Осмислення Голодомору у світлі конвенції ООН про геноцид

Осмислення Голодомору у світлі конвенції ООН про геноцид

The author conducts an analysis of the UN Convention on Genocide (1948), examining a possible interpretation of the 1932-1933 Famine in Ukraine as genocide on the basis of the noted document as well as its further implementation in international legal practices.

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2008
Автор: Сербин, Р.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2008
Назва видання:Архіви України
Теми:
Голодомор 1932–1933 років – геноцид українського народу
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26877
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Осмислення Голодомору у світлі конвенції ООН про геноцид / Р. Сербин // Архіви України. — 2008. — № 3-4. — С. 53-62. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-26877
record_format dspace
spelling irk-123456789-268772013-02-13T03:18:59Z Осмислення Голодомору у світлі конвенції ООН про геноцид Сербин, Р. Голодомор 1932–1933 років – геноцид українського народу The author conducts an analysis of the UN Convention on Genocide (1948), examining a possible interpretation of the 1932-1933 Famine in Ukraine as genocide on the basis of the noted document as well as its further implementation in international legal practices. 2008 Article Осмислення Голодомору у світлі конвенції ООН про геноцид / Р. Сербин // Архіви України. — 2008. — № 3-4. — С. 53-62. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 0320-9466 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26877 uk Архіви України Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Голодомор 1932–1933 років – геноцид українського народу
Голодомор 1932–1933 років – геноцид українського народу
spellingShingle Голодомор 1932–1933 років – геноцид українського народу
Голодомор 1932–1933 років – геноцид українського народу
Сербин, Р.
Осмислення Голодомору у світлі конвенції ООН про геноцид
Архіви України
description The author conducts an analysis of the UN Convention on Genocide (1948), examining a possible interpretation of the 1932-1933 Famine in Ukraine as genocide on the basis of the noted document as well as its further implementation in international legal practices.
format Article
author Сербин, Р.
author_facet Сербин, Р.
author_sort Сербин, Р.
title Осмислення Голодомору у світлі конвенції ООН про геноцид
title_short Осмислення Голодомору у світлі конвенції ООН про геноцид
title_full Осмислення Голодомору у світлі конвенції ООН про геноцид
title_fullStr Осмислення Голодомору у світлі конвенції ООН про геноцид
title_full_unstemmed Осмислення Голодомору у світлі конвенції ООН про геноцид
title_sort осмислення голодомору у світлі конвенції оон про геноцид
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2008
topic_facet Голодомор 1932–1933 років – геноцид українського народу
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26877
citation_txt Осмислення Голодомору у світлі конвенції ООН про геноцид / Р. Сербин // Архіви України. — 2008. — № 3-4. — С. 53-62. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.
series Архіви України
work_keys_str_mv AT serbinr osmislennâgolodomoruusvítlíkonvencííoonprogenocid
first_indexed 2025-07-03T06:37:34Z
last_indexed 2025-07-03T06:37:34Z
_version_ 1836606717667835904
fulltext 53ГОЛОДОМОР 1932–1933 років – ГЕНОЦИД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ роман серБиН ОсмислеННя ГОлОДОмОру у світлі кОНвеНціЇ ООН ПрО ГеНОциД* “Голод на Україні був викликаний для того, щоб зменшити кількість українців, переселити на їхнє місце людей з іншої частини СРСР і цим убити будь-яку думку про самостійність”1. “Це не просто справа масового вбивства. Це є зразок геноциду, знищення не лише осіб, але культури і нації”2. Автори обох цих тверджень однаково розуміли суть події, яку ми сьогодні називаємо Голодомором; обидва визнавали метою злочину ни- щення: “українців”, “самостійності”, “нації”. Цитати належать різним осо- бам, які висловили їх в різних обставинах. Комуніст Прокопенко, уповно- важений Сахновщинського районного виконавчого комітету (Харківської області), проговорився про голод перед групою колгоспників і 12 трав- ня 1934 р. потрапив до Спецзвідомлення