Нова праця про архівні колекції осередків української еміграції як складову комплексу документів, віднесених до “архівної україніки”

Рецензія на книгу: Палієнко М.Г. Архівні центри української еміграції (створення, функціонування, доля документальних колекцій). – К.: Темпора, 2008. – 688 с., іл.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2008
Автор:	Мага, І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2008
Назва видання:	Архіви України
Теми:	Критика та бібліографія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26875
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Нова праця про архівні колекції осередків української еміграції як складову комплексу документів, віднесених до “архівної україніки” / І. Мага // Архіви України. — 2008. — № 3-4. — С. 208-216. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-26875
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-268752013-02-13T02:07:18Z Нова праця про архівні колекції осередків української еміграції як складову комплексу документів, віднесених до “архівної україніки” Мага, І. Критика та бібліографія Рецензія на книгу: Палієнко М.Г. Архівні центри української еміграції (створення, функціонування, доля документальних колекцій). – К.: Темпора, 2008. – 688 с., іл. 2008 Article Нова праця про архівні колекції осередків української еміграції як складову комплексу документів, віднесених до “архівної україніки” / І. Мага // Архіви України. — 2008. — № 3-4. — С. 208-216. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 0320-9466 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26875 uk Архіви України Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Критика та бібліографія Критика та бібліографія
spellingShingle	Критика та бібліографія Критика та бібліографія Мага, І. Нова праця про архівні колекції осередків української еміграції як складову комплексу документів, віднесених до “архівної україніки” Архіви України
description	Рецензія на книгу: Палієнко М.Г. Архівні центри української еміграції (створення, функціонування, доля документальних колекцій). – К.: Темпора, 2008. – 688 с., іл.
format	Article
author	Мага, І.
author_facet	Мага, І.
author_sort	Мага, І.
title	Нова праця про архівні колекції осередків української еміграції як складову комплексу документів, віднесених до “архівної україніки”
title_short	Нова праця про архівні колекції осередків української еміграції як складову комплексу документів, віднесених до “архівної україніки”
title_full	Нова праця про архівні колекції осередків української еміграції як складову комплексу документів, віднесених до “архівної україніки”
title_fullStr	Нова праця про архівні колекції осередків української еміграції як складову комплексу документів, віднесених до “архівної україніки”
title_full_unstemmed	Нова праця про архівні колекції осередків української еміграції як складову комплексу документів, віднесених до “архівної україніки”
title_sort	нова праця про архівні колекції осередків української еміграції як складову комплексу документів, віднесених до “архівної україніки”
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Критика та бібліографія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26875
citation_txt	Нова праця про архівні колекції осередків української еміграції як складову комплексу документів, віднесених до “архівної україніки” / І. Мага // Архіви України. — 2008. — № 3-4. — С. 208-216. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
series	Архіви України
work_keys_str_mv	AT magaí novapracâproarhívníkolekcííoseredkívukraínsʹkoíemígracííâkskladovukompleksudokumentívvídnesenihdoarhívnoíukraíníki
first_indexed	2025-07-03T06:37:26Z
last_indexed	2025-07-03T06:37:26Z
_version_	1836606707864698880
