу та політичної системи суспільства. Поширення та розвиток глобальних комунікаційних мереж та інформаційних технологій значною мірою обумовлювали формування новітніх дискурсів, специфічних для політичної реальності українського суспільства. За оцінкою дослідника проблем політичної теорії В. Ковалевського, новітні інформаційно-комунікативні технології створюють умови для трансформації суспільної свідомості у бік формування нових дискурсних теорій осмислення явищ політичного простору України [13, с. 215]. Розвиток глобалізаційних процесів та мережевих інформаційних структур значною мірою обумовлював трансформацію геополітичних досліджень як напряму політичної науки – від напряму дослідження політичного життя окремих країн до напряму дослідження проблем організації і захисту політичного простору в регіональному і планетарному вимірах. За такої трансформаційної моделі в контексті процесів глобалізації актуальними у світовій політичній думці, зокрема в геополітичному її напрямі, стають актуальними такі філософські поняття, як національна ідея, національна ідентичність, цивілізація, соціокультурні фактори [14, с. 32]. Модернізація української національної ідеї нині зумовлює трансформацію геополітичного напряму української політичної думки згідно з новітніми тенденціями розвитку людства у сферах науки, технологій, економіки, політики, освіти. Нагальна потреба вдосконалення наукового дослідження геополітичних проблем змушує вчених враховувати у науково-теоретичних конструкціях соціально-емпіричний досвід суспільного життя України від проголошення незалежності у 1991 р. Усвідомлення в суспільстві потреби саме науково обґрунтованого курсу цивілізаційного розвитку України у ХХІ столітті обумовлює практику накопичення емпіричного матеріалу щодо впливу природних та соціальних чинників на формування геополітичної ідентичності громадян і функціонування владних та політичних суб’єктів держави. Пошук геополітичної ідентичності та вироблення стратегії реалізації національних інтересів є, на думку вітчизняних вчених, актуальною проблемою у розвитку українського суспільства в нинішній час політичної історії [15, с. 271]. Теоретичні дослідження українських політологів, зокрема провідних фахівців Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України присвячені аналізу системних змін у політичній, культурно-духовній, соціальній та економічній сферах соціуму і певною мірою раціональній реконструкції процесів соціально-політичної консолідації суспільства. Науковці також охоплюють коло проблем, що стосуються вивчення сутнісних особливостей парадигмальних варіантів цивілізаційного рівноправного та всебічного співробітництва України з іншими державами міжнародного співтовариства і остаточної її політико-правової акліматизації у європейському просторі. Дослідження геополітичної проблематики сучасними українськими вченими слід розглядати в контексті пошуку шляхів наукового забезпечення моделювання процесів подолання суб’єктами політичної дії проблем, пов’язаних з глобалізацією, формуванням цілісної громадянської політичної свідомості в суспільстві і збереженням його національно-культурної ідентичності. Такі вчені, як Ю. Левенець, М. Михальченко, Ф. Рудич, О. Заремба, Ю. Шайгородський та інші, досліджують теоретичні, практичні, методологічні аспекти новітніх політичних реалій через призму аналізу процесів формування політичної культури та свідомості, елементів політичного буття в українському соціумі. Науковці у своїх працях зазначають, що політична нестабільність в українському суспільстві може бути наслідком непослідовності політичного курсу керівників держави, переваги корпоративних інтересів у середовищі можновладців, боротьби за владу конкурентних угруповань правлячої еліти. Сучасні вітчизняні вчені розглядають у своїх працях традицію розвитку політичної думки в Україні як одну з важливих форм повторюваності і закономірності в політичній реальності українського суспільства. Праці провідних українських вчених на сьогодні можна розглядати як взірець наукової діяльності, що може у ХХІ столітті слугувати як основа виникнення традиції вивчення та осмислення геополітичної проблематики у вітчизняній політичній