Секретно-Політичного Відділу ОҐПУ. У 1950-х роках знищення українців назвав геноцидом не хто інший, як юрист Рафаель Лемкін, творець терміну “геноцид” та перший теоретик злочину масових знищень. Завдяки великим зусиллям і наполегливим ста- ранням Лемкіна, 9 грудня 1948 р. Організація Об’єднаних Націй ухвалила “Конвенцію про запобігання злочину геноциду і покарання за нього”, вті- люючи теоретичні засади у міжнародний правовий документ. У висловах Прокопенка та Лемкіна звертає на себе увагу національ- ний індикатор, вжитий для ідентифікації колективної мішені нищівної ак- ції радянського режиму. Комуністичний чиновник і гуманітарний право- захисник бачать вістря злочину скерованим саме проти українців та їхньої національної незалежности. Національний фактор якраз і відповідає одно- му з ключових елементів дефініції Конвенції ООН про геноцид. Висновки Прокопенка і Лемкіна про національну катастрофу українського Голодо- мору сьогодні підтверджують наявні документи. Вони й дозволяють задо- вольнити вимоги міжнародного права для визнання українського геноци- ду. Метою моєї презентації є проаналізувати Конвенцію ООН 1948 року та розглянути, чи можна на підставі того документа та на його подальших застосуваннях у міжнародній юридичній практиці інтерпретувати україн- ську катастрофу початку тридцятих років як геноцид. Поняття “геноциду” Лемкін вперше розробив у монографії “Правління Осі в окупованій Європі”, виданій у Вашінґтоні 1944 р. Ця книжка мала безпосередний вплив на формування поняття про геноцид та формулюван- ня дефініції того злочину комісією, яка редагувала Конвенцію ООН, і тому варто поцікавитися, як цей злочин розумів Лемкін. Автор писав: “Загально говорячи, геноцид не обов’язково означає нагальне знищен- ня нації, хіба що він здійснений масовим знищенням усіх членів нації. Ско- ріше маємо намір зображувати ним скоординований плян різних дій, ске- рованих на знищення суттєвих основ національних груп з ціллю анігіляції © Роман Сербин, 2008 * Стаття подається в авторській редакції. ГОЛОДОМОР 1932–1933 років – ГЕНОЦИД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ54 самих груп. Метою такого плану були б розклад політичних і соціяльних інституцій, культури, мови, національних почуттів, релі гії і економічного існування національних груп, також зни щен ня особистого захисту, волі, здоров’я, гідности і навіть життя осіб, які належать до такої групи”3. До цитати потрібно зробити три зауваження. Перше. Зіставлення у від- ношенні до “нації”, “політичних і соціальних інституцій”, з одного боку, та “культури, мови, національних почуттів” – з другого, показує, що ав- тор розглядав “національну” групу у двох смислах: громадянському (civic nationality) та етнічному (ethnic nationality). Друге. Автор розумів “нищен- ня” групи як поступовий процес, який починався руйнуванням матеріаль- них і духовних основ, необхідних для зберігання і розвитку даної групи. Третє. Вислів “знищення ... навіть життя осіб” вказує на те, що не йдеться про тотальну фізичну анігіляцію даної групи. При втраті своїх матеріаль- них і духовних основ група пропадає, але її колишні члени можуть збе- регти своє життя в лоні інших груп. Ці ідеї Лемкіна увійшли до Конвенції ООН, хоча сьогодні їх по-різному інтерпретують. “Конвенція про запобігання геноциду та покарання за нього” була ухвалена Генеральною Асамблеєю 9 грудня 1948 р. Українська РСР підпи- сала документ 16 червня 1949 р. і ратифікувала його 15 листопада 1954 р. Суть документа сьогодні збережена у “Статті 442. Геноцид” Кримінально- го кодексу України4. ООНівський документ, який складається з преамбули та 19 статей, головно скерований у майбутнє, на запобігання геноцидних актів та покарання винних. Найбільше доречними до нашої дискусії є пре- амбула та перші дві статті. Преамбула пригадує, що “протягом всієї історії геноцид завдавав великих втрат людству”, а перша стаття заявляє, що ге- ноцид є “злочином, що порушує норми міжнародного права”, “незалежно від того, чи він відбувається у мирний, чи воєнний час”. Таким чином, преамбула заперечує невизнання геноциду лише тому, що подія відбулася перед затвердженням конвенції, а перша стаття спростовує заяви тих, хто пов’язують геноциди лише з воєнними обставинами. Найважливішою є друга