fulltext	крИтИка та БіБліОГраФіЯ208 ірина мага нОВа Праця ПрО архіВні кОлекції ОсереДкіВ українськОї еміграції як склаДОВу кОмПлексу ДОкументіВ, ВіДнесених ДО “архіВнОї україніки” (палієнко М. Г. архівні центри української еміграції (створення, функціонування, доля документальних колекцій). – к.: темпора, 2008. – 688 с., іл.) архіви відіграють важливу роль у формуванні світоглядної культури особистості та громадянської позиції людей. розширення сфери діяльнос- ті вітчизняних архівних установ, сучасні соціально-економічні, політичні, культурні реалії значно посилюють суспільний інтерес до інформаційних можливостей такого документального ресурсу як “архівна україніка”. у контексті інтелектуального дискурсу та дефініційного оформлення цього поняття будь-яка первинна і/або вторинна архівна інформація про доку- менти культурної спадщини україни сприяє активізації поповнення наці- онального архівного фонду документами даного виду, підготовці спеціаль- них довідкових видань, укладанню реєстрів тощо. З огляду на це гідним внеском у розвиток архівознавчої думки та історії історичної науки стала книга Марини Палієнко “архівні центри української еміграції (створення, функціонування, доля документальних колекцій)” (к.: темпора, 2008) – результат її багатолітньої наполегливої праці у галузі архівістики та дже- релознавства. репрезентована монографія є логічним продовженням дослідження феномена української політичної еміграції міжвоєнного та повоєнного періодів, розпочатого працями с. наріжного, в. Маруняка, в. Маркуся, в. трощинського, с. віднянського, З. сладека, О. вішки та інших знаних українських і зарубіжних дослідників1. водночас вона суттєво відрізня- ється від попередніх робіт своїм концептуальним задумом – поглибленим вивченням актуальних питань зарубіжної архівної україніки та “еміграцій- ної” україніки як її невід’ємної складової. у своїй книзі авторка науково і, разом з тим, творчо вирішує проблеми типології та класифікації основних комплексів зарубіжної архівної україніки, питання виявлення і подальшо- го зберігання джерел “еміграційного” походження у фондах українських та зарубіжних архівів, організації інтелектуального доступу до докумен- тів досліджуваних фондів та використання їх інформаційного потенціалу, які впродовж 1990–2000-х рр. порушували у своїх працях л. Дубровіна, П. сохань, П. к. Грімстед, л. лозенко, Г. Боряк, і. Матяш, в. лозицький, а. кентій та інші історики, архівісти, археографи2. © ірина Мага, 2008 критика та бібліоГрафія 209крИтИка та БіБліОГраФіЯ найголовніший здобуток авторки мо- нографії – актуальність та наукова новиз- на проблеми, що полягає як у постанов- ці (вивчення документальної спадщини української політичної еміграції міжвоєн- ного та повоєнного періодів), так і у спо- собах її вирішення (відтворення історії окремих архівних осередків української еміграції, реконструкція зібраних ними колекцій, здійснення комплексного ана- лізу архівних колекцій та систематизації джерел з історії створення центрів укра- їнської еміграції). на основі широкого кола полівидового складу джерел М. Па- лієнко вперше в сучасній історичній лі- тературі спромоглася чітко визначити передумови виникнення українських архівних інституцій за кордоном, ре- тельно дослідити процес збирання та принципи комплектування докумен- тальних колекцій, організацію їх зберігання та форми використання, роз- крити інформаційний потенціал документів, репрезентованих у їхньому складі. Значну увагу дослідниця присвятила висвітленню організаційних, політико-правових та наукових засад діяльності українських архівних цен- трів у країнах Європи в міжвоєнний період, долі зібраних ними колекцій у роки Другої світової війни та в перші повоєнні десятиліття, розкриттю їх значення. композиційно монографія, загальний обсяг якої становить 687 сторі- нок, складається зі вступу, п’яти розділів, висновків та додатків. наукову цінність видання посилює розгалужений довідковий апарат, який включає список використаних джерел та літератури (близько 800 позицій), пере- лік документів, уміщених у додатках, іменний покажчик, а також список умовних скорочень. у розлогому вступі до книги авторка детально підкреслює здобутки попередників, що займалися вивченням окремих тематичних сюжетів фе- номена української еміграції, та репрезентує джерельну базу дослідження, яка складає сукупність опублікованих та неактуалізованих архівних до- кументів (у тому числі закордонних), що акумулюють інформацію про ви- никнення та функціонування еміграційних архівних осередків у країнах Європи та Північної америки. Окрім документів фондів центральних ар- хівних та бібліотечних установ україни3, вона детально аналізує інформа- цію документів, виявлених нею в архівах росії (Державний архів російської Федерації, російський державний військовий архів), Чехії (національний архів Чехії у Празі, слов’янська бібліотека національної бібліотеки Чесь- кої республіки), Франції (українська бібліотека ім. симона Петлюри в Парижі). Окремим блоком дослідниця розглядає документи із приватного зібрання професора Олега Горникевича (м. відень), що проливають світло на долю архівного зібрання уряду Зунр у повоєнний період. крИтИка та БіБліОГраФіЯ210 у межах окреслених джерельних комплексів М. Палієнко акцентує увагу на характеристиці окремих видів документів офіційного та особового походження. З числа перших вона широко використовує інформацію ста- тутів, протоколів засідань, звітів з основної діяльності установ, офіційного листування музейно-архівних та бібліотечних осередків, інших організа- цій, які займалися пам’яткоохоронною діяльністю за кордоном. Джерела особового походження репрезентовані авторкою переважно спогадами та епістолярієм провідних діячів, які стояли біля витоків організації та ство- рення архівних і музейних центрів в еміграції, долучилися до збирання та збереження колекцій документів з історії визвольної боротьби українсько- го народу, а також пам’яток національної історії та культури за кордоном. Це передусім документи Михайла Обідного, аркадія Животка, ничипора Григоріїва, Дмитра антоновича, симона наріжного, івана рудичева, ми- трополита андрея шептицького, Мирона та теофіла Горникевичів та ін. Поряд з архівними документами авторка книги широко використовує також інформацію опублікованих джерел, які представлені законодавчими документами нормативного та розпорядчого характеру в галузі архівної справи, відомостями з бюлетенів та вісників – періодичних органів емігра- ційних музейно-архівних інституцій, окремими документами з архівних колекцій української еміграції, опублікованих у тематичних збірниках та періодичних виданнях, довідковими виданнями (путівниками по україн- ських та зарубіжних архівах, довідниками, покажчиками, реєстрами фон- дів) тощо. інформаційні ресурси добротно підібраної та глибоко проаналізованої джерельної бази дозволили авторці рецензованої монографії з’ясувати пере- біг подій, пов’язаних із заснуванням та діяльністю архівних центрів україні- ки за кордоном, висвітлити організацією збирання та зберігання документів з історії визвольної боротьби українського народу 1917–1920-х рр., охарак- теризувати специфіку громадсько-політичного, культурного та науково- го життя української політичної еміграції, окреслити етапи переміщення архівних колекцій у роки Другої світової війни та в повоєнний період. важливо, що М. Палієнко ввела до наукового обігу такі документи, що суттєво уточнюють та змістовно доповнюють наявні відомості про історію виникнення і подальшого функціонування українських архівних осередків за кордоном, переміщення зібраних ними колекцій, атрибуції документів еміграційного походження у складі сучасних фондів українських та зару- біжних архівів. у першому розділі – “заснування архівних центрів української емі грації та їх діяльність у польщі” – авторка книги розкриває передумови виникнення українських архівних центрів за кордоном, висвітлює історію заснування та діяльності Головного військово-історичного музею-архіву армії унр у м. тарнові (1921–1923), аналізує результати заходів, ужи- тих Державним центром унр в екзилі щодо збереження документальних пам’яток визвольної боротьби українського народу та заснування Музею- архіву визволення україни (1921). у рамках цієї частини книги М. Палі- єнко проводить думку про те, що одним із найважливіших напрямів діяль- ності українських емігрантів упродовж хх ст. стала робота зі збирання та 211КРИТИКА ТА БІБЛІОГРАФІЯ збереження пам’яток української історії та культури, створення музейних, книжкових та документальних колекцій, заснування архівних осередків у країнах осідку. Особливого значення ця діяльність набула в період між двома світовими війнами, коли на теренах кількох європейських держав представниками української політичної та військової еміграції було за- сновано цілу низку громадсько-політичних, культурно-освітніх, наукових установ та організацій, документація яких стала основою новоутворених архівних колекцій. Важливі документальні зібрання залишили по собі лік- відовані українські дипломатичні представництва та місії, а також архівні осередки, створені під час перебування українських вояків у таборах по- лонених та інтернованих під час Першої світової війни та шістьох повоєн- них років. Авторка