науці. Отже, проаналізувавши геополітичну проблематику, можна стверджувати про надзвичайну актуальність цього напряму досліджень у сучасній вітчизняній політичній думці. Представлений вченими теоретично-методологічний авангард політологічного знання є найбільш оптимальною підставою для розгляду різноманітних процесів, які характеризують геополітичний дискурс в українському соціумі на початку ХХІ століття. Виходячи з аналізу праць сучасної української геополітичної думки, зокрема праць провідних фахівців Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України, можна окреслити можливі перспективи геополітичних досліджень у політологічній дисципліні України у ХХІ столітті. Конкретна багатоманітність проблемних аспектів, які нині існують в українській політико-історичній сфері, вміщується у фундаментальний науковий аналіз унаслідок поєднання в інтерпретуванні навколишнього світу універсально-методологічного, конкретно-історичного, системного та інших підходів. Виходячи з такого смислового контексту, геополітичні дослідження можна трактувати як специфічний напрям національної політичної науки, що має загальний характер стосовно визначення предмета, методів дослідження, специфічних та універсальних законів розвитку. Тобто у вузькому сенсі – як науковий політологічний напрям дослідження процесів формування конкретних елементів політичного життя під впливом факторів природно-територіального середовища, а також з врахуванням новітніх реалій нинішнього соціокультурного буття людства. 1. Левенець Ю. Теоретико-методологічні засади української суспільно-політичної думки: проблеми становлення та розвитку(друга половина ХІХ – початок ХХ століття). – К.: Стилос, 2001. – 585 с. 2. Гейден Г. Критика немецкой геополитики. Издательство Иностранной Литературы. – Москва, 1960. – 307 с. 3. Гейден Г. Критика немецкой геополитики. Издательство Иностранной Литературы. – Москва, 1960. – 307 с. 4. Арон Р. Мир і війна між націями / Пер. з фр. – К.: МП «Юніверс», 2000. – 688 с. 5. Кармазіна М. С. Ідея державності в українській політичній думці (ХІХ– початок ХХ століття.). – К., 1998. – 350 с. 6. Левенець Ю. Теоретико-методологічні засади української суспільно-політичної думки: проблеми становлення та розвитку(друга половина ХІХ – початок ХХ століття). – К.: Стилос, 2001. – 585 с. 7. Левенець Ю. Теоретико-методологічні засади української суспільно-політичної думки: проблеми становлення та розвитку(друга половина ХІХ – початок ХХ століття). – К.: Стилос, 2001. – 585 с. 8. Курас И. Украина и Россия в новом геополитическом пространстве: актуальность проблемы и перспективы ее изучения /И. Курас// Украина и Россия в новом геополитическом пространстве: Материалы «Круглого Стола». – К.: Ассоциация «Україно». – 1995. – С. 3-5. 9. Михальченко М. І. Суспільствознавство: методологічна криза і шляхи її подолання / М. І. Михальченко // Історична і політична наука та суспільна практика в Україні/ НАН України, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса; ред. кол.: Патон Б. Є. (голова), Геєць В. М. (заст. голови), Левенець Ю. А.(заст. голови), Солдатенко В. Ф.(секретар) та ін. – К.: Парламентське вид-во, 2009. – С. 388-395. 10. Курас І. Ф. Між авторитарним минулим і демократичним майбутнім / І. Курас // Наукові записки / Збірник – К.: ІПіЕНД, 2001. / Сер. «Політологія і етнологія». – Вип. 16. – С. 5-9. 11. Курас І. Ф. Етнополітологія. Перші кроки становлення. – К.: Генеза, 2004. – 736. 12. Курас І. Ф. Етнополітологія. Перші кроки становлення. – К.: Генеза, 2004. – 736. 13. Ковалевський В. Інформаційна демократія як політична категорія / В. Ковалевський / Наукові записки // Збірник – К.: ІПіЕНД, 2003. / Сер. «Політологія і етнологія». – Вип. 22. – С. 214-222. 14. Василенко И. А. Геополитика современного мира: учеб. пособие / И. А. Василенко. – М.: Гардарики, 2007. – 317 с. 15. Рудич Ф. Магістральні вектори сучасної української зовнішньої політики: спроба політологічного аналізу / Фелікс Рудич // Наукові записки / Збірник – К.: ІПіЕНД, 2001. / Сер. «Політологія і етнологія». – Вип. 16. – С. 271-290.

Проблемні аспекти геополітичного дискурсу в українській політичній думці ХХ – початку ХХІ століття

Репозитарії

Схожі ресурси