стаття конвенції, яка дає дефініцію геноциду та зразки його здійснення: Стаття II. У даній Конвенції під геноцидом розуміються наступні дії, чинені з наміром знищити, цілком чи частково, яку-небудь національ- ну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку: a) убивство членів такої групи; b) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи; c) навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її; d) міри, розраховані на запобігання дітородінню в середовищі такої групи; e) насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу5. Документ, підготовлений комітетом, який складався з представників держав з різними політичними інтересами та ідеологічними переконан- нями, не міг задовольнити усіх бажань редакторів і мусив закінчитися компро місом. Конвенція залишається під обстрілом різних критиків по 55ГОЛОДОМОР 1932–1933 років – ГЕНОЦИД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ сьогоднішній день, а найчастіше закидають їй неоправдане обмеження чис- ла групових категорій, визнаних можливими жертвами геноциду. Йдеться особ ливо про вилишення політичних і соціальних груп, про яких турбу- вався Лемкін, і які є частою мішенню масових репресій. Не зважаючи на ці обме ження, критерії Конвенції вповні вистарчають, щоб, на підставі до- ступної сьогодні документації, довести геноцидний характер українського Голодомору. Дефініція геноциду починається заявою, що це є “дія, чинена з на- міром знищити”. Намір знищити становить один з ключових елементів для означення цього злочину. Не є досить, щоб геноцидир лише бажав знищення; потрібно, щоб він діяв у тому напрямі. Отже, нищівна акція не може бути випадковою, вона мусить бути бажаною і цілеспрямованою на знищення, навіть якщо сам акт не буде довершений. Постає питання: в якому сенсі треба розуміти вжите в конвенції дієслово “знищити”? На мою думку, в тому самому сенсі, в якому його вживав Лемкін у вищена- веденій цитаті. Йдеться про знищення суцільної групи, яка творить колек- тивну одиницю зі спільними атрибутами. Групу можна нищити фізично, елімінуючи її членів, але також духовно, стираючи її групові атрибути. Така група поступово деґрадує і перестає бути тим, чим вона була. Вреш- ті, група зникає, навіть, якщо частина її колишних членів залишаться при житті, увійшовши до інших груп. Іншими словами, коли одних членів гру- пи позбавляють життя, а інших – специфічних характеристик, умисний чин, який привів до цього висліду, треба вважати геноцидом. Лише такій широкій інтерпретації “нищення” відповідають приклади геноцидної дії, подані в конвенції під заголовками “запобігання дітородінню” та “насиль- ницька передача дітей”. Ці діти не вбиті, вони або ненароджені, або далі живуть, але перестають бути членами групи свого походження. Форсоване переведення дітей з одної етнічної групи до другої часто називають “етно- цидом”, але аналогічний злочин може бути поповнений супроти релігій- них та інших груп, що й передбачено Конвенцією ООН. Як юрист Лемкін і комуніст Прокопенко розуміли намір комуністич- ного режиму нищити українців, ми бачили з вищенаведених цитат. Ліо Купер, американський дослідник геноцидів, влучно завважив, що “уряди зазвичай не проголошують і не документують геноцидні плани за при- кладом нацистів”6. Все ж таки архіви зберегли численні закони, директиви та виступи високих радянських службовців, які яскраво свідчать про зло- чинні інтенції сталінської верхівки. Назву лише кілька з них: закон про державну й суспільну власність від 7 серпня 1932 p., вилучення усього зерна, включно з посівним та харчовим матеріалом, покарання селян за- писом на “чорні дошки”, заборона голодуючим селянам УСРР і Кубані шукати порятунку в РСФРР і БСРР законом від 22 січня 1933 p., хатні обшуки і конфіскація усіх харчових запасів. Промовистими у цьому відно- шенні є також заяви членів ПБ КП(б)У Менделя Хатаєвича, 1933 р.: “Зна- добився голод, щоб показати їм, хто тут господар. Це коштувало мільйонів життів”7 та Павла Постишева, 1934 p.: “Останній рік був роком розгрому націоналістичної контрреволюції, викриття і розгрому націоналістичного ухилу”8. Про інтенцію масового нищення не мають сумніву сьогодні ні ГОЛОДОМОР 1932–1933 років – ГЕНОЦИД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ56 російські, ні