підкреслює, що за межами України опинився значний масив цінних документів офіційного та особового походження, вивезений українськими урядовцями та приватними особами після поразки україн- ської революції. У прикінцевих висновках до першого розділу монографії М. Палієн- ко констатує, що перші еміграційні архіви Уряду УНР було засновано на теренах Польщі у 1921 р. – це Головний військо-історичний музей-архів Армії УНР та Музей-архів визволення України. Згодом, у 1923 р., частина їх колекцій була перевезена до Праги, де стала основою зібрання Україн- ського національного музею-архіву при Українському громадському ко- мітеті. Відтак, заслуга авторки – в тому, що вона першою спромоглася докладно відтворити процес заснування архівних центрів української емі- грації в Польщі на початку 1920-х рр. на тлі аналізу тогочасної політичної ситуації та непростих, а подеколи і відверто складних взаємин між пред- ставниками різних політичних течій. Виявлені М. Палієнко джерела дали їй можливість встановити причини згортання діяльності архівних осередків у Польщі та переміщення центру подальшої архівної та пам’яткоохоронної діяльності емігрантів до більш демократичного європейського осередку – столиці Чехословаччини. У другому розділі книги – “Празький український архів”: особливості формування та джерельні комплекси” – М. Палієнко підводить читачів до висновку про те, що у Празі в міжвоєнний період українськими емі- грантами було засновано три окремі музейно-архівні центри, які фігуру- ють в сучасній історіографії під умовною узагальнюючою назвою “Празь- кий український архів”. Зокрема, перший еміграційний архів у Празі було створено заходами Українського громадського комітету в Чехословацькій Республіці восени 1923 р. під назвою Український національний музей- архів (далі – УНМА). Вартий уваги той факт, що в монографії вперше висвітлюється історія заснування УНМА, визначаються основні періоди його діяльності, процес комплектування колекції, розкриваються умови та організація зберігання документів. Наприкінці першого сюжету другого розділу М. Палієнко переконливо стверджує, що з огляду на перебування УНМА під впливом українських соціал-революціонерів діячі УНРівської еміграції виступили проти передавання своїх матеріалів до фондів цієї установи, що, у свою чергу, спричинило заснування у 1925 р. Музею ви- звольної боротьби України у Празі. КРИТИКА ТА БІБЛІОГРАФІЯ212 У наступних сюжетах другого розділу монографії дослідниця докладно розкриває процес комплектування, організацію зберігання та використання інформації документів архівних фондів Музею визвольної боротьби Укра- їни та Українського історичного кабінету в Празі. М. Палієнко наголошує, що наприкінці 1920-х рр. було здійснено кілька спроб консолідації діяль- ності різних угруповань української еміграції з метою створення єдиного пам’яткоохоронного центру в Празі, однак ці ініціативи не були реалізовані через ідеологічні розбіжності їх представників. Заснування та діяльність українських архівних центрів у Празі розкрито у контексті т. зв. “русь- кої допомогової акції” чехословацького уряду, спрямованої на підтримку емігрантів-слов’ян – вихідців з теренів колишньої Російської імперії з ме- тою їхньої адаптації в іншомовному середовищі. Авторка послідовно схиляє читачів до думки про те, що саме згортання “допомогової акції” на прикінці 1920-х рр. призвело до припинення діяльності УНМА, а згодом – перемі- щення його колекції до Українського історичного кабінету. М. Палієнко підсумовує, що структура переважної більшості осеред- ків української еміграції включала три відділи: архівний, музейний та бі- бліотечний. Попри відмінності у назвах установ (“музей-архів”, “музей”, “бібліотека”), одним із пріоритетних напрямів їхньої діяльності був “ар- хівний” – організація збирання, зберігання та опрацювання писемних іс- торичних пам’яток. З огляду на це, для визначення останніх, авторкою монографії було запроваджено узагальнююче поняття “архівні центри української еміграції”, тобто установи, створені представниками україн- ської політичної еміграції за кордоном з метою збирання, зберігання та опрацювання пам’яток національної історії, зокрема визвольної боротьби українського народу за державність та незалежність. Дослідженню історії центрів зі збирання та збереження історичних пам’яток визвольної боротьби українського народу, створених нашими емі- грантами у Франції та Австрії, присвячено третій розділ книги – “Докумен- тальна спадщина еміграційних урядів УНР та ЗУНР у Франції та Австрії”. У цій частині монографії М. Палієнко розкриває історію організації та ство- рення Української бібліотеки ім. Симона Петлюри у Парижі, реконструює процес комплектування її міжвоєнної архівної колекції, а також уперше в національній історіографії детально висвітлює функціонування українських архівних осередків у Відні, з’ясовує роль митрополита Андрея Шептиць- кого в організації зберігання архівів уряду ЗУНР та приватного зібрання В. Липинського. Тут авторка цілком справедливо відзначає, що Українська бібліотека ім. Симона Петлюри у Парижі та еміграційні центри у Відні ви- конували водночас функції архівних, бібліотечних та музейних установ і зробили вагомий внесок у справу збереження документів з історії боротьби українського народу за незалежність. Четвертий розділ книги – “Переміщення, зберігання та використання архівних колекцій української еміграції під час Другої світової війни та в повоєнний період” – М. Палієнко присвятила відтворенню подій, що ви- пали на долю еміграційних архівів під час нацистського “нового порядку” на окупованих територіях, процесу переміщення еміграційних колекцій до СРСР, їх подальшого засекречення та використання в “оперативних цілях”. 213КРИТИКА ТА БІБЛІОГРАФІЯ Тут авторка детально розкриває політику Оперативного штабу рейхсляйте- ра А. Розенберга щодо українських культурних цінностей, простежує долю архівної колекції Української бібліотеки ім. Симона Петлюри у Парижі, зі- брань А. Шептицького у Відні, висвітлює особливості функціонування за часів воєнного лихоліття архівних осередків у Празі. Загалом, четвертий розділ монографії є логічним продовженням досліджень П. К. Грімстед, ав- торки фундаментальної англомовної праці “Трофеї війни та імперії: Архівна спадщина України, Друга світова війна та міжнародна політика реституції”4. Простежуючи долю “еміграційних” колекцій на завершальному етапі війни, М. Палієнко на підставі опрацьованих джерел з українських, російських та чеських архівів детально відтворює обставини їхнього переміщення до СРСР, а відтак засекречення та опрацювання у спецвідділах радянських ар- хівів. Не обійшла своєю увагою авторка і той факт, що у процесі організа- ції архівних фондів радянськими архівістами не було враховано принцип неподільності фондів та походження документів. Так, поряд із документа- ми, перевезеними 1945-го року з Праги (архівними зібраннями Українсько- го історичного кабінету, Українського вільного університету, Української господарської академії в Подєбрадах), в Особливому відділі колишнього ЦДІА УРСР (нині – ЦДІАК України) одночасно проходили опрацювання документи, переміщені зі Львова, Кракова, Варшави, Відня, Берліна. Пору- шення принципу цілісності фондів, ігнорування правил фіксації інформації про місця створення та джерела походження документів призвели до того, що нині у більшості випадків фактично неможливо достеменно встановити приналежність документів до складу тих чи інших міжвоєнних празьких зі- брань, колекцій українських архівних осередків Європи. У заключному розділі монографії – “Матеріали української еміграції в українських та зарубіжних архівосховищах: сучасний стан та місця збері- гання” – дослідниця характеризує основні комплекси “еміграційної” украї- ніки у складі фондів українських та зарубіжних архівів, відзначає джерель- не значення представлених у них документів та окреслює інформаційний потенціал для подальших досліджень з багатьох наукових проблем історії України ХХ ст. Ця частина книги є надзвичайно цінною і для архівістів. М. Палієнко зазначає, що нині в Україні найбільший комплекс документів з архівних колекцій української еміграції міжвоєнного періоду перебуває на зберіганні у ЦДАВО України. Його основу складають документи з трьох українських архівних центрів у Празі: Українського національного музею- архіву при Українському інституті громадознавства, Українського історич- ного кабінету та Музею визвольної боротьби України. Водночас авторка на- голошує, що серед документів т. зв. “еміграційних” фондів ЦДАВО України значну частку становлять документи іншого – “непразького” походження, які були передані на зберігання до УРСР на