західні історики, дослідники тридцятих років. Розуміють це і західні політики. Наприклад, французький міністр закордонних справ Мішель Берніє заявив 2007 p.: “Первісний елемент наміру, кримінальне рішення радянської влади того часу, не залишає сумніву”9. У протилежність поширеній думці, дефініція геноциду не вимагає тотального знищення наміченої групи. Вона не вимагає навіть інтенції глобального знищення. В такому дусі писав Лемкін, і так представляє ге- ноцид Конвенція ООН, уточнюючи намір знищити “цілком чи частково”. Фактично говорячи, у Геноцидах XX сторіччя жодна з прицільних груп не була знищена цілковито, тому що цього не було можливо здійснити або тому, що геноцидир не вважав доцільним вимордувати все населення. Коли припускаємо можливість наміру частинного знищення, тоді муси- мо визнати можливість свідомого вибору жертв. Це визнання Конвенцією інтенції часткового знищення є важливим, бо не раз заперечувачі україн- ського геноциду недоречно видвигають факт, що Сталін не мав на меті знищити усіх українців чи всіх українських селян. Це правда, але Конвен- ція не вимагає інтенції тотального знищення групи. Другим ключовим елементом для визнання геноциду, згідно з Кон- венцією ООН, є визначення групи жертв. Лемкін не ідентифікував кате- горій прицільних груп. Конвенція ООН допускає лише чотири категорії: національну, етнічну, релігійну і расову. Таке обмеження й стало спірним місцем в Конвенції, і його критикують науковці й політики по сьогодніш- ний день. Ратифікуючи Конвенцію ООН, деякі країни пододавали до своїх власних кодексів закони про геноцид, в яких вони дещо міняли зміст. Так, французьке карне право, окрім чотирьох груп ООНівської конвенції, ви- знає ще й “групу, визначену за яким-небудь іншим довільним критерієм”10. На підставі цього закону французький історик Стефан Куртуа розробив теорію “соціального” геноциду, до якого він зачислив і український голод. Свою тезу Куртуа виклав у вступі до редагованої ним знаменитої “чорної книги комунізму”, яка своєю критикою комуністичних злочинів у світо- вому масштабі сколихнула ліві кола французької інтелігенції. Пишучи, що голод скосив шість мільйонів людей в Україні в 1932–1933 роках, ав- тор зіставляє голодну смерть української дитини (яку, за романом Васілія Гроссмана “Все течет”, Куртуа неправильно називає “куркульською”) зі смертю від голоду у варшавському гетто єврейської дитини і приходить до висновку, що соціальний геноцид “сходиться” з расовим геноцидом11. Свою теорію французький науковець удосконалює в інших працях, і вона є корисним додатком до літератури на тему геноциду12. Але такий підхід до української трагедії занадто однобічно зосереджує увагу на аграрному та сільському аспектах і недооцінює національний фактор в українському геноциді. З чотирьох ідентифікаторів геноцидних груп, визнаних Конвенцією ООН, расовий взагалі не стосується до української катастрофи. Щодо ре- лігійного, то комуністичний режим нищив українські релігійні установи та переслідував українське духовенство і вірних, але, мабуть, більше за їхні національні якості, ніж релігійні. Залишаються національний і ет- нічний ідентифікатори, які й були в центрі сталінської політики совєто- російського державотворення. 57ГОЛОДОМОР 1932–1933 років – ГЕНОЦИД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ Першим нашим завданням в аналізі цих двох групових ідентифікато- рів є зрозуміти, що, властиво, означають прикметники “національний” і “етнічний” у контексті Конвенції ООН. Деякі коментатори трактують їх як синоніми. Вілліям Шабас, юрист і визнаний спеціаліст з питання ге- ноциду, пояснює, що Конвенція була скерована на захист меншин, яких на сході Європи за звичаєм називали “національними”, а на заході – “ет- нічними”, і тому обидва ці терміни були використані у документі13. Так, і справді, вживали і ще далі вживають ці слова. Але, на мою думку, під цими термінами автори Конвенції мали на увазі два різні, навіть якщо споріднені, явища. “Національна група” – це політично-правова одиниця, “цивільна нація”, громадяни однієї держави. В цьому смислі цей термін пізніше був вжитий у міжнародному праві. Наприклад, Інтернаціональний Кримінальний Суд для Руанди пояснював, що “термін ’національна група’ відноситься до “колективу людей, які зійшлися на підставі спільного гро- мадянства, яке сполучене зі системою взаємодії прав і обов’язків”14. Мова тут про “крайову” чи “громадянську” національність (civic nationality). По- дібно висловилася Комісія Експертів у відношенні до подій у Югославії. Комісія заявила, що “група може бути визначеною на основі регіональ- ного існування, ... усі боснійці в Сараєво, незалежно від їхньої етнічності чи релігії, можуть складати охоронену групу”15. У цьому випадку поняття “крайової національності” було перенесене з держави на реґіон. Без комп- лікацій залишається поняття етнічної групи. В етнічному сенсі націю чи групу творять люди того самого походження і з тими самими етнічними атрибутами, незалежно від країни поселення чи громадянського членства. Саме таке визначення цих двох груп підходить для охоплення всього українського населення, яке стало мішенню геноциду у сталінській імпе- рії. На початку тридцятих років українці складали понад одну п’яту всіх жителів СРСР і становили найчисленнішу етнічну меншину. Переважна більшість їх заселяли Українську СРР, де вони начисляли понад 80 % на- селення. Потенційно суверенна 30-мільйонова українська республіка тво- рила окрему адміністра тивну одиницю, мала деякі атрибути автономної держави, і тому її громадяни, включаючи етнічні меншини, творили укра- їнську “національну групу” (в сенсі civic nationality), згідно з термінологі- єю Конвенції ООН. В цьому ж сенсі можна класифікувати тих 8 мільйонів українців, які проживали в РСФРР, як стисло “етнічну групу”. Геноцидна політика сталінського режиму була спрямована супроти українського на- селення в цілості або “групи, як такої” (знову ж таки, за термінологією Конвенції ООН), в обох його складниках – “національної групи” (УСРР) та “етнічної групи” (РСФРР). Окрім охоплення всього українського люду в територіальному сенсі повний аналіз геноциду мусить поширити свій кругозір на сукупність усіх верств українського суспільства. Три чверті українського населення були хліборобами, які й стали головною жертвою морення голодом. Але, тому що геноцид був заподіяний проти української групи в цілості, то жерва- ми його було також і міське населення: українська інтелігенція, держав- ні службовці, члени ліберальних професій, робітники. Дехто з них помер від голоду, але більшість з них знищено іншими способами (розстрілами, ГОЛОДОМОР 1932–1933 років – ГЕНОЦИД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ58 тюремним виснаженням тощо). Тому не можна обмежувати український геноцид лише до голоду. Нищення голодом українських селян було лише частиною геноциду; геноцид був нищенням українців як національної та етнічної групи. На бажання нищити українців як національну групу (civic nationality) та на реальне застосування цієї інтенції супроти них вказує ціла серія сталінських заходів. Для повної картини трагедії тут треба починати не з 1932 року, а від ліквідацій національних і соціальних еліт, які могли дати провід антисталінсь кому спротиву українського населення. 1929–1930 рр. ОГПУ почала обезго ловлю вати українську націю та застрашувати україн- ські національні еліти арештами та показовими судами, починаючи змон- тованою ГПУ справою Спілки Визволення України. Репресії продовжува- лись іншими процесами над “націоналістичними” і “контрреволюційними” організаціями аж до винищення партійних і державних службовців, пі- дозрюваних у втраті лояльности до репресивного режиму. Сталінський за- кид, що КП(б)У було інфільтровано прихильниками Петлюри й агентами Пілсудського, та видвигнення перед кремлівською елітою загрози “втрати- ти Україну” вказують на присутність національного фактору у геноцидній політиці комуністичного режиму. Щоб усунути назавжди небезпеку укра- їнського сепаратизму, Сталін рішив знищити національно свідому україн- ську еліту, зменшити голодом українське сільське населення (це зрозумів Прокопенко) та колективізацією переробити українську “національну ар- мію” на “ґвинтиків великого механізму”. Масове нищення українців в Українській СРР можна також розгляда- ти як головну частину мішені геноцидного акту проти української етніч- ної групи у рамках Радянського Союзу, наслідника царської імперії, який тоді відновляв російсько-центристську великодержавницьку політику. В