завершальному етапі Другої світової війни та в перше повоєнне десятиліття з Парижа, Відня, Кракова, Берліна тощо. Серед них – архів Директорії УНР, окремі матеріали з Укра- їнської бібліотеки ім. Симона Петлюри у Парижі, інших зібрань. Дослід- ниця детально характеризує масиви документів “еміграційного” походжен- ня у складі фондів ЦДАГО України, ЦДІАЛ України, ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного. КРИТИКА ТА БІБЛІОГРАФІЯ214 У п’ятому розділі книги йдеться також про сукупність факторів, що спричинили активізацію процесу поповнення НАФ України документами зарубіжної україніки у 1990-х – на початку 2000-х рр. та майбутній довід- ник (зведений каталог) по архівних колекціях української еміграції міжво- єнного періоду, який, на глибоке переконання авторки, має вийти за межі виявлення та взяття на облік лише “празьких архівів”, а відтак – охопити всі архівні центри еміграції. На думку дослідниці, зведений каталог архівів української еміграції має включати інформацію про джерела походження документів, їх приналежність до колекції того чи іншого архівно-музейного осередку, маршрути переміщення, дату надходження до українських архів- них установ та сучасне місце зберігання. М. Палієнко вважає, що, оскільки основний масив “еміграційних” матеріалів зберігається у ЦДАВО України, увага архівістів та джерелознавців має бути зосереджена на всебічному ви- вченні та науковому описуванні саме цього важливого сегмента загального корпусу документів української еміграції. Розширена база даних щодо до- кументальних колекцій української еміграції у фондах українських архівів має також включати вичерпну інформацію про відповідні фонди централь- них (ЦДАВО України, ЦДАГО України, ЦДІАЛ України, ЦДАМЛМ Украї- ни, ЦДКФФА України) та місцевих державних архівних установ. Окрім документів “еміграційного” походження, які нині перебувають на зберіганні в українських архівних установах, у заключному розділі книги авторка репрезентує документальні комплекси міжвоєнної україніки у скла- ді фондів чеських та російських архівів. Ідеться, зокрема, про Державний архів Російської Федерації (ДАРФ) та Російський державний військовий архів (РДВА), де перебувають на зберіганні окремі групи документів з між- воєнних празьких українських зібрань, “Колекція матеріалів закордонних організацій Української партії соціалістів-революціонерів”5, Українську бібліотеку ім. Симона Петлюри в Парижі – оригінали протоколів засідань Ради бібліотеки, рукописні бібліотечні каталоги, листування, архіви часо- пису “Тризуб”, “Товариства бувших вояків Армії УНР у Франції” та ін. Цей та подальший сюжети є надзвичайно актуальними з огляду на завдання, що стоять перед сучасними архівістами у контексті виявлення документів за- рубіжної україніки. Наприкінці п’ятого розділу М. Палієнко висвітлює історію створення та документальних колекцій українських архівних осередків, які постали на північноамериканському континенті у повоєнний період, – Музею-архіву Української вільної академії наук у Нью-Йорку, Українського музею-архіву у Клівленді, Українського національного музею в Чикаго, архіву Україн- ського історичного товариства у Кенті, Східноєвропейського дослідного ін- ституту ім. В’ячеслава Липинського у Філадельфії, Українського культурно- освітнього центру у Вінніпезі, Українсько-канадського дослідного та доку- ментаційного центру в Торонто та інших. Значну увагу авторка також при- ділила висвітленню архівної та археографічної діяльності Гарвардського та Канадського інститутів українських студій. У світлі завдань, які стоять перед сучасною архівною спільнотою щодо виявлення, ідентифікації та описування документів, віднесених до зарубіж- ної архівної україніки, монографічне дослідження М. Палієнко якісно ви- 215КРИТИКА ТА БІБЛІОГРАФІЯ різняється свою інформаційною насиченістю та безумовно сприятиме ак- тивізації подальшої евристичної діяльності. Ця книга стане у нагоді і при формуванні банку даних щодо архівних установ, в яких зберігаються до- кументи української діаспори. Надзвичайно важливе значення, насамперед для архівістів та джерелознавців, мають додатки до монографії, перший з яких містить добротно підготовлену тематичну добірку документів – пер- шоджерел з історії архівних осередків, а другий – узагальнені відомості про “Джерела з історії української еміграції міжвоєнного періоду” у фондах ЦДАВО України. Окрім актуальності та новизни постановки та логічного розкриття про- блеми, рецензована праця привертає до себе увагу чіткою структурованістю викладеного матеріалу, насиченого фактичними відомостями та ґрунтовни- ми аналітичними висновками, а також мовною виразністю. Книга багата на світлини – фотопортрети провідних діячів української еміграції, копії ар- хівних документів, окремих сторінок раритетних друкованих видань, інші ілюстрації. Поза сумнівом, вона буде корисною не тільки для істориків, ар- хівістів, джерелознавців, але й для широкої читацької аудиторії. І насамкінець: книга М. Палієнко, що вийшла у видавництві “Темпо- ра”, приємно вражає своєю ошатністю, високим рівнем поліграфічного й художнього оформлення. Вишуканий дизайн та глибоке змістовне наповне- ння книги складають яскравий композиційний дует, а відтак рецензоване видання не потребує додаткових “паблісіті” і цілком здатне задовольнити найвибагливішого читача. 1 Див.: Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. – Ч. 1. – Прага, 1942. – 372 с; Маруняк В. Українська еміґрація в Німеччині і Австрії по другій світовій війні. – Т. І: Роки 1945– 1951. – Мюнхен, 1985. – 432 с.; Маркусь В. Екзильний уряд Української Народньої Республіки в міжвоєнний період (1921–1939) // Сучасність. – 1986. – № 12. – С. 70–84; Трощинський В. Міжвоєнна українська еміграція в Європі як історичне і соціально-політичне явище. – К., 1994. – 258 с.; Віднянський С. Культурно-освітня і наукова діяльність української еміграції в Чехословаччині: Український вільний університет (1921–1945). – К., 1994. – 84 с.; Сладек З. Русская и украинская эмиграция в Чехословакии // Советское славяноведение. – 1991. – № 6. – С. 24–36; Bruski Jan Jacek. Petlurowcy. Centrum Państwowe Ukraińskiej Respubliki Ludowej na wychodźstwie. – Kraków, 2000. – 600 s; Wiszka E. Emigracja ukraińska w Polsce. 1920– 1939. – Toruń, 2004. – 752 s та ін. 2 Зокрема, див.: Лозенко Л. Празький український архів: історія і сьогодення // Архіви України. – 1994. – № 1–6. – С. 18–30; Лозицький В. Правові засади міжнародного співробітництва в галузі реституції архівних фондів і документів: історія, проблеми, перспективи // Повернення культурного надбання України: проблеми, завдання, перспективи. – К., 1997. – Вип. 10. – С. 54–62; Боряк Г. Зарубіжні архіви та зарубіжна архівна україніка // Архівознавство: [підруч. для студ. вищ. навч. закл. України]. – К., 1998. – С. 105–130; Сохань П. Зарубіжні джерела з історико-культурної спадщини України і проблеми їх використання // Повернення культурного надбання України: проблеми, завдання, перспективи. – Вип. 12. – К., 1999. – С. 67–77; Кентій А. В. Фонд “Український музей у Празі” КРИТИКА ТА БІБЛІОГРАФІЯ216 ЦДАГО України як складова “Празького Архіву” // Архіви України. – 2000. – № 1–3. – С. 43–49; Боряк Г., Дубровіна Л. Архів Українського Вільного Університету в Мюнхені: попередній огляд фондів // Архіви України. – 2004. – № 4–6. – С. 84–93; Грімстед П. К. “Празькі архіви” у Києві та Москві: повоєнні розшуки і вивезення еміграційної архівної україніки. – К., 2005. – 252 с.; Матяш І., Мушка Ю. Діяльність Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Угорщині: історія, спогади, архівні документи. – К., 2005. – 400 с.; Матяш І. Б. Архівна та рукописна україніка як складова Національного архівного фонду: зміст та обсяг поняття // Сумський історико-архівний журнал. – 2007. – № 2–3. – С. 16–28 та ін. 3 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, Центральний державний архів громадських об’єднань України, Центральний державний історичний архів України, м. Київ, Центральний державний історичний архів України, м. Львів, Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г. С. Пшеничного, Державний архів Львівської області, Рукописний відділ Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. 4 Grimsted Patricia Kennedy. Trophies of War and Empire. The Archival Heritage of Ukraine, World War II, and the International Politics of Restitution. – Cambridge, MA: Harvard University Press, 2001. – 798 р. 5 ДАРФ, ф. Р-7008, Р-7498, Р-7744, Р-6406; РДВА, ф. 270к, 271к та ін.

Нова праця про архівні колекції осередків української еміграції як складову комплексу документів, віднесених до “архівної україніки”

Репозитарії

Схожі ресурси