цьому особливо помітний національно-культурний аспект у реорієнтації українізації з національного відродження на консолідацію режиму. Але, як етнічна група, українці найбільше потерпіли в РСФРР. Цілі козацькі станиці були виселені з Кубані на Північ за саботаж хлібозаготівель, інспі- рований націоналістичною контрреволюцією. чистка партійних і держав- них кадрів мала глибоке націо нальне підгрунтя. Припинення українізації у грудні 1932 р. і впровадження загальної русифікації всього публічного життя (школи, преси, адміністрації) показує, настільки національний фак- тор був присутній у задумах режиму, який, коштом української етнічної групи, будував монолітність радянського суспільства довкола російського ядра і цим купував собі підтримку російського населення. Після вичислення визнаних чотирьох категорій мишені геноциду ООНівська дефініція кінчиться загадковими словами: “групу як таку”. Згідно з Вілліямом Шабасом, ці слова були вставлені на задоволення ви- моги радянської делегації, яка доводила, що “злочин проти групи людей стає злочином геноциду, коли ту групу знищують задля національних, расових чи релігійних мотивів”. Пізніше радянська делегація пояснюва- ла, що цей додаток був визнанням, що “у випадку геноциду, члени групи були знищені лише тому, що вони належали до тої групи”16. Така інтер- претація геноциду, де інтенція була замінена мотивацією, була прийнята в 59ГОЛОДОМОР 1932–1933 років – ГЕНОЦИД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ Радянськім Союзі. Вона увійшла у радянські словники, а з них перейшла в сучасні російські й українські17. Насправді, у Конвенції немає жодної згад- ки про спонуку до злочинного акту. Все ж таки багатьом коментаторам є вигідна дефініція з мотивами, і вони її використовують. На мою думку, пояснення, що геноцидир знищує “н-ків”, “тому що” вони “н-ки”, не дає повного пояснення причин геноциду, а більше скрайня заява “лише тому що” вони є “н-ки”, занадто спрощує поняття злочину, бо перескакує етапи, які ведуть до геноциду. Два канадські дослідники пропонують таку класифікацію геноцидів за мотивами: для елімінації реальної або потенційної загрози; для поширення терору між реальними або потенційними ворогами; для здобуття економічного багатства; для впровадження повірування, теорії або ідеології18. Якщо застосувати ці причини для злочину до радянських подій, то ба- чимо ці мотивації в українському геноциді: впровадження кріпосницького соціалізму для пограбування селянського збіжжя творило загрозницьку ситуацію для комуністичного режиму, яку треба було здусити виморду- ванням частини населення і застрашенням решти. Розуміється, що в та- кій ситуації режим очорнює свою жертву, приписує їй різні гріхи і тим створює до неї ненависть, яка й стає однією з причин чи мотивацій для геноцидного акту. При тому треба признати, що, хоча Конвенція ООН не вимагає ні показу, ні доказу причин злочину, встановлення мотивації по- магає краще зрозуміти інтенцію злочинця. Повернімся до вислову “групу, як таку”. На мою думку, є альтерна- тивне пояснення, яке більш переконливо вписується в розуміння ООНів- ської дефініції геноциду. Лемкін писав: “геноцид є скерований проти на- ціональної групи, як суцільності (entity), а зумовлені вчинки є скеровані проти осіб, не як особистостей, а як членів національної групи”19. Це саме відноситься до етнічної та інших груп. Геноцидир нищить людей як групу, себто для елімінації їх групових атрибутів. Розуміється, що найпевніший спосіб такого знищення групи – це фізична анігіляція. Але він не одино- кий, і для того, щоб група перестала бути такою, як вона була попередньо, можна застосовувати й інші заходи, які Лемкін вичислив у цитованому вище абзаці. Коли Конвенція ООН говорить про “переведення дітей від одної групи до другої”, то це якраз приклад одного з таких способів ни- щення “групи, як такої”. Отже, геноцидир нищить “н-ків” не тому, що він не любить “н-ків”, а для того, щоб в цей спосіб “н-ківська” група переста- ла бути суцільною групою. Таке уточнення смислу загадочного вислову “нищити ... групу, як таку” є важливим для правильного розуміння дефініції геноциду Конвен- ції ООН та використання цього документа в аналізі української трагедії. Не важливо, чи Сталін любив чи не любив українців для того, щоб квалі- фікувати це нищення українців геноцидом. Також не можна обмежувати поняття геноциду до самого фізичного винищення. Важливим є те, що при кінці двадцятих років кому ністич ний режим розпочав багатовекторну ак- цію проти українського населення СРСР, як національної групи в УСРР ГОЛОДОМОР 1932–1933 років – ГЕНОЦИД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ60 та етнічної групи в РСФРР, і ця злочинна політика закінчилася геноцидом українського народу. Після дефініції в документі є вичислені п’ять геноцидних дій, які тре- ба розуміти не як вичерпний список, а радше як загальну класифікацію ви- явів цього злочину. Лише перший і третій види геноцидної дії – вбивство і фізичне знищення – відносяться до позбавлення життя. Другий тип (ті- лесні ушкод ження і розумовий розлад) передбачають повільну деградацію членів групи, а четвертий (запобігання дітородінню) і п’ятий (передача дітей з одної групи в іншу) не дозволяє групі себе продовжувати. Ці п’ять типів вказують на різноманітність форм, які разом творять геноцидний злочин. Під кожною з цих рубрик можна розробити цілу низку прикла- дів геноцидної політики супроти українського народу. Взяти для прикладу останню – передачу дітей. Можна дослідити, як діти загиблих українських виселенців в РСФРР були включені в російську етнічну групу. Під цей вид злочину підпадає передача не лише дітей, але й цілих груп. Коли в середині грудня 1932 р. ЦК ВКП(б) заборонив публічне вживання україн- ської мови, то це була передача не лише дітей, але всього 8-мільйонного українського населення РСФРР з української етнічної групи, яку фактично ліквідувалося, до російської етнічної групи. В цьому короткому перегляді Конвенції ООН про геноцид я старався показати, що злочинна акція комуністичного режиму супроти української нації відповідає критеріям документа, щоб визнати український геноцид. Залишається уточнити кілька інших аспектів сучасної полеміки на тему української трагедії. Так, як кожний інший злочин, геноцид супроти українців мусить бути встановлений на базі вчинків, які відносяться до українців. Винищування сталінським режимом інших народів не має жодного впливу на рішення, чи був український геноцид, чи ні, так, як винищування Гітлером ромів не має жодного впливу на те, чи Голокост був геноцидом проти єврейського народу, чи ні. чи був казахський геноцид, чи ні, не може бути фактором у розв’язанні класифікації української катастрофи. Це саме відноситься до російських селян, які потерпіли від голоду, та інших прошарків російської людності, жертв сталінського режиму. Одною з проблем осмислення українського геноциду є термінологіч- на плутанина. Тому що на початку майже вся увага була скерована на голод (досить широке і нечітке поняття), тому вживався вислів “штучний голод” (artificial famine, man-made famine), а врешті – Голодомор. Цей но- вотвір укорінився в Україні і стає загальноприйнятим у світі. Але не всі його однаково розуміють і вживають. Для декого Голодомор залишаєть- ся в етимологічному сенсі – морення голодом – і обмежується до вбив- ства українських селян створеним голодом. Інші ж вживають Голодомор у сенсі українського геноциду, в якому селяни УСРР були головною, але не одинокою жертвою комуністичного насильства і нищення, бо мішен- ню сталінського геноциду було все населення УСРР в усіх його етнічних складниках та соціальних прошарках, як рівно ж етнічно українське насе- лення РСФРР. В тому значенні пишеться Голодомор з великої букви, а в англійській мові ще й з дефінітивнимм артикулом – the Holodomor. Саме в цьому сенсі був вжитий вислів the Holodomor при визнанні українського 61ГОЛОДОМОР 1932–1933 років – ГЕНОЦИД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ геноциду канадським Парламентом. Таке поняття цього терміну закріплю- ється у західному світі. В Україні стрічаються ще два інші вислови, які, на мою думку, не точ- но віддзеркалюють українську катастрофу, і їх не варто вживати. Перший термін – український Голокост. Первісне значення голокосту – це прине- сення жертви спаленням. Після Другої світової війни це слово вживалося у відношенні до єврейського геноциду, хоча багато євреїв на Заході від- кидають це слово, як невідповідне, і воліють вживати термін Шоа (ка- тастрофа). Все ж таки цей термін закріпився за єврейським геноцидом, і Джеймс Мейс слушно наполягав, щоб його не вживати у відношенні до українського Голодомору. Не менш невдалим є вислів “терор голодом”. Слово “терор” походить від латинського слова “terror”, яке означало “жах, страх, переляк”, і в тому сенсі воно нормально вживається у різних мовах (анг: terror – intense or overwhelming fear). В Радянському Союзі це слово дістало ідеологічне за- барвлення, яке воно зберегло (на жаль) в українських словниках по сьо- годнішній день. Так on-line Великий тлумачний словник дає таку дефіні- цію: “терор – найгостріша форма боротьби проти політичних і класових супротивників із застосуванням насильства аж до фізичного знищення”. В такому сенсі його вживають сьогодні деякі українські історики. Цей вислів надуживає нормальне поняття “терору”, який був застосований до всього населення, але не голодом, і від якого люди не гинули. Гинули від голоду, а не терору (чим би то не було). Такого вживання терміну і поняття “те- рору” не знаходимо у відношенні до жодного іншого геноциду. Ніхто би не назвав Голокост “терором спалення” чи вірменський геноцид “терором ведення по пустині”. Правильний термін є Голодомор, який треба вживати не лише в сенсі “морення голодом”, але як синонім “геноциду проти українців”. В україн- ській мові це слово треба писати з великої букви, як також і в англійській мові, додаючи до нього дефінітівний артикул “the” – “the Holodomor”. 1 Советская деревня глазами ОГПУ-НКВД. Т. 3. Кн. 2. 1932–1934. Москва, РОССПЭН, 2005. С. 572. 2 Raphael Lemkin Papers. NYPL Manuscript Division. Astor, Lenox and Tilden Foundationпро український геноцид взяте з його неопублікованої The History of Genocide, яку він писав у 1950-х роках. 3 Raphael Lemkin. Axis Rule in Occupied Europe: Laws of Occupation-Analysis of Government – Proposals for Redress. Washington, D.C., Carnegie Endowment for International Peace, 1944. P. 80. 4 <http://crime.kiev.ua/other/18.html> 5 <http://www.kyiv-obl.gov.ua/Docs/Konvencia%20OON.doc> 6 Leo Kuper. Genocide. Its Political Use in the Twentieth Century. Penguin, 1981. P. 35. 7 Цитую за Ю. Шаповалом, “Γолод в Україні очима іноземних диплома- тів”. День. 5 липня 2008. <http://www.day.kiev.ua/203845/> 8 П. Постишев, “Боротьба КП(б)У за здійснення ленінської національної політики на Україні” на XII Партійному з’їзді КП(б)У, 18–23. І. 1934. Червоний шлях. 1934 Nos 2–3. ГОЛОДОМОР 1932–1933 років – ГЕНОЦИД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ62 9 Assemblee nationale. Journal officiel. 03/05/2005. Page 4519. 10 Code Pénal; Livre II, Article 211-1. Des crimes et délits contre les personnes. http://www.preventgenocide.org/fr/droit/codes/france.htm 11 Stéphane Courtois et al. Le livre noir du communisme. Crimes, terreur, répression. Paris, 1997. P. 19. чорна Книга Комунізму: Злочини, терор і репресії. Львів, Афіша, 2008. 12 Stephane Courtois, “Le genocide de classe: definition, description, comparaison”, Histoire de la Shoah en question. Paris, Les Belles Lettres, 2002. P. 89–122. 13 William A. Schabas. Genocide in International Law. The Crime of Crimes. Cambridge. 2008. Chapter 3: “Groups protected by the Convention”. 14 Schabas. Op. Cit.P. 115. 15 Schabas. Op. Cit. P. 237. 16 Schabas. Op. Cit. P. 248, 249. 17 Великий тлумачний словник. Геноцид – Винищення окремих груп насе- лення за расовими, національними, релігійними мотивами, <http://www.slovnyk. net/> Толковый словарь русского языка: Геноцид – Истребление отдельных групп населения, целых народов в мирное или военное время по расовым, национальным или религиозным мотивам. http://www.vedu.ru/ExpDic/enc_ searchresult.asp?S=5437> 18 Frank Chalk and Kurt Jonassohn. The History and Sociology of Genocide. Analyses and Case Studies. New Haven, Yale U. Press, 1990. P. 29. 19 Lemkin. Axis Rule in Occupied Europe. P. 79. Serbyn R. Awareness of the Famine in the Context of the UN Convention on the Prevention and Punishment of the Crime of Genocide The author conducts an analysis of the UN Convention on Genocide (1948), examining a possible interpretation of the 1932-1933 Famine in Ukraine as genocide on the basis of the noted document as well as its further implementation in international legal practices.

